
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Буколик /
Проза
Михайло Булгаков. Прийдешні перспективи
Ця думка наполеглива.
Вона темна, похмура, встає у свідомості й владно вимагає відповіді.
Вона проста: що ж бо з нами далі буде?
Її поява природна.
Ми проаналізували своє недавнє минуле. О, ми дуже добре вивчили майже кожну мить за останні два роки. А багато з нас не лише вивчили, але й прокляли.
Теперішнє перед нашими очима. Воно – таке, що ці очі хочеться заплющити.
Не бачити!
Залишається майбутнє. Загадкове, незнане майбутнє.
Справді: що ж буде з нами?..
Недавно мені випало переглянути кілька примірників англійського ілюстрованого часопису.
Я довго, ніби зачарований, дивився на прегарно виконані світлини.
І довго-довго думав потім…
Так, картина ясна!
Колосальні машини на колосальних заводах гарячковито день у день, поглинаючи кам’яне вугілля, грюкають, стукають, ллють потоки розплавленого металу, кують, лагодять, будують…
Вони кують могуття світу, змінивши ті машини, які ще недавно, сіючи смерть і руйнуючи, кували могуття перемоги.
На Заході скінчилася велика війна великих народів. Тепер вони зализують свої рани.
Звичайно, вони одужають, дуже скоро одужають!
І всім, кому, врешті, проясниться розум, усім, хто не вірить жалюгідному маренню, що наша злісна хвороба перекинеться на Захід і вразить його, стане ясний той могутній підйом титанічної роботи світу, який піднесе західні країни на ще не бачену висоту світового могуття.
А ми?
Ми спізнимося…
Ми так сильно спізнимося, що, мабуть, ніхто з сучасних пророків не скаже, коли ж, нарешті, ми наздоженемо їх і чи наздоженемо взагалі?
Адже нас покарано.
Нам немислимо нині творити. Перед нами тяжке завдання – завоювати, забрати свою власну землю.
Розплата почалася.
Герої-добровольці рвуть із рук Троцького п’ядь за п’яддю російську землю.
І всі, усі – і вони, котрі безтрепетно виконують свій обов’язок, і ті, хто нині тискається по тилових містах півдня, в гіркій омані гадаючи, що справа порятунку країни обійдеться без них, – усі пристрасно чекають на визволення країни.
І її визволять.
Адже немає країни, яка б не мала героїв, і злочинно думати, що батьківщина вмерла.
Але доведеться багато битись, багато пролити крові, бо поки за зловісною постаттю Троцького ще топчуться зі зброєю в руках шаленці, яких він надурив, життя не буде, а буде смертельна боротьба.
Треба битися.
І от поки там, на Заході, стукатимуть машини будівництва, від краю і до краю нашої землі стукатимуть кулемети.
Шаленство двох останніх років штовхнуло нас на страшну дорогу, і нам немає зупинки, немає передиху. Ми почали пити чашу покари й вип’ємо її до кінця.
Там, на Заході, виблискуватимуть численні електричні вогні, льотчики свердлитимуть підкорене повітря, там будуватимуть, досліджуватимуть, друкуватимуть, навчатимуться…
А ми… Ми битимемося.
Адже немає жодної сили, яка б могла це змінити.
Ми будемо завойовувати власні столиці.
І ми завоюємо їх.
Англійці, пам’ятаючи, як ми вкривали поля кривавою росою, били Німеччину, відтягуючи її од Парижа, дадуть нам у борг ще шинелей і черевиків, аби ми могли скоріше дістатися Москви.
І ми дістанемося.
Негідників і шаленців буде вигнано, розсіяно, знищено.
І війна скінчиться.
Тоді країна скривавлена, зруйнована почне вставати… Повільно, тяжко вставати.
Ті, хто скаржиться на «втому», на жаль, розчаруються. Адже вони муситимуть «утомитися» ще більше…
Треба буде платити за минуле неймовірною працею, суворою бідністю життя. Платити і в переносному, і в буквальному сенсі слова.
Платити за шаленство березневих днів, за шаленство днів жовтневих, за «самостійних» зрадників, за розбещення робітників, за Брест, за безумне користування верстатом для друкування грошей… за все!
І ми сплатимо.
І тільки тоді, коли буде вже дуже пізно, ми знову почнемо дещо творити, аби стати повноправними, аби нас ізнову впустили у версальські зали.
Хто побачить ці світлі дні?
Ми?
О ні! Можливо, наші діти, а можливо, і внуки, бо розмах історії широкий і десятиліття вона «читає» так само легко, як і окремі роки.
І ми, представники безталанного покоління, помираючи ще в рангу жалюгідних банкрутів, будемо вимушені сказати нашим дітям:
- Платіть, платіть чесно і вічно пам’ятайте соціяльну революцію!
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Михайло Булгаков. Прийдешні перспективи
Переклав Василь Білоцерківський
Тепер, коли наша нещасна батьківщина перебуває на самому дні ями ганьби й біди, у яку її загнала «велика соціяльна революція», багатьом із нас дедалі частіше починає з’являтися одна і та сама думка.
Ця думка наполеглива.
Вона темна, похмура, встає у свідомості й владно вимагає відповіді.
Вона проста: що ж бо з нами далі буде?
Її поява природна.
Ми проаналізували своє недавнє минуле. О, ми дуже добре вивчили майже кожну мить за останні два роки. А багато з нас не лише вивчили, але й прокляли.
Теперішнє перед нашими очима. Воно – таке, що ці очі хочеться заплющити.
Не бачити!
Залишається майбутнє. Загадкове, незнане майбутнє.
Справді: що ж буде з нами?..
Недавно мені випало переглянути кілька примірників англійського ілюстрованого часопису.
Я довго, ніби зачарований, дивився на прегарно виконані світлини.
І довго-довго думав потім…
Так, картина ясна!
Колосальні машини на колосальних заводах гарячковито день у день, поглинаючи кам’яне вугілля, грюкають, стукають, ллють потоки розплавленого металу, кують, лагодять, будують…
Вони кують могуття світу, змінивши ті машини, які ще недавно, сіючи смерть і руйнуючи, кували могуття перемоги.
На Заході скінчилася велика війна великих народів. Тепер вони зализують свої рани.
Звичайно, вони одужають, дуже скоро одужають!
І всім, кому, врешті, проясниться розум, усім, хто не вірить жалюгідному маренню, що наша злісна хвороба перекинеться на Захід і вразить його, стане ясний той могутній підйом титанічної роботи світу, який піднесе західні країни на ще не бачену висоту світового могуття.
А ми?
Ми спізнимося…
Ми так сильно спізнимося, що, мабуть, ніхто з сучасних пророків не скаже, коли ж, нарешті, ми наздоженемо їх і чи наздоженемо взагалі?
Адже нас покарано.
Нам немислимо нині творити. Перед нами тяжке завдання – завоювати, забрати свою власну землю.
Розплата почалася.
Герої-добровольці рвуть із рук Троцького п’ядь за п’яддю російську землю.
І всі, усі – і вони, котрі безтрепетно виконують свій обов’язок, і ті, хто нині тискається по тилових містах півдня, в гіркій омані гадаючи, що справа порятунку країни обійдеться без них, – усі пристрасно чекають на визволення країни.
І її визволять.
Адже немає країни, яка б не мала героїв, і злочинно думати, що батьківщина вмерла.
Але доведеться багато битись, багато пролити крові, бо поки за зловісною постаттю Троцького ще топчуться зі зброєю в руках шаленці, яких він надурив, життя не буде, а буде смертельна боротьба.
Треба битися.
І от поки там, на Заході, стукатимуть машини будівництва, від краю і до краю нашої землі стукатимуть кулемети.
Шаленство двох останніх років штовхнуло нас на страшну дорогу, і нам немає зупинки, немає передиху. Ми почали пити чашу покари й вип’ємо її до кінця.
Там, на Заході, виблискуватимуть численні електричні вогні, льотчики свердлитимуть підкорене повітря, там будуватимуть, досліджуватимуть, друкуватимуть, навчатимуться…
А ми… Ми битимемося.
Адже немає жодної сили, яка б могла це змінити.
Ми будемо завойовувати власні столиці.
І ми завоюємо їх.
Англійці, пам’ятаючи, як ми вкривали поля кривавою росою, били Німеччину, відтягуючи її од Парижа, дадуть нам у борг ще шинелей і черевиків, аби ми могли скоріше дістатися Москви.
І ми дістанемося.
Негідників і шаленців буде вигнано, розсіяно, знищено.
І війна скінчиться.
Тоді країна скривавлена, зруйнована почне вставати… Повільно, тяжко вставати.
Ті, хто скаржиться на «втому», на жаль, розчаруються. Адже вони муситимуть «утомитися» ще більше…
Треба буде платити за минуле неймовірною працею, суворою бідністю життя. Платити і в переносному, і в буквальному сенсі слова.
Платити за шаленство березневих днів, за шаленство днів жовтневих, за «самостійних» зрадників, за розбещення робітників, за Брест, за безумне користування верстатом для друкування грошей… за все!
І ми сплатимо.
І тільки тоді, коли буде вже дуже пізно, ми знову почнемо дещо творити, аби стати повноправними, аби нас ізнову впустили у версальські зали.
Хто побачить ці світлі дні?
Ми?
О ні! Можливо, наші діти, а можливо, і внуки, бо розмах історії широкий і десятиліття вона «читає» так само легко, як і окремі роки.
І ми, представники безталанного покоління, помираючи ще в рангу жалюгідних банкрутів, будемо вимушені сказати нашим дітям:
- Платіть, платіть чесно і вічно пам’ятайте соціяльну революцію!
Першодрук: газета «Грозный», 13 листопада 1919 р.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Михайло Булгаков. У кав’ярні"
• Перейти на сторінку •
"Іван Соллертинський. Симфонічні поеми Ріхарда Штрауса"
• Перейти на сторінку •
"Іван Соллертинський. Симфонічні поеми Ріхарда Штрауса"
Про публікацію