Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
На уроці географії
мапа є із Батьківщиною.
Хоч масштаб у неї зменшений,
а займає всю стіну!
І розказує учителька
із натхненністю незмінною
Кипить казан, тече смола рікою.
Лишається до скроні піднести
Холодну цівку вогкою рукою –
І гримне постріл… Прощавай, життя!
Я сплачую останній твій рахунок.
Хай виб’є куля з голови сміття
для нього я немила.
В душі глибока рана,
а може — фініш мрій.
Але, якщо серйозно,
хоч за вікном морозно,
та бідкатись не стану —
що він уже не мій.
Приваблива вітринка.
Чи справді є такою
Сучасна сильна жінка?
- Варити вам вечерю?
Знущаєтесь? О, небо!
Я зачиняю двері -
В січні. Дощик у дворі.
Піду в двір, поївши борщик.
Жаль, не скажеш дітворі…
В сніжки їм вже не зіграти.
Лижи змокли, ковзани…
Двір такий, що не впізнати,
Боже славний, борони…
Хай подивиться оком потужним, тугим.
Хай пропалює око до дна, пропікає до неба,
Хай випарює вщент алкогольний і зморений дим.
Ти пірнеш до основ небуття, у прадавні закони.
Ти пізнаєш глибини незнаних
Тому і заявляю завгодя:
За геноцид вкраїнського народу
Не Бог їм буде - стану я суддя.
Я добре знаю міру покарання
За вбивство і калічення людей, -
На ланцюгах істоти негуманні
Нікого не лякатимуть ніде...
Нас було колись троє січневих. Лишився один.
Та життя стало чорним, гірким і нестерпно-трагічним,
А вінець йому - спомин і безліч стареньких світлин.
Не рятує ні сніг, ні коріння твоє королівське,
Вже
Солодке, наче січневий вечір.
Він робив вино
З крапель липневої зливи,
П’янке, наче квіти троянд.
Він лишав глибокі сліди
На їдкій пилюці доріг –
Може він був
Душа під шаром надтонкої шкіри.
Тому щасливі ми хіба що в снах,
Для нас там грають фантастичні ліри.
Зустріли ніч самітниця й монах...
Сонети - дві симфонії зневіри.
Приречене мовчання на вустах,
Голландський ельф.
Прилетів у Київ.
Поблукав поміж дерев.
Заснув у Софії.
Дзвін уранці калатав.
Монастир попідмітав.
Осінь бачив українську.
На сон минущий, поверховий,
Мов попіл від німих свічад,
Який спадатиме на скроні.
Горітиме у нас свіча,
Яку не здатні погасити
Всі демони. Торкне плеча
Там плавають, мов риби, сонні вірші.
І янголиним золотим пером
Малюю звуки, запахи і тишу.
А кольори чудесні! Тільки глянь!
Відтінок кожен - геніальна пісня!
Сплітаю воєдино Інь та Янь
Ваш корпоратив.
Всі чекають
Дивних див,
Хоч і знають:
Див нема.
Просто грудень
тасуються покірні вояки
і... нотабене –
чучело зелене
розпочинає гру у піддавки.
***
А ніж розпочинати рокіровку
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Сергей Жадан — «Он был почтовый курьер в Амстердаме» (спроба перекладу)
Слушал аббу, сидел на траме
Порно посматривал иногда.
Друзья его, торчки-радикалы
Говорили: «Мы все провтыкали,
Мы влезли по самое никуда.
В стране - стагнация и мудаки,
Либералы, продажные леваки,
Непонятно, что держит нас на плаву.
Евросоюз - сволочной и лживый,
Свобода - просто лозунг фальшивый
И негде приличную взять траву.
Но на Востоке осталась страна,
Она, возможно, такая одна
Там свобода сияет и ночью, и днём
Там для каждого все дороги открыты.
Давай-ка наладим каналы сбыта,
Мосты культурные наведём!
Там чистые улицы, скверы и парки.
Уездные церкви Московской епархии
Снимают порчу и славят джа.
Профсоюзы держат в руках единых
Заводы, фабрики и магазины,
Над садами колхозными пчёлы жужжат!
Там пьют абсент при любой простуде
Там женщины - демоны, а не люди,
В глубоких глотках таящие тьму,
Готовы исполнить любую фантазию -
Там плана даже больше чем в Азии.
Сгоняй, привези», - говорили ему.
И он, не колеблясь, ступил на трассу
Авиалиниями Донбаса
В которых на завтрак - один коньяк
Мечтая об этой стране офигенной
Он пересёк границу Шенгена
Все, что имел, раздавши за так.
И прибыв в сердце Донецкого края
Из всех иностранных греческий зная
А им тут похоже владели все
Он в руки попал удивительной паре -
Водитель на «форде» и друг на кумаре
И звезды сияли во всей красе.
Водитель сказал: «Все нормально, зёма,
Не нервничай, чувствуй себя, как дома
Мы все тут друзья, ты же видишь сам.
Эта земля нам обетованна.
Поедем в Стаханов - там столько плана,
Увидишь - хватит на весь Амстердам!»
Стоял холодный февральский вечер,
Темнела даль, поднимался ветер
И месяц за ними летел как птах.
Тревожно высились терриконы
По Украине ползли циклоны
И души тонули в глубоких снегах.
В районе тридцатого километра
Они застыли в объятьях ветра
И ночь накрыла их мраком густым.
Водитель шепнул ему: «Йохан, братишка,
Походу выходит, нам всем тут крышка.
Молись своим растаманским святым,»
И крутил зажигание снова и снова.
Но смерть - она с моря пришла, с Азова
И ангел печальный над ними парил.
Чтоб согреться, хлебнувши одеколона,
Он тыкал в клавиши телефона,
Но голос в трубке ему говорил:
«Ваш абонент пребывает вне зоны.
Такие вот злые у жизни законы -
Сгинешь, потонешь - и будешь таков.
Смерть твоя - небольшая утрата,
Просто меняется оператор,
И больше нету входящих звонков.»
Оригінал:
Сергій Жадан — «Він був листоношею в Амстердамі»
Він був листоношею в Амстердамі,
слухав аббу, сидів на трамі,
дивився порно у вихідні.
Друзі його, пияки-радикали,
говорили: „Ми все провтикали,
ми, можна сказати, по вуха в лайні.
В країні стагнація і мудацтво,
лібералізм і продажне лівацтво,
і неясно, що нас трима на плаву.
Євросоюзом керує сволота.
Вони говорять – „Свобода, свобода»,
а піди-но, купи нормальну траву.
Але на Сході ще є країна,
вона сьогодні, можливо, єдина,
де сонце свободи не встигло зайти.
Де вірять в людину – вільну, розкуту.
Спробуй пробити канали збуту,
давай наведемо культурні мости!
Там втіха сходить на кожну хату.
Церкви московського патріархату
знімають вроки і славлять джа.
Мануфактура та інші крами
там контролюються профспілками,
і співом ясніє колгоспна межа!
Там п’ють абсент при застудній хворобі.
Там демони у жіночій подобі,
сховавши в горлі темну пітьму,
сповнять усяку твою забаганку.
Давай, чувак – привези афганку!» –
повторювали вони йому.
І він ступив на цю дивну трасу.
Авіалініями Донбасу,
де на сніданок – лише бухло,
мріючи про країну шалену,
він вилетів за кордони шенгену,
лишивши все, що в нього було.
Ступивши на землю в місті Донецьку,
з усіх іноземних знаючи грецьку,
котру тут нібито знали всі,
він трапив до рук дивовижній парі –
водій на форді й друг на кумарі.
І сяяли зорі у всій красі.
Водій сказав: „Все нормально, зьома,
давай, почувайся у нас, як вдома,
тут друзі навколо, бачиш і сам.
Ти трапив на землю обітовану.
Їдьмо в Стаханов, там стільки плану,
що вистачить на весь Амстердам!»
Був простір вечірньою сутінню скутий.
Стояла зима. Починався лютий.
І місяць за ними гнався, як птах.
Тривожно світилися терикони,
на Україну ішли циклони,
й душі тонули в глибоких снігах.
На сорок п’ятому кілометрі
вони застигли в злій круговерті,
і тьма огорнула їх мулом густим.
Водій промовив: „Йохан, братішка,
по ходу, виходить, усім нам кришка,
молися своїм растаманським святим!»
Замерзло пальне і стихала мова.
Смерть надійшла із портів, з Азова,
і демон смутку над ними літав.
Випивши дезодорант, щоб зігрітись,
він намагався комусь дозвонитись,
але телефон йому відповідав:
„На даний момент абонент недоступний.
Життя – процес взагалі підступний,
так ніби тонеш серед ріки.
Смерть твоя – невелика втрата,
просто змінюється оператор,
й повільно зникають вхідні дзвінки».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
