ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Галина Сливка
2019.12.06 10:21
Зав'язала хустку так святочно.
На плечах - коромисло з роками.
Силуету лінії жіночні
У свічаді неба, між зірками,
Міряєш, немов звіряєш долю.
А вона хлюпоче у відерцях.
Ранок дневі вигаптував льолю,
День у ночі топить своє серце.

Микола Соболь
2019.12.06 07:15
Усміхнене маля біжить до мами
Ще світ йому незнаний і чужий,
Щебече щось, махаючи руками,
За матінку сховалося мерщій…
Надійніше не знайдете нікого,
Бо матір смачно пахне молоком.
Пізнає потім у життя хиткого
І проліски й веселки за вікном.

Олександр Сушко
2019.12.06 06:47
На світ стовбурчить гребня півень,
Гарчить від люті хижий вовк.
Є бевзі, створені для гніву,
А є ласкавці, для жінок.

Життя колеги - чорна плахта,
Бо чоловік, як стигла піч.
Поезія - душі відрада,

Олена Побийголод
2019.12.06 00:07
Володимир Висоцький. «Аліса»

Посаджене вхід стерегти,
сидить жабеня день при дні,
щоб рішення вчасно знайти:
впустити - чи ні?

Якщо ж пропустити когось - то, мабуть,

Ігор Федів
2019.12.05 21:55
Утішає висока блакить,
Я її опишу поетично,
Зупинити бажаю цю мить
І у ній залишитися вічно.
Від магії лісу п’янію,
І марноти долаю тяжіння,
Душею літаю у мрію,
Але тілом пускаю коріння.

Іван Потьомкін
2019.12.05 21:53
На старості багато в чому маю каятись.
Почав з вини перед бездомними котами.
Каюсь, донедавна обминав не тільки чорних,
а й навіть тих, що просто шлях перетинали.
Сторожко поглядав я на весь кошачий рід.
І що найприкріш – без причини.
Ніхто з ни

Галина Сливка
2019.12.05 21:24
Малювала тиша білий день снігами -
У обіймах білих розливались межі.
Від тепла морозні відчинялись брами...
Дивувалось диво... Чи то так належить?
А у снах дерева, мов заснулі пензлі,
Вибирали барви із того, що буде.
У вітаннях гріли люди руки змерз

Олександр Сушко
2019.12.05 20:12
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Сергій Губерначук
2019.12.05 10:59
Люди мої дорогі,
як багато серед вас людей
і як мало людей.
Написав я на руках і лобі
формули для багатьох прості.
Все одно, не запам’ятаю.
Все одно, люди, мої дорогі,
не любити вас був мені наказ,

Ніна Виноградська
2019.12.05 10:37
Ще земля не степліла
І повняться холодом ранки,
Ще московка стоїть,
Де припнуті човни на воді.
І в розливі оцім
Ген за Пслом виглядають світанки,
І лелеки-птахи
Вже по прутику зводять свій дім.

Н Кап
2019.12.05 08:26
Більше немає, легіню, віри, ані тепла.
Осінь чесала гребенем коси... І пролягла
стежка між полонинами - наче і не межа...
Тільки сіріє синява: ти йому вже - чужа.

Бо ще цілує рученьки - зносить вода містки!
Тільки танцює кручено дотик його руки,
д

Микола Соболь
2019.12.05 05:51
Привіт, зросійщена країно!
Спирайся на моє плече.
Перед врагом не гни коліна,
Як кров козацька потече.
Не вір ніколи бусурману,
Бо завше результат один:
Введе чортяка ув оману
І згине твій найкращий син,

Ольга Якубенко
2019.12.04 23:53
Мені хочеться бігти босніж в морозній імлі,
До світанку пірнати в джерельну незайману воду
І молитись у тихому храмі, де скроні мої
Залоскоче грайливо найперший промінчик зі сходу.

Мені хочеться їсти духмяний, гарячий ще хліб,
Що турботливо випекли

Галина Сливка
2019.12.04 16:33
Сніжить добром зимовий вечір,
Сріблиться вогниками раю.
Не обіймеш мене за плечі...
Про тебе пам'ять обіймаю...
Те, чим стою, у чім опора,
Живим вогнем - та по судинах.
Мені теплом твоє учора,
Твій усміх вітром в часоплинах.

Ольга Якубенко
2019.12.04 16:32
Хмара зорі у неба краде.
Дощ збирається. Чрно всюди.
Найстрашніша помилка — зрада,
Найнестерпніший біль — Іудин.

Ніби в світі усе померкло,
Вітер плаче надривно: «Отче!..»
Той собі обирає пекло,

Козак Дума
2019.12.04 15:19
А час іде, не знає він зупинку.
Буває що летить, а то чвалає…
Не відає він втоми й на хвилинку
і день за днем, за роком рік минає.

Та прийде мить, як вогняний рубіж,
що перетне життя твого дорогу,
безжалісно розріже долі ніж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Михайло Булгаков. Прийдешні перспективи

Переклав Василь Білоцерківський

Тепер, коли наша нещасна батьківщина перебуває на самому дні ями ганьби й біди, у яку її загнала «велика соціяльна революція», багатьом із нас дедалі частіше починає з’являтися одна і та сама думка.
Ця думка наполеглива.
Вона темна, похмура, встає у свідомості й владно вимагає відповіді.
Вона проста: що ж бо з нами далі буде?
Її поява природна.
Ми проаналізували своє недавнє минуле. О, ми дуже добре вивчили майже кожну мить за останні два роки. А багато з нас не лише вивчили, але й прокляли.
Теперішнє перед нашими очима. Воно – таке, що ці очі хочеться заплющити.
Не бачити!
Залишається майбутнє. Загадкове, незнане майбутнє.
Справді: що ж буде з нами?..
Недавно мені випало переглянути кілька примірників англійського ілюстрованого часопису.
Я довго, ніби зачарований, дивився на прегарно виконані світлини.
І довго-довго думав потім…
Так, картина ясна!
Колосальні машини на колосальних заводах гарячковито день у день, поглинаючи кам’яне вугілля, грюкають, стукають, ллють потоки розплавленого металу, кують, лагодять, будують…
Вони кують могуття світу, змінивши ті машини, які ще недавно, сіючи смерть і руйнуючи, кували могуття перемоги.
На Заході скінчилася велика війна великих народів. Тепер вони зализують свої рани.
Звичайно, вони одужають, дуже скоро одужають!
І всім, кому, врешті, проясниться розум, усім, хто не вірить жалюгідному маренню, що наша злісна хвороба перекинеться на Захід і вразить його, стане ясний той могутній підйом титанічної роботи світу, який піднесе західні країни на ще не бачену висоту світового могуття.
А ми?
Ми спізнимося…
Ми так сильно спізнимося, що, мабуть, ніхто з сучасних пророків не скаже, коли ж, нарешті, ми наздоженемо їх і чи наздоженемо взагалі?
Адже нас покарано.
Нам немислимо нині творити. Перед нами тяжке завдання – завоювати, забрати свою власну землю.
Розплата почалася.
Герої-добровольці рвуть із рук Троцького п’ядь за п’яддю російську землю.
І всі, усі – і вони, котрі безтрепетно виконують свій обов’язок, і ті, хто нині тискається по тилових містах півдня, в гіркій омані гадаючи, що справа порятунку країни обійдеться без них, – усі пристрасно чекають на визволення країни.
І її визволять.
Адже немає країни, яка б не мала героїв, і злочинно думати, що батьківщина вмерла.
Але доведеться багато битись, багато пролити крові, бо поки за зловісною постаттю Троцького ще топчуться зі зброєю в руках шаленці, яких він надурив, життя не буде, а буде смертельна боротьба.
Треба битися.
І от поки там, на Заході, стукатимуть машини будівництва, від краю і до краю нашої землі стукатимуть кулемети.
Шаленство двох останніх років штовхнуло нас на страшну дорогу, і нам немає зупинки, немає передиху. Ми почали пити чашу покари й вип’ємо її до кінця.
Там, на Заході, виблискуватимуть численні електричні вогні, льотчики свердлитимуть підкорене повітря, там будуватимуть, досліджуватимуть, друкуватимуть, навчатимуться…
А ми… Ми битимемося.
Адже немає жодної сили, яка б могла це змінити.
Ми будемо завойовувати власні столиці.
І ми завоюємо їх.
Англійці, пам’ятаючи, як ми вкривали поля кривавою росою, били Німеччину, відтягуючи її од Парижа, дадуть нам у борг ще шинелей і черевиків, аби ми могли скоріше дістатися Москви.
І ми дістанемося.
Негідників і шаленців буде вигнано, розсіяно, знищено.
І війна скінчиться.
Тоді країна скривавлена, зруйнована почне вставати… Повільно, тяжко вставати.
Ті, хто скаржиться на «втому», на жаль, розчаруються. Адже вони муситимуть «утомитися» ще більше…
Треба буде платити за минуле неймовірною працею, суворою бідністю життя. Платити і в переносному, і в буквальному сенсі слова.
Платити за шаленство березневих днів, за шаленство днів жовтневих, за «самостійних» зрадників, за розбещення робітників, за Брест, за безумне користування верстатом для друкування грошей… за все!
І ми сплатимо.
І тільки тоді, коли буде вже дуже пізно, ми знову почнемо дещо творити, аби стати повноправними, аби нас ізнову впустили у версальські зали.
Хто побачить ці світлі дні?
Ми?
О ні! Можливо, наші діти, а можливо, і внуки, бо розмах історії широкий і десятиліття вона «читає» так само легко, як і окремі роки.
І ми, представники безталанного покоління, помираючи ще в рангу жалюгідних банкрутів, будемо вимушені сказати нашим дітям:
- Платіть, платіть чесно і вічно пам’ятайте соціяльну революцію!





Першодрук: газета «Грозный», 13 листопада 1919 р.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-11-29 04:01:19
Переглядів сторінки твору 17
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.799
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2019.11.30 12:50
Автор у цю хвилину відсутній