ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марґо Ґейко
2019.11.20 19:36
Коли настане судний день
Тепла, позбавленого сану,
І не лунатиме ніде:
«Осанна осені, Осанна!»

Коли вітри загомонять
І ніч мороз помножить вдвічі,
Суворий січень – вічний вітчим

Олександр Сушко
2019.11.20 18:24
Чи стачить сил порвати ланцюги,
Як вмерти - гріх, а жити - неможливо?
А страх мій дух утоптує у мохи,
Шепоче: " За порогом раю - прірва!..."

Перетерпів і осуд, і шопту,
Лишив у сильцях серця половину.
Тепер на волі битим склом іду,

Матвій Смірнов
2019.11.20 18:09
Він пам’ятає: ніби весна,
Начебто тане лід,
Небо, мов намальоване - над,
Чорні калюжі - під,

Він пам’ятає, як горизонт
Збився у вертикаль.
Далі не ясно - чи яв, чи сон,

Сергій Губерначук
2019.11.20 16:31
Печаль – це сумний чоловік, а не жінка.
Це віник в кутку, це вінок після року…
Це – не урожай, а голодні обжинки.
Це висновки долі. Це пізні уроки.

І треба печаль, щоб була, і не треба.
Цей час пожуритись у когось на грудях,
але вже без тебе, без

Козак Дума
2019.11.20 16:18
На городі між грядками
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.

Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –

Тамара Шкіндер
2019.11.20 14:10
Тебе давно уже немає, тату.
Та вірю, що ти дивишся з небес
На край наш милий і на рідну хату...
Нас тяжко розділив могильний хрест.

Ти завжди був таким замалослівним.
Та знаю: Україну як любив.
Пишався щиро українським Гімном.

Олександр Сушко
2019.11.20 12:18
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Іван Потьомкін
2019.11.20 10:24
Якби поштиві поштові голуби
замість носить листи писали вірші,
стільки б цікавого з’явилось про інтим:
переступання неквапливі, схожі на танок,
котрі нав’язує коханка вередлива,
насурмлене і пристрасне «гу-гу»,
і погляд на суперників гнівли

Олексій Кацай
2019.11.20 08:42
Розріджена примара сонця лине над обріями,
які обриваються в прозірний простір,
не залишаючи під черевиками ні опору землі,
ні спротиву тканини стебелинок, а чи мережива краплинок
ранкового дощу, котрий вже став туманом
і заховався у лігвах улого

Віктор Кучерук
2019.11.20 05:56
Дрімає тиша поміж стін
Спустілої кімнати, –
Сьогодні знову п’ю один
За найгіркішу втрату.
Коли обпалює вуста
Питво одноманітне,
То тихне біль і гіркота
Зникає непомітно.

Микола Соболь
2019.11.20 05:30
Перший сніг притулю до щоки.
Хай мені нагадає про маму.
Поміж нами провалля роки
Оповиті сумними думками.

Світлий спогад тепліє в душі
Ніжно-чистий, як мамина ласка.
Одягають сади кунтуші,

Ярослав Чорногуз
2019.11.20 03:43
Так холодно уже в осіннім передзим`ї,
Сади укрив давкий, задушливий туман…
Мов світові всьому легку пов`язку димну
На очі зав`язав, підкравшись крадькома.

І світ, як немовля, спеленаний у льолі…
І льоля та густа й доволі ще м`яка…
Хтось дмухає йом

Олександр Сушко
2019.11.20 00:40
Дехто каже, що поет - це Бог.
Ні, він - бранець смертної юдолі,
Сито для біди, людських тривог,
Прикрощів, образ, важкої долі.

Золота в багатія - вози,
Охоронців полк стоїть на варті.
А у мене - крапельки краси,

Олена Побийголод
2019.11.19 18:21
Володимир Висоцький. «Аліса»

Я Робін Качур, не босяк,
хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
та це мені - як з гусака вода!
Письменний навіть я так-сяк,
я вам - не пір’я для писак,
і це - моя позиція тверда!

Сергій Губерначук
2019.11.19 16:31
Твоє тіло, мов луг.
У бокалах квіток,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я грудей твоїх друг,
я до ніг твоїх крок,
я той кінь, що над яром
цілує покоси пожовклі.

Козак Дума
2019.11.19 15:48
Танцює осінь танго з листопадом,
кружляє листя в вальсі чарівнім
і зорепадом сиплеться по саду,
де сумно трохи й радісно мені.

Радію зорям в неосяжнім небі
і різнобарв’ю теплих кольорів,
та сумно, що цей день минув без тебе,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Писака Писав (1980) / Поеми

 Моє життя ...
Якесь дивне відчуття …

«Якесь дивне відчуття» - сказала вона і подивилася на нього.
«Нічого дивного, я би навіть сказав все цілком закономірно» - тихо промовив він у відповідь.
Вона не могла в це повірити. Це було вперше, коли він з нею не погодився. Вона була розлючена і готова була залишити все прямо зараз. Але зрозумівши, що навколо темна ніч і метро ще зачинено, то одразу пішла на кухню. Вона абсолютно не збиралася їсти. Їй просто здавалося, що там вона буде на самоті і зможе остаточно заспокоїтися... Але то була її найбільша помилка ... Не відчуваючи жалю до нього вона увімкнула електрочайник, тим самим намагаючись створити "шумову " завісу. Але то не допомогло, а навпаки лише ще більше її розлютило.
"Яка ж я д " - подумала вголос вона.
В цей момент на кухню увійшов він. На його обличчі була така гримаса, що могло здатися, що він когось вбив і це завдало йому страшного болю.
"Ти вбив наше кохання" - пошепки сказала вона.
А він зробивши вигляд, що її не почув дістав чашку, яку вона йому подарувала на першу річницю і запарив в ній пакетик чаю.
Чай був не самої кращої якості, але в ту мить він думав про інше. І ці думки навіть і близько не були пов'язані з нею. Що то було він і сам не міг зрозуміти. Лише сидів мовчки та пив чай, який за мить його забуття став неймовірно міцним та в якісь мірі гірким. Хоч в нього і не було кримінального минулого, але він в силу певного роду обставин був знайомий з таким напоєм. Тим самим він ні на хвилину не замислився над тим щоб припинити його пити. Так минула вся ніч.
І тут раптом, коли на дворі вже було видно перші сонячні промені, він почав говорити. Його слова були настільки переконливі, що вона буквально в перші секунди зрозуміла, що він говорить абсолютно відверто. А можливо вона банально втомилася і просто внутрішнім самопереконанням намагалася себе таким чином заспокоїти. Не дивлячись на її внутрішні вагання він продовжував далі і далі. Її здавалося, що перед її очима пролетіло все життя. Нехай воно було вкрай важке, але вона його цінувала та робила все щоб хоч в якісь мірі жити гідно. Хоча ні її мати, ні її батько не могли достеменно її пояснити, що означає жити гідно.
А все почалося так ...
30 тридцять років тому ...

Наше місто було маленьким, але водночас дуже мальовничим. Досить часто всі після важкого робочого дня залишали свої справи і йшли гуляти цілими родинами. Для когось це можливо звучить дико, але для мене це було цілком закономірно, бо ще з самого раннього дитинства мій батько приходив з роботи й ми всією сім’єю йшли в парк. Іноді ми кормили пташок або просто стояли і вглядалися десь в далечінь. Зі сторони це могло здаватися трохи дивним, але для мене це було неймовірне задоволення.
«Якось дивно» - хтось скаже. Але я з цим не погоджуюся. Це були як раз ті хвилини, коли ніхто нікуди не поспішав, навіть не думав про свої буденні проблеми. Саме в ці миті я усвідомлювала, що в мене є справжня родина.
На все це ми щоденно витрачали близько 2 (двох) годин. Однак, не все було так безхмарно.

Коли мені виповнилося 5 років…

Я була неймовірно щаслива та з великим нетерпінням чекала свого батька з роботи. Він мав прийти рівно о 7 (сьомій) годині і ми всією родиною мали святкувати мій черговий день народження. Тим більше я точно знала, що саме в цей день мені подарують. Але не так склалося як гадалося. Вже минула 8 (восьма) година, а батька ще досі не було. На моє запитання про причини цього матір нічого не відповіла, а лише важко зітхнула. Це було вперше коли я по справжньому зненавиділа свого батька. Так поступово настала і 9 (дев’ята) година, а за нею 10 (десята) і мати рекомендувала мені йти спати. З одного боку я була згодна, оскільки я вже звикла засинати в цей час. А з іншого я все ж таки хотіла дочекатися батька та глянути в його очі. Але цьому статися не судилося і я незабаром заснула.
Розплющивши зранку очі я одразу побігла до кімнати батьків, але все було марно. Батька не було, а мати вже поралася на кухні. Адже вона вже добре знала, що я люблю прокинутися рано та попросити їсти. На щастя був лише 1 (один) раз, коли я захопила матір зненацька і вона не встигла приготувати хоч якусь їжу. З тим пір матір завжди знає, що її дочурка полюбляє з самого ранку і що цей ранок наступає дуже рано.
Минала година за годиною, а батько так і не повертався. Я набравшись сміливості пішла до батьківської кімнати та взяла мамин телефон. Мене трусило від хвилювання і водночас я боялася бути насвареною своєю матір’ю за те, що насмілилася взяти те, що належить її. Але в одну мить відкинувши всі страхи я набрала батьків номер телефону та стала чекати відповідь. На жаль окрім набридливих гудків я більше нічого не почула. Я була розчарована, а водночас відчувала себе загнаною у глухий кут. Повернувшись на кухню я нічого нікому не сказала. Адже не хотіла хоч і на наступний день після свого народження бути суворо покараною за те, що взяла чужу річ. Хоч це і була моя матір, але в нашій родині все було досить суворо на цей рахунок. Раптом я внутрішньо відчула почуття сильного страху від того, що мати здогадається про мій вчинок, оскільки я не видалила запис про мій вихідний дзвінок.
«Якась чортівня» - неочікувано для себе закричала я на всю кухню.
На моє глибоке здивування моя матір навіть не сказала ані слова, а лише подивилася в мої очі з поглядом загнаного у глухий кут дикого звіра, який всіма своїми силами намагається захистити себе та свою родину.
Я не знайшла іншого виходу як сказати прості слова - " Пробач мамо". Але відповіді на них я не почула. Матір підвівшись з кухонного стільця, який батько зробив для неї особисто, пішла геть.
Так минув весь день, але матір на кухню так більше і не поверталася. Її навіть не цікавило, а чи не зголодніла я часом і все таке інше. Хоча, відверто кажучи, я на неї не ображалася ані трохи. Я чудово розуміла, що їй важко зараз. Тим більше бути самою цілими днями і виконувати такий значний об’єм хатньої роботи було адською працею. Яка не мала свого закінчення, а тим більше вдячних відгуків стосовно її результатів. Хоча матір і не чекала, що її хтось має похвалити або звільнити від цього тягаря.
Пройшло ще кілька годин і я після вечірнього купання лежу в своєму ліжку і мрію, щоб все це було не правдою. Проте, статися цьому не судилося. Близько 12 (дванадцятої) години ночі пролунав телефонний дзвінок і не дивлячись на свій переляк матір відповіла на нього.
"Хто це? Що вам потрібно?" - сказала вона.
"Мене звати Серджіо і я колега вашого чоловіка" - відповів незнайомець.
"Чому ви телефонуєте саме мені і звідки у вас мій номер?» - запитала моя матір.
" Справа в тому, що ваш чоловік зник і вже третій день його немає на роботі. На
мої неодноразові дзвінки він спочатку не відповідав, а потім повідомив, що в його доньки день народження і йому потрібно поїхати за подарунком» - відповів незнайомець.
"Чому ви одразу не звернулися до поліції?" - розлючено запитала моя матір.
" В нас є високваліфіковані специ з служби безпеки нашого підприємства і вони швидко його знайдуть" - відповів незнайомець.
" А я давно його просила залишити цю кляту роботу " - розлючено крикнула моя матір та кинула слухавку телефону.
Незабаром пролунав новий телефонний дзвінок, але матір на нього вже не реагувала.
Настала глуха ніч і ми лягли спати.

Минуло 5 років …

На дворі була ніч, але я чи то в силу своєї емоційності або відчуття страху від неочікуваного ніяк не могла заснути. Підвівшись зі свого ліжка я пішла в батьківську кімнату. Але коли я прийшла туди, то побачила дуже страшну картину. Моя матір лежала на підлозі і на скільки я змогла зрозуміти перебувала у непритомному стані. В якусь мить я хотіла просто звідти втекти і більше цього не бачити. Але я її занадто сильно любила, щоб так залишити її на призволяще.
Швиденько зорієнтувавшись я знайшла мамин телефон та одразу зателефонувала у швидку. Благо в моєї матері цей номер був збережений у книзі контактів. У відповідь на мій переляканий голос мені почали задавати кучу, як мені тоді здавалося, дурнуватих запитань.
Врешті-решт я не витримала та сказала - «Моїй матері погано, а ви страдаєте х...» У відповідь на це я почула лише два слова - «Швидка виїхала».
Так минуло близько 40 або 50 хвилин і за весь цей час моя матір анітрохи не зрушилася з місця. Я навіть не могла перевірити її пульс.
Почувши звук сирени я одразу вибігла на вулицю і почала кричати щоб лікарі як найшвидше йшли сюди. Увійшовши до будинку лікарі побачили мою матір на підлозі у тому самому стані як вона була до їх приїзду. Перевіривши пульс лікарі одразу поклали її на ноші та винесли на вулицю для подальшої доставки до лікарні.
«Ви її врятуєте ?» - запитала я.
«Не хвилюйся дитина, все буде добре» - тихо сказав лікар.
Я стояла на вулиці і не знала, що мені далі робити. Пройшло ще кілька годин після того як мою матір забрала швидка допомога. Я була абсолютно сама і ніхто навколо не міг мені допомогти. Повернувшись додому я не знала куди себе подіти. В першу чергу я закрила всі вікна, двері та жалюзі. Хоча як я їх закривала, то краще цього не знати нікому. Адже на той час я була ще зовсім маленька як за віком, так і за зростом. Забігаючи наперед хотілося би сказати, що зараз мій зріст 173 см і я б ніколи не могла подумати, що я так виросту.
На дворі був вже білий день і всі навколо копошилися у своїх справах. Але я нікуди не виходила. Тим більше у нас було стільки їжі, що мені одній могло вистачити на досить довгий проміжок часу.
Раптом у двері хтось постукав. Але я чи то в цілях самозбереження, чи то в силу своєї розгубленості, навіть не хотіла підходити до дверей. Буквально через пару хвилин в двері знову хтось постукав.
Не витримавши цього я підійшла ближче і ледь помітно подивилася у дверне вічко. Не повіривши своїм очам я подивилася ще раз і побачила за дверима свого батька. Я відчинила двері і стоячи на порозі довго дивилася на батька, який був настілки спантеличений, що навіть не знав, що мені сказати.
Після невеличкої паузи він все ж таки увійшов до будинку та почав говорити. При цьому говорив він цілком зрозуміло та виважено.
«Де ти був стільки років ?» - запитала я.
«Дитинко моя, тут все дуже складно і ти зараз не зможеш все зрозуміти» - відповів батько.
Втім, я продовжувала наполягати на своєму запитанні і не витримавши такого натиску мій батько розповів мені дуже сумну історію і як мені тоді здавалося вона була цілком правдивою.
Суть цієї історії зводилася до того, що в силу важкого фінансового становища йому часто затримували заробітну плату, а тому він вимушений був піти на важкий крок і оформити споживчий кредит. Правда на той момент умови кредитування були вкрай суворі, але в нього не було інших шансів.
Тим більше це була єдина фінансова установа, яка офіційно працювала в місті і не вимагала «захмарного» переліку підтверджуючих документів для оформлення кредиту.
Час йшов і він поступово погашав кредит. Але в один «чудовий» день його викликав керівник відділу, в якому він пропрацював вже більше 15 років, та повідомив про те, що його посаду буде скорочено. Натомість мій батько просив не виганяти його та надати хоч більш важку, але все ж таки роботу. Втім його керівник був непохитний та не захотів його далі слухати вказавши на вихід. Так і скінчилася кар'єра мого батька, який за весь цей час добившись посади заступника керівника відділу, віддавав роботі всього себе. Хоча все це було марно...
Раптом мій батько змінився в виразі обличчя та суворим голосом запитав - "А чому мама не відкрила двері? Вона тебе залишила на самоті?".
"Ні, татку. Мама у реанімації нашої міської лікарні" - сумним голосом відповіла я.
«Так чому ми тут ?! Давай швиденько до неї» - сказав батько і побіг переодягатися.
Незабаром я вже сиділа у машині і ми з татом їхали до лікарні.
По дорозі двічі ледь не потрапили в аварію, бо батько поспішав як тільки міг.
По прибуттю в лікарню ми одразу почали шукати лікаря, який би нам хоч трохи міг пояснити, що з моєю мамою. Невдовзі тато підійшов до мене, взяв за руку і сказав, що нам треба йти.
На мої запитання він ніяким чином не відповідав, а лише мовчки йшов зі мною до машини.
Невдовзі я вже сиділа позаду батька в авто, але він все ніяк не міг завести двигун та відвезти мене додому.
"Тато, що тебе мучає? Чому ти нічого не хочеш мені розповідати ? - тихо сказала я.
"Тут немає про що говорити" - сухо відповів батько.
Я почала плакати і при цьому так сильно, що мій батько аж побілів від страху.
«Що сталося ? Чому ти так плачеш ?» - переляканим голосом запитав мій батько.
«А ти хіба не розумієш?! До мами мене не пустив. На мої запитання не
відповідаєш. Сидиш за кермом і не можеш зрушити автівку з місця» - тихо відповіла я.
«Я тобі все розповім. На все потрібен час. Але ти тільки не плач. Ти маєш бути сильною» - сказав батько.
«Добре. Я спробую» - відповіла я.
Саме в цю мить батько завів автівку і ми вирушили додому. Їхати було зовсім не багато, але мені здавалося, що ми їдемо цілу вічність. В авто було дуже спекотно і не затишно. До того ж батько постійно нервувався, коли хтось намагався його «підрізати» на дорозі. Зупинившись за 100 м до будинку батько озирнувся на мене і сказав – «Не знаю, дитинка моя, як ми маємо жити. Але ми якось повинні вилізти з цього багна».
У відповідь я навіть нічого не сказала. Просто дивилася на нього заплаканими очима і мовчала. Ще пару хвилин і ми вже стояли біля будинку. Але мій внутрішній голос говорив мені, що туди не варто повертатися. Я не розуміла чому, але я зненавиділа цей будинок. Він ніколи не приносив мені щастя, а лише горе та розчарування.
Коли нас було п'ятеро ...

Ще за довго до моєї появи на світ у моїх батьків народилося двоє дітей - син Стефан та донька Стелла. Різниця між ними була незначною, але як мені розповідала матір вони були абсолютно різні.
Стефан був занадто спокійний і нікуди не поспішав, а Стелла навпаки мов та блискавка ... І в нашій сім’ї завжди спостерігалася одна і та сама історія. Стелла вічно кудись встрягала, а Стефан її рятував. Хоча, якщо відверто, батьки завжди думали, що буде інакше. Так і росли вони. Завжди все робили разом. Навіть одного разу Стефан, коли йому вже було так само як мені зараз, пішовши з Стеллою до басейну якимось дивним чином опинився з нею в одній роздягальні. Мої батьки були шоковані тим, що в басейні навіть не намагалися їх розлучити. Але Стелла вже тоді була занадто наполеглива у своїх намірах щось зробити. Але незважаючи на свою "блискавичну вибуховість" Стелла завжди знала, що ніхто не має права віддаляти її від Стефана, а тим більше ображати його в її присутності.
Минуло 5 років і Стефану вже виповнилося 15 років, але він і надалі ходив "хвостиком"за своєю сестрою. Хоч її це не дуже подобалось , але вона завжди пам’ятала про необхідність бути поруч з ним.
Втім, вказаний алгоритм діяв не завжди. Так, одного разу Стелла вирішила піти до своєї подруги на день народження. Тим більше вона завжди мріяла хоча б один раз покупатися в її новому басейні. Тому поставивши перед собою важливу місію реалізувати дане бажання Стелла ще заздалегідь почала просити батьків відпустити її.
Батько з самого початку був категорично проти і на численні благання відповів - «По-перше, це на іншому кінці міста. По-друге, в такому разі Стефан залишиться вдома сам. Хоча він вже майже 16-ти річний хлопець, але твоя мати все ж таки прагне його контролювати як умога довше».
Але не дивлячись на численні суперечки батьки все ж таки вирішили відпустити Стеллу на день народження разом з Стефаном, але за умови, що Стефан буде стриманим та не квапливим, тим самим батьки могли бути впевнені в тому, що з Стефаном нічого не трапиться.
Ось і настав той щасливий день, як первинно собі його уявляла Стелла. Цього дня вона прокинулася дуже рано, одягнула свою нову сукню, хоча Стефан їй радив обрати трохи інакший одяг, і разом із Стефаном вирушила на день народження.
По дорозі вони весело спілкувалися та підкалували один одного. Це були найщасливіші хвилини життя Стефана. Десь через 40 хвилин пішого ходу вони дісталися до району в якому жила подруга Стелли. Ще мить і вони були на місці, а перед їх очима відкрився один з найгарніших будинків даного району. В ньому було лише два поверхи, але це жодним чином не зменшувало його величі. А на задньому дворі будинку знаходився так давно омріяний Стеллою басейн. Стелла завжди благала своїх батьків зробити такий самий. Але чи то в силу фінансових труднощів, чи браку місця батько завжди відмовляв. Але Стелла не ображалася на батька, бо чудово знала, що краще вже бути без басейну чим втратити якісь інші можливості.
Але мова зараз не про те.
"Я йду переодягнуся " - сказала Стелла усміхаючись до Стефана.
" А ти хочеш щось почути проти цього?! Так я тебе розчарую. Хочеш, то йди." - усміхаючись відповів Стефан.
Стелла сповнена підтримкою брата радісно побігла до будинку в гостьовий душ. А Стефан тим часом побачив чим йому зайнятися на період відсутності сестри.
Вся справа в тому, що батько подруги Стелли у вільний від роботи час, а точніше під час відпусток, завжди літав до своїх друзів в США та приймав участь в змаганнях по приборканні биків.
З часом батько подруги Стелли так надихнувся всім цим, що невдовзі не витримував та замовив собі "механічного" бика для проведення тренувань в домашніх умовах.
Побачивши це Стефан вирішив обов’язково спробувати свої сили. Але це була його фатальна помилка.
При черговій спробі опанувати бика Стефан не втримався та впав на землю. Удар був такої сили, що він на якусь мить навіть втратив свідомість. Втім завдяки оперативності дій Стелли на місце події одразу приїхала швидка та надала першу медичну допомогу.
Але від подальшої госпіталізації Стефан відмовився та разом із Стелою невідкладно повернувся додому.
Не бажаючи засмучувати матір Стелла одразу пішла до своєї кімнати. Але материнське серце завжди відчуває коли щось не так.
"Що у вас сталося?" - запитала матір. "Ніби все добре" - відповіла Стелла. "Не бреши мені" - крикнула матір.
"Я тобі не брешу. Ти ж сама чудово бачиш, що ми прийшли додому на своїх двох"
- відповіла Стелла.
"Стефан, синок, підійди до мене" - сказала матір.
"Я дуже втомився і хочу спати. Цей день був насичений на різні цікаві події і я виснажений як фізично, так і морально"- тихим голосом відповів Стефан.
"Ну гаразд, йди спати, синку. Поговоримо вже завтра" - відповіла матір. Стелла і Стефан пішли до своїх кімнат, а матір залишилася на кухні.
Ранок. На вулиці вже було досить прохолодно і навіть не вірилося, що літо ще не закінчилося. Стелла прийшла на кухню перша і одразу почала готувати каву, оскільки робила це найкраще.
Невдовзі на кухню прийшла матір і спитала - "Як ти, доню? Виспалася? І може ти мені нарешті скажеш як там все було насправді ?"
"Так, мамо, я тобі все розповім" - сказала Стелла.
І тут почалася історія про те, як вони йшли із Стефаном, про що говорили і над чим сміялися. Раптом Стелла зупинилася і почервоніла на мить.
"Доню, що з тобою?" - закричала мати. "Що?" - здивовано перепитала Стелла.
"Чому ти почервоніла?" – наполегливо запитала матір. "Напевно спекотно" - тихо сказала Стелла.
Після цього Стелла пішла до кімнати Стефана під приводом його розбудити. Але коли Стелла прийшла до кімнати Стефана, то побачила неочікувану картину. Стефан лежав посеред кімнати на підлозі і при цьому не виявляв жодних ознак життя. Стелла побачивши це одразу викликала швидку та сказала матері щоб вона була готова їхати до лікарні з братом. По приїзду до лікарні лікарі констатували факт перебування Стефана в комі і підключили його до апарату задля підтримки всіх особливо важливих функцій життєдіяльності.
Щодня Стелла прокидалася і йшла до лікарні сподіваючись почути гарні новини. Втім картина була незмінна.
Пройшло 3 місяці ...

Прокинувшись вкотре з самого ранку Стелла побігла до лікарні. В той день Стелла відчувала, що має щось відбутися і вона немає права це пропустити.
Увійшовши до палати Стелла побачила як Стефан розплющив очі і намагався щось її сказати ...
Але Стелла так і не змогла його зрозуміти та доля зіграла з нею злий жарт ...
Саме в цю мить Стелла втратила свою найближчу людину, втратила того хто розумів її з півслова, того хто був готовий заради неї терпіти все...
З цієї миті Стелла залишилася назавжди сама. Навіть рідна матір не могла їй нічим зарадити, оскільки навіть обираючи білизну Стелла радилася саме з Стефаном.
Похорони були вкрай важкі та нервові. Стелла ніколи не думала що втратить його так.
"Йому мало бути лише 16... А він вже був сповнений безліччю ідей, які збирався найближчим часом почати реалізовувати. Але не судилося... " – ледве тримаючись на ногах сказала Стелла.

Як я жила без нього…

Минуло ще 5 місяців, але Стелла і досі не могла опам’ятатися після того страшного дня.
Стелла кожного дня варила собі каву, але завжди випивала лише рівно половину....
Стелла залишала каву на столі і йшла геть ...
Матір лише дивилася зі сторони і нічого не казала. А батько цілими днями був на роботі і лише зрідка телефонував до Стелли в обідню перерву...
" Як ти? " - щодня запитував батько.
"Дякую. Все як завжди. Прокинулася. Випила свою частинку кави і пішла блукати містом ... Адже чим довше я вдома тим важче стає на душі. А піші прогулянки дозволяють трохи забутися " - щодня відповідала Стелла.
Батько ніколи не перечив їй в цьому, бо прекрасно знав, що його донька ще ніколи не помилялися.
Так минув рік ...

Одного разу Стелла сиділа на кухні і розмірковувала над питаннням сенсу життя. Чайник кипів вже декілька разів поспіль, але Стелла вкотре вмикаючи його так і не наважувалась зробити собі каву.
Раптом Стелла почула телефонний дзвінок і саме в цю мить Стелла відчула, що її життя реальне.
"Алло" - сказала Стелла.
"Доню, це був рік якого ніхто з нас не чекав і до якого ніхто з нас не був готовий. Але в житті відбувається все далеко не так як ми того бажаємо." - сказав Стеллі батько. "Давай не будемо продовжувати цю тему. І взагалі я хочу побути на самоті.
«Пробач…" - тихо відповіла Стелла та вимкнула телефон.
Батько ще кілька разів намагався поговорити з Стеллою, але все це було марно...
Минали місяці і все навколо поступово змінювалося, а Стелла залишалася такою ж як була раніше.
Батько як завжди телефонував їй в обід та як і раніше намагався змінити її погляди на життя. Однак як і раніше на Стеллу ніхто не мав впливу окрім однієї людини, але Стелла її втратила назавжди...

В пошуках себе...

Переживши таке лихо в своєму житті Стелла все більше почала замислюватися над тим, що вона втрачає сенс життя. І це не було нав’язливою думкою її батьків, а навпаки це був цілковито виваженим ходом її думок. Тому Стелла негайно повинна була знайти вихід з даної ситуації...
І першою думкою, що спала їй на думку – переїхати до іншого міста. Але при всій своїй наполегливості у вирішенні будь-якого питання Стелла ніяк не могла наважитися купити квиток на потяг. Але якось розмовляючи зі своєю подругою Стелла чисто випадково обмовилась, що хоче поїхати до іншого міста. Подруга вислухавши Стеллу до кінця та не поставивши при цьому жодних запитань запропонувала їй свій квиток на літак до Індії.
"Це такий жарт ?!" - здивовано сказала Стелла.
"А хіба я схожа на гумориста чи коміка ?!" - цілковито серйозно відповіла її подруга.
Ще мить і Стелла вже була в аеропорту. Батьки навіть і не здогадувалися де Стелла. Хоча Стелла і сама ще не знала, що більше ніколи їх не побачить...
Діставшись до аеропорту Стелла так і не змогла до кінця усвідомити, що перегорнула нову сторінку свого життя. В якусь мить Стелла подивилася на свій смартфон та в неї виникло гостре бажання зателефонувати своєму батькові та пояснити всю ситуацію.
Але в якусь мить Стелла охолонула та вимкнувши смартфон витягнула сім-картку та викинула її до смітника. Такого кардинального рішення вона ще ніколи не приймала.
Але життя цілком непередбачуване... Стелла не дочекавшись оголошення реєстрації квитків пішла до менеджера з продажу квитків та запитала його про можливість заміни квитка на інший напрямок.
"Який саме напрямок вас цікавить" - тихо запитав менеджер.
«Я навіть і не знаю, але хочу вилетіти як найшвидше" - з надією в голосі відповіла Стелла.
"Тоді я хочу Вам запропонувати Ізраїль. Це найближчий рейс і вам нічого не треба доплачувати." - сказав менеджер.
"Ні, туди я не дуже би хотіла. Хоча вибору в мене особливо і немає" - сумним голосом сказала Стелла.
"Ось і чудово. Тримайте ваш квиток і щасливої Вам дороги" – сказав менеджер. Стелла взяла квиток і одразу пішла до зали очікування.
Буквально через 15 хвилин оголосили про початок реєстрації на авіарейс. Стелла не замислюючись ні хвилини одразу пішла для проходження контролю. Дивлячись на прикордонника Стелла не проявила жодних емоцій. Втім, прикордонник не звернувши на це уваги зробив відмітку і побажав їй щасливої дороги. Стелла в свою чергу ледь усміхнулася та пішла далі. Знаходячись в зоні очікування посадки на авіарейс Стелла лише крадькома оглядалася назад. Її не мучало сумління і вона в жодному разі не хотіла повертатися назад в те життя від якого так намагається втекти.
Ще мить і Стелла сиділа у літаку. На її здивування вона потрапила до бізнес класу чим була вкрай задоволена. Але як вже виявиться пізніше це була її єдина радість на наступні три дні. Летіти довелося близько 3 годин. Хоча по відчуттям їй здавалося, що політ триватиме вічність. Протягом всього польоту вона ні разу не зімкнула очей адже поруч з нею молодий ізраїльтянин який постійно співав та за весь час польоту разів 5 вставав з свого місця і танцював. Вже буквально за декілька хвилин спостерігання за таким дійством Стелла була на піку своєї роздратованості і могла в будь-який момент "вибухнути".
Втім, природа робить з нас такими якими ми є і ніхто не в силах це змінити.
Тому Стелла тримаючись на межі дозволеного не дозволяла собі зайвих негативних емоцій, а лише мило усміхалася своєму сусіду.
Він в свою чергу теж усміхався, але при цьому не зупинявся ні на хвилину та продовжував співати.
Ось настала та мить і літак приземлися на «святій» землі. Всі пасажири вийшли з літака і на автобусі поїхали до приміщення аеропорту м. Тель-Авів.
Такої кількості людей, а особливо місцевих, Стелла ще ніколи не бачила. Вийшовши з автобусу Стелла на мить відчула всю силу сонячної спеки даної місцевості.
Стелла навіть не могла і уявити як буде жити в таких умовах. Але було пізно про щось думати...
Разом з потоком людей Стелла увійшла до приміщення аеропорту. Такої великої будівлі Стелла ще ніколи не бачила і напевно більше не побачить.
Хвилинна паніка від побаченої краси і Стелла разом з іншими пасажирами пішла в великий зал для проходження паспортного контролю.
Людей було так багато, що Стелла навіть не могла уявити коли це все закінчиться.
Загалом там було дві великі черги :
- перша складалася зі своїх громадян;
- друга складалася з іноземців.
Як не дивно перша черга теж дуже по мало просувалася. Пройшло близько двох годин як Стелла стояла в черзі. За цей час Стелла вже встигла познайомитися з двома дівчатами які приїхали до Ізраїлю на екскурсію по святинях.
Розмовляючи про життя та мило усміхаючись Стелла не помітила як дійшла її черга. Переборюючи страх Стелла підійшла до віконця та привіталася. Погляд прикордонника був настільки пронизливий і моторошний, що Стелла ледь не втратила свідомість.
"Мета вашого візиту?" - промовив прикордонник. "Паломництво святинями." - сказала Стелла.
«На повторний митний контроль» - сказав прикордонник.
"А мій паспорт?" - запитала Стелла.
«Я повторюю - на повторний митний кордон» - підвищуючи тембр голосу відповів прикордонник.
Стелла навіть не знала, що тут можна сказати.
Стелла повернулася назад до свого місця очікування з відчуттям того, що вона не знає, що її робити далі.
"А раптом не пустять. Що тоді робити ?!" - сама себе запитала Стелла.
"Будь сильна. Їм тебе не подолати" - відповідала сама собі Стелла.
Раптом до Стелли підійшов офіцер та запросив її до кабінету.
"Як вас звати" - запитав офіцер.
"Я Стелла" - здивовано відповіла Стелла.
"Мета вашого візиту до нашої країни?" - вже більш м’яко запитав офіцер.
"Огляд святинь і мертве море" - з радістю в очах відповіла Стелла.
"Чому ви сама?" - запитав офіцер.
"Мій брат захворів та на жаль пішов в кращий світ. А окрім нього мені ніхто не міг і не може скласти компанію" - сумно відповіла Стелла.
"Хто рекомендував нашу країну?" - знову запитав офіцер.
"Інтернет і газети - моя єдина рекомендація ' - з надією на успіх відповіла Стелла.
"Я вимушений вам повідомити той факт, що ми не можемо вас рекомендувати для проходження кордону" - сказав офіцер.
"Як? Що мені тепер робити?" - знервовано сказала Стелла.
"Очікуйте на зворотній рейс" - відповів офіцер.
"Я буду скаржитися на вас" - сказала Стелла підвищеним голосом.
"Норма про можливість відмови в проходженні кордону визначена відповідним законом і ніхто не вправі її оспорювати» - відповів офіцер та вказав на вихід.
Стелла вийшла з кабінету з почуттям розбитості та непотрібності в цьому світі. Стелла зненавиділа закони та людей які їх пишуть.
Раптом до неї підійшла жінка-офіцер та запропонувала їй пройти з нею.
Пройшовши через великий зал Стелла опинилися біля дверей, які вели на вулицю.
Буквально за мить до Стелли приєдналося ще три жінки і вони пішли на зовні. Повітря було настільки парким, що навіть в такий пізній час (а було це близько
00 год. 00 хв. за місцевим часом) не було чим дихати.
До них підїхав мікроавтобус і жінка-офіцер наказала їм сідати. Жінки зайняли свої місця і мікроавтобус їх повіз в невідомому напрямку.
Через хвилин 15 вони доїхали до місця призначення.
"Що це таке?" - на ламаній англійській запитала одна з дівчат.
"Це міграційна служба" - відповіла жінка-офіцер.
"Ми що злочинці? Чому ми тут?" - знервовано запитала дівчина.
"Надто багато запитань" - відповіла жінка-офіцер та підійшовши до металевих дверей двічі подзвонила.
Майже за мить вийшов коренастий чоловік невеличкого зросту.
"Заходимо по одинці і підіймаємося на 2 поверх" - сказав коренастий чоловік.
Всі дівчата увійшли в приміщення і без будь-яких нагадувань одразу піднялися на 2 поверх.
По приходу на гору їх вже чекала ще одна жінка-офіцер..
"Доброї ночі Вам шановні затримані. Прошу вас свої особисті речі залишити в камері схову, а гроші забрати з собою" - сказала жінка-офіцер та провела дівчат до кімнати для зберігання речей.
Стелла вийшла майже одразу, так як грошей в неї по суті і не було, а з особистих речей значна частина була на ній і лише незначну частинку вона залишила на полиці в кімнаті.
Через кілька хвилин решта дівчат також вийшли з кімнати та приєдналися до Стелли.
"А тепер за мною" - сказала жінка- офіцер.
І всі дівчата разом з супроводжуючим офіцером пішли до крила будівлі, де знаходяться камери.
На той момент Стелла навіть і не могла уявити які там умови.
"Розділіться по двоє, станьте біля 5 і 6 камер та вислухайте правила поведінки" - говорила жінка-офіцер дивлячись на затриманих.
"Кормити Вас будуть 2 двічі на день. Асортимент невеликий, але голодними ви не будете"- чітко розповіла жінка-офіцер
"А чай можна?" - запитала Стелла.
"Так, на чай можете розраховувати, але більше 1 разу на день на 1 одну людину.
Всім зрозуміло?" - сказала жінка-офіцер.
Всі стояли мовчки і навіть не знали чи варто якось реагувати на дане питання.
"Я ще раз запитую чи всім все зрозуміло ?" - спокійно повторила жінка-офіцер.
"Зрозуміло" - майже в унісон відповіли всі дівчата.
"Чудово. Тепер всім зайти до своїх камер та лягати спати" - доволі голосно сказала жінка-офіцер.
Переступивши поріг своєї камери Стелла не знала куди і дивитися. Такого жахіття вона аж ніяк не очікувала. Втім, що можна зажадати від камери міграційної служби, яка ледь краще ніж звичайна в’язниця.
Стіни були пописані і не завжди цензурними словами. А в деяких місцях їх вже почали перефарбовувати, але в зв’язку із збільшенням кількості затриманих та браком вільного місця в інших камерах вони вимушені були спинити виконання робіт.
Трохи заспокоївшись від такого шоку Стелла запитала у іншої дівчини - "А де ж тут спати? І на чім тут спати?".
"Ліжка тут немає. Це залізні нари з цільного листка металу. Матраци тут не дають. Тож не варто мріяти по райські умови для сну" - сказала дівчина яка скоріш за все була в цій камері мінімум тиждень.
Стелла залізла на другий ярус залізного ліжка та заплющила очі.
Стелла була настільки зморена цими всіма подіями, що навіть ніколи не могла собі уявити як швидко вона зможе заснути. Сон був глибокий та водночас важкий. їй снився її брат та мама.
Поєднання цих двох людей було не дивним, а цілковито закономірним. Адже їй так не вистачало їх спільних сніданків та вечерь. Та й батько завжди затримувався на роботі. Хоча це і не дивно, бо в сім’ї двоє дітей і дружина яка теж потребує догляду та уваги. Втім, батько завжди знав як вийти з любої важкої ситуації. При цьому, це ніколи не погіршувало становище його сім’ї. Ці всі події так її захлиснули, що Стелла навіть і не помітила як настав ранок.
Стелла ще б довго могла лежати на ліжку до якого вже навіть почала звикати, але в мить ранкового просинання її "співкамерниць" до їх камери зайшов охоронець та почав розповідати хто і коли має полетіти додому.
"Коли я полечу додому" - схвильовано запитала Стелла.
"Сьогодні, ближче до обіду Ви повернитися до аеропорту" - відповів охоронець. "А що зі мною буде далі?" - запитала Стелла.
"А все залежить від авіакомпанії. Якщо буде місце, то вас зможуть відправити ще сьогодні. В іншому ж випадку ви повернитися назад. Втім, не факт, що в ту саму камеру" - відповів охоронець та вийшов з камери.
Десь через 1 або навіть 2 години до камери прийшов ще один охоронець почав зачитувати список затриманих. Ті, що потрапили до цього списку, одразу після оголошення виходили до коридору та очікували подальших вказівок.
Минуло близькот35 хвилини і Стелла вже була в камері схову та забирала свої особисті речі.
В подальшому до неї приєдналося ще дві дівчини і разом вони пішли на вихід.
На вулиці їх вже чекав автобус і сідаючі в автобус дівчата навіть не могли приховати як вони раді цьому.
Ще мить і автобус вже їхав в напрямку аеропорту. Дівчата сиділи мовчки і по можливості розглядали зовнішні пейзажі.
"Я сюди більше ніколи не повернуся. Я більше не хочу це все пережити знову." - подумала Стелла дивлячись у вікно.
"Всі на вихід" - голосно сказав охоронець з групи супроводу.
Дівчата вийшли на вулицю і в повній мірі змогли оцінити красу будівлі аеропорту.
"Це так важко, коли тебе ведуть як злочинця. Чому все так не справедливо" - сказала одна з дівчат підійшовши до Стелли.
"Їх можна зрозуміти. В них маленька країна і вони шанують свої досягнення. Але я навіть на мить не могла уявити, що це стосуватиметься і мене" - сказала Стелла своїй співрозмовниці.
"Всі заходять до приміщення аеропорту і йдуть точно за мною. Жодних зайвих рухів та намагань десь загубитися" - сказав охоронець грвпи супроводу.
Дівчата перебували в такому стані, що їм вже нічого не хотілося. Вони по черзі зайшли до приміщення аеропорту та не спиняючись ні на хвилину йшли за охоронцем. "Ви можете скористатися туалетом. Але не довго. Я підганяти або вмовляти вас
вийти з туалету не буду, а лише викличу поліцію і все" - сказав охоронець групи супроводу звертаючись до дівчат.
"Я хочу скористатися цією можливістю і прошу Вас дати мені пару хвилин" - сказала Стелла дивлячись на охоронця.
"Добре. Даю Вам 5 хвилин. А всім решта стояти біля мене і нікуди не йти - відповів охоронець групи супроводу.
Стелла зайшла до туалету і на хвилинку зупинилася біля дзеркала. Вона була настільки виснажена, що навіть не впізнала своє відображення. Хоча зовсім нещодавно вона ще була радісна та усміхнена. Замислившись на хвилинку Стелла втратила контролю над часом і в цю мить почула сильний стук у двері.
«Я прошу Вас вийти з туалету» - голосно сказав охоронець групи супроводу.
«Зараз хвилинку» - крикнула Стелла поспішаючи до кабінки.
За мить Стелла вийшла з приміщення туалету та щоб якось залагодити дану ситуацію подякувала охоронцю за його терпіння і доброту.
«Ви затримались на 2 хвилини. Але поліцію я не викликав» - відповів охоронець групи супроводу.
«Як тебе звати ?» - запитав охоронець групи супроводу.
«А хіба це так важливо?! Я невдовзі опинюся у літаку і ви більше ніколи мене не побачити» - сказала Стелла втомленим голосом.
«Не варто так зі мною. Я лише хочу почути відповідь на моє чітке запитання» - обурено сказав охоронець групи супроводу.
Стелла стояла мовчки і лише злегка усміхалася. В цю мить до їх розмови приєдналася одна з дівчат і дивлячись на Стеллу вона сказала - «Не чіпайте її. Дайте її можливість дочекатися свій рейс та повернутися додому».
«Тебе ніхто не питав. Стань на своє місце» - підвищеним голосом сказав охоронець групи супроводу.
«Не варто так робити. Ти можеш постраждати» - тихо сказала Стелла дивлячись на свою захисницю.
«Нічого мені не буде. Я вже тут не вперше і чудово знаю як вони поступають з такими як ми» - відповіла дівчина з усмішкою на обличчі.
Не дочекавшись відповіді на своє запитання охоронець групи супроводу викликав свого колегу та пішов у невідомому напрямку.
Здавалося би, що в дівчат з'явився шанс загубитися в цих нескінченних коридорах.
Втім, на той момент ніхто з дівчат не міг думати тверезо.
Незабаром до них підійшов інший охоронець і вони пішли далі.
«Куди ми йдемо і коли нас відправлять додому» - запитала Стелла.
«Я вас не розумію» - відповів охоронець.
«Але ж ви говорити зі мною, тобто розумієте, що я маю на увазі» - обурено сказала Стелла.
«Я вас не розумію» - сухо повторив охоронець.
«Який черствий і не людяний» - сказала Стелла.
Зупинившись на мить охоронець підійшов до Стелли впритул і здавалося, що має статися щось не поправне. Але охоронець виявився стриманим і лише «подарував» Стеллі свій суворий погляд.
«Не треба мене залякувати. Після цієї поїздки мене напевно вже нічого не налякає» - намагаючись бути сильною відповіла Стелла.
Буквально за пару хвилин вони зупинилися біля дверей кімнати і охоронець дістав ключ для того щоб їх відчинити. Але чи то в силу свого поспіху, чи з інших причин ключ зламався.
Охоронець весь почервонів та почав викликати своїх колег, але ніхто не поспішав до нього.
«Ви йдіть по допомогу, а ми почекаємо тут» - сказала одна з дівчат.
«Так не дозволено» - відповів охоронець.
«Так Ви вмієте говорити і розумієте нас. Як так…» - сказала Стелла звертаючись до охоронця.
Охоронець стояв мовчки та намагався викликати когось з колег.
Невдовзі до охоронця приєдналося двоє колег і один з них запитав - "Чому вони тут? Чому вони не в кімнаті для очікування авіарейсу?
"Коли я намагався відкрити двері, то ключ зламався і я не міг їх покинути щоб владнати це непорозуміння" - ніби виправдовуючись відповів охоронець своєму колезі.
"Це вже десь сьомий раз за два дні. Тож твоєї провини тут немає. Є лише необхідність терміново відкрити двері і сховати цих людей подалі від начальника зміни.
"А що він мені може пред’явити. Він нічого не робить, а лише ходить кабінетами і мовчки все записує" - здивовано сказав охоронець своєму колезі.
"Все вірно. Але він пише не для себе, а для керівництва служби безпеки, які в свою чергу довго церемонитися не будуть, а звільнять і навіть не дадуть шанс відпрацювати" - відповів колега охоронця.
"Що ти пропонуєш?"- запитав охоронець в свого колеги.
"Веди їх до іншої кімнати. А я спробую злагодити цей замок" - відповів колега охоронця.
"Ну гаразд. Ми пішли" - відповів охоронець своєму колезі.
"Так, всі зібралися і бігом пішли за мною" - сказав охоронець дивлячись на затриманих.
"Ми нікуди не підемо і ми зморилися. Ми хочемо дочекатися свій літак та повернутися додому" - обурено сказала одна з дівчат.
"Вирішили збунтувати. Так я швидко викличу поліцію. Вони церемонитися не
будуть. Затримають вас мінімум на 2 доби для з’ясування всіх обставин. Тоді подивимося як ви це витримаєте" - розлючено сказав охоронець.
"Дівчата, краще пішли. Особисто я не хочу тут сидіти ще" - сказала Стелла.
"Ти нас зрадила. Ти їх підтримуєш. Вони знущаються над нами" - обурено сказала одна з дівчат дивлячись на Стеллу.
"Ну тоді зробимо так. Всі залишаються тут і чекають на поліцію" - суворо сказав охоронець.
"Кого ти хочеш налякати. Ти цього не зробиш, бо тобі оголосять догану за те, що ти не зміг з нами впоратися" - з єхидною усмішкою сказала одна з дівчат дивлячись в очі охоронця.
Охоронець не став це терпіти та негайно викликав поліцейський наряд.
"Що ж ти накоїв. Ми би і самі пішли. Тільки треба було дати нам трохи часу для відпочинку" - перелякано сказала одна з дівчат.
"Ви втратили свій шанс. Тепер будете сидіти вже у іншій камері. А там з вами ніхто вже не буде церемонитися" – обуреним голосом сказав охоронець.
Хвилин через десять приїхав наряд поліції та затримав дівчат, які на думку охоронця були найбільш пихатішими.
"Сволоти. Я вас ненавиджу" - кричала одна з затриманих дівчат.
Втім, дівчат лише повернули до в’язниці міграційної служби строком на 7 діб.
"Ви не маєте права це робити. Ви ще пошкодуєте, що так зробили" - кричала одна з дівчат знаходячись безпосередньо в камері.
"В тебе є два варіанти : ти сидиш мовчки всі 7 діб або я додам тобі ще так само" - розлючено сказав охоронець міграційної служби.
"Роби що хочеш, але я мовчати не буду" - відповіла дівчина дивлячись в бік вікна через яке хоч трохи було видно місцеві пейзажі.
"Гаразд. В тебе ще 14 діб. І це не остаточна цифра" - відповів охоронець та зник у темряві коридору міграційної служби.
"Краще б ти мовчала. А тепер будеш тут сидіти довго. Аж поки їм не набридне. Вони не б’ють, але своїми діями чинять на людей психологічний тиск" - звертаючись до дівчини сказала незнайомка.
"Та й нехай. Мені немає куди повертатися" - засмучено відповіла дівчина.
Минуло близько двох годин і Стелла разом з іншими дівчатами вже сиділа у літаку та чекала на свій виліт додому.
А що її там чекало достеменно ніхто не знав і не міг знати адже вона зникла з поля зору вже майже чотири доби тому.
Але Стеллу це ніяким чином не хвилювало. Вона знала одне - вона здорова і повертається назад сама. А це саме головне.
Приблизно за 2 хвилини літак злетів і Стелла спокійно зітхнула, що це пекло закінчилося. Але вона ще не знала, що її чекає попереду...

Повернення з пекла ...

Пройшло три години і літак приземлився в аеропорту. Не дивлячись на важкий емоційний стан Стелла була щаслива, що повернулася на рідну землю. Їй не було куди повертатися. Вона навіть не могла уявити собі той факт як вона прийде додому після свого зникнення. Та й навіщо повертатися туди, де панує горе і розчарування. Якщо зникла з дому, то вже тоді назавжди. В цю мить вона згадала про свою подругу, яка її завжди запрошувала погостювати до себе адже жила вона сама з дитиною. На той період її дитині від сили було місяці 4, а зараз їй вже десь місяців 7. То ж її візит до неї
вже не буде таким напряжним. Хоча 7 місяців для дитини в питанні самостійності досить малий строк. Але то вже було не так важливо, оскільки Стелла цілеспрямовано рухалась до своєї подруги.
Минуло десь дві години і Стелла ледь пригадуючи маршрут знайшла будинок своєї подруги. Хоч вона ніколи там і не була, але вона бачила його на фото, яке її подруга колись скинула на Whatsapp. Підійшовши ближче вона зупинилася біля дверей та ніяк не наважувалася постукати. Але вже було пізно так як її подруга побачила раніше і сама поспішила відчинити двері не чекаючи дзвінка.
"Ти приїхала?! Я не вірю своїм очам, що це ти. Ти приїхала щоб мене провідати ?''
- радісно сказала подруга.
"Так, я приїхала тебе провідати і трохи в тебе пожити. Якщо ти звісно не заперечуєш" - відповіла Стелла.
"Звісно ні, я тобі завжди рада. До того ж допоможеш мені з малою" - усміхаючись сказала подруга.
Стелла увійшла до будинку і за порадою подруги одразу пішла в душ.
Вона стояла з заплющеними очима, а вода поступово огортала все її стомлене тіло. Мимоволі пройшло хвилин 30.
Раптом Стелла почула стук в двері ванної кімнати.
"В тебе все гаразд? Ти маєш, що переодягнути?" - турботливо запитала подруга. "Ні, в мене немає чистої білизни" - засмучено відповіла подруга.
"Ну тоді спробуємо тобі якось допомогти" - ледь усміхаючись сказала подруга. "Тобі краще білизну з піжамою або лише піжаму ?" - запитала подруга.
"Краще давай все разом" - відповіла Стелла.
"Ну як вважаєш за потрібне" - сказала подруга. Невдовзі подруга принесла піжаму та білизну.
"Ти думаєш, що я туда влізу?" - схвильовано запитала Стелла.
"А що не так?! Груди такі як в мене. Хоча може навіть краще. Ти спортивної тілобудови і різниця в зрості десь 2 см - сказала подруга.
"Я завжди ставлюся до себе самокритично і намагаюсь себе покращити" - відповіла Стелла.
"Приємно це чути. Давай свою білизну і я кину її в пралку. Ти дозволиш підійти ближче? - трохи соромлячись сказала подруга.
"А навіщо запитувати. Підійди і все" - не відчуваючи жодного дискомфорту відповіла Стелла вилізаючи з ванни.
"Витри мені спину будь-ласка. Бо мені зараз це дуже важко робити" - попросила Стелла свою подругу.
"Без проблем" - відповіла подруга підійшовши впритул до Стелли. "Ой, що ти робиш?" - запитала Стелла.
"Краще мовчи. А ще було б ліпше якби ти закрила очі і ні про що не думала" - тихим голосом відповіла подруга.
Стелла стояла не рухаючись з закритими очима. Раптом по її тілу пройшов наче струм. Але вона і надалі стояли мовчки. Для Стелли це був такий довгоочікуваний релакс, що навіть не було жодного бажання це зупиняти. За кілька хвилин Стелла відчула внутрішню легкість і не будучи спроможною себе надалі стримувати Стелла випадково розплющила очі. Озирнувшись позаду себе Стелла зрозуміла, що вона сама. Не переймаючись нічим Стелла вийшла з ванни та пішла до своєї кімнати. Увійшовши в кімнату Стелла одразу лягла та провалилася у глибокий сон. Розплющивши очі Стелла побачила свою подругу яка стояла біля її ліжка та усміхалася.
"Ти з мене смієшся? А чому?" - здивовано запитала Стелла.
"Все добре. Я бачу ти спала все ж таки без білизни" - ледь усміхаючись та милуючись такою красою відповіла подруга.
"Ой, пробач. Я не спеціально. Просто дуже хотіла спати. І чому ти так на мене дивишся?" - сказала Стелла дивлячись прямо в очі своєї подруги.
"Вони дуже гарні. Але краще одягнися" - ледь чутно відповіла подруга.
"Пробач, я зараз. А ти знаєш, що мені таке наснилося, що навіть соромно розповідати" - сказала Стелла ледь почервонівши.
"Давай вставай і пішли снідати. А потім ти мені все розповіси. Домовились?" - сказала подруга.
"А можу я піти так?" - запитала Стелла.
"Ну йди. Мала сьогодні ще у мами. Так що валяй" - відповіла подруга і вийшла з кімнати.
За кілька хвилин Стелла вже сиділа за столом і чекала сніданку. "Куди ти так дивишся?" - запитала Стелла.
"Я хочу зрозуміти в чому секрет такої краси?" - сказала подруга.
"Та немає ніякого секрету. Я така як і всі. Поки молода і в мене все в формі. А з часом все зміниться. Це цілком закономірно" - сказала Стелла.
"Може ти і права. Краще бере снідай" - сказала подруга і пішла робити каву.
"Ти каву роби тільки для себе, бо я вже звикла її робити сама. Домовились?" - сказала Стелла.
"Ну то йди сюди і я тобі все покажу" - відповіла подруга. Стелла піднялася зі стільця та підійшла до своєї подруги. "Дозволь тебе поцілувати" - запитала подруга.
"Не мели дурниць" - відповіла Стелла.
Її подруга не стала слухати Стеллу та притисла її до кухонної шафи. "Що ти робиш?" - схвильовано запитала Стелла.
"Краще мовчи і стій на місці. Нічого поганого не зроблю" - відповіла подруга та поклавши свої руки на талію Стелли поцілувала її в губи.
Цілунок був короткий, але як тоді здалося Стеллі дуже палким та пристрасним.
Відчувши присмак губ своєї подруги Стелла притиснула її до себе та у відповідь поцілувала її в ліве плече.
На мить все завмерло і подруга вже не знала як їй правильно поступити після такого вчинку. Але Стелла не стала зупинятися та зірвала одяг зі своєї подруги.
"Поцілуй їх. Вони ж тобі до вподоби" - наказовим тоном сказала Стелла.
"Не варто цього робити. Я не зможу дивитися тобі в очі" - тихо відповіла подруга.
Стелла не чула вже нічого і з усієї сили притиснула свою подругу до своїх грудей.
"Цілуй" - повторила Стелла.
Не витримавши такого тиску подруга піддалася наказам Стелли і обдарувала груди Стелли палкими цілунками.
Стелла заплющивши очі від задоволення вже була не в змозі зупинитися. Раптом у двері будинку хтось постукав і подруга насторожено відсторонившись від Стелли побігла одягнутися.
Стелла і надалі стояла опершись на кухонну шафу. За мить Стелла почула чиїсь голос і для того щоб уникнути сторонніх очей сховалася в коморі.
"Ти де?" - закричала її подруга.
"Я тут" – ледь відчинивши дверцята комори відповіла Стелла.
"Давай виходь. Тут чужих немає" - усміхнено сказала подруга.
Стелла довірившись своїй подрузі вийшла з комори і перед її очима повстала постать видної білявої дівчини. Її зріст був 173 см, вона була фігурної статури та неймовірно приємна
"Марі" - сказала вона. "Стелла" казала Стелла.
Дівчата пройшли у кімнату і сіли біля журнального столика.
"Давайте пограємо в таку гру - всі одягаються, сідають за стіл і крутять пляшку. На кого випаде той роздягається і все триває до тих пір поки хтось один не зніме весь свій одяг першим" - запропонувала Марі.
"А якщо буде двоє роздягнутих ?" - запитала Стелла.
"Все залежить від кількості знятого одягу" - відповіла Марі.
"Я не згодна. Тим більше я вже гола і не дуже хочу одягатися" - радісно сказала Стелла.
"Мені здається там хтось прошмигнув за деревом і в нього був бінокль" - схвильовано сказала Марі.
"Тут багато лазять бажаючі розважитися при вигляді оголеної дівчини" - спокійно відповіла подруга Стелли.
"То це вже не вперше? І часто ти так позуєш перед цими збоченцями? Чи може ти сама від цього збуджуєшся?" - запитала Стелла та пересіла до вікна спиною.
"Заспокойся люба моя. Тебе ніхто тут не образить. Головне вночі ніде не шлятися, бо ще точно потрапиш в поле зору цих "спостерігачів". А на вулиці буде вже зовсім інша картина" - тихо відповіла подруга Стелли.
Непомітно наблизився вечір, а за ним і підкралася ніч.
"Мені щось погано, тому я на кілька хвилин вийду на вулицю" - сказала Марі дивлячись на подругу Стелли.
"Ще раз повторюю - вночі треба бути дома" - сказала подруга Стелли. "Я йду і ніхто мене не зупинить" - сказала Марі і вийшла на вулицю.
"Або біжи за нею, або викликай поліцію, бо вона вже ніколи не повернеться" - розчарованим голосом сказала подруга Стелли.
В одну мить Стелла одягнулася та озброївшись битою і ліхтариком вийшла на вулицю в пошуках Марі.
Її здавалося, що вона повинна бути десь поруч, бо коли вона одягалася, то бачила як та стояла майже поруч з самим будинком і нікуди не рухалася. Втім, коли Стелла виходила з будинку, то Марі вже не було.
"Марі, де ти?" - кричала Стелла ледь не на всю вулицю. "Я тут" - ледь чутно відповіла Марі.
Стелла із останніх сил вглядаючись у темряву заднього подвір'я будинку намагалася як умога швидше знайти Марі і забрати її до будинку.
За мить Стелла стояла поруч з Марі яка сиділа на землі і не дивлячись на марні спроби не могла підвестися.
"Що з тобою?" - схвильовано запитала Стелла.
"Краще тобі не знати. Може хоч в тебе буде повноцінне життя і ти доживеш до пенсії" - ледве дихаючи сказала Марі.
"Я викликаю швидку, бо це нічого не допоможе, що ти сидиш на землі та розмірковуєш про моє життя" - злісно сказала Стелла та почала шукати телефон.
"Не треба. Посидь зі мною і мені стане легше" - прохальним голосом сказала
Марі.
Стелла підійшла впритул до Марі і ледь не втратила свідомість. Марі була вся
скривавлена і ледь дихала. Підсвідомо Стелла почала розуміти, що швидка їй вже навряд допоможе. А якщо вона і приїде, то лише констатує факт смерті.
"Хто тебе так? Навіщо ти взагалі пішла на вулицю сама?" - ледь стримуючи емоції запитала Стелла.
"Прийшов мій час, люба моя Стелла. Ти краще запитай у своєї подруги де її мама і донька. Вона тобі багато що не розповідала" - ледве дихаючи відповіла Марі.
"Запитаю. Але спочатку врятую тебе"- відповіла Стелла та одразу почала телефонувати до швидкої.
"Зупинись негайно. Краще пробач мене за все і на останок поцілуй мене в губи по справжньому" - сказала Марі намагаючись зупинити Стеллу.
Прислухавшись до свого внутрішнього "я" Стелла з усією ніжністю поцілувала Марі та ледь відірвавшись від її губ констатувала її факт смерті.
Не змірившись з цим Стелла негайно побігла до будинку. Але там її очікувало розчарування так як будинок був зачинений. Всі спроби Стелли знайти подругу були марними.
"Що ж робити ?!" - подумала Стелла звертаючись сама до себе..
І не знайшовши відповіді на таке складне питання вирішила перечекати в альтанці якраз поруч з тим місцем, де загинула Марі.
Стелла повернулася назад і виявила той факт, що труп Марі зник.
"Він же був якраз на цьому місці" - подумала Стелла здивовано подивившись на залишкові сліди крові.
"Здивована?! Її вже тут немає і ніколи не було" - сказала подруга Стелли. "Я тебе скрізь шукала" - здивованим голосом сказала Стелла.
"Погано шукала. Я була завжди поруч із тобою. Я йшла за тобою крок за кроком"
- зі злістю у словах відповіла подруга Стелли.
"Але чому? Що я тобі зробила поганого?" - запитала Стелла.
"В тебе завжди були найкращі хлопці. В тебе завжди були найкращі речі. Та й взагалі в тебе навіть груди і то краще" - злісно сказала подруга Стелла.
Стелла стояла мовчки і навіть не думала рухатися щоб не розпалити ще більший вогонь гніву та ненависті до неї.
Але її подруга була зовсім іншої думки.
"Знімай з себе весь одяг негайно. А потім в такому вигляді крокуй до траси. Якщо хтось зупиниться і візьме тебе в такому вигляді, то ти житимеш " - наказовим тоном сказала подруга Стелли.
"Добре. Я піду, але за однієї умови, що ти дозволиш їх поцілувати наостанок"- сказала Стелла.
"Ти хочеш мені задурити голову?! То повір, що в тебе нічого не вийде" - сказала подруга Стелли та продемонструвала ніж.
"Добре. Я пішла. Але ще сама будеш жалкувати про це, бо крім мене з тобою більше ніхто не погодиться" - сказала Стелла рухаючись в напрямку траси.
"Дивно, але в такому людному місці немає жодної душі. Наче всі вимерли" - здивовано сказала Стелла.
"Я попереджала, що в ночі треба сидіти дома. А ви мене не послухали. Ось і маєте результат" - сказала подруга Стелли.
"Стоп. Ось бачиш білу фуру. Зупиняй її і пам’ятай - якщо він тебе візьме, то ти будеш жити" - сказала подруга Стелли.
Стелла підійшла ще трохи до дороги та підняла руку з надією, що фура зупиниться і її жахіття закінчаться. Але Стелла ще не знала, що саме гірше в неї попереду. А поки цей час ще не настав Стелла раділа тому, що фура зупинилася і водій забрав її з собою.
"Дякую. Ви врятували моє життя. Я навіть не знаю як вам віддячити" - радісно сажала Стелла.
"Що мені до твоїх слів. Гаманця в тебе немає і немає місця де його сховати. А ось ц... в тебе ульотні. Зараз зупинюся десь в спокійному місці і якщо мені сподобається, то відвезу тебе туди куди скажеш" - сказав водій фури.
Фура зупинилася неподалік лісосмуги і водій наказав Стеллі задовольнити всі його забаганки, бо в іншому випадку він викине її на вулицю, а там її зґвалтують, а в гіршому випадку ще можуть вбити.
Стелла довго не вагалася і запропонувала водію роздягнутися. Водій в свою чергу не очікуючи такого щастя втратив на мить втратив пильність та не помітив як Стелла схопила його мисливський ніж який він сховав за пасажирським кріслом.
"Кинь ніж і не дури, бо вб’ю і не навіть не подивлюся на твою красу" - сказав водій фури побачивши як Стелла тримає ніж в руках.
Але Стелла була непохитна і зробила першою удар по голові водія. Удар був такої сили, що водій знепритомнів і Стелла прикладаючи надлюдські зусилля викинули водія з кабіни фури...
"Що тепер робити?" - подумки запитала Стелла сама в себе.
Не дозволяючи собі довго обмірковувати свій план дій Стелла знайшла в кабіні одяг водія і вийшла на вулицю. Навколо була суцільна темрява і лише іноді проїжджала "одинока" вантажівка. Хоча основна маса зупинялася поруч з населеними пунктами або АЗС. Раптом Стелла почула підозрілий шерех, але як виявилось пізніше це був водій фури, який прийшовши до тями намагався зупинити Стеллу.
"Я тебе вб’ю. Я тебе на шматки порубаю. Ти стерво. Ти позбавила моїх дітей шансу на повноцінне існування. Я ж тепер всі кошти змушений буду витратити на лікування" - злісно сказав водій фури.
"Не вигадуй. В тебе максимум легкий струс, який аж ніяк не вплине на твою роботу. А зупинку ти і без мене би зробив, бо ніч є ніч" - впевнено відповіла Стелла.
"Ладно. Йди собі щасливо. Ми помилилися удвох. Але хоч одяг залиши" - тихо сказав водій фури.
"Пробач. Але в мене нічого немає. А голою я далеко не зайду" - відповіла Стелла. "Йди" - сказав водій фури махнувши рукою.
Стелла не знала куди йти, але не мала ніякого бажання залишатися біля фури, бо мала побоювання, що водій змінить свою думку відносно неї і завдасть їй болю, а можливо навіть і зґвалтує.
Але це було позаду і Стелла йшла вперед не озираючись ні на хвилину.
Раптом поруч з нею зупинилася чорна автівка, відкрилася задні пасажирські двері і перед очима Стелли повстала дівчина, яка залишилася в Ізраїлі ще на додаткових14 діб. Стелла не могла повірити своїм очам.
"Привіт,Стелло. Не чекала мене побачити?" - запитала колишня бранка.
Стелла стояла мовчки, ледь тримаючись на ногах, а на землі навколо неї поступово утворилася калюжа крові.
"Що зі мною?" - голосно крикнула Стелла.
"Тобі капець. Тож прощавай назавжди" - відповіла колишня бранка і швидко сіла в машину.
За мить слід машини розчинився і Стелла втративши хоча б якийсь шанс на виживання впала на землю непритомна.
Розплющивши очі Стелла не могла зрозуміти, що відбувається. Навколо все було яскраве.
"Я мабуть померла. Бо не може так все бути ідеально чисто. Тим більше у нас літо добігає завершення, а тут так все по весняному" - подумала Стелла.
Раптом перед її очима пройшов доволі знайомий чоловік.
"Ей, водію, це ти?" - крикнула Стелла не сподіваючись на відповідь. "Так, це я. Не сподівалася, що побачиш так швидко?" - сказав водій фури. "Чесно кажучи нє. Ми померли ?"- сказала Стелла.
"Звісно ні. Просто тобі треба відновити сили. Ти втратила багато крові. Але ти будеш жити довго" - відповів водій фури і зник у темряві.
"Де я ?!" - закричала Стелла.
"Ти вдома. Ти тепер в безпеці" - відповів доволі знайомий голос. "Мамо це ти?" - крикнула Стелла намагаючись підвестися з ліжка. "Ні. Це не вона" - відповів голос.
"Стелла, заспокоїтися. Тут окрім вас більше нікого немає. Ваша мати далеко і про вас вона нічого не знає» - сказав чоловік в білому халаті підійшовши впритул до Стелли.
"А хто це говорив ?" - знервовано запитала Стелла.
«Це все виключно ваша уява» - відповів чоловік у білому халаті.
"То я по вашому несповна розуму? В мене вже галюцинації?" - злісно запитала Стелла.
"Звісно ні. Просто ви втратили багато крові і в цій важкі хвилини свого життя потребуєте підтримки близької людини. Саме тому в вашій уяві все це і відбувається" - пояснив чоловік у білому халаті.
"Як вас хоч звати?" - запитала Стелла.
"Юджин" - відповів чоловік у білому халаті.
«Звідки ви приїхали,Юджин?" - запитала Стелла.
"Мати з Польщі, а мій батько виходець з колишньої Чехословаччини" - відповів Юджин.
«Ну а самі де народилися чи це таємниця?» - наголосила Стелла.
"У Варшаві" - відповів Юджин.
"Цікаво. А працюєте тут. Хіба в Варшаві немає роботи. Хоча це звісно не моя справа" - із здивуванням та сумом відповіла Стелла.
Цей заклад відкритий за сприяння європейської спільноти. Тому немає тут нічого дивного. До того ж, я не вічно тут маю працювати,а лише до тих пір поки не навчу молодих спеціалістів" - відповів Юджин.
"Довго вам доведеться тут працювати" - відповіла Стелла.
"Ну все. Сестра зробіть їй заспокійливе і нехай вона поспить. А як провиниться, то одразу повідомте мені" - наказовим тоном сказав Юджин і пішов до іншої палати.
Стелла ще довго дивилася на стелю і все більше розмірковувала над тим, щоб повернутися додому. Але як себе примусити повернутися туди звідки вона втекла Стелла ще не знала.
"Розплющ очі, розплющ" - пролунав знайомий голос.
"Мені це наснилося. Це не може бути правдою" - подумала Стелла і не розплющила очі.
«Доню моя, я чекаю» - пролунав знайомий голос.
«Я починаю втрачати здоровий глузд в ці клініці» - подумала про себе Стелла і про всяк випадок розплющила очі.
"Боже мій, мамо. Ти справді тут ? Але як ти мене знайшла? Як взагалі ти про все дізналася?" - запитала Стелла.
"Доню, я розповім тобі все пізніше. А зараз нам треба підвестися з ліжка. А потім ми підемо до лікаря. Він тебе випише і надасть нам рекомендації по твоїй подальшій реабілітації - відповіла мати Стелли.
Усе відбувалося так швидко, що Стелла ледь встигала запитати про алгоритм своїх дій на наступні 6 місяців.
Втім, чому саме 6 місяців Стелла не могла зрозуміти. І лише після сплину кількох місяців Стелла зрозуміла, що цього було мало.
Вона і досі відчувала себе у небезпеці. Кожна ніч для неї була як нове випробування. Іноді коли їй ставало дуже кепсько вона вмикала світло і лише так засинала. А коли розплющувала очі, то кожного разу сподівалася, що вже ранок і їй нічого лякатися.
"Доню, пішли пити каву" - сказала якось зранку мати Стелли.
"А ти хіба не відвикла ще від цього. Бо я вже давно не робила каву" - відповіла Стелла на пропозицію матері.
"Ні, доню, каву роблю я сама. А ти лише маєш скуштувати і сказати свою думку.
Домовились?" - запитала мама Стелли дивлячись їй в очі.
Стелла висловила мовчазну згоду і не дочекавшись матері вирушила на кухню.
Увійшовши в приміщення кухні Стелла була здивована, що там абсолютно все так як і тоді, коли вона пішла з дому.
"Чому ви ще досі нічого не змінили? Чи це дорогоцінна пам’ятка про Стефана?» - запитала Стелла.
Матір нічого не відповіла, а лише стомлено подивилася на Стеллу.
Стелла розуміла, що насправді матір знала, що їй потрібно щось змінювати та прагнути до чогось кращого.
Але важко себе примусити зробити те до чого не лежить душа. Втім Стелла вже звикла до такого відношення до себе.
"Вершки з кавою або каву з вершками будеш?" - запитала матір Стелли. "Ні, вершки не хочу" - відповіла Стелла.
"Ти ж їх любила" - сказала матір Стелли. "А тепер ні" - сухо відповіла Стелла.
Мати довго сиділа і дивилася на Стеллу намагаючись підібрати необхідні слова.
Але як на зло нічого розумного в голову не заходило. Але переваживши всі мінуси матір почала розмову. Спочатку все було доволі просто і невимушено, але поступово мати Стелли почала ставити все більше курйозних запитань, відповіді на які навіть досвідчена людина не може дати.
А скажи мені доню чому ти втекла з рідної домівки? Хіба тебе хтось ображав ?
Хіба ти себе почувала обділеною?" - запитала мати Стелли.
"Я скажу тобі все як є, але ти не захочеш це сприйняти як належне і як завжди звинуватиш мене в усіх бідах" - відповіла Стелла.
"Ну гаразд, розповідай все відверто. Я не гарантую, але принаймні спробую тебе зрозуміти" - сказала матір Стелли.
Стелла повірила своїй матері і розповіла їй – « Я "задихалася" від тієї обстановки яка панувала після смерті брата. Хоч я і намагалася приборкати свій внутрішній "конфлікт", але з кожним днем ставало все гірше і гірше. Тому задля власного порятунку вирішила полетіти "світ за очі" в пошуках душевного спокою і доля так вирішила, що опинилася в Ізраїлі. Але не все так вийшло гладко і невдовзі я знову повернулася назад. По приїзду вирішила не повертатися додому і поїхала шукати щось краще - спочатку до своєї подруги, а потім планувала винаймати квартиру. Але не так склалося як планувалося. Спочатку невдала поїздка до подруги, а потім і лікарня. Хоча я навіть і не знаю, коли мене поранили або може я щось не те з'їла. Але фат залишається фактом і я ледь не віддала душу Всевишньому».
"Я говорила з твоєю подругою і вона сказала, що все було гаразд. Але несподівано твій настрій зіпсувався і ти від неї втекла навіть толком не одягнувшись"
- сказала мати Стелли.
"Це маячня. А втекла я тому, що моя подруга намагалися мене вбити" - відповіла Стелла.
"А перед тим вона ще намагалася мене звабити" - тихо сказала Стелла.
"А мені вона сказала, що ти її сама захотіла. Так ось чому ти була оголена" - збентежено сказала мати Стелли.
"Це не так. Просто я на сніданок не захотіла одягатися і все. Ми були абсолютно одні" - відповіла Стелла.
«Не думала я, що виховаю доньку нетрадиційної орієнтації" - засмучено відповіла мати Стелли.
"Мамо. Не говори дурниці. Це все не так як ти вважаєш" - розлючено відповіла Стелла.
"А нехай вона тобі сама пояснить. Любонька моя, заходь сюди" - сказала мати Стелли.
На кухню увійшла подруга Стелли і на хвилину запанувала "мертва" тиша... "Ну скажи щось" - сказала подруга Стелли.
"А мені немає що тобі сказати, люба моя, подруго. Ти взагалі яке мала моральне право сюди прийти після всього того, що ти зробила" - відповіла Стелла.
І знову на якусь мить на кухні запанувала мертва тиша...
"Дівчата давайте помиріться і забудьте про все минуле. Ви ж разом навчалися і були найкращими подругами" - сказала мати Стелли.
Стелла не промовивши жодного слова вийшла з кухні і пішла до своєї кімнати. "Ти куди, доню?" - запитала мати Стелли.
Однак відповіді матір Стелли так і не почула.
"Дарма я сюди прийшла. Вона нічого мені не скаже. Втім, може це і на краще" - сказала подруга Стелли і пішла в напрямку виходу з будинку.
"Горе мені горе" - подумала мати Стелли і теж пішла з кухні геть.
На наступний ранок Стелла як завжди зробила каву і пів чашки залишала на кухонному столі.
"Доню, його вже давно немає і не потрібно залишати каву на столі, бо я її мушу потім допивати або виливати" - сказала мати Стелли увійшовши на кухню.
"Роби як тобі заманеться" - сказала Стелла і пішла в напрямку виходу з будинку. "Доню, ти знову нас кидаєш?" - запитала мати Стелли.
Стелла навіть не озирнулася на голос матері, вийшла з будинку і пішла в невідомому напрямку.
Матір Стелли сиділа на кухні і не знала, що їй далі робити.
Десь за місяць в будинку батьків Стелли пролунав телефонний дзвінок. Схвильована матір підняла слухавку і ледь не знепритомніла від почутого. Працівники поліції їй повідомили про те, що її доньки більше немає.
Настала "мертва" тиша ...
"Що сталося? Де наша донька?" - запитав батько Стелли в своєї дружини.
"Нашої донька більше немає. Вона вже там де її брат" - відповіла мати Стелли і почала плакати.
"А що з нею сталося? Може це її подруга зробила?" - сказав батько Стелли.
"Ні. Вона залишала записку в якій написала, що збирається це зробити, оскільки не може так далі жити" - крізь сльози відповіла мати Стелли.
"Сумно. Вона така ще молода" - сказав батько Стелли.
"Та ти черствий чурбан. Ти доньку втратив. А йому сумно" - злісно сказала мати Стелли.
"Якщо я навіть буду ревіти з тобою всю ніч, то це ні на хвилину не поверне нашу доню" - сказав батько Стелли і пішов геть.
Мати Стелли ще довго сиділа на кухні та плакала. Але то вже абсолютно нічого не могло змінити. Вона втратила свою другу рідну людину. І знову їй доведеться готуватися до похорон.
День був похмурий, але людей було чимало. Навіть прийшла подруга Стелли яка так і не змогла переконати батька Стелли в тому, що вона не винна в її загибелі. Ось настала мить для останнього слова і матір Стелли стала перед всіма людьми. Але їй на ту мить було так важко, що вона спромоглася сказати лише два слова - "Лети пташко!"
По тихеньку всі люди розійшлися і на кладовищі залишилася лише одна матір Стелли. Вона ще б довго залишалася на самоті, але її чоловік примусив йти додому бо вже почало смеркатися і територію кладовища мали зачиняти.
"Так сумно закінчилося ще одне молоде життя.... Ти лише повернулася з пекла і знову пішла. Сподіваюсь там тобі буде краще" - сказала мати Стелли і пішла геть.
"Відпусти її і все. Треба жити далі" - сказав батько сідаючи в автомобіль.
"Ти завжди був таким. Втім це і не дивно, що я полюбила тебе саме такого. Як то кажуть - очі бачили, а серце відчувало. Але це вже не важливо" - сказала мати Стелли.
"Ну чому ж не важливо?! Особисто для мене це вагоме звинувачення. Я звісно з ним не погоджуюсь, але воно має право на існування. Тим більше коли людина висловлює весь негатив на зовні, то її стає легше. Але в даному випадку мені важко тверезо оцінити ситуацію, що склалася" - сказав батько Стелли.
"Поїхали вже нарешті. А то ти ще довго будеш тут розповідати свої "розумні" речі" - знервовано сказала мати Стелли.
"А куди поспішати. Ми тепер абсолютно самі. В мене завтра вихідний тож я ще встигну додому. А ти хоч зараз побудь з дітьми нікуди не поспішаючи" - відповів батько Стелли.
"Я не зможу довго тут бути. І не тому, що не хочу, а тому, що я вже їх не поверну ніколи. Тож не треба мене примушувати і негайно вези мене додому" - сказала мати Стелли.
"Ну гаразд. Але повір мені, що вдома буде набагато важче ніж тут. Там фото, там їх особисті речі і взагалі абсолютно все, що з ними пов’язано " - сумно сказав батько Стелли.
Десь через годину мати Стелли стояла на порозі свого будинку і ніяк не наважувалася в нього увійти. Її чоловік стояв поруч і лише мовчки спостерігав. Він чудово розумів, що поспіх тут зайвий і варто лише приймати виважені рішення. За мить мати Стелли увійшла до кімнати доньки. І раптом на її обличчі з’явилося здивування.
"Негайно йди сюди" - крикнула мати Стелли до свого чоловіка. "Що трапилося?" - запитав батько Стелли.
"Зникла білизна нашої доньки і ще деякі її особисті речі. Як таке може бути ?" - сказала мати Стелли.
"Ти напевно помиляєшся. Такого не може. Будинок був зачинений. А окрім нас тут нікого не може бути" - відповів батько Стелли.
"Це напевно її подруга. Бо вона вчора сюди заходила. Хоча я їй заборонила це робити" - сказала мати Стелли.
Матір Стелли поспіхом переодягнулася і схопивши ключі від автівки вийшла з будинку.
"Ти ж давно не кермувала сама. Ти ще потрапиш у ДТП" - крикнув батько Стелли.
"Гірше вже не буде" - відповіла матір Стелли і сіла за кермо автівки.
За мить автівка виїхала з двору та зникла з поля зору.
Близько 40 хвилин в дорозі для матері Стелли пройшли як вічність. Мати Стелли навіть не уявляла, що скаже подрузі Стелли. Але чомусь вона була впевнена, що саме подруга її доньки винна у таємничому зникненні речей. Ще мить і матір Стелли стояла біля вхідних дверей будинку подруги доньки.
"Відчиняй негайно. Бо в іншому випадку я вимушена буду викликати поліцію" - ледь стримуючи гнів сказала матір Стелли.
"Не варто так кричати. Я ще не встигла відчинити двері, а ви вже погрожуєте поліцією. Що Вам потрібно?" - сказала подруга Стелли.
"Напередодні похорон ти була в нашому домі і заходила до кімнати моєї доньки, хоча я були проти . Так ось звідти зникла її білизна та деякі особисті речі. Тому я вимагаю все це повернути. В іншому випадку я вимушена подати на тебе в поліцію" - розлючено сказала мати Стелли.
"Це все дарма, бо я вам покажу одну річ і ви одразу забудете про все погане" - сказала подруга Стелли.
Подруга Стелли провела матір Стелли до своєї спальні і сказала - "Чекайте. Зараз все побачити".
Матір Стелли довго чекала і не знала де себе подіти. Раптом вона відчула дотик руки на своєму плечі. Обернувшись матір Стелли закричала - "Доню..."
"Так, матусю, це я" - сказала Стелла.
"Але ти ..." - ледь тримаючись на ногах сказала мати Стелли.
"Це вже не важливо. Головне, що ти тут і ми знову разом" - відповіла Стелла.
Матір ледве тримаючись на ногах підійшла до доньки впритул і намагаючись її обійняти впала на підлогу.
"Що з вами? Чому ви на підлозі?" - закричала подруга Стелли.
"Я хотіла обійняти доньку і втратила рівновагу" - відповіла матір Стелли підіймаючись з підлоги.
"Але ж тут крім вас нікого немає. Може Вам викликати лікаря?" - запитала подруга Стелли.
"Не бреши мені. Я її щойно бачила перед своїми очима і навіть відчула дотик її руки. Де вона?" - сказала мати Стелли.
"Пробачте, але я викликаю швидку" - сказала подруга Стелли та пішла в іншу кімнату за телефоном.
Невдовзі приїхала швидка допомога і забрала матір Стелли із собою. Минуло кілька годин. До палати увійшов лікар і сказав - "Ви абсолютно здорові. Проте існує загроза психологічного зриву якщо Ви не будете прагнути тримати себе в руках. Тому наполегливо раджу Вам записатися на консультацію до психолога і пройти курс реабілітації після втрати двох близьких Вам людей".
"Добре. Я скористаюсь Вашою порадою і обов’язково це зроблю. Коли я зможу піти додому?" - запитала матір Стелли.
"Завтра зранку за Вами приїде Ваш чоловік. А сьогодні ні про що не думайте і відпочивайте" - сказав лікар і вийшов з палати матері Стелли.
Настав ранок. Але матір Стелли ще не хотіла прокидатися і вдавала вигляд, що спить.
"Ти спиш?" - запитав батько Стелли.
Мати Стелли промовчала і навіть не ворухнулася
"Ну добре. Поспи. А я почекаю в авто. Бо в будь-якому випадку палата після обіду має бути вільна" - сказав батько Стелли і вийшов з палати.
"Зачекай. Я зараз" - прокричала мати Стелли.
Але чоловік її не почув і пішов на вихід.
"Сестро, передайте моєму чоловіку, що я зараз вийду. Нехай повернеться назад і допоможе мені. Але йдіть за ним вже, бо я не хочу доплачувати за зайві години перебування в палаті" - сказала мати Стелли підіймаючись з ліжка.
Медсестра вийшла з лікарні та пішла в напрямку авто батька Стелли.
"Ваша дружина просила Вас повернутися до палати і допомогти їй" - сказала медсестра.
"Допоможіть їй в усьому, а я Вам потім віддячу. А дружині передасте, що я чекатиму тут" - відповів батько Стелли.
"Ваш чоловік чекає Вас на вулиці і просив мене Вам в усьому допомогти" - сказала медсестра повернувшись до палати.
"Все життя ось сама. Навіть в такий складний час не хоче допомогти" - сказала матір Стелли одягаючись самотужки.
"У вас ось прекрасно виходить. Тож не треба так розчаровуватися в своєму чоловікові. Тим більше він не викликав Вам таксі, а приїхав самостійно" - сказала медсестра.
Матір Стелли зібравши усі свої сили в «кулак» вийшла на вулицю та пішла до автівки. Але чоловіка на місці не було.
"Де ж тебе носить?!" - подумала матір Стелли.
Раптом вона почула дивний звук і обернувшись позаду себе побачила неймовірне - перед нею стояла донька з величезним букетом троянд, а позаду неї стояв її батько.
"Тебе тут немає. Це все мої галюцинації. Негайно відвези мене додому, бо ще трохи і я знову повернуся до лікарні" - прокричала мати Стелли.
"Заспокойся. Все гаразд. Ми вже їдемо" - відповів їй чоловік.
Матір Стелли сіла в автівку і заплющила очі намагаючись все забути. Але думки як на зло не хотіли її покидати.
"Чому?' Чому вона пішла?!" - запитувала мати Стелли саму себе.
"Заспокойся. Тобі треба відпочити. Заплющ очі і не думай ні про що. Все буде добре" - сказав чоловік поклавши руку на плече дружини.
Мати Стелли решту дороги їхала мовчки та з заплющеними очима, тим самим намагаючись заспокоїтися. Невдовзі автівка зупинилася поруч з будинком. Відчинивши двері батько Стелли побачив, що його дружина сидить не рухаючись та затамувавши подих.
"Варто виходити. Ти ж не просидиш тут всю ніч ?" - запитав батько Стелли.
Мати Стелли продовжувала мовчати і сидіти в автівці з заплющеними очима.
Раптом вона знову відчула дотик руки і в цю мить її кинуло в холодний піт.
"Боже. Я втратила здоровий глузд. Врятуйте мене хто-небудь" - прокричала мати Стелли.
Внутрішній голос промовив - "Відпусти її. Вона вже в кращому місці і ніщо буденне вже не затьмарить її життя".
Мертва тиша .... Навколо жодного звуку... Батьки Стелли розпочинали нове життя, життя після пекла
Коли ми були лише у двох …

