Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в підсумку.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорідне
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця Присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
2025.12.12
06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчувається
І шелестіння трави.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчувається
І шелестіння трави.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Стендаль. Опери Россіні в Неаполі
Чекали на перші такти арії м-ль Кольбран; зауваживши, що її голос зривається і фальшивить, глядачі переставали соромитися: вони гучно розмовляли або підводилися зі своїх місць і йшли до кав’ярні їсти морозиво. За кілька місяців, утомившись від цих прогулянок, вони привселюдно заявили, що бідна Кольбран постаріла, і почали очікувати, що їх позбавлять від її співу. А позаяк із цим не особливо поспішали, то здійнялося ремствування, і саме тоді можна було на власні очі побачити, наскільки фатальна опіка, якою вшановували Кольбран, жорстока щодо цього народу: його позбавляли останнього задоволення, а водночас і того, що становило предмет його постійної гордості й хвальби перед іноземцями. Публіка на тисячу ладів висловлювала своє глибоке нетерпіння; одначе нічим не обмежена влада дала відчути себе і немовби залізною рукою приборкала обурення найбільш неспокійного народу в світі. Цей знак королівської милості до п. Барбаї відштовхнув од короля більше сердець, аніж усі прояви деспотизму, що гнітили народ, який за сто років, можливо, стане гідним свободи.
1820 року, аби по-справжньому порадувати неаполітанців, їм не треба було давати іспанської Конституції, – належало прибрати від них м-ль Кольбран.
Россіні й не думав входити в інтриги Барбаї. Скоро ми побачимо, що його характерові була чужа всіляка інтрига взагалі, а особливо те поводження, якого потім вона вимагає від людини. Але ж до Неаполя його викликав п. Барбая, а своїм коханням композитор пов'язаний з м-ль Кольбран; природно, що роздратовані неаполітанці поширили своє невдоволення і на нього. Таким чином, хоча й безнастанно захоплюючись талантом Россіні, неаполітанська публіка увесь час палала бажанням його освистати. А композитор, якому більше не випадало розраховувати на голос м-ль Кольбран, усе далі заглиблювався в німецьку гармонію і, що головне, віддалявся од справжньої драматичної виразності. М-ль Кольбран, як раніше, не давала йому спокою, вимагаючи, аби він уставляв у арії прикраси, до яких звик її голос.
Зрозуміло тепер, який фатальний збіг обставин призвів до того, що в музиці Россіні з’явилася позірність педантизму. Це великий поет, і поет комічний, вимушений стати ерудитом, причому ерудитом у сумних і серйозних речах. Уявіть собі, що б було, якби Вольтер мусив заради грошей писати історію єврейського народу в стилі Боссюе.
Россіні подеколи стає німцем, але цей німець приємний і повний вогню [1].
Після «Єлизавети» він поспішив до Рима, де тоді ж для карнавалу (1816 рік) написав «Торвальдо і Дорліску» та «Цирульника»; повернувшись у Неаполь, він поставив «La Gazetta» («Газету»), коротеньку оперу-буф, яка йшла без особливого успіху, а потім – «Отелло» в театрі дель Фондо. Після «Отелло» він вирушив до Рима ставити «Попелюшку», а звідти – до Мілана заради «Сороки-злодійки». Повернувшись у Неаполь, він одразу ставить «Арміду».
У день першої вистави публіка покарала його за хибний спів м-ль Кольбран, і, незважаючи на чудовий дует, великого успіху «Арміда» не мала. Боляче вражений холодним прийомом, який він зустрів, Россіні вирішив домогтися успіху, не використовуючи голосу м-ль Кольбран. Подібно до німців, він прикликав на поміч оркестр і, замість допоміжної ролі, віддав йому головну. Після невдалої «Арміди» він бере реванш у «Мойсеї». Успіх був величезний. Від цієї хвилини смак Россіні не зраджує йому. Він легко і дотепно гармонізує, немовби граючись; зате ж тепер, коли він написав вже два десятки опер, йому тяжко творити нові мелодії. І необхідність, і власні лінощі схиляють його до німецького жанру. За «Мойсеєм» ідуть «Річчардо і Зораїда», «Герміона», «Donna del lago» («Діва озера») і «Магомет ІІ». Усі ці опери отримали піднебесні похвали, за винятком «Герміони», яка була всього лише чорновим начерком. Россіні для різноманітності схотів наблизитися до декламаційного жанру, який у Франції представляв Ґлюк. Музика, що суто фізично не тішила слуху, не могла сподобатися неаполітанцям. До того ж у «Герміоні» всі персонажі тільки й роблять, що сердяться, і все забарвлене почуттям гніву. А в музиці гнів добрий лише як контраст. Головній арії опікуна повинна передувати ніжна арія вихованки: для неаполітанців це аксіома.
