Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Стендаль. Опери Россіні в Неаполі
Чекали на перші такти арії м-ль Кольбран; зауваживши, що її голос зривається і фальшивить, глядачі переставали соромитися: вони гучно розмовляли або підводилися зі своїх місць і йшли до кав’ярні їсти морозиво. За кілька місяців, утомившись від цих прогулянок, вони привселюдно заявили, що бідна Кольбран постаріла, і почали очікувати, що їх позбавлять від її співу. А позаяк із цим не особливо поспішали, то здійнялося ремствування, і саме тоді можна було на власні очі побачити, наскільки фатальна опіка, якою вшановували Кольбран, жорстока щодо цього народу: його позбавляли останнього задоволення, а водночас і того, що становило предмет його постійної гордості й хвальби перед іноземцями. Публіка на тисячу ладів висловлювала своє глибоке нетерпіння; одначе нічим не обмежена влада дала відчути себе і немовби залізною рукою приборкала обурення найбільш неспокійного народу в світі. Цей знак королівської милості до п. Барбаї відштовхнув од короля більше сердець, аніж усі прояви деспотизму, що гнітили народ, який за сто років, можливо, стане гідним свободи.
1820 року, аби по-справжньому порадувати неаполітанців, їм не треба було давати іспанської Конституції, – належало прибрати від них м-ль Кольбран.
Россіні й не думав входити в інтриги Барбаї. Скоро ми побачимо, що його характерові була чужа всіляка інтрига взагалі, а особливо те поводження, якого потім вона вимагає від людини. Але ж до Неаполя його викликав п. Барбая, а своїм коханням композитор пов'язаний з м-ль Кольбран; природно, що роздратовані неаполітанці поширили своє невдоволення і на нього. Таким чином, хоча й безнастанно захоплюючись талантом Россіні, неаполітанська публіка увесь час палала бажанням його освистати. А композитор, якому більше не випадало розраховувати на голос м-ль Кольбран, усе далі заглиблювався в німецьку гармонію і, що головне, віддалявся од справжньої драматичної виразності. М-ль Кольбран, як раніше, не давала йому спокою, вимагаючи, аби він уставляв у арії прикраси, до яких звик її голос.
Зрозуміло тепер, який фатальний збіг обставин призвів до того, що в музиці Россіні з’явилася позірність педантизму. Це великий поет, і поет комічний, вимушений стати ерудитом, причому ерудитом у сумних і серйозних речах. Уявіть собі, що б було, якби Вольтер мусив заради грошей писати історію єврейського народу в стилі Боссюе.
Россіні подеколи стає німцем, але цей німець приємний і повний вогню [1].
Після «Єлизавети» він поспішив до Рима, де тоді ж для карнавалу (1816 рік) написав «Торвальдо і Дорліску» та «Цирульника»; повернувшись у Неаполь, він поставив «La Gazetta» («Газету»), коротеньку оперу-буф, яка йшла без особливого успіху, а потім – «Отелло» в театрі дель Фондо. Після «Отелло» він вирушив до Рима ставити «Попелюшку», а звідти – до Мілана заради «Сороки-злодійки». Повернувшись у Неаполь, він одразу ставить «Арміду».
У день першої вистави публіка покарала його за хибний спів м-ль Кольбран, і, незважаючи на чудовий дует, великого успіху «Арміда» не мала. Боляче вражений холодним прийомом, який він зустрів, Россіні вирішив домогтися успіху, не використовуючи голосу м-ль Кольбран. Подібно до німців, він прикликав на поміч оркестр і, замість допоміжної ролі, віддав йому головну. Після невдалої «Арміди» він бере реванш у «Мойсеї». Успіх був величезний. Від цієї хвилини смак Россіні не зраджує йому. Він легко і дотепно гармонізує, немовби граючись; зате ж тепер, коли він написав вже два десятки опер, йому тяжко творити нові мелодії. І необхідність, і власні лінощі схиляють його до німецького жанру. За «Мойсеєм» ідуть «Річчардо і Зораїда», «Герміона», «Donna del lago» («Діва озера») і «Магомет ІІ». Усі ці опери отримали піднебесні похвали, за винятком «Герміони», яка була всього лише чорновим начерком. Россіні для різноманітності схотів наблизитися до декламаційного жанру, який у Франції представляв Ґлюк. Музика, що суто фізично не тішила слуху, не могла сподобатися неаполітанцям. До того ж у «Герміоні» всі персонажі тільки й роблять, що сердяться, і все забарвлене почуттям гніву. А в музиці гнів добрий лише як контраст. Головній арії опікуна повинна передувати ніжна арія вихованки: для неаполітанців це аксіома.