Коли ми були лише у двох все було зрозуміло.
Мені навіть не треба було нічого казати, а лише подивитися на свого чоловіка і як раптом все ставало на свої місця.
Незважаючи на всі недолугі проступки мій чоловік ніколи не був поганою людиною і був готовий для мене зробити багато чого.
А початок був доволі цікавий та водночас напружений ...

На вулиці була похмура погода і я з великим зусиллям намагалася встати з ліжка. Ніби і хотіла вставати, але десь закралася лінь і кричала на мене несамовитим голосом.
Але переборовши себе я встала і подивилася в дзеркало.
"А я ще та гарнюня" – подумки сказала я.
"Ти чого з самого ранку там милуєшся, доню. Бігом вмиватися. Тобі ж скоро їхати" - сказала моя матір.
"Але ж я правда гарна дівчина ?" - запитала я у матері.
Матір промовчала і лише подивилася на мене суворим поглядом. "Ну гаразд. Вже поспішаю" - сказала я та побігла вмиватися.
"Доню, ти там заснула чи що?" - запитала матір.
"Ні, матусю. Просто я трішечки замислилася над тим, що буду одягати. Я ж тобі казала, що поїду не сама. Тому мені варто виглядати відповідно." - відповіла я матері.
"Мила моя, ти їдеш вчитися, а не влаштовувати своє життя. Тобі ще занадто рано про це думати. Ти мене чула?" - суворо сказала матір.
"Все. Не варто так хвилюватися. Твоя донька знає, що її треба в першу чергу і це головне. Так що не варто так" - відповіла я матері.
"Дивись мені. Бо перевірю і суворо покараю. А ти знаєш як це буває важко" - поблажливим голосом відповіла матір.
Я вирішила промовчати і побігла одягатися. Водночас я не скорилася та обрала два варіанти одягу і один з них сховала в дорожній сумці.
"Де ти його сховала? Чи ти хочеш щоб я перерила всі твої речі?» - запитала матір. "Як вважаєш за потрібне, матусю" - відповіла я.
"Ладно. Нехай так і буде. Але це в останнє я все це терплю. Запам’ятай це будь-ласка" - відповіла матір.
"Не хвилюйся. Я тебе не підведу" - відповіла я матері.
Майже через хвилин 30 я вже стояла на центральному автовокзалі і чекала його.
Я хвилювалася так наче наша зустріч має відбутися вперше. Але це відчуття було помилковим. Прийшовши на зустріч він навіть не оцінив мій одяг. Вже не кажучи про те яка була в мене білизна. Розмова між нами була доволі в’ялою та не настільки конструктивною як того хотілось би мені. Втім, я абсолютно не шкодую про це. Бо в ньому не було абсолютно нічого, так би мовити, надзвичайного. Звичайний хлопець з невеличкого міста з своїми смаками та " прибабахом ". Хоча це напевно властиво всім нам. Для своїх батьків ти ідеальна дитина, а для сторонніх ти просто дитина-монстр. Але всіх задовольнити ти ніколи не зумієш і навіть не варто робити зайві зусилля. Звісно я теж намагалася це зробити, але значно пізніше зрозуміла, що дарма. Немає жодної людини яка б була задоволена абсолютно всім.
До прикладу, я вчора з’їла не свіжу червону рибу. Так, ця риба тепер ще довго не буде продаватися. А все тому, що після моєї реклами той рибний кіоск ще довго будуть обходити стороною. Але я не накопичую зло в собі, а лише вискажу свою думку з приводу того, що мене бентежить, і йду далі.
А мій обранець абсолютна протилежність. Можливо саме тому він мене приваблює. Хоча в це більше вірить моя матуся ніж я. Але мова не про те.
"Як пройшли вихідні ?" - запитала я.
"Знаєш, Кейт, вихідні пройшли непомітно. А якщо точніше, то якось навіть буденно. Ось якби ти мала вільний час, то тоді я би мав, що згадувати протягом всього робочого тижня" - відповів мій коханий Серджіо.
"Ти як завжди в усіх бідах звинувачуєш мене, любий мій. Тобі ще не набридло так вчиняти зі мною? Чи можливо ти від цього кайфуєш ?"- запитала я злісно.
"Немає мені що більше робити. Я тебе люблю. Чому ти не можеш це зрозуміти" - відповів Серджіо.
"Це лише пусті слова, любий мій. Ти не зробив жодного вчинку який би міг довести правдивість твоїх слів" - злісно відповіла я.
Серджіо мовчав і лише іноді дивився в мої очі. Це виглядало так ніби він остаточно розчарувався в мені і намагається знайти підтримку в іншої дівчини. Хоча він напевно забув, що він тільки мій і коли він зможе піти до іншої вирішувати тільки мені. А я не збиралася цього робити принаймні у найближчі роки. Як би це не звучало дивно, але поруч з ним я відчувала себе затишно. Хоч він іноді викидав такі
«сюрпризи», що вбити мало...
"Зайдеш до мене після універа ?" - запитав Серджіо.
"А ти справді хочеш мене побачити, любий мій? Чи це в тобі заграли гормони?" - запитала я.
"Думай як хочеш. Але я тебе чекатиму. Тим більше якщо ти не забула ми живемо в одному будинку, але в різних під’їздах" - відповів Серджіо.
"Я подумаю"- відповіла я.
"Гаразд. Але раджу добре подумати, бо моє терпіння не вічне" - злісно відповів Серджіо.
"Любчику мій, таких як я одиниці. А ти такий як і більшість хлопців лише з однією відмінністю в тому, що ти хоч іноді чогось прагнеш" - ображено відповіла я.
Серджіо мовчав і вже навіть не дивився в мої очі...
"Ну ось, що ти за людина. Сказала правду, а ти вже надувся. Я ж тільки хочу щоб між нами було порозуміння. Тому говорю все як є. То ти щось скажеш чи ні?" - запитала я.
Серджіо відвернувся в протилежний бік і навіть не хотів слухати Кетрін.
Розлютившись ще більше я пішла в бік корпусу університету і навіть не сказала коли зможе прийти.
"Ну й йди. Переживу без тебе. Таких як ти повно в нашому універі. Так що навіть не доведеться шукати у місті" - злісно подумав Серджіо.
Раптом в одну мить Серджіо заплющив свої очі і подумав про себе - "Краще за неї не знайду. Вона багато чого вибагає, але такий світлий розум далеко не в кожної є".
В цю мить пролунав телефонний дзвінок. Серджіо насторожено взяв слухавку і тихо сказав - "Слухаю…".
"Ти не очікував, що я зателефоную так швидко?" - запитала я.
"Чому ти телефонуєш з іншого номера? Що з твоїм телефоном ?" - схвильовано запитав Серджіо.
"Який же ти не уважний. Мій телефон на 2 сімки і це теж мій номер. А причина доволі проста - гроші. Зрозумів чи ні?" - знервовано заперечила я.
"Почнемо з того, що ти ніколи на ньому не акцентувала мою увагу. До того ж треба було натякнути і я би тобі скинув кошти" - ображено відповів Серджіо.
"Давай ще будемо плакати з цього приводу. Поповнити я і сама можу. Я не утриманка якась. А якби ти хотів, то скинув би і сам. Тим більше ти чудово знаєш який в мене тариф" - відповіла я.
"Зрозуміло. Ти як завжди викрутилася і поставила цьому крапку. А я тепер маю в тебе вималювати пробачення. Та фіг то правда...» - сказав Серджіо і кинув слухавку...
"Ну і сволота ти" - подумала я і спробувала знову йому зателефонувати, а у відповідь почула лише одне - "Абонент не може ..."
Розлютившись остаточно я внесла номер Серджіо до "чорного списку" і зателефонувавши своїй подрузі пішла в бібліотеку. Проходячи по вулиці та дивлячись на молоді пари я ніяк не могла зрозуміти як люди терплять один одного, підтримують та взагалі чимось жертвують. Я до прикладу не могла уявити собі як пожертвувати своїм вихідним заради його бажання поїхати на рибалку з ночівлею. Так, рибу я любила і навіть дуже, але заради своєї любові жертвувати відпочинком не збиралася.
"Негайно вимкніть та сховайте свій телефон" - ввічливо, але в той же час переконливо сказав бібліотекар університетської бібліотеки.
"Пробачте. Я вже його ховаю. Просто мій хлопець мене розлютив і я внесла його до «чорного» списку. Але тепер розмірковую над тим, що він може намагається зі мною поговорити, а я не «досяжна», бо ще досі злюся. Тим більше замість універа я пішла до бібліотеки" - тихо сказала я.
"Даю вам 5 хвилин і крапка. А в іншому випадку буду вимушений його забрати на весь час вашого перебування в бібліотеці" - сказав бібліотекар і пішов геть.
Через декілька хвилин бібліотекар знов підійшов до мене і наполегливо попросив мене віддати телефон. Але я не була впевнена в правильності цього, а тому сфотографувавши деякі сторінки книги пішла у напрямку гардеробу.
І саме в тут мить, коли я намагалася вийти з будівлі бібліотеки, то зустріла його.
Він був молодим і статним хлопцем, який навчався на старшому курсі універа і на моє глибоке розчарування не звертав на мене жодної уваги.
"Дивись куди преш" - голосно сказав хлопець.
"Я ж Вас навіть не зачепила. Чого Ви до мене вчепилися ?" - здивовано відповіла я.
Хлопець зробив вигляд, що не почув та пішов далі.
"Ось дурень. Сам нагрубив, а потім втік. Чи це може новий спосіб залицяння?!" - вголос сказала я.
"Ви його зовсім не знаєте. Це дуже врівноважена та вихована людина. Я його знаю з народження і за весь цей час він ще жодного разу мене не розчарував" - сказала незнайома дівчина, яка опинилася поруч зі мною.
"Чим тоді пояснити таку його грубість по відношенню до мене. Чи це мені здалося?" - запитала я в незнайомої дівчини.
Дівчина лише злегка усміхнулася та пішла в протилежному від мене напрямку. "Ви як його сестра-близнючка. Вчиняєте так само як і він" - крикнула я
незнайомій дівчині.
"А я і є його сестра" - у відповідь крикнула незнайома дівчина.
Я хотіла ще щось запитати, але незнайома дівчина вже була досить далеко від мене і крик не дав би жодного результату, а лише невиправдані емоції людей навколо.
Замкнувшись в собі після побаченого я пішла додому. Хоча який то дім... це лише квартира, яку я винаймаю. Хоча радувало одне - я жила сама. Будь ти голяка, будь ти одягнута в дрантя і тобі ніхто нічого не скаже. Головне мати пристойний вигляд наприкінці місяця коли приходить власниця квартири знімати показники і забирати квартирну плату. Хоча я і не мала поняття "економне споживання послуг", але на здивування власниці квартири лічильники показували доволі пристойні результати економного споживання енергоресурсів, в тому числі і води. Якби хтось збоку подивився би на мене, то вирішив би, що я «цікава». Чого тільки вартувало миття в ванні в білизні з метою раціонального використання мийних засобів. Можливо хтось так і робив, але не серед моїх рідних та знайомих, які такого взагалі не практикували.
Хоча я і нікому не розповідала про своє таке «винахідництво».
І саме таку дівчину полюбив мій Серджіо. Так, він був далеко не ідеал і не міг в повній мірі мене забезпечити, але я могла завжди на нього розраховувати і заради цієї мети він міг пожертвувати абсолютно всім, в тому числі своїм життям.
Але до цього ще було дуже далеко і поки Серджіо мав дочекатися мого приходу. Але я ніби спеціально відтягувала цю мить все далі і далі.
Не витримавши напруги Серджіо взяв слухавку і зателефонував мені сам.
"Кажи, що хотів, бо я хочу спати" - втомленим голосом сказала я.
"Ні, нічого особливого. Просто хотів почути, що в тебе все добре" – відповів Серджіо.
"І це все !? Тоді я кладу слухавку і вимикаю мобільний зв'язок" – заінтригованим голосом відповіла я.
"Напевно так. Бо ти я так бачу не хочеш мене ні бачити, ні чути. Лише одні дорікання та з’ясування стосунків" - знервовано відповів Серджіо та поклав слухавку першим.
Можливо я і збиралася щось сказати, але не зараз і не за таких обставин.
На наступний день Серджіо з самого ранку стояв біля мого під’їзду з букетом з троянд і чекав мого виходу.
Минуло близько години, але я так і не поспішала виходити.
Серджіо не знав скільки триватиме це очікування і вирішив зайти в під’їзд. В цю мить перед ним повстала дилема - а раптом я поїду на ліфті, а він в цей час піде пішки на 5 поверх. А може бути навпаки і я вирішу пройтися вниз по сходах.
Саме в цю мить двері ліфту відчинилися і перед Серджіо з’явилася я у всій своїй красі.
"Ну ти нормальний ?! Вчора кинув слухавку, а сьогодні вже зустрічаєш з букетом. Хоча я згодна, що квіти шикарні. І де ти їх так рано знайшов чи може ти ще вчора їх купував, а сьогодні під ранок їх чимось побризкав?" - здивовано і водночас злісно сказала я дивлячись в очі Серджіо.
Серджіо стояв мовчки і все сильніше стискав букет троянд. Хоч це і було в якісь мірі боляче, але він як справжній чоловік терпів ці мілкі негаразди.
"Ну добре. Віддавай квіти і проведи мене в універ. Але цілувати я тебе не буду, бо ти не заслужив. Домовились ?" - сказала я.
Серджіо мовчки простягнув букет квітів та різко розвернувшись пішов у напрямку виходу з під’їзду.
"Мене то хоч зачекай" - прокричала я.
Але Серджіо не звертав на мене уваги і вийшовши з під’їзду почав рухатися в напрямку зупинки трамвая.
Так почався наш новий день. Хоча Серджіо ще не знав, що має бути далі...
Дійшовши до універа я все ж не дотрималася свого слова і поцілувала Серджіо в щічку. Нехай це було не зовсім те, що очікував Серджіо, але відчувати на собі присмак мого цілунку було теж дуже приємно.
"Гарного дня. Я побігла, бо запізнюся на лекцію" - сказала Кетрін. "Навзаєм" - відповів Серджіо та пішов на семінар.
Це була саме та я до якої так звик Серджіо, але щастя не може тривати вічно і на нашому "небі" періодично з’являються темні хмари.
Минуло кілька годин після того як я та Серджіо розійшлися по різних аудиторіях.
Незважаючи на наше тимчасове примирення я так і не подзвонила Серджіо, коли буду вільна і коли він зможе піти зі мною в парк або на фонтан.
Серджіо ніяк не міг наважитися запитати мене чи може він розраховувати на мене на вихідні, а може навіть і на більший строк.
Це був його маленький світ і він так боявся мене втратити нехай не на завжди, а хоча б на кілька годин. Але я ніколи не була передбачуваною і Серджіо при всьому своєму бажанні не міг цього уникнути.
Але заради того щоб бути зі мною поруч він готовий був боротися все своє життя.
До того ж, лише нещодавно я дізналася, що Серджіо не живе в моєму рідному місці, а лише іноді провідує свого рідного дядька який живе мому місті і вже далі їде на навчання.
Хоча Серджіо і не казав мені ніколи, що він місцевий, але і не наголошував на тому що ні.
Всю правду знав лише рідний дядько Серджіо, але я його ніколи не бачила і не
чула.
Минуло кілька годин, але Серджіо так і не зміг заснути та все думав про мене. Хоча я чітко дала зрозуміти, що я сплю і не маю про що з ним говорити.
Але саме в цю мить Серджіо не міг заспокоїтися і не зважаючи на заборону взяв слухавку та набрав мій номер.
Однак відповідь його ошелешила - "Абонент не може прийняти ваш дзвінок..."
Серджіо не міг в це повірити. Не дивлячись ні на що я ще ніколи не вимикала свій телефон. А якщо він був на зарядці, то я всеодно відповідала на дзвінок.
Згодом Серджіо получив повідомлення про те, що я знову на зв’язку, але враховуючи первинне повідомлення Серджіо не став більше мені телефонувати. На дворі вже була 3 година ночі і не замислюючись про моє рішення Серджіо заснув.
Раптом в квартирі Серджіо пролунав телефонний дзвінок і Серджіо не очікуючи такого розвитку подій на якусь мить вже почав сумніватися чи варто зі мною.
"Але ж я сам її перший зателефонував, а тепер вона буде вважати, що я сховався
... " - подумав Серджіо.
"Алло. А чому ти вимкнула телефон?" - не дочекавшись відповіді запитав Серджіо.
"Я з подругою була в гуртожитку. А там поганий зв’язок. Доречі, завтра я переїду до неї ‘ - спокійним голосом відповіла я.
"Але чому? Хіба тобі тут погано? Чи занадто висока оренда?" - стурбовано запитав Серджіо.
Але у відповідь Серджіо почув лише короткі гудки. Тим самим я дала зрозуміти, що наша розмова далі не триватиме.
"Ну чому ти така?! Я для тебе готовий на все. А ти так легко можеш собі дозволити мене кинути.." - подумав Серджіо та заніс мій номер до "чорного списку".
Хоча Серджіо і не планував довго тримати паузу, але я не давала йому жодних шансів для покращення наших взаємовідносин.
На наступний день Серджіо з самого ранку вже чекав на мене на вулиці.
Саме в цю мить до нашого будинку під’їхав чорний «Мерін» і з нього вийшов статний хлопець, який одразу попрямував до мого під’їзду.
Можливо Серджіо себе "накручував" і це були лише його домисли. Але десь за хвилину Серджіо чітко переконався в тому, що він не помилився.
Вийшовши з під’їзд я одразу попрямувала до автомобілю незнайомця, а хлопець в це час йшов позаду мене та ніс дві мої великі сумки.
"Невже вона і справді з’їхала з квартири?! А що ж тепер буде з нами?!" - сам себе запитував Серджіо.
Проте відповіді на запитання в ту хвилину Серджіо знайти так і не зумів.
Я сіла до автівки, а хлопець після завантаження сумок до багажного відділення одразу сів за кермо та повіз мене в невідомому для Серджіо напрямку.
Серджіо ще довго стояв і дивився в бік мого під’їзду. Він дивився з надією і вперто не хотів вірити, що може мене втратити назавжди.
Минула година, але Серджіо так і наважився піти до універа. Тим більше в нього сьогодні був виключно лекційний день і Серджіо в силу своєї авторитетності іноді зловживав своїм становищем та міг просто не з’явитися на якусь годинку або на увесь день взагалі.
Втім, не всі вчителі розподіляли таку думку про Серджіо. Але Серджіо цим не переймався і на той момент лише думав про мене.
А я в цей час успішно переїхала до гуртожитку і зі спокійною душею пішла на пари. Хоча коли я могла все це встигнути залишалося таємницею.
Втім, для Серджіо це була ще більша таємниця і він лише мріяв про все дізнатися.
Набравшись сил Серджіо вирішив не витрачати часу задарма і пішов до найближчого студентського гуртожитку. Але на його здивування там його чекало розчарування. Так поступово Серджіо обійшов ще три гуртожитку і лише в останньому з них він зміг дізнатися хоча б якусь частинку інформації.
Як повідомила йому старша по гуртожитку, а саме так її називали в студентських колах, я лише залишила свої речі у подруги в кімнаті і пішла геть.
Минуло два тижні і Серджіо наважився сам подзвонити до мене і нарешті запитати мене про все.
"Я не знаю, що ти хотів від мене почути, але я тобі скажу так - квартиру я змінила, а речі з точки зору безпеки залишила у подруги в гуртожитку. Якщо хочеш мене побачити, то чекай мене після занять біля навчального корпусу" - відповіла я і поклала слухавку.
Серджіо не міг зрозуміти, а в чому тут справа... Можливо він щось не так каже або робить... Можливо я знайшла собі «інший» варіант... І завдяки цьому я уникаю спілкування з ним. Думок було безліч і Серджіо не міг знати, а що ж насправді думаю я, а тому вирішив пробити цю стіну непорозуміння та дізнатися всю правду.
Зібравшись з усіма своїми думками Серджіо вийшов зі свого будинку та пішов в напрямку мого навчального корпусу Кетрін...
По дорозі Серджіо зустрів своїх однокурсників які із великим здивуванням запитували його чому він не ходить на навчання. Натомість Серджіо відповідав, що захворів та не міг прийти. До того ж, це не було те нагальне питання, яке його хвилювало найбільше.
В першу чергу Серджіо як умога швидше хотів побачити мене та задати мені лише одне питання.
"Ну ось я перед тобою. Що ти хотів сказати?" - ледь усміхаючись сказала я.
"Я хочу знати лише одне - чи я взагалі тобі потрібен ? Чи може ти собі знайшла іншого і зараз живеш в нього, а гуртожиток для шифрування від оточуючих?" - напружено сказав Серджіо.
"Ні. Нікого в мене немає і не буде, бо я вже звикла покладатися лише на саму себе. До того ж, речі в гуртожитку не дарма і я туди обов’язково переїду, але мені потрібно ще погодити це з деканом мого факультету та "старшою" по цьому гуртожитку» - відповіла я.
"Що ти вигадуєш? Ти переїхала до гуртожитку чи може до помешкання того незнайомця? " - обурено запитав Серджіо.
"Та хто ти такий щоб мене вичитувати. Я взагалі вільна дівчина і можу жити там де захочу сама. Ти мене чув?" - голосно відповіла я.
Серджіо лише тихо зітхнув та пішов геть. Я навіть не намагалася йому ще щось сказати. Тим більше це було б марно, бо Серджіо вже не хотів не чути і не бачити мене.
Минув місяць, а може і більше й на дворі вже була зима.
Хоч Серджіо і любив зиму, але то була не така зима. Він любив щоб навколо був сніг, дороги без льоду та підмерзших калюж.
Але ті часи вже були давно в минулому. Зима була кардинально різною, то мокрою, то все тануло, то сильний мороз і суцільна ожеледиця. В силу такої мінливості люди навіть не могли і уявити, що буде завтра. До того ж, синоптики які завжди займаються здогадками майже ніколи не могла дати чіткі передбачення хоча б на одну-дві доби.
Але на відміну від синоптиків Серджіо чітко знав, що любить мене, але дзвонити мені найближчих два-три місяці не збирався. А все було тому, що він щиро сподівався, що я сама зроблю висновки і обов’язково йому зателефонує.
Але в мене були зовсім інші плани і я не думала телефонувати до Серджіо найближчим часом.
А все було тому, що я почала сумніватися, що Серджіо мені взагалі підходить.
Я була глибоко переконана в тому, що він не зробив для мене абсолютно нічого корисного за увесь той час, що я була поруч із ним. Натомість, я лише думала про те скільки в мене є шансів зустріти іншого.
Це був саме той складний період якого так боявся Серджіо. Але він не міг бути застрахований від цього і це могло виникнути в будь-який момент.
Серджіо в якісь мірі навіть і радів цьому, а все тому, що я нарешті зможу зрозуміти, що таке бути самою і в решті решт помічу, що все те, що робив Серджіо виявляється мені потрібним і при чому завжди.
Але до настання цього часу Серджіо варто було ще набратися терпіння та наснаги. До того ж, я не сильно сумувала з приводу відсутності Серджіо і як би там не було чудово поралася сама. Хоча з першого погляду було видно, що у мене ще жодних серйозних проблем за відсутності Серджіо не виникало.
Одного разу я вирішила піти іншим шляхом, тим самим скоротити собі шлях. Але як виявилося потім це була моя фатальна помилка. Проходячи повз приватні будинки, які подекуди ще збереглися ближче до центру міста, я зустріла одного досить молодого хлопця, який на перший погляд викликав лише довіру та впевненість у своїй безпеці. Але не все буває так як здається спочатку. Підійшовши ближче я відчула сильний аромат його парфумів. Але я ніяк не могла пригадати їх назву, хоча чітко памятала їх запах.
Побачивши мене хлопець ніби не навмисно наблизився до мене впритул та простягнув свою руку і без будь-якого дозволу схопив мене.
Ледь отямившись від такого я голосно закричала та намагалася вирватися з таких палких обіймів.
Але незнайомець був непохитним та тримав мене дуже міцно.
"Пустіть мене негайно, бо зараз сюди приїде поліція і вам вже тоді ніхто не допоможе"- крикнула я незнайомцю.
"Не хвилюйся це не на довго. Я тобі зараз швиденько закрию рота і ти навіть не зможеш нормально дихати і не кажучи вже про крики про допомогу"- відповів незнайомець дивлячись на мене.
"Я цього не зроблю і навіть не намагайтеся мене примусити це робити"- кричала
я.
"Дурепо. А ти про що подумала. Хоча якщо ти так наполягаєш, то може бути і це.
Але радій, що я не такий" - сказав незнайомець і дістав з кишені шматок ганчір’я та скотч.
"Зупиніться негайно"- кричала я.
Втім, незнайомець не слухав мене та засунув ганчір’я до моєї ротової порожнини і заклеїв скотч.
Ошелешена такою поведінкою я вже не знала, що робити далі. В цю мить біля нас зупинилася дівчина і нічого не коментуючи зробила фото та побігла далі. Незнайомець побачивши це розвернувся в протилежний від мене бік та раптово побіг в невідомому напрямку. Але я не сильно цим переймалася і в ту мить для мене було головне звільнитися від цього полону та скоріше побігти додому. Хоча мій дім не в повній мірі може так називатися і він носив лише характер тимчасового житла.
Прибігши на свою «стару» квартиру я одразу пішла в душ та довго стояла під проточною водою. моя нервова система була настільки перевантажена, що навіть вода, яку я так любила в любому її прояві, не могла знята це напруження.
Простягнувши руку до телефону я довго не вагалася і набрала доволі знайомий номер. За мить перед моїми дверима вже стояв Серджіо.
Відкривши двері я побачила, що Серджіо був водночас дуже схвильованим і щасливим. Він не знав, що мені сказати, але і без слів по ньому було видно, що бути зі мною поруч для нього неймовірне задоволення.
Я довго дивилася у його очі і не могла зрозуміти, а за що я його відсторонила від себе...
"Мені завтра треба бути на «парах»" - порушивши тишу сказав Серджіо …
"Ну то підеш. Я нічого не маю проти" - майже шепотом сказала я.
"Я знаю, але я не хочу йти від тебе" - відповів Серджіо.
"Ну то залишайся, а зранку все вирішиться само. Тим більше я ж якось встигаю"- усміхаючись сказала я.
Серджіо підійшовши впритул до мене обійняв мене міцно та прошепотів - "Я тебе більше ніколи не відпущу".
В цю мить я зрозуміла, що слова Серджіо мають реальне підґрунтя і це не було брехнею.
"Ти мене справді любиш?" - запитала я дивлячись Серджіо прямо в очі.
"Напевно, що нє. Я просто звик бути поруч з тобою" - відповів Серджіо.
"Та пішов ти. Я до тебе з усім серцем, а ти що робиш ?!" - сердито відповіла я.
"А я роблю те, що і завжди - намагаюсь тебе захистити від усього негативу, що відбувається навколо. До того ж, намагаюся знайти стабільний підробіток на період навчання..." - тихо відповів Серджіо.
Саме в цей час в наших серцях зародилося то справжнє до якого ми так довго прагнули ...

А може настав час подумати про...

