Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.25
14:11
Мовчання огортає душу,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
2026.04.25
13:47
Запрошую на свій канал на ютубі, підписуйтеся.
Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
2026.04.25
12:03
До літ хоча би десь до сорока,
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин -
То спробу я таку хіба зроблю?
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин -
То спробу я таку хіба зроблю?
2026.04.25
12:03
За обрій сонце упало втомне.
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
2026.04.25
10:35
А він тебе й мене любив, таку біленьку...
Як ти все те пережила, скажи, рідненька?
Чи, може, звістку принесла тобі сорока,
Коли зі скелі шуганув у синь високу?
Чи знала, що його сади в мені буяли?
І виноградного вина було замало.
Як ти все те пережила, скажи, рідненька?
Чи, може, звістку принесла тобі сорока,
Коли зі скелі шуганув у синь високу?
Чи знала, що його сади в мені буяли?
І виноградного вина було замало.
2026.04.25
06:29
Багровою млою затьмарена далеч,
Спалахує сумно щомить небосхил, -
Знялася у небо налякана галич
І в паніці каркає гучно щосил.
Гірке та солоне повітря гаряче
Вдихаю натужно і кашляю в млу, -
Від болю терпкого кривлюся і плачу,
Та ще палієві прокль
Спалахує сумно щомить небосхил, -
Знялася у небо налякана галич
І в паніці каркає гучно щосил.
Гірке та солоне повітря гаряче
Вдихаю натужно і кашляю в млу, -
Від болю терпкого кривлюся і плачу,
Та ще палієві прокль
2026.04.25
05:11
не казка і не зовсім каско
ішов містами чоловік
в його лиці минулий вік
хай мовить ізнічев’я маска
пейот не модний аяваска
барменці кине інший фрік
у нього є такий барвник
будь-що опісля нього вакса
ішов містами чоловік
в його лиці минулий вік
хай мовить ізнічев’я маска
пейот не модний аяваска
барменці кине інший фрік
у нього є такий барвник
будь-що опісля нього вакса
2026.04.24
16:40
з добрим днем
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
2026.04.24
13:43
не продирався у достойники
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
2026.04.24
13:03
Листок осінній скроні посріблить
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
2026.04.24
11:26
Він вибухнув,..
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
2026.04.24
10:46
Не жаліла себе ніколи,
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
2026.04.24
09:44
Звичайно, такий відгук свідчить про щире бажання його автора знайти ключик від серця того чи тієї, хто може допомогти стати членом якоїсь творчої спілки, видати власну збірку за рахунок видавництва, зрештою, стати лавреатом… А якщо не зможе, ось тоді можн
2026.04.24
08:16
А є ж і без слів пісні...
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
2026.04.24
05:50
Знову в грудях б'ються хвилі
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
2026.04.23
22:07
Крізь версти юності - до зрілості й сивин,
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, хіба ж його ділив?
Я просто поділяв - і вистачало.
Було, і проливав - тоді й полив
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, хіба ж його ділив?
Я просто поділяв - і вистачало.
Було, і проливав - тоді й полив
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сашко Лютий /
Проза
Алі і Ніно
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Алі і Ніно
У них обох досі той вік, коли ще не зникло вміння прощати і дивуватися, коли щодня починається нове життя і нова пригода: їй - ледве за двадцять, йому - ще немає двадцяти п'яти.
Випадок зводить їх разом на нейтральній території - у країні, де обидва їхні народи однаково люблять і однаково ненавидять.
Вони живуть у одному будинку впродовж 10-ти днів, у сусідніх кімнатах, щоранку вітаються, не підводячи очей. Я теж гостюю у цьому домі, намагаюся почути якомога більше історій, які можна буде записати і розповісти, історій, довершених у своїй життєвій простоті і щирості.
Він вперто називає мене Алєкс, проте поводиться стримано і гідно, бо "так навчив батько".