У щойно названих операх Россіні скористався чарівним контральто м-ль Пізароні, поза всіляким сумнівом, першорядної співачки.
Чоловічі голоси, для яких він писав, – це Ґарсія, Давіде-син і Ноццарі, усі троє – тенори. Давіде – найкращий з нинішніх тенорів; його виконання виблискує талантом, він безперервно імпровізує і подеколи збивається; Ґарсія примітний дивовижною впевненістю, з якою звучить його голос; щодо Ноццарі, то його голос не такий красивий, як голоси перших двох, а тим не менше, це один із найкращих співаків Європи.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Стендаль. Опери Россіні в Неаполі
Переклав Василь Білоцерківський
М-ль Кольбран співала одного і того самого року «Єлизавету» Россіні, «Ґабрієль де Вержі» Караффи, «Кору» і «Медею» Майра, – усе виконуючи захопливо і, головне, з неймовірною гнучкістю голосу. Найчарівніші вистави, що їх тоді давали в театрі Сан-Карло, могли вдовольнити запити найсерйознішого і найвимогливішого любителя музики. Обіч м-ль Кольбран там виступали Давіде-син, Ноццарі, Ґарсія і Сібоні. Але це тривало недовго; вже наступного, 1816-го, року голос м-ль Кольбран слабшає, і якщо вона могла виконати якусь арію без помилок, то це вважалося удачею. Вже острах, як би вона раптом не сфальшивила, сам по собі заважав її співу чарувати слух: адже навіть і в музиці щасливий тільки той, хто не вимушений застосовувати аналіз; французи не хочуть цього зрозуміти: вони насолоджуються мистецтвом, міркуючи про нього.
Чекали на перші такти арії м-ль Кольбран; зауваживши, що її голос зривається і фальшивить, глядачі переставали соромитися: вони гучно розмовляли або підводилися зі своїх місць і йшли до кав’ярні їсти морозиво. За кілька місяців, утомившись від цих прогулянок, вони привселюдно заявили, що бідна Кольбран постаріла, і почали очікувати, що їх позбавлять від її співу. А позаяк із цим не особливо поспішали, то здійнялося ремствування, і саме тоді можна було на власні очі побачити, наскільки фатальна опіка, якою вшановували Кольбран, жорстока щодо цього народу: його позбавляли останнього задоволення, а водночас і того, що становило предмет його постійної гордості й хвальби перед іноземцями. Публіка на тисячу ладів висловлювала своє глибоке нетерпіння; одначе нічим не обмежена влада дала відчути себе і немовби залізною рукою приборкала обурення найбільш неспокійного народу в світі. Цей знак королівської милості до п. Барбаї відштовхнув од короля більше сердець, аніж усі прояви деспотизму, що гнітили народ, який за сто років, можливо, стане гідним свободи.
1820 року, аби по-справжньому порадувати неаполітанців, їм не треба було давати іспанської Конституції, – належало прибрати від них м-ль Кольбран.
Россіні й не думав входити в інтриги Барбаї. Скоро ми побачимо, що його характерові була чужа всіляка інтрига взагалі, а особливо те поводження, якого потім вона вимагає від людини. Але ж до Неаполя його викликав п. Барбая, а своїм коханням композитор пов'язаний з м-ль Кольбран; природно, що роздратовані неаполітанці поширили своє невдоволення і на нього. Таким чином, хоча й безнастанно захоплюючись талантом Россіні, неаполітанська публіка увесь час палала бажанням його освистати. А композитор, якому більше не випадало розраховувати на голос м-ль Кольбран, усе далі заглиблювався в німецьку гармонію і, що головне, віддалявся од справжньої драматичної виразності. М-ль Кольбран, як раніше, не давала йому спокою, вимагаючи, аби він уставляв у арії прикраси, до яких звик її голос.
Зрозуміло тепер, який фатальний збіг обставин призвів до того, що в музиці Россіні з’явилася позірність педантизму. Це великий поет, і поет комічний, вимушений стати ерудитом, причому ерудитом у сумних і серйозних речах. Уявіть собі, що б було, якби Вольтер мусив заради грошей писати історію єврейського народу в стилі Боссюе.
Россіні подеколи стає німцем, але цей німець приємний і повний вогню [1].
Після «Єлизавети» він поспішив до Рима, де тоді ж для карнавалу (1816 рік) написав «Торвальдо і Дорліску» та «Цирульника»; повернувшись у Неаполь, він поставив «La Gazetta» («Газету»), коротеньку оперу-буф, яка йшла без особливого успіху, а потім – «Отелло» в театрі дель Фондо. Після «Отелло» він вирушив до Рима ставити «Попелюшку», а звідти – до Мілана заради «Сороки-злодійки». Повернувшись у Неаполь, він одразу ставить «Арміду».
У день першої вистави публіка покарала його за хибний спів м-ль Кольбран, і, незважаючи на чудовий дует, великого успіху «Арміда» не мала. Боляче вражений холодним прийомом, який він зустрів, Россіні вирішив домогтися успіху, не використовуючи голосу м-ль Кольбран. Подібно до німців, він прикликав на поміч оркестр і, замість допоміжної ролі, віддав йому головну. Після невдалої «Арміди» він бере реванш у «Мойсеї». Успіх був величезний. Від цієї хвилини смак Россіні не зраджує йому. Він легко і дотепно гармонізує, немовби граючись; зате ж тепер, коли він написав вже два десятки опер, йому тяжко творити нові мелодії. І необхідність, і власні лінощі схиляють його до німецького жанру. За «Мойсеєм» ідуть «Річчардо і Зораїда», «Герміона», «Donna del lago» («Діва озера») і «Магомет ІІ». Усі ці опери отримали піднебесні похвали, за винятком «Герміони», яка була всього лише чорновим начерком. Россіні для різноманітності схотів наблизитися до декламаційного жанру, який у Франції представляв Ґлюк. Музика, що суто фізично не тішила слуху, не могла сподобатися неаполітанцям. До того ж у «Герміоні» всі персонажі тільки й роблять, що сердяться, і все забарвлене почуттям гніву. А в музиці гнів добрий лише як контраст. Головній арії опікуна повинна передувати ніжна арія вихованки: для неаполітанців це аксіома.
У щойно названих операх Россіні скористався чарівним контральто м-ль Пізароні, поза всіляким сумнівом, першорядної співачки.
Чоловічі голоси, для яких він писав, – це Ґарсія, Давіде-син і Ноццарі, усі троє – тенори. Давіде – найкращий з нинішніх тенорів; його виконання виблискує талантом, він безперервно імпровізує і подеколи збивається; Ґарсія примітний дивовижною впевненістю, з якою звучить його голос; щодо Ноццарі, то його голос не такий красивий, як голоси перших двох, а тим не менше, це один із найкращих співаків Європи.
1. Прошу вибачення в німців за те, що нешанобливо відгукуюся про їхню оперну музику: я щирий. До того ж мене не можна запідозрити в неповазі до народу, який створив Лютера. Німці можуть побачити, що я не особливо шкодую музику моєї власної країни, навіть ризикуючи вважатися поганим патріотом.
З книжки "Життя Россіні".
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Стендаль. «Торвальдо і Дорліска»"
• Перейти на сторінку •
"Михайло Булгаков. Єгипетська мумія (Розповідь Члена Профспілки)"
• Перейти на сторінку •
"Михайло Булгаков. Єгипетська мумія (Розповідь Члена Профспілки)"
Про публікацію