З моменту нашого остаточного возз’єднання і переїзду на нову квартиру пройшло ледве менше 5-ти місяців. Хоча ніхто з оточуючих навіть на хвилину не міг собі уявити, що ця пара матиме право на існування. Ми були занадто різні. Але як свідчить досвід вироблений людством протягом багатьох років саме ця не схожість і є підставою для вдалого об’єднання. Відчувши себе по справжньому коханою жінкою я все частіше почала замислюватися про те святе про яке ще не всім, нажаль, дано замислюватися. Хоча я ще була зовсім молода і сповнена сил, але таке сильне бажання
опановувало мене все більше і більше. Серджіо в свою чергу не був супротив цих думок, а навіть навпаки намагався зробити все, щоб прагнення до результату було як умога легким.
Поступово замислюючись над реалізацією своєї мети ми втратили відчуття задоволення один від одного і робили це виключно заради досягнення мети.
"Може не варто так зациклюватися і тоді все вийде?" - запитала я.
"Можливо ти права і ми реально ні про що інше вже не думаємо. А це вже дуже погано" - сказав Серджіо та подивися в мої очі.
Погляд його був стомлений, але водночас він був неймовірно щасливий хоча б від того, що я нарешті поруч і йому не треба мене постійно шукати та щось доводити.
«Ну тоді закрий очі і отримуй задоволення» - ледь усміхаючись сказала я.
На ранок ледь розплющивши очі я помітила, що Серджіо поруч немає, а на його подушці лежить троянда. На перший погляд могло навіть здатися, що це щойно зірвана квітка. Але це було далеко не так. Хоча я абсолютно про те не думала і намагалася насолоджуватися самим процесом. Ледь вставши з ліжка я одразу пішла на кухню для того щоб хоч якось поповнити свої сили кофеїном. Хоча всім давно вже було відомо, що ранкова бадьорість не завжди є запорукою свіжо завареної кави. Але я рідко про це замислювалася і як завжди зранку любила каву з вершками.
Запаривши каву окропом та відкривши термоупаковку з вершками я раптом почула сильний стук у вхідні двері. Підійшовши ближче до дверей та подивившись у дверне вічко я побачила цілком не очікувану картину - перед дверима стояла абсолютна гола дівчина та з усієї сили палкою стукала у двері.
Не витримавши такого натиску я розлючено відкрила двері і навіть не замислилася над тим, що перебуваю в такому самому вигляді як і ця незнайомка.
"Хто Ви така і чому ламаєте мої двері ?" - голосно сказала я.
"Ого. Гарні в Вас.... » - тихо сказала незнайомка та доторкнулася до мого оголеного тіла.
Я не стримуючи емоцій взяла незнайомку за руку та з усієї сили затягнула її до квартири.
«А ти не така проста як здається на перший погляд. Ти знаєш собі ціну" - трохи спантеличеним голосом сказала незнайомка.
"Краще мовчи і роби, що слід. Бо закладу до рота кляп" - трохи схвильовано відповіла Кетрін.
"Не треба погроз. Я і так все зроблю без примусу" - відповіла незнайомка.
«Ну тоді згадуй все, що ти вмієш і вперед» - усміхнено сказала я.
За мить з квартири доносились такі дикі звуки, що навіть було важко і уявити, що там відбувається. Втім це не зупиняло мене і я цілковито віддалася насолоді.
Минула година і у квартирі запанувала тиша.
Не вірячи своєму щастю незнайомка і надалі милувалася моїм оголеним тілом.
Хоча незнайомка і сама мала чудовий вигляд, але сприймала це дуже самокритично.
В мить смакування насолодою та спостерігання за красою жіночого тіла в квартиру увійшов Серджіо. Я ж була настільки захоплена своєю новою подружкою яку звали Джулія, що навіть не звернула жодної уваги на якісь сторонні звуки.
"А в тебе є іграшки, якими ти забавляєшся на самоті?" - запитала Джулія.
«В мене є тільки одна іграшка і то вона зараз зайнята" - усміхаючись сказала я. "То ти її комусь віддала чи що?" - трохи здивовано запитала Джулія.
"Та нє. Що ж тут не зрозумілого. Це іграшка мого хлопця і вона постійно з ним" - відповіла я.
"То так і кажи, що в тебе іграшок немає. А то вже і свого хлопця приплела" розчаровано сказала Джуліа.
"Краще поцілуй і підемо десь поїмо. Бо я так вимоталася" - сказала я усміхаючись Джулії.
"Знаю я тебе. Тільки поцілую і ти знову мене… А на сьогодні вже досить і хлопець твій напевно скоро прийде" - сказала Джуліа спускаючи з ліжка ноги на підлогу.
"Ну то може я допоможу?" - сказав Серджіо крадькома увійшовши до кімнати.
"А я так і знала, що це має статися. Я навіть трахнутися не маю право спокійно" - злісно сказала я.
"Стоп. Давай розберемося. Ти живеш в квартирі, яку знімаю я. Ти спиш на ліжку яке купив я. Ну і взагалі ти тут завдяки мені" - ледь стримуючи емоції сказав Серджіо.
"Ну ти вже загнув, любий мій. Тебе ніхто не примушував винаймати цю квартиру. Ти зробив це свідомо і лише заради того, щоб я погодилася жити з тобою. Ну а на рахунок ліжка, то тут важко сказати чим ти керувався, коли його обирав" - ледве стримуючи сльози сказала я.
"А може я піду? А ви тут вже без мене впораєтеся?" - запитала Джуліа.
"Сидіти на місці. І сховай цицьки, бо наводиш на цікаві думки" - в один голос сказали я та Серджіо.
"Все. Мовчу. Я лише запитала" - сказала Джуліа.
"Так, любий мій, вихід з цього лише один - ти, я і вона" - сказала я дивлячись на оголену Джулію.
"Агов. А я тут як лялька для втіх чи може мене хтось запитає мою думку?" - обурено сказала Джуліа.
"Помовчи. Тебе ніхто не питає. І поверни цицьки до попереднього стану, бо так погано" - сказав Серджіо.
"Я взагалі-то і так гола. А прикрилася лише простирадлом" - сказала Джуліа. "Ладно. Заспокойся і йди додому. А ми з Кетрін вже самі все вирішимо" – сказав Серджіо.
Почувши ці слова Джуліа різко підвелася з ліжка та побігла до вхідних дверей. "Стій. Ти куди гола пішла?" - крикнув Серджіо.
"А вона така і прийшла. Тож нехай йди" - намагаючись заспокоїти Серджіо відповіла я.
В цю мить двері зачинилися і Кетрін та Серджіо знову були самі.
"Будемо це вважати сном. І я дуже сподіваюсь, що це не повториться." - сказав Серджіо дивлячись у мої вічі.
Але я у відповідь лише усміхнулася та не сказала жодного слова.
Наступного дня я зустріла Джулію поруч з будинком. Джулія була трохи чимось засмучена, але при спілкуванні зі мною намагалася усміхатися і іноді навіть жартувати. Втім, для мене це було не дуже переконливо і я запитала - "В тебе все добре,
люба моя?"
"Так. У мене вчора був надзвичайний день" - відповіла Джуліа.
"А як ти потрапила додому? Ти ж була абсолютно гола, коли пішла від нас" - запитала я.
"Сіла в ліфт і поїхала на самий останній поверх. Дочекалася своєї подруги та позичила в неї одяг" - відповіла Джулія.
"То ти мені не могла сказати? А поперлася фіг знає куди голяка. Тим більше після такого ти точно могла розраховувати на мою допомогу" - обурено сказала я.
"Кеті, я вже звикла сама викручуватися з любої ситуації. Я чудово знаю, що подруга мені не відмовить, бо я в свій час, коли працювала у невідкладній допомозі, врятувала її на той час нікчемне життя. А віддячити інакше вона не зможе. Хоча я напевно і не хотіла би цього" - ледь усміхаючись сказала Джуліа.
"Ну гаразд. Я тобі вірю. Ввечері зайдеш?" - сказала я ніжно дивлячись у вічі Джулії.
"Я бачу ти добре підсіла на мене. Ти навіть не запитуєш у свого хлопця про мій прихід?" - відповіла Джулія.
"В мене є одна цікава думка і я дуже сподіваюсь її реалізувати" - сказала я дивлячись десь у далечінь.
"Ну гаразд. Довірюся твоїй інтуїції. Тим більше ввечері мені немає куди себе подіти. Я самотня у цьому жорстокому світі" - сумно сказала Джуліа.
"Все. Сумне геть. Я біжу, а ввечері чекатиму тебе з величезним нетерпінням" - сказала я та побігла на зупинку.
Ввечері я прибігла додому та з великим натхненням почала готуватися до зустрічі. Приблизно десь за годинку додому повернувся Серджіо. Кетрін лише ніжно усміхалася та ніяк не могла наважитися сказати Серджіо всю правду.
"А може нехай приходить. А там скажу, що Джуліа зайшла чисто випадково, а я її вже запросила залишитися на вечерю" - подумала я.
Раптом в двері хтось постукав і я пішла відкривати двері. Хоча це міг зробити і Серджіо, але я була ще не готова так його морально шокувати. Втім, я ще не знала, що відкривши двері я побачу не те.
"Доброго дня. Мені потрібна Кеті або ж Кетрін. Це дуже терміново» - сказав незнайомий чоловік у чорному шкіряному плащі.
"Припустимо це я. А хто Ви такий?" - знервовано відповіла я та тієї ж миті покликала Серджіо.
"Я офіцер поліції. Сьогодні в другій половині дня сталася надзвичайна подія в ході якої постраждала молода дівчина і в її сумочці ми знайшли нотатник, де був один єдиний запис про Вас, а нижче вказано Ваш телефон та адреса. Тому нам потрібно, щоб Ви як умога швидше проїхали з нами до лікарні та підтвердили або спростували той факт, що Ви її знаєте» - відповів офіцер поліції.
"Ну гаразд, ми поїдемо з Вами" - відповів Серджіо та пішов одягатися.
"Добре. Чекатиму Вас в машині. Тільки не тягніть час, бо його і так дуже мало" - відповів офіцер поліції та пішов в напрямку ліфту.
Кетрін та Серджіо за мить вже були зібрані та готові їхати. Втім, щось не давало мені спокою і тим самим заважало спокійно вийти з квартири. Навіть всі спроби Серджіо заспокоїти мене були марними та не мали жодних шансів.
Але факт повернення офіцера поліції змусив мене переоцінити свої сили та без будь-яких вагань вийти на вулицю.
Десь приблизно за 40 хвилин ми з Серджіо приїхали до лікарні і одразу прослідували до палати, де ймовірніше всього і знаходилась Джуліа.
Підійшовши до палати я на мить заплющила очі і ледь стримуючи емоції зайшла в середину. Але на моє здивування там була зовсім інша дівчина.
"Ви не Джуліа. Я дарма сюди прийшла" - сказала я та пішла у напрямку дверей палати.
"Кеті, стій. Це ж я, Джулія" .- через силу крикнула дівчина.
"Ви це не вона. У справжньої Джулії зовсім інші риси обличчя" - відповіла Кетрін відповіла
"А ти зазирни під халат. Ти ж пам’ятаєш мою таємну позначку яку так просто не побачити. Сміливіше, Кеті" - сказала дівчина та відкинула з себе ковдру.
"Ну гаразд. Я зазирну. Але якщо то не правда, то я примушу Вас відшкодувати
мені моральну шкоду" - відповіла я та зняла труси з дівчини.
"Боже мій, хіба це ти ? Що це з тобою? Що з твоїм обличчям?" - вкрай схвильовано сказала я.
"Не знаю, Кеті. Я того зовсім не пам’ятаю" - відповіла Джуліа дивлячись прямісічко в мої очі.
"Офіцере, зайдіть будь-ласка до палати. Так, це Джуліа. І я заявляю про це остаточно та без жодних вагань" - відповіла Кетрін.
"Дякую. Далі ми вже самі"- відповів офіцер поліції.
Ми з Серджіо вийшли з лікарні та вирушили додому. Серджіо всю дорогу мовчав і лише іноді дивився на мене, а я в свою чергу йому усміхалася.
Раптом мене осяйнула одна ідея і я сказала - "А давай заночуємо в готелі цієї ночі. Уявимо, що ми молодята і в нас перша шлюбна ніч. Як тобі?" - запитала я.
"Не варто. У нас і так все чудово. До того ж це зайво витрачені кошти" - заперечливо відповів Серджіо.
"Ок. Тоді це все відбуватиметься прямо на балконі нашої квартири. І май на увазі виключно голяка"- наголосила я.
"Звідки в тебе стільки розбещеності, якщо так можна виразитися? Хто тебе такому навчив? Чи може ти вже таке практикувала з своєї Джулією?" - трохи розчарованим голосом відповів Серджіо.
"З Джулією я такого не робила і тим більше в нас був лише 1 раз. А вчити нікому не треба, бо «гугл» покаже абсолютно все. Головне чітко знати, що ти хочеш" - відповіла я.
"Ок. То чого зараз хоче Кетрін?" - запитав Серджіо. "Піти додому та лягти спати" - засмучено відповіла я.
"Чому ж так легко здалася? Чи твоє бажання було лише показовим ?" - запитав Серджіо.
"Якщо я хочу, то мене ніщо не зупинить. Але є одне виключення - твоя неймовірна впертість" - обурено відреагувала я.
"Агов. Я ж тебе просто запитав і не мав наміру ображати. А ти так все сприймаєш
.." - розгублено сказав Серджіо.
"Все. Йдемо додому і крапка. Більше я тобі нічого пропонувати не буду" - розлючено відповіла я.
Решту частини дороги ми з Серджіо йшли абсолютно мовчки. За весь цей час ми навіть ні разу не обмінялися поглядами.
По поверненню додому я одразу пішла до ванної кімнати і зачинила двері. На неодноразові благання Серджіо відчинити я мовчала та робила вигляд, що не чує його.
Минуло кілька годин, але я так і не виходила. Згадавши про можливість зовнішнього втручання в механізм дверей Серджіо невідкладно побіг за інструментами та по поверненню одразу відчинив двері до ванної кімнати.
Але на здивування Серджіо я сиділа на кришці унітазу та усміхалася. "Ти чого?" - запитав Серджіо.
"Так вот сижу і сміюся з тебе, любий мій. Який же ти важкий на підйом. Нічого ти не хочеш змінювати і навіть не прагнеш" - з усмішкою сказала я.
"Я люблю щоб все було стабільно. Я проти того щоб постійно десь "скакати" і щось змінювати. Саме в цьому ми з тобою різні. Хоча це і не дивно, бо протилежності притягуються" - відповів Серджіо.
"Добре. Ти моя протилежність. Вечеряти будеш чи ні?" - усміхаючись відповіла я. "Я то буду. Але їсти ще немає. І ти цим питанням натякаєш мені на те, щоб я
щось приготував і пригостив тебе" - відповів Серджіо.
"Так. А хіба я цього не варта?! Тим більше ти завжди мені доводиш, що любиш мене. То ж вперед" - усміхаючись сказала я.
"Добре. Але потім не жалійся, що зробив щось не так" - ледь стримуючи емоції відповів Серджіо.
Переодягнувшись та накинувши на себе фартух Серджіо пішов готувати.
На моє питання стосовно блюда, яке має вийти по закінченню приготування Серджіо лише мовчав та усміхався. Не витримавши такого мовчання я пішла до кімнати та трохи прилягла. Не замислюючись про результати Серджіо омріяно сподівався вразити мене своєю майстерністю кухаря.
Минула година і Серджіо був готовий продемонструвати результати своєї плідної праці. Накривши на стіл Серджіо одразу пішов до кімнати і не очікувано побачив, що я сплю.
Не маючи наміру переривати мій солодкий сон Серджіо пішов до кухні та сівши за стіл зробив собі чай з бутербродом. Хоч в Серджіо і було що їсти, але він не хотів все це куштувати без своєї любої Кетрін, тобто мене.
Прокинувшись зранку я побачила, що Серджіо спить за кухонним столом, але не придумавши нічого кращого я підійшла до столу та голосно сказала - "Тебе відраховано за прогули".
Втім, Серджіо виявився набагато спокійнішим ніж мені це здавалося і продовжував спати.
"Коханий, я йду на вулицю голяка. Ти мене не зупиниш ?" - грайливо сказала я. "Ні, але ти і сама не захочеш потрапити до дурки за свою асоціальну поведінку" -
спокійно відповів Серджіо не підводячи голови від столу.
"Добре. Тоді я пішла. Дивись будеш жалкувати, але вже буде пізно. Ти мене взагалі чув?" - ледве злісним голосом запитала я.
Але Серджіо мовчав і більше не дивився на мене. Розчарована таким розвитком подій я вийшла з квартири та зачинила за собою двері.
"Йди. Ти ж сама через п’ять хвилин повернешся. І тоді буду жалкувати не я, а ти сама, що таке вчинила" - лежачи на кухонному столі подумав Серджіо.
Минула година, а за нею і друга, але я так і не поверталася.
Не витримавши такої затримки Серджіо швиденько одягнувся та вийшов на вулицю.
Але перші спроби знайти мене були невдалими. Через деякий час до Серджіо підійшов сусід по під’їзду та повідомив йому як бачив, що мене забрала поліція.
"А я ж тебе попереджав не йди. А ти ж така вперта. Тепер як мені тебе рятувати?!" - подумав про себе Серджіо.
Але не зважаючи на всю складність ситуації Серджіо вдалося переконати поліцейських відпустити мене і ще до того ж привезти мене туди звідки мене забрав наряд поліції.
Повернувшись додому я зітхнула з полегшенням та одразу побігла до ванної кімнати як найшвидше змити цей сором. Увійшовши до ванної я стала під струменем води та заплющила очі на кілька хвилин.
Раптом я відчула прилив тепла по своєму тілу та ніжний дотик рук. Обернувшись назад я побачила абсолютно голого Серджіо, який в свою чергу всім своїм виглядом доводив мені, що прийшов не дарма.
"Треба щось робити. Бо в тебе там суцільна напруга" - опустивши нижче очі сказала я.
"Ну тобі видніше" - ледь почервонівши відповів Серджіо.
"А що сталося? Ти хіба ще мене соромишся? Ніби ми не перший день разом" -
здивовано сказала я.
"А для мене кожен раз як вперше" - ледь усміхаючись відповів Серджіо.
В цю мить в двері хтось подзвонив і вся напруга Серджіо зникла за долі секунди. "Ну я так не граюся. Тобі важливіше хто прийшов чи твоя кохана дівчина яка
прагне до чогось більшого ніж банальне приймання ванни?" - обурено прошепотіла я.
Цих слів було цілком достатньо для того щоб Серджіо почав діяти. З кожним його дотиком я ставала все м’якішою і м’якішою, а моє палке бажання давалося взнаки.
"Нічого собі. Дивись бо перегориш" - натхненно прокоментував Серджіо.
Не встиг Серджіо це доказати як я спустилася до низу і почалося те чого він ніколи ще не відчував.
Описати словами те, що робила я було просто нереально.
Зупинившись на мить я подивилася на Серджіо і запитала - "Сподіваюсь ти довго зможеш витримати, бо я хочу піти спати з відчуттям втоми і водночас неймовірного задоволення. Ти мене зрозумів?"
Але Серджіо не зміг нічого мені відповісти, бо я продовжила те, що почала хвилину назад і говорити в цей період йому було просто неможливо.
"Ну скажи хоч щось" - не зупиняючись ні на мить сказала я.
"Дивись бо так і відкусиш"- ледь напружившись відповів Серджіо.
"Не хвилюйся. Все буде добре. І, до речі, твоя черга" - сказала я підіймаючись з колін та водночас вказуючи Серджіо де йому стати.
Серджіо не примусив себе чекати та зайняв аналогічну позицію та з усією пристрастю почав пестити мене. Не витримавши такого натиску я ледь почервоніла. Так тривало близько 15 хвилин аж доки я та Серджіо не перейшли до спальної кімнати, де і довели все до логічного завершення.
На наступний день Серджіо виявив цікавий плакат на своїх вхідних дверях. Текст був доволі - "Люди, ви не самі. В під’їзді живуть малі діти, а ви влаштовуєте такі оргії".
"Ти бачила, що написали сусіди?! Ми голосно займаємося сексом. Так ти тепер зірка" - усміхаючись сказав Серджіо.
"Ну і нехай. Це секс з коханою людиною, а не за гроші" - обурено сказала я.
Після цих слів Серджіо сів на стілець, який стояв на кухні біля вікна та заплющив очі.
"Що з тобою?" - схвильовано запитала я.
Але Серджіо сидів мовчки з заплющеними очима.
"Тебе що так вразили ті слова сусідів і тебе мучає сумління?" - запитала я у Серджіо підвищеним голосом та підійшовши до нього впритул з усієї сили притулила його до своїх грудей.
Серджіо лише усміхнувся та ще сильніше притулився до мене.
"Ти мій великий, але водночас маленький син. Любиш маму?" - сказала я не відходячи від Серджіо та надаючи йому можливість відчути насолоду таких обіймів.
"Так. Я тебе люблю. Але я ненавиджу коли ти вчиняєш щось погане" - відповів Серджіо не відриваючись з моїх обіймів.
"Ти хіба ще не звик?! Я буваю абсолютно різна. Сьогодні лагідна, а завтра як пантера" - ледь усміхаючись сказала я.
Я вважала, що цих слів було цілком достатньо для самозаспокоєння, але не для Серджіо, який все ніяк не міг забути мою витівку.
"А я зрозуміла. Ти не можеш забути мою вітівку на вулиці. Ти ніяк не можеш до кінця усвідомити, що це мало місце, а не чиясь вигадана історія. Але повір мені, мій коханий, це максимум з того, що я могла зробити. Тож спи спокійно" - сказала я тим
самим намагаючись трохи заспокоїти Серджіо.
«В це важко повірити, але я зрозумів, що цей вчинок показав не твою дурість, а твою наполегливість та рішучість. Так, я проявив слабкість і не спромігся тебе зупинити. Але повір мені, що я про це жалкую" - відповів Серджіо.
"Ну гаразд. Ти мене переконав. Але тоді поясни чого ти тут киснеш? Ти ж не молоко з якого господиня збирається зробити кефір. Чи таким чином ти намагаєшся привернути мою увагу на себе? Так повір, що я тільки тобою і живу" - намагаючись поставити всі крапки над "і" розмірковувала я.
"Ок. Скажи мені відверто чи ти любиш мене як свого хлопця чи як невід’ємну частину свого життя?" - розмірковуючи над моїми словами запитав Серджіо.
"Для мене це сумісні речі. Якщо ти мій хлопець, то ти і частина мого життя. Так що твоє формулювання питання не зовсім логічне. Я би навіть сказала образливе" - відповіла я водночас намагаючись подивитися у вічі Серджіо.
"Добре. Я коли тебе зустрів вперше, то я не міг відвести свого погляду від твоїх таких глибинних і чистих очей. Мені навіть не було цікаво, а який в тебе розмір. Хоча більшість чоловіків звертають на це увагу в першу чергу. А запитав я тебе тому, що поняття "мій хлопець" це щось тимчасове" - сказав Серджіо та підвівся зі стільця.
"Ти хочеш оспорити мої почуття до тебе? Чи ти намагаєшся образити мене?" - невдоволено відреагувала я.
"Звісно не хочу. Просто я прагну знати хто я для тебе насправді. Але судячи з усього відповідь на своє питання я вже знайшов. Тож мені варто подякувати тобі і вибачитися за те, що моє питання прозвучало так грубо" - підсумував Серджіо та обійняв мене.
"Ну добре. Але я буду пам’ятати цю розмову і коли ти почнеш знову те саме, то я тобі про неї нагадаю, коханий мій» - цілком серйозно відповіла я та відштовхнула від себе Серджіо.
"Ок" - сказав Серджіо.
Але я добре знаючи свого Серджіо не очікувала від нього такої реакції. Втім, усвідомивши все це до кінця я залишилася абсолютно задоволеною.
Не очікуючи подальшої реакції від мене Серджіо поставив чайник на вогонь та почав робити бутерброди.
Побачивши це все я усміхнулася та поспіхом сіла за стіл.
"Може ти б теж щось зробила. Чи цих бутербродів буде достатньо?" - прокоментував Серджіо.
Але я не реагувала на ці слова та сиділа мовчки.
Не витримавши цієї ситуації Серджіо поклав вже зроблені бутерброди на тарілку та сказав - "Смачного. Але не забувай, що їсти в сухом’ятку шкідливо".
"То ти натякаєш, що чай я маю зробити сама?" - запитала я.
Але Серджіо на мої слова не відреагував та залишив мене саму на кухні. "Підійди сюди негайно" - прокричала я.
Але Серджіо мовчав.
"Ти мене чуєш чи нє?" - ще голосніше крикнула я.
Але Серджіо продовжував мовчати.
Не витримавши такого нахабства я пішла до кімнати, але Серджіо там не було.
Я була настільки збентеженою, що вибігла на вулицю в домашній одежі та навіть не подумала про ключі від вхідних дверей.
Побачивши на вулиці сусідку я одразу її запитала чи не бачила вона Серджіо, але сусідка ствердно відповіла, що за весь час її перебування на вулиці, а було це близько 5 годин поспіль, Серджіо не виходив.
Повернувшись до під’їзду я одразу пішла до своєї квартири. Але в цю мить мене очікувало розчарування від того факту, що ключів немає, двері самі зачинилися та я залишилася на вулиці.
Саме тоді я згадала, що Серджіо міг би залізти на балкон, який був не засклений, та відкрити двері в квартиру зсередини. Тим більше запасний ключ завжди був на місці.
Але не так склалося як бажалося і я розчаровано присіла на лавку. Минула година, а за нею і друга. Я все сиділа на лавці та не знала куди себе подіти.
Однак, години очікування не пройшли дарма і я згадала як мій колишній однокурсник, якого засудили за крадіжку, вчив мене відкривати вхідні замки.
Роздобувши проволоку я піддалася спогадам та спромоглася відчинити двері.
Відчинивши двері я побачила доволі не очікувану картину - в центрі коридору стояла величезна ваза в якій знаходилась 101 троянда, поруч стояв іграшковий ведмідь насиченого коричневого кольору та маленький конверт.
Відкривши його я побачила лише одне слово - "Я".
Це напрочуд збентежило мене адже Серджіо ніколи не славився загадками та короткими висловами. Йому були притаманні довгі та красномовні промови. Хоча іноді він і сам розумів, що це вже зайве, але нічого не міг з цим вдіяти та напевно і ніколи не намагався.
Втім, я не акцентувала увагу на цій притаманній Серджіо рисі та не вважала це якимось недоліком.
"Ти міг сказати все що завгодно. Я навіть не знаю звідки починати свої пошуки істинного значення цієї записки. Я просто в глухому куті» - розчаровано подумала я.
"Хоча з другого боку ти міг попросити вибачення за свої не зовсім правильні поведінку та слова" - продовжила я свої міркування.
"Раптом все змінилося і ти вирішив мене залишити саму. То чому ж тоді не сказав це прямо, а влаштував весь цей цирк" - не знаходячи собі місця говорила я вголос.
"Стоп. Яка ж я дурепа ... Він не міг піти, бо всі його речі тут" - втішала себе я.
Раптовий стук у двері налякав мене і водночас примусив мене мислити тверезо. "Хто там?" - запитала я.
"Твоя доля" - відповів чоловічий голос.
Не знаючи чи варто я ризикнула та відчинила двері і побачила яскраве світло. "Кеті, прокинься. Кеті, прокинься" - повторював чоловічий голос.
Трохи напружившись я крізь світло побачила Серджіо та запитала - "Ти теж помер?"
"Кеті, про що ти таке говориш ? Тобі так погано?" - схвильовано відповів Серджіо.
"А де ж ти був? Чому залишив мене саму? Тобі стало страшно за мене і ти повернувся?" - продовжила я.
"Я весь час був поруч з тобою. Ти на деякий час втратила свідомість. Але зараз все гаразд і немає підстав для хвилювань" - намагаючись трохи мене заспокоїти відповів Серджіо.
"То ти хочеш сказати, що все це мені привиділося ? І це все лише мої вигадки?" - насторожено відповіла я.
"Не думай про це. Людині характерно іноді помилятися" - спокійно відповів Серджіо.
"Тобі легко казати. Це не ти втрачав свідомість. Ти лише сидів і дивився на мене в такому безпорадному стані. А хіба тобі не було мене шкода?" - ображено говорила я.
Але Серджіо на такі мої слова не реагував та лише усміхався.
"Ну ти нормальний?! Я тобі свою душу відкрила, а ти сидиш і тихо ржеш. Як тобі не соромно" - говорила я.
Серджіо натомість зробив вигляд, що не чув та пішов на кухню готувати вечерю.
"А куди ти пішов?! Я ж тобі це все розповідаю" - ошелешено відповіла я.
"Я на відміну від тебе завжди чую, коли ти до мене говориш" - пролунав голос Серджіо.
"Що ти хочеш цим сказати?" - крикнула я.
"Ти краще не кричи, а біжи їсти. Бо тобі, а особливо зараз, дуже потрібні сили - спокійно відповів Серджіо.
"Ти завжди знаєш коли вже час мене заспокоювати. Як ти це відчуваєш? Невже ти так звик до мене?" - запитала я та сіла за кухонний стіл.
"Їж. Це зараз головніше для тебе. А на рахунок решти не варто так завантажуватися, бо все це на підсвідомому рівні і воно не піддається якимось поясненням" - відповів Серджіо підсуваючи мені тарілку з салатом із овочів та оливкової олії.
Я лише мовчки подивилася на Серджіо та почала їсти. "Смачного, люба моя"- ніжно усміхаючись сказав Серджіо. Я натомість мовчала та їла салат.
"Напевно смачно раз ти мовчиш. Тим більше я вже добре знаю твої звички" - з відчуттям гордості підсумував Серджіо.
"А ти знаєш, що я зараз хочу?" - почала говорити я.
"Напевно, що мені важко буде це вгадати"- відповів Серджіо.
"Ну тоді все зрозуміло і я мушу сама тобі натякнути на моє бажання. Але це не саме гірше, що може відбуватися в цю мить. Краще я сама тобі натякну і матиму спокій" - сказала я підсумовуючи слова Серджіо.
Серджіо натомість мовчав та лише вичікував слушної нагоди для зміни теми для розмови.
"Тобі так бридко від нашої розмови чи ти просто можливо отруївся?" - здивовано сказала я.
"Це не так. Просто ми на цьому зациклюємося. Ось і все" - сказав Серджіо коментуючи свою позицію.
"А що ж ти хочеш зараз? Чи ти вже передумала це говорити?" - запитав Серджіо у
мене.
"Море. Ніч. Жодних перепон між мною та матінкою-природою" - відповіла я. "То ти хочеш голяка ?" - здивовано сказав Серджіо.
"Так. Я хочу бути на одинці з матінкою-природою. Щоб морська вода пестила моє тіло і щоб нічого мене не обмежувало" - відповіла я.
"Ну то вперед. Купуй квиток і крапка. Єдине не забувай, що квитки безкоштовно не дають" - цілковито серйозно сказав Серджіо.
"О, супер. Ну тоді я поїду з подругою. Хоча вона первинно хотіла їхати з сестрою, але та спригнула з цієї теми в силу своєї завантаженості на роботі. Ти тільки уяви як мені пощастило" - ледь стримуючи радість сказала я.
"Я собі можу уявити, що ти там з нею зробиш. Ти дай їй хоч можливість море побачити» - відповів Серджіо.
"Негайно припини. А то ти вже з мене якусь "розгульну" дівку робиш. З твоїх слів я готова з кожною зустрічною..." - обурено сказала я.
"Ну ти вже не перебільшуй. Я цілковито розумію те, що кажу і про що навіть думаю. Але те, що ти спромогнешся її затягнути до ліжка, то це стовідсотково. Просто я занадто добре знаю твої потреби" - відповів Серджіо намагаючись бути більш стриманим в своїх висловлюваннях стосовно моїх інтимних потреб.
"Я зроблю вигляд, що не чула цього" - гостро відреагувала я на слова Серджіо.
Серджіо намагаючись бути миротворцем промовчав та жодним чином не відреагував на таку мою репліку.
"То ти тепер просто мовчиш?! То нехай буде хоч так" - сказала я підійшовши до кухонної плити щоб поставити чайник.
"До речі, ти будеш каву чи чай?" - запитала я.
"Ні, дякую. Краще я утримаюсь від цього" - відповів я.
"Твоє право, любий мій" - сказала я та дістала з полиці свою чашку для кави.
Серджіо не маючи на меті чекати поки закипить чайник і я запарю собі каву вийшов з кухні.
Я ж не маючи на меті продовжувати діалог з Серджіо захопилась процесом приготування кави і навіть жодним чином не відреагувала на таке рішення Серджіо.
Наступного дня я вже збирала свої речі та готувалася до мандрівки. Речей було настільки багато, що я навіть почала вагатися, що з цього всього мені дійсно потрібно.
"Ти купальник взяла?" - запитав Серджіо.
"Аж три. Тож я хоч з цим буду спокійна" - обнадійливим голосом відповіла я.
"А засоби захисту від променів сонця є? А документи ще не прострочені ?? А ліки першої необхідності? А кошти про всяк випадок?" - ніби читаючи шпаргалку для туриста-початківця ставив питання за питанням Серджіо.
"Все в цілковитому порядку. Тож не хвилюйся, коханий мій» - радісно відповіла
я.
Серджіо був настільки переконливим, що я мусила двічі перевірити свої речі і переміряти всі купальники.
А раптом вже малі, а я привезла їх з собою. Переодягаючись після примірки останнього купальника на вимогу Серджіо я зупинилася.
"Що сталося? Чому не даєш мені одягнутися?" – запитала я.
"Не поспішай. Дай насолодитися їх красою. Ти ж їдеш на цілих 14 днів" - відповів Серджіо не відриваючи очей від моїх оголених грудей.
"Ну тоді хоч доторкнися до них. Чи навіть поцілуй. А то який сенс лише дивитися. Це ж не картина в музеї чи на виставці" - сказала я коментуючи поведінку Серджіо.
Серджіо не примусив себе довго чекати і з усією ніжністю прильнув до моїх грудей.
"Агов. Не так активно, коханий мій. Я звісно знаю, що ти їх обожнюєш, але давай поступово" - прокоментувала я.
Але Серджіо ніби не чув моїх слів та продовжував далі.
Але врешті решт я змирилася з цим та спромоглася розслабитися. Серджіо розуміючи це ще з більшою силою почав пестити мої груди.
Раптом у двері хтось подзвонив, але Серджіо не звертав на це уваги та продовжував далі.
"Коханий, може ти би подивився хто там? Ти не хвилюйся, що мої груди десь зникнуть, вони чекатимуть тут" - усміхнено сказала я.
Серджіо за долі секунди вже був біля дверей та побачивши у дверне вічко дівчину одразу відкрив двері.
"Вам кого?" - запитав Серджіо.
"Я Ната. Я подруга Вашої дівчини і ми разом з нею збираємося на море. Я принесла їй документи" - відповіла незнайомка.
"Гаразд. Проходьте. Кетрін зараз підійде" - сказав Серджіо та крикнув до мене. Втім, я не примусила себе довго чекати та одразу підійшла до них.
"Привіт, Ната. Ти принесла мої документи. Сподіваюсь, що все добре" - сказала я дивлячись на Нату.
Але Ната ніби завмерла та не могла відірвати свого погляду від мого оголеного
торсу.
За якусь мить Ната сказала - "Я завжди знала, що вони в тебе такі. Але я навіть і
не думала, що зможу їх так роздивитися".
"Кеті, як тобі не соромно перед своєю подругою. Вона прийшла до тебе по серйозній справі, а ти її зустрічаєш голяка" - прокоментував Серджіо.
"Як раз все навпаки і я давно мріяла це побачити. Тож все гаразд. Тим більше я тепер чудово знатиму ще більше про свою подругу" - намагаючись залагодити конфлікт прокоментувала Ната.
Я стояла мовчки та ніби спеціально почала пестити свої груди.
«Я так розумію, що мені краще піти. Я тут зайва» - сказала Ната трохи почервонівши від такої моєї поведінки.
Але у мене була зовсім інша думка з цього приводу і не бажаючи відпустити Нату я схопила її за одяг та притулила до себе.
"Ти їх добре бачиш і відчуваєш?! Тож не смій кудись тікати. Я тебе не відпускала.
Ти мене чула?" - голосно сказала я.
"Так, Кеті. Я нікуди не йду" - тихо відповіла Ната.
"Коханий, набери в ванній воду і залиш нас самих. Я тебе покличу пізніше.
Домовились?" – сказала я дивлячись на Серджіо.
Але Серджіо стояв мовчки та навіть не міг ворухнутися.
Зрозумівши все це я взяла Нату за руку та потягнула її до ванної кімнати тим самим залишивши Серджіо на одинці з його думками.
За мить з ванної кімнати почали доноситися звуки. Серджіо не міг повірити, що його кохану людину не зупиняє навіть те, що він зараз тут і все це може побачити у дверну щілину.
Не витримавши натиску емоцій Серджіо прильнув до дверної щілини та побачив не зовсім очікувану картину.
Я сиділа у ванній, а Ната стояла поруч та спостерігала як її подруга миється. При цьому, Ната була повністю одягнена і жодними своїми діями не прагнула до інтимної близькості з подругою.
Не витримавши невідомості Серджіо відкрив двері та ввійшов до ванної кімнати.
"Ти що тут робиш? А раптом би Ната була голою. Як тоді?" - крикнула я.
"Не панікуй. Це навпаки мені цікаво чому Ната ще досі вдягнута. Вона ж не прийшла подивитися як ти миєшся" - відповів Серджіо.
Багато думок зібралося в моїй голові, але я вирішила краще помовчати та не давати їм волю, тим самим уникаючи довгих діалогів з Серджіо.
Ната розуміючи всю неоднозначність ситуації, що склалася в ту секунду, вирішила вийти з ванної кімнати без зайвих слів та прямісічко попрямувала до вхідних дверей.
"Ти куди?! Ану стій" - в один голос крикнули я та Серджіо.
Але Ната зробила вигляд що не чує та як умога швидше вийшла з квартири захлопнувши двері з зовнішнього боку.
"Та нехай йде. Нам буде тільки краще. Ти давай краще роздягайся та бігом сюди, бо вода не може бути гарячою вічно" - ледь усміхаючись сказала я.
Серджіо не примусив себе просити двічі та невідкладно заліз у ванну. Я в цю мить не промовила жодного слова та лише усміхалася.
"Тобі так краще?" - запитав Серджіо.
"А чому мені має бути гірше?! Кохана людина поруч і ми разом приймаємо ванну. А це як на мене дуже багато значить"- сказала я дивлячись на Серджіо.
Серджіо зрозумівши, що хотіла сказати я, сів ближче до мене та обійняв мене з усією своєю ніжністю яка була притаманна лише йому.
Кетрін сиділа у ванній та була неймовірно щасливою, що її обіймає Серджіо і ніхто їм в цьому не перешкоджає.
"Може варто переміститися в інше місце, бо вода не зовсім і тепла" - сказала я насолоджуючись обіймами Серджіо.
"А куди поспішати. Зараз наберемо теплішої води і все буде гаразд. А тим часом будемо зігріватися іншими методами" - радісно сказав Серджіо.
Але я не погодилася з таким рішенням Серджіо та піднялася з сидячого положення. Моє оголене тіло було настільки гарячим, що Серджіо здавалося, що воно зараз закипить. Денеде на моєму тілі залишилися залишки піни і це ще більше надавало шарму та краси. Серджіо сидів мовчки та не міг витиснути з себе жодного слова.
Але я не могла допустити такого неподобства і своєю поведінкою дала чітко зрозуміти, що Серджіо має діяти активніше.
Зрозумівши це Серджіо теж підвівся і я остаточно зрозуміла, що мав на увазі Серджіо коли запропонував зігріватися іншими методами.
"Треба щось робити, бо твій "нагрівальний" елемент вже дуже нажалився" - усміхаючись сказала я.
Серджіо погодився та підійшов до мене впритул. Його руки не примусили себе довго чекати і я в повній мірі відчула їх ніжні дотики. Серджіо пестив мої груди та цілував мою шию. Я в свою чергу закривши очі повністю віддалася насолоді та забула абсолютно про все, що мене могло турбувати.
Зрозумівши недоцільність подальшого перебування в ванній кімнаті Серджіо взяв мене на руки та переніс на ліжко.
"Ти хочеш мене?" - запитала я.
"То ми будемо говорити чи продовжимо вже почате?!" - відповів Серджіо та прильнув до моїх грудей.
Я лише злегка відштовхнула Серджіо, поклала його на спину та сказала - "Треба спасати твій "елемент" бо перегорить".
Сказавши це я взяла "елемент" своїми руками.
"Ого. Відчуваю добру напругу. Я так бачу, що мої руки так довго не витримають"
- усміхнено сказала я.
Серджіо не розумів таких жартів, але мирився з цим, бо не хотів втрачати цю мить задоволення та насолоди.
"Може ти сам доведеш це до кінця? Бо щось мені стало зле" - сказала я не забираючи рук від Серджіо.
"Але чому так раптово? На самому цікавому місці все закінчується. Тим більше самому не цікаво. Але якщо все так критично, то нікуди не дінешся" - прокоментував Серджіо мої слова.
Я підвелася з ліжка та пішла в напрямку ванної кімнати. "Ти до туалету?" - запитав Серджіо.
"І туди теж" - відповіла я.
Серджіо зрозумівши мою відповідь ліг по зручніше на ліжку та заплющив очі.
Перед очима Серджіо пробігали доволі різні картинки і далеко не всі в рамках пристойного.
"Ти знову мене уявляєш? Ти знову доводиш все до кінця лише силою думки?" - запитала я.
"Так. Ти як завжди перед моїми очима" - сказав Серджіо.
"Ну тоді зізнавайся, що ти там уявляєш. Кажи мені негайно" - наказовим тоном сказала я.
Але Серджіо вирішив все залишити при собі та мотивував це тим, що в подальшому це вже не буде так стимулювати.
Я не погодилася з даним обґрунтуванням, але разом з тим надала Серджіо можливість це залагодити іншим чином.
"Ну то які твої умови? Чи мені вже варто збирати речі та йти геть?" - запитав Серджіо.
"Ну чому. Ти маєш зробити одну доволі цікаву річ. І якщо ти її спромогнешся зробити, то це буде беззаперечним доказом твоєї відданості та любові" - відповіла я.
"Добре. Катуй мене" - сумним голосом відповів Серджіо.
Почувши цю відповідь я одразу дістала з комоду комплект білизни та вручила її Серджіо. Але Серджіо дивлячись на це не одразу зрозумів, що ж це має бути.
"Не хвилюйся. Я тобі поясню. Ти головне не панікуй та одягай обережно,бо мені її ще носити - пояснила я дивлячись на спантеличене обличчя Серджіо.
"То я маю ходити в квартирі. Чи в тебе ще більш коварні плани?" - запитав Серджіо дивлячись на мене.
Минула година і я з Серджіо йшла центром міста. Навколо було повно людей і це найбільше добивало Серджіо, оскільки під його одягом був комплект білизни.
Він хоч і подобався Серджіо, але не на ньому самому.
До того ж, він найбільше боявся зустріти когось знайомого, який може навіть і випадково, але дізнається про його секрет.
"А тепер найтяжче" - сказала я.
"Куди вже тяжче" - прокоментував Серджіо. "Повір мені. Я знаю, що я кажу" - відповіла я.
"Ну тоді давай вже кажи, бо в мене терплячки не вистачає" - сказав Серджіо.
Я натомість усміхнулася та сказала Серджіо - "Йдеш в магазин жіночої білизни та купуєш ту яка по розміру підходить саме тобі. При цьому, ти не маєш її купувати всліпу, а повинен поміряти одразу там. А саме головне те, що ти маєш запитати дівчину-консультанта чи пасує тобі білизна. Зрозумів мене?" - запитала я у Серджіо після повного розкриття його плану дій.
"Ну це ти вже загнула, люба моя. Я ще ніколи не бачив та навіть не чув, щоб хтось так знущався над коханою людиною" - сказав Серджіо.
"А ти як хотів. Таке життя - якщо б'є, то б'є боляче" - відповіла я.
Почувши ці слова Серджіо залишив мене саму та увійшов до магазину жіночої білизни.
Побачивши можливого покупця до нього одразу підійшли дві дівчини-консультанти.
"Чим ми можемо Вам допомогти?" - майже в один голос вони звернулися до Серджіо.
"Мені потрібен гарний комплект білизни...." - почав Серджіо та раптово замовчав.
«А для кого - дівчини, сестри, матері чи можливо навіть тещі?" – запитали дівчата-консультанти.
"Мені..." - видавив з себе одну фразу Серджіо.
"Ок. Марго це твій клієнт. А я пішла шукати своє щастя" - сказала одна дівчина-консультант до іншої та пішла геть.
"Що будете вибирати? Які побажання чи можливо у вас є конкретний варіант? - запитала Марго.
"Що мені тут ще казати. Думаю Вам добре видно, що мені підійде" - сказав Серджіо.
"Гаразд. Є в мене два варіанти саме для таких випадків. Але перед тим дайте мені просту відповідь - Вам це дійсно хочеться носити?" - сказала Марго.
"Так. Інакше я б не прийшов до вас. Я також хочу це обов’язково поміряти. До того ж, не забувайте, що Ви потім маєте мені сказати як мені ця білизна. Домовились?"
- запитав Серджіо.
"Добре. Скажу. Але попереджаю одразу, що я не в захваті від таких вподобань чоловіків. Тож моя думка не матиме для вас вирішального значення" - сказала Марго.
Серджіо кивнув мовчки та разом з Марго вирушив до переодягальні.
За декілька хвилин Марго принесла два комплекти білизни чорного та червоного кольорів.
"Якби для жінки, то Ви би скоріше обрали червоний. Але враховуючи те, що Ви чоловік, то наполягаю на чорному варіанті" - сказала Марго демонструючи Серджіо білизну.
Серджіо в якусь мить навіть розгубився від однієї лише думки, що це відбувається насправді.
"До речі, на мені зараз аналогічна модель темно-зеленого кольору. З єдиною відмінністю в розмірах" - сказала Марго та з почуттям легкої невимушеності розстібнула блузку.
Серджіо не очікуючи такого розвитку подій на якусь мить навіть зупинив свій погляд в зоні декольте Марго.
"Вау. Та Ви бачу просто зависли, любий мій покупець. Не варто так на них дивитися, бо ще будуть снитися" - усміхаючись сказала Марго та ледь не помітно торкнулася своїх грудей.
Серджіо стояв мовчки та вже не міг з собою нічого вдіяти.
Марго помітивши все це не знайшла іншого виходу як притулити Серджіо до своїх грудей.
"Як вони тобі? Правда нічого так?" - сказала Марго та зрозумівши з мовчазної реакції Серджіо, що бюстгальтер є зайвим, невідкладно зняла його.
Тим самим Марго дала можливість Серджіо сповна відчути всю її красу.
"А тепер давайте міряти білизну. Але почнемо з бюстгальтера, бо трусики Ви однозначно порвети своїм "апаратом"" - сказала Марго ледь червоніючи.
"Мені вже щось перехотілося. Тут є набагато цікавіші речі ..." - сказав Серджіо і поцілував груди Марго.
"Може Вам варто спинитися. Бо потім будете шкодувати" - сказала Марго не віддаляючись від Серджіо.
"Шкодувати буду потім. А зараз давай все ж міряти бюстгальтер, бо не хочу повертатися з пустими руками" - відповів Серджіо.
"Який з них?" - запитала Марго.
"Червоний без варіантів. Чорного не хочу" - відповів Серджіо.
Марго одягнула на Серджіо бюстгальтер та з усією щирістю в словах сказала Серджіо - "Він тобі однозначно пасує. Я навіть і не могла собі уявити, що колись це скажу. Якщо ти дозволиш, то я ще зроблю твоє фото для своєї приватної колекції".
"А я в свою чергу теж хочу зробити фото твоїх красунь, бо судячи з усього вони точно будуть мені снитися" - збентежено відповів Серджіо та розчаровано згадав, що свій телефон він залишив зі мною.
"Ну давай, я готова до фото" - сказала Марго намагаючись еротично позувати. Але Серджіо натомість розвів руками та сказав Марго - "Телефон в моєї дівчини,
а тому сьогодні жодних фото".
«В мене є інша пропозиція - неси ще комплект для себе" - сказав Серджіо поклавши руки на груди Марго.
"Агов. Як ти собі це уявляєш? Мені треба вдягнутися і не помітно знайти комплект по моїм розмірах. Ти ж бачив, що поки я тут релаксую, то моя подруга пахає"
- відповіла Марго.
"Кажи яке і я піду сам. Бо інакше я це не куплю і тобі від цього краще не стане" - наполегливо сказав Серджіо.
"Віддай мені сорочку і я піду сама. Я тим більше тут краще орієнтуюся. Тільки нікуди не йди. Домовились?" - сказала Марго та одягнувши сорочку Серджіо пішла до торгового залу.
За мить Марго повернулася та продемонструвала Серджіо на вибір 3 комплекти. Не витримавши натиску емоцій Серджіо впав на коліна та почав здіймати з Марго спідницю.
Марго стояла мовчки та злегка усміхалася.
Серджіо ще не знав, що це її другий день на цій роботі і те, що вона щосили прагне продати Серджіо білизну.
"Може ти би спинився. Бо нас зараз побачать і виженуть. А мені потрібна ця робота" - наказовим тоном сказала Марго.
"Ти міряєш білизну і ніхто не посміє тебе чіпати, бо це моя вимога як покупця на демонстрацію білизни для дівчини. А те, що вона буде твоєю, то це нікого не має хвилювати" - сказав Серджіо цілуючи живіт Марго.
В цю мить до кабінки увійшла я та від побаченого завмерла.
Прийшовши трохи до тями я сказала - "Коханий, вийди негайно. Але не забувай взяти на касу ці два комплекти собі, а свої я ще помірію. Хоча я так думаю, що вони мають бути якраз, тим більше розмір ніби мій".
Серджіо швиденько забрав у Марго сорочку та взявши з собою два комплекти білизни пішов на касу.
"А ти, люба моя, розсунь трохи ніжки і дивись не кричи, бо інакше буде скандал"
- сказала я та встала на коліна.
За якусь мить Марго відчула величезний прилив збудження і водночас адреналіну, бо вона ніколи навіть не могла уявити, що матиме секс з дівчиною і на роботі.
"Ти бачила його "апарат"? Ти його тримала в руках?" - запитувала я не припиняючи пестити Марго.
"Ні, в руки не брала. А бачила лише крізь білизну" - ніби виправдовуючись сказала Марго.
"А хотіла би? Бо якщо так, то я його швидко поверну сюди" - сказала я підвівшись з колін та прильнувши до грудей Марго.
"Краще не зупиняйся. Бо краще задоволення з тобою ніж не мати нічого взагалі"
- сказала Марго та міцно притиснула мене до своїх грудей.
Я натомість була лише задоволена даним фактом та з усією притаманною мені чарівністю дарувала Марго суцільне задоволення.
"На коліна, люба моя. Сподіваюсь ти знаєш, що треба мені" - наказово сказала я та розсунула ніжки.
Марго ніби робила все на автоматі і навіть не прагнула зупинятися та повертатися до праці.
Так минуло близько 30 хвилин і Марго повернулася до торгового залу неймовірно щасливою.
А я в свою чергу придбала два комплекти білизни які Марго обирала для себе. Минув місяць, а може і більше, але достеменно цього ніхто не знав і не прагнув.
Марго періодично телефонувала до мене та запрошувала мене знову відвідати її магазин.
Але чи то в силу зайнятості, чи банального небажання я протягом всього часу так жодного разу і не зайшла.
Натомість Серджіо періодично ходив в ту крамницю купувати для мене новинки білизни і йому завжди вдавалося не потрапляти на зміну Марго.
Хоч він її і не боявся, але вважав, що краще перестрахуватися.
Одного дня Марго зателефонувала до мене та запитала - "А ти зможеш завтра з Серджіо завітати в крамницю ? € досить цікаві речі для вас обох".
Я спочатку хотіла відмовитися, але потім кардинально змінила свою думку та поставила Серджіо перед фактом, що завтра він піде зі мною в крамницю до Марго.
"Я не хочу туди йти. Я принципово її не хочу бачити" - відповів Серджіо не стримуючи емоцій.
"Ну почіпляється трохи до тебе. Не вмреш. Зате їй буде приємно, а мені знижка"
- радісно сказала я.
"Яка ж ти ... Не можна так вчиняти з коханими людьми ... Ти це розумієш?" - обурено сказав Серджіо.
"Ну ти ж мене любиш... Тому я думаю, що ти не будеш сильно ображатися за це на мене" - сказала я облесливо дивлячись на Серджіо.
Серджіо мовчки пішов на кухню та поставив чайник.
"То ти вже не говориш зі мною. Невже я тебе так образила ?" - запитала я.
Серджіо сидів за кухонним столом та мовчав. Я ж дивилася на нього та не могла зрозуміти, що мені треба сказати, щоб Серджіо хоч заговорив.
"Я вагітна" - наче скоромовку сказала я. "Що?" - запитав Серджіо.
"Ти мене добре чув. Тож не перепитуй" - відповіла я вдаючи ображений голос. "Чув. Але чому ти сказала саме зараз? Ти ж могла сказати це зранку чи перед
вечерею" - здивовано сказав Серджіо.
Кетрін лише усміхнулася та поклавши собі інгредієнти для бутерброда сіла за кухонний стіл. "Добре. Їсти так їсти. Але май на увазі, що я не буду тебе більше перепитувати. Хоча завтра ми підемо до твого лікаря і вона підтвердить сам факт вагітності" - спокійно відповів Серджіо.
Я сиділа мовчки ніби погоджуючись з Серджіо, але водночас і не сильно прагнула йти до лікаря.
Вона була принциповою людиною і всім своїм пацієнткам завжди говорила реальні речі.
Але переконувати Серджіо у зворотному я теж не хотіла і в якісь мірі навіть боялася, що він щось запідозрить.
Наступного дня я та Серджіо сиділи на дивані з штучної шкіри та чекали своєї черги до лікаря.
"Наступна" - сказала медсестра відкривши двері кабінету.
"Ну все я пішла, а ти чекай мене тут. Думаю, що я швиденько" - сказала я підводячись з дивану.
"Я напевно краще піду і мені так буде спокійніше" - сказав Серджіо та взяв мене за руку.
Я нічого не відповіла, але мій внутрішній голос говорив, що це треба зупинити. "Доброго дня. Ви не будете заперечувати, що ми разом?" - сказав Серджіо
звертаючись до лікаря.
«Я то не проти, але є деякі речі які жінці краще робити самі" - цілковито серйозно сказала лікар дивлячись на мене та Серджіо.
"Ну добре. Якщо Ви наполягаєте, то я чекатиму в коридорі. Якщо я знадоблюся, то Ви одразу мене кличте. Добре?" - сказав Серджіо дивлячись у мої вічі.
Я лише кивнула головою та присіла на стілець біля столу за яким сиділа лікар. "Так, майбутній тато виходьте, бо в нас в коридорі ще повно пацієнток - суворим, але водночас спокійним голосом сказала лікар.
Двері зачинилися і лікар одразу запитала - "Ти його хочеш втримати біля себе чи ти реально вважаєш, що вагітна?".
"Напевно, що перше більше підходить, бо секс в нас хоч і є, але результат поки що не проявляється" - тихо сказала я.
"Голубонька моя, ви не перша і не остання, що таким чином намагається вгамувати чоловіка. Але повірте мені, що це рідко кого рятує, а якщо і рятує, то виключно з почуття любові та відповідальності за майбутню дитину" - сказала лікар на мить подивившись з вікна свого кабінету.
"Моя донька пройшла всі ці кола пекла і закінчилося все тим, що вона залишилася абсолютно сама з маленькою дитиною на руках. Я навіть мусила брати відпустку і допомагати їй. А мій чоловік вночі ще таксував, бо знав, що на певний не зможе розраховувати на мій внесок до сімейного бюджету" - продовжила свою розповідь лікар дивлячись на мене сумними очима.
"Дякую. Але чому Ви мені це розповідаєте? Ви ж мене зовсім не знаєте. Тим більше може я пліткарка та розповім цю історію всім і тим самим прославлю Вас" - здивовано сказала я.
"Ні. Ви не така. А точніше сказати, що по Вам навіть видно, що не така" – сказала лікар.
Я промовчала та підсунувшись ближче до лікаря поклала свою руку на її.
"Любите дівчат?"- неочікувано запитала в мене лікар.
Я не очікуючи такого запитання сиділа мовчки та при цьому своєї руки не забирала.
"Кажіть як є. Мені можна довіритися" - тихо промовила лікар поклавши свою другу руку на мою руку.
"Я не знаю, що сказати. Скоріше всього, що відсотків на 70" - відповіла я ледь почервонівши.
Лікар лише усміхнулася та попросила медсестру провести мене до процедурної кімнати.
"А що Ви маєте робити? Що мені сказати моєму хлопцю?" - шокованим голосом сказала я.
"Все буде добре. Якихось 30 хвилин і підете додому" - пояснила лікар та внесла запис до моєї медичної картки.
"А що Ви пишити? Ви мені щось призначаєте?" - запитала я зупинившись біля виходу з кабінету.
"Пішли. В лікаря ще повно роботи і ти її затримуєш" - сказала медсестра взявши мене за руку.
"Тільки не відпускай" - сказала я здивувавшись сама собі.
Медсестра почувши ці слова ще міцніше взяла мою руку та повела мене коридором до процедурного кабінету.
Увійшовши до кабінету я неочікувано побачила зовсім іншу обстановку ніж та яка на мою думку мала би бути в кабінеті такого роду.
"Роздягайся і накидай на себе цей халат. Поки будеш чекати, то можеш сісти на крісло або лягти на диван. З кабінету не виходити до мого повернення. Домовились?" - запитала в мене медсестра.
"А що мені ще залишається робити. Буду чекати" - тихо відповіла я знімаючи з себе одяг.
"Ого" - на мить зупинившись сказала медсестра побачивши моє напівоголене
тіло.
"Підійшовши до тебе ближче в кабінеті лікаря я навіть і не могла уявити, що ти
така. Я вже мовчу, що буде коли ти повністю знімеш білизну" - сказала медсестра. "Залишись і побачиш. А якщо будеш наполягати, то і відчуєш" - сказала я.
"Буду звісно. Ти так легко мене не позбудешся. Але для початку ти маєш переодягнутися та увійти до тієї кімнати. При цьому, ти маєш пам’ятати, що ти за будь-яких обставин не повинна вмикати там світло і виходити звідти раніше дозволеного часу. Ну а вже після цього я буду тебе чекати з великим нетерпінням. Зрозуміла?" - сказала медсестра дивлячись на те як я переодягаюсь.
Я у відповідь нічого не сказала та одразу пішла до таємної кімнати.
"Присядьте на крісло та розслабитись. Вам нічого не загрожує" - сказав невідомий голос.
"Я б сюди не прийшла якби відчувала загрозу" - сказала я.
Голос мовчав.
"Напевно аудіозапис і епізодично його хтось вмикає" - подумала я.
"Як Вам зручніше коли в сексі повна конкретика чи все завуальовано?" - знову заговорив невідомий голос.
"Все має бути в рамках дозволеного. І обов’язково без будь-яких там принизливих висловлювань" - відповіла я.
"Добре, люба моя, роздягайся та лягай на спину. Жодного звуку. Жодного коментаря. Лише мовчазне виконання моїх вказівок і все. Домовились?» - запитав невідомий голос.
"Добре. Я лягаю і чекаю" - відповіла я та оголена лягла на ліжко.
В цю мить я відчула ніжний дотик теплих рук. Вони пестили мою шию, груди та поступово опускалися все нижче і нижче.
"Відкрий рот та заплющ очі" - наказовим тоном сказав невідомий голос.
Зробивши це та відчувши на губах присмак невідомої мені раніше рідини я ніби провалилася у глибокий сон.
Минула година, а я ще досі була в таємній кімнаті. "Прокинься" - сказав невідомий голос.
"Я не сплю. Я лише не хочу вставати" - відповіла я.
"Чудово. Ти можеш йти" - відповів невідомий голос та в цю мить в кімнаті увімкнулося світло.
Я підвівшись з ліжка побачила доволі простору кімнату в якій все було на своїх місцях і жодна річ не була там зайвою.
Підійшовши до дверей я взялася за ручку та відчинила їх. Але не очікувано для себе побачила там зовсім іншу картину - передімною був не кабінет в якому я була з медсестрою, а справжнісічка душова кімната.
Біля душової кабінки на поличці лежали всі необхідні приналежності, а на вішалці поруч висів весь мій одяг.
"Дивно. Ніби мене напоїли наркотою та викрали"- подумала я та пішла під гарячий душ прямісічко в одязі в якому була.
"Тут навіть вода в міру гаряча. Вдома так важко налаштувати" - подумала я стоячи під душем.
Так минуло близько 30 хвилин і внутрішнє відчуття говорило мені, що варто виходити та мати якусь міру.
Відчувши, що це вже дійсно варто зробити я миттєво вимкнула воду та зняла мокрий халат в якому вийшла з таємного для мене кабінету.
В цю мить до душової кімнати увійшла вже знайома мені медсестра і ніжно усміхаючись подала мені рушник та нову білизну.
"З легкою парою, люба моя. Як ти себе почуваєш? І коли ти встигла одягнути халат при виході з таємної кімнати?" - сказала медсестра не відводячи погляду від мого оголеного тіла.
"Якщо подивитися на твій погляд, то ти мене ще сьогодні не бачила оголеною. Ти мене просто з’їдаєш очима. Стримуй свої емоції» - відповіла я дивлячись на медсестру.
"Я лише бачила тебе крадькома в процесі твого переодягання, а за процесом твого перебування у таємному кабінеті слідкувала лише на моніторі комп’ютера, а не в живу. Тому з впевненістю можу сказати, що це вперше" - відповіла медсестра.
"Припустимо це так. А що це за голос був в тій кімнаті чи кабінеті?" - запитала я.
"То вважається кабінет для релаксу. При цьому для тебе він абсолютно безкоштовний. А голос, то це чисто електронне творіння наших програмістів" - сказала медсестра.
"Круто. Мені він сподобався. І я вже можу нарешті одягнутися ?" - відповіла я.
«На рахунок цього я ще не вирішила. Мені дуже подобається твоє оголене тіло і я волію до нього доторкнутися" - відповіла медсестра знімаючи з себе халат.
"Ого. Ти вже точно дозріла. Скажи хоч як тебе звуть?" - наближаючись впритул до медсестри сказала я.
"Ти будеш сміятися, але лікарі звуть мене дуже просто "13-та"" - сказала медсестра.
"Добре, 13-та ти моя. Лягай на спину і заплющуй очі. І щоб не сталося чи щоб ти не відчула очі мають бути закриті" - сказала я впритул наблизившись до неї.
"Ок. Але дай хоч постелити якесь простирадло, бо я в мить захворію" - з прохальним поглядом сказала медсестра.
"Ок. Але при умові, що ти скажеш справжнє ім’я" - прокоментувала я.
«Меган» - сказала медсестра.
"Чудово Мег. Стели халат і бігом лягай, бо ще трохи і я передумаю" - сказала я наказовим тоном.
За мить Меган лежала на підлозі на своєму халаті, який хоч і не рятував її, але додавав їй певної сили. Наблизившись до обличчя Меган я сіла навколішки та тихо запитала - "Ти відчуваєш її? Ти готова її пестити з усією притаманною тобі ніжністю?".
«Так» - намагаючись не відкривати очі відповіла Меган.
"Ну тоді вперед. Зроби так ніби ти робиш це сама собі" - продовжила я.
Піддавшись емоціям Меган почала пестити мене ледь стримуючи своє бажання розплющити очі.
"Мені так важко. Я не бачу куди мені слід потрапляти. Я наче сліпе кошеня яке навпомацки шукає мамине молоко" - сказала Меган.
Натомість я почала сама спрямовувати рухи Меган, тим самим полегшуючи її рухи.
Минуло близько 40 хвилин і я зовсім втратила над собою контроль.
Раптом Меган прокричала - "Що це за рідина ? Де ти її взяла? І чому я маю її пити?"
"Краще тобі не знати. Просто сприймай все як є" - відповіла я.
"Добре. Але я краще закрию свій рот та не буду себе мучати. Якщо ти так хочеш, то виливай це на моє тіло, а потім сама її будеш вилизувати" - відповіла Меган.
Після цих слів Меган кожною клітинкою свого тіла відчула неймовірну теплоту від невідомої їй рідини.
Я не змогла собі відмовити в такому задоволенні і продовжувала цей процес до останньої краплини рідини.
Відчувши на собі дотик мого язика Меган зрозуміла, що це все і вона знову може спокійно дихати.
Втім, Меган помилилася і як тільки вона відкрила рот я знову почала виливати на неї ту невідому рідину.
"Пий все до останньої краплини. Подаруй мені таке задоволення" - сказала я.
Марго не залишалось іншого шансу ніж випити абсолютно все та переборюючи свою відразу продовжувати далі усміхатися.
"Розумашка, ти моя 13-та. Ти вмієш приносити людині задоволення" - ніжно сказала я.
Меган натомість промовчала та попри всі заборони розплющила свої очі.
Звернувши на це увагу я припинила пестити Меган та сказала - "А в тебе напевно вистачає сміливості не коритися заборонам. Ти доросла дівчинка з притаманною лише тобі як мені здається харизмою. Ти викликаєш захоплення і водночас неймовірне відчуття адреналіну. Може я і не права в чомусь, але наразі це моя думка" - сказала я розмірковуючи над поведінкою Меган.
"Дякую. А тепер скажи, що це було? Звідки в тебе та рідина?" - намагаючись і надалі бути наполегливою відповіла Меган.
"Краще я не буду казати. Тим більше я так думаю, що ти з часом і сама зрозумієш" - намагаючись уникнути прямої відповіді сказала я.
"Мені здається, що я зрозуміла. А ще раджу пройти повторне дослідження, бо відсотків на 80 мені здається, що твій хлопець чи вже чоловік має готуватися до батьківства" - відповіла Меган підводячись з підлоги та одягаючи на себе халат.
"Чому ти так вирішила? Я ж тільки пройшла перевірку ? Чи ти хочеш піддати сумніву бачення лікаря з цього приводу ? " - ніби трохи шоковано сказала я.
"Просто сходи в іншу клініку і все" - прокоментувала Меган підіймаючись з підлоги.
Наступного дня я по рекомендації Меган разом із Серджіо пішла до приватної клініки.
"Що Вас до нас привело?" - запитала лікар.
"Необхідність підтвердження або спростування факту вагітності" - відповів Серджіо.
"Гаразд. Нехай дівчина залишиться, а Ви юначе зачекайте в коридорі" - наказовим тоном сказала лікар.
"Добре. Сподіваюсь, що результат буде сто відсотковий" - сказав Серджіо та вийшов до коридору.
Хвилин за 30 Кетрін вийшла до коридору та з відчуттям неприхованого щастя
вручила Серджіо висновок лікаря.
"То я буду батьком? Це не жарти?" - намагаючись бути стриманим сказав Серджіо.
"Так. Саме ти незабаром будеш батьком. Але до того моменту нам треба ще багато пройти та подолати" – відповіла я взявши Серджіо за руку.
"Ну гаразд. Тоді йдемо додому та будемо святкувати цей знаменний день" - натхненно сказав Серджіо.
"Я згодна. А ти купиш мої улюблені солодощі, бо я відчуваю, що вони мені сьогодні особливо знадобляться, любий мій" - з надією запитала я.
"Я куплю тобі все, але давай без фанатизму. Добре?" - відповів Серджіо. "Гаразд" - погодилась я.
Зайшовши до супермаркету я одразу пішла до відділу солодощів та обрала найсвіжіші тістечка з заварним кремом. Серджіо звісно намагався якось застерегти мене, але все це виявилось марною ідеєю, бо я маючи перед собою мету завжди йшла до неї всіма наявними в мене методами.
"Без п’яти хвилин матуся?" - запитала касир супермаркету.
"Так. А що це так видно?" - обурено відреагував Серджіо.
"Я би Вам радила бути більш стриманим, майбутній татусь. Бо Вам ще це знадобиться. А на рахунок тістечок, то я під час вагітності і сама так робила" - відповіла касир супермаркету.
"Дякую" - намагаючись не нагрубити касиру відповів Серджіо.
"Супер. У Вас чудово виходить. Але одну порцію тістечок я би все ж таки рекомендувала з’їсти Вам самому,бо для Вашої матусі буде забагато з’їсти за раз стільки. Повірте мені" - сказала касир супермаркету.
Серджіо лише злегка кивнув касирці та взявши мене за руку пішов геть з супермаркету.
"Дякую, любий мій. Ти найкращий" - сказала я.
"Добре. Вдома вирішимо хто і скільки буде їсти. Зараз в мене виникає більш важливе питання - де ми будемо жити після народження малюка" - сказав Серджіо.
"Так. Ти правий. Це набагато важливіше питання і воно потребує як найшвидшого вирішення" - відповіла я.
«Я завтра зателефоную до ріелтора і уточню на рахунок можливості обміну на наявну в мене нежитлову нерухомість. А якщо цей варіант нам не підійде, то будемо міркувати далі" – сказав Серджіо.
Я у відповідь лише кивнула.
Наступного дня я поспішила до лікарні до своєї нової подруги поділитися такою чудовою новиною.
Але як виявилось згодом Меган не було на робочому місці, оскільки внаслідок потрапляння в ДТП її госпіталізували зі значними травмами і її шанси на виживання були дуже низькі.
Вражена такою новиною я в пригніченому стані повернулася додому.
"Що сталося? Судячи з твого виразу обличчя ніби когось вбили" - схвильовано запитав Серджіо.
Моя подруга, яка працює медсестрою в нашій лікарні, в реанімації після ДТП.
"Від цього ніхто не застрахований, люба моя Кеті. Ти головне вір в краще і в неї все буде добре. Та і мені буде спокійніше, що ти не така схвильована. Ти обіцяєш це зробити?" - сказав Серджіо намагаючись мене заспокоїти.
"Я не можу цього гарантувати, але спробую трохи заспокоїтися. Ти мені скажи, що там з ріелтором? Говорив з ним чи ні?" - сказала я.
"Завтра їдемо дивитися будинок. Ріелтор обіцяє, що там дуже затишно і дитина буде зростати в найкращих умовах" - відповів Серджіо.
"Будинок?! А ми хіба зможемо його утримувати?! Скільки зараз тільки треба на опалення?! Я думаю, що це марна ідея" - сказала я.
"Вір в краще. Все буде добре" - відповів Серджіо.
"Добре. Я хочу тобі вірити" - тихим голосом сказала я.
Наступного дня ми з Серджіо та ріелтором на ім'я Алекс виїхали за межі міста для оглядин будинку. З першого погляду будинок виглядав добротно. Він був добре утеплений і оснащений всіма необхідними речами. Одна з них це санітарний вузол в приміщенні самого будинку. Оскільки, як пояснив ріелтор Алекс, на сьогоднішній день це є вкрай важливим елементом для кожного будинку за межами міста і не лише для цього зокрема.
"А ванна тут є ? Вода з міської мережі чи своя? Тут підключення до міської каналізації чи автономний септик?" - ніби як на іспиті Серджіо почав задавати ріелтору свої запитання.
"Серж, все зроблено як найкраще. Тут є лише один мінус - треба відновити газопостачання, бо газовики відключили його за значні борги. А причиною тому, що теперішні власники внаслідок свого тривалого перебування закордоном не слідкували за станом газового обладнання свого помешкання. В той час як їх сусід скориставшись такою нагодою самовільно під єднався до їх мережі та безобліково споживав природний газ протягом значного періоду " - відповів ріелтор.
"Нє. Мені такого цирку не потрібно. Сьогодні газ, а завтра ще щось виявлять.
Краще ми пошукаємо ще якісь варіанти" - розчаровано сказав Серджіо.
"Добре. Їдьмо. Правда той будинок не на околиці міста, а віддалений на 15 км.
Хоча в ньому є все необхідне" - натхненно сказав ріелтор.
"Гаразд. Я покличу Кеті і ми одразу вирушаємо" - сказав Серджіо та пішов покликати мене з саду.
"О, це вже інша справа. Тут навіть є три поверхи" - не приховуючи здивування прокоментував Серджіо.
"Так. Тут жодних технічних нюансів. Єдине, що бажано через кілька років обновити фасад самого будинку. Бо роки біжать, а будинок новішим не стає" - прокоментував ріелтор.
"Супер. Обмін можливий?" - запитав Серджіо.
"Так. Але є доплата в сумі 5000 + витрати на переоформлення. Влаштовує?" - запитав ріелтор.
"Сам будинок, то да. А вот розмір доплати, то трохи бентежить. Але я щось придумаю і думаю, що цей будинок буде наш" - натхненно розмірковував Серджіо.
"Гаразд. Ви шукайте варіанти, а я спробую домовитися про розстрочку платежу"
– сказав ріелтор.
Домовившись з ріелтором ми з Серджіо повернулися додому.
Наступного дня до Серджіо зателефонував ріелтор та повідомив його, що власники будинку згодні знизити розмір доплати на 1000 та надати розстрочку на 4 місяці.
Серджіо намагаючись не піддаватися емоціям вирішив ще раз все добре обміркувати тим самим уникнути прийняття поспішного рішення.
"Гаразд, Алекс. Я зараз зайду до однієї людини і в разі якщо вона погодиться мені допомогти, то я одразу тебе наберу. А вже тоді ми зможемо обумовити час огляду моєї нерухомості та час переоформлення документів. Звісно якщо власники будинку не передужають" - сказав Серджіо.
"Ок. Чекатиму дзвінка" - відповів ріелтор.
Увійшовши на подвір’я свого друга з університету, який Серджіо успішно закинув перевівшись на заочне, Серджіо згадав минулі роки студентства і на душі стало навіть трохи тепліше.
"Привіт, Марк. Ти дозволиш увійти?" - сказав Серджіо підійшовши ближче до дверей будинку.
"Заходь раз ти тут. Але чим я тобі зобов’язаний за твій візит. Тільки не кажи, що згадав старого друга з універа і вирішив дізнатися як він та по можливості випити" - прокоментував Марк візит свого колишнього одногрупника.
"Ти вгадав - випивку я приніс . Але закусь сподіваюсь, що в тебе є. Бо з цього я нічого не купував" - відповів Серджіо намагаючись розвіяти вагання Марка.
Випивши по чарці старі друзі почали згадувати минулі роки з свого студентського життя. Все було так душевно і не вимушено, що Серджіо навіть почав вагатися з приводу можливості грошової позички. Втім, бажання жити у власному будинку було набагато переконливішим і не залишало Серджіо жодних шансів.
"Скажу на чистоту - мені потрібна грошова позичка в сумі 4000. А прийшов я саме до тебе, бо знаю, що твій батя досі працює в США і ти зможеш мені реально допомогти" - ніби витиснувши з себе сказав Серджіо.
"Я це зрозумів з самого початку. Бо ти навіть мою улюблену з студентських років випивку приніс. А це не кожен буде пам’ятати. А на рахунок твого питання, то скажу просто - поможу, але при умові, що ти забудеш сюди дорогу назавжди. Але ж якщо ти не хочеш втратити мене як друга, то грошей не проси. Бо я чудово знаю цю життєву істину - позичив другу і втратив його назавжди" - відповів Марк.
"А якщо позичка в твого батька?" - запитав Серджіо.
"Тоді щомісячно 2 відсотки від суми боргу в разі не повернення грошей після спливу 4 місяців з дати їх отримання" - відповів Марк.
"Тобто я маю повернути всю суму назад до спливу 4 місяців,бо в іншому випадку пеня в розмірі 2 відсотків від суми боргу. Так?" - запитав Серджіо.
"Так. Все вірно. Плюс батя може ще наполягати на нотаріальному посвідченні факту позички грошей" - доповнив Марк.
"Це звісно його право. Але я як позичив, так і віддаю. Я не збираюся переховуватися та уникати зустрічей. Тим більше я невдовзі стану батьком. Звісно ще досить значний строк, але результат всеодно вже відомий" - повідомив Серджіо.
"О, друже, то ти хочеш вже заздалегідь продумати житлове питання для уникнення негативних наслідків зумовлених проживанням молодої сімї з немовлям у маленькій квартирі" - сказав Марк.
Серджіо лише кивнув головою та ніби затамував подих, тим самим намагаючись зберегти свої сили.
"Молодець, друже. Це гарний вчинок для батька. Я спробую тобі допомогти. Але є одне питання, яке ти маєш вирішити для мене. Ти готовий мене слухати?" - сказав Марк.
"Раз я ще досі тут, то так. Сподіваюсь, що це не пов’язано з криміналом" - відповів Серджіо.
"Це не кримінал, але правоохоронні органи США не дуже таке полюбляють" - сказав Марк.
"То що ж це таке ? Куди ти мене хочеш затягнути ?" - перепитав Серджіо поступово втрачаючи контроль над своїми емоціями.
"Прилетиш до мого батька в США і він тобі передасть пакунок, який ти забезпечуючи повну недоторканість його вмісту маєш доставити сюди"- пояснив Марк.
"Просто здохну від того чого не зможу побачити ... А може там наркота чи вибухівка... Я хіба схожий на самогубцю ... " - обурено сказав Серджіо.
"Вибір за тобою, але гроші в будь-якому випадку залишаться при мені" - прокоментував Марк.
"Та нехай вже буде. Фіг з тобою" - відреагував Серджіо.
Після цих слів Серджіо отримав від Марка координати його батька та гроші на авіаквиток.
"Тільки не затягуй, бо ця посилка мені була потрібна ще на вчора" - прокоментував Марк.
Серджіо нічого не відповів, а лише взяв гроші та пішов геть.
Прийшовши додому Серджіо навіть і не знав як сказати мені, що він летить до США і до того ж лише один. З одного боку його душа раділа, що він зможе реалізувати свою мрію та перевезти сімю до власного будинку, а з другого боку будинок був трохи більше за його теперішню квартиру, а його плюси в тому, що є автономне опалення і жодних сусідів за стіною.
"Кеті, нам треба дещо обговорити і це вкрай важливе питання" - сказав Серджіо. "Продовжуй. Мені твої слова поки що нічого не говорять" - відповіла я.
"Я маю летіти в США"- сказав Серджіо.
"Ну то їдь щасливо. Я тебе не тримаю. В аеропорт проводжати не буду" - досить спокійно відповіла я.
Серджіо з метою уникнення розростання конфлікту на цьому фоні мовчки пішов збирати речі.
"Ану зачекай, то ти летиш в США? А з якого це дива і де ти взяв кошти на квиток?" – ніби трохи прийшовши до тями знервовано перепитала я.
"Мій колишній однокурсник запропонував мені разову роботу і в якості підтвердження своїх намірів оплатив мою дорогу. Так що причини тобі зрозумілі і вже відомо звідки гроші" - пояснив Серджіо.
"Чому саме ти? Чого це він раптом згадав саме про тебе?" - запитала я.
Я запитав його про допомогу у вирішенні нашого житлового питання. А він натомість запропонував мені такий вихід з даної ситуації" - пояснив Серджіо.
"Як ти не можеш зрозуміти - не зможемо ми потягнути свій будинок. Це нереально важко і затратно. Нам краще поліпшити те, що в нас вже реально є" - сказала я.
Серджіо нічого не сказав та продовжив складати свої речі.
"То все це через мене заварилося?! Ти краще зупинись поки не пізно. А я якось переживу без реалізованих мрій" - сказала я.
"Ні. Я все вирішив. Я поїду і зроблю це" - відповів Серджіо не зупиняючись ні на мить.
Я у відповідь лише усміхнулася та пішла в ванну кімнату.
Я не стільки пішла митися скільки захотіла залишитися на самоті з своїми думками.
Серджіо побачивши це вирішив не чіпати мене та закінчивши збирання пішов на кухню готувати вечерю.
Минула година, а за нею друга, але я так і не виходила з ванної кімнати. "Ти там як?" - запитав Серджіо.
У відповідь Серджіо не почув нічого.
Щойно Серджіо відчинив двері, то побачив як я лежачи в ванні займалася досить непристойними речами.
«І ось так сама у ванній кімнаті намагаєшся отримати задоволення, а мене вже не запрошуєш. Я хіба чимось завинив перед тобою? Чи може я не в достатній мірі прагну щоб ти отримала задоволення ?" - обурено сказав Серджіо дивлячись на мене.
"Та нє. Ти завжди віддаєшся на всі сто. Але іноді виникає просте бажання побути на самоті. Тож нічого дивного, що я трохи захопилася собою" - відповіла я.
Після цих слів Серджіо подивися у дзеркало, яке висіло на стіні ванної кімнати та усміхнувшись пильно прилинув своїми губами до моїх грудей.
"Хочеш ними вдосталь насолодитися до свого від'їзду?" - запитала я. Серджіо натомість мовчав та наче малюк по черзі смоктав мої груди.
"Охолонь, бо поки народиться наш малюк, то йому не буде що смоктати. Краще займись іншим" - усміхаючись сказала я.
Але Серджіо не зупинявся та ще більше насолоджувався моїми грудьми.
Не витримавши такого натиску я закричала - "Досить вже. Ти спочатку говориш, що зібрався їхати не відомо на скільки і не відомо що робити, а потім раптово захотів пристрасного сексу. То ти визначся чого ти прагнеш насправді. Як на мене, то секс перемагає" - відповіла я відштовхнувши від себе Серджіо.
"Ти відштовхуєш мене дарма. Ти зрозумій, що це не моя забаганка, а життєва необхідність. Дитина має жити в належних умовах, а не так як ми зараз. Тому припини все це" - сказав Серджіо.
Я лише подивилася Серджіо у вічі та вилізши з ванни залишила його самого.
Серджіо спочатку хотів мене зупинити, але потім його внутрішній голос переконав не робити цього.
Зачинивши двері Серджіо зняв з себе одяг та окунувся в воду. Вода вже не була гарячою, але залишалася ще досить комфортною для релаксації. Він лежав з заплющеними очима і в його свідомості вимальовувалася нереальна, але така жадана життєва картина - "Ранок. Співають півні. Відчиняються двері хати і на подвір’я виходить господар. Він оглядає своє господарство та вкотре подумки визначає черговість своїх дій. Минуло якихось пару хвилин і господар вже поспішає кормити курей та свиней. В цей час господиня порається на кухні та поспішає приготувати сніданок малюку, який нещодавно прокинувся та без перестану натякає матусі, що хоче їсти. Втім матуся не здається та просить зачекати на батька. Невдовзі до хати повертається господар і вся родина сідає за стіл. Це був звичайний сніданок, але він був такий жаданий…"
Раптом Серджіо розплющив очі та зрозумів, як він по справжньому хоче стати батьком.
"Кеті, я буду гарним батьком?" - прокричав Серджіо.
"Я на це сподіваюсь. Тим більше судячи з твого відношення до мене, то я інших варіантів і не бачу" - відповіла я.
Серджіо був приємно здивованим від почутого та вийшовши з ванної кімнати натхненно взяв мене на руки.
"Ану бігом повертайся до ванної кімнати та одягнися. А саме головне не забудь повитирати свої мокрі сліди" - сказала я вказуючи Серджіо на його помилкове рішення вийти мокрим з ванни.
Серджіо натомість тримаючи Кетрін міцно в своїх обіймах залишався на своєму місці та судячи з усього нікуди не поспішав.
"Ану бігом пішов одягатися" - крикнула я вдаривши рукою по правій сідниці Серджіо.
"Взагалі-то боляче так" - прокоментував Серджіо.
"Взагалі-то ти зібрався летіти до США, а там може бути набагато гірше. Тож терпи і не треба постійно скаржитися" - сказала я у відповідь на слова Серджіо.
Серджіо наче загнаний у глухий кут звір пішов до ванної кімнати, а я тим часом вирішила все ж таки перевірити мету поїздки Серджіо та зателефонувала до його колишнього однокурсника.
"Добридень, Марк. Це Кетрін тебе турбує у цей вечірній час" - розпочала я розмову.
"Чую. Що сталося, Кет?" - промовив Марк.
"Та вот Серджіо збирається летіти в Штати і сказав, що ти йому допоміг з квитком. Це правда? І яка ціна твоєї допомоги?" - продовжила я.
"Частково це правда. А вот на рахунок мети цієї мандрівки, то я тут ні до чого. Скажу тобі ще точніше - мій батя живе у Штатах і якщо Серджіо хоче в нього позичити гроші на житло, то він має полетіти до нього та особисто про це його попросити, бо якщо почну я, то все закінчиться тим, що батько мені відмовить" - розповів Марк.
«І хто його лише надоумив на таку думку про будинок?!" - розмірковувала я сама до себе.
Невдовзі Серджіо повернувся з ванної кімнати і на його обличчі я помітила не приховану усмішку.
«Ти такий щасливий наче там сексом займався. Мені аж навіть трохи образливо, що все це не після сексу зі мною. Якби я не знала, то подумала би, що там була інша жінка. Але ж це не так, коханий мій" - сказала я.
"Ти мене вже ревнуєш до всього. Ніби це і приємно, але з другого боку я боюсь йти на роботу, бо там може бути повно жінок і твої ревнощі не будуть мати меж. Хоча є надійний варіант піти на службу до збройних сил" - відповів Серджіо.
Незважаючи на такі слова я пішла на кухню та поставила чайник. Я стояла мовчки та дивилася у вікно. За мить я відчула як по моєму тілу пройшов маленький "мороз".
"Я напевно змерзла або хочу захворіти. Треба загріти собі червоного вина і бігом під теплу ковдру" - подумала я та машинально поклала руки на свої груди.
"Може я це краще зроблю? Чи ти мені вже не довіряєш?" - неочікувано пролунав голос Серджіо.
Обернувшись назад я сподівалася побачити Серджіо, але його поруч зі мною не
було.
Не очікуючи такого я вийшла з кухні та попрямувала до кімнати, де ймовірніше
всього мав бути Серджіо.
Але на моє здивування Серджіо там теж не було і це не на жарт налякало мене.
В цю мить на кухні закипів чайник і це ще більше збентежило мене, бо я була впевнена, що його вимкнула.
"Це не смішно. Де ти подівався? Виходь негайно"- голосно крикнула я, але у відповідь почула лише тишу.
Втративши внутрішню рівновагу та відчуваючи сильне емоційне перевантаження я попрямувала до спальні і лягла на ліжко.
"Ти хоч роздягнися..." - пролунав голос Серджіо.
"Де ти був? Навіщо дозволяєш собі так жартувати зі мною?" - промовила я.
Але у відповідь я знову почула тишу.
"Я втрачаю здоровий глузд..." - подумала я та ущипнула себе за ногу сподіваючись, що це мені лише наснилося.
Але доля не хотіла йти мені на зустріч та продовжувала мене випробовувати.
"Стоп. Треба просто почекати хвильку і все владнається" - продовжував лунати голос Серджіо.
"Щоб ти все життя себе шукав... Щоб ти кожною клітиною свого тіла зміг відчути мої страждання у цю мить. Як тобі не соромно так вчиняти з майбутньою матірю твоєї дитини" - промовила я.
"Не треба шантажувати дитиною, бо це не правильно. Ти ніколи не будеш сама, бо я поруч з тобою назавжди і як би це не звучало голослівно це чиста правда. Така ж сама правда як любов немовляти до своєї матері. Можливо це в якісь мірі і не характеризує мене як справжнього чоловіка, але життя без тебе я не уявляю..." – пролунав голос Серджіо.
Я лежала мовчки з заплющеними очима та щиро сподівалася, що мені не доведеться знову розчаровуватися по факту відсутності Серджіо.
"Відкрий очі і подивись на мене. Ти повинна зрозуміти, що навіть крізь мій погляд видно наскільки сильна моя любов до тебе" - продовжував лунати голос Серджіо.
Я не витримавши цієї напруги голосно закричала. Цей крик душі був вимушений та водночас захисною реакцією.
Минула година, а я продовжувала лежати на ліжку з заплющеними очима.
"Може ти би вже нарешті встала, люба моя. Досить розкисати" - пролунав голос Серджіо.
"Візьми мене за руку та допоможи встати" - відповіла я.
Не встигла я договорити свої слова як щось надприродне взяло мене за руку та підняло з ліжка.
Я ледь стримуючи свої емоції озирнулася навколо та на моє глибоке здивування знову нічого не побачила.
Минула ще одна година, а за нею ще одна і на вулиці почало світати. Я була така зморена, що могло скластися враження, що я не спала цілу вічність. Але незважаючи на це я продовжувала залишатися активною.
"Навіщо..."- подумала я.
Раптом я відчула сильний біль в нозі наче її щось вкусило або хтось зробив укол і розплющила очі.
Поруч зі мною сидів Серджіо та був вкрай схвильованим, але водночас був людиною завжди впевненою в завтрашньому дні.
"Що з тобою трапилося? Ти втратила свідомість ?" - запитав Серджіо.
«Я вже думала, що ти мене кинув саму та поїхав. Я навіть встигла образитися на тебе за це. До речі, ти часом не забув, що вагітних не можна залишати на самоті. Це небезпечно взагалі-то для нас обох" - сказала я.
Серджіо сидів мовчки. Можливо він не знав, що відповісти, а може просто не хотів образити мене.
"Поцілуй мене" - прошепотіла я.
Серджіо подивившись на мене взяв мене за талію та поцілував мене в шию. "Зупинись. Краще не треба продовження" - прошепотіла я.
Серджіо не міг з таким погодитися, але незважаючи на своє внутрішнє протистояння підтримав мене та зупинився.
"Принеси мені щось поїсти і не забудь про чай" - сказала я.
Серджіо мовчки підвівся та пішов на кухню. Незабаром він повернувся та приніс мені бутерброди і гарячий чай.
Минали день за днем, місяць за місяцем, а бажання Серджіо придбати будинок так і не зникло. За цей час виникла ще одна проблема - необхідність пошуку нового будинку, хоч для Серджіо це було не принципово. Тим більше він чудово розумів, що вічно його ніхто не чекатиме.
"Любий, мені здається нам треба збиратися до лікарні. Ти мене чув?" – крикнула я пізно у вночі.
"Якщо вже час то поїхали. Зараз викличу таксі і вперед. Головне все зробити вчасно, бо потім буде пізно" - відповів Серджіо накинувши на себе верхній одяг та схопивши завчасно підготовлені мною речі.
На здивування Серджіо таксі приїхало дуже швидко і вже за мить ми заходили до пологового будинку.
Я виглядала бадьоро та водночас в моїх очах прослідковувався страх в очікуванні невідомого.
"Так, батько, пішли бігом додому і чекайте звістки. Немає тут чого вшиватися. Ваша матуся в надійних руках і тим більше її матір має зараз приїхати разом з лікарем. Тож вперед" - сказала медсестра дивлячись на Серджіо.
Серджіо поцілував мене та вийшов з приміщення пологового будинку. При виході з приміщення Серджіо зустрів мого лікаря та побажав її успіхів в цьому складному питанні.
"Все буде добре" - відповіла лікар та швиденько зайшла до приміщення пологового будинку.
Серджіо йшов помалу та нікуди не поспішав. На душі було радісно та водночас хвилюючи, бо все це з ним та мною відбувалося вперше.
Увійшовши до квартири Серджіо ліг на ліжко та довго дивився на стелю. Йому вже було не до сну. Близько 6 години ранку Серджіо розплющив очі та підвівся з ліжка. Подивившись на телефон Серджіо ніяк не міг наважитися мені зателефонувати.
З одного боку йому було важко від перебування в стані невідомості, а з другого боку я йому би обов’язково зателефонувала.
Десь після трьох годин нестерпного очікування в Серджіо задзвонив телефон.
"Алло. Як ти?" - схвильвано сказав Серджіо.
"Можеш приходити. В тебе народилася донька" - майже пошепки сказала я та вимкнула телефон.
Вийшовши на балкон Серджіо прокричав на всю вулицю, що в нього народилася донечка.
Усі небайдужі сусіди, яких було вкрай мало, вітали Серджіо.
Натхненний та щасливий Серджіо вийшов з квартири та попрямував до пологового будинку.
По дорозі Серджіо зателефонував кільком своїм друзям та поділився своєю радісною новиною. Відчуття того, що Серджіо став батьком приносило йому найбільше задоволення. Підійшовши ближче до пологового будинку Серджіо на мить зупинився та подивившись на небо заплющив очі. У цю мить в його душі вирували неймовірні та яскраві емоції.
І вже здавалося, що ніщо не здатне спортити його настрій. Але життя складна річ і не завжди вдається уникати проблем. Але це має бути потім, а зараз Серджіо найщасливіша людина і жодні проблеми його наразі не хвилюють.
Підійшовши до палати Серджіо ніяк не міг наважитися відкрити двері та нарешті побачити свою донечку. Але доля за нього вирішила сама. В ту мить коли Серджіо стояв поруч з дверима з палати вийшла медсестра та привітала новоспеченого батька з поповненням в родині.
"А як ви здогадалися, що це я?" - невпевнено запитав Серджіо.
"Ви не перший і не останній по якому все одразу видно навіть без слів. Йдіть до своєї донечки і не витрачайте дарма жодної хвилинки" - відповіла медсестра та зникла в глибині коридору.
Увійшовши до палати Серджіо одразу подивився на мене та сказав - "Дякую".
Я лежала мовчки та лише злегка усміхалася, а поруч зі мною було то неймовірне щастя заради якого варто жити.
"Вона неймовірно схожа на тебе, люба моя" - промовив Серджіо.
"Головне щоб вона була щасливою по житті. А на кого вона вже схожа, то це риторичне запитання" - сказала я.
"Так. Ти права" - підсумував Серджіо.
"Якщо все буде добре, то вже в суботу ми маємо бути дома. Тож підготуй все як слід" - сказала я дивлячись на Серджіо.
"В мене все буде готово. Ти навіть не думай про це" - відповів Серджіо.
За три дні Серджіо зробив в квартирі генеральне прибирання та навіть встиг купити ліжечко і дитячий візочок.
І ось настав той день, коли донечка Серджіо вперше переступить поріг батьківської оселі. Прокинувшись ще в 5 годині ранку Серджіо зробив контрольну перевірку чистоти в квартирі, надув повітряні кульки та розвішав власноруч зроблені привітальні плакати. Вийшовши з квартири Серджіо також не полінувався прикрасити сходинкову площадку та вихід з підїзду.
Десь через годину під під’їзд під’їхав білий лімузин прикрашений живими квітами та наповнений м’якими іграшками. Серджіо сповнений щастям сів на переднє пасажирське сидіння та попросив водія їхати до пологового будинку.
За мить автомобіль стояв припаркованим біля виходу з пологового будинку, а Серджіо з букетом троянд підіймався до палати, в якій знаходилася я з донечкою.
Підійшовши до дверей Серджіо перевів подих та натхненно увійшов в палату. Я вже сиділа одягнута на ліжку, а поруч зі мною стояла медсестра та пеленала нашу донечку.
"Ви готові?" - запитав Серджіо.
"Як тільки підготую вашу малечу до виписки та заповню всі документи" - відповіла медсестра.
"Добре. Сподіваюсь, що це не триватиме вічно" - відповів Серджіо та взяв донечку за руку.
Минуло хвилин 10 і Серджіо з своїми дівчатами вийшов з палати та попрямував до виходу.
"Треба було викликати таксі. Бо зараз попробуй добратися на маршрутці" - сказала я.
"Заплющ очі і зараз сама все побачиш" - сказав Серджіо.
«Але ж я якось маю вийти з приміщення» - відповіла я.
"Спокійно. Все буде як слід" - промовив Серджіо.
Я заплющила очі та з острахом переступила поріг пологового будинку.
"Відкривай очі, люба моя" - прошепотів Серджіо.
"Ого. Звідки в тебе стільки грошей? Ми ж і так ледь тримаємося на плаву" - сказала я та здивовано подивилася на Серджіо.
"Не хвилюйся. В боргові ямі ми не сидітиме. Сідай і поїхали нарешті додому" - сказав Серджіо та усміхнено подивився на донечку яку тримав на руках.
Хвилин за 10 або 15 я з Серджіо та наша донечка приїхали додому.
Розрахувавшись з водієм Серджіо разом з нами увійшов до під’їзду будинку.
"Ось, донечка моя, це будинок в якому знаходиться твоя квартира. А згодом ми будемо у власному будинку, але до того часу треба трохи потерпіти. Татко все зробить"
- сказав Серджіо дивлячись на доньку.
"Любий, не будь такий самовпевнений. До того ще треба дожити, а саме головне мати фінансову змогу" - сказала я.
Серджіо натомість лише усміхнувся та нічого не відповів. Минув рівно місяць як ми з Серджіо стали батьками.
Нам було важко, але ми знали, що через це проходять всі батьки і в житті ніщо так легко не дається.
Втім, це були приємні та такі довгоочікувані дні батьківства. Хоч не всі це розуміли і прагнули все робити як слід.
"Люба, а чому саме Стелла?" - якось запитав Серджіо.
"Це важко пояснити. Можна сказати, що все було на рівні підсвідомості. Зранку прокинулася і зрозуміла" - відповіла я.
"Добре. Нехай буде так. Але тоді хлопець має бути Стефан" - сказав Серджіо.
Я промовчала та лише усміхнено кивнула головою.
Минуло десь більше 7-ми місяців з того часу як Стелла з’явилася на цей світ. Часом було вкрай важко, а часом навіть нестерпно, але незважаючи на все це в нашій родині панував мир і злагода. Минуло 8 місяців і Серджіо все більше почав замислюватися над своєю мандрівкою до США. Але доля не проходила осторонь та все вирішила сама.
На дворі був похмурий ранок і я знаючи, що донечка ще спить, не поспішала вставати.
На відміну від мене Серджіо вже давно не спав та сидів на кухні все більше замислюючись над необхідністю летіти в невідому йому країну. Її називали по різному, але в розумінні Серджіо це була країна можливостей. Втім, Кетрін не поділяла таких поглядів та відносилась до цього з великою насторогою.
"Коханий, ти де?" - промовила я тримаючи на руках доньку. "Я на кухні, любі мої дівчата" - відповів Серджіо.
"Чому ти так рано прокинувся.? Що сталося?" - запитала я.
"Чомусь важко спати. А від безсоння я починаю крутитися і тоді мене опановує страх розбудити дитину" - відповів Серджіо.
Я лише на мить подивилася в очі Серджіо та не сказавши ані слова вийшла з кухні.
"То ти йдеш їсти ? І ти не забула, що вже дитину пора кормити" – наголосив Серджіо тим самим припинивши панування тиші.
Я повернулася до кухні та мовчки спробувала посадити донечку за столик для годування.
Втім, бажання доньки залишатися на руках у матері набагато переважало прагнення самої матері.
Не витримавши такого натиску Кетрін порушила започатковану нею тишу та сказала - "Може ти допоможеш зрештою?".
Серджіо зрозумів мій натяк та з легкістю підставив її своє "плече".
"Дякую. Я вже і не сподівалася, що ти мені допоможеш. Ти так довго чекав..." - прокоментувала я.
"Я допоможу завжди і не треба робити вигляд, що ти все мусиш робити сама. Є деякі речі, що навіть мені не під силу" - сказав Серджіо.
А якщо чесно, то ти краще зайвий раз натякни і я зроблю все, що повинен" - продовжив Серджіо.
"Ок. А ти зі свого боку спробуй теж проявляти більше активності. А ще я хочу тебе дещо запитати ..." - сказала я.
Серджіо уважно подивився на мене, тим самим натякнувши мені на те, що готовий почути запитання.
"Ок. Ти коли збираєшся їхати ? Чи ти вже передумав?"- запитала я.
"Ні. Відсвяткуємо іменини донечки і я одразу поїду. Чи ти маєш щось проти?" - відповів Серджіо.
"Я з самого початку була проти. Але часом буває, що і сама замислююся над тим як могла би сидіти на відкритій терасі та дихати свіжим повітрям. А особливо навесні, коли так неймовірно гарно співають пташки..." - сказала я.
Але не встигла я закінчити свою думку як Стелла почала плакати, тим самим повертаючи мене до реального життя та моїх реальних обов’язків.
"Донечко моя, все добре. Треба лише трохи потерпіти і в нас все змінитися" - прошепотіла я взявши доньку на руки.
«Та вона напевно хоче їсти» - прокоментував Серджіо дивлячись на доньку.
"Звісно хоче. Вже пройшло майже 2 години як Стелла їла. Тримай її, а я зараз щось підготую" - прокоментувала я.
Серджіо тримаючи донечку на руках все більше починав заглиблюватися в думки про мандри. І це ще більше його переконувало в необхідності здійснити цей вкрай важливий життєвий крок.
"Доню, давай їж і не розглядайся навколо. Навколишній світ нікуди не зникне, а їжа стане вкрай непридатною для твого споживання. Ти ще маленька дівчинка і маєш їсти виключно все свіже та максимально наближене до натурального. Хоча в своєму житті ти спробуєш дуже багато і далеко не все смачне буде корисним" - розповідала я донечці.
Стелла слухала мої слова уважно, а може я просто хотіла в це вірити.
Минуло хвилин 30 і я зрозуміла, що не може все так просто відбуватися. Це було зумовлено тим, що всім своїм нутром я була категорично проти того, щоб Серджіо на невизначений строк залишив мене саму з дитиною. Але дану проблему ускладнювало ще і те, що Серджіо просто був "помішаний" на бажанні переїхати у власний будинок. І незважаючи на всі мої вмовляння Серджіо був непохитний та рішучий як ніколи.
"Як ти собі уявляєш мене одну з дитиною і без роботи?" - запитала я.
"Це лише тимчасово. Так що не хвилюйся і вір в мене. Я зроблю все, що маю, і швидко повернуся" - відповів Серджіо.
Я не хотіла та не могла вірити словам Серджіо, оскільки в нього не було жодного шансу реалізувати свою мрію.
Але це все ще має бути попереду, а наразі я намагалася застерегти Серджіо від помилок в житті.
Але Серджіо не був би сам собою якби не робив так як він сам того бажав.
Саме так відбувалось і цього разу. Серджіо щоденно аналізував свій маршрут від аеропорту до місця проживання батька Марка. Серджіо навіть вночі промовляв в голос все, що мав казати батькові Марка.
Хоч його слова і були щирими та сповненими надії на краще, але Серджіо все одно не був захищений від поразки. Але це все попереду і наразі Серджіо лише на шляху до своїх звершень.
Я щодня прокидалася зранку та з острахом очікувала почути від Серджіо два слова - "Я їду...".
"Це вкрай важко жити в очікуванні невідомого, але ж мене ніхто не питає... Я маю жити і тішитися, що воно таке" - якось сказала я.
"Це було питання чи ствердження?" - здивовано запитав Серджіо.
"А сам ти як думаєш. Твоя кохана людина залишиться сама з твоєю ж дитиною і невідомо коли ми тебе дочекаємось. А до того часу як нам прожити? Що робити?" - знервовано відповіла я.
"Але ж я їду не на відпочинок. Можливо навіть зможу домовитися про заробіток в посередництві з працевлаштування. Тим більше батько Марка буде зацікавлений, щоб допомогти людям з роботою, бо і самому перепаде великий шматок.
«Але це все поки на словах і доти я не спробую, то ніколи не дізнаюся" - сказав Серджіо з надією на краще.
"Я тобі хочу вірити..." - прошепотіла я.
Почувши ці слова Серджіо стояв мовчки та не знав, що далі робити.
Я розмірковуючи над словами Серджіо і надалі продовжувала аналізувати його
слова.
"Ти зрозумій одну річ - я завжди тебе підтримаю, але при умові, що це не
зашкодить нашим спільним інтересам. Твоє бажання має право не лише на існування, а і на реалізацію. Але треба пам’ятати, що наразі ти не в змозі довести це до кінця. Тож краще спинися зараз і не жалкуй ні про що. Домовились?" - сказала я.
Серджіо лише усміхнувся та не сказавши жодного слова вийшов з квартири і попрямував на вулицю.
Побачивши це я лише встигла прокричати - "Ти куди побіг...?" Але відповіді я так і не почула...
Минуло 3 години з тієї миті як Серджіо вийшов з квартири та ще досі не повернувся...
Я сиділа мовчки з телефоном в руках та дивилася на доньку.
Раптом в моїй голові промайнула думка - "Наберу його телефонний номер та запитаю. Але телефон чомусь вперто цього не хотів. Це наче "жива" істота яка бореться з людським примусом... "
"Це якась маячня. Справа не в телефоні, а в мені самій ..." - подумала я.
Минуло ще 3 години, а Серджіо так і не прийшов. Навіть його телефон мовчав як "партизан".
Я поступово почала втрачати контроль над своїми емоціями і це було помітно навіть для нашої малолітньої донечки.
"Так, твоя матуся втрачає контроль, бо твій тато робить все на свій розсуд і не рахується зі мною. Твій тато взагалі-то хороша людина, але місцями проявляється його впертість і він втрачає контроль над своїми діями. Хоча якщо взяти в загальному, то такого батька треба ще пошукати. Але ми цього твоєму татові казати не будемо, бо ще грішним ділом зазнається" - сказала я своїй донечці.
Хоч я і розуміла, що донечка ще зовсім маленька, але чомусь очікувала від неї відповідь на мої слова відносно Серджіо.
Або так склалося, або для цього прийшов час, але дослухавши мої слова до кінця Стелла у відповідь усміхнулася та ніби погоджуючись з матір’ю кивнула головою.
Можливо для мене це не стало такою несподіванкою як для багатьох інших батьків, але я давно чекала цього і нарешті це сталося.
Натомість я усміхнулася у відповідь та сказала - "А повтори ще разок". Але Стелла лише заперечливо кивнула головою…
Втім для мене це також була маленька перемога і лише від самої тільки думки про це я ставала ще щасливішою.
Минуло ще близько 3 годин і я вже була дуже близька до втрати будь-якої надії, але доля вирішила все інакше.
Серджіо відкрив вхідні двері та увійшов до квартири.
Подивившись на Серджіо я промовчала, але всім своїм виглядом дала зрозуміти, що готова його "вбити" за такий вчинок.
"Я все поясню і ти повинна мене зрозуміти. Але зараз я втомився і дуже хочу спати" - прошепотів Серджіо та пішов до ванної кімнати.
"Сподіваюсь ..." - промовила я та пішла з дитиною спати.
Наступного дня я прокинулася дуже рано з думкою про необхідність з’ясування істиної причини для такого вчинку Серджіо.
Але Серджіо не примусив себе довго чекати та підійшовши до мене простягнув мені великий паперовий пакет.
"Це що таке?" - запитала я.
"Це наше майбутнє житло або інвестиції для розвитку дитини. Вирішуй сама" - сказав Серджіо.
"Де ти це взяв? Вони що крадені?" - схвильованим голосом запитала я.
"Все законно. Але я маю їх ще відпрацювати і для цього знадобиться ще чимало часу. Але в будь-якому випадку вирішуй. А я маю бігти працювати. Прийду знову пізно" - сказав Серджіо та вийшов з квартири зачинивши ззовні вхідні двері.
Я стояла мовчки та не знала, що мені робити далі.
Але час розставив все на свої місця і молоді батьки разом з своєю донькою вже готувалися переїхати до нового будинку.
З одного боку Серджіо був щасливий, а з іншого в його душі було суцільне розчарування.
Це було зумовлено тим, що утримання будинку потребувало значних фінансових затрат, а Серджіо наразі не міг в повній мірі їх забезпечити.
Але незважаючи на все це я була щасливою навіть від тією думки, що буду жити у власному будинку.
І саме в мить найбільшого розчарування Серджіо згадує про це і тим самим зігріває свою душу.
Але наше життя не завжди сповнене суцільними позитивними моментами і ми повинні завжди бути готові до будь-яких життєвих випробувань.
Втім, Серджіо продовжував наполегливо боротися і як завжди сподівався, що всі його труди не марні.
"А що ми будемо робити якщо у нас буде ще одна дитина?" - запитала я і тим самим поставила Серджіо в незручне становище.
"Спочатку я на радостях нап'юся, а коли протверезію, то почну думати, де шукати додаткові кошти. Хоча якщо брати в цілому, то це було б неймовірно класно. А тим більше якби це була дівчинка" - відповів Серджіо.
"А ти не забагато хочеш, любий мій?!" – усміхнено прокоментувала я.
В ці хвилини Серджіо відчував себе по справжньому щасливою людиною і ніщо буденне його не могло хвилювати.
Але так не могло тривати вічно і ця життєва істина була відома Серджіо вже дуже давно. Але іноді Серджіо все ж сподівався, що цього разу все буде зовсім інакше. Але за весь цей час доля не дозволяла Серджіо втрачати пильність та примушувала Серджіо весь час тримати себе в тонусі.
"Любий, все гаразд?" - перериваючи тишу запитала я. "Так. Все добре. А що?" - запитав Серджіо.
"Просто хвилююся за тебе" - відповіла я.
Серджіо не став розвивати діалог з цього приводу та обмежився лише словами вдячності.
Але я не погодилася з таким розвитком подій та вирішила продовжувати далі. "Тебе послухати, то ти крім слів вдячності більше нічого не можеш . Але чому це
так? Чи я в цьому житті більше нічого не заслужила?" - запитала я тим самим продовжуючи діалог з Серджіо.
Натомість Серджіо спромігся ухилитися від цього запитання та взагалі на нього не відповідати.
Я в свою чергу продовжила свій тиск і не збиралася зупинятися.
Але ні моя наполегливість, ні моя банальна впертість не допомагали. Серджіо продовжував мовчати та робив все можливе, щоб цей діалог закінчився і при цьому якомога швидше.
Нарешті я дала слабину і Серджіо зітхнув з полегшенням.
"Ну ти і вперта... Але я зміг це подолати і це вже остаточно" - сказав Серджіо.
"Це лише сьогодні, а вже завтра все буде інакше" – прокоментувала я.
Почувши ці слова Серджіо попрямував до ванної кімнати. Минуло десь 30 хвилин, але Серджіо так і не виходив. Не зрозумівши в чому причина я вирішила піти до ванної кімнати та пересвідчитись, що там насправді нічого не сталося.
Відчинивши двері до ванної кімнати я виявила, що там нікого немає. Наступила мовчазна пауза...
Десь хвилин через 15 пролунав телефонний дзвінок і перервав мертву тишу. "Алло. Це хто?" - запитала я.
У відповідь я почула лише тишу.
"Хто ви ? Яке Ви маєте право мені телефонувати?" - прокричала я.
Але відповіді я знову не почула.
"Що за якась" - подумала я.
Але невдовзі телефонний дзвінок пролунав знову і не очікувано для себе я почула жіночий голос.
"Це Кеті?" - сказав невідомий жіночий голос.
"Може Ви не полінуєтеся уточнити яка саме Кеті, бо як мені відомо таких багато" - з долею іронії відповіла я.
"Кеті, припини говорити фігню. Ти чудово знаєш, що мені потрібна ти" - з нотками образи в голосі відповів невідомий жіночий голос.
"Взагалі то, я Вас не знаю. Але незважаючи на це Ви дозволяєте собі так поводити себе по відношенню до мене" - промовила я.
"Ти мене чудово знаєш і це факт. Але чому ти не можеш згадати мене, то я не знаю. Хоча з другого боку добре, що ти хоч і так звернула увагу на мене" - обурено відповіла невідома дівчина.
"Я не збираюсь відгадувати ребуси. А тому припиняю цю безглузду розмову" - сказала я та вимкнула телефон.
Виплеснувши з себе всю агресію зумовлену відсутністю Серджіо та дзвінком невідомої жінки я поступово почала себе заспокоювати.
Втім, все було не так прозоро та ясно.
За мить знову пролунав телефон, але як не дивно цього разу я почула чоловічий голос.
"Ви вирішили мене вже зовсім довести до крайньої межі? Чи у Вас вже зовсім немає якоїсь людської поваги ?" - обурено сказала я своєму співрозмовнику по телефону.
"По відношенню до мене це дуже агресивно. Я ще нічого не встиг Вам сказати, а вже отримав таку порцію негативу. Це вже занадто...." - прокоментував мій вчинок невідомий чоловік.
"Алло... Ви ще на зв’язку " - знервовано сказала я.
Але невідомий мені співрозмовник не виявив бажання продовжувати цю дискусію та достроково припинив розмову.
"Та пішов ти " - сказала в голос я.
Пройшло ще дві години і на дворі вже була темна ніч.
На моїй душі був суцільний неспокій та розбрат. Я не розуміла за що мені таке щастя і як все це подолати.
За мить я та Стелла разом лежали на ліжку і готувалися до сну.
Але ми не завжди можемо розраховувати на той розвиток подій, який ми самі собі обираємо.
В мить пошуку душевного заспокоєння та рівноваги я почула як відкриваються вхідні двері.
Залишивши Стеллу на ліжку та впевнившись в її безпеці я поспішила до вхідних дверей.
Але на моє здивування Серджіо прийшов додому не сам.
"А хто вона така і що вона тут робить?"- запитала я в Серджіо.
"Ти про кого взагалі говориш? Тут крім тебе з донькою і мене більше нікого немає. В тебе певно сильна перевтома. Йди відпочинь, а я ще піду щось поїм" - сказав Серджіо та пішов на кухню.
"То ти мене за д... сприймаєш?! Ти думаєш я не розумію, що ти мені з нею зраджуєш?! Мало того ти її ще сюди притаскав" - крикнула я не приховуючи своєї люті. "Заспокойся. Тут нікого немає. Але якщо ти і надалі наполягатимеш, то я вимушений буду викликати швидку невідкладну допомогу" - майже пошепки відповів Серджіо намагаючись тим самим заспокоїти мене.
"Вона пішла в ванну кімнату. Так що не треба мене переконувати у зворотному. Я чудово знаю, що я права" - прокоментувала я.
"Ок. Йдемо разом до ванної кімнати. Але якщо її там немає, то виконаєш моє бажання на наступний Новий рік. Домовились?" - запитав Серджіо.
"Це занадто. Але я згодна" - відповіла я.
Після досягнення згоди ми з Серджіо одночасно підійшли до ванної кімнати. На душі було важко, але я знала, що життя продовжується далі.
Відчинивши навпомацки двері ванної кімнати я десь хвилин 10 не могла наважитися подивитися на реальну картину. Втім, з другого боку я розуміла, що чим довше я затримувалася, тим більше шансів на мій програш. Відкривши свої очі я не відчула полегшення, а навпаки мені стало ще гірше.
З одного боку я схилялася до думки, що таємнича жінка встигла вийти поки я стояла з заплющеними очима, а з іншого боку я розуміла, що це може бути лише моя фантазія і Серджіо насправді ні в чому не винен.
Але одна річ все ж не давала мені зовсім втратити віру в себе і як не дивно це був один з елементів жіночого одягу.
"Ось подивися на цей бюстгальтер і скажи хіба він може бути моїм?" - сказала я намагаючись бути стриманою.
" Відповідь доволі проста. Це твій і тільки твій. А купила ти його в зв’язку з годуванням дитини" - сказав Серджіо.
"Який ти вигадливий. А це нічого, що це цьогорічна модель?" - обурено сказала
я.
"А це нічого,що ти ще вночі годуєш доньку. І він призначений полегшити процес
годування?" - сказав Серджіо.
"Швидко ти вмієш придумати. А ти не забув часом, що я цей колір ненавиджу?!" - продовжила я.
"Якщо ти не полінуєшся пригадати, то я його замовляв в інтернет-магазині і цей колір мені прислали по причині відсутності того, що я хотів" - прокоментував Серджіо.
"Той про який ти говориш, то він зараз на мені. Так що подумай ще раз, бо інакше буде гірше" - обурено сказала я.
"А це нічого, що в тебе зараз під майкою немає бюстгальтера? Чи це мені теж привижається?" - сказав Серджіо.
"Цього не може бути" - прокоментувала я машинально піднявши руки до своїх грудей.
Але незважаючи на такий розвиток подій я не зупинилася та вирішила взяти ще один шанс.
"А це по твоєму що таке?! Я таке ніколи не носила і не збираюся" - сказала я піднявши з підлоги жіночі стрінги.
Але Серджіо не здавався та продовжував відстоювати свою позицію.
Достеменно ще не було відомо як має все скластися, але Серджіо знав точно - йому пощастить добитися правди.
Хоча мої слова і не звучали як вирок Серджіо все ж намагався звести до мінімуму всі можливі ризики.
"А ти часом не забула як купувала їх для своє ліпшої подруги та намагалася їх сама на неї одягнути. Але твоя подруга не витримала та залишила подарунок валятися на підлозі. Чи ти може будеш заперечувати всі ці обставини?" - прокоментував Серджіо у відповідь на мої слова.
"А чому ти тоді їх не забрав з підлоги і вони досі тут валяються?" - запитала я.
"А все доволі просто. Ти сама наполягла, що прибирати їх буде твоя подруга, яка повернеться вибачатися перед тобою. Хоча за що вона мала вибачатися я не розумію. Так само мені не зрозуміло з якого це переляку вона мала повернутися" - відповів Серджіо.
Я довго дивилася на Серджіо та нічого не говорила, але всім своїм виглядом давала зрозуміти, що я страшенно розлючена.
Серджіо незважаючи на свою удавану врівноваженість не знав куди себе подіти. В такі миті людина починає аналізувати свої життєві кроки та дає їм оцінку. Саме так мало відбуватися і цього разу.
Втім я йшла на крок попереду та не давала Серджіо жодних шансів на роздуми. "А скажи мені, мій любий, чому ти так себе поводиш? Ти чудово розумієш, що я
права, а намагаєшся виставити мене як якусь дурепу. Зізнайся вже нарешті і ми підемо далі" - зауважила я.
"Почнемо з того, що мені немає в чому зізнаватися. Твоє бажання почути від мене те, що хочеш ти, є помилковим та таким, що дуже швидко призведе до негативу" - сухо відповів Серджіо.
"Добре. Роби як знаєш. Але пам’ятай, любий мій, що моя довіра до тебе стала ще менше" - відповіла я та пішла на кухню приготувати дитині їсти.
"Не треба мене лякати. Я сам кого хочеш налякаю" - крикнув у відповідь Серджіо та вийшов з квартири.
"Ну і катися. Мені і без тебе буде добре"- сказала я та подивившись на доньку заплакала.
Минуло дві доби, а Серджіо так і не було. Я настільки вже втомилася від безглуздих з’ясувань стосунків, що вже навіть була готова залишитися назавжди сама.
Але доля знову все вирішила за мене і мені нічого не залишалося як змиритися.
На вулиці була глибока ніч, але Серджіо ніяк не міг заснути. В його голові крутилося так багато думок, що він навіть не міг уявити, що все це від банальної сварки.
Минуло ще дві доби...

Я продовжувала займатися своїми буденними справами і вже навіть не надавала значення факту відсутності Серджіо. На душі був неспокій, але я втомилася від всіх цих хвилювань та очікувань невідомого.
Раптом в квартирі пролунав телефонний дзвінок і це ще більше розхвилювало мене.
"Алло..." - сказала я.
"Доброго дня. Це відносно Вашого чоловіка. Він потрапив в дуже погану ситуацію..." - сказав невідомий чоловічий голос.
"В мене немає чоловіка. То ж ви помилилися номером телефону " відповіла я та вимкнула телефон.
Невдовзі незнайомець зателефонував ще раз.
Але я не бажаючи ще більше себе розчаровувати вирішила не відповідати. Незнайомець продовжував телефонувати кожні 5 хвилин. Незабаром мій телефон замовк і на моїй душі стало незначне полегшення.
Раптом з невідомого номера прийшло повідомлення і в мить я зрозуміла, що насправді все дуже серйозно. Намагаючись як умога швидше з’ясувати всі подробиці я зателефонувала на останній з пропущених викликів. Але номер був вимкнений.
"Що за х... Ти ж мені щойно телефонував. А тепер його вимкнув.." - подумала я. За мить пролунав телефонний дзвінок і я не гаючи часу одразу відповіла.
"Наразі в мене дві новини.. " - сказав невідомий чоловічий голос.
"Ну то кажіть все як на духу. Я чекаю…" - промовила я.
"Перша - ваш чоловік живий і десь через місяць він буде тут. Друга - десь приблизно в цей самий строк до суду передадуть справу відносно Вашого чоловіка по факту пограбування банку" - сказав невідомий чоловік.
"Це такий жарт? Чи Вам дійсно немає чим зайнятися?" - обурено запитала я в незнайомця.
"Вірити мені чи ні це ваша справа. Але реальну картину я Вам відкрив. Тож чекайте на свого чоловіка. А ще краще Вам варто переконати його в недоцільності подальшого вчинення таких дій. Бо в гіршому випадку він може не дожити до свого наступного дня народження" - тихо відповів незнайомець та поклав телефон.
Я ще довго розмірковувала над словами незнайомця, але незважаючи на всі зусилля я так і не змогла вловити істину в словах незнайомця. Дане було зумовлене тим, що я ще остаточно не вирішила чи варто слухати того незнайомця, чи варто взагалі йому вірити.
Втім, доля вже вкотре все вирішила сама.
В мить емоційного підйому я навіть не очікувала, що хтось може увійти до квартири і вже не кажучи про те, щоб заговорити зі мною.
"Кеті, ти вдома?" - пролунав знайомий голос. "Можливо " - ніби жартома відповіла я.
"Підійди до мене, будь-ласка.." - продовжив знайомий голос. "Тобі треба, то сам і йди" - продовжила я.
Але у відповідь я почула лише звук дверей, які зачиняються.
"Не зрозуміла. Я що вже зовсім якась д...?! Хто дав тобі право так зі мною поводитися?!" - промовила вголос я.
Але відповіді я не почула хоч би як сильно я того не бажала.
Минуло кілька годин і я зрештою починала розуміти, що все це виключно моя уява.
Бо як інакше все це пояснити, коли людина яка щойно прийшла додому сказавши лише пару слів тікає в невідомому напрямку.
Або ж все це пояснюється тим, що людина не хоче обтяжувати свою кохану половинку життєвими негараздами, які звалилися на її голову наче перший сніг.
Хоча в другий варіант відповіді я практично не вірила, але всеодно залишалася згрупованою та впевненою в своїх діях.
"А може це не моя уява... І все це відбувається саме так як це комусь потрібно. Але єдине питання в тому як знайти цю людину і як зробити це як умога швидше?! Як...» - подумала я.
Ще одна мить і я вже стояла біля щойно відкритого вікна та дивилася на випадкових перехожих.
Раптом на мене хтось подивився, злегка усміхнувся та дуже швидко відвернувся. "Що ти виробляєш? Ти що не розумієш, що можеш налякати дівчину?" - крізь
відчинене вікно пролунав незнайомий жіночий голос
"Та й нехай... Що з нею має статися ?! Вона в себе вдома і ніхто їй нічого поганого не зробить. А якщо і налякається, то просто закриє вікно і все" - обурено відповів незнайомий чоловік.
"Зі мною все гаразд. Ви мене не налякали" - крикнула я дивлячись на незнайомців.
"Ми за Вас раді. Але нам це абсолютно не цікаво" - відповіла незнайома жінка дивлячись в моєму напрямку.
"То навіщо Ви тоді до мене вчепилися... Навіщо взагалі витріщалися в моє вікно... Вже не кажучи про те,що Ви наглим чином мене обговорювали в моїй же присутності
..." - обурено крикнула я.
Але незнайомка вирішила не вступати а дискусію та обрала позицію мовчання. "Всі Ви такі. Тільки би з когось щось тягнули. Але ж не варто забувати, що треба
щось і взамін давати. Як же так ... Дуже сумно" - сказала я подивившись на незнайомку та закрила вікно.
Хоча глибоко всередині я розуміла, що крім своїх близьких я не потрібна нікому. Цей діалог міг би тривати ще довго, але незнайомка вирішила піти геть.
"Так завжди і відбувається.. " - подумала я дивлячись на те як незнайомка зникає десь в далечині.
Раптом в моїй квартирі пролунав телефонний дзвінок і це одразу привело мене до свідомості та тверезого мислення.
"Алло.." - сказала я.
"Кеті, забери мене звідси. Я тебе благаю" - пролунав голос Серджіо. "А ти де?" - крикнула я у відповідь.
Але у відповідь я почула лише короткі гудки.
"Вот лихо. Я втрачаю здоровий глузд чи все це дійсно відбувається" - почала розмірковувати я.
Але оскільки відповіді мені ніхто не міг надати,тому і мусила все вирішувати сама.
Я напевно вже і звикла, але я не хотіла на цьому акцентувати свою увагу. Минуло дві години з того моменту як до мене зателефонував Серджіо. Принаймні я хотіла в це вірити.
Навкруги наступила тиша і спокій. я зібравшись з думками вирішила піти спати.
Тим більше, що донечка вже давно дійшла до такого висновку.
Раптом я відчула трохи забуті, але ще досі знайомі відчуття.
"Я вагітна... Та не може такого бути... Коли я могла встигнути.." - розмірковувала я вголос.
"Може... На відміну від багатьох ти встигаєш абсолютно все і навіть більше" - пролунав голос Серджіо десь з глибини кімнати. Я стояла мовчки та боялась навіть поворухнутися.
"Тебе тут немає. Я сама" - подумала я.
В цю мить я відчула ніжний, але водночас прохолодний дотик до своїх рук.
"О, Боже... Я зараз втрачу свідомість від такого страхіття " - крикнула я та ледь тримаючись на ногах попрямувала до свого ліжка.
"Не варто туди поспішати. Ще трохи зачекай " - знову пролунав голос Серджіо. "Та де ж ти є... ?! Виходь вже нарешті. Чи ти хочеш щоб я остаточно втратила розум і віру в себе?! А про дитину ти подумав?" - ледь стримуючи емоції прокричала я.
Але на моє здивування до мене ніхто не вийшов, а голос зник у далечині.
Наступного ранку я обмірковуючи всі ці події дійшла лише до одного висновку - не варто вірити всьому,що бачиш і чуєш.
Але це було лише припущення і воно жодним чином не вирішувало нехай тимчасової, але проблеми, яка заклечалася в тому, що я щиро вірила в те, що Серджіо поруч і мені все це не привижається.
Але факти,які могли б підтвердити цю аксіому,були відсутні.
Я на мить подумки повернулася на кілька годин назад та спробувала зрозуміти,що пішло не так. Але знайти на перший погляд просту відповідь мені поки ще не вдалося.
Так могло тривати досить довго, але я розуміла, що ніч не вічна і треба хоч трохи відпочити.
Роздягнувшись я лягла на ліжко та ледь закривши очі почала дрімати. В цю мить я відчула себе такою самотньою,що аж ставало страшно.
Але я розуміла, що це все треба перебороти та жити далі. Саме з цією думкою я і заснула.
Було важко сказати чи мій сон був глибоким та солодким, але на моєму обличчі спостерігалася радість та позитивні емоції. Хоча цього ніхто не міг побачити,оскільки я була абсолютно сама.
"Ти спиш?" - пролунав голос у темряві.
Я ледь відчинивши очі вирішила промовчати та не реагувати на це запитання.
В цю мить я відчула теплий дотик до моїх грудей. "Хіба ти це не відчуваєш?" - продовжував голос.
Але я вирішила продовжувати мовчати та нічого не робити.
"Може ти і права . Краще мовчи та отримуй задоволення '- продовжував голос.
Але я навіть і не збиралася робити так як хоче хтось. Зібравшись з силою духа та переборовши свій внутрішній супротив я спромоглася підвестися з ліжка ,але раптом щось дуже сильне мене зупинило на півшляху.
"Я хочу встати..."- знесиленим голосом прокричала я.
В цю мить я не почула відповіді, але внутрішній голос мені підказав, що мені варто спробувати ще раз.
На моє здивування ця спроба пройшла легко і без жодних зупинок. Якщо подивитися на дану ситуацію зі сторони,то складається таке враження,що я сама не хотіла підвестися з ліжка. Але як свідчить життєвий досвід не варто вірити всьому тому, що не бачиш.
Саме так я мала би вчинити цього разу, але я вирішила до останнього, що все це відверта та неприхована правда.
Але доля зіграла зі мною нечесно та вкотре нагадала мені про те яка я наївна і чутлива.
"Тебе не існує. Будь ти проклятий"- з усієї сили кричала я.
Мій крик був настільки сильним,що навіть донька, яка від нього прокинулася,
не намагалася спробувати плакати.
"Правильно, доню, не треба тобі плакати. Ти маєш бути сильною і підтримувати свою матір. Я звісно розумію,що ти ще зовсім маленька,але ще змалечку людина має започаткувати формувати себе як особистість і в подальші роки життя ці риси зміцняться або зникнуть назавжди" - відповіла я дивлячись у вічі своєї доньки.
Минуло кілька годин з того моменту як я прокляла Серджіо. Мене не мучало сумління, я взагалі не думала про це і лише хотіла просто жити далі.
Але деякі речі не дають нам право вибору і людина не завжди спроможна їх уникнути.
Саме так відбувалось і цього разу.
Чи то в силу своєї байдужості, чи то в силу інших причин я викинула з своєї голови думку про вагітність.
Втім мій організм давав про себе взнаки.
"Щось мене так нудить. Ніби їм все свіже і харчі в холодильнику довго не тримаю. А може я дійсно вагітна ?! " - подумала я та подивилася на свою донечку.
Ніби щось відчуваючи Стелла з усією притаманною їй уважністю дивилася на мене.
" Ти щось відчуваєш ? В мамі щось змінилося? Але що ти можеш ще відчувати ?!"- сказала я.
Стелла демонстративно відвернулася тим самим показуючи, що образилася на слова матері.
"Доню,ти образилася на мої слова? Ти вже навіть не хочеш на мене подивитися ?" - запитала я.
Але Стелла демонстративно мовчала та навіть і не думала подивитися на мене.
Щоб якось загладити свою вину я вирішила запропонувати донечці піти до зоопарку.
Стелла ніби і не заперечувала стосовно цього, але як мені здалося цього було недостатньо для цілковитого примирення.
"Ну гаразд. Я обіцяю тобі купити ще щось смачненьке по дорозі в зоопарк"- ніби сподіваючись на успіх промовила я.
Стелла ледь помітно усміхнулася і я на якусь мить трохи зітхнула з полегшенням.
Дорогою до зоопарку Стелла усміхалася та була неймовірно радісна.
Підійшовши ближче до зоопарку Стелла раптом зупинилася та на якусь мить наче завмерла.
"Що сталося?" - крикнула я.
Повернувшись до мене Стелла показала мені в напрямку вольєра для мавп. "Боже ти мій. Я звісно чекала твої перші вподобання в зоопарку,але ніколи не думала,що це будуть саме мавпи"- підсумувала я.
Підійшовши ближче Стелла завмерла вдруге і цього разу вона була збентежена не на жарт.
"Доню, не треба так хвилюватися. Вони ж тебе не образять" - намагаючись заспокоїти дитину промовила я.
Стелла в свою чергу знову підняла руку та показала матері на те,що її насправді там збентежило.
Придивившись уважно я побачила як в вольєрі з мавпами працює чоловік,який був дуже схожий на Серджіо.
Не повіривши цьому я підійшла впритул до місця розмежування та на власні очі переконалася,що це дійсно був мій Серджіо.
Від побаченого мене переповняли емоції і я навіть не знала, що сказати в даній ситуації. Але не дивлячись на все це я була неймовірно щасливою знову побачити Серджіо.
"І де ти був весь цей час?" – запитала я.
"Тут.." - сухо відповів Серджіо та продовжив свою роботу в вольєрі. "То ти прийдеш додому?" - запитала я.
Але Серджіо нічого не відповів та пішов геть.
"Дивно. Сам показався, а потім сховався. То тоді навіщо ти взагалі приходив?!" - обурено подумала я.
Побачивши батька Стелла вмить перехотіла дивитися на звірів в зоопарку та потягнула матір до виходу.
Я довго не вагалася та вирішила відвести доньку додому.
Натомість Стелла дорогою додому була вкрай схвильованою та жодного разу не усміхнулася.
На всі поставлені мною питання Стелла не реагувала та вдавала вигляд, що взагалі мене не чує.
"Що з тобою доню?"- не витримавши такого напруження запитала я.
У відповідь Стелла лише усміхнулася на якусь мить та повернулася до свого попереднього стану.
"Не злися. Все буде добре. Твій тато обов'язково прийде і ми всі будемо разом"- промовила я.
Стелла у відповідь лише заперечно кивнула головою.
"Але чому? Хіба ти не віриш своєму татові?" - збентеженим голосом сказала я. Але Стелла у відповідь лише знову заперечно кивнула головою.
Я не знаючи, що сказати, вирішила промовчати і жодним чином не реагувати на таку поведінку доньки.
Тим більше я чудово розуміла, що своєю поведінкою Серджіо відштовхує доньку і ніхто не зможе цього запобігти окрім нього самого.
Але судячи з усього Серджіо це влаштовує і він не прагне до зворотного.
Але Стелла ще не до кінця це розуміла,тому нехай незначний,але все ж відсоток довіри залишався.
Повернувшись додому Стелла одразу потягнула мене на кухню, щоб я перевірила чи достатньо харчів для того щоб її батько міг поїсти.
Нехай Стелла і не знала які харчі на смак, але принаймні вона ще досі вірила, що батько від неї не відмовиться.
І ось наступив той час, коли в нашій родині зазвичай починають готуватися до вечері.
Але на моє здивування Серджіо не прийшов і навіть не попередив мене про своє спізнення.
"Ну, навіщо ти так ?! Хіба це так важко було зробити?!" - крикнула я. "Я за тобою. Озернись ..." - пролунав голос Серджіо.
Я не повірила цим словам Серджіо, але все ж повернулася і цього разу не помилилася.
"Ну ось ... Я тут... " - сказав Серджіо та усміхнувся дивлячись на мене. "Де ти був,любий мій?" - цілком суворо запитала я.
"Зараз вже не важливо... Головне,що ти з донькою поруч. А все решта повна ..." - розважливо відповів Серджіо.
Я не погоджувалась з цим і навіть намагалася заперечити, але в силу своєї внутрішньої доброти та неквапливості я зрозуміла, що не варто так усугубляти це питання.
Наступного дня Серджіо прокинувшись зранку поспішив на роботу. Але щойно він дійшов до свого робочого місця Серджіо як йому повідомили вкрай приголомшливу новину від якої він ледь не втратив здатність говорити.
"Тебе звільнено.. Але не це саме головне... Саме головне тут те, що через тебе захворіла одна з тварин і ти мусиш оплатити її лікування в повному обсязі" - сказав спеціаліст з кадрових питань в зоопарку.
"Але ж я навіть до неї не підходив і не кормив в той день. Там працював мій напарник і саме його в першу чергу слід питати" - обурено відповів Серджіо.
"Він вказав саме на тебе і надав нам докази, які вам буде вкрай важко спростувати" - відповів спеціаліст.
Минуло 2 місяця з того моменту як Серджіо звільнили. Але йому і досі не давали спокою.
Одного разу Серджіо знову зателефонували з зоопарку.
«Алло….» - промовив Серджіо.
"Доброго дня. Ви зможете до нас сьогодні завітати?" - запитав спеціаліст з кадрової роботи.
"Якщо чесно, то ні. Ви мене звільнили і я тепер вільний на всі 1000 %" - відповів Серджіо.
"Все вірно. Але окрім Вас цього більше ніхто не зможе зробити. Тож прошу Вас не відмовте" - продовжив спеціаліст з кадрової роботи.
"Ні. Це остаточне рішення" - відповів Серджіо та вимкнув телефон.
Минуло близько 3 годин і Серджіо знову зателефонували. Але цього разу номер був невідомий і тим самим це ставило під сумнів доцільності відповіді на нього.
Але пересиливши себе та свої страхи Серджіо набравшись сміливості відповів - "Алло... Це хто?".
"Доброго дня. Мене звати Маркос і я помічник міського голови. Я Вам вимушений був зателефонувати по тій причині, що в нашому зоопарку захворіла одна з тварин, а точніше мавпа. А вся складність в тому,що окрім Вас мавпа більше нікого не сприймає і як наслідок не дає можливість її лікувати. Тож не будьте байдужі до проблем братів наших менших" - промовив незнайомий чоловік.
"Мені важко в це повірити, бо за весь час моєї відсутності мавпа точно могла "подружитися" з кимось іншим. Тому придумайте щось оригінальніше, а потім телефонуйте" - сказав Серджіо та вимкнув телефон.
"Що сталося? Хто це був?" - запитала я.
"Просили приїхати в зоопарк, бо захворіла мавпа про яку я тобі розповідав. Хоча мені так здається, що все це маячня і мене просто хочуть обдурити в черговий раз" - сказав Серджіо.
"Не варто так. Візьми поїдь і все дізнайся. І там вже все вирішиш на місці. До того ж, ти їм всім ще раз нагадаєш про те,що ти дійсно добра і порядна людина, а вони звільнивши тебе вчинили вкрай погано» - сказала я намагаючись тим самим переконати Серджіо не приймати поспішне рішення.
"Може ти і права. Але щось в мене таке відчуття, що нічого доброго з цього приводу не вийде. Крім того, я більше ніж впевнений,що вся ця історія вигадана" - сказав Серджіо.
Я натомість нічого не відповіла та промовчала.
Незабаром Серджіо вже йшов в зоопарк. А ми з донькою в якості підтримки йшли непомітно позаду.
"Доброго дня. Чим можу допомогти?" - сказав Серджіо увійшовши до відділу кадрів зоопарку.
"Ви звільнені. То як ми взагалі можемо розрахувати на Вашу допомогу?!" - сказав спеціаліст з кадрової роботи.
"А хіба не Ви мені зранку телефонували та благали прийти? Хіба не Ви підмовили заступника міського голови? Хіба не Ви телефонували з свого телефону, номер якого в мене записаний ще з самого початку моєї кар'єри тут?" - ледве стримуючись наголосив Серджіо.
"Ні... " - сухо відповів спеціаліст.
"То ви мене за ідіота маєте? Чи думаєте, що я маю повірити у все це? То я вас хочу розчарувати - я не вірю жодному вашому слову" - відповів Серджіо та різко розвернувшись пішов на вихід з кабінету.
"А куди Ви так поспішаєте. Ми ще не закінчили нашу розмову. Не примушуйте мене залучати охорону зоопарку" - прокричав спеціаліст.
"Не треба мене лякати. Я сам кого хочеш налякаю. І взагалі Ви повинні переді мною ще вибачитися за таку зухвалу поведінку" - відповів Серджіо та вийшов з кабінету.
"Ну і вали. Тобі ж гірше буде" - подумав спеціаліст та повернувся до розпочатої з початку робочого дня справи.
"Вас випустили? А де відмітка з відділу кадрів?" -- запитав охоронець звертаючись до Серджіо.
"Про що Ви таке говорити? Це що стратегічний об'єкт? Чи може я в кармані маю винести мавпу або їжака?" - обурено, але водночас з повагою до співрозмовника відповів Серджіо.
"Йдіть. Я Вас не тримаю. Але пам'ятайте, що я Вас більше ніколи не пущу на територію адміністрації зоопарку. Я хотів як краще, а Ви починаєте мені грубити" - відповів охоронець.
"Стоп. Я лише прокоментував Вашу некоректну вимогу за так званий дозвільний документ для мого безперешкодного залишення території адміністрації зоопарку. Тим більше Вам чудово відомо, що я тут більше не працюю. Тож про що тут ще можна сперечатися. Я зробив все вірно" - відповів Серджіо.
"Я ще раз повторюю - йдіть. Але більше сюди ніколи не повертайтеся" - відповів охоронець та вказав на вихід з території адміністрації зоопарку.
"Дякую. Не смію навіть і хвилини тут затримуватися. Гарного дня" - ніби намагаючись залагодити конфлікт прокоментував Серджіо та покинув охоронювану територію.
Охоронець натомість змовчав та лише злегка всміхнувся.
Хоча Серджіо і не відчував за собою жодної провини, але на його душі залишився певний осад і він намагався його як умога швидше позбутися.
З цією метою Серджіо вирішив як найскоріше піти додому та побути ж донечкою яка його напевно дуже зачекалася.
Але повернувшись додому Серджіо був неймовірно здивований тим, що там нікого не виявилось і лише на кухонному столі лежав маленький шматок паперу на якому було два слова - "подумай добре".
Побачивши це Серджіо першочергово подумав про те, що Кетрін вирішила в черговий раз йому натякнути на його помилки і саме з цією метою пішла з донечкою на прогулянку тим самим надавши йому час для роздумів.
Але будь-якій людині в переважній кількості складних життєвих ситуацій притаманно помилятися і Серджіо не був виключенням.
Настала глибока ніч ...
Серджіо стояв біля вікна та уважно вдивлявся в далечінь. Хоча він напевно і сам не знав,що зможе там побачити.
Втім його погляд був пильним і здавалося,що ніщо не зможе його відволікти.
В цю мить до під'їзду будинку під'їхала тонована іномарка і з неї вийшов не високого зросту чоловік. Відійшовши буквально кілька кроків невідомий чоловік дістав цигарку та запалив її. В цю мить автівка, яка його привезла, різко розвернулася та зникла в темряві.
"Хто ти такий?! Що ти тут забув?!" - подумав Серджіо дивлячись у вікно.
Але відповідь не примусила себе довго чекати і Серджіо незабаром зумів дізнатися всю сутність відповіді на обумовлене ним питання.
В мить роздумів та вагань щодо їх правильності Серджіо ніби перенісся в віртуальний час. Але сильний стук у двері невідкладно повернув Серджіо до реального життя і життєвих проблем.
"Хто Ви такий? І чому Ви прийшли сюди в такий пізній час? Може Ви взагалі переплутали номер квартири? Хоча я Вас раніше ніколи не бачив,тому Ви точно тут не живете" - сказав Серджіо.
"Я, Метью. Мене прислав мій бос і він наполегливо просив Вас виконати його рекомендацію,яку він залишив на вашому кухонному столі. Тож яке рішення Ви прийняли ?" - промовив незнайомець.
"Я зроблю все щоб повернути своїх дівчат..." - відповів Серджіо.
"Мудре рішення. Збирайтеся і я вас чекатиму а машині" сказав Метью та попрямував до виходу.
За кілька хвилин Метью та Серджіо стояли біля під'їзду та чекали повернення автівки.
" Наша розмова зайняла трохи більше ніж. кілька хвилин. То чому Вас не дочекалися?" - запитав Серджіо.
"Дуже багато запитань,друже мій. Босу це не сподобається"- відповів Метью.
"Так він нас не чує. Чого ж тут боятися" - прокоментував Серджіо.
"Повірте мені він чує і бачить абсолютно все. Ви навіть про це ніколи і не здогадаєтеся.. Мені давно казали,що він дружить з нечистою .." - відповів Метью.
"Та Ви цілий знавець свого боса. Це дуже рідкісне явище в наш час" - відреагував Серджіо.
"Ні. Я просто ще з раннього дитинства дуже прискіпливо відношуся до всіх деталей починаючи з самих дріб’язкових. Хоча, стоп. З якого це дива Ви мене тут допитуєте. Ану бігом замовкніть" - знервовано сказав Метью.
"Я навіть не сказав жодного кривого слова. Ваша агресія абсолютно не виправдана" - відповів Серджіо та на якусь мить відвернувся в протилежний від Метью бік.
"До речі, під час поїздки в авто навіть не намагайтеся виглядати у вікно. Бо я буду вимушений Вам на голову одягнути мішок. Чуєте мене ?" - намагаючись бути врівноваженим сказав Метью.
"Добре. Немає чого тут бурчати. Я просто закрию очі і буду чекати,коли мене привезуть до місця призначення" - відповів Серджіо.
За мить поруч з Серджіо зупинилася тонована іномарка. Але як здалося Серджіо це була абсолютно інша машина. Хоча для нього особисто це не було вкрай важливим фактором.
"Прошу. Не затримуйте себе і мене"- промовив Метью відкриваючи задню пасажирську дверку авто.
"То куди ми їдемо ?" - запитав Серджіо.
"Все дізнаєтеся на місці. А до тих пір терпіння і сила волі щоб дотриматися обіцянки" - відповів Метью.
"Що Ви маєте на увазі? Про яку силу волі йде мова?" - трохи здивованим голосом запитав Серджіо.
"Все. Давайте трохи спинимося і дочекаємося завершення цієї поїздки. Бо поки дійде до кінця ,то вже не буде про що говорити" - сказав Метью.
"Гаразд. Втім,ваші слова абсолютно мене не переконали. Але хай вже буде так" - сказав Серджіо та замкнувся в собі.
Невдовзі машина зупинилася біля приміщення найбільшої в місті банківської установи.
"Привезли мене оформити для Вас кредит. Ви буде тратити,а я повертати?!" - з іронією в словах сказав Серджіо.
"Якраз навпаки. Ви маєте дещо зробити аби погасити той борг який у вас є. Але про це вам краще розповість мій шеф. Тож виходьте і вперед за мною" - наказовим тоном промовив Метью.
Увійшовши до приміщення банківської установи Серджіо опинився в неймовірно великому холі,який було оздоблено за всіма сучасними вимогами. Він був водночас практичний та розкішний.
"Я таких розкошів ще ніде не бачив. Ось це люди жирують" - подумав Серджіо.
"Не затримуйтеся, бо шеф не терпить запізнень" - ніби тим самим повертаючи до реального життя пролунав голос Метью.
"Я і так ледве не біжу, тож куди вже швидше ..." - ледь стримуючись відповів Серджіо.
"Краще мовчіть і рухайтеся,а там вже побачимо бігли Ви чи ні"- сказав Метью.
Врешті-решт марафон закінчився і Серджіо опинився у великому актовому залі. Але на здивування Серджіо там практично не було світла.
"Це суцільна економія світла чи ми тут як злочинці?" - запитав Серджіо.
"Не без того. Але я принаймні злочинцем себе не вважаю. Крім того,раджу добре обдумувати свої слова,бо непомітно для Вас все фіксується на відеокамеру і щохвилини передається моєму керівництву" - сказав Метью та непомітно продемонстрував місцезнаходження відеокамери.
"Ого. Мої Вам вітання шефе,босе чи як там вас ще називають..." - сказав Серджіо.
"Припиніть цей балаган. Метью звісно своє отримає. Але разом з тим він Вам все правильно сказав. Але Ви як я бачу на це зовсім не відреагували і не зробили жодних висновків. І це сумно" - пролунав невідомий голос десь позаду Серджіо.
"Ви хоч покажіться. Бо я навіть не знаю з ким розмовляю" - відповів Серджіо та спробував повернутися в напрямку свого таємничого співрозмовника.
"Всі ми люди,але є певні рамки які я не дозволяю порушувати нікому і за жодних обставин. Тож подумайте добре перш ніж повторити цей крок " - пролунав невідомий голос.
"Добре. Заспокойтеся. Бо Ви тут вже розвели цілу трагікомедію відносно мене. Але це не звучало би так смішно якби я знав всі подробиці" - відповів Серджіо.
"Для Вас зараз найголовніше завдання одне - виконати моє прохання. Але якщо Ви на це не погодитися,то ми будемо розмовляти в іншому місці і Ви вже не будете себе так вільготно почувати. Зрозуміло?"- продовжив невідомий співрозмовник.
"Ось і погрози повалили. Круто. Ви хоч скажіть як Вас звати,бо навіть не знаю як до Вас звертатися. Ну а вже потім поступово перейдемо до Ваших умов. Як Вам таке?" - сказав Серджіо.
Натомість невідомий співрозмовник мовчав і навколо Серджіо запанувала мертва тиша.
"Хоч бери спи. Тепло. Напівтемрява. Ніхто не заважає..." - промовив подумки Серджіо.
В цю мить Серджіо відчув незначний,але водночас гострий біль, і в якусь долю секунди все попливло.
"Що Ви робити,скоти?"- прокричав Серджіо та втратив свідомість.
Минуло близько 30 хвилин і Серджіо поступово почав приходити до тями. Розплющивши очі Серджіо помітив,що і надалі залишається в актовому залі. Але тепер навколо було так яскраво наче приміщення актової зали наповнило сонячне сяйво від якого ніхто і ніде не зможе сховатися.
"В чому тут прикол?" Для чого мені треба було робити ін'єкцію і залишати на тому самому місці" - подумав Серджіо.
"А чого Ви вирішили,що не покидали цього приміщення? Ви хіба не відчуваєте якихось внутрішніх змін?" - продовжував невідомий співрозмовник.
"Де Ви є,чорти би Вас забрали. Світло увімкнули,а я Вас так і не бачу" - зі злістю в словах промовив Серджіо.
Я перед Вами,але Ви наразі мене не побачити,бо саме на це і була розрахована ін'єкція " - пролунав голос невідомого співрозмовника.
"Щоб Вам весь вік не бачити. Хто Ви такі щоб так знущатися над людьми?!" - крикнув Серджіо.
І знову навколо Серджіо запанувала мертва тиша.
"Пригальмуй трохи свій буйний характер. Бо якщо я покличу своїх хлопців,то тоді мало не покажеться і навіть буде зайве. Але то вже буде пізно і навіть дуже. Тож слухай мене уважно..." - наказовим тоном сказав невідомий співрозмовник.
"Слухаю,але ще раз повторюю,що я Вас не бачу. Для того щоб я міг зрозуміти Ваші потреби як слід,то мені потрібен візуальний контакт і ґрунтовні пояснення,а не цей радіозв'язок з так званої "прихованої" кімнати" - відповів Серджіо.
"Я так бачу,що ти надто розумний ... Зовсім не хочеш по доброму. Щиро кажучи дуже шкода..." - промовив невідомий співрозмовник.,
"Ну і що ти мені зробиш. Та ні фіга. Це не в твоїх інтересах,таємничий ти мій"- обурено відповів Серджіо.
"Не ризикуй,бо в тебе є сім'я ,а це ще гірше ніж твоє життя" - промовив Метью десь позаду Серджіо.
"І ти там саме сидиш. Хоч би хтось був справжнім чоловіком та вийшов до мене" - промовив Серджіо.
"Я взагалі-то позаду тебе з самого початку,тож не варто з себе корчити крутого пацана. Бо повір мені,що тут є ще крутіші. І це не лише моя упереджена думка з цього приводу" - відповів Метью.
"Круто. Я прям як в гангстерському серіалі знімаюся. Просто очманіти можна" - з долею іронії відповів Серджіо.
"Ще пару слів і це вже буде документальний фільм. При цьому,буде присвячений тобі посмертно" - промовив Метью.
Втім, Серджіо не сильно перейнявся цими словами та продовжував розвивати свою так звану лінію оборони.
"А чого це ти раптом став таким добрим?! Може теж хочеш щось урвати від мене за компанію з своїм босом. То мушу тебе розчарувати,бо в мене абсолютно нічого немає. В моєму житті лише одна радість - дружина та донька"- сказав Серджіо.
"Скоро ще буде син. Тож не будь таким категоричним. А на рахунок твого висловлювання,то мені тебе шкода чисто по-людськи. Бо я в свій час по своїй дурості втратив все і в одну мить став нікому не потрібним. Батьки відвернулися, дружини не стало,а про дітей і годі було мріяти. Зрозумів чи ні?"- сказав Метью.
Але Серджіо цього разу вирішив промовчати і Метью лише злегка всміхнувся та пішов геть.
"Ти куди? Я ж тобі навіть не подякував ще" - крикнув Серджіо.
Але Метью вийшов з приміщення актової зали та зачинив за собою двері.
Серджіо залишився сам і здавалося ,що ніщо вже не завадить йому остаточно прийти до тями та втекти звідси. Але доля вирішила все інакше.
"Прошу підвестися з крісла та закласти руки за голову. І не надумайте чинити опір, бо це марно"- пролунав електронний голос.
"Та що ж Ви за люди такі, що влаштовуєте такий цирк. Таж вийди і скажи все як є. А не уявляйте з себе тайних агентів " - прокричав Серджіо та продовжив сидіти на своєму місці.
В цю мить до приміщення актового залу увірвалися люди в уніформі та з усієї сили скрутили Серджіо та потягнули його до виходу.
"Таж можна якось цивілізовано це робити..."- сказав Серджіо.
"Мовчи, бо закладу кляп" - сказав невідомий в уніформі.
Серджіо вирішив скористатися цією порадою та замовчав.
За кілька хвилин Серджіо вже знаходився у знайомі йому автівці і як йому тоді здалося рухався в зворотному від попереднього маршруту його поїздки напрямку.
"Ви будете везете мене назад?"- не витримавши напруги запитав Серджіо.
Але водій та група супроводу мовчали.
"Добре,мовчіть. Сам все побачу"- сказав Серджіо та заплющив очі тим самим намагаючись не думати про весь цей хаос в його житті.
"Не спати. Ми приїхали" - наче грім серед ясного неба пролунав голос невідомого в уніформі.
"Я і не спав. Просто намагався трохи віддалитися від цього хаосу який ви тут закрутили" - відповів Серджіо.
"В тебе є дві доби,а потім ми повернемося і вже буде пізно щось змінити хоч на міліметр. Зрозумів,розумник?"- запитав невідомий в уніформі.
Серджіо натомість лише кивнув та не очікуючи такого розвитку подій навіть не додумався запитати,а що він за такий короткий строк має зробити.
"От дурень. Таж спитай,що треба робити далі. А то став вуха розвісив і мовчиш як засватаний. Але вже пізно про щось жалкувати. Дочекаюся дві доби,а там буде вже видно куди рухатися чи ставати на місці і чекати невідомого"- подумав Серджіо.
Але перш ніж Серджіо мав це зробити він мав зрозуміти як за цей досить короткий термін дістатися додому. Бо як би там не було далі Серджіо хоч на мить хотів побачити своїх дівчат і саме головне запитати чи все це правда про майбутнього нащадка.
Минуло 10 годин, а Серджіо ще і досі не добрався додому.
"Їхав зовсім трохи,а добратися так і не можу. Що за чортівня..."- подумав Серджіо.
І в цю мить Серджіо почав розуміти,що насправді він нікуди не їхав, а це була лише хитро спланована гра. Метою якої є переконати людину в тому,що вона їде додому і скоро все закінчиться.
Як згодом виявилося Серджіо відвезли далеко від дому і тут аж ніяк не обійшлось без застосування іншого транспорту окрім автомобіля.
Де Серджіо фактично знаходився він не міг зрозуміти і як на диво навколо не було жодних людей. Лише пустинні вулиці та деколи поодинокі автомобілі які за жодних обставин не планували тут зупинятися.
"Я що в пеклі?! Чи готуюсь до того ?!"- розмірковував подумки Серджіо.
Раптом задзвонив телефон і Серджіо здивовано почав його шукати.
"О, що це за телефон?! І звідки він в мене взявся в кишені?! А саме головне хто його туди поклав?! Але з’ясую це пізніше та спочатку відповім на дзвінок. Раптом це важливо"- подумав Серджіо та відповів на дзвінок.
"Алло. Слухаю Вас"- сказав Серджіо.
"Слухай уважно. Двічі не повторюю. Ти зараз маєш пройти на метрів 250 вперед,а потім різко повернути праворуч. Там ти повинен побачити трьохповерхову недобудовану будівлю. Зайдеш в середину будівлі, піднімешся на самий верхній поверх та знайдеш там помаранчеві двері. Але май на увазі саме помаранчеві. Зайдеш в ті двері і чекай на подальші інструкції. Зрозумів?! Виконуй" - сказав невідомий чоловік.
"Може я помиляюся,але я впізнав тебе Метью. Я все зроблю і буду чекати твого дзвінка" - відповів Серджіо та вирушив за обумовленим маршрутом.
Десь хвилин за 15 перед очима Серджіо повстала велична, але водночас недобудована будівля. Увійшовши в середину Серджіо одразу здивувався наявності внутрішнього оздоблення та працюючого ліфта. Сівши до ліфта Серджіо не вагаючись та не проявляючи жодних побоювань натиснув на цифру 3. Втім, двері ліфта не одразу почали закриватися, що як наслідок примусило Серджіо навіть трохи понервуватися.
Але сильне бажання довести все до кінця не примусило Серджіо робити різких рухів та він без жодних побоювань дочекався закриття дверей. В цю мить в кабіні ліфта згасла музика і це аби як втішило Серджіо,який навіть і близько не сподівався,що все пройде дуже гладко. За кілька хвилин музика вимкнулася і двері ліфта знову відчинилися.
"Ну ось, доведеться йти пішки. Чортів ліфт"- подумав Серджіо.
Але на його здивування при виході з ліфта Серджіо побачив зовсім іншу картину. Перед його очима опинилося близько 5-ти дверей і всі вони були майже одного кольору.
"Мені потрібні саме помаранчеві. Як же їх правильно обрати" - подумав Серджіо.
Але зосередившись на своїх думках і з усією душею віддавались справі Серджіо одразу відчинив правильні двері.
До того ж,помаранчевий колір був саме на зворотній частині дверей.
"А як я тоді мав їх вгадати . Дивина Тай годі. Але то не важливо,бо я виконавцем завдання" - подумав Серджіо та увійшов до кімнати зачинивши за собою двері.
В цю мить в кімнаті пролунав невідомий чоловічий голос і це було більше схоже на прохання чим вимогу.
"Роздягайтеся. Скористайтесь душовою кабіною і відпочивайте. Бо завтра дуже важкий,але водночас важливий день" - промовив невідомий чоловік.
Серджіо так і зробив, але він не врахував одного важливого фактора - в силу свого емоційного перевантаження він не зможе спати як би він того сильно не хотів. Минала година, а за нею ще одна,а Серджіо так і не зміг заснути.
"Що за фігня?! Або йдіть завтра самі і все зробіть або відміняйте це,бо я на це не підписувався" - сказав Серджіо.
"Негайно спати. Завтра все обговоримо і зважимо всі"+" та "-" " - промовив невідомий чоловік.
"Добре. Я спробую подрімати. В мене ще є кілька годин"- сказав Серджіо.
Настала тиша. Лише інколи з сусідніх приміщень доносились доволі дивні звуки, але Серджіо на них не реагував,бо знав,що йому скоро вставати.
Так минуло кілька годин.
"Вставай. Давай бігом. Ніхто не чесатиме. Чуєш чи ні?" - пролунав голос невідомого чоловіка.
"Та ти хоч покажись. А то все ховаєшся"- з просоння сказав Серджіо.
"Я за тобою. Прояви силу волі, встань і побачиш"- відповів невідомий чоловік.
Серджіо натомість заплющив очі і повернувся на інший бік.
"В тебе є п'ять хвилин. В іншому разі розмова буде зовсім іншою"- продовжував невідомий чоловік.
Але Серджіо мовчав та робив вигляд,що нічого не чує. Так минуло кілька годин.
За вікном вже давно як настав новий день, а Серджіо так і не поспішав десь йти й вже не кажучи про щось робити.
На велике здивування Серджіо невідомий чоловік не вживав щодо нього жодних кардинальних заходів і навіть в якийсь момент зник.
"Де ж ти побіг?! Хочеш здати мене своєму босу за погану поведінку чи як?!"- розмірковував Серджіо.
Незважаючи на відсутність співрозмовника Серджіо ніяк не міг заспокоїтися і навіть цілковита тиша не могла його в цьому переконати.
В якийсь момент абсолютно нічого не підозрюючий Серджіо побачив як навколо нього починається так звана "метушня",але чи то в силу байдужості,чи інших факторів він це не переймався і на якусь мить навколо запанувала тиша.
"Ви готові? "- несподівано пролунав невідомий голос.
"О,ти знову за своє. Молодець. Так тримати. Що вже на цей раз вигадав"- відповів Серджіо.
Але відповідь так і не пролунала. Хоча Серджіо напевно і не сильно прагнув її почути.
Минуло ще кілька годин і Серджіо стояв біля вікна та спостерігав за дивовижною картиною.
На галявині поруч з будинком,в якому знаходився Серджіо,гуляла зграя котів. І здавалося,що нічого дивного в цьому не було,оскільки це були бродячі коти і ніхто не міг їм заборонити це робити,а тим більше в такій кількості.
Але якщо придивитися уважніше,то можна було чітко побачити,що серед них є песик і жоден кіт навіть не задумувався над тим,щоб його прогнати чи образити.
"Ось такі вони дивовижні ..."- подумав Серджіо.
"Так,вони цікаві... Але дивлячись на них Ви зовсім забуваєте про свою сім'ю . Хіба вони того варті ...» - промовив Метью.
"Ого, ти знову зі мною, друже мій допитливий..."- відреагував Серджіо.
"Не чіпляйтеся до слів. Краще беріть себе в руки і вперед. Чули мене?"- сказав Метью.
"А що я маю робити? Це законно взагалі?"- відреагував Серджіо.
"Тут вказівки дає мій бос і він катастрофічно не любить коли починають сперечатися. Сказали-роби. Мовчать-не перепитуй,а виконуй те,що почув Сказали не треба,то значить це остаточно"- сказав Метью.
"То що робити?"- запитав Серджіо.
На столі в кімнаті,де Ви зараз знаходитися, має лежати білий конверт із червоною наліпкою. Бачите?"- сказав Метью.
"Так. Конверт є. Відкривати?"- сказав Серджіо.
Але Метью вирішив промовчати,тим самим натякнувши Серджіо на необхідності рухатися вперед до своєї мети незважаючи ні на що.
"Відкривайте вже нарешті,а то вже скоро смеркнеться перш ніж Ви десь рухнетися. І як бути таким важким на підйом..."-сказав Метью.
"Я це я і ніхто мені не може вказувати. Зрозуміло чи ні?"- обурено сказав Серджіо.
"Та кому ти такий потрібен з своїми принципами. Не хочеш,то не треба. Але потім не шукай винних в твоїх життєвих проблемах. Хоча якщо чесно,то ти і не зробиш цього завдання навіть як би ти сильно цього не хотів. Лягай спати. А завтра я тебе відвезу назад"- сказав Метью та зник.
"Агов,ти де пропав?! Ану бігом повернися назад. Я вже готовий читати завдання"-сказав Серджіо.
Але у відповідь була лише тиша.
Серджіо побачивши таку картину навколо себе раптом почав замислюватися над тим, що може він дійсно потім буде жалкувати про такий свій вчинок. Може дійсно варто поспішити та відкривши конверта одразу його прочитати. Хоча Серджіо напевно і не знав,що його може чекати в цьому житті.
"Прочитайте це двічі,а потім спробуйте повторити це вголос та з закритими очима. Якщо спроба буде вдалою,то перегорніть аркуш на зворотній бік та прочитайте подальші вказівки. Але пам'ятайте махлювати Вам не вдасться. Зрозуміло?"- сказав Метью.
"Це повний та цілковитий маразм. Я що шкільного віку чи розумово відсталий. Я ж не віршик прийшов вчити"- обурено відреагував Серджіо.
"Даю Вам останній шанс..."- прошепотів Метью.
"Так хоч двісті разів це скажіть. Я цього не зроблю"- сказав Серджіо.
"Візьміть телефон і послухайте"- сказав Метью та дав Серджіо свій телефон.
"Алло, Серджіо. Це Кеті. Коли ти нас забереш. До речі,якщо так і триватиме далі,то мені буде вкрай важко народити тобі сина... Так,тобі не почулося"- пролунав голос Кетрін.
"О,мої Боги. Але як? Як я можу це виправити?"- промовив Серджіо.
Але у відповідь він почув лише короткі гудки.
"Добре все чули?! То ж робіть висновки і при чому негайно. Тим більше ваша дружина Вам сама підтвердила факт вагітності. Я звісно не можу бути таким категоричним з приводу строків вагітності,але певно їй видніше. Домовились чи ні?"- сказав Метью.
Серджіо натомість лише подивився на Метью втомленими очима та взяв в руки конверт,який так натхненно просив відкрити Метью.
"Що за фігня ..."- промовив Серджіо прочитавши лише буквально пару речень.
"А що там ?"- запитав Метью.
Серджіо у відповідь простягнув Метью аркуш паперу.
"Ану,подивимось. Стоп. Так тут нічого немає. Можливо це треба ще розшифрувати або тут дійсно лише пустий аркуш..."- розмірковував Метью.
Не розуміючи,що робити далі Серджіо взяв аркуш паперу я впритул його наблизив до світла,тим самим ніби намагаючись розглядіти текст,який надруковано дрібним шрифтом.
І саме в цьому мить на аркуші паперу ніби на замовлення почали з'являтися літери та знаки пунктуації.
"Тепер ти мене бачиш... А я відчуваю твої думки... Цей текст неможливо вивчити на пам'ять ... Його просто треба розуміти і всю його сутність передати своїми словами... Навіть не намагайся зрозуміти чому все так..."- промовив Серджіо читаючи текст вголос.
Натомість Метью уважно слухав все це і навіть місцями намагався щось занотувати,але ручка як на зло не хотіла все це писати ... З часом Метью це зрозумів та почав все писати своїми словами і на його глибоке здивування у підсумку вийшов абсолютно ідентичний текст,ніби написаний під копірку.
Серджіо стояв мовчки та ніяк не міг цього зрозуміти... Але Серджіо щиро вірив,що на все свій час і він зможе владнати цю проблему також.
"Повтори своїми словами і спробуй прочитати текст на звороті аркушу"- промовив Метью.
"Я вже це зробив. Тож чекаємо на просвітлення "- відповів Серджіо.
"Яке просвітлення? Що ти верзеш?"- обурився Метью.
"Я про "просвітлення" зворотного аркушу паперу. Тож не варто так тупити"- відповів Серджіо.
"Припини грубити. Бо все закінчиться дуже швидко і особисто для тебе вкрай плачевно"- відповів Метью.
"Це не грубість. А скоріше твоя неуважність до деталей. Хоча ти не повинен цим страждати"- відреагував Серджіо.
У відповідь Метью лише усміхнувся та зник в невідомому напрямку.
"А ти куди?! А що з зворотнім аркушем робити. Я сам не впораюся"- сказав Серджіо.
"Зроби це і йди додому"- пролунав внутрішній голос.
Серджіо не зрозумів,що відбувається,але все ж таки вирішив піти до самого кінця цієї пригоди.
Обернувши аркуш на зворотній бік Серджіо від здивування на якусь мить навіть втратив здатність читати. Втім,бажання повернутися до своїх рідних в мить поставило все на свої місця.
Зібравшись з силою волі Серджіо почав читати і буквально через якусь мить повторив наступні слова:
"Все,що ти прочитав раніше суцільна маячня. Твоє головне завдання вирватися з цього замкненого кола і як швидше повернутися додому. Чим швидше ти це зробиш,тим більше я зароблю. Тим самим ти повністю зможеш погасити свій борг і спокійно житимеш з своєю родиною довгі-довгі роки..."
Надалі текст перервався,але Серджіо вирішив не випробовувати долю та по швидше звідси вибратися. Але не все так було безхмарно та легко.
Першою перепоною з якою зіткнувся Серджіо це двері на яких були відсутні дверна ручка та замок. Хоча ще зовсім нещодавно він їх власноруч закрив на два оберти ключа і навіть пересвідчився у справності самого дверного замка шляхом витискання дверної ручки і спроби відчинити двері.
"Треба ламати. Але спочатку пошукаю слабкі місця"-,подумав Серджіо.
За мить Серджіо вже досліджував кожен міліметр дверей і на своє глибоке здивування знайшов одну цікаву річ.
Так,при детальному огляді дверей Серджіо нащупав приховану дверну ручку та замок-фіксатор.
Це не була звичайна дверна ручка до якої ми звикли,але незважаючи на це повноцінно виконувала свою функцію. Що ж стосується замка,то він був розміщений в самій верхній частині дверного полотна і без детального огляду його важко знайти.
Втім,як Серджіо так швидко його знайшов,то було цілковитою загадкою навіть для нього самого.
Ніби якесь сьоме чуття підказало йому як діяти.
Чому саме сьоме,то Серджіо цього ніколи не пояснював,а лише наголошував як на аксіомі,що не підлягає доведенню або спростуванню.
За відчиненими дверима перед очима Серджіо повстав довжелезний і водночас темний коридор.
Хоча як Серджіо запам'ятав його,то коридор мав кардинально інший вигляд. Але це вже було не так важливо в ту мить.
Водночас перед Серджіо повстало два питання - ліворуч або праворуч. Як би сильно він не навантажував свої мозкові клітини,але він ніяк не міг згадати з якого боку заходив.
Але в мить складного вибору сьоме чуття знову врятувало Серджіо і спрямувало його шукати ліфт. Як виявилось згодом ліфт знаходився зовсім поруч. А саме головне було те,що в тому самому місці Серджіо знайшов і вказівник на вихід до сходів. Натиснувши на кнопку виклику Серджіо на якусь мить зітхнув з полегшенням,але це було передчасне відчуття і саме цікаве його чекало попереду.
Майже миттєво на поверх,де знаходився Серджіо, піднявся ліфт і Серджіо без якихось вагань увійшов в середину.
Не встигли двері зачинитися як в кабіні ліфту одразу згасло світло і Серджіо опинився в суцільній темряві.
"Що тепер робити?! На яку кнопку тиснути?!"- подумав Серджіо.
"Натисни на саму нижню з лівого боку"-,промовив внутрішній голос.
Серджіо так і вчинив,але на його здивування ліфт поїхав в протилежному напрямку.
Куди ж він їде,якщо будівля ще не добудована?! Я ж міг підсвітити телефоном. Який же я дурний. Ніби не самий тупий, а вчиняю як не самий розумний. Ось і в голові каша від якої плутаються думки. Треба щось терміново робити"- подумав Серджіо та почав шукати телефон.
За мить Серджіо вже підсвічував кнопки ліфтової кабіни і його здивування не було меж.
Там були суцільні подвійні цифри і при цьому не було жодного натяку на кнопку стоп чи щось подібне.
Тим часом ліфт і надалі продовжував рухатися догори. А Серджіо при всьому своєму бажанні вже навіть не міг передбачити,коли ліфт зупиниться і чи зупиниться він взагалі в межах ліфтової шахти. Яким би сильним Серджіо не хотів бути в ту мить,але страх так швидко закінчити життя все-таки його виводив з рівноваги.
"Я не помру,але покалічитися напевно зможу. Я певно зможу це пережити. Головне добратися до своїх дівчат. Але чому тільки дівчат?! В мене певно скоро буде ще хлопець. Круто"- подумки розмірковував Серджіо.
Саме з цією думкою Серджіо і доїхав до кінця свого так званого маршруту.
Коли відчинилися двері,то Серджіо виявив,що це був далеко не самий верхній,а навпаки самий нижній поверх. А загадка вся полягала в тому,що він знаходився під землею.
"А що ж тоді я бачив у вікно?! Це якась маячня"-,подумав Серджіо вирушаючи до виходу.
"Ласкаво просимо на свободу. Тепер ти мусиш знайти машину і вирушити додому"- пролунав голос Метью.
"Дякую. Але де ж її знайти,коли навколо ні душі"- відповів Серджіо.
"Думай"- відповів внутрішній голос Серджіо.
Осмисливши все логічно Серджіо вирішив пошукати найближчу підземну зону паркування авто або принаймні хоча б натяк на її існування.
Минуло близько 2 годин, але Серджіо так нічого і не знайшов.

Але в мить суцільного розчарування, Серджіо зрозумів свою головну помилку - треба зосереджуватися на головних речах,а не розпорошуватися на дріб'язкові деталі.
Головне в даний момент напрягти свої мозкові клітини і згадати,де зупинилося авто,коли він входив всередину будівлі.
При цьому,він чітко пам'ятає ,що це була та сама тонована іномарка яка нещодавно зупинялася біля його будинку. Хоча з другого боку Серджіо навіть і приблизно не мав уяви скільки він просидів в тій загадковій кімнаті,розташованій в не менш загадковій будівлі.
Але наразі це вже було другорядне питання і воно не потребувало термінового вирішення.
Хоча задля підтримання себе і своїх мозкових клітин Серджіо був готовий напрягтися і вирахувати свій час перебування в кімнаті з помаранчевими дверима.
"Про що я думаю. Навіщо мені здалася та кімната. Я з неї вийшов і крапка. Мені терміново потрібно знайти авто і втекти звідси. Але де ж її знайти"- подумав Серджіо та неочікувано для самого себе побачив перед собою тоновану іномарку.
Зрадівши цьому Серджіо без зайвих вагань побіг до авто і навіть не звертаючи увагу на те чи там може хтось бути.
Але Серджіо цього разу не помилився і без зайвих вагань сів за кермо авто.
"Добре. Куди тепер? Хто пам'ятає ?" - розмірковував Серджіо.
"Розвертайся і негайно рухайся в зворотньому напрямку"- промовив внутрішній голос.
"Дякую мені" - підсумував Серджіо свої думки.
За мить Серджіо вже рухався в зворотному напрямку та паралельно згадував як все було в мить його первинного прибуття сюди.
За кілька кілометрів шляху перед Серджіо повстала водночас дуже моторошна, але з другого боку дуже цікава з точки зору дослідників будівля. З першого погляду вона здавалася капітальною,але насправді вона була тимчасовою і не такою вже непохитною як могло здатися на перший погляд. Але мова не про це. Серджіо найбільше здивувало те,що коли його сюди привезли,то її тут не було,а на її місці знаходилось щось на подобі зеленої зони.
А тепер дане місце буденне і своїм існуванням не сприяє захисту зелених насаджень, а навпаки поступово їх знищує.

