
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Буколик /
Проза
Стендаль. Опери Россіні в Неаполі
Чекали на перші такти арії м-ль Кольбран; зауваживши, що її голос зривається і фальшивить, глядачі переставали соромитися: вони гучно розмовляли або підводилися зі своїх місць і йшли до кав’ярні їсти морозиво. За кілька місяців, утомившись від цих прогулянок, вони привселюдно заявили, що бідна Кольбран постаріла, і почали очікувати, що їх позбавлять від її співу. А позаяк із цим не особливо поспішали, то здійнялося ремствування, і саме тоді можна було на власні очі побачити, наскільки фатальна опіка, якою вшановували Кольбран, жорстока щодо цього народу: його позбавляли останнього задоволення, а водночас і того, що становило предмет його постійної гордості й хвальби перед іноземцями. Публіка на тисячу ладів висловлювала своє глибоке нетерпіння; одначе нічим не обмежена влада дала відчути себе і немовби залізною рукою приборкала обурення найбільш неспокійного народу в світі. Цей знак королівської милості до п. Барбаї відштовхнув од короля більше сердець, аніж усі прояви деспотизму, що гнітили народ, який за сто років, можливо, стане гідним свободи.
1820 року, аби по-справжньому порадувати неаполітанців, їм не треба було давати іспанської Конституції, – належало прибрати від них м-ль Кольбран.
Россіні й не думав входити в інтриги Барбаї. Скоро ми побачимо, що його характерові була чужа всіляка інтрига взагалі, а особливо те поводження, якого потім вона вимагає від людини. Але ж до Неаполя його викликав п. Барбая, а своїм коханням композитор пов'язаний з м-ль Кольбран; природно, що роздратовані неаполітанці поширили своє невдоволення і на нього. Таким чином, хоча й безнастанно захоплюючись талантом Россіні, неаполітанська публіка увесь час палала бажанням його освистати. А композитор, якому більше не випадало розраховувати на голос м-ль Кольбран, усе далі заглиблювався в німецьку гармонію і, що головне, віддалявся од справжньої драматичної виразності. М-ль Кольбран, як раніше, не давала йому спокою, вимагаючи, аби він уставляв у арії прикраси, до яких звик її голос.
Зрозуміло тепер, який фатальний збіг обставин призвів до того, що в музиці Россіні з’явилася позірність педантизму. Це великий поет, і поет комічний, вимушений стати ерудитом, причому ерудитом у сумних і серйозних речах. Уявіть собі, що б було, якби Вольтер мусив заради грошей писати історію єврейського народу в стилі Боссюе.
Россіні подеколи стає німцем, але цей німець приємний і повний вогню [1].
Після «Єлизавети» він поспішив до Рима, де тоді ж для карнавалу (1816 рік) написав «Торвальдо і Дорліску» та «Цирульника»; повернувшись у Неаполь, він поставив «La Gazetta» («Газету»), коротеньку оперу-буф, яка йшла без особливого успіху, а потім – «Отелло» в театрі дель Фондо. Після «Отелло» він вирушив до Рима ставити «Попелюшку», а звідти – до Мілана заради «Сороки-злодійки». Повернувшись у Неаполь, він одразу ставить «Арміду».
У день першої вистави публіка покарала його за хибний спів м-ль Кольбран, і, незважаючи на чудовий дует, великого успіху «Арміда» не мала. Боляче вражений холодним прийомом, який він зустрів, Россіні вирішив домогтися успіху, не використовуючи голосу м-ль Кольбран. Подібно до німців, він прикликав на поміч оркестр і, замість допоміжної ролі, віддав йому головну. Після невдалої «Арміди» він бере реванш у «Мойсеї». Успіх був величезний. Від цієї хвилини смак Россіні не зраджує йому. Він легко і дотепно гармонізує, немовби граючись; зате ж тепер, коли він написав вже два десятки опер, йому тяжко творити нові мелодії. І необхідність, і власні лінощі схиляють його до німецького жанру. За «Мойсеєм» ідуть «Річчардо і Зораїда», «Герміона», «Donna del lago» («Діва озера») і «Магомет ІІ». Усі ці опери отримали піднебесні похвали, за винятком «Герміони», яка була всього лише чорновим начерком. Россіні для різноманітності схотів наблизитися до декламаційного жанру, який у Франції представляв Ґлюк. Музика, що суто фізично не тішила слуху, не могла сподобатися неаполітанцям. До того ж у «Герміоні» всі персонажі тільки й роблять, що сердяться, і все забарвлене почуттям гніву. А в музиці гнів добрий лише як контраст. Головній арії опікуна повинна передувати ніжна арія вихованки: для неаполітанців це аксіома.
