ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
13:42
Небо квилить клином журавлиним,
хмарами укрившись де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
хмарами укрившись де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
2024.03.19
13:26
Украла віра чужоземна все:.
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Вацлав Гавел. Зустріч із Горбачовим
Урешті він приїхав, і я полегшено зітхнув: журналістам випала цікавіша розвага, ніж вислуховувати від мене те, що вони самі раніше десь написали.
Я мешкаю неподалік празького Національного театру, зараз пів на десяту вечора, жодного журналіста поруч немає, і я виходжу прогулятися зі своїм собакою. І що ж бачу? Нескінченні вервечки припаркованих розкішних автівок, сила-силенна поліціянтів, осяйний Національний театр! Відразу розумію ситуацію: Горбачов дивиться виставу. Мене охоплює допитливість (я, бачте, за натурою роззява), і прямую до Національного театру. Завдяки собаці, який торує мені дорогу, пробиваюся в перший ряд. Стою, чекаю – вистава повинна от-от закінчитися. Спостерігаю, слухаю людей навколо. Це випадкові перехожі, зовсім не організована публіка, але й не люди, які прийшли сюди зумисне, аби побачити Горбачова, – це просто такі самі роззяви, як я, котрі йшли з одного шинка до іншого, помітили якесь пожвавлення і з цікавості зупинилися. Вони кидають купу саркастичних зауваг, передусім на адресу довгих шеренг таємних агентів, що ніяк на це не реагують (напевне, їм заборонили провокувати будь-які конфлікти, котрі б могли затьмарити візит).
Нарешті! Раптове пожвавлення в лавах поліціянтів, спалахують фари автівок, заводяться мотори, з театру виходять високопоставлені особи. І, як ніде нічого, іде він сам! Поруч нього Раїса, довкола в’ються агенти.
І тут на мене очікує перший сюрприз: усі ці цинічні й іронічні жартівники, які ще зовсім недавно нещадно знущалися з державців та їхніх охоронців, раптово – наче за змахом чарівної палички – перетворюються на захоплену, несамовито бурхливу юрбу, вони прориваються вперед, аби зуміти помахати головному державцеві.
Звісно, про жодну «вічну дружбу з Радянським Союзом» не йшлося. У цьому було щось набагато небезпечніше: люди вітають чоловіка, про якого думають, що він привіз їм свободу.
Через це я засумував, і мені спало на гадку, що цей народ ніщо не навчить: адже він вже стільки разів скеровував свої сподівання на якусь зовнішню силу, очікуючи, що вона розв’яже за нього всі його проблеми, стільки разів гірко розчаровувався і мусив визнати, що ніхто не допоможе йому, окрім нього самого, – і от ізнову та сама помилка! Та сам ілюзія! Схоже, вони й справді вірять, що Горбачов приїхав сюди визволити їх від Гусака!
А цар-реформатор тимчасом наближався до того місця, де стояв я. Невисокий і кремезний, такий собі симпатичний м’ячик (можливо, він лише здавався таким поруч зі своїми могутніми охоронцями), він мав трохи розгублений і безпорадний вигляд, усміхався – як мені здалося – щиро і махав нам якось по-змовницькому, причому сливе кожному з нас окремо і кожному – персонально. І тут новий сюрприз: раптом мені стало жаль його.
Я уявив собі його життя: навкруги цілий день малосимпатичні фізіономії охоронців, програма напевне щонайнапруженіша, безкінечні зустріч, промови й переговори, необхідність бесідувати з безліччю людей, пам’ятати їх усіх, відрізняти одне від одного, нескінченно промовляти щось дотепне й одночасно правильне, за що світ, очікуючи сенсацій, не міг би вхопитись, аби використати це якимось чином супроти нього, необхідність безнастанно усміхатися і відвідувати, от як сьогодні, всілякі вистави… а він, замість цього, напевне волів би відпочити… та ще й випити після такого тяжкого дня не можна!
Але я швидко пригнітив свій жаль. Я сказав собі: він сам цього хотів. Він знав, що на нього чекає.
Отже, такий спосіб життя йому до вподоби, інакше він не став би на цей шлях. Я заборонив собі співчувати йому і роздратовано прикрикнув на самого себе: не вподібнюйся до всіх цих західних простаків, які тануть, наче снігова баба в печі, варто лише якомусь східному державцеві обдарувати їх чарівливою усмішкою! Будь реалістом і поводься згідно з тими реалістичними оцінками, які ти тут цілі три дні розгортав перед іноземними журналістами!
Горбачов, людина, що так хвалила у Празі один із найгірших урядів, які мала ця країна протягом сучасної історії, крокує зовсім поруч мене, махає, дружно усміхається, – і раптом мені здається, що він махає саме мені й усміхається теж мені.
І третя несподіванка: зненацька я усвідомлюю, що моя чемність, яка велить мені відповісти на привітання, виявилася вправнішою за мої політологічні міркування – я розгублено піднімаю руку і махаю у відповідь.
М’ячик укотився у свій лімузин і помчав у ньому зі стокілометровою швидкістю геть. Юрма розходиться, люди – цілком буденно – тягнуться в шинки, куди вони й прямували, коли спіткали цей атракціон.
Я з собакою йду додому, замислюючись про самого себе.
І тут настає час четвертої й останньої несподіванки: я зовсім не докоряю собі за своє несміливе змахування рукою. Я дійсно не маю жодної причини не відповісти на привітання освіченого царя!
Адже це дві різні речі – відповісти на його привітання і відхреститися од власної відповідальності, перекладаючи цей тягар на його плечі.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вацлав Гавел. Зустріч із Горбачовим
Переклав Василь Білоцерківський
Візит царя-реформатора в губернію, де, завдяки втручанню його попередника, урядують контрреформатори, мав вигляд події – принаймні на рівні очікування – настільки пікантної, що до Праги з’їхалася небачена кількість журналістів. Але якщо вони прибули вчасно, то цар-реформатор змушував себе чекати. Тому кореспонденти вбивали час по-різному, зокрема – зустрічаючись із дисидентами. У мене їх перебували десятки; усі питали, що я думаю про нового царя, і мені було страшенно незручно без кінця повторювати одні й ті самі слова, тим більше, що я не знаходив у них нічого оригінального: що би я не вимовляв, у мені відразу з’являлося відчуття, ніби я вже десь чув це або читав. Нічого дивного: сьогодні у світі немає людини, про яку говорили б більше, отож ніяка це не чудасія: усе, що можна про нього сказати, вже хтось колись сказав.
Урешті він приїхав, і я полегшено зітхнув: журналістам випала цікавіша розвага, ніж вислуховувати від мене те, що вони самі раніше десь написали.
Я мешкаю неподалік празького Національного театру, зараз пів на десяту вечора, жодного журналіста поруч немає, і я виходжу прогулятися зі своїм собакою. І що ж бачу? Нескінченні вервечки припаркованих розкішних автівок, сила-силенна поліціянтів, осяйний Національний театр! Відразу розумію ситуацію: Горбачов дивиться виставу. Мене охоплює допитливість (я, бачте, за натурою роззява), і прямую до Національного театру. Завдяки собаці, який торує мені дорогу, пробиваюся в перший ряд. Стою, чекаю – вистава повинна от-от закінчитися. Спостерігаю, слухаю людей навколо. Це випадкові перехожі, зовсім не організована публіка, але й не люди, які прийшли сюди зумисне, аби побачити Горбачова, – це просто такі самі роззяви, як я, котрі йшли з одного шинка до іншого, помітили якесь пожвавлення і з цікавості зупинилися. Вони кидають купу саркастичних зауваг, передусім на адресу довгих шеренг таємних агентів, що ніяк на це не реагують (напевне, їм заборонили провокувати будь-які конфлікти, котрі б могли затьмарити візит).
