
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Побачили вола на лузі
І пострибали батькові сказати
Про диво дивне в їх окрузі.
«Ти не стрічав такого звіра -
З рогами і хвостом гора!..»
«Які ви, дітки, ще наївні,
Щоб отаке казати про вола.
Що випаде – так і буде.
Об стелю блакитну – вдарилось.
По жовтій підлозі задзеленчало.
Чи обманули мене?
і випало, що обманули.
За вікном, — комендантська година,
навіть чутно, як серце стукоче,
кров схолола мордує судини.
Перетягують думи — канати,
опускають повіки пудові,
хочу спати, о як хочу спати,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он – збліднілий мигає Заєць,
ось – яріє Великий Пес.
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!
Рушаймо, браття, на Майдан,
де проростає горде слово!
Точімо плуг зорати лан,
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, поси
Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…
додає історія навали
дикого сусіда-канібала
і у течії кривавих рік,
поки люди пізнають вандала,
мову поневолює язик.
Йде ідеологія у маси
де ілюзія тиші – лишня…
де дерева шепочуть-шепочуть мені
ти у сні… ти у сні… ти вже не на війні…
і цвіте у саду моя вишня…
і буяє бузок… і конвалій разок…
і усе таке дивно колишнє…
і блукає мій брат в лабіринті казок
Нагадує сині квіти гонорової гортензії
Коли сірі тіні почвар-троглодитів
Сунуть зі сходу – здичавілого. Темного. Непробудимого.
А дух громадить ірландські башти,
Що нагадують мінарети Ататюрка.
Чому? Чом
емоції і прагнення у пам’ять,
а відпочинеш уночі, бо ці
рослинки, як
мандрівника і лірника, цікавлять
і спалюють, і створюють мене,
і генерують мрії незгасимі.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Сергей Жадан — «Он был почтовый курьер в Амстердаме» (спроба перекладу)
Слушал аббу, сидел на траме
Порно посматривал иногда.
Друзья его, торчки-радикалы
Говорили: «Мы все провтыкали,
Мы влезли по самое никуда.
В стране - стагнация и мудаки,
Либералы, продажные леваки,
Непонятно, что держит нас на плаву.
Евросоюз - сволочной и лживый,
Свобода - просто лозунг фальшивый
И негде приличную взять траву.
Но на Востоке осталась страна,
Она, возможно, такая одна
Там свобода сияет и ночью, и днём
Там для каждого все дороги открыты.
Давай-ка наладим каналы сбыта,
Мосты культурные наведём!
Там чистые улицы, скверы и парки.
Уездные церкви Московской епархии
Снимают порчу и славят джа.
Профсоюзы держат в руках единых
Заводы, фабрики и магазины,
Над садами колхозными пчёлы жужжат!
Там пьют абсент при любой простуде
Там женщины - демоны, а не люди,
В глубоких глотках таящие тьму,
Готовы исполнить любую фантазию -
Там плана даже больше чем в Азии.
Сгоняй, привези», - говорили ему.
И он, не колеблясь, ступил на трассу
Авиалиниями Донбаса
В которых на завтрак - один коньяк
Мечтая об этой стране офигенной
Он пересёк границу Шенгена
Все, что имел, раздавши за так.
И прибыв в сердце Донецкого края
Из всех иностранных греческий зная
А им тут похоже владели все
Он в руки попал удивительной паре -
Водитель на «форде» и друг на кумаре
И звезды сияли во всей красе.
Водитель сказал: «Все нормально, зёма,
Не нервничай, чувствуй себя, как дома
Мы все тут друзья, ты же видишь сам.
Эта земля нам обетованна.
Поедем в Стаханов - там столько плана,
Увидишь - хватит на весь Амстердам!»
Стоял холодный февральский вечер,
Темнела даль, поднимался ветер
И месяц за ними летел как птах.
Тревожно высились терриконы
По Украине ползли циклоны
И души тонули в глубоких снегах.
В районе тридцатого километра
Они застыли в объятьях ветра
И ночь накрыла их мраком густым.
Водитель шепнул ему: «Йохан, братишка,
Походу выходит, нам всем тут крышка.
Молись своим растаманским святым,»
И крутил зажигание снова и снова.
Но смерть - она с моря пришла, с Азова
И ангел печальный над ними парил.
Чтоб согреться, хлебнувши одеколона,
Он тыкал в клавиши телефона,
Но голос в трубке ему говорил:
«Ваш абонент пребывает вне зоны.
Такие вот злые у жизни законы -
Сгинешь, потонешь - и будешь таков.
Смерть твоя - небольшая утрата,
Просто меняется оператор,
И больше нету входящих звонков.»
Оригінал:
Сергій Жадан — «Він був листоношею в Амстердамі»
Він був листоношею в Амстердамі,
слухав аббу, сидів на трамі,
дивився порно у вихідні.
Друзі його, пияки-радикали,
говорили: „Ми все провтикали,
ми, можна сказати, по вуха в лайні.
В країні стагнація і мудацтво,
лібералізм і продажне лівацтво,
і неясно, що нас трима на плаву.
Євросоюзом керує сволота.
Вони говорять – „Свобода, свобода»,
а піди-но, купи нормальну траву.
Але на Сході ще є країна,
вона сьогодні, можливо, єдина,
де сонце свободи не встигло зайти.
Де вірять в людину – вільну, розкуту.
Спробуй пробити канали збуту,
давай наведемо культурні мости!
Там втіха сходить на кожну хату.
Церкви московського патріархату
знімають вроки і славлять джа.
Мануфактура та інші крами
там контролюються профспілками,
і співом ясніє колгоспна межа!
Там п’ють абсент при застудній хворобі.
Там демони у жіночій подобі,
сховавши в горлі темну пітьму,
сповнять усяку твою забаганку.
Давай, чувак – привези афганку!» –
повторювали вони йому.
І він ступив на цю дивну трасу.
Авіалініями Донбасу,
де на сніданок – лише бухло,
мріючи про країну шалену,
він вилетів за кордони шенгену,
лишивши все, що в нього було.
Ступивши на землю в місті Донецьку,
з усіх іноземних знаючи грецьку,
котру тут нібито знали всі,
він трапив до рук дивовижній парі –
водій на форді й друг на кумарі.
І сяяли зорі у всій красі.
Водій сказав: „Все нормально, зьома,
давай, почувайся у нас, як вдома,
тут друзі навколо, бачиш і сам.
Ти трапив на землю обітовану.
Їдьмо в Стаханов, там стільки плану,
що вистачить на весь Амстердам!»
Був простір вечірньою сутінню скутий.
Стояла зима. Починався лютий.
І місяць за ними гнався, як птах.
Тривожно світилися терикони,
на Україну ішли циклони,
й душі тонули в глибоких снігах.
На сорок п’ятому кілометрі
вони застигли в злій круговерті,
і тьма огорнула їх мулом густим.
Водій промовив: „Йохан, братішка,
по ходу, виходить, усім нам кришка,
молися своїм растаманським святим!»
Замерзло пальне і стихала мова.
Смерть надійшла із портів, з Азова,
і демон смутку над ними літав.
Випивши дезодорант, щоб зігрітись,
він намагався комусь дозвонитись,
але телефон йому відповідав:
„На даний момент абонент недоступний.
Життя – процес взагалі підступний,
так ніби тонеш серед ріки.
Смерть твоя – невелика втрата,
просто змінюється оператор,
й повільно зникають вхідні дзвінки».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)