Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Стендаль. Опери Россіні в Неаполі
Чекали на перші такти арії м-ль Кольбран; зауваживши, що її голос зривається і фальшивить, глядачі переставали соромитися: вони гучно розмовляли або підводилися зі своїх місць і йшли до кав’ярні їсти морозиво. За кілька місяців, утомившись від цих прогулянок, вони привселюдно заявили, що бідна Кольбран постаріла, і почали очікувати, що їх позбавлять від її співу. А позаяк із цим не особливо поспішали, то здійнялося ремствування, і саме тоді можна було на власні очі побачити, наскільки фатальна опіка, якою вшановували Кольбран, жорстока щодо цього народу: його позбавляли останнього задоволення, а водночас і того, що становило предмет його постійної гордості й хвальби перед іноземцями. Публіка на тисячу ладів висловлювала своє глибоке нетерпіння; одначе нічим не обмежена влада дала відчути себе і немовби залізною рукою приборкала обурення найбільш неспокійного народу в світі. Цей знак королівської милості до п. Барбаї відштовхнув од короля більше сердець, аніж усі прояви деспотизму, що гнітили народ, який за сто років, можливо, стане гідним свободи.
1820 року, аби по-справжньому порадувати неаполітанців, їм не треба було давати іспанської Конституції, – належало прибрати від них м-ль Кольбран.
Россіні й не думав входити в інтриги Барбаї. Скоро ми побачимо, що його характерові була чужа всіляка інтрига взагалі, а особливо те поводження, якого потім вона вимагає від людини. Але ж до Неаполя його викликав п. Барбая, а своїм коханням композитор пов'язаний з м-ль Кольбран; природно, що роздратовані неаполітанці поширили своє невдоволення і на нього. Таким чином, хоча й безнастанно захоплюючись талантом Россіні, неаполітанська публіка увесь час палала бажанням його освистати. А композитор, якому більше не випадало розраховувати на голос м-ль Кольбран, усе далі заглиблювався в німецьку гармонію і, що головне, віддалявся од справжньої драматичної виразності. М-ль Кольбран, як раніше, не давала йому спокою, вимагаючи, аби він уставляв у арії прикраси, до яких звик її голос.
Зрозуміло тепер, який фатальний збіг обставин призвів до того, що в музиці Россіні з’явилася позірність педантизму. Це великий поет, і поет комічний, вимушений стати ерудитом, причому ерудитом у сумних і серйозних речах. Уявіть собі, що б було, якби Вольтер мусив заради грошей писати історію єврейського народу в стилі Боссюе.
Россіні подеколи стає німцем, але цей німець приємний і повний вогню [1].
Після «Єлизавети» він поспішив до Рима, де тоді ж для карнавалу (1816 рік) написав «Торвальдо і Дорліску» та «Цирульника»; повернувшись у Неаполь, він поставив «La Gazetta» («Газету»), коротеньку оперу-буф, яка йшла без особливого успіху, а потім – «Отелло» в театрі дель Фондо. Після «Отелло» він вирушив до Рима ставити «Попелюшку», а звідти – до Мілана заради «Сороки-злодійки». Повернувшись у Неаполь, він одразу ставить «Арміду».
У день першої вистави публіка покарала його за хибний спів м-ль Кольбран, і, незважаючи на чудовий дует, великого успіху «Арміда» не мала. Боляче вражений холодним прийомом, який він зустрів, Россіні вирішив домогтися успіху, не використовуючи голосу м-ль Кольбран. Подібно до німців, він прикликав на поміч оркестр і, замість допоміжної ролі, віддав йому головну. Після невдалої «Арміди» він бере реванш у «Мойсеї». Успіх був величезний. Від цієї хвилини смак Россіні не зраджує йому. Він легко і дотепно гармонізує, немовби граючись; зате ж тепер, коли він написав вже два десятки опер, йому тяжко творити нові мелодії. І необхідність, і власні лінощі схиляють його до німецького жанру. За «Мойсеєм» ідуть «Річчардо і Зораїда», «Герміона», «Donna del lago» («Діва озера») і «Магомет ІІ». Усі ці опери отримали піднебесні похвали, за винятком «Герміони», яка була всього лише чорновим начерком. Россіні для різноманітності схотів наблизитися до декламаційного жанру, який у Франції представляв Ґлюк. Музика, що суто фізично не тішила слуху, не могла сподобатися неаполітанцям. До того ж у «Герміоні» всі персонажі тільки й роблять, що сердяться, і все забарвлене почуттям гніву. А в музиці гнів добрий лише як контраст. Головній арії опікуна повинна передувати ніжна арія вихованки: для неаполітанців це аксіома.
У щойно названих операх Россіні скористався чарівним контральто м-ль Пізароні, поза всіляким сумнівом, першорядної співачки.
Чоловічі голоси, для яких він писав, – це Ґарсія, Давіде-син і Ноццарі, усі троє – тенори. Давіде – найкращий з нинішніх тенорів; його виконання виблискує талантом, він безперервно імпровізує і подеколи збивається; Ґарсія примітний дивовижною впевненістю, з якою звучить його голос; щодо Ноццарі, то його голос не такий красивий, як голоси перших двох, а тим не менше, це один із найкращих співаків Європи.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Стендаль. Опери Россіні в Неаполі
Переклав Василь Білоцерківський
М-ль Кольбран співала одного і того самого року «Єлизавету» Россіні, «Ґабрієль де Вержі» Караффи, «Кору» і «Медею» Майра, – усе виконуючи захопливо і, головне, з неймовірною гнучкістю голосу. Найчарівніші вистави, що їх тоді давали в театрі Сан-Карло, могли вдовольнити запити найсерйознішого і найвимогливішого любителя музики. Обіч м-ль Кольбран там виступали Давіде-син, Ноццарі, Ґарсія і Сібоні. Але це тривало недовго; вже наступного, 1816-го, року голос м-ль Кольбран слабшає, і якщо вона могла виконати якусь арію без помилок, то це вважалося удачею. Вже острах, як би вона раптом не сфальшивила, сам по собі заважав її співу чарувати слух: адже навіть і в музиці щасливий тільки той, хто не вимушений застосовувати аналіз; французи не хочуть цього зрозуміти: вони насолоджуються мистецтвом, міркуючи про нього.
Чекали на перші такти арії м-ль Кольбран; зауваживши, що її голос зривається і фальшивить, глядачі переставали соромитися: вони гучно розмовляли або підводилися зі своїх місць і йшли до кав’ярні їсти морозиво. За кілька місяців, утомившись від цих прогулянок, вони привселюдно заявили, що бідна Кольбран постаріла, і почали очікувати, що їх позбавлять від її співу. А позаяк із цим не особливо поспішали, то здійнялося ремствування, і саме тоді можна було на власні очі побачити, наскільки фатальна опіка, якою вшановували Кольбран, жорстока щодо цього народу: його позбавляли останнього задоволення, а водночас і того, що становило предмет його постійної гордості й хвальби перед іноземцями. Публіка на тисячу ладів висловлювала своє глибоке нетерпіння; одначе нічим не обмежена влада дала відчути себе і немовби залізною рукою приборкала обурення найбільш неспокійного народу в світі. Цей знак королівської милості до п. Барбаї відштовхнув од короля більше сердець, аніж усі прояви деспотизму, що гнітили народ, який за сто років, можливо, стане гідним свободи.
1820 року, аби по-справжньому порадувати неаполітанців, їм не треба було давати іспанської Конституції, – належало прибрати від них м-ль Кольбран.
Россіні й не думав входити в інтриги Барбаї. Скоро ми побачимо, що його характерові була чужа всіляка інтрига взагалі, а особливо те поводження, якого потім вона вимагає від людини. Але ж до Неаполя його викликав п. Барбая, а своїм коханням композитор пов'язаний з м-ль Кольбран; природно, що роздратовані неаполітанці поширили своє невдоволення і на нього. Таким чином, хоча й безнастанно захоплюючись талантом Россіні, неаполітанська публіка увесь час палала бажанням його освистати. А композитор, якому більше не випадало розраховувати на голос м-ль Кольбран, усе далі заглиблювався в німецьку гармонію і, що головне, віддалявся од справжньої драматичної виразності. М-ль Кольбран, як раніше, не давала йому спокою, вимагаючи, аби він уставляв у арії прикраси, до яких звик її голос.
