Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Вацлав Гавел. Зустріч із Горбачовим
Урешті він приїхав, і я полегшено зітхнув: журналістам випала цікавіша розвага, ніж вислуховувати від мене те, що вони самі раніше десь написали.
Я мешкаю неподалік празького Національного театру, зараз пів на десяту вечора, жодного журналіста поруч немає, і я виходжу прогулятися зі своїм собакою. І що ж бачу? Нескінченні вервечки припаркованих розкішних автівок, сила-силенна поліціянтів, осяйний Національний театр! Відразу розумію ситуацію: Горбачов дивиться виставу. Мене охоплює допитливість (я, бачте, за натурою роззява), і прямую до Національного театру. Завдяки собаці, який торує мені дорогу, пробиваюся в перший ряд. Стою, чекаю – вистава повинна от-от закінчитися. Спостерігаю, слухаю людей навколо. Це випадкові перехожі, зовсім не організована публіка, але й не люди, які прийшли сюди зумисне, аби побачити Горбачова, – це просто такі самі роззяви, як я, котрі йшли з одного шинка до іншого, помітили якесь пожвавлення і з цікавості зупинилися. Вони кидають купу саркастичних зауваг, передусім на адресу довгих шеренг таємних агентів, що ніяк на це не реагують (напевне, їм заборонили провокувати будь-які конфлікти, котрі б могли затьмарити візит).
Нарешті! Раптове пожвавлення в лавах поліціянтів, спалахують фари автівок, заводяться мотори, з театру виходять високопоставлені особи. І, як ніде нічого, іде він сам! Поруч нього Раїса, довкола в’ються агенти.
І тут на мене очікує перший сюрприз: усі ці цинічні й іронічні жартівники, які ще зовсім недавно нещадно знущалися з державців та їхніх охоронців, раптово – наче за змахом чарівної палички – перетворюються на захоплену, несамовито бурхливу юрбу, вони прориваються вперед, аби зуміти помахати головному державцеві.
Звісно, про жодну «вічну дружбу з Радянським Союзом» не йшлося. У цьому було щось набагато небезпечніше: люди вітають чоловіка, про якого думають, що він привіз їм свободу.
Через це я засумував, і мені спало на гадку, що цей народ ніщо не навчить: адже він вже стільки разів скеровував свої сподівання на якусь зовнішню силу, очікуючи, що вона розв’яже за нього всі його проблеми, стільки разів гірко розчаровувався і мусив визнати, що ніхто не допоможе йому, окрім нього самого, – і от ізнову та сама помилка! Та сам ілюзія! Схоже, вони й справді вірять, що Горбачов приїхав сюди визволити їх від Гусака!
А цар-реформатор тимчасом наближався до того місця, де стояв я. Невисокий і кремезний, такий собі симпатичний м’ячик (можливо, він лише здавався таким поруч зі своїми могутніми охоронцями), він мав трохи розгублений і безпорадний вигляд, усміхався – як мені здалося – щиро і махав нам якось по-змовницькому, причому сливе кожному з нас окремо і кожному – персонально. І тут новий сюрприз: раптом мені стало жаль його.
Я уявив собі його життя: навкруги цілий день малосимпатичні фізіономії охоронців, програма напевне щонайнапруженіша, безкінечні зустріч, промови й переговори, необхідність бесідувати з безліччю людей, пам’ятати їх усіх, відрізняти одне від одного, нескінченно промовляти щось дотепне й одночасно правильне, за що світ, очікуючи сенсацій, не міг би вхопитись, аби використати це якимось чином супроти нього, необхідність безнастанно усміхатися і відвідувати, от як сьогодні, всілякі вистави… а він, замість цього, напевне волів би відпочити… та ще й випити після такого тяжкого дня не можна!
Але я швидко пригнітив свій жаль. Я сказав собі: він сам цього хотів. Він знав, що на нього чекає.
Отже, такий спосіб життя йому до вподоби, інакше він не став би на цей шлях. Я заборонив собі співчувати йому і роздратовано прикрикнув на самого себе: не вподібнюйся до всіх цих західних простаків, які тануть, наче снігова баба в печі, варто лише якомусь східному державцеві обдарувати їх чарівливою усмішкою! Будь реалістом і поводься згідно з тими реалістичними оцінками, які ти тут цілі три дні розгортав перед іноземними журналістами!
Горбачов, людина, що так хвалила у Празі один із найгірших урядів, які мала ця країна протягом сучасної історії, крокує зовсім поруч мене, махає, дружно усміхається, – і раптом мені здається, що він махає саме мені й усміхається теж мені.
І третя несподіванка: зненацька я усвідомлюю, що моя чемність, яка велить мені відповісти на привітання, виявилася вправнішою за мої політологічні міркування – я розгублено піднімаю руку і махаю у відповідь.
М’ячик укотився у свій лімузин і помчав у ньому зі стокілометровою швидкістю геть. Юрма розходиться, люди – цілком буденно – тягнуться в шинки, куди вони й прямували, коли спіткали цей атракціон.
Я з собакою йду додому, замислюючись про самого себе.
І тут настає час четвертої й останньої несподіванки: я зовсім не докоряю собі за своє несміливе змахування рукою. Я дійсно не маю жодної причини не відповісти на привітання освіченого царя!
Адже це дві різні речі – відповісти на його привітання і відхреститися од власної відповідальності, перекладаючи цей тягар на його плечі.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вацлав Гавел. Зустріч із Горбачовим
Переклав Василь Білоцерківський
Візит царя-реформатора в губернію, де, завдяки втручанню його попередника, урядують контрреформатори, мав вигляд події – принаймні на рівні очікування – настільки пікантної, що до Праги з’їхалася небачена кількість журналістів. Але якщо вони прибули вчасно, то цар-реформатор змушував себе чекати. Тому кореспонденти вбивали час по-різному, зокрема – зустрічаючись із дисидентами. У мене їх перебували десятки; усі питали, що я думаю про нового царя, і мені було страшенно незручно без кінця повторювати одні й ті самі слова, тим більше, що я не знаходив у них нічого оригінального: що би я не вимовляв, у мені відразу з’являлося відчуття, ніби я вже десь чув це або читав. Нічого дивного: сьогодні у світі немає людини, про яку говорили б більше, отож ніяка це не чудасія: усе, що можна про нього сказати, вже хтось колись сказав.
Урешті він приїхав, і я полегшено зітхнув: журналістам випала цікавіша розвага, ніж вислуховувати від мене те, що вони самі раніше десь написали.
Я мешкаю неподалік празького Національного театру, зараз пів на десяту вечора, жодного журналіста поруч немає, і я виходжу прогулятися зі своїм собакою. І що ж бачу? Нескінченні вервечки припаркованих розкішних автівок, сила-силенна поліціянтів, осяйний Національний театр! Відразу розумію ситуацію: Горбачов дивиться виставу. Мене охоплює допитливість (я, бачте, за натурою роззява), і прямую до Національного театру. Завдяки собаці, який торує мені дорогу, пробиваюся в перший ряд. Стою, чекаю – вистава повинна от-от закінчитися. Спостерігаю, слухаю людей навколо. Це випадкові перехожі, зовсім не організована публіка, але й не люди, які прийшли сюди зумисне, аби побачити Горбачова, – це просто такі самі роззяви, як я, котрі йшли з одного шинка до іншого, помітили якесь пожвавлення і з цікавості зупинилися. Вони кидають купу саркастичних зауваг, передусім на адресу довгих шеренг таємних агентів, що ніяк на це не реагують (напевне, їм заборонили провокувати будь-які конфлікти, котрі б могли затьмарити візит).
Нарешті! Раптове пожвавлення в лавах поліціянтів, спалахують фари автівок, заводяться мотори, з театру виходять високопоставлені особи. І, як ніде нічого, іде він сам! Поруч нього Раїса, довкола в’ються агенти.
І тут на мене очікує перший сюрприз: усі ці цинічні й іронічні жартівники, які ще зовсім недавно нещадно знущалися з державців та їхніх охоронців, раптово – наче за змахом чарівної палички – перетворюються на захоплену, несамовито бурхливу юрбу, вони прориваються вперед, аби зуміти помахати головному державцеві.
Звісно, про жодну «вічну дружбу з Радянським Союзом» не йшлося. У цьому було щось набагато небезпечніше: люди вітають чоловіка, про якого думають, що він привіз їм свободу.
Через це я засумував, і мені спало на гадку, що цей народ ніщо не навчить: адже він вже стільки разів скеровував свої сподівання на якусь зовнішню силу, очікуючи, що вона розв’яже за нього всі його проблеми, стільки разів гірко розчаровувався і мусив визнати, що ніхто не допоможе йому, окрім нього самого, – і от ізнову та сама помилка! Та сам ілюзія! Схоже, вони й справді вірять, що Горбачов приїхав сюди визволити їх від Гусака!
А цар-реформатор тимчасом наближався до того місця, де стояв я. Невисокий і кремезний, такий собі симпатичний м’ячик (можливо, він лише здавався таким поруч зі своїми могутніми охоронцями), він мав трохи розгублений і безпорадний вигляд, усміхався – як мені здалося – щиро і махав нам якось по-змовницькому, причому сливе кожному з нас окремо і кожному – персонально. І тут новий сюрприз: раптом мені стало жаль його.
Я уявив собі його життя: навкруги цілий день малосимпатичні фізіономії охоронців, програма напевне щонайнапруженіша, безкінечні зустріч, промови й переговори, необхідність бесідувати з безліччю людей, пам’ятати їх усіх, відрізняти одне від одного, нескінченно промовляти щось дотепне й одночасно правильне, за що світ, очікуючи сенсацій, не міг би вхопитись, аби використати це якимось чином супроти нього, необхідність безнастанно усміхатися і відвідувати, от як сьогодні, всілякі вистави… а він, замість цього, напевне волів би відпочити… та ще й випити після такого тяжкого дня не можна!
Але я швидко пригнітив свій жаль. Я сказав собі: він сам цього хотів. Він знав, що на нього чекає.
Отже, такий спосіб життя йому до вподоби, інакше він не став би на цей шлях. Я заборонив собі співчувати йому і роздратовано прикрикнув на самого себе: не вподібнюйся до всіх цих західних простаків, які тануть, наче снігова баба в печі, варто лише якомусь східному державцеві обдарувати їх чарівливою усмішкою! Будь реалістом і поводься згідно з тими реалістичними оцінками, які ти тут цілі три дні розгортав перед іноземними журналістами!
Горбачов, людина, що так хвалила у Празі один із найгірших урядів, які мала ця країна протягом сучасної історії, крокує зовсім поруч мене, махає, дружно усміхається, – і раптом мені здається, що він махає саме мені й усміхається теж мені.
І третя несподіванка: зненацька я усвідомлюю, що моя чемність, яка велить мені відповісти на привітання, виявилася вправнішою за мої політологічні міркування – я розгублено піднімаю руку і махаю у відповідь.
М’ячик укотився у свій лімузин і помчав у ньому зі стокілометровою швидкістю геть. Юрма розходиться, люди – цілком буденно – тягнуться в шинки, куди вони й прямували, коли спіткали цей атракціон.
Я з собакою йду додому, замислюючись про самого себе.
І тут настає час четвертої й останньої несподіванки: я зовсім не докоряю собі за своє несміливе змахування рукою. Я дійсно не маю жодної причини не відповісти на привітання освіченого царя!
Адже це дві різні речі – відповісти на його привітання і відхреститися од власної відповідальності, перекладаючи цей тягар на його плечі.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
