ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2019.12.06 07:15
Усміхнене маля біжить до мами
Ще світ йому незнаний і чужий,
Щебече щось, махаючи руками,
За матінку сховалося мерщій…
Надійніше не знайдете нікого,
Бо матір смачно пахне молоком.
Пізнає потім у життя хиткого
І проліски й веселки за вікном.

Олександр Сушко
2019.12.06 06:47
На світ стовбурчить гребня півень,
Гарчить від люті хижий вовк.
Є бевзі, створені для гніву,
А є ласкавці, для жінок.

Життя колеги - чорна плахта,
Бо чоловік, як стигла піч.
Поезія - душі відрада,

Олена Побийголод
2019.12.06 00:07
Володимир Висоцький. «Аліса»

Посаджене вхід стерегти,
сидить жабеня день при дні,
щоб рішення вчасно знайти:
впустити - чи ні?

Якщо ж пропустити когось - то, мабуть,

Ігор Федів
2019.12.05 21:55
Утішає висока блакить,
Я її опишу поетично,
Зупинити бажаю цю мить
І у ній залишитися вічно.
Від магії лісу п’янію,
І марноти долаю тяжіння,
Душею літаю у мрію,
Але тілом пускаю коріння.

Іван Потьомкін
2019.12.05 21:53
На старості багато в чому маю каятись.
Почав з вини перед бездомними котами.
Каюсь, донедавна обминав не тільки чорних,
а й навіть тих, що просто шлях перетинали.
Сторожко поглядав я на весь кошачий рід.
І що найприкріш – без причини.
Ніхто з ни

Галина Сливка
2019.12.05 21:24
Малювала тиша білий день снігами -
У обіймах білих розливались межі.
Від тепла морозні відчинялись брами...
Дивувалось диво... Чи то так належить?
А у снах дерева, мов заснулі пензлі,
Вибирали барви із того, що буде.
У вітаннях гріли люди руки змерз

Олександр Сушко
2019.12.05 20:12
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Сергій Губерначук
2019.12.05 10:59
Люди мої дорогі,
як багато серед вас людей
і як мало людей.
Написав я на руках і лобі
формули для багатьох прості.
Все одно, не запам’ятаю.
Все одно, люди, мої дорогі,
не любити вас був мені наказ,

Ніна Виноградська
2019.12.05 10:37
Ще земля не степліла
І повняться холодом ранки,
Ще московка стоїть,
Де припнуті човни на воді.
І в розливі оцім
Ген за Пслом виглядають світанки,
І лелеки-птахи
Вже по прутику зводять свій дім.

Н Кап
2019.12.05 08:26
Більше немає, легіню, віри, ані тепла.
Осінь чесала гребенем коси... І пролягла
стежка між полонинами - наче і не межа...
Тільки сіріє синява: ти йому вже - чужа.

Бо ще цілує рученьки - зносить вода містки!
Тільки танцює кручено дотик його руки,
д

Микола Соболь
2019.12.05 05:51
Привіт, зросійщена країно!
Спирайся на моє плече.
Перед врагом не гни коліна,
Як кров козацька потече.
Не вір ніколи бусурману,
Бо завше результат один:
Введе чортяка ув оману
І згине твій найкращий син,

Ольга Якубенко
2019.12.04 23:53
Мені хочеться бігти босніж в морозній імлі,
До світанку пірнати в джерельну незайману воду
І молитись у тихому храмі, де скроні мої
Залоскоче грайливо найперший промінчик зі сходу.

Мені хочеться їсти духмяний, гарячий ще хліб,
Що турботливо випекли

Галина Сливка
2019.12.04 16:33
Сніжить добром зимовий вечір,
Сріблиться вогниками раю.
Не обіймеш мене за плечі...
Про тебе пам'ять обіймаю...
Те, чим стою, у чім опора,
Живим вогнем - та по судинах.
Мені теплом твоє учора,
Твій усміх вітром в часоплинах.

Ольга Якубенко
2019.12.04 16:32
Хмара зорі у неба краде.
Дощ збирається. Чрно всюди.
Найстрашніша помилка — зрада,
Найнестерпніший біль — Іудин.