У щойно названих операх Россіні скористався чарівним контральто м-ль Пізароні, поза всіляким сумнівом, першорядної співачки.
Чоловічі голоси, для яких він писав, – це Ґарсія, Давіде-син і Ноццарі, усі троє – тенори. Давіде – найкращий з нинішніх тенорів; його виконання виблискує талантом, він безперервно імпровізує і подеколи збивається; Ґарсія примітний дивовижною впевненістю, з якою звучить його голос; щодо Ноццарі, то його голос не такий красивий, як голоси перших двох, а тим не менше, це один із найкращих співаків Європи.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Стендаль. Опери Россіні в Неаполі
Переклав Василь Білоцерківський
М-ль Кольбран співала одного і того самого року «Єлизавету» Россіні, «Ґабрієль де Вержі» Караффи, «Кору» і «Медею» Майра, – усе виконуючи захопливо і, головне, з неймовірною гнучкістю голосу. Найчарівніші вистави, що їх тоді давали в театрі Сан-Карло, могли вдовольнити запити найсерйознішого і найвимогливішого любителя музики. Обіч м-ль Кольбран там виступали Давіде-син, Ноццарі, Ґарсія і Сібоні. Але це тривало недовго; вже наступного, 1816-го, року голос м-ль Кольбран слабшає, і якщо вона могла виконати якусь арію без помилок, то це вважалося удачею. Вже острах, як би вона раптом не сфальшивила, сам по собі заважав її співу чарувати слух: адже навіть і в музиці щасливий тільки той, хто не вимушений застосовувати аналіз; французи не хочуть цього зрозуміти: вони насолоджуються мистецтвом, міркуючи про нього.
Чекали на перші такти арії м-ль Кольбран; зауваживши, що її голос зривається і фальшивить, глядачі переставали соромитися: вони гучно розмовляли або підводилися зі своїх місць і йшли до кав’ярні їсти морозиво. За кілька місяців, утомившись від цих прогулянок, вони привселюдно заявили, що бідна Кольбран постаріла, і почали очікувати, що їх позбавлять від її співу. А позаяк із цим не особливо поспішали, то здійнялося ремствування, і саме тоді можна було на власні очі побачити, наскільки фатальна опіка, якою вшановували Кольбран, жорстока щодо цього народу: його позбавляли останнього задоволення, а водночас і того, що становило предмет його постійної гордості й хвальби перед іноземцями. Публіка на тисячу ладів висловлювала своє глибоке нетерпіння; одначе нічим не обмежена влада дала відчути себе і немовби залізною рукою приборкала обурення найбільш неспокійного народу в світі. Цей знак королівської милості до п. Барбаї відштовхнув од короля більше сердець, аніж усі прояви деспотизму, що гнітили народ, який за сто років, можливо, стане гідним свободи.
1820 року, аби по-справжньому порадувати неаполітанців, їм не треба було давати іспанської Конституції, – належало прибрати від них м-ль Кольбран.
Россіні й не думав входити в інтриги Барбаї. Скоро ми побачимо, що його характерові була чужа всіляка інтрига взагалі, а особливо те поводження, якого потім вона вимагає від людини. Але ж до Неаполя його викликав п. Барбая, а своїм коханням композитор пов'язаний з м-ль Кольбран; природно, що роздратовані неаполітанці поширили своє невдоволення і на нього. Таким чином, хоча й безнастанно захоплюючись талантом Россіні, неаполітанська публіка увесь час палала бажанням його освистати. А композитор, якому більше не випадало розраховувати на голос м-ль Кольбран, усе далі заглиблювався в німецьку гармонію і, що головне, віддалявся од справжньої драматичної виразності. М-ль Кольбран, як раніше, не давала йому спокою, вимагаючи, аби він уставляв у арії прикраси, до яких звик її голос.