У щойно названих операх Россіні скористався чарівним контральто м-ль Пізароні, поза всіляким сумнівом, першорядної співачки.
Чоловічі голоси, для яких він писав, – це Ґарсія, Давіде-син і Ноццарі, усі троє – тенори. Давіде – найкращий з нинішніх тенорів; його виконання виблискує талантом, він безперервно імпровізує і подеколи збивається; Ґарсія примітний дивовижною впевненістю, з якою звучить його голос; щодо Ноццарі, то його голос не такий красивий, як голоси перших двох, а тим не менше, це один із найкращих співаків Європи.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Стендаль. Опери Россіні в Неаполі
Переклав Василь Білоцерківський
М-ль Кольбран співала одного і того самого року «Єлизавету» Россіні, «Ґабрієль де Вержі» Караффи, «Кору» і «Медею» Майра, – усе виконуючи захопливо і, головне, з неймовірною гнучкістю голосу. Найчарівніші вистави, що їх тоді давали в театрі Сан-Карло, могли вдовольнити запити найсерйознішого і найвимогливішого любителя музики. Обіч м-ль Кольбран там виступали Давіде-син, Ноццарі, Ґарсія і Сібоні. Але це тривало недовго; вже наступного, 1816-го, року голос м-ль Кольбран слабшає, і якщо вона могла виконати якусь арію без помилок, то це вважалося удачею. Вже острах, як би вона раптом не сфальшивила, сам по собі заважав її співу чарувати слух: адже навіть і в музиці щасливий тільки той, хто не вимушений застосовувати аналіз; французи не хочуть цього зрозуміти: вони насолоджуються мистецтвом, міркуючи про нього.
Чекали на перші такти арії м-ль Кольбран; зауваживши, що її голос зривається і фальшивить, глядачі переставали соромитися: вони гучно розмовляли або підводилися зі своїх місць і йшли до кав’ярні їсти морозиво. За кілька місяців, утомившись від цих прогулянок, вони привселюдно заявили, що бідна Кольбран постаріла, і почали очікувати, що їх позбавлять від її співу. А позаяк із цим не особливо поспішали, то здійнялося ремствування, і саме тоді можна було на власні очі побачити, наскільки фатальна опіка, якою вшановували Кольбран, жорстока щодо цього народу: його позбавляли останнього задоволення, а водночас і того, що становило предмет його постійної гордості й хвальби перед іноземцями. Публіка на тисячу ладів висловлювала своє глибоке нетерпіння; одначе нічим не обмежена влада дала відчути себе і немовби залізною рукою приборкала обурення найбільш неспокійного народу в світі. Цей знак королівської милості до п. Барбаї відштовхнув од короля більше сердець, аніж усі прояви деспотизму, що гнітили народ, який за сто років, можливо, стане гідним свободи.
1820 року, аби по-справжньому порадувати неаполітанців, їм не треба було давати іспанської Конституції, – належало прибрати від них м-ль Кольбран.
Россіні й не думав входити в інтриги Барбаї. Скоро ми побачимо, що його характерові була чужа всіляка інтрига взагалі, а особливо те поводження, якого потім вона вимагає від людини. Але ж до Неаполя його викликав п. Барбая, а своїм коханням композитор пов'язаний з м-ль Кольбран; природно, що роздратовані неаполітанці поширили своє невдоволення і на нього. Таким чином, хоча й безнастанно захоплюючись талантом Россіні, неаполітанська публіка увесь час палала бажанням його освистати. А композитор, якому більше не випадало розраховувати на голос м-ль Кольбран, усе далі заглиблювався в німецьку гармонію і, що головне, віддалявся од справжньої драматичної виразності. М-ль Кольбран, як раніше, не давала йому спокою, вимагаючи, аби він уставляв у арії прикраси, до яких звик її голос.
Зрозуміло тепер, який фатальний збіг обставин призвів до того, що в музиці Россіні з’явилася позірність педантизму. Це великий поет, і поет комічний, вимушений стати ерудитом, причому ерудитом у сумних і серйозних речах. Уявіть собі, що б було, якби Вольтер мусив заради грошей писати історію єврейського народу в стилі Боссюе.
Россіні подеколи стає німцем, але цей німець приємний і повний вогню [1].
Після «Єлизавети» він поспішив до Рима, де тоді ж для карнавалу (1816 рік) написав «Торвальдо і Дорліску» та «Цирульника»; повернувшись у Неаполь, він поставив «La Gazetta» («Газету»), коротеньку оперу-буф, яка йшла без особливого успіху, а потім – «Отелло» в театрі дель Фондо. Після «Отелло» він вирушив до Рима ставити «Попелюшку», а звідти – до Мілана заради «Сороки-злодійки». Повернувшись у Неаполь, він одразу ставить «Арміду».
У день першої вистави публіка покарала його за хибний спів м-ль Кольбран, і, незважаючи на чудовий дует, великого успіху «Арміда» не мала. Боляче вражений холодним прийомом, який він зустрів, Россіні вирішив домогтися успіху, не використовуючи голосу м-ль Кольбран. Подібно до німців, він прикликав на поміч оркестр і, замість допоміжної ролі, віддав йому головну. Після невдалої «Арміди» він бере реванш у «Мойсеї». Успіх був величезний. Від цієї хвилини смак Россіні не зраджує йому. Він легко і дотепно гармонізує, немовби граючись; зате ж тепер, коли він написав вже два десятки опер, йому тяжко творити нові мелодії. І необхідність, і власні лінощі схиляють його до німецького жанру. За «Мойсеєм» ідуть «Річчардо і Зораїда», «Герміона», «Donna del lago» («Діва озера») і «Магомет ІІ». Усі ці опери отримали піднебесні похвали, за винятком «Герміони», яка була всього лише чорновим начерком. Россіні для різноманітності схотів наблизитися до декламаційного жанру, який у Франції представляв Ґлюк. Музика, що суто фізично не тішила слуху, не могла сподобатися неаполітанцям. До того ж у «Герміоні» всі персонажі тільки й роблять, що сердяться, і все забарвлене почуттям гніву. А в музиці гнів добрий лише як контраст. Головній арії опікуна повинна передувати ніжна арія вихованки: для неаполітанців це аксіома.
У щойно названих операх Россіні скористався чарівним контральто м-ль Пізароні, поза всіляким сумнівом, першорядної співачки.
Чоловічі голоси, для яких він писав, – це Ґарсія, Давіде-син і Ноццарі, усі троє – тенори. Давіде – найкращий з нинішніх тенорів; його виконання виблискує талантом, він безперервно імпровізує і подеколи збивається; Ґарсія примітний дивовижною впевненістю, з якою звучить його голос; щодо Ноццарі, то його голос не такий красивий, як голоси перших двох, а тим не менше, це один із найкращих співаків Європи.
1. Прошу вибачення в німців за те, що нешанобливо відгукуюся про їхню оперну музику: я щирий. До того ж мене не можна запідозрити в неповазі до народу, який створив Лютера. Німці можуть побачити, що я не особливо шкодую музику моєї власної країни, навіть ризикуючи вважатися поганим патріотом.
З книжки "Життя Россіні".
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Стендаль. «Торвальдо і Дорліска»"
• Перейти на сторінку •
"Михайло Булгаков. Єгипетська мумія (Розповідь Члена Профспілки)"
• Перейти на сторінку •
"Михайло Булгаков. Єгипетська мумія (Розповідь Члена Профспілки)"
Про публікацію