Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.10
23:47
Поповзла завіса, схоже,
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
2025.12.10
22:41
Гадаю, що байка про Зайця й Ведмедя багатьом відома. Оповім її тим, хто ще не чув.
Якось стрілись віч-на-віч наші герої. Привітались. А потім Заєць каже Ведмедю: «Хочеш у морду?»
«Од тебе?»- питає з глуздом ошелешений Ведмідь.
«Ні! Там, за рогом, усім
2025.12.10
20:55
Не сховаєшся уже у нішах.
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
2025.12.10
16:42
Парашутистко приземлись на мене
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
2025.12.10
15:07
Життя цікава повість.
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
2025.12.10
14:29
Якби я знав дванадцять мов,
То був би мов Франко немов.
Всіма руками і ногами
Я лезом лізу між світами,
Шукаю істини горіх
Щоби спокутувать свій гріх.
Не хочу знати навіть де ти?
Не простягай свої лабети!
2025.12.10
14:05
Едвард:
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
2025.12.10
13:00
Нагороди
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
2025.12.10
04:17
Якщо можна написати 1 вірш, можна про це ж саме написати і 2-й.
Про те ж саме тими самими словами (майже). Від цього виникає посилення.
Можна писати про те саме далі. Якщо один вірш це - випадок, 2 - вже замір, 3 - навмисне, 4 - тенденція, 5 - манера
2025.12.09
22:11
Все одно, панотче, не спитаєш
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
2025.12.09
18:01
Знову відчай рве душу сьогодні --
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
2025.12.09
17:57
Замовкло дев'ятнадцяте сторіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
2025.12.09
17:04
Для інших, ніби то, своя,
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
2025.12.09
15:07
В моїм мезозої
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
2025.12.09
12:47
Кішка, яка приблудилася
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
2025.12.09
09:12
Явився грудень-плакса в поволоці.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сашко Лютий /
Проза
Алі і Ніно
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Алі і Ніно
У них обох досі той вік, коли ще не зникло вміння прощати і дивуватися, коли щодня починається нове життя і нова пригода: їй - ледве за двадцять, йому - ще немає двадцяти п'яти.
Випадок зводить їх разом на нейтральній території - у країні, де обидва їхні народи однаково люблять і однаково ненавидять.
Вони живуть у одному будинку впродовж 10-ти днів, у сусідніх кімнатах, щоранку вітаються, не підводячи очей. Я теж гостюю у цьому домі, намагаюся почути якомога більше історій, які можна буде записати і розповісти, історій, довершених у своїй життєвій простоті і щирості.
Він вперто називає мене Алєкс, проте поводиться стримано і гідно, бо "так навчив батько".
Вона говорить лише якщо запитують, теж дається взнаки виховання і суворі релігійні традиції.
Одного разу я бачу, як вони говорять між собою, сидячи при цьому серед людей, щоб уникнути непорозумінь і будь-якої приватності. Підходжу, приєднуюся до натовпу. Люди веселяться, і лише двоє серед них пильно дивляться одне на одного.
- Знаєш, скільки моїх братів було вбито за рік вашими військовими? - дуже тихо запитує вона.
- Ні, не знаю..
Я відходжу подалі, бо немає більш тендітної теми, аніж смерть. Крім любові, звісно.
На наступний день - свято, останній день нашого перебування, тому плануються танці.
- Алєкс, каже він мені, можна у тебе дещо запитати? Як у досвідченої людини.
- Ну, запитай, сміюся я. Як у досвідченої людини.
- Я хочу запросити її на танець. Але якщо вона не піде зі мною танцювати - це буде велика ганьба для мене. А якщо піде - я скажу їй, що вона мені подобається. Як думаєш, це хороша ідея?
- Скажи, звісно. Ви ж роз'їдетеся в різні боки, і більше ніколи не побачите одне одного. Що тобі втрачати?
- Але війна..
- Тим більше скажи!
- Є ще одна проблема: у мене вдома є дівчина. Вона щодня дзвонить мені, і сварить за те, що я їй не пишу.
А я ж пишу. Просто дуже втомився від сварок.
У підсумку я раджу йому прийняти рішення самостійно, бо немає нічого гіршого, ніж давати поради щодо сердечних справ. Хіба смерть. Або любов.
Надходить вечір, і ось вже новий діалог у коридорі. Зупиняє мене, і сама говорить першою:
- Алєкс, я маю у тебе дещо спитати..
- Про танці?
- Ні, про інше. Є людина, яка мені подобається. Як думаєш, якщо я скажу про це першою, чи не буде це
занадто непристойно?
Приїхали, думаю я. Непоганий сюжет для драматичного середньоазійського роману. Зрештою, він вже написаний, і я навіть його читав.
Коли вони танцюють - натовп розступається, і звільняє для них місце у центрі. Кожен танцює свій національний танець, проте це дивовижним чином поєднується у одну надривну виставу. Він веде, підстрибує у бойовому танку, демонструючи всі найкращі чоловічі риси характеру, які має його народ. Вона дозволяє себе вести, але робить це з такою енергією і грацією, що стає зрозуміло, що веде насправді вона. А погляди! Таких поглядів я не бачив ніколи до цього. Жінка і чоловік з різних світів стають одним цілим. Мої сором'язливі друзі витанцьовують так, ніби завтра уже не буде. Зрештою, так і є.
- Ну що, сказав?
- Не сказав. Розумієш, це все не має майбутнього.
Наступного дня всі роз'їжджаються. Він везе із собою прапор її країни. Прапор ворогів, за який можна отримати якщо не розстріл, то термін у в'язниці.
- Знаєш, пише він мені, я повернувся додому, і моя наречена була дуже рада мене бачити. Ніби вперше - сміється він. Але сміється якось не дуже весело.
- Наречена? - питаю я. Ну, вітаю.
- Приїжджай на весілля, пише він. Будеш почесним гостем.
- Авжеж. Якщо мене пропустять через ваш кордон.
Алі і Ніно, думаю я. Алі і Ніно, яким забракло сміливості. Скільки їх таких, хто зупинився на роздоріжжі, скільки тих, хто там так і залишився?
Зрештою, у книжках все значно простіше, ніж у цьому непевному і невпинному житті. Любов. Смерть. Смерть і Любов.
Випадок зводить їх разом на нейтральній території - у країні, де обидва їхні народи однаково люблять і однаково ненавидять.
Вони живуть у одному будинку впродовж 10-ти днів, у сусідніх кімнатах, щоранку вітаються, не підводячи очей. Я теж гостюю у цьому домі, намагаюся почути якомога більше історій, які можна буде записати і розповісти, історій, довершених у своїй життєвій простоті і щирості.
Він вперто називає мене Алєкс, проте поводиться стримано і гідно, бо "так навчив батько".
Вона говорить лише якщо запитують, теж дається взнаки виховання і суворі релігійні традиції.
Одного разу я бачу, як вони говорять між собою, сидячи при цьому серед людей, щоб уникнути непорозумінь і будь-якої приватності. Підходжу, приєднуюся до натовпу. Люди веселяться, і лише двоє серед них пильно дивляться одне на одного.
- Знаєш, скільки моїх братів було вбито за рік вашими військовими? - дуже тихо запитує вона.
- Ні, не знаю..
Я відходжу подалі, бо немає більш тендітної теми, аніж смерть. Крім любові, звісно.
На наступний день - свято, останній день нашого перебування, тому плануються танці.
- Алєкс, каже він мені, можна у тебе дещо запитати? Як у досвідченої людини.
- Ну, запитай, сміюся я. Як у досвідченої людини.
- Я хочу запросити її на танець. Але якщо вона не піде зі мною танцювати - це буде велика ганьба для мене. А якщо піде - я скажу їй, що вона мені подобається. Як думаєш, це хороша ідея?
- Скажи, звісно. Ви ж роз'їдетеся в різні боки, і більше ніколи не побачите одне одного. Що тобі втрачати?
- Але війна..
- Тим більше скажи!
- Є ще одна проблема: у мене вдома є дівчина. Вона щодня дзвонить мені, і сварить за те, що я їй не пишу.
А я ж пишу. Просто дуже втомився від сварок.
У підсумку я раджу йому прийняти рішення самостійно, бо немає нічого гіршого, ніж давати поради щодо сердечних справ. Хіба смерть. Або любов.
Надходить вечір, і ось вже новий діалог у коридорі. Зупиняє мене, і сама говорить першою:
- Алєкс, я маю у тебе дещо спитати..
- Про танці?
- Ні, про інше. Є людина, яка мені подобається. Як думаєш, якщо я скажу про це першою, чи не буде це
занадто непристойно?
Приїхали, думаю я. Непоганий сюжет для драматичного середньоазійського роману. Зрештою, він вже написаний, і я навіть його читав.
Коли вони танцюють - натовп розступається, і звільняє для них місце у центрі. Кожен танцює свій національний танець, проте це дивовижним чином поєднується у одну надривну виставу. Він веде, підстрибує у бойовому танку, демонструючи всі найкращі чоловічі риси характеру, які має його народ. Вона дозволяє себе вести, але робить це з такою енергією і грацією, що стає зрозуміло, що веде насправді вона. А погляди! Таких поглядів я не бачив ніколи до цього. Жінка і чоловік з різних світів стають одним цілим. Мої сором'язливі друзі витанцьовують так, ніби завтра уже не буде. Зрештою, так і є.
- Ну що, сказав?
- Не сказав. Розумієш, це все не має майбутнього.
Наступного дня всі роз'їжджаються. Він везе із собою прапор її країни. Прапор ворогів, за який можна отримати якщо не розстріл, то термін у в'язниці.
- Знаєш, пише він мені, я повернувся додому, і моя наречена була дуже рада мене бачити. Ніби вперше - сміється він. Але сміється якось не дуже весело.
- Наречена? - питаю я. Ну, вітаю.
- Приїжджай на весілля, пише він. Будеш почесним гостем.
- Авжеж. Якщо мене пропустять через ваш кордон.
Алі і Ніно, думаю я. Алі і Ніно, яким забракло сміливості. Скільки їх таких, хто зупинився на роздоріжжі, скільки тих, хто там так і залишився?
Зрештою, у книжках все значно простіше, ніж у цьому непевному і невпинному житті. Любов. Смерть. Смерть і Любов.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