Нарешті! Раптове пожвавлення в лавах поліціянтів, спалахують фари автівок, заводяться мотори, з театру виходять високопоставлені особи. І, як ніде нічого, іде він сам! Поруч нього Раїса, довкола в’ються агенти.
І тут на мене очікує перший сюрприз: усі ці цинічні й іронічні жартівники, які ще зовсім недавно нещадно знущалися з державців та їхніх охоронців, раптово – наче за змахом чарівної палички – перетворюються на захоплену, несамовито бурхливу юрбу, вони прориваються вперед, аби зуміти помахати головному державцеві.
Звісно, про жодну «вічну дружбу з Радянським Союзом» не йшлося. У цьому було щось набагато небезпечніше: люди вітають чоловіка, про якого думають, що він привіз їм свободу.
Через це я засумував, і мені спало на гадку, що цей народ ніщо не навчить: адже він вже стільки разів скеровував свої сподівання на якусь зовнішню силу, очікуючи, що вона розв’яже за нього всі його проблеми, стільки разів гірко розчаровувався і мусив визнати, що ніхто не допоможе йому, окрім нього самого, – і от ізнову та сама помилка! Та сам ілюзія! Схоже, вони й справді вірять, що Горбачов приїхав сюди визволити їх від Гусака!
А цар-реформатор тимчасом наближався до того місця, де стояв я. Невисокий і кремезний, такий собі симпатичний м’ячик (можливо, він лише здавався таким поруч зі своїми могутніми охоронцями), він мав трохи розгублений і безпорадний вигляд, усміхався – як мені здалося – щиро і махав нам якось по-змовницькому, причому сливе кожному з нас окремо і кожному – персонально. І тут новий сюрприз: раптом мені стало жаль його.
Я уявив собі його життя: навкруги цілий день малосимпатичні фізіономії охоронців, програма напевне щонайнапруженіша, безкінечні зустріч, промови й переговори, необхідність бесідувати з безліччю людей, пам’ятати їх усіх, відрізняти одне від одного, нескінченно промовляти щось дотепне й одночасно правильне, за що світ, очікуючи сенсацій, не міг би вхопитись, аби використати це якимось чином супроти нього, необхідність безнастанно усміхатися і відвідувати, от як сьогодні, всілякі вистави… а він, замість цього, напевне волів би відпочити… та ще й випити після такого тяжкого дня не можна!
Але я швидко пригнітив свій жаль. Я сказав собі: він сам цього хотів. Він знав, що на нього чекає.
Отже, такий спосіб життя йому до вподоби, інакше він не став би на цей шлях. Я заборонив собі співчувати йому і роздратовано прикрикнув на самого себе: не вподібнюйся до всіх цих західних простаків, які тануть, наче снігова баба в печі, варто лише якомусь східному державцеві обдарувати їх чарівливою усмішкою! Будь реалістом і поводься згідно з тими реалістичними оцінками, які ти тут цілі три дні розгортав перед іноземними журналістами!
Горбачов, людина, що так хвалила у Празі один із найгірших урядів, які мала ця країна протягом сучасної історії, крокує зовсім поруч мене, махає, дружно усміхається, – і раптом мені здається, що він махає саме мені й усміхається теж мені.
І третя несподіванка: зненацька я усвідомлюю, що моя чемність, яка велить мені відповісти на привітання, виявилася вправнішою за мої політологічні міркування – я розгублено піднімаю руку і махаю у відповідь.
М’ячик укотився у свій лімузин і помчав у ньому зі стокілометровою швидкістю геть. Юрма розходиться, люди – цілком буденно – тягнуться в шинки, куди вони й прямували, коли спіткали цей атракціон.
Я з собакою йду додому, замислюючись про самого себе.
І тут настає час четвертої й останньої несподіванки: я зовсім не докоряю собі за своє несміливе змахування рукою. Я дійсно не маю жодної причини не відповісти на привітання освіченого царя!
Адже це дві різні речі – відповісти на його привітання і відхреститися од власної відповідальності, перекладаючи цей тягар на його плечі.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію