Сьогодні у мене - День Святого Лежня. Отже, буду бити бомки. Цілий день - з ранку до ночі. Така нагода трапляється раз на тисячу років. Це вам не банальний Новий рік, Пейсах чи День космонавтики, а явище грандіозне по своїй суті та глибоке за змістом. Як вірші нашого сучасника – ліричного поета Ярослава Чорногуза.
Але якщо начистоту то ледарювання, для такого моторного чолов’яги як я,- протипоказане. Як просплю треті півні - у роті потім цілий день кисло, настрою немає, робота валиться з рук. А коли стаю опівночі порати худобу, а потім підбиваю кохану на любовні ігрища – настрій потім пречудесний, праця йде шпарко, а день пролітає, як одна мить.
От у мого кума все трохи інакше: зранку він п'є каву, тиняється по хаті у пошуках цигарок чи недопалків. Ввімкне телевізора, послухає партійних балаболок на 112-му каналі, потім сідає до компа читати коментарі під своїми опусами та дає на них відповіді. По тому шурує на кухню щось гризти і смоктати. І оце називається життям? Тьху!
Не життя це, а солодке неробство! Марнотратство часу і творчої потенції.
Їсти потрібно на ходу, коли спочиваєш від фізичних навантажень, прямо на робочому місці. Поки збігаєш до забігайлівки і повернешся назад, можна знести з десяток золотих яєць. Або в транспорті. Там люди від неробства не знають куди себе подіти: залицяються, сплять, лаються, читають лірику Ярослав Чорногуза. А роботяги – такі як я – пишуть вірші. Або грають за гроші людям на баяні та збирають милостиню. Ні хвилини простою! Отак от!
І сьогодні, після новорічної ночі, у мого родича теж не все як треба, оскільки звечора пив вино з горілкою, заглитнув ночви олів'є, цебро капустяного салату і горохової підливки з голубцями. Вікна його хати навпроти моїх, тож видко як на долоні, що у кума апогей похмелюги, а в животі так бурчить, що мій пес у буді злякано здригається та скавучить від страху. А запах який! Йой!
Казав йому: не їж на ніч капусту з бобами! Не мучай жінку! Як об стінку горохом.
Я от зараз оце пишу і одночасно варганю для дружини пікантний датський супець з кльоцками. Ще б і долівку мив, але руки зайняті.
От вона у мене роботяга так роботяга! Тільки очі розклепить – одразу біжить котів годувати: Мурчика – шматочками вареної рибки, Чоприху – нарізаними телячими сардельками, Жоржика - половиною курячої тушки, а Тіма – індичою філейою. Після сніданку сідає їх розчісувати моїм гребінцем, чавить на них бліх, виносить пісок. А потім одягається і йде надвір їх пасти .
Каторжна праця, скажу вам. Удень та увечері цей ритуал повторюється. І так щодня. А в перервах бігає по ринкам та магазинам, купує нявкучій худобі покорм та варить у каструлях котяче їдло. Бо від сирої риби заводяться пранці, непроварене м'ясо теж інфіковане бог зна чим. До того ж білки після термічної обробки засвоюються котами легко, не викликаючи блювотного рефлексу. І буруб'яшки від них тверді, а не кашоподібні. Отже килими не доводиться мити щодня пральним порошком. Був у нас ще персидський кіт – той глитав сало та мариновані білі гриб з помідорами. Але здох чомусь. Тому мороки жінці стало трохи менше.
Ага! Пікантний датський суп готовий! Пахтить божественно! Ану вдихніть! Чуєте? Отож! Мням-мням!
А тепер беруся за голубці. Ну, це простіше пареної ріпи. Звечора з морозильника виклав три кіла свинини та сала аби розмерзлося та заніс до кухні необхідні овочі. Ставлю два чавуни на грубу і грію воду. Потім беруся до м'яса. І хоч коти не голодні, але здійняли такий нявкіт, що аж вуха закладуй. Люблять сиру поросятинку погамати, харцизяки. Я потроху їм одрізаю шматочки з прожилками жиру та кидаю під носи. Наймолодший кіт Жоржик хапає поживу на льоту , притискує до лінолеума лапою та гарчить на конкурентів, не випускаючи м’ясо з рота. Вовна на ньому товста, вуса довгі, морда завширшки така як і гузно, скоро у цебро не буде влазити. І зростом перегнав мого десятирічного лабрадора. Коли уночі котяра плигає лащитися, то наче лантух з картоплею гепається, аж ребра тріщать.
Кріп закипів, тож кладу в казани по одній здоровенній капустині. Сідаю чистити моркву, цибулю та часник, а в мультиварку бухнув кропу з електрочайника та засипав рису.