Зрозуміло тепер, який фатальний збіг обставин призвів до того, що в музиці Россіні з’явилася позірність педантизму. Це великий поет, і поет комічний, вимушений стати ерудитом, причому ерудитом у сумних і серйозних речах. Уявіть собі, що б було, якби Вольтер мусив заради грошей писати історію єврейського народу в стилі Боссюе.
Россіні подеколи стає німцем, але цей німець приємний і повний вогню [1].
Після «Єлизавети» він поспішив до Рима, де тоді ж для карнавалу (1816 рік) написав «Торвальдо і Дорліску» та «Цирульника»; повернувшись у Неаполь, він поставив «La Gazetta» («Газету»), коротеньку оперу-буф, яка йшла без особливого успіху, а потім – «Отелло» в театрі дель Фондо. Після «Отелло» він вирушив до Рима ставити «Попелюшку», а звідти – до Мілана заради «Сороки-злодійки». Повернувшись у Неаполь, він одразу ставить «Арміду».
У день першої вистави публіка покарала його за хибний спів м-ль Кольбран, і, незважаючи на чудовий дует, великого успіху «Арміда» не мала. Боляче вражений холодним прийомом, який він зустрів, Россіні вирішив домогтися успіху, не використовуючи голосу м-ль Кольбран. Подібно до німців, він прикликав на поміч оркестр і, замість допоміжної ролі, віддав йому головну. Після невдалої «Арміди» він бере реванш у «Мойсеї». Успіх був величезний. Від цієї хвилини смак Россіні не зраджує йому. Він легко і дотепно гармонізує, немовби граючись; зате ж тепер, коли він написав вже два десятки опер, йому тяжко творити нові мелодії. І необхідність, і власні лінощі схиляють його до німецького жанру. За «Мойсеєм» ідуть «Річчардо і Зораїда», «Герміона», «Donna del lago» («Діва озера») і «Магомет ІІ». Усі ці опери отримали піднебесні похвали, за винятком «Герміони», яка була всього лише чорновим начерком. Россіні для різноманітності схотів наблизитися до декламаційного жанру, який у Франції представляв Ґлюк. Музика, що суто фізично не тішила слуху, не могла сподобатися неаполітанцям. До того ж у «Герміоні» всі персонажі тільки й роблять, що сердяться, і все забарвлене почуттям гніву. А в музиці гнів добрий лише як контраст. Головній арії опікуна повинна передувати ніжна арія вихованки: для неаполітанців це аксіома.
У щойно названих операх Россіні скористався чарівним контральто м-ль Пізароні, поза всіляким сумнівом, першорядної співачки.
Чоловічі голоси, для яких він писав, – це Ґарсія, Давіде-син і Ноццарі, усі троє – тенори. Давіде – найкращий з нинішніх тенорів; його виконання виблискує талантом, він безперервно імпровізує і подеколи збивається; Ґарсія примітний дивовижною впевненістю, з якою звучить його голос; щодо Ноццарі, то його голос не такий красивий, як голоси перших двох, а тим не менше, це один із найкращих співаків Європи.
1. Прошу вибачення в німців за те, що нешанобливо відгукуюся про їхню оперну музику: я щирий. До того ж мене не можна запідозрити в неповазі до народу, який створив Лютера. Німці можуть побачити, що я не особливо шкодую музику моєї власної країни, навіть ризикуючи вважатися поганим патріотом.
З книжки "Життя Россіні".
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Стендаль. «Торвальдо і Дорліска»"
• Перейти на сторінку •
"Михайло Булгаков. Єгипетська мумія (Розповідь Члена Профспілки)"
• Перейти на сторінку •
"Михайло Булгаков. Єгипетська мумія (Розповідь Члена Профспілки)"
Про публікацію