Вона говорить лише якщо запитують, теж дається взнаки виховання і суворі релігійні традиції.
Одного разу я бачу, як вони говорять між собою, сидячи при цьому серед людей, щоб уникнути непорозумінь і будь-якої приватності. Підходжу, приєднуюся до натовпу. Люди веселяться, і лише двоє серед них пильно дивляться одне на одного.
- Знаєш, скільки моїх братів було вбито за рік вашими військовими? - дуже тихо запитує вона.
- Ні, не знаю..
Я відходжу подалі, бо немає більш тендітної теми, аніж смерть. Крім любові, звісно.
На наступний день - свято, останній день нашого перебування, тому плануються танці.
- Алєкс, каже він мені, можна у тебе дещо запитати? Як у досвідченої людини.
- Ну, запитай, сміюся я. Як у досвідченої людини.
- Я хочу запросити її на танець. Але якщо вона не піде зі мною танцювати - це буде велика ганьба для мене. А якщо піде - я скажу їй, що вона мені подобається. Як думаєш, це хороша ідея?
- Скажи, звісно. Ви ж роз'їдетеся в різні боки, і більше ніколи не побачите одне одного. Що тобі втрачати?
- Але війна..
- Тим більше скажи!
- Є ще одна проблема: у мене вдома є дівчина. Вона щодня дзвонить мені, і сварить за те, що я їй не пишу.
А я ж пишу. Просто дуже втомився від сварок.
У підсумку я раджу йому прийняти рішення самостійно, бо немає нічого гіршого, ніж давати поради щодо сердечних справ. Хіба смерть. Або любов.
Надходить вечір, і ось вже новий діалог у коридорі. Зупиняє мене, і сама говорить першою:
- Алєкс, я маю у тебе дещо спитати..
- Про танці?
- Ні, про інше. Є людина, яка мені подобається. Як думаєш, якщо я скажу про це першою, чи не буде це
занадто непристойно?
Приїхали, думаю я. Непоганий сюжет для драматичного середньоазійського роману. Зрештою, він вже написаний, і я навіть його читав.
Коли вони танцюють - натовп розступається, і звільняє для них місце у центрі. Кожен танцює свій національний танець, проте це дивовижним чином поєднується у одну надривну виставу. Він веде, підстрибує у бойовому танку, демонструючи всі найкращі чоловічі риси характеру, які має його народ. Вона дозволяє себе вести, але робить це з такою енергією і грацією, що стає зрозуміло, що веде насправді вона. А погляди! Таких поглядів я не бачив ніколи до цього. Жінка і чоловік з різних світів стають одним цілим. Мої сором'язливі друзі витанцьовують так, ніби завтра уже не буде. Зрештою, так і є.
- Ну що, сказав?
- Не сказав. Розумієш, це все не має майбутнього.
Наступного дня всі роз'їжджаються. Він везе із собою прапор її країни. Прапор ворогів, за який можна отримати якщо не розстріл, то термін у в'язниці.
- Знаєш, пише він мені, я повернувся додому, і моя наречена була дуже рада мене бачити. Ніби вперше - сміється він. Але сміється якось не дуже весело.
- Наречена? - питаю я. Ну, вітаю.
- Приїжджай на весілля, пише він. Будеш почесним гостем.
- Авжеж. Якщо мене пропустять через ваш кордон.
Алі і Ніно, думаю я. Алі і Ніно, яким забракло сміливості. Скільки їх таких, хто зупинився на роздоріжжі, скільки тих, хто там так і залишився?
Зрештою, у книжках все значно простіше, ніж у цьому непевному і невпинному житті. Любов. Смерть. Смерть і Любов.
Випадок зводить їх разом на нейтральній території - у країні, де обидва їхні народи однаково люблять і однаково ненавидять.
Вони живуть у одному будинку впродовж 10-ти днів, у сусідніх кімнатах, щоранку вітаються, не підводячи очей. Я теж гостюю у цьому домі, намагаюся почути якомога більше історій, які можна буде записати і розповісти, історій, довершених у своїй життєвій простоті і щирості.