Так про що це ми? Ага! Про байдикування. Якщо правильно його не розпланувати, то все піде коту під хвіст. Ось зараз дочищу овочі, потру на тертушці, підсмажу і піду в сарай бичка годувати. Приберу після нього, принесу води, почухаю роги. Корівку видою. І хоч нині зима, але літрів зо три молока дає. Бо не полінувався улітку заготувати сіна та яблук. І зима тепла. Ходжу на луки зеленого пирію підкосити, а на городі озимого жита.
От згадав! Тьху. Так – смаженина зачекає. Біжу по траву. Ось тільки мішка візьму та косу. Почекайте кілька хвилин доки я збігаю? Чаю випийте, похмеліться як слід. Гаразд?
…..
Хух, всьо чотко. Попорав худобу, тепер можна далі продовжувати байдикувати.
Так, бачу, капуста зварилася, отже пора знімати потроху листя. Знаєте як це робиться чи розповісти? Та знаєте! Не буду на цьому зупинятися. Я краще ось пательню поставлю та зажарку почну готувати. Тут треба пильнувати та вчасно перемішувати, аби не підгоріла. Бо потім і собака не їстиме горіляччя.
Ну нарешті! Фарш вкрутив у листя, уклав голубці в чавун, залив підливкою з томатного соку, молока та маринаду з перців і поставив на плиту. Хай тепер варяться, томляться, булькочуть, а я тим часом піду пса погодую, бо виє так, аж волосся на голові дибки стає.
Ага, з хати вийшов кум в одних трусах. Мордяка аж опухла після новорічної ночі. Чалапає до мене у капцях, мабуть по розсол, бо свій уже давно вихлебтав.
- Привіт, Сашко,- вітається кум до мене.
- Здоров, козаче! – відповідаю йому.
- А дай но мені сироватки або розсолу, якщо не жаль, - просить козак.
- Звичайно не жаль! Ось, тримай,- кажу йому і простягую сулію з сироваткою.
Хлебче він довго, кадик судомно здригається від спраглих ковтків, білі краплинки зволожують кумові вуса та скрапують на труси.
- Ти б хоч вдягнувся,- кажу родичеві,- надворі не літо. Чого чалапаєш у спідньому на морозі?
- Та. Мене після вчорашнього і сам чорт не вхопить,- відповідає кум. – Гарно проспиртувався, на тиждень стачить. Хоча… похмелитися даси? – запитально глипнув на мене кум.
- На,- одказую, одночасно виймаючи з-за поли чекушку з драконячим пійлом, яке беру у Чикилдихи для приготування настійки з мухоморів. Якщо ноги дуже болять, така настійка – саме те, що треба.
Кум подякував і побіг продовжувати святкувати Новий рік, а я і далі байдикую. Поміняв заквецяні сідала в курнику, підсипав птахам жита, налив чистої води в поїлку і взявся різати на циркулярці штахетини зі старої шальовки.
Коли мені восени звантажували дрова під парканом, то водій гепнув обаполи прямо на тин. Поламав штук двадцять штахетин. Дрова я попиляв і склав у сарай. Ось тепер дійшли руки і до паркана. Бо завтра вже пора на працю. А сьогодні є вільний час, можна трохи побайдикувати.
Завивання циркулярної пили розбудило мою дорогоцінну супружницю, яка нарешті встала після трудів праведних і вийшла надвір подихати свіжим повітрям.
- Доброго ранку, кицю! – гукаю до моєї золотої дружини. - Як тобі спалося?
Мовчить жінка, хмуриться, мабуть ще не прокинулася як слід. Ну, добре,- хай годує котів. Це справа серйозна і забирає багато часу. А я тим часом продовжую байдикувати: беру молотка і цвяхи, рівнемір, мотузку, лопату, вирізані штахетини, звантажую все те на возика і кочу його за хату, де валяється понівечений паркан.
Робота проста: розмонтовуєте потрощене дерево, викопуєте похилені стовпчики, вибиваєте лаги. Потім забиваєте по цвяшкові у верхні кути цілого паркану, натягуєте мотузку і починаєте рити ями для стовпчиків. В старі ями закопувати не варто – будуть хитатися. А далі – пішло-поїхало.
- Сашко-о-о-о! – гукає дружина. – Ходи їсти! Я вже голубці приготувала і на стіл поставила,- кричить моє сонечко ясне. От і добре! Я останню штахетину якраз прибиваю на потрібне місце.
Сідаємо до столу, я накладаю собі штук десять голубців у тарілку і трохи оббризкую соковитою підливкою. Отже, скінчилося моє байдикування, бо після обіду пора ставати до праці – робитиму загін для кабанчика. Надокучило сало польських свиней під святошинським мостом у столиці купувати.
А ви, шановні друзі, - відпочивайте. Бо новорічне свято людям на те і дане, аби вони сил набралися перед важкими трудовими буднями. Аж на цілий рік уперед. Чи я неправий? Га?

01.01.2020 р.