Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Критика | Аналітика
Страшный секрет сэра Артура
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Страшный секрет сэра Артура
Уже давно и с некоторым сожалением заметил, что не могу дочитывать истории о Шерлоке Холмсе и д-ре Уотсоне до конца. Я люблю А.К. Дойла, люблю перечитывать, то, что люблю, так что мне приходится делать усилие, чтобы взяться за новую книгу вместо уже прочитанной и даже где-то наизусть заученной. Но уж если я перечитываю - то от корки до корки, с головой окунаясь в атмосферу, вновь переживая историю, возвращаясь во времена первого знакомства с текстом и т.д. Но с Дойлом меня постигает разочарование: только когда-то очень давно про- и перечитывались рассказы доктора Уотсона целиком и взахлеб, а теперь - нет. В какой-то момент интерес пропадает совершенно - и дело вовсе не в том, что я уже знаю имя убийцы; но до этого момента рассказы читаются с неослабевающим интересом. Почему? Пожимая плечами, я ставлю книгу обратно на полку, потом еще долго к ней не возвращаюсь, а когда, наконец, все-таки возвращаюсь, все повторяется, а я вновь испытываю некоторое разочарование. Почему так?
А вчера мне, наконец, открылось, почему, причем разгадка, как во многих расследованиях Холмса, лежала на поверхности. По сути, сэр Артур изложил ее в нескольких словах в самой первой истории о Холмсе и Уотсоне, в "Этюде в багровых тонах". Но мне потребовалось много лет, чтобы ее заметить, а еще - тот самый ослабевающий интерес к повествованию, чтобы, наконец, обратить внимание на текст как объект анализа, а не источник удовольствия. Зато теперь я знаю творческий секрет Дойла - он раскрыт!
Холмс объясняет Уотсону, закаленному Афганистаном бойцу, видевшему, как его товарищей рубили в куски, почему того так взволновало преступление на Лористон-Гарденс. Все просто: "В этом преступлении есть таинственность, которая действует на воображение; где нет пищи воображению, там нет и страха". Стоило мне прочитать эту фразу медленно, и я понял, почему не дочитываю рассказы Дойла до конца. Пока он рисует картину преступления - неизменно таинственную, дающую богатую пищу воображению, читать интересно. Все так странно, непонятно, необъяснимо! - написанное кровью слово МЕСТЬ, пять апельсиновых зернышек в конверте, пляшущие человечки, невероятная тварь, преследующая род поколение за поколением, переписывание Британской энциклопедии! - да, да, еще, сообщайте мне больше алогичных, противоречивых, бессмысленных подробностей, намеренно умалчивая обо всем, что указывает на преступника и его мотивы! Пока этот паззл рассыпан на столе без всякого порядка, а по нему бестолково мечутся Грегсон с Лестрейдом, за которыми следит туповатый Уотсон - есть тайна. Сэр Артур скормил ее моему воображению, как приманку, и оно заработало, нагнав на меня того самого страху, который так славно переживать за книгой или в кинотеатре, но не в жизни.
Но стоит Холмсу небрежными движениями передвинуть несколько деталей, и картина преступления начинает складываться, а всякая таинственность улетучивается. Да и какая в преступлении может быть таинственность? Вот что великий детектив говорил Грегсону там же, в "Этюде":
- Это мне напоминает обстоятельства смерти Ван Янсена в Утрехте, в тридцать четвертом году. Помните это дело, Грегсон?
- Нет, сэр.
- Прочтите, право, стоит прочесть. Да, ничто не ново под луной. Все уже бывало прежде."
А лет через 60 братья Вайнеры устами Жеглова сообщат Шарапову примерно то же самое: "Понимаешь, Володя, неслыханных преступлений не бывает: каждый раз что-то подобное где-то когда-то с кем-то уже было. На том наш брат сыщик и стоит - на сходности обстоятельств, на одинаковых мотивах, на уловках одного покроя..."
Потому-то Холмс, внося порядок в иррациональное зрелище, убивает и тайну, и мой интерес. Правильное расположение лиц, поступков и мотивов в его изложении ничуть не загадочнее, чем изучение моего собственного холодильника с целью сочинить нехитрый ужин из одного, максимум - из двух блюд. Мне туда и смотреть не нужно, я и так уже все знаю, наперед.
И Дойл неукоснительно придерживался этой схемы, испытанной однажды в "Этюде": таинственное преступление - вспышка интереса читателя - ошеломительная простота разгадки. Схема эта работала и 100 лет назад, работает она и теперь, потому что с человеческим воображением все обстоит по-прежнему. Оно находит пищу в таинственности, таинственность возбуждает страх, а страшное в литературе служит разрядкой, убежищем и отдохновением от страшного в жизни.
ноябрь 2019 года
А вчера мне, наконец, открылось, почему, причем разгадка, как во многих расследованиях Холмса, лежала на поверхности. По сути, сэр Артур изложил ее в нескольких словах в самой первой истории о Холмсе и Уотсоне, в "Этюде в багровых тонах". Но мне потребовалось много лет, чтобы ее заметить, а еще - тот самый ослабевающий интерес к повествованию, чтобы, наконец, обратить внимание на текст как объект анализа, а не источник удовольствия. Зато теперь я знаю творческий секрет Дойла - он раскрыт!
Холмс объясняет Уотсону, закаленному Афганистаном бойцу, видевшему, как его товарищей рубили в куски, почему того так взволновало преступление на Лористон-Гарденс. Все просто: "В этом преступлении есть таинственность, которая действует на воображение; где нет пищи воображению, там нет и страха". Стоило мне прочитать эту фразу медленно, и я понял, почему не дочитываю рассказы Дойла до конца. Пока он рисует картину преступления - неизменно таинственную, дающую богатую пищу воображению, читать интересно. Все так странно, непонятно, необъяснимо! - написанное кровью слово МЕСТЬ, пять апельсиновых зернышек в конверте, пляшущие человечки, невероятная тварь, преследующая род поколение за поколением, переписывание Британской энциклопедии! - да, да, еще, сообщайте мне больше алогичных, противоречивых, бессмысленных подробностей, намеренно умалчивая обо всем, что указывает на преступника и его мотивы! Пока этот паззл рассыпан на столе без всякого порядка, а по нему бестолково мечутся Грегсон с Лестрейдом, за которыми следит туповатый Уотсон - есть тайна. Сэр Артур скормил ее моему воображению, как приманку, и оно заработало, нагнав на меня того самого страху, который так славно переживать за книгой или в кинотеатре, но не в жизни.
Но стоит Холмсу небрежными движениями передвинуть несколько деталей, и картина преступления начинает складываться, а всякая таинственность улетучивается. Да и какая в преступлении может быть таинственность? Вот что великий детектив говорил Грегсону там же, в "Этюде":
- Это мне напоминает обстоятельства смерти Ван Янсена в Утрехте, в тридцать четвертом году. Помните это дело, Грегсон?
- Нет, сэр.
- Прочтите, право, стоит прочесть. Да, ничто не ново под луной. Все уже бывало прежде."
А лет через 60 братья Вайнеры устами Жеглова сообщат Шарапову примерно то же самое: "Понимаешь, Володя, неслыханных преступлений не бывает: каждый раз что-то подобное где-то когда-то с кем-то уже было. На том наш брат сыщик и стоит - на сходности обстоятельств, на одинаковых мотивах, на уловках одного покроя..."
Потому-то Холмс, внося порядок в иррациональное зрелище, убивает и тайну, и мой интерес. Правильное расположение лиц, поступков и мотивов в его изложении ничуть не загадочнее, чем изучение моего собственного холодильника с целью сочинить нехитрый ужин из одного, максимум - из двух блюд. Мне туда и смотреть не нужно, я и так уже все знаю, наперед.
И Дойл неукоснительно придерживался этой схемы, испытанной однажды в "Этюде": таинственное преступление - вспышка интереса читателя - ошеломительная простота разгадки. Схема эта работала и 100 лет назад, работает она и теперь, потому что с человеческим воображением все обстоит по-прежнему. Оно находит пищу в таинственности, таинственность возбуждает страх, а страшное в литературе служит разрядкой, убежищем и отдохновением от страшного в жизни.
ноябрь 2019 года
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