Ніби в світі усе померкло,
Вітер плаче надривно: «Отче!..»
Той собі обирає пекло,

Козак Дума
2019.12.04 15:19
А час іде, не знає він зупинку.
Буває що летить, а то чвалає…
Не відає він втоми й на хвилинку
і день за днем, за роком рік минає.

Та прийде мить, як вогняний рубіж,
що перетне життя твого дорогу,
безжалісно розріже долі ніж

Уляна Світанко
2019.12.04 13:12
У Всесвіті до ніжності горнуся,
Гадаєш заблукаю? Ні на мить!
Я шепіт розпізнаю в стоголоссі
Й назустріч стрімголов поки все спить.

Надихатись сповна і розчинитись
У безвісті жаданій - на плечі,
Плекати потихеньку серця нИтки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Михайло Булгаков. У кав’ярні

Переклав Василь Білоцерківський

Кав’ярня в тиловому місті.
Укрита брудом підлога. Туман від тютюнового диму. Липкі брудні столики.
Кілька військових, кілька пань і дуже багато цивільних.
На естраді піяніно, віолончель і скрипка грають щось хвацьке.
Пробираюся між столиками і всідаюся.
До столика підходить панна в білому фартуху і питально дивиться на мене.
- Будьте ласкаві, дайте склянку чаю і два тістечка.
Панна зникає, тоді повертається і, маючи такий вигляд, неначе робить мені особливу послугу, ставить переді мною склянку з жовтою рідиною і тарілочку з двома сухими тістечками.
Дивлюся на склянку.
На вигляд рідина віддалено нагадує чай.
Жовта, каламутна.
Пробую ложечкою.
Тепленька, трохи солодка, трохи противна.
Запалюю цигарку й озираю публіку.
До сусіднього столика шумно всідається товариство: двох цивільних панів і одна пані.
Пані добре вдягнена, шурхотить шовком.
Цивільні справляють найприхильніше враження: рослі, рум’яні, вгодовані. У розпалі призивного віку. Гарно вдягнені.
На столику перед ними з’являється тарілка з тістечками й три склянки кави «по-варшавському».
Починають розмовляти.
До мене уривками долітають слова цивільного в лакованих черевиках, який сидить найближче до мене.
Стурбований голос.
Чутно:
- Ростов… можете собі уявити… німці… китайці… паніка… вони в шоломах… сто тисяч кінноти…
І знову:
- Ростов… паніка… Ростов… кіннота…
- Це жахливо, – млосно каже пані. Але видно, що її мало тривожать і стотисячна кіннота, і шоломи. Вона, щурячись, палить цигарку і блискучими очима оглядає кав’ярню.
А лаковані черевики далі шепочуть.
Моя фантазія починає грати.
Що б було, якби я раптом дивовижно, мов у казці, отримав владу над усіма цими цивільними панами?
Їй-Богу, це б було чудово!
Тут-таки в кав’ярні я встав би й, підійшовши до пана лакованих черевиків, сказав:
- Ходімо зі мною!
- Куди? – здивовано спитав би пан.
- Я чув, що ви хвилюєтеся за Ростов, я чув, що вас непокоїть нашестя більшовиків.
- Це робить вам честь.
- Ходімо зі мною, – я дам вам нагоду негайно записатися в частину. Там вам миттєво дадуть гвинтівку і повну можливість проїхати державним коштом на фронт, де ви можете взяти участь у відбитті ненависних усім більшовиків.
Уявляю, що по цих словах сталося б із паном у лакованих черевиках.
За мить він би втратив свій чарівний рум’янець, і шматок тістечка закляк би йому в горлі.
Трохи оговтавшись, він почав би бурчати.
З цього незв’язного, але палкого белькотання передусім би з’ясувалося, що зовнішній вигляд буває оманливий.
Виявляється, цей квітучий, рум’яний чоловік – хворий… Розпачливо, невиправно, невиліковно хворий дощенту! Він має порок серця, грижу і найжахливішу неврастенію. Тільки диву можна приписати ту обставину, що він сидить у кав’ярні, поглинаючи тістечка, а не лежить на цвинтарі, де б його поглинали хробаки.
І врешті, він має лікарський висновок!
- Це нічого, – зітхнувши, мовив би я, – я й сам маю висновок, і навіть не один, а цілих три. І тим не менше, як бачите, мушу носити англійську шинель (яка, до слова кажучи, зовсім не гріє) і щохвилини бути готовим до того, аби опинитися в ешелоні, чи ще в якійсь несподіванці воєнного характеру. Плюньте на висновки! Не до них тепер! Ви самі щойно так невтішно змальовували стан справ…
Тут пан із запалом забелькотів би далі й став би доводити, що його, власне, вже взято на облік, і він працює на оборону там-то і там-то.
- Чи варто говорити про облік? – відповів би я. – Потрапити на нього тяжко, а знятися з нього і потрапити на службу на фронт – один момент! Щодо роботи на оборону, то ви… як би висловитись… Помиляєтеся! За всіма зовнішніми ознаками, за всією вашою поведінкою видно, що ви працюєте лише над набиванням власних кишень царськими й донськими папірцями. Це – по-перше, а по-друге – ви працюєте над руйнуванням тилу, вештаючись по кав’ярнях і кінематографах та сіючи своїми оповідями чвари й страх, якими заражаєте всіх людей навкруги. Погодьтеся самі, що з такої роботи на оборону нічого, крім капості, вийти не може! Ні! Ви, безумовно, не придатні до цієї роботи. І єдине, що вам залишається робити, – це піти на фронт!
Тут пан почав би хапатися за соломинку і заявив би, що він користувався пільгою (єдиний син у покійної матері або щось у цьому дусі), і врешті – що він-бо й гвинтівки в руках не вміє тримати.
- Заради Бога, – мовив би я, – не кажіть ви про жодні пільги. Повторюю вам: не до них тепер! Щодо гвинтівки, то це чиста дрібниця! Запевняю вас, що немає нічого легшого на світі, анід вивчитися стріляти з гвинтівки. Кажу вам це на підставі власного досвіду. А щодо військової служби, то що ж бо вдіяти! Я теж не служив, а от мушу… Запевняю вас, що мене анітрохи не приваблює війна і пов’язані з нею хвилювання й біди. Але що вдіяти! Мені самому не дуже добре, та мушу звикати! Я не менше, а можливо, навіть більше за вас люблю спокійне мирне життя, кінематографи, м’які дивани й каву по-варшавському! Але, на жаль, нічим цим не можу користуватися вдосталь! І вам і мені не залишається нічого, крім так чи інакше взяти участь у війні, а то насуне на нас червона хмара, і ви самі розумієте, що буде…
Так говорив би я, але, на жаль, пана в лакованих черевиках не переконав би.
Він почав би бурчати або нарешті зрозумів би, що він не хоче… не може… не бажає йти воювати…
- Що ж, тоді нічого не вдіяти, – зітхнувши, мовив би я, – раз я не можу вас переконати, ви просто муситимете підкоритися обставинам.
І, звернувшись до швидких виконавців моїх розпоряджень, які б оточували мене (у моїй мрії, звичайно, я уявив і їх як необхідний елемент), я мовив би, вказуючи на зовсім убитого пана:
- Проведіть пана до військового начальника.
Скінчивши з паном у лакованих черевиках, я звернувся б до наступного…
Але, ох, виявилося б, що я так захопився розмовою, що пильні цивільні, почувши тільки її початок, безшумно, одне за одним, залишили кав’ярню.
Усі до одного, рішуче всі!
* * *
Тріо на естраді після антракту розпочало «Танго». Я вийшов із задуми. Фантазія скінчилася.
Двері до кав’ярні все грюкали й грюкали.
Люду прибувало. Пан у лакованих черевиках постукав ложечкою і зажадав ще тістечок…
Я заплатив двадцять сім рублів і, пробравшись між зайнятими столиками, вийшов надвір.

Першодрук: «Кавказская газета», 18 січня 1920 р.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-11-29 07:26:27
Переглядів сторінки твору 14
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.787
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2019.11.30 12:50
Автор у цю хвилину відсутній