ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Галина Кучеренко
2020.02.25 11:06
На масному тижні Всесвіт
Вареники ліпить із сиром....
По кризі йдемо до миру,
Яка вже за тиждень скресне.

Весна наступає дощами,
Зима опирається снігом,
Вода розриває кригу -

Олександр Бобошко Заколотний
2020.02.25 11:05
Лікуймось лютим від надмірного тепла!
Снігами білими – від надто сірих спогадів.
Зима зміцніла – та іще не допекла.
Любов до неї констатую не без подиву.

Лікуймось лютим! Водолієві пора
іще триватиме. Недовго. Тижнів зо два.
І щось нове, напевно,

Сергій Губерначук
2020.02.25 10:54
Пляшковий спосіб знайомства.

Досить виставлення півлітри самограю,
одного в’яленого нанайського в’юна
і односельця – діда Миколая,
заслуженого українського шерстяника.

Гопля! Гопля! Язиком Золя.

Олександр Сушко
2020.02.25 09:55
Незакінчена епістола...
Грім ударив, наче істина,
Час ударив - я не вистояв,
Впав на зорану ріллю.

Поруч побратими-воїни,
Лики вичорнено зорями,
Перешіптуються з мойрами

Тетяна Левицька
2020.02.25 08:32
Пастельні губи і мазок рум'янцю,
під макіяжем недосип щоденний.
Так пильно не дивися незнайомцю...
в метро на пересічну щемно...темно.

Оскаженілий протяг на зупинках
закутує у шарф людські обличчя.
То не прекрасна леді, просто жінка,

Ярослав Чорногуз
2020.02.24 23:41
Так сталося у житті двох поетів у 2011 році, що вони стали королем і королевою рими на одному із дійств поетичного фестивалю «Уманьфест», започаткованого знаною поетесою, уродженкою славного гайдамацького міста Софією Кримовською. Поетичні читання відбува

Володимир Бойко
2020.02.24 20:27
Ти збудила в мені те, що довго у серці дрімало,
Розпалила вогонь, що під попелом тихо жеврів.
Ти була весняна, як грайливі очиці конвалій,
Все було без умов, без вагань, без стрічань і без слів.

Та минула весна, літо й осінь, мов в казці, злетіли,

Галина Сливка
2020.02.24 20:08
Зимі давно весінні сняться сни,
А в них маляток в'яже волосінню
Пташина, що із променя-струни
Сяйливі бризки сипле ластовинням.
Мережить сонця променем душа
Розвою і любові серенади
І ллється із небесного ковша
Нове вино з отого винограду,

Євген Федчук
2020.02.24 17:42
Таволга колюча спину обпекла,
Каторга проклята сили відняла.
Важко від незвички це весло тягти.
Та наглядачеві – спробуй не гребти!
Налетить, як яструб. Таволга в руці,
Закривавлять спину рванії рубці.
- Звідки узялася таволга оця?
Молодий п

Олексій Кацай
2020.02.24 16:25
Вгрузаючи у простір швидкостями,
змиваючи промінням шкіру, я
переплітаю відстані з часами
минулими й майбутніми. Земля,
обточена й розплескана до диска,
тримається трьома китами над
усім що разом віддалік і зблизька
акваріума трьох координат

Олександр Бобошко Заколотний
2020.02.24 15:59
Бургомістр починає нараду з переліку вад.
Він бурмоче про сором – і склянка тремтить у руці.
Промовляє подяку тому,
хто його лікував;
проклинає того,
хто слідкує за ним у приціл.

Новин

Олександр Панін
2020.02.24 13:04
Міцніє гріховна навала
Нечистих моральних калік,
Ув’язнення жінка обрала
У скиті духовнім навік.
Чатують ікони тривожно,
Формують кордон заборон,
Щілинка захрещена кожна,
Упав на минуле заслон.

Сергій Губерначук
2020.02.24 11:05
Є висока гора Химера,
на піку якої крах,
в ній, мов прірви, – печери,
де змії
мріють
у черепах,
де плекають надії
і вирощують перли,

Олександр Сушко
2020.02.24 09:54
Читач від насолоди крекче "Ах!"
(терзало недаремно ніч натхнення).
Он там - пейзаж в рожевих кольорах,
А ось - любов, солодка як варення.

Невже цей мед вподобуєш і ти,
Збираєш поміж строф солодку піну?
Доллю у барви сірий наратив

Віктор Кучерук
2020.02.24 08:06
Я маю бути молодим
І мушу стати терпеливим
І перед дзеркалом кривим,
І з безнадійно юродивим.
Потрібно, зрештою, дійти
Лукавству й совісті до згоди,
Але не втратить чистоти
Душі, утісі на догоду.

Микола Соболь
2020.02.24 06:42
Портрет поцілувала: «Здрастуй, тату,
Я стала старшою на рік,
Себе, на жаль, ти не вберіг,
Хотіла про одне спитати –
У спокою на небесах,
Чи бачиш ти мене у снах?
Посивіла геть зовсім мати.
Твого не вистача тепла,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Олександр Панін
2020.01.12

Сергій Зубець
2020.01.01

Юра Ясінський
2019.11.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Михайло Булгаков. У кав’ярні

Переклав Василь Білоцерківський

Кав’ярня в тиловому місті.
Укрита брудом підлога. Туман від тютюнового диму. Липкі брудні столики.
Кілька військових, кілька пань і дуже багато цивільних.
На естраді піяніно, віолончель і скрипка грають щось хвацьке.
Пробираюся між столиками і всідаюся.
До столика підходить панна в білому фартуху і питально дивиться на мене.
- Будьте ласкаві, дайте склянку чаю і два тістечка.
Панна зникає, тоді повертається і, маючи такий вигляд, неначе робить мені особливу послугу, ставить переді мною склянку з жовтою рідиною і тарілочку з двома сухими тістечками.
Дивлюся на склянку.
На вигляд рідина віддалено нагадує чай.
Жовта, каламутна.
Пробую ложечкою.
Тепленька, трохи солодка, трохи противна.
Запалюю цигарку й озираю публіку.
До сусіднього столика шумно всідається товариство: двох цивільних панів і одна пані.
Пані добре вдягнена, шурхотить шовком.
Цивільні справляють найприхильніше враження: рослі, рум’яні, вгодовані. У розпалі призивного віку. Гарно вдягнені.
На столику перед ними з’являється тарілка з тістечками й три склянки кави «по-варшавському».
Починають розмовляти.
До мене уривками долітають слова цивільного в лакованих черевиках, який сидить найближче до мене.
Стурбований голос.
Чутно:
- Ростов… можете собі уявити… німці… китайці… паніка… вони в шоломах… сто тисяч кінноти…
І знову:
- Ростов… паніка… Ростов… кіннота…
- Це жахливо, – млосно каже пані. Але видно, що її мало тривожать і стотисячна кіннота, і шоломи. Вона, щурячись, палить цигарку і блискучими очима оглядає кав’ярню.
А лаковані черевики далі шепочуть.
Моя фантазія починає грати.
Що б було, якби я раптом дивовижно, мов у казці, отримав владу над усіма цими цивільними панами?
Їй-Богу, це б було чудово!
Тут-таки в кав’ярні я встав би й, підійшовши до пана лакованих черевиків, сказав:
- Ходімо зі мною!
- Куди? – здивовано спитав би пан.
- Я чув, що ви хвилюєтеся за Ростов, я чув, що вас непокоїть нашестя більшовиків.
- Це робить вам честь.
- Ходімо зі мною, – я дам вам нагоду негайно записатися в частину. Там вам миттєво дадуть гвинтівку і повну можливість проїхати державним коштом на фронт, де ви можете взяти участь у відбитті ненависних усім більшовиків.
Уявляю, що по цих словах сталося б із паном у лакованих черевиках.
За мить він би втратив свій чарівний рум’янець, і шматок тістечка закляк би йому в горлі.
Трохи оговтавшись, він почав би бурчати.
З цього незв’язного, але палкого белькотання передусім би з’ясувалося, що зовнішній вигляд буває оманливий.
Виявляється, цей квітучий, рум’яний чоловік – хворий… Розпачливо, невиправно, невиліковно хворий дощенту! Він має порок серця, грижу і найжахливішу неврастенію. Тільки диву можна приписати ту обставину, що він сидить у кав’ярні, поглинаючи тістечка, а не лежить на цвинтарі, де б його поглинали хробаки.
І врешті, він має лікарський висновок!
- Це нічого, – зітхнувши, мовив би я, – я й сам маю висновок, і навіть не один, а цілих три. І тим не менше, як бачите, мушу носити англійську шинель (яка, до слова кажучи, зовсім не гріє) і щохвилини бути готовим до того, аби опинитися в ешелоні, чи ще в якійсь несподіванці воєнного характеру. Плюньте на висновки! Не до них тепер! Ви самі щойно так невтішно змальовували стан справ…
Тут пан із запалом забелькотів би далі й став би доводити, що його, власне, вже взято на облік, і він працює на оборону там-то і там-то.
- Чи варто говорити про облік? – відповів би я. – Потрапити на нього тяжко, а знятися з нього і потрапити на службу на фронт – один момент! Щодо роботи на оборону, то ви… як би висловитись… Помиляєтеся! За всіма зовнішніми ознаками, за всією вашою поведінкою видно, що ви працюєте лише над набиванням власних кишень царськими й донськими папірцями. Це – по-перше, а по-друге – ви працюєте над руйнуванням тилу, вештаючись по кав’ярнях і кінематографах та сіючи своїми оповідями чвари й страх, якими заражаєте всіх людей навкруги. Погодьтеся самі, що з такої роботи на оборону нічого, крім капості, вийти не може! Ні! Ви, безумовно, не придатні до цієї роботи. І єдине, що вам залишається робити, – це піти на фронт!
Тут пан почав би хапатися за соломинку і заявив би, що він користувався пільгою (єдиний син у покійної матері або щось у цьому дусі), і врешті – що він-бо й гвинтівки в руках не вміє тримати.
- Заради Бога, – мовив би я, – не кажіть ви про жодні пільги. Повторюю вам: не до них тепер! Щодо гвинтівки, то це чиста дрібниця! Запевняю вас, що немає нічого легшого на світі, анід вивчитися стріляти з гвинтівки. Кажу вам це на підставі власного досвіду. А щодо військової служби, то що ж бо вдіяти! Я теж не служив, а от мушу… Запевняю вас, що мене анітрохи не приваблює війна і пов’язані з нею хвилювання й біди. Але що вдіяти! Мені самому не дуже добре, та мушу звикати! Я не менше, а можливо, навіть більше за вас люблю спокійне мирне життя, кінематографи, м’які дивани й каву по-варшавському! Але, на жаль, нічим цим не можу користуватися вдосталь! І вам і мені не залишається нічого, крім так чи інакше взяти участь у війні, а то насуне на нас червона хмара, і ви самі розумієте, що буде…
Так говорив би я, але, на жаль, пана в лакованих черевиках не переконав би.
Він почав би бурчати або нарешті зрозумів би, що він не хоче… не може… не бажає йти воювати…
- Що ж, тоді нічого не вдіяти, – зітхнувши, мовив би я, – раз я не можу вас переконати, ви просто муситимете підкоритися обставинам.
І, звернувшись до швидких виконавців моїх розпоряджень, які б оточували мене (у моїй мрії, звичайно, я уявив і їх як необхідний елемент), я мовив би, вказуючи на зовсім убитого пана:
- Проведіть пана до військового начальника.
Скінчивши з паном у лакованих черевиках, я звернувся б до наступного…
Але, ох, виявилося б, що я так захопився розмовою, що пильні цивільні, почувши тільки її початок, безшумно, одне за одним, залишили кав’ярню.
Усі до одного, рішуче всі!
* * *
Тріо на естраді після антракту розпочало «Танго». Я вийшов із задуми. Фантазія скінчилася.
Двері до кав’ярні все грюкали й грюкали.
Люду прибувало. Пан у лакованих черевиках постукав ложечкою і зажадав ще тістечок…
Я заплатив двадцять сім рублів і, пробравшись між зайнятими столиками, вийшов надвір.

Першодрук: «Кавказская газета», 18 січня 1920 р.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-11-29 07:26:27
Переглядів сторінки твору 67
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.787
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2020.02.25 15:52
Автор у цю хвилину відсутній