
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.15
22:32
Новорічні іграшки в середині травня -
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
2025.07.15
17:05
Відомий поетичний троль
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
2025.07.15
11:51
На Меа-Шеарім здалось мені,
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
2025.07.15
07:54
Воркують горлиці, та що їм,
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
2025.07.15
05:50
Закурликавши зраділо,
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
2022.02.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Публіцистика
Мир - хатам, війна - палацам!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мир - хатам, війна - палацам!
Довколабогемних тузів допікають сибілянти, генії вередують уздрівши в писанині колег немилозвучні збіги приголосних. А мене тішить людське глупство. Без нього світ був би сірим та нецікавим як осіння мжичка-мигичка.
Цієї весни на виборчій дільниці було людно. Опасисті молодиці непевного віку, тримаючи за руки своїх шкетів стояли у черзі за бюлетенями аби виразити свою королівську волю і поставити, як неграмотний кріпосний, галочку навпроти вподобаного майбутнього пана.
Дідугани з ковіньками післіпувато роздивлялися – де ж знаходиться їхня дільниця, оскільки у школі їх аж три, і в кожній сидить душ двадцять членів комісій. Справа це важка, одразу й не допетраєш. Держава затіяла цю гру в демократію аби люди не вбивали одне одного від повної безвиході , аби спускали пар невдоволення від власної безпорадності та нездатності жити в достатку, грабуючи собі подібних, як це робить один процент населення у кожній країні планети під назвою Земля.
Лише один процент населення є панівною кастою в суспільстві. Цей процент був, є і буде завжди. Це обумовлено підвищеним вмістом тестостерону в крові , природною підвищеною агресією, яка примушує в кривавих сутичках з власними громадянами або шляхом психологічних маніпуляцій стати на чолі зграї. Тобто громади. Млявий тишко або полохливий щурик ніколи не візьме до рук каністри з бензином та не піде палити хату злодія, який обікрав його сім’ю. А я ходив. Повірте – однієї каністри вистачає з головою. Сердечних селян, які прибігли гасити пожежу, мусив палицею відганяти від заграви аби не зіпсували затіяного видовища.
Горіло і справді добре: у гаражі з трьома крутими «тачками» стояла бодня з гасом та кілька газових балонів. Рвонуло так, що собаки завалували й у сусідньому селі.
Час вибрав підходящий – аби не постраждало сімейство дочекався поки сусіда зі своїм виводком майбутніх трутнів та розпещеною жінкою не поїде до свого товариша прокурора справляти весілля.
А чого це я такий злий? Та все просто! Сусідові закортіло розширити власне подвір'я. Мене на той час не було – служив в АТО. Скористався паскудник з моєї відсутності і протягнув через селищну раду рішення, згідно з яким відтяпали у мене біля дому 8 соток землі. Я там городину саджав щорічно. Тепер там вольєр для вовкодавів і гаражі . Тобто були вольєр та гаражі. І будинок теж…був. Не знаю чи буде відбудовуватися сусіда чи поїде деінде, але на цій землі, допоки я живий, він собі може поставити хіба що хреста. І ніякі закони чи прокурори не убезпечать його від мого праведного гніву.
А що б зробив інший чолов'яга, не такий крутий норовом як я? Пішов би жалітися в селищну раду? Написав би скаргу в поліцію? І що – допомогла би кляуза повернути вкрадене майно? Ні, ні і ще раз ні. Справедливість з рук держави – це химера, якою харчуються романтики.
Згорів і восьмиметровий паркан довкола садиби, змонтований із якогось крутого пластику.
Сусіда приїхав пізно увечері, бігав довкола купи горілих уламків і кричав не своїм голосом на пожежників:
- Чому дві години їхали на гасіння? Я вас всіх пересаджаю!
«Ага, пересаджає! – думав я. Краще б дорогу нормальну до райцентру збудував. А то ганяє уже шостий рік ваговози з лісом цією дорогою, довів її до ручки. А довколишній ліс за ці кілька років майже увесь зник – вивезли цінний кругляк за кордон.»
Не бійтеся, браття та сестри, - я не збоченець-людожер, а ці слова – не мізантропічні розумування ображеної на увесь світ невизнаної поетеси Аглаї Саловсмак. Просто в мою руку, випадково, Немезида вклала свого меча правосуддя і сказала: «Йди у світ. Твори справедливість.»
Я й творю. І повірте – ніяких голосів та нашіптувань у голові не чую. А чую розмови сусідів, які бідкаються, що ця багата блощиця відібрала у них землю, зарплати не виплачує, за кривий погляд у його сторону миттєво звільняє з роботи. Місцевий скляний завод довів до банкрутсва і купив за безцінь. Цеглу навіть з фундаменту продав, натомість збудував на його території биндюги-пилорами і пиляє деревину аж гай шумить. І податків не платить. Бо – сильний світу цього. Не підступишся.
Я підступився. Бо знаю – найліпша мікстура від несправедливості – вогонь очищення. І моцна довбня.
Наступного дня до мене заявилася поліція. І сусіда біля них треться, пальцем на мене показує.
- Сірко Іван Іванович?
- Я.
- Вас підозрюють у вчиненні зумисного підпалу. Їдемо в дільницю давати свідчення.
- Та ну? Ні свідків, ні засобів скоєння злочину немає. Одні підозри. Я підозрюю самопідпал. Минулого тижня хазяїн страхував своє майно. От грошенят і задумав зрубити. Чом не версія?
- Інформацію перевіримо. Але давайте проїдемо в дільницю.
Я не сперечався, у машину сів мирно. Немомітно увімкнув смартфона на запис і примостив на задньому сидінні. Колись вам покажу як це робиться. Дякувати Богові – навчили добрі люди. Виїхали за село, мчимо у сторону райцентру. Десь на півдорозі зупинилися.
І ось тут почалося. Парубок ліворуч різко вивернув мою правицю і нагнув голову. Його колега вискочив з авта, відчинив багажника і витягнув звідти пусту каністру.
- Що ви робите, бандюки?- закричав я не своїм голосом. – Підставити мене хочете?
- Мовчи, падлюка! – гарикгнув на мене водій і з усієї сили гепнув по кумполу кулаком. А той, що з каністрою, спробував притулити мої пальці до каністри аби залишити на ній мої відбитки. Колись такий фокус провернули з моїм знайомим - громадським активістом Леонідом Ковальчуком з Василькова. Правда того разу його правицю тулили до пістолета.
Не знали ці підсвинки, що натрапили на досвідченого сікача. Не відали, що я долонею цвяхи –двадцятки забиваю і тягаю на горбакові пні зі столітніх сосен та дубів з лісу на дрова. Розвернув плечі – і хирлява сопля з погонами сержанта вилетіла у лобове вікно. Повів рукою – і здихлик, що тулив мої пальці до каністри - кавкнув і знепритомнів. Третій ошелешено смикав кобурою аби витягти пістоля. Виліз не поспішаючи з авто і питаю:
- Хто намовив мене взяти в оборот, сусід?
-Ага,- злякано хитнув головою поліціянт і таки висмикнув із кобури пукавку.
- Ану дай сюди! – гавкнув на дурня і викрутив зброю з його тремтячих п'ястуків.
- Витягуй колегу з машини. І то хутко. Інакше буде і тобі бо-бо.
За кілька хвилин хлопаки прийшли до тями. Став над ними, витяг обойму з пістолета і давай її розряджати на їхні голови.
- Ви ще такі молоді, а вже розбоєм промишляєте,- кажу до силовиків. Це я такий добрий – вас живими-здоровими залишив. Якщо продовжите в тому ж дусі - нарветеся на дуже злого дядю, який вам точно голови відкрутить. Ще раз навідаєтеся - буде лихо. Чого мовчите? Думаєте про помсту? Тільки спробуйте - познайомитися з моїми фронтовими товаришами. Десь у лісі, в глибокій ямі. А ось це, - я показав їм свій смартфон, - запорука того, що ви не будете пороти дурниць. Все записано. Хочете послухати і подивитися? Нє? Ну й добре.
Підійшов до їхньої «Тойоти», піднатужився і перекинув її в кювет догори колесами.
- Всьо, братва. Оформлюйте несподіване ДТП, а мені додому пора. Навіть звідси чую як свиня верещить, їсти просить.
І потюпав назад по бетонці до рідної домівки. Хвилин за десять зупинилася попутка, яка підкинула майже до самого порогу.
Входжу в дім, а там сусід кричить на мою жінку:
- Твій Іван згниє в тюрмі, чуєш? А ти і твої діти побиратися будуть!
Не втерпів я такого свинства. Вхопив ззаду за вухо і трішки смикнув. Для порядку. Ну, трохи переборщив –відірвалося вухо, на шматочку шкірки висить. Наче й маленьке, а крові я вам скажу! Жуть!
- А-а-а-а-а! – заревів сусіда і обернувся. Вгледів мене і від переляку аж присів.
- Ти чого мою жінку лякаєш, гаспиде? Ще раз заявишся сюди – буде голова висіти так як вухо зрозумів?
Не встиг кліпнути очима, а його вже й слід вистиг.
Коли жінка впала на мої груди з плачами - пустив сльозу і я. Не терпить моє серденько жіночих страждань. Ну, то таке.
Уранці прийшли мужики з заводу. Випили ми по чарці, випили по другій , розговорилися:
- За сім місяців твій погорілець половині людей не сплатив зарплату. А іншій половині тицьнув мінімалку і сказав: «Не подобається – звільняйтеся».
- Я ж вам казав - нащо вам та незаконна пилорама? Давайте ферму власну приведемо у порядок. Буде чоловік сорок працювати. Гроші знайду під цю справу. То шо – визріли?
Випили ми ще трохи (бідончик чи два) і вирішили таки розводити корівок і свинок. А заводські биндюги наступної ночі згоріли дотла. Разом із краденими дровами та станками. Поліція ходила від хати до хати, шукали свідків.
Дід Зінько мудро поступив, відвів діток у погонах у сторону і зашепотів:
- Пишіть – блискавка потрапила в розподільний щит. Я на власні очі бачив як з неба цвьохнуло вогняним батогом. От вам хрест, синочки.
І перехрестився. Правда з ліва направо та знизу уверх. Але то деталі.
А сусіда мій незабаром з'їхав. Кажуть, подався до Києва, відкрив салун з продажу сексуальних причандалів. Хай там і залишається. Свої вісім соток я повернув назад, огородив парканом, дуже добре перед цим побалакавши з селищним головою. Трохи затинатися він став, головою постійно трясе, наче у вусі вода хлюпоче. Але це колись минеться,- баба Одарка спробує яйцем переляк викатати. Але тепер коли до нього люди звертаються за допомогою - завжди ствердно киває головою.
О! Братія прийшла з сулією наливки! Продовжимо балачку потім, гаразд?. А зараз у нас, звиняйте – серйозні справи. Адью.
08.07.2019р.
Цієї весни на виборчій дільниці було людно. Опасисті молодиці непевного віку, тримаючи за руки своїх шкетів стояли у черзі за бюлетенями аби виразити свою королівську волю і поставити, як неграмотний кріпосний, галочку навпроти вподобаного майбутнього пана.
Дідугани з ковіньками післіпувато роздивлялися – де ж знаходиться їхня дільниця, оскільки у школі їх аж три, і в кожній сидить душ двадцять членів комісій. Справа це важка, одразу й не допетраєш. Держава затіяла цю гру в демократію аби люди не вбивали одне одного від повної безвиході , аби спускали пар невдоволення від власної безпорадності та нездатності жити в достатку, грабуючи собі подібних, як це робить один процент населення у кожній країні планети під назвою Земля.
Лише один процент населення є панівною кастою в суспільстві. Цей процент був, є і буде завжди. Це обумовлено підвищеним вмістом тестостерону в крові , природною підвищеною агресією, яка примушує в кривавих сутичках з власними громадянами або шляхом психологічних маніпуляцій стати на чолі зграї. Тобто громади. Млявий тишко або полохливий щурик ніколи не візьме до рук каністри з бензином та не піде палити хату злодія, який обікрав його сім’ю. А я ходив. Повірте – однієї каністри вистачає з головою. Сердечних селян, які прибігли гасити пожежу, мусив палицею відганяти від заграви аби не зіпсували затіяного видовища.
Горіло і справді добре: у гаражі з трьома крутими «тачками» стояла бодня з гасом та кілька газових балонів. Рвонуло так, що собаки завалували й у сусідньому селі.
Час вибрав підходящий – аби не постраждало сімейство дочекався поки сусіда зі своїм виводком майбутніх трутнів та розпещеною жінкою не поїде до свого товариша прокурора справляти весілля.
А чого це я такий злий? Та все просто! Сусідові закортіло розширити власне подвір'я. Мене на той час не було – служив в АТО. Скористався паскудник з моєї відсутності і протягнув через селищну раду рішення, згідно з яким відтяпали у мене біля дому 8 соток землі. Я там городину саджав щорічно. Тепер там вольєр для вовкодавів і гаражі . Тобто були вольєр та гаражі. І будинок теж…був. Не знаю чи буде відбудовуватися сусіда чи поїде деінде, але на цій землі, допоки я живий, він собі може поставити хіба що хреста. І ніякі закони чи прокурори не убезпечать його від мого праведного гніву.
А що б зробив інший чолов'яга, не такий крутий норовом як я? Пішов би жалітися в селищну раду? Написав би скаргу в поліцію? І що – допомогла би кляуза повернути вкрадене майно? Ні, ні і ще раз ні. Справедливість з рук держави – це химера, якою харчуються романтики.
Згорів і восьмиметровий паркан довкола садиби, змонтований із якогось крутого пластику.
Сусіда приїхав пізно увечері, бігав довкола купи горілих уламків і кричав не своїм голосом на пожежників:
- Чому дві години їхали на гасіння? Я вас всіх пересаджаю!
«Ага, пересаджає! – думав я. Краще б дорогу нормальну до райцентру збудував. А то ганяє уже шостий рік ваговози з лісом цією дорогою, довів її до ручки. А довколишній ліс за ці кілька років майже увесь зник – вивезли цінний кругляк за кордон.»
Не бійтеся, браття та сестри, - я не збоченець-людожер, а ці слова – не мізантропічні розумування ображеної на увесь світ невизнаної поетеси Аглаї Саловсмак. Просто в мою руку, випадково, Немезида вклала свого меча правосуддя і сказала: «Йди у світ. Твори справедливість.»
Я й творю. І повірте – ніяких голосів та нашіптувань у голові не чую. А чую розмови сусідів, які бідкаються, що ця багата блощиця відібрала у них землю, зарплати не виплачує, за кривий погляд у його сторону миттєво звільняє з роботи. Місцевий скляний завод довів до банкрутсва і купив за безцінь. Цеглу навіть з фундаменту продав, натомість збудував на його території биндюги-пилорами і пиляє деревину аж гай шумить. І податків не платить. Бо – сильний світу цього. Не підступишся.
Я підступився. Бо знаю – найліпша мікстура від несправедливості – вогонь очищення. І моцна довбня.
Наступного дня до мене заявилася поліція. І сусіда біля них треться, пальцем на мене показує.
- Сірко Іван Іванович?
- Я.
- Вас підозрюють у вчиненні зумисного підпалу. Їдемо в дільницю давати свідчення.
- Та ну? Ні свідків, ні засобів скоєння злочину немає. Одні підозри. Я підозрюю самопідпал. Минулого тижня хазяїн страхував своє майно. От грошенят і задумав зрубити. Чом не версія?
- Інформацію перевіримо. Але давайте проїдемо в дільницю.
Я не сперечався, у машину сів мирно. Немомітно увімкнув смартфона на запис і примостив на задньому сидінні. Колись вам покажу як це робиться. Дякувати Богові – навчили добрі люди. Виїхали за село, мчимо у сторону райцентру. Десь на півдорозі зупинилися.
І ось тут почалося. Парубок ліворуч різко вивернув мою правицю і нагнув голову. Його колега вискочив з авта, відчинив багажника і витягнув звідти пусту каністру.
- Що ви робите, бандюки?- закричав я не своїм голосом. – Підставити мене хочете?
- Мовчи, падлюка! – гарикгнув на мене водій і з усієї сили гепнув по кумполу кулаком. А той, що з каністрою, спробував притулити мої пальці до каністри аби залишити на ній мої відбитки. Колись такий фокус провернули з моїм знайомим - громадським активістом Леонідом Ковальчуком з Василькова. Правда того разу його правицю тулили до пістолета.
Не знали ці підсвинки, що натрапили на досвідченого сікача. Не відали, що я долонею цвяхи –двадцятки забиваю і тягаю на горбакові пні зі столітніх сосен та дубів з лісу на дрова. Розвернув плечі – і хирлява сопля з погонами сержанта вилетіла у лобове вікно. Повів рукою – і здихлик, що тулив мої пальці до каністри - кавкнув і знепритомнів. Третій ошелешено смикав кобурою аби витягти пістоля. Виліз не поспішаючи з авто і питаю:
- Хто намовив мене взяти в оборот, сусід?