«Навіщо мені думати про ті рослини?! В мене зараз і так ціла купа своїх проблем. І для чого я тут взагалі спинився?!» - подумав Серджіо.
«Вийди з авто і підійде ближче до дверей цієї будівлі» - пролунав внутрішній голос.
Серджіо довго не замислюючись над вірністю своїх вчинків вийшов з авто та попрямував до чудо-будівлі.
«А де ж тут ті кляті двері?! Куди тут взагалі заходять?!» - подумав Серджіо.
В цю мить ніби як в фантастичному кіно на фасаді будівлі з’явилася стрілка і вказала напрямок.
«А як я туди дістануся?! Я ж внизу, а стрілка вказує на гору. Хіба я вмію літати чи високо стрибати?!» - розмірковував Серджіо.
«Озернися навколо і знайшов допоміжне приладдя» - пролунав невідомий голос десь позаду Серджіо.
Обернувшись навколо себе Серджіо несподівано для себе стрем’янку. Зрадівши цьому факту Серджіо одразу поспішив її забрати, щоб як змога швидше добратися до тих таємничих дверей.
Але як виявиться згодом не все так просто як здається на перший погляд.
Підійшовши впритул до стрем’янки Серджіо побачив, що вона не проста сперта до фасадної частини, розташованої поруч одноповерхової будівлі, а приварена до елементів арматури вказаної будівлі.
«А це вже цікаво. І хто таке міг зі мною зробити?! Чим я йому завинив?!» - подумав Серджіо та вирушив до авто.
Відкривши багажник авто Серджіо на щастя для себе виявив там металевий цеп з гаками-фіксаторами на своїх кінцях.
«Це було завбачливо. Дякую тому хто це зробив» - прокоментував Серджіо свою знахідку.
Повернувшись за кермо авто Серджіо одразу під’їхав до одноповерхової будівлі та впритул наблизився до розташованої на її фасаді стрем’янки.
Довго не прицінюючись і не перевіряючи здатність цепу до великих навантажень Серджіо одразу його зафіксував на фаркопі авто та на одному з елементів стрем’янки.
«Або вирве фаркоп або порветься цеп. Іншого тут бути не може» - розмірковував Серджіо готуючись розігнати своє авто.
За долі секунд авто рвучко зрушило з місця і Серджіо в повній мірі відчув силу з’єднання авто з стрем’янкою.
Ще кілька миттєвостей і стрем’янка стрімко летіла в бік авто.
«Мабуть зараз шандарахне. Тож пильнуйся» - знову пролунав невідомий голос десь позаду Серджіо.
«Мене що оточують інопланетяни чи як?!» - знервовано прокричав Серджіо озираючись на стрем’янку.
На диво авто сильно не постраждало і Серджіо з спокійною душею та без жодних тілесних ушкоджень потягнув стрем’янку в напрямку чудо-будівлі.
Підігнавши ближче авто Серджіо одну частину стрем’янки спер на фасад будівлі, а іншу частину зафіксував заднім колесом авто.
«Будемо пробувати залізти?! Чи так і будемо стояти?!» - продовжував невідомий голос.
Серджіо не примусив себе довго чекати і одразу поліз на стрем’янку.
«Я сподіваюсь, що двері хоч відкриті і мені не доведеться повертатися до авто за допоміжним приладдям?!» - подумав Серджіо пильно вдивляючись в двері до яких так помалу, але впевнено наближався.