Зрозуміло тепер, який фатальний збіг обставин призвів до того, що в музиці Россіні з’явилася позірність педантизму. Це великий поет, і поет комічний, вимушений стати ерудитом, причому ерудитом у сумних і серйозних речах. Уявіть собі, що б було, якби Вольтер мусив заради грошей писати історію єврейського народу в стилі Боссюе.
Россіні подеколи стає німцем, але цей німець приємний і повний вогню [1].
Після «Єлизавети» він поспішив до Рима, де тоді ж для карнавалу (1816 рік) написав «Торвальдо і Дорліску» та «Цирульника»; повернувшись у Неаполь, він поставив «La Gazetta» («Газету»), коротеньку оперу-буф, яка йшла без особливого успіху, а потім – «Отелло» в театрі дель Фондо. Після «Отелло» він вирушив до Рима ставити «Попелюшку», а звідти – до Мілана заради «Сороки-злодійки». Повернувшись у Неаполь, він одразу ставить «Арміду».
У день першої вистави публіка покарала його за хибний спів м-ль Кольбран, і, незважаючи на чудовий дует, великого успіху «Арміда» не мала. Боляче вражений холодним прийомом, який він зустрів, Россіні вирішив домогтися успіху, не використовуючи голосу м-ль Кольбран. Подібно до німців, він прикликав на поміч оркестр і, замість допоміжної ролі, віддав йому головну. Після невдалої «Арміди» він бере реванш у «Мойсеї». Успіх був величезний. Від цієї хвилини смак Россіні не зраджує йому. Він легко і дотепно гармонізує, немовби граючись; зате ж тепер, коли він написав вже два десятки опер, йому тяжко творити нові мелодії. І необхідність, і власні лінощі схиляють його до німецького жанру. За «Мойсеєм» ідуть «Річчардо і Зораїда», «Герміона», «Donna del lago» («Діва озера») і «Магомет ІІ». Усі ці опери отримали піднебесні похвали, за винятком «Герміони», яка була всього лише чорновим начерком. Россіні для різноманітності схотів наблизитися до декламаційного жанру, який у Франції представляв Ґлюк. Музика, що суто фізично не тішила слуху, не могла сподобатися неаполітанцям. До того ж у «Герміоні» всі персонажі тільки й роблять, що сердяться, і все забарвлене почуттям гніву. А в музиці гнів добрий лише як контраст. Головній арії опікуна повинна передувати ніжна арія вихованки: для неаполітанців це аксіома.
У щойно названих операх Россіні скористався чарівним контральто м-ль Пізароні, поза всіляким сумнівом, першорядної співачки.
Чоловічі голоси, для яких він писав, – це Ґарсія, Давіде-син і Ноццарі, усі троє – тенори. Давіде – найкращий з нинішніх тенорів; його виконання виблискує талантом, він безперервно імпровізує і подеколи збивається; Ґарсія примітний дивовижною впевненістю, з якою звучить його голос; щодо Ноццарі, то його голос не такий красивий, як голоси перших двох, а тим не менше, це один із найкращих співаків Європи.
1. Прошу вибачення в німців за те, що нешанобливо відгукуюся про їхню оперну музику: я щирий. До того ж мене не можна запідозрити в неповазі до народу, який створив Лютера. Німці можуть побачити, що я не особливо шкодую музику моєї власної країни, навіть ризикуючи вважатися поганим патріотом.
З книжки "Життя Россіні".
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Стендаль. «Торвальдо і Дорліска»"
• Перейти на сторінку •
"Михайло Булгаков. Єгипетська мумія (Розповідь Члена Профспілки)"
• Перейти на сторінку •
"Михайло Булгаков. Єгипетська мумія (Розповідь Члена Профспілки)"
Про публікацію