-Ага,- злякано хитнув головою поліціянт і таки висмикнув із кобури пукавку.
- Ану дай сюди! – гавкнув на дурня і викрутив зброю з його тремтячих п'ястуків.
- Витягуй колегу з машини. І то хутко. Інакше буде і тобі бо-бо.
За кілька хвилин хлопаки прийшли до тями. Став над ними, витяг обойму з пістолета і давай її розряджати на їхні голови.
- Ви ще такі молоді, а вже розбоєм промишляєте,- кажу до силовиків. Це я такий добрий – вас живими-здоровими залишив. Якщо продовжите в тому ж дусі - нарветеся на дуже злого дядю, який вам точно голови відкрутить. Ще раз навідаєтеся - буде лихо. Чого мовчите? Думаєте про помсту? Тільки спробуйте - познайомитися з моїми фронтовими товаришами. Десь у лісі, в глибокій ямі. А ось це, - я показав їм свій смартфон, - запорука того, що ви не будете пороти дурниць. Все записано. Хочете послухати і подивитися? Нє? Ну й добре.
Підійшов до їхньої «Тойоти», піднатужився і перекинув її в кювет догори колесами.
- Всьо, братва. Оформлюйте несподіване ДТП, а мені додому пора. Навіть звідси чую як свиня верещить, їсти просить.
І потюпав назад по бетонці до рідної домівки. Хвилин за десять зупинилася попутка, яка підкинула майже до самого порогу.
Входжу в дім, а там сусід кричить на мою жінку:
- Твій Іван згниє в тюрмі, чуєш? А ти і твої діти побиратися будуть!
Не втерпів я такого свинства. Вхопив ззаду за вухо і трішки смикнув. Для порядку. Ну, трохи переборщив –відірвалося вухо, на шматочку шкірки висить. Наче й маленьке, а крові я вам скажу! Жуть!
- А-а-а-а-а! – заревів сусіда і обернувся. Вгледів мене і від переляку аж присів.
- Ти чого мою жінку лякаєш, гаспиде? Ще раз заявишся сюди – буде голова висіти так як вухо зрозумів?
Не встиг кліпнути очима, а його вже й слід вистиг.
Коли жінка впала на мої груди з плачами - пустив сльозу і я. Не терпить моє серденько жіночих страждань. Ну, то таке.
Уранці прийшли мужики з заводу. Випили ми по чарці, випили по другій , розговорилися:
- За сім місяців твій погорілець половині людей не сплатив зарплату. А іншій половині тицьнув мінімалку і сказав: «Не подобається – звільняйтеся».
- Я ж вам казав - нащо вам та незаконна пилорама? Давайте ферму власну приведемо у порядок. Буде чоловік сорок працювати. Гроші знайду під цю справу. То шо – визріли?
Випили ми ще трохи (бідончик чи два) і вирішили таки розводити корівок і свинок. А заводські биндюги наступної ночі згоріли дотла. Разом із краденими дровами та станками. Поліція ходила від хати до хати, шукали свідків.
Дід Зінько мудро поступив, відвів діток у погонах у сторону і зашепотів:
- Пишіть – блискавка потрапила в розподільний щит. Я на власні очі бачив як з неба цвьохнуло вогняним батогом. От вам хрест, синочки.
І перехрестився. Правда з ліва направо та знизу уверх. Але то деталі.
А сусіда мій незабаром з'їхав. Кажуть, подався до Києва, відкрив салун з продажу сексуальних причандалів. Хай там і залишається. Свої вісім соток я повернув назад, огородив парканом, дуже добре перед цим побалакавши з селищним головою. Трохи затинатися він став, головою постійно трясе, наче у вусі вода хлюпоче. Але це колись минеться,- баба Одарка спробує яйцем переляк викатати. Але тепер коли до нього люди звертаються за допомогою - завжди ствердно киває головою.
О! Братія прийшла з сулією наливки! Продовжимо балачку потім, гаразд?. А зараз у нас, звиняйте – серйозні справи. Адью.
08.07.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію