ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Мирон Шагало
2026.09.18 20:46
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.

Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув

хома дідим
2026.09.18 18:50
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри

Ольга Береза
2026.09.18 17:10
Він любив, коли місто стихало,
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками

Ольга Садкова
2026.09.18 14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.

Борис Костиря
2026.09.18 13:32
Я хочу прийти, та закриті ворота.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.

Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,

Володимир Бойко
2026.09.18 12:09
Брешуть завжди, а правду кажуть тоді, коли вигідно. Для законослухняних закони, а для всіх інших - підзаконні акти. Чесні судді здебільшого є малочесними і малочисельними. Фіговий листок запровадили, аби захиститися від голої правди. У панібра

Вячеслав Руденко
2026.09.18 09:52
У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе

Ірина Вовк
2026.09.18 07:05
сюжетів з життя мешканців римського міста, навіяних знаменитим полотном КАРЛА БРЮЛЛОВА «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ» ПЕРЕДСЛОВО: Заклинання тіней (задум авторки) Коли ми дивимося на величне і трагічне полотно Карла Брюллова «Останній день Помпеї», нас з

Віктор Кучерук
2026.09.18 05:57
Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.

хома дідим
2026.09.17 23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само

Галина Кучеренко
2026.09.17 21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...

Віктор Насипаний
2026.09.17 19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.

Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.

Євген Федчук
2026.09.17 19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив

Юрко Бужанин
2026.09.17 16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.

Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..

Артур Курдіновський
2026.09.17 15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...

Борис Костиря
2026.09.17 12:57
Жінка завжди дивиться на обрій,
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.

Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Губерначук (1969 - 2017) / Проза

 Путь

"Ми всі дихаємо
один одному в потилицю..."

Володимир Ніколаєць

Переді мною розстеляєшся ти, нібито путь.
Невже от саме я піду шукати, де кінець твоїх задумок?
Але ж, окрім мене одного, є ще десятки інших, є сотні кращих, тисячі таких; окрім мене одного, є ще мільйони років, мільярди слів і безліки вітрів. Їх я враховую так само, як тебе; беру до відома і йду обабіч. Але коли вже збочувати час, оскільки ти є путь, – тебе лишаю; так само, як лишити можу все, що самостійним є зайти далеко. Хай ґрадусів на 40 повернувши вбік звідтіль, де розстеляєшся ти, нібито путь, я опинюся осеред роздолля, піду красою світу, не зважаючи на жоден орієнтир; а там, де тільки-но окреслюватиметься дорога, пускатиму сльозу чи слину за тим минулим дивним часом, коли переді мною розстелялися і говорили загадками про майбутнє. (Майбутнє – це табу на всі загадки. Майбутнє заборонено ворушити словом чи напівсловом і тривожити передчасно. Воно має бути.) Якщо казатиму, що в мене є своя путь, це означає, що вона може перехрещуватися з іншими. Це добре, коли інші не розстеляються перед тобою – і ти можеш не спокуситися, і не піти не своєю продекларованою дорогою. А якщо ти сам коли-небудь розстелишся перед кимось і запросиш іти твоїм невідомим шляхом, але вже оголошеним? що тоді? Так і буде. Це має бути виняток. Це має бути випадок. Лише любов є випадковим винятком, є винятковим випадком у дорозі. Лише завдячуючи їй, ти можеш перейти на іншу путь ... для себе і для неї безболісно. Але, оскільки я є всього-на-всього твоїм об’єктом і всього-на-всього твоєї любові – не стелися переді мною, бо буде болісно. І тіш себе, що мене так само хтось не любить, як я тебе. Це надто довгий коментар до того, проти чого. Воно має бути.

20–21 травня 1995 р., Богдани́

«Переді мною розстеляєшся ти, нібито путь».

Чумацкий шлях, иль Млечный Путь
стелился в мифах вслед Гефесту…
Вот такова у Геры суть:
уродцу не нашлося места

с ней рядом. И отвергла мать
дитя с его ногой хромою…
Желала б миф тот я не знать…
Ведь Млечный Путь передо мною

взывает к сердцу и к душе:
«Когда-то ты по мне пройдёшься».
Не лгу: – готова мол, уже! –
но ты, душа, к полёту рвёшься.

Пусть даже будет то астрал,
но я свершу полёт межзвёздный.
Губерначук уж там летал.
Быть может, мне ещё не поздно.

Оставлю Землю – и в полёт
к давно уж неземному Раю…
Он – Млечный путь меня зовёт,
дорогу к Раю предлагая.

Путь звёздны й может стать путём,
коль путь вы одолеть готовы…
Быть может, по небу пройдём,
ведь звёзды нас зовут… и Слово…

Вернётся на Олимп Гефест.
Там для него найдётся дело.
Но Млечный Путь – не миф! Прочесть
я б этот звёздный Путь хотела.

Поэты им уже прошли,
на нём нам вехи оставляя.
Они Путь собственный нашли…
Меж звёзд я путь свой избираю.

Дора Діольф,
16 февраля 2023 г., Киев
––––––––––––––––––
Согласно древним мифам, богиня Гера родила Гефеста (римского Вулкана), приложила его к груди, но рассмотрев уродливого и хромого ребёнка, отшвырнула его от себя, сбросив с Олимпа. Вслед сброшенному ребёнку потекло её грудное молоко. Так образовался Млечный Путь.


«Тіш себе, що і мене так само хтось не любить, як я тебе».

* * *
Не співпали любові наші.
Ти ніколи мене не любив.
От і п’ю нелюбові чашу,
в неї ти нелюбов налив.

Іншу любиш. Їй вірші пишеш,
їй даруєш весняний квіт.
А мені, наче сірій миші –
нелюбов вся. Хоч ти весь світ

обіймеш своїм коханням,
не краплини його – мені.
Я облишила вже сподівання
на щасливі осяйні дні.

Інша жінка тебе хвилює,
ти коханням її обійняв.
Але мій чоловік ревнує…
Що і як він про тебе взнав?

Не було хоч між нами нічого,
віддавати своє він не звик,
хоча може і сам не від того,
щоб мій слід десь за обрієм зник.

Він всім серцем тобі зла бажає.
Нелюбов його, наче ніж.
Взагалі він любові не знає…
Я даремно казала: «Облиш.

Дай піти у краї далекі,
непотрібна тобі – не тримай.
У той край мене кличуть лелеки.
Дай піти мені, не переймай».

Але він мене нащось тримає.
Я його… Як віддати своє?
Біля нього – тебе кохаю,
щастя, знаючи, ти моє.

Ти ж даремно мене втішаєш:
«Не до серця і ти комусь».
Не втішай, як кохання не маєш.
Я з коханням своїм розберусь…

Агафія Янжуловська,
16 лютого 2023 р., Київ


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : «Перґаменти», стор. 3


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-07-09 16:50:15
Переглядів сторінки твору 1144
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.083 / 5.75)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.135 / 5.85)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.844
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
КЛАСИКА
Денники
Автор востаннє на сайті 2026.09.18 11:29
Автор у цю хвилину відсутній