Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.03
17:11
а десь та колись так було легко
розставити руки немов парасольки
і стрибаючи на ногах-пружинках сказати
не турбуючись чи повірять
я в домікє
десь та колись де будівлі зітхали
обважніло здіймаючи пледи тіней
розставити руки немов парасольки
і стрибаючи на ногах-пружинках сказати
не турбуючись чи повірять
я в домікє
десь та колись де будівлі зітхали
обважніло здіймаючи пледи тіней
2026.02.03
16:59
Наснилася осінь посеред зими
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
2026.02.03
13:48
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
2026.02.03
10:48
Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
2026.02.03
05:30
Їхав би до станції
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Михайло Булгаков. Єгипетська мумія (Розповідь Члена Профспілки)
Коли відбíгали в усіх справенціях, мені й каже голова:
- Знаєш, Васильку? Ходімо в Народний дім.
- А що, – питаю, – я там забув?
- Дивак ти, – відповідає мені наш голова місцькому, – у Народному домі ти отримаєш здорові розваги й відпочинеш, згідно з 98-ю статтею Кодексу Праці (голова знає напам’ять усі статті, тож його навіть вважають дивом природи).
Гаразд. Ми пішли. Заплатили гроші, як належить, і почали застосовувати 98-му статтю. Передусім ми застосували колесо смерті. Звичайне велетенське колесо і посередині палиця. Причому колесо через невідому причину починає крутитися з неймовірною швидкістю, скидаючи з себе до всіх чортів кожного члена спілки, який на нього сяде. Дуже смішна штука, залежно від того, як вилетіти. Я вискочив надзвичай комічно через якусь панну, роздерши штани. А голова оригінально вивихнув собі ногу і зламав одному громадянинові палицю червоного дерева, зі страшним криком жаху. Причому він летів, і всі падали на землю, позаяк наш голова місцькому – людина з величезною вагою. Одне слово, коли він упав, я думав, що доведеться обирати нового голову. Але голова встав бадьорий, наче статуя свободи, а кашляв кров’ю, навпаки,той громадянин із загиблою палицею.
Потім ми пішли до зачарованої кімнати, в якій крутяться стеля і стіни. Тут із мене вискочили пляшки пива «Нова Баварія», випиті з головою в буфеті. У житті я так не блював, як у цій клятій кімнаті, а голова витримав.
Та коли ми вийшли, я сказав йому:
- Друже, відмовляюся од твоєї статті. Хай вони будуть прокляті, ці розваги № 98!
А він мовив:
- Раз ми вже прийшли й заплатили, ти ще повинен побачити славетну єгипетську мумію.
І ми зайшли у приміщення. З’явився у блакитному світлі молодий чоловік і заявив:
- Зараз, громадяни, ви побачите феномен нечуваної якості – автентичну єгипетську мумію, привезену 2500 років тому. Ця мумія пророкує минуле, теперішнє і майбутнє, причому відповідає на питання і дає поради в тяжких випадках життя і, таємно, вагітним.
Усі охнули від захвату і жаху, і справді, уявіть, з’явилася мумія, у вигляді жіночої голови, а навкруги єгипетські письмена. Я завмер від подиву, бачачи, що мумія зовсім молода, якою не може бути людина – не лише у 2500 років, але і навіть у 100.
Молодий чоловік чемно попросив:
- Ставте питання. Якнайпростіші.
І тут голова вийшов і спитав:
- А якою ж мовою ставити? Я єгипетської мови не знаю.
Молодий чоловік, не ніяковіючи, відповідає:
- Запитуйте по-російському.
Голова відкашлявся і поставив питання:
- А скажи, люба муміє,що ти робила до лютневого перевороту?
І тут мумія зблідла і мовила:
- Я вчилася на курсах.
- Та-ак. А скажи, люба муміє, чи була ти під судом за Радянської влади, і якщо не була, то чому?
Мумія закліпала очима і мовчить.
Молодий чоловік кричить:
- Що ж ви, громадянине, за 15 копійок мучите мумію?
А голова почав швидко накривати:
- А, люба муміє, твоє ставлення до військового обов’язку?
Мумія заплакала. Каже:
- Я була сестрою милосердя.
- А що б ти зробила, якби побачила комуністів у церкві? А хто такий тов. Стучка? А де нині живе Карл Маркс?
Молодий чоловік бачить, що мумія засипалася, сам кричить щодо Маркса:
- Він помер!
А голова гаркнув:
- Ні! Він живе в серцях пролетаріяту.
