ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2021.04.20 17:45
Тому, хто йде – осилити дорогу.
Тому, хто вірить – не хитких думок…
Велике небо кожному в підмогу
упевненості й витримки у крок.

Пекуче сонце в небесах шаріє,
гуляє вольний вітер у степу…
А до мети веде людину – мрія.

Ярослав Чорногуз
2021.04.20 17:29

(легенда)

Каліпсо, німфа, в гроті цім жила
На Огігії — острові чималім.
Була, по суті, це чаклунка зла,
Що на свиней людей всіх обертала.

Петро Скоропис
2021.04.20 17:15
На мості Прачок, де і ми колись
вподібнювались стрілкам циферблата
щоодванадцятій обіймами прощань
не на добу, а на віки розлуки,
– сьогодні тут, на нашому мосту,
вудляр, достоту – з комплексом Нарциса,
утупився, забувши поплавок,
у миготіння вл

Ігор Шоха
2021.04.20 14:02
На горі далекій і високій,
де ще є герої із казок,
рискає по лісуодинокий
і забутий сіромаха вовк.

Ау! ау! – лунає вечорами.
Ау! ау! –відлунює луна.
У лісіодинокими вовками –

Сергій Губерначук
2021.04.20 12:09
Тугим вузлом зав’язані вуста,
кінці якого стягнуто жінками.
Остання з них – є справа непроста,
не секс, а штурм відвертими думками.

Сипіння зреченого, кволе й зле,
вже просто навмання свої прокльони шле.

Юлія Івченко
2021.04.20 08:24
із позолоченої клітки пірнаєш прямо до ліфту,
а між думками блукають хижі бенгальські тигри
це мабуть здійснився сьогодні стонадцятий переліт
отого німого кіно що має чужі субтитри.

та ти рукою махаєш – та хай вже собі та хай!
хтось як і твоя дитин

Олександр Сушко
2021.04.20 07:47
Громадо! Я тебе вітаю
З Пейсахом! Та беруть жалі...
Христос - семіт, труси - з Китаю,
А мова - суржик москалів.

Скрутив Єгова ґлузд у рульку,
На шиї українцям "Гоп!".
Спасителя, дажбожі внуки,

Віктор Кучерук
2021.04.20 07:42
Віршами повню зошит,
Як у найкращі дні, –
Настрій такий хороший,
Що хоч співай пісні.
Про почуття нестерпні
До вподобань моїх,
Бо вже язик не терпне,
А розливає сміх.

Олександр Сушко
2021.04.20 05:47
Питання руба ставить нам життя,
Підсовуючи жмут проблем на таці.
Хто ліпший: піп чи юна попадя?
Нога жони, а чи стегенце паці?

На перший погляд у дилемі цій
Немає глузду. Та копніть поглибше!
Жона гавкуча - щастя у руці,

Микола Соболь
2021.04.20 04:59
Пам'ять устеляє дим,
скільки всього не збулось –
дитяче стало чужим,
сковує серце мороз…
Дні вигорають до тла,
ночі коротші за мить…
Хочеться трішки тепла
маминого, аж кортить.

Віктор Михайлович Насипаний
2021.04.19 23:47
В класі нині шум і галас,
Тягне руку Таня:
- Ми по темі сперечались,
В мене є питання.

Що буде, якщо узяти
Курці, що неслася,
І до курячих підкласти

Ірина Вовк
2021.04.19 19:26
Плаче дощ, не по-весняному, гірко –
ховають моїх давніх знайомих,
любих моєму серцю довгожителів,
чарівників Слова, заклинателів вітрів-буревіїв.
Гей, Свароже Великий, відкрий свої луки зелені,
освіти Душам правим, відлетним
шлях до Вічного Світла.

Олександр Сушко
2021.04.19 16:53
Хто має совість - той іде і платить,
А хто халявщик - гамає за так.
Я сам у цьому, сестри, винуватий,
Роздарував усе. Дурний простак.

Тепер біда. А красти не умію.
Пісні та вірші - ось і весь навар.
Хвороба підла влізла чорним змієм,

Юлія Івченко
2021.04.19 09:57
наліво - пістолети направо – кулемети…
страшна війна кривавить та спопеляє край !
час струшує з чола колишні еполети,
бо ж кожен день – борня а кожен син – відчай!

це скільки вже століть знов заступа на горло
звіряча тінь орди та глушить мови гро

Віктор Кучерук
2021.04.19 07:25
Ані танка, ні ракети,
Ще і пороху катма, –
Лиш за кількістю поетів
Нині рівних нам нема.
Наших віршів терикони,
Від Луганська до Карпат, –
У незламній обороні
До загибелі стоять.

Микола Соболь
2021.04.19 04:48
Послухай, шелестить як очерет –
адажіо вкраїнської природи.
Присів надвечір стомлений поет
там, де русалки водять хороводи.

Зійшлися мавки круг його душі.
А виманити? Де пізнати чари?
Звиваються наяди, як вужі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Третє око майстрині
Валентина Семеняк. НА СКРИЖАЛЯХ ЧАСУ: оповідання. – Тернопіль: Джура, 2019, 304 с.
Валентина Семеняк серед сучасних письменниць краю одна з найпопулярніших. Збірка прози, котра на сьогодні є найновішою, вже отримала гарний розголос, зокрема, серед поважних літературних критиків. На мою думку, це свідчить про те, що у нашому розмаїтому, складному й неоднозначному літературному просторі творчість Валентини Семеняк посідає своє, по праву здобуте, своєрідне місце. Книга містить чотири десятки коротких оповідань з досить розгалуженою тематичною кроною (від «Булочка для…Бога» до «Мантелепа з пуделком»).
Ключова субстанція наративу Валентини Семеняк – «телепатично», а до нього слід додати « віртуально, гравітація, альфа-простір, імпульс-відповідь, астральне тіло»», а ще «чакри, кванти»… Напевно, у цьому понятійному міксті нема нічого дивного, адже сама письменниця відверто зізнається: «У будь-який момент я можу за допомогою третього ока зчитати потрібну інформацію з віртуального блокнота». І крапка!
Авторка визначально оптимістично дивиться у майбутнє. Її погляд – це стиль, інтелект плюс… наївність неофіта. Зрозуміло, що на першому місті – стиль. І однозначно, талант – обов’язкова умова для будь-якого митця. Таким чином, висновуєш, що справа не тільки в оптимізмові, а в повноті переживання моменту – «лови мить і станеш майстром» – щиро проповідує письменниця.
І ще, можливо, втеча від оточуючої дійсності в світ практично ідеальний, коли крізь гру фантазії чітко виступає зіткнення живих людських реакцій, котрі мало змінюються, адже базовий набір емоцій практично той самий від віку до віку. Про бажання вийти за рамки часу свідчать усі