Напис на дверях - "Зачинено. Всі хто бажає потрапити всередину,то має знайти секретний кодовий замок на фасаді будівлі та набрати кодове слово з 3 цифр або літер. Комбінація обирається в залежності від часових рамок та пори року".
"Очманіти"- промовив Серджіо та пильно придивившись побачив ледь помітну стрілку,яка вказувала донизу.
Спустившись на землю Серджіо простою пальпацією почав досліджувати кожну частину фасаду чудо-будівлі.
"Боїшся щось пропустити?! Може і правильно" - пролунав невідомий голос.
"Та де ти є,говорун?! Вийди вже нарешті на світло. Я ж не маю тебе з'їсти чи покалічити. Це скоріше ти мене доб’єш аніж я тебе. Тож бігом виходь" - промовив Серджіо.
Але у відповідь лише пролунав голос пташечки,яка сиділа на верхній гілці дерева та співала свою пісню.
"Хоч тобі добре. Але ти не думай, що я заздрю. Я просто шукаю той клятий замок вже протягом кількох годин і все безуспішно. Але ж так не може бути. Ця чудо-будівля напевно має не один рівень захисту і один з них цей клятий замок. Але де його шукати, то мені важко сказати "- сказав Серджіо пильно вдивляючись на фасад чудо-будівлі.
«Ти його вже проминув. Він був майже перед твоїми очима. Але тепер він знову змінив своє місце розташування» - промовив невідомий голос.
«Я так бачу, що ти ніби в мене як навігатор. Голос чути, а картинки немає. Але нехай вже так чим ніяк взагалі» - відреагував Серджіо та зупинився на хвилинку щоб хоч якось перевести дух.
Минуло кілька хвилин і Серджіо вже знову досліджував фасад чудо-будівлі.
«Ну нарешті, я тебе знайшов. Це ж треба було так тебе сховати на самому видному місці» - промовив Серджіо дивлячись на замок.
«Давай розгадуй загадку. В тебе обмаль часу» - промовив невідомий голос.
«Не підганяй. Я думаю. Але якщо ти так хочеш, то розгадуй сам, а я почекаю» - відповів Серджіо.
«Ні, друже мій. Моє завдання лише робити підказки, а все решта, то це твоє. Тож не варто розслаблятися і краще напрягти свої мозкові клітини. При цьому, чим швидше, тим краще» - промовив невідомий голос.
Серджіо лише махнув рукою та переборовши свій страх доторкнувся до кодового замка.
Напис на фасаді будинку - «Наберіть комбінацію з 3 цифр, які бути йти одна за одною. При цьому, ці цифри не мають бути з самого початку і самого кінця».
«З самого початку це зрозуміло. А ось як зрозуміти з самого кінця?!» - здивовано прокоментував Серджіо.
Минуло кілька хвилин і Серджіо вирішив спробувати набрати ті славетні цифри. Для цього Серджіо вирахував загальну площу чудо-будівлі, тим самим орієнтовно визначив можливі цифри з кінця.
«Гаразд. Набирай» - промовив невідомий голос.
Серджіо не примусив себе довго чекати та натиснув просту комбінацію з трьох сімок.
Чому саме так, то Серджіо і сам не міг до кінця зрозуміти, але вирішив випробувати свою долю.
Напис на фасаді будинку - «У Вас є 3 хвилини. По закінченню цього часу двері будуть зачинені і у Вас більше не буде жодної спроби».
Серджіо не примусив себе розмірковувати над цими словами та одразу поліз на стрем’янку. Але доля не хотіла його так легко відпускати і в цю ж мить на зворотному боці фасаду чудо-будівлі з’явилися ще одні двері.
«Ось це так пруха. А які мені тепер двері відчиняти» - подумав Серджіо та не бажаючи витрачати зайвого часу спробував відчинити вже відомі йому двері.
Напис на фасаді будівлі – «Ласкаво просимо, Серджіо».
«Ну ти б…. Звідки ця клята будівля знає хто я такий ?!» - промовив Серджіо та натхненно проліз в дверний прохід.
Не встигнувши переступити поріг двері одразу зачинилися і навколо Серджіо запанувала суцільна темрява.
«Оце так…. І що тепер ?!» - прокоментував Серджіо.
Але у відповідь Серджіо лише почув сильний скрип деревини та з усієї сили полетів донизу.
«Ааааа….» - крикнув Серджіо та спробував згрупуватися з надією уникнути сильних тілесних ушкоджено.
За мить сильний удар і втрата свідомості.
Минула доба…

"Вставай. Немає чого стільки валятися. Треба рухатися"- промовив невідомий,Але водночас навітьтрохи вже близький голос.
"Я не можу поворохнутися. В мене певно перелом" - крізь зуби прошепотів Серджіо.
"Давай перевіримо. Нам такого щастя не треба"-промовив невідомий голос.
За мить Серджіо відчув,що організм ніби хтось сканує і це хоч трохи його надихнуло боротися далі.
"Переломів немає. Втім,є сильний забій і саме через це ти не можеш себе примусити йти далі. Відпочинь"- промовив невідомий голос і навколо Серджіо знову запанувала суцільна темрява. Але водночас з цим Серджіо відчув в середині тепло,тим самим його біль ставав все менше і менше.
Минула доба...
Прийшовши знову до тями Серджіо підвівся,як йому тоді здалося з землі, та на осліп почав шукати якийсь вихід.
"Тільки попроси і світло умівмкнеться. Це чудо-будівля,а якщо точніше,то розумний дім"- промовив невідомий голос десь зовсім поруч з Серджіо.
"Хай буде так"-прошепотів Серджіо.
За долі секунд навколо Серджіо запалало яскраве світло і саме тоді Серджіо зміг зрозуміти всю справжню сутність цієї чудо-будівлі.
"Куди мені тепер?!"-промовив Серджіо та в мить озернувся навколо себе.
В мить,коли Серджіо вже майже повернувся до свого попереднього положення Серджіо побачив досить дивну картину.
Десь в кількох кроках поруч і з ним знаходилась ще досі невідома йому кімната з якої доносились досить цікаві звуки.
Підійшов впритул Серджіо ледь помітно привідкрив двері та побачив не зовсім очікувану для себе картину.
Посеред кімнати стояло величезне ліжко на якому були лише ковдра та дві подушки і більше нічого.
"Цікаво. Напевно тут хтось ночує. Тільки мені цього як раз і бракувало. Люди добрі,дайте зробити те,що я маю і відпустіть. Мене вже це дістало"- промовив Серджіо дивлячись на стелю своєї тимчасової оселі.
Минуло кілька годин.
Не витримавши напруги Серджіо ліг на ліжко та накрившись ковдрою не сподівання для себе заснув.
Настала глибока ніч...
Серджіо мирно справі навіть ні про що не думав ...
Раптом по його тілу промайнуло щось ніжне і водночас навіть гаряче.
"А це вже що таке?! Хтось вже до мене хоче залицятися?! Чи це мені просто наснилося?!"- розмірковував Серджіо відчуваючи поступове збільшення збудження.
"Ого... Я бачу ти готовий до знайомства. Це добре. Бо твій попередник був аж занадто пасивний"- промовив жіночий голос десь зовсім поруч з Серджіо.
"Ні,на секс я не підписувався"- крикнув Серджіо.
У відповідь Серджіо почув лише легкий, але водночас впевнений жіночий стон.
"Круто. Як вона хоче мене звабити. Нехай би показа свої груди. А то все стогне та стогне"- прокоментував Серджіо.
"То взагалі-то не я. Це моя подруга з своїм чоловіком бавиться"- промовила невідома жінка та впритул підійшла до Серджіо.
"Ого,ти мене налякала. А як тебе хоч звати? Ти насправді тут є чи це моя фантазія?"- прошепотів Серджіо.
"Я є і ти є. А окрім нас ще чоловік 200. Всі вони живуть звичним життям. Будують сім'ї , розлучаються,миряться і т.п. А ти на відміну від них тут тимчасовий гість. Тож зроби все як слід і йди собі щасливо далі"- промовила незнайомка.
"Ок. Скажеш як тебе звати і я спробую врахувати твоє побажання"- усміхнено сказав Серджіо.
"Та пішов ти. Роби що слід і вали звідси. Бо якщо заграєшся,то не вийдеш звідси ніколи"- промовила незнайомка.
"Ок. То що я маю робити?"- запитав Серджіо.
Незнайомка простягнула Серджіо конверт та зникла в глибині темного коридору.
"Знову читати. Задовбали з своїм читанням. Але краще так і по скоріше звідси звалити,бо мене це напружує конкретно"- промовив Серджіо та відкрив конверт.
"Опаньки , цікаво. А більше ви нічого не хочете?!"- обурено прокоментував прочитане Серджіо.
"А що там?"- промовила незнайомка.
"Ти дійсно це хочеш знати?! Жалкувати не будеш?! Але,то вже як то кажуть твої трабли. Тут написано коротко і зрозуміло - вбий незнайомку"- відповів Серджіо.
"Це не смішно. Я тебе серйозно запитала"- промовила незнайомка.
Серджіо промовчав,але в підтвердження своїх слів продемонстрував незнайомці текст листа з конверта.
Незнайомка у відповідь лише кивнула головою та не видала при цьому жодних емоцій.

«Дивись, що я тобі скажу. Так, з одного боку незнайомка, а з другого боку мене не можна вважати такою, оскільки ми вже скільки часу тут з тобою спілкуємося"- промовила незнайомка.
Серджіо лише подивився на незнайомку втомленим поглядом та махнувши рукою пішов в невідомому для себе напрямку.
"А ти куди? Ти там вихід не знайдеш. Якщо хочеш,то повертайся і візьми мене з собою. А я в свою чергу покажу куди йти"- крикнула незнайомка.
Розвернувшись на 180 % Серджіо простягнув незнайомці руку та сказав "Лише швидко...".
Незнайомка наче блискавка порівнялася з Серджіо та як змога швидше потягнула його в глибину коридору .
Десь метрів за 250 Серджіо побачив двері на яких не було жодних позначень.
"Нам туди. Других найближчих варіантів тут немає"- промовила незнайомка.
"Добре. Але знайте,що я ненавиджу ламатися невідомо куди. Тож не чекайте від мене чогось доброго, якщо щось піде не так"- промовив Серджіо.
Підійшовши впритул до дверей незнайомка одразу спробувала відкрити їх та увійти всередину. Втім, нічого з цього в незнайомки не вийшло.
«Не пощастило нам ?!» - прошепотів Серджіо.
Незнайомка у відповідь нічого не сказала та ще раз спробувала відчинити двері.
Друга спроба хоч і виявилася більш вдалою, але потрапити одразу всередину незнайомка не змогла, оскільки назустріч їй вийшов невідомий чоловік та в грубій формі запитав – «Ти чого ламаєш двері, сучка ?»
«Та пішов ти. Треба і ламаю. І взагалі тримай свого язика при собі, козел» - відповіла незнайомка та відштовхнувши незнайомця переступила поріг такої бажаної кімнати.
«Давай бігом. Бо двері можуть ще не скоро відчинитися» - крикнула незнайомка подивившись на Серджіо.
Серджіо в свою чергу не втрачаючи жодної секунди увійшов до кімнати одразу за незнайомкою.
В цю мить двері зачинилися і в кімнаті пролунав пронизливий сигнал.
Серджіо не очікуючи такої несподіванки схопився за голову та голосно прокричав «Що за фігня? Так і здоровий глузд можна втратити».
«Мовчи. Бо зараз вилетиш звідси» - промовила незнайомка штовхаючи Серджіо в спину.
«Так хоч скажи як тебе звати? Бо ходимо тут як два бовдура і навіть не знаємо один одного» - прошепотів Серджіо.
«Вікторія» - сказала незнайомка.
«Та яка до біса Вікторія. Ми ще не вибралися, а ти вже торочиш про перемогу» - відреагував Серджіо.
«Ти сам зрозумів, що ти щойно сказав?! Доречі, на відміну від тебе я знаю, що ти Серджіо. Тож можеш не представлятися» - відповіла Вікторія.
«Упс, ступив трохи. Пробач, Вікі» - відповів Серджіо.
Вікторія натомість промовчала та продовжила пошук ще досі невідомого для Серджіо шляху виходу з цієї кімнати.
«Нарешті, знайшла. Йди сюди і запам’ятовуй» - сказала Вікторія.
Серджіо підійшовши до Вікторії подивився на стіну та побачив перед своїми на перший погляд не складну, але водночас в якісь мірі заплутану комбінацію цифр.
«То в чому тут секрет і де їх застосовувати» - запитав Серджіо у Вікторії.
Вікторія у відповідь лише вказала Серджіо на телефон, який знаходився на протилежній стіні кімнати.
«То в чому проблема?! Набрав номер і читай собі з стіни» - здивовано прокоментував Серджіо.
«Ти знаєш, а я раніше не здогадалася. Просто тупо хотіла називати цифри по пам’яті та одразу вилітала звідси» - обурено відповіла Вікторія.
«Не злися. Я ж хочу як краще» - прошепотів Серджіо.
За кілька хвилин в кімнаті запанувала мертва тиша і Серджіо та Вікторія активно запам’ятовували комбінацію цифр.
«Дзвони. Бо далі немає чого чекати» - промовив Серджіо.
«Доброго дня. Ми хочемо вийти. Надайте будь-ласка доступ» - промовила Вікторія в слухавку.
«Назвіть комбінацію цифр з середини – спочатку вліво, а потім вправо. При невірній відповіді вам буде надано заборону без права повторної спроби. Окрім того, на Вас буде накладено штраф у вигляді примусових робіт по всій будівлі строком на 6 місяців» - промовив оператор.
«6, 12, 24, 48 і 12, 24, 96» - прокричала Вікторія.
«Зачекайте на результат» - відповів оператор.
За кілька хвилин в кімнаті пролунав телефонний дзвінок і оператор промовив – «З будівлі може вийти тільки одна людина. Вибір за Вами. Час на роздуми 30 хвилин».
«Ось тобі і відповідь, що я маю вбити незнайомку. Я це відчував всім своїм нутром» - прошепотів Серджіо підійшовши впритул до Вікторії.
Вікторія натомість мовчала та не знала, що тут і сказати у відповідь.
«Гаразд. Йди ти. Я спробую знайти інший шлях. Бо це вже буде занадто легке випробовування для мене» - промовив Серджіо та пішов у напрямку дверей.
«Не відчиняй» - прокричала Вікторія.
Але Серджіо не звернув на слова Вікторії жодної уваги та в ту саму мить знову опинився на вулиці біля чудо-будівлі.
За мить Серджіо на фасаді чудо-будівлі прочитав два слова – «Ти молодець».
«Так. Я такий, а я з який того сенс ?!» - прокоментував Серджіо.

"Не втрачай часу. Бігом сідай в авто і рухайся вперед"- промовив невідомий голос.
"О, мій старий добрий навігатор. Дякую. Так і зроблю" - промовив Серджіо та сів за кермо авто.
За мить авто на максимально дозволені швидкості вже поспішало вперед,тим самим успішно залишаючи позаду сотні і сотні кілометрів. Серджіо лише зрідка зупинявся та заїзджав на АЗС,бо при всьому його бажанні авто їхати вічно не могло.
Так минула доба.
За підрахунками Серджіо за весь цей час він вже повинен був впритул наблизитися до своєї мети,але в житті не все буває безхмарно.
"Залишилось 25 км і ти зможеш досягти мети своєї подорожі" - повідомив невідомий голос.
"І це все? Покажись хоч раз мені на очі і скажи нарешті всю правду"- відреагував Серджіо.
"Роби що слід і не говори дурниць"- відреагував невідомий голос.
Серджіо у відповідь лише насупив брови та з трохи піднятим настроєм продовжив свій тернистий шлях.
Несподівано Серджіо побачив доволі знайомі пейзажи і його душа вкрай заспівала від щастя.
"Не поспішай так радіти. Твоє завдання ще не виконано"- прокоментував невідомий голос.
"Ну а це ми вже подивимося" - промовив Серджіо та вирушив в напрямку свого будинку.
Промайнуло якихось 15 хвилин і Серджіо зупинився поряд з місцевим кафетерієм.
"Піду,мабуть, щось з'їм ,бо вдома вже буде не до того. Хоча нє,краще додому, а вже потім все решта"- подумав Серджіо та знову виїхав на проїзну частина.
Хвилин за 40 Серджіо вже паркувався в дворі свого будинку та з великим нетерпінням прагнув як найшвидше побачити своїх рідних.
Увійшовши до під'їзду та не вагаючись жодної секунди Серджіо одразу натиснув на кнопку дверного дзвінка.
За мить Серджіо почув як відкривається дверний замок і це його неймовірно втішило.
Втім, доля не завжди жалувала Серджіо від будь-яких складних життєвих ситуацій.
"Доброго дня, пане Серджіо" - промовив Метью відчиняючи двері Серджіо.
"Ти якого біса знаходишся в моїй квартирі? Де мої дружина і донька ?"- розлючено промовив Серджіо.
Метью у відповідь лише наказав Серджіо пройти в середину і чекати подальших інструкцій.

"Та пішов ти. Краще я здохну аніж більше щось зроблю за твоєю вказівкою. Я і так втратив купу часу,який міг спокійно провести з своєю родиною і нічим не паритися. А то знайшли кримінального авторитета. Тягають фіг зна куди і ще погрожують"- розлючено відреагував Серджіо.
"Добре. Роби як знаєш. Але май на увазі,що незабаром ти не зможеш і кроку без нас зробити. А все тому,що люди, яким ти винен гроші, почнуть тебе шукати,а точніше полювати на тебе. Бо стільки чекати скільки чекають вони не буде більше ніхто. Навіть і не шукай"- виважено сказав Метью.
Минуло 2 години з того часу як Серджіо приїхав додому. Водночас Серджіо був нарешті щасливий відчути затишок рідної домівки,а з другого боку бути самому було вкрай важко.
Хоч Серджіо і розумів,що треба терміново щось робити,але з чого починати він навіть і гадки не мав.
Так минула доба.
Серджіо подивившись на годинник зрозумів,що час йти...
"Куди?! Навіщо?! І що там робити?!"- подумав Серджіо.
"Йди туди куди підказує сердце"- промовила Вікторія.
"О,а де ти? Ти ж залишилася в чудо-будівліі? Чи може це вже в мене глюки?" - прокричав Серджіо.
"Ні,любий мій, я поруч з тобою. Озернись і все побачиш" - відповіла Вікторія.
"О,Боги! Вікі це ти?!" - схвильовано промовив Серджіо та підійшов впритул до Вікторії.
"Можеш навіть мене торкнутися" - промовила Вікторія.
"Ок. Тоді без образ за мою зухвалість" - відповів Серджіо та приклав свої долоні до грудей Вікторії.
"Або забирай негайно або доводь все до логічного завершення" - відреагувала Вікторія на дії Серджіо.
"О,це вже нє. А за цю можливість доторкнутися до тебе я тобі вдячний. Ти не забувай,що ти єдина жінка яку я ледь не вбив. Але мені пощастило"- відповів Серджіо.
"Ти впевнений?"- сказала Вікторія та повстала перед Серджіо в абсолютно оголеному вигляді.
"Ні.. Але краще я буду на відстані ніж вони мене затягнуть в свої тенета"- відповів Серджіо заплющивши очі.
Вікторія у відповідь лише усміхнулася та стала поступово одягатися назад.

" Тебе важко зрозуміти. То ти спокушаєш,то на самому цікавому ставиш крапку. Визначся зрештою"- промовив Серджіо.
"Тобі легко говорити коли все добре. А були б суцільні проблеми,то і сам вагався би. Тож йди ти куди по далі з своїми поглядами на життя"- обурено сказала Вікторія.
Серджіо лише промовчав та пильно подивився в її очі,які як йому тоді здалося готові його були просто поглинути своєю глибинною красою.
"Не дивись так. Не треба. Будь людиною"- прохальним голосом сказала Вікторія.
"Пробач мене грубіяна. Я не хотів"- прошепотів Серджіо.
"Все. Шукай дружину" - крикнула Вікторія та дала Серджіо ляпаса в якості підбадьориння.
"От вже і домовились про подальший план дій. А ти підеш зі мною? Я думаю ти їй сподобаєшся. А може навіть і більше" - промовив Серджіо.
Вікторія лише грізно подивилася на Серджіо та попрямувала в напрямку припаркованого Серджіо авто.
"Це ж треба так було вдивлятися в її очі... Диво та й годі"- розмірковував Серджіо.
Підійшовши впритул до авто Вікторія раптово обернулася та голосно крикнула - "Як ти їздив без керма? Чи ти його з собою носиш?".
Серджіо від хвилювання навіть і не знав,що сказати.
"Давай думай негайно. Немає чого тут киснути. Тебе чекають,а ти чухаєшся..."- промовила Вікторія.
Серджіо не розумів,що спонукало Вікторію до такої поведінки,але водночас він був їй неймовірно вдячний за підтримку в таку вкрай важку для нього хвилину.
"Дякую тобі,Вікі"- прошепотів Серджіо.
"Ти ще відпрацюєш. І при чому реально,а не на словах. Але це буде пізніше. Зараз вкрай важливо виїхати звідси ,але для цього тобіі потрібно авто. Стоп,а якщо ми в когось позичимо ?!"- промовила Вікторія.
"Я так не думаю,бо тут мене всі знають. А тому раптом що,то будуть знати кого шукати"- відреагував Серджіо.
Вікторія натомість зробила вигляд,що не почула та підійшла як змога ближче до розташованого поруч авто.
"Відчинено. Бігом сюди"- тихим голосом крикнула Вікторія.
Серджіо не охоче,але все ж підбіг до чужого авто та одразу сів на переднє пасажирське сидіння.
"Вирушай"- промовив Серджіо.
"Не можу. Тут механіка,а в мене колись був автомат. Що ж тепер робити?"- розгубленим голосом промовила Вікторія.
"Вижимай щеплення і вмикай нейтралку. Потім заводь двигун і знову вижимай щеплення для вмикання першої передачі. А далі поступово газ і забераєш ногу з щеплення..." - пояснив Серджіо.
Вікторія ніби і сама це знала,але вкотре нагадати про це було не зайвим .
За долі секунди Серджіо та Вікторія вирушили на пошуки невідомого .
"Дозволь запитання" - сказав Серджіо.
"Валяй ..."- відповіла Вікторія.
"Чому ти мені допомогаєш ? В чому реальна причина?"- запитав Серджіо.
"Важко сказати. Але знай одне,що це справді щиро і без будь-якого умислу. Допоможу тобі і зникну назавжди. Ти навіть забудеш,що я була в твоємужиьті. А дозволь зустрічне питання?" - відповіла Вікторія.
"Звісно..."- відповів Серджіо.
"Я як жінка взагалі цікава тобі чи ні? Дай відповідь і я поясню чому так говорю" - промовила Вікторія ніжно усміхаючись.
"Якщо чисто теоретично ,то так звісно і навіть дуже. Але якщо з практичної точки зору,то ні. А все тому,що так і повинно бути"- промовив Серджіо.
"Ти занадто правильний. Хоча це і добре. Зараз таких вкрай важко знайти"- прокоментувала Вікторія.
Минуло близько 2 годин.

"Щось мені спекотно стало"- промовила Вікторія.
"Тільки не кажи,що ти хочеш роздягнутися... Ти вже була гола і за цих пару хвилин в тебе нічого нового не з'явилося. При всьому моєму бажанні ти як так бачу мене слухати не будеш і всеодно зробиш так як хочеш цього сама. Я правий?"- промовив Серджіо.
Вікторія у відповідь лише усміхнулася та на якусь мить заплющила очі.
За долі секунди авто під керуванням Вікторії перетворилося на безпорадне "теля" і в якусь мить стало посеред перехрестя з розбитим вщент бампером.
«Ти живий ?» - прошепотіла Вікторія.
«Ти знаєш, що ти скажена ? Тобі не можна сідати за кермо» - розлючено відповів Серджіо.
«Ну чого ти такий. Я з усією душею до тебе» - ображено відреагувала Вікторія.
«Ну добре. Хай буде так. Головне, що ми цілі та неушкоджені. Єдине, що машина чужа» - промовив Серджіо сумним голосом.
«Тай хрін з нею. Він її напевно і сам скоро би розбив. Вона і так не дуже «свіжа»» - промовила Вікторія.
Серджіо зрозумів, що ця суперечка може тривати досить довго, а тому він просто промовчав з цього приводу і вирішив нарешті вийти з авто для того щоб оцінити рівень завданих збитків.
Вийшовши з авто Серджіо неочікувано для себе побачив доволі цікаву картину. Передній бампер був абсолютно цілим за відрахуванням вже існуючих до того мілких пошкоджень.
«Вікі, а як це зрозуміти? Ми ж щойно його пошкодили, а він виявляється таким як і був до того» - здивованим голосом промовив Серджіо.
«Це загадка. Але тобі треба поспішати, бо позаду на великій швидкості летить авто і наш цілий задній бампер невдовзі перестане таким бути. Тим більше як я бачу, то він зупинятися не поспішає» - промовила Вікторія та заплющила очі.
Підбігши до Вікторії Серджіо одразу зрозумів, що Вікторія втратила свідомість і він найближчим часом не зможе на неї розраховувати.
Взявши Вікторію на руки Серджіо одразу пересадив її на заднє сидіння та невідкладно поспішив за кермо авто.
«Треба її везти до лікарні. Вона може померти» - промовив невідомий голос.
«О, навігатор. Я думав, що ти вже розчинився в повітрі і зник назавжди» - прокоментував Серджіо.
«Треба в лікарню» - повторив невідомий голос.
«Їду-їду, зануда» - сказав Серджіо.
Завівши авто Серджіо невідкладно розвернувся одразу на перехресті та миттєво вирушив в напрямку лікарні.
«Не порушуй. Мені трохи легше» - прошепотіла Вікторія.
«Ти мене налякала, Вікі. Я без тебе не впораюся» - промовив Серджіо.
«Я не чарівниця. Я звичайна людина, які притаманно помилятися і я не завжди зможу допомогти» - відповіла Вікторія.
Хвилин за 30 Серджіо заніс Вікторію до приймального відділення.
«Допоможіть їй негайно. Людині дуже погано» - крикнув Серджіо.
«Що з нею? Чому Ви приїхали саме до нас?» - запитала медсестра.
«Ваше завдання врятувати людину, а не задавати цілу купу дурних запитань» - різко відповів Серджіо.
"Гаразд. Пройдіть до рецепції і продиктуйте контактні дані цієї людини,а ситим часом її перевіримо"- відповів лікар.
Серджіо спочатку погодився,але потім зрозумів свою помилку,бо крім її ім'я він про Вікторію абсолютно нічого не знає.
"Справа в тому,що я крім імені постраждалої більше нічого не знаю. Тож як Вам допомогти,то я не знаю. Це звучить дико,але правдиво. Тим більше я сподіваюсь,що ви зможете допомогти і ці формальності будуть вирішені нею самостійно"- сказав Серджіо.
"Сказали би одразу,що ви коханці і не хочете афішувати себе. А то вигадали тут цілу детективну історію ..." - обурено відреагувала медсестра на рецепції.
Серджіо у відповідь лише усміхнувся...
Минула доба.

Рік написання - 2019 рік





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-11-07 17:06:09
Переглядів сторінки твору 31
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором 3
* Коефіцієнт прозорості: 0.791
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2019.11.20 08:44
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Писака Писав (Л.П./Л.П.) [ 2019-11-19 16:38:15 ]
Може для когось це повна фігня...
Але все ж таки є велике бажання почути думки стосовно першої спроби ... Дякую за розуміння