І тут згасло світло, і мумія, ридаючи, зникла в пеклі, а публіка крикнула голові:
- Ура! Дякуємо за перевірку фальшивої мумії.
І хотіли гойдати його. Та голова ухилився від почесного гойдання, і ми виїхали з Народного дому, причому за нами, кричачи, йшла юрма пролетарів.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Михайло Булгаков. Єгипетська мумія (Розповідь Члена Профспілки)
Переклав Василь Білоцерківський
Приїхали ми до Ленінграда, у відрядження, з головою нашого місцькому.
Коли відбíгали в усіх справенціях, мені й каже голова:
- Знаєш, Васильку? Ходімо в Народний дім.
- А що, – питаю, – я там забув?
- Дивак ти, – відповідає мені наш голова місцькому, – у Народному домі ти отримаєш здорові розваги й відпочинеш, згідно з 98-ю статтею Кодексу Праці (голова знає напам’ять усі статті, тож його навіть вважають дивом природи).
Гаразд. Ми пішли. Заплатили гроші, як належить, і почали застосовувати 98-му статтю. Передусім ми застосували колесо смерті. Звичайне велетенське колесо і посередині палиця. Причому колесо через невідому причину починає крутитися з неймовірною швидкістю, скидаючи з себе до всіх чортів кожного члена спілки, який на нього сяде. Дуже смішна штука, залежно від того, як вилетіти. Я вискочив надзвичай комічно через якусь панну, роздерши штани. А голова оригінально вивихнув собі ногу і зламав одному громадянинові палицю червоного дерева, зі страшним криком жаху. Причому він летів, і всі падали на землю, позаяк наш голова місцькому – людина з величезною вагою. Одне слово, коли він упав, я думав, що доведеться обирати нового голову. Але голова встав бадьорий, наче статуя свободи, а кашляв кров’ю, навпаки,той громадянин із загиблою палицею.
Потім ми пішли до зачарованої кімнати, в якій крутяться стеля і стіни. Тут із мене вискочили пляшки пива «Нова Баварія», випиті з головою в буфеті. У житті я так не блював, як у цій клятій кімнаті, а голова витримав.
Та коли ми вийшли, я сказав йому:
- Друже, відмовляюся од твоєї статті. Хай вони будуть прокляті, ці розваги № 98!
А він мовив:
- Раз ми вже прийшли й заплатили, ти ще повинен побачити славетну єгипетську мумію.
І ми зайшли у приміщення. З’явився у блакитному світлі молодий чоловік і заявив:
- Зараз, громадяни, ви побачите феномен нечуваної якості – автентичну єгипетську мумію, привезену 2500 років тому. Ця мумія пророкує минуле, теперішнє і майбутнє, причому відповідає на питання і дає поради в тяжких випадках життя і, таємно, вагітним.
Усі охнули від захвату і жаху, і справді, уявіть, з’явилася мумія, у вигляді жіночої голови, а навкруги єгипетські письмена. Я завмер від подиву, бачачи, що мумія зовсім молода, якою не може бути людина – не лише у 2500 років, але і навіть у 100.
Молодий чоловік чемно попросив:
- Ставте питання. Якнайпростіші.
І тут голова вийшов і спитав:
- А якою ж мовою ставити? Я єгипетської мови не знаю.
Молодий чоловік, не ніяковіючи, відповідає:
- Запитуйте по-російському.
Голова відкашлявся і поставив питання:
- А скажи, люба муміє,що ти робила до лютневого перевороту?
І тут мумія зблідла і мовила:
- Я вчилася на курсах.
- Та-ак. А скажи, люба муміє, чи була ти під судом за Радянської влади, і якщо не була, то чому?
Мумія закліпала очима і мовчить.
Молодий чоловік кричить:
- Що ж ви, громадянине, за 15 копійок мучите мумію?
А голова почав швидко накривати:
- А, люба муміє, твоє ставлення до військового обов’язку?
Мумія заплакала. Каже:
- Я була сестрою милосердя.
- А що б ти зробила, якби побачила комуністів у церкві? А хто такий тов. Стучка? А де нині живе Карл Маркс?
Молодий чоловік бачить, що мумія засипалася, сам кричить щодо Маркса:
- Він помер!
А голова гаркнув:
- Ні! Він живе в серцях пролетаріяту.
І тут згасло світло, і мумія, ридаючи, зникла в пеклі, а публіка крикнула голові:
- Ура! Дякуємо за перевірку фальшивої мумії.
І хотіли гойдати його. Та голова ухилився від почесного гойдання, і ми виїхали з Народного дому, причому за нами, кричачи, йшла юрма пролетарів.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
