
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила,
в сонячному катрені —
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила,
в сонячному катрені —
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
2025.06.29
06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
2025.06.28
21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
2025.06.28
20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Буколик /
Проза
Вацлав Гавел. Зустріч із Горбачовим
Урешті він приїхав, і я полегшено зітхнув: журналістам випала цікавіша розвага, ніж вислуховувати від мене те, що вони самі раніше десь написали.
Я мешкаю неподалік празького Національного театру, зараз пів на десяту вечора, жодного журналіста поруч немає, і я виходжу прогулятися зі своїм собакою. І що ж бачу? Нескінченні вервечки припаркованих розкішних автівок, сила-силенна поліціянтів, осяйний Національний театр! Відразу розумію ситуацію: Горбачов дивиться виставу. Мене охоплює допитливість (я, бачте, за натурою роззява), і прямую до Національного театру. Завдяки собаці, який торує мені дорогу, пробиваюся в перший ряд. Стою, чекаю – вистава повинна от-от закінчитися. Спостерігаю, слухаю людей навколо. Це випадкові перехожі, зовсім не організована публіка, але й не люди, які прийшли сюди зумисне, аби побачити Горбачова, – це просто такі самі роззяви, як я, котрі йшли з одного шинка до іншого, помітили якесь пожвавлення і з цікавості зупинилися. Вони кидають купу саркастичних зауваг, передусім на адресу довгих шеренг таємних агентів, що ніяк на це не реагують (напевне, їм заборонили провокувати будь-які конфлікти, котрі б могли затьмарити візит).
Нарешті! Раптове пожвавлення в лавах поліціянтів, спалахують фари автівок, заводяться мотори, з театру виходять високопоставлені особи. І, як ніде нічого, іде він сам! Поруч нього Раїса, довкола в’ються агенти.
І тут на мене очікує перший сюрприз: усі ці цинічні й іронічні жартівники, які ще зовсім недавно нещадно знущалися з державців та їхніх охоронців, раптово – наче за змахом чарівної палички – перетворюються на захоплену, несамовито бурхливу юрбу, вони прориваються вперед, аби зуміти помахати головному державцеві.
Звісно, про жодну «вічну дружбу з Радянським Союзом» не йшлося. У цьому було щось набагато небезпечніше: люди вітають чоловіка, про якого думають, що він привіз їм свободу.
Через це я засумував, і мені спало на гадку, що цей народ ніщо не навчить: адже він вже стільки разів скеровував свої сподівання на якусь зовнішню силу, очікуючи, що вона розв’яже за нього всі його проблеми, стільки разів гірко розчаровувався і мусив визнати, що ніхто не допоможе йому, окрім нього самого, – і от ізнову та сама помилка! Та сам ілюзія! Схоже, вони й справді вірять, що Горбачов приїхав сюди визволити їх від Гусака!
А цар-реформатор тимчасом наближався до того місця, де стояв я. Невисокий і кремезний, такий собі симпатичний м’ячик (можливо, він лише здавався таким поруч зі своїми могутніми охоронцями), він мав трохи розгублений і безпорадний вигляд, усміхався – як мені здалося – щиро і махав нам якось по-змовницькому, причому сливе кожному з нас окремо і кожному – персонально. І тут новий сюрприз: раптом мені стало жаль його.
Я уявив собі його життя: навкруги цілий день малосимпатичні фізіономії охоронців, програма напевне щонайнапруженіша, безкінечні зустріч, промови й переговори, необхідність бесідувати з безліччю людей, пам’ятати їх усіх, відрізняти одне від одного, нескінченно промовляти щось дотепне й одночасно правильне, за що світ, очікуючи сенсацій, не міг би вхопитись, аби використати це якимось чином супроти нього, необхідність безнастанно усміхатися і відвідувати, от як сьогодні, всілякі вистави… а він, замість цього, напевне волів би відпочити… та ще й випити після такого тяжкого дня не можна!
Але я швидко пригнітив свій жаль. Я сказав собі: він сам цього хотів. Він знав, що на нього чекає.
Отже, такий спосіб життя йому до вподоби, інакше він не став би на цей шлях. Я заборонив собі співчувати йому і роздратовано прикрикнув на самого себе: не вподібнюйся до всіх цих західних простаків, які тануть, наче снігова баба в печі, варто лише якомусь східному державцеві обдарувати їх чарівливою усмішкою! Будь реалістом і поводься згідно з тими реалістичними оцінками, які ти тут цілі три дні розгортав перед іноземними журналістами!
Горбачов, людина, що так хвалила у Празі один із найгірших урядів, які мала ця країна протягом сучасної історії, крокує зовсім поруч мене, махає, дружно усміхається, – і раптом мені здається, що він махає саме мені й усміхається теж мені.
І третя несподіванка: зненацька я усвідомлюю, що моя чемність, яка велить мені відповісти на привітання, виявилася вправнішою за мої політологічні міркування – я розгублено піднімаю руку і махаю у відповідь.
М’ячик укотився у свій лімузин і помчав у ньому зі стокілометровою швидкістю геть. Юрма розходиться, люди – цілком буденно – тягнуться в шинки, куди вони й прямували, коли спіткали цей атракціон.
Я з собакою йду додому, замислюючись про самого себе.
І тут настає час четвертої й останньої несподіванки: я зовсім не докоряю собі за своє несміливе змахування рукою. Я дійсно не маю жодної причини не відповісти на привітання освіченого царя!
Адже це дві різні речі – відповісти на його привітання і відхреститися од власної відповідальності, перекладаючи цей тягар на його плечі.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вацлав Гавел. Зустріч із Горбачовим
Переклав Василь Білоцерківський
Візит царя-реформатора в губернію, де, завдяки втручанню його попередника, урядують контрреформатори, мав вигляд події – принаймні на рівні очікування – настільки пікантної, що до Праги з’їхалася небачена кількість журналістів. Але якщо вони прибули вчасно, то цар-реформатор змушував себе чекати. Тому кореспонденти вбивали час по-різному, зокрема – зустрічаючись із дисидентами. У мене їх перебували десятки; усі питали, що я думаю про нового царя, і мені було страшенно незручно без кінця повторювати одні й ті самі слова, тим більше, що я не знаходив у них нічого оригінального: що би я не вимовляв, у мені відразу з’являлося відчуття, ніби я вже десь чув це або читав. Нічого дивного: сьогодні у світі немає людини, про яку говорили б більше, отож ніяка це не чудасія: усе, що можна про нього сказати, вже хтось колись сказав.
Урешті він приїхав, і я полегшено зітхнув: журналістам випала цікавіша розвага, ніж вислуховувати від мене те, що вони самі раніше десь написали.
Я мешкаю неподалік празького Національного театру, зараз пів на десяту вечора, жодного журналіста поруч немає, і я виходжу прогулятися зі своїм собакою. І що ж бачу? Нескінченні вервечки припаркованих розкішних автівок, сила-силенна поліціянтів, осяйний Національний театр! Відразу розумію ситуацію: Горбачов дивиться виставу. Мене охоплює допитливість (я, бачте, за натурою роззява), і прямую до Національного театру. Завдяки собаці, який торує мені дорогу, пробиваюся в перший ряд. Стою, чекаю – вистава повинна от-от закінчитися. Спостерігаю, слухаю людей навколо. Це випадкові перехожі, зовсім не організована публіка, але й не люди, які прийшли сюди зумисне, аби побачити Горбачова, – це просто такі самі роззяви, як я, котрі йшли з одного шинка до іншого, помітили якесь пожвавлення і з цікавості зупинилися. Вони кидають купу саркастичних зауваг, передусім на адресу довгих шеренг таємних агентів, що ніяк на це не реагують (напевне, їм заборонили провокувати будь-які конфлікти, котрі б могли затьмарити візит).
Нарешті! Раптове пожвавлення в лавах поліціянтів, спалахують фари автівок, заводяться мотори, з театру виходять високопоставлені особи. І, як ніде нічого, іде він сам! Поруч нього Раїса, довкола в’ються агенти.
І тут на мене очікує перший сюрприз: усі ці цинічні й іронічні жартівники, які ще зовсім недавно нещадно знущалися з державців та їхніх охоронців, раптово – наче за змахом чарівної палички – перетворюються на захоплену, несамовито бурхливу юрбу, вони прориваються вперед, аби зуміти помахати головному державцеві.
Звісно, про жодну «вічну дружбу з Радянським Союзом» не йшлося. У цьому було щось набагато небезпечніше: люди вітають чоловіка, про якого думають, що він привіз їм свободу.
Через це я засумував, і мені спало на гадку, що цей народ ніщо не навчить: адже він вже стільки разів скеровував свої сподівання на якусь зовнішню силу, очікуючи, що вона розв’яже за нього всі його проблеми, стільки разів гірко розчаровувався і мусив визнати, що ніхто не допоможе йому, окрім нього самого, – і от ізнову та сама помилка! Та сам ілюзія! Схоже, вони й справді вірять, що Горбачов приїхав сюди визволити їх від Гусака!
А цар-реформатор тимчасом наближався до того місця, де стояв я. Невисокий і кремезний, такий собі симпатичний м’ячик (можливо, він лише здавався таким поруч зі своїми могутніми охоронцями), він мав трохи розгублений і безпорадний вигляд, усміхався – як мені здалося – щиро і махав нам якось по-змовницькому, причому сливе кожному з нас окремо і кожному – персонально. І тут новий сюрприз: раптом мені стало жаль його.
Я уявив собі його життя: навкруги цілий день малосимпатичні фізіономії охоронців, програма напевне щонайнапруженіша, безкінечні зустріч, промови й переговори, необхідність бесідувати з безліччю людей, пам’ятати їх усіх, відрізняти одне від одного, нескінченно промовляти щось дотепне й одночасно правильне, за що світ, очікуючи сенсацій, не міг би вхопитись, аби використати це якимось чином супроти нього, необхідність безнастанно усміхатися і відвідувати, от як сьогодні, всілякі вистави… а він, замість цього, напевне волів би відпочити… та ще й випити після такого тяжкого дня не можна!
Але я швидко пригнітив свій жаль. Я сказав собі: він сам цього хотів. Він знав, що на нього чекає.
Отже, такий спосіб життя йому до вподоби, інакше він не став би на цей шлях. Я заборонив собі співчувати йому і роздратовано прикрикнув на самого себе: не вподібнюйся до всіх цих західних простаків, які тануть, наче снігова баба в печі, варто лише якомусь східному державцеві обдарувати їх чарівливою усмішкою! Будь реалістом і поводься згідно з тими реалістичними оцінками, які ти тут цілі три дні розгортав перед іноземними журналістами!
Горбачов, людина, що так хвалила у Празі один із найгірших урядів, які мала ця країна протягом сучасної історії, крокує зовсім поруч мене, махає, дружно усміхається, – і раптом мені здається, що він махає саме мені й усміхається теж мені.
І третя несподіванка: зненацька я усвідомлюю, що моя чемність, яка велить мені відповісти на привітання, виявилася вправнішою за мої політологічні міркування – я розгублено піднімаю руку і махаю у відповідь.
М’ячик укотився у свій лімузин і помчав у ньому зі стокілометровою швидкістю геть. Юрма розходиться, люди – цілком буденно – тягнуться в шинки, куди вони й прямували, коли спіткали цей атракціон.
Я з собакою йду додому, замислюючись про самого себе.
І тут настає час четвертої й останньої несподіванки: я зовсім не докоряю собі за своє несміливе змахування рукою. Я дійсно не маю жодної причини не відповісти на привітання освіченого царя!
Адже це дві різні речі – відповісти на його привітання і відхреститися од власної відповідальності, перекладаючи цей тягар на його плечі.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію