ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Михайло Булгаков. Прийдешні перспективи

Переклав Василь Білоцерківський

Тепер, коли наша нещасна батьківщина перебуває на самому дні ями ганьби й біди, у яку її загнала «велика соціяльна революція», багатьом із нас дедалі частіше починає з’являтися одна і та сама думка.
Ця думка наполеглива.
Вона темна, похмура, встає у свідомості й владно вимагає відповіді.
Вона проста: що ж бо з нами далі буде?
Її поява природна.
Ми проаналізували своє недавнє минуле. О, ми дуже добре вивчили майже кожну мить за останні два роки. А багато з нас не лише вивчили, але й прокляли.
Теперішнє перед нашими очима. Воно – таке, що ці очі хочеться заплющити.
Не бачити!
Залишається майбутнє. Загадкове, незнане майбутнє.
Справді: що ж буде з нами?..
Недавно мені випало переглянути кілька примірників англійського ілюстрованого часопису.
Я довго, ніби зачарований, дивився на прегарно виконані світлини.
І довго-довго думав потім…
Так, картина ясна!
Колосальні машини на колосальних заводах гарячковито день у день, поглинаючи кам’яне вугілля, грюкають, стукають, ллють потоки розплавленого металу, кують, лагодять, будують…
Вони кують могуття світу, змінивши ті машини, які ще недавно, сіючи смерть і руйнуючи, кували могуття перемоги.
На Заході скінчилася велика війна великих народів. Тепер вони зализують свої рани.
Звичайно, вони одужають, дуже скоро одужають!
І всім, кому, врешті, проясниться розум, усім, хто не вірить жалюгідному маренню, що наша злісна хвороба перекинеться на Захід і вразить його, стане ясний той могутній підйом титанічної роботи світу, який піднесе західні країни на ще не бачену висоту світового могуття.
А ми?
Ми спізнимося…
Ми так сильно спізнимося, що, мабуть, ніхто з сучасних пророків не скаже, коли ж, нарешті, ми наздоженемо їх і чи наздоженемо взагалі?
Адже нас покарано.
Нам немислимо нині творити. Перед нами тяжке завдання – завоювати, забрати свою власну землю.
Розплата почалася.
Герої-добровольці рвуть із рук Троцького п’ядь за п’яддю російську землю.
І всі, усі – і вони, котрі безтрепетно виконують свій обов’язок, і ті, хто нині тискається по тилових містах півдня, в гіркій омані гадаючи, що справа порятунку країни обійдеться без них, – усі пристрасно чекають на визволення країни.
І її визволять.
Адже немає країни, яка б не мала героїв, і злочинно думати, що батьківщина вмерла.
Але доведеться багато битись, багато пролити крові, бо поки за зловісною постаттю Троцького ще топчуться зі зброєю в руках шаленці, яких він надурив, життя не буде, а буде смертельна боротьба.
Треба битися.
І от поки там, на Заході, стукатимуть машини будівництва, від краю і до краю нашої землі стукатимуть кулемети.
Шаленство двох останніх років штовхнуло нас на страшну дорогу, і нам немає зупинки, немає передиху. Ми почали пити чашу покари й вип’ємо її до кінця.
Там, на Заході, виблискуватимуть численні електричні вогні, льотчики свердлитимуть підкорене повітря, там будуватимуть, досліджуватимуть, друкуватимуть, навчатимуться…
А ми… Ми битимемося.
Адже немає жодної сили, яка б могла це змінити.
Ми будемо завойовувати власні столиці.
І ми завоюємо їх.
Англійці, пам’ятаючи, як ми вкривали поля кривавою росою, били Німеччину, відтягуючи її од Парижа, дадуть нам у борг ще шинелей і черевиків, аби ми могли скоріше дістатися Москви.
І ми дістанемося.
Негідників і шаленців буде вигнано, розсіяно, знищено.
І війна скінчиться.
Тоді країна скривавлена, зруйнована почне вставати… Повільно, тяжко вставати.
Ті, хто скаржиться на «втому», на жаль, розчаруються. Адже вони муситимуть «утомитися» ще більше…
Треба буде платити за минуле неймовірною працею, суворою бідністю життя. Платити і в переносному, і в буквальному сенсі слова.
Платити за шаленство березневих днів, за шаленство днів жовтневих, за «самостійних» зрадників, за розбещення робітників, за Брест, за безумне користування верстатом для друкування грошей… за все!
І ми сплатимо.
І тільки тоді, коли буде вже дуже пізно, ми знову почнемо дещо творити, аби стати повноправними, аби нас ізнову впустили у версальські зали.
Хто побачить ці світлі дні?
Ми?
О ні! Можливо, наші діти, а можливо, і внуки, бо розмах історії широкий і десятиліття вона «читає» так само легко, як і окремі роки.
І ми, представники безталанного покоління, помираючи ще в рангу жалюгідних банкрутів, будемо вимушені сказати нашим дітям:
- Платіть, платіть чесно і вічно пам’ятайте соціяльну революцію!





Першодрук: газета «Грозный», 13 листопада 1919 р.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-11-29 04:01:19
Переглядів сторінки твору 1280
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.799
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2026.11.14 08:50
Автор у цю хвилину відсутній