Він вперто називає мене Алєкс, проте поводиться стримано і гідно, бо "так навчив батько".
Вона говорить лише якщо запитують, теж дається взнаки виховання і суворі релігійні традиції.
Одного разу я бачу, як вони говорять між собою, сидячи при цьому серед людей, щоб уникнути непорозумінь і будь-якої приватності. Підходжу, приєднуюся до натовпу. Люди веселяться, і лише двоє серед них пильно дивляться одне на одного.
- Знаєш, скільки моїх братів було вбито за рік вашими військовими? - дуже тихо запитує вона.
- Ні, не знаю..
Я відходжу подалі, бо немає більш тендітної теми, аніж смерть. Крім любові, звісно.
На наступний день - свято, останній день нашого перебування, тому плануються танці.
- Алєкс, каже він мені, можна у тебе дещо запитати? Як у досвідченої людини.
- Ну, запитай, сміюся я. Як у досвідченої людини.
- Я хочу запросити її на танець. Але якщо вона не піде зі мною танцювати - це буде велика ганьба для мене. А якщо піде - я скажу їй, що вона мені подобається. Як думаєш, це хороша ідея?
- Скажи, звісно. Ви ж роз'їдетеся в різні боки, і більше ніколи не побачите одне одного. Що тобі втрачати?
- Але війна..
- Тим більше скажи!
- Є ще одна проблема: у мене вдома є дівчина. Вона щодня дзвонить мені, і сварить за те, що я їй не пишу.
А я ж пишу. Просто дуже втомився від сварок.
У підсумку я раджу йому прийняти рішення самостійно, бо немає нічого гіршого, ніж давати поради щодо сердечних справ. Хіба смерть. Або любов.
Надходить вечір, і ось вже новий діалог у коридорі. Зупиняє мене, і сама говорить першою:
- Алєкс, я маю у тебе дещо спитати..
- Про танці?
- Ні, про інше. Є людина, яка мені подобається. Як думаєш, якщо я скажу про це першою, чи не буде це
занадто непристойно?
Приїхали, думаю я. Непоганий сюжет для драматичного середньоазійського роману. Зрештою, він вже написаний, і я навіть його читав.
Коли вони танцюють - натовп розступається, і звільняє для них місце у центрі. Кожен танцює свій національний танець, проте це дивовижним чином поєднується у одну надривну виставу. Він веде, підстрибує у бойовому танку, демонструючи всі найкращі чоловічі риси характеру, які має його народ. Вона дозволяє себе вести, але робить це з такою енергією і грацією, що стає зрозуміло, що веде насправді вона. А погляди! Таких поглядів я не бачив ніколи до цього. Жінка і чоловік з різних світів стають одним цілим. Мої сором'язливі друзі витанцьовують так, ніби завтра уже не буде. Зрештою, так і є.
- Ну що, сказав?
- Не сказав. Розумієш, це все не має майбутнього.
Наступного дня всі роз'їжджаються. Він везе із собою прапор її країни. Прапор ворогів, за який можна отримати якщо не розстріл, то термін у в'язниці.
- Знаєш, пише він мені, я повернувся додому, і моя наречена була дуже рада мене бачити. Ніби вперше - сміється він. Але сміється якось не дуже весело.
- Наречена? - питаю я. Ну, вітаю.
- Приїжджай на весілля, пише він. Будеш почесним гостем.
- Авжеж. Якщо мене пропустять через ваш кордон.
Алі і Ніно, думаю я. Алі і Ніно, яким забракло сміливості. Скільки їх таких, хто зупинився на роздоріжжі, скільки тих, хто там так і залишився?
Зрештою, у книжках все значно простіше, ніж у цьому непевному і невпинному житті. Любов. Смерть. Смерть і Любов.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
