Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.10
04:17
Якщо можна написати 1 вірш, можна про це ж саме написати і 2-й.
Про те ж саме тими самими словами (майже). Від цього виникає посилення.
Можна писати про те саме далі. Якщо один вірш це - випадок, 2 - вже замір, 3 - навмисне, 4 - тенденція, 5 - манера
2025.12.09
22:11
Все одно, панотче, не спитаєш
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
2025.12.09
18:01
Знову відчай рве душу сьогодні --
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
2025.12.09
17:57
Замовкло дев'ятнадцяте сторіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
2025.12.09
17:04
Для інших, ніби то, своя,
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
2025.12.09
15:07
В моїм мезозої
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
2025.12.09
12:47
Кішка, яка приблудилася
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
2025.12.09
09:12
Явився грудень-плакса в поволоці.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
2025.12.09
06:23
Вечоріє рано і скупіє
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
2025.12.09
03:08
Осьде як це відбувалося би зараз, наскільки змога (символічно) уявити.
Я оголошую "унікальне свято" та запрошую всіх на берег моря. З міста-мільйонника приходять сотні дві-три.
- Браття та сестри! - кажу я. - Ми завжди сиділи тут і ні про що не думали
2025.12.09
02:34
Шановний авторе, скажіть, будь ласка, а коли саме ви намірені розпочати сягати глибокодумність скель?
А можна і мені з вами?
Отак би сіли на камені десь в горах перед скелями, перед шпилями отими засніженими, - і нумо сягати!
Сягаєм, сягаєм!...
2025.12.08
22:48
Вишенька закрила очі,
Листячком укрила ніжки
І лягла, у неї спочин …
Від садової доріжки
Десь тако за кроків зотри
Ще приліг горіх волоський
Каже, що запізня осінь…
Грудень з нічкою прискорить
Листячком укрила ніжки
І лягла, у неї спочин …
Від садової доріжки
Десь тако за кроків зотри
Ще приліг горіх волоський
Каже, що запізня осінь…
Грудень з нічкою прискорить
2025.12.08
22:29
На північ попростував Ісус із учнями своїми.
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв,
Допомогти по змозі усім недужим.
Замаячіли на обрії могутні кедри леванонські.
Можна б і пе
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв,
Допомогти по змозі усім недужим.
Замаячіли на обрії могутні кедри леванонські.
Можна б і пе
2025.12.08
22:11
Засніжені вершини гір -
Шпилі, що пронизають небо.
Куди лише сягає зір,
Лечу я поглядом до тебе.
Засніжені вершини гір
На вістрях доброту тримають.
Ти зачаровано повір
Шпилі, що пронизають небо.
Куди лише сягає зір,
Лечу я поглядом до тебе.
Засніжені вершини гір
На вістрях доброту тримають.
Ти зачаровано повір
2025.12.08
17:21
Нації, що уявляють себе великими, одержимі манією «ощасливлювання» інших.
Була тая дружба, як собача служба.
Демократія потрібна демократам, масам потрібна охлократія.
Де українець шукає броду, там єврей наводить мости.
Історичні рішення не бу
2025.12.08
15:25
мчить лиха кохана
цілу ніч і день
їде аж до дідька
просити грошей
а дідька не узуєш
нині час одплат
каже їй вертай-но
що тратила назад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...цілу ніч і день
їде аж до дідька
просити грошей
а дідька не узуєш
нині час одплат
каже їй вертай-но
що тратила назад
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сашко Лютий /
Проза
Алі і Ніно
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Алі і Ніно
У них обох досі той вік, коли ще не зникло вміння прощати і дивуватися, коли щодня починається нове життя і нова пригода: їй - ледве за двадцять, йому - ще немає двадцяти п'яти.
Випадок зводить їх разом на нейтральній території - у країні, де обидва їхні народи однаково люблять і однаково ненавидять.
Вони живуть у одному будинку впродовж 10-ти днів, у сусідніх кімнатах, щоранку вітаються, не підводячи очей. Я теж гостюю у цьому домі, намагаюся почути якомога більше історій, які можна буде записати і розповісти, історій, довершених у своїй життєвій простоті і щирості.
Він вперто називає мене Алєкс, проте поводиться стримано і гідно, бо "так навчив батько".
Вона говорить лише якщо запитують, теж дається взнаки виховання і суворі релігійні традиції.
Одного разу я бачу, як вони говорять між собою, сидячи при цьому серед людей, щоб уникнути непорозумінь і будь-якої приватності. Підходжу, приєднуюся до натовпу. Люди веселяться, і лише двоє серед них пильно дивляться одне на одного.
- Знаєш, скільки моїх братів було вбито за рік вашими військовими? - дуже тихо запитує вона.
- Ні, не знаю..
Я відходжу подалі, бо немає більш тендітної теми, аніж смерть. Крім любові, звісно.
На наступний день - свято, останній день нашого перебування, тому плануються танці.
- Алєкс, каже він мені, можна у тебе дещо запитати? Як у досвідченої людини.
- Ну, запитай, сміюся я. Як у досвідченої людини.
- Я хочу запросити її на танець. Але якщо вона не піде зі мною танцювати - це буде велика ганьба для мене. А якщо піде - я скажу їй, що вона мені подобається. Як думаєш, це хороша ідея?
- Скажи, звісно. Ви ж роз'їдетеся в різні боки, і більше ніколи не побачите одне одного. Що тобі втрачати?
- Але війна..
- Тим більше скажи!
- Є ще одна проблема: у мене вдома є дівчина. Вона щодня дзвонить мені, і сварить за те, що я їй не пишу.
А я ж пишу. Просто дуже втомився від сварок.
У підсумку я раджу йому прийняти рішення самостійно, бо немає нічого гіршого, ніж давати поради щодо сердечних справ. Хіба смерть. Або любов.
Надходить вечір, і ось вже новий діалог у коридорі. Зупиняє мене, і сама говорить першою:
- Алєкс, я маю у тебе дещо спитати..
- Про танці?
- Ні, про інше. Є людина, яка мені подобається. Як думаєш, якщо я скажу про це першою, чи не буде це
занадто непристойно?
Приїхали, думаю я. Непоганий сюжет для драматичного середньоазійського роману. Зрештою, він вже написаний, і я навіть його читав.
Коли вони танцюють - натовп розступається, і звільняє для них місце у центрі. Кожен танцює свій національний танець, проте це дивовижним чином поєднується у одну надривну виставу. Він веде, підстрибує у бойовому танку, демонструючи всі найкращі чоловічі риси характеру, які має його народ. Вона дозволяє себе вести, але робить це з такою енергією і грацією, що стає зрозуміло, що веде насправді вона. А погляди! Таких поглядів я не бачив ніколи до цього. Жінка і чоловік з різних світів стають одним цілим. Мої сором'язливі друзі витанцьовують так, ніби завтра уже не буде. Зрештою, так і є.
- Ну що, сказав?
- Не сказав. Розумієш, це все не має майбутнього.
Наступного дня всі роз'їжджаються. Він везе із собою прапор її країни. Прапор ворогів, за який можна отримати якщо не розстріл, то термін у в'язниці.
- Знаєш, пише він мені, я повернувся додому, і моя наречена була дуже рада мене бачити. Ніби вперше - сміється він. Але сміється якось не дуже весело.
- Наречена? - питаю я. Ну, вітаю.
- Приїжджай на весілля, пише він. Будеш почесним гостем.
- Авжеж. Якщо мене пропустять через ваш кордон.
Алі і Ніно, думаю я. Алі і Ніно, яким забракло сміливості. Скільки їх таких, хто зупинився на роздоріжжі, скільки тих, хто там так і залишився?
Зрештою, у книжках все значно простіше, ніж у цьому непевному і невпинному житті. Любов. Смерть. Смерть і Любов.
Випадок зводить їх разом на нейтральній території - у країні, де обидва їхні народи однаково люблять і однаково ненавидять.
Вони живуть у одному будинку впродовж 10-ти днів, у сусідніх кімнатах, щоранку вітаються, не підводячи очей. Я теж гостюю у цьому домі, намагаюся почути якомога більше історій, які можна буде записати і розповісти, історій, довершених у своїй життєвій простоті і щирості.
Він вперто називає мене Алєкс, проте поводиться стримано і гідно, бо "так навчив батько".
Вона говорить лише якщо запитують, теж дається взнаки виховання і суворі релігійні традиції.
Одного разу я бачу, як вони говорять між собою, сидячи при цьому серед людей, щоб уникнути непорозумінь і будь-якої приватності. Підходжу, приєднуюся до натовпу. Люди веселяться, і лише двоє серед них пильно дивляться одне на одного.
- Знаєш, скільки моїх братів було вбито за рік вашими військовими? - дуже тихо запитує вона.
- Ні, не знаю..
Я відходжу подалі, бо немає більш тендітної теми, аніж смерть. Крім любові, звісно.
На наступний день - свято, останній день нашого перебування, тому плануються танці.
- Алєкс, каже він мені, можна у тебе дещо запитати? Як у досвідченої людини.
- Ну, запитай, сміюся я. Як у досвідченої людини.
- Я хочу запросити її на танець. Але якщо вона не піде зі мною танцювати - це буде велика ганьба для мене. А якщо піде - я скажу їй, що вона мені подобається. Як думаєш, це хороша ідея?
- Скажи, звісно. Ви ж роз'їдетеся в різні боки, і більше ніколи не побачите одне одного. Що тобі втрачати?
- Але війна..
- Тим більше скажи!
- Є ще одна проблема: у мене вдома є дівчина. Вона щодня дзвонить мені, і сварить за те, що я їй не пишу.
А я ж пишу. Просто дуже втомився від сварок.
У підсумку я раджу йому прийняти рішення самостійно, бо немає нічого гіршого, ніж давати поради щодо сердечних справ. Хіба смерть. Або любов.
Надходить вечір, і ось вже новий діалог у коридорі. Зупиняє мене, і сама говорить першою:
- Алєкс, я маю у тебе дещо спитати..
- Про танці?
- Ні, про інше. Є людина, яка мені подобається. Як думаєш, якщо я скажу про це першою, чи не буде це
занадто непристойно?
Приїхали, думаю я. Непоганий сюжет для драматичного середньоазійського роману. Зрештою, він вже написаний, і я навіть його читав.
Коли вони танцюють - натовп розступається, і звільняє для них місце у центрі. Кожен танцює свій національний танець, проте це дивовижним чином поєднується у одну надривну виставу. Він веде, підстрибує у бойовому танку, демонструючи всі найкращі чоловічі риси характеру, які має його народ. Вона дозволяє себе вести, але робить це з такою енергією і грацією, що стає зрозуміло, що веде насправді вона. А погляди! Таких поглядів я не бачив ніколи до цього. Жінка і чоловік з різних світів стають одним цілим. Мої сором'язливі друзі витанцьовують так, ніби завтра уже не буде. Зрештою, так і є.
- Ну що, сказав?
- Не сказав. Розумієш, це все не має майбутнього.
Наступного дня всі роз'їжджаються. Він везе із собою прапор її країни. Прапор ворогів, за який можна отримати якщо не розстріл, то термін у в'язниці.
- Знаєш, пише він мені, я повернувся додому, і моя наречена була дуже рада мене бачити. Ніби вперше - сміється він. Але сміється якось не дуже весело.
- Наречена? - питаю я. Ну, вітаю.
- Приїжджай на весілля, пише він. Будеш почесним гостем.
- Авжеж. Якщо мене пропустять через ваш кордон.
Алі і Ніно, думаю я. Алі і Ніно, яким забракло сміливості. Скільки їх таких, хто зупинився на роздоріжжі, скільки тих, хто там так і залишився?
Зрештою, у книжках все значно простіше, ніж у цьому непевному і невпинному житті. Любов. Смерть. Смерть і Любов.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
