
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сашко Лютий /
Проза
Алі і Ніно
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Алі і Ніно
У них обох досі той вік, коли ще не зникло вміння прощати і дивуватися, коли щодня починається нове життя і нова пригода: їй - ледве за двадцять, йому - ще немає двадцяти п'яти.
Випадок зводить їх разом на нейтральній території - у країні, де обидва їхні народи однаково люблять і однаково ненавидять.
Вони живуть у одному будинку впродовж 10-ти днів, у сусідніх кімнатах, щоранку вітаються, не підводячи очей. Я теж гостюю у цьому домі, намагаюся почути якомога більше історій, які можна буде записати і розповісти, історій, довершених у своїй життєвій простоті і щирості.
Він вперто називає мене Алєкс, проте поводиться стримано і гідно, бо "так навчив батько".
Вона говорить лише якщо запитують, теж дається взнаки виховання і суворі релігійні традиції.
Одного разу я бачу, як вони говорять між собою, сидячи при цьому серед людей, щоб уникнути непорозумінь і будь-якої приватності. Підходжу, приєднуюся до натовпу. Люди веселяться, і лише двоє серед них пильно дивляться одне на одного.
- Знаєш, скільки моїх братів було вбито за рік вашими військовими? - дуже тихо запитує вона.
- Ні, не знаю..
Я відходжу подалі, бо немає більш тендітної теми, аніж смерть. Крім любові, звісно.
На наступний день - свято, останній день нашого перебування, тому плануються танці.
- Алєкс, каже він мені, можна у тебе дещо запитати? Як у досвідченої людини.
- Ну, запитай, сміюся я. Як у досвідченої людини.
- Я хочу запросити її на танець. Але якщо вона не піде зі мною танцювати - це буде велика ганьба для мене. А якщо піде - я скажу їй, що вона мені подобається. Як думаєш, це хороша ідея?
- Скажи, звісно. Ви ж роз'їдетеся в різні боки, і більше ніколи не побачите одне одного. Що тобі втрачати?
- Але війна..
- Тим більше скажи!
- Є ще одна проблема: у мене вдома є дівчина. Вона щодня дзвонить мені, і сварить за те, що я їй не пишу.
А я ж пишу. Просто дуже втомився від сварок.
У підсумку я раджу йому прийняти рішення самостійно, бо немає нічого гіршого, ніж давати поради щодо сердечних справ. Хіба смерть. Або любов.
Надходить вечір, і ось вже новий діалог у коридорі. Зупиняє мене, і сама говорить першою:
- Алєкс, я маю у тебе дещо спитати..
- Про танці?
- Ні, про інше. Є людина, яка мені подобається. Як думаєш, якщо я скажу про це першою, чи не буде це
занадто непристойно?
Приїхали, думаю я. Непоганий сюжет для драматичного середньоазійського роману. Зрештою, він вже написаний, і я навіть його читав.
Коли вони танцюють - натовп розступається, і звільняє для них місце у центрі. Кожен танцює свій національний танець, проте це дивовижним чином поєднується у одну надривну виставу. Він веде, підстрибує у бойовому танку, демонструючи всі найкращі чоловічі риси характеру, які має його народ. Вона дозволяє себе вести, але робить це з такою енергією і грацією, що стає зрозуміло, що веде насправді вона. А погляди! Таких поглядів я не бачив ніколи до цього. Жінка і чоловік з різних світів стають одним цілим. Мої сором'язливі друзі витанцьовують так, ніби завтра уже не буде. Зрештою, так і є.
- Ну що, сказав?
- Не сказав. Розумієш, це все не має майбутнього.
Наступного дня всі роз'їжджаються. Він везе із собою прапор її країни. Прапор ворогів, за який можна отримати якщо не розстріл, то термін у в'язниці.
- Знаєш, пише він мені, я повернувся додому, і моя наречена була дуже рада мене бачити. Ніби вперше - сміється він. Але сміється якось не дуже весело.
- Наречена? - питаю я. Ну, вітаю.
- Приїжджай на весілля, пише він. Будеш почесним гостем.
- Авжеж. Якщо мене пропустять через ваш кордон.
Алі і Ніно, думаю я. Алі і Ніно, яким забракло сміливості. Скільки їх таких, хто зупинився на роздоріжжі, скільки тих, хто там так і залишився?
Зрештою, у книжках все значно простіше, ніж у цьому непевному і невпинному житті. Любов. Смерть. Смерть і Любов.
Випадок зводить їх разом на нейтральній території - у країні, де обидва їхні народи однаково люблять і однаково ненавидять.
Вони живуть у одному будинку впродовж 10-ти днів, у сусідніх кімнатах, щоранку вітаються, не підводячи очей. Я теж гостюю у цьому домі, намагаюся почути якомога більше історій, які можна буде записати і розповісти, історій, довершених у своїй життєвій простоті і щирості.
Він вперто називає мене Алєкс, проте поводиться стримано і гідно, бо "так навчив батько".
Вона говорить лише якщо запитують, теж дається взнаки виховання і суворі релігійні традиції.
Одного разу я бачу, як вони говорять між собою, сидячи при цьому серед людей, щоб уникнути непорозумінь і будь-якої приватності. Підходжу, приєднуюся до натовпу. Люди веселяться, і лише двоє серед них пильно дивляться одне на одного.
- Знаєш, скільки моїх братів було вбито за рік вашими військовими? - дуже тихо запитує вона.
- Ні, не знаю..
Я відходжу подалі, бо немає більш тендітної теми, аніж смерть. Крім любові, звісно.
На наступний день - свято, останній день нашого перебування, тому плануються танці.
- Алєкс, каже він мені, можна у тебе дещо запитати? Як у досвідченої людини.
- Ну, запитай, сміюся я. Як у досвідченої людини.
- Я хочу запросити її на танець. Але якщо вона не піде зі мною танцювати - це буде велика ганьба для мене. А якщо піде - я скажу їй, що вона мені подобається. Як думаєш, це хороша ідея?
- Скажи, звісно. Ви ж роз'їдетеся в різні боки, і більше ніколи не побачите одне одного. Що тобі втрачати?
- Але війна..
- Тим більше скажи!
- Є ще одна проблема: у мене вдома є дівчина. Вона щодня дзвонить мені, і сварить за те, що я їй не пишу.
А я ж пишу. Просто дуже втомився від сварок.
У підсумку я раджу йому прийняти рішення самостійно, бо немає нічого гіршого, ніж давати поради щодо сердечних справ. Хіба смерть. Або любов.
Надходить вечір, і ось вже новий діалог у коридорі. Зупиняє мене, і сама говорить першою:
- Алєкс, я маю у тебе дещо спитати..
- Про танці?
- Ні, про інше. Є людина, яка мені подобається. Як думаєш, якщо я скажу про це першою, чи не буде це
занадто непристойно?
Приїхали, думаю я. Непоганий сюжет для драматичного середньоазійського роману. Зрештою, він вже написаний, і я навіть його читав.
Коли вони танцюють - натовп розступається, і звільняє для них місце у центрі. Кожен танцює свій національний танець, проте це дивовижним чином поєднується у одну надривну виставу. Він веде, підстрибує у бойовому танку, демонструючи всі найкращі чоловічі риси характеру, які має його народ. Вона дозволяє себе вести, але робить це з такою енергією і грацією, що стає зрозуміло, що веде насправді вона. А погляди! Таких поглядів я не бачив ніколи до цього. Жінка і чоловік з різних світів стають одним цілим. Мої сором'язливі друзі витанцьовують так, ніби завтра уже не буде. Зрештою, так і є.
- Ну що, сказав?
- Не сказав. Розумієш, це все не має майбутнього.
Наступного дня всі роз'їжджаються. Він везе із собою прапор її країни. Прапор ворогів, за який можна отримати якщо не розстріл, то термін у в'язниці.
- Знаєш, пише він мені, я повернувся додому, і моя наречена була дуже рада мене бачити. Ніби вперше - сміється він. Але сміється якось не дуже весело.
- Наречена? - питаю я. Ну, вітаю.
- Приїжджай на весілля, пише він. Будеш почесним гостем.
- Авжеж. Якщо мене пропустять через ваш кордон.
Алі і Ніно, думаю я. Алі і Ніно, яким забракло сміливості. Скільки їх таких, хто зупинився на роздоріжжі, скільки тих, хто там так і залишився?
Зрештою, у книжках все значно простіше, ніж у цьому непевному і невпинному житті. Любов. Смерть. Смерть і Любов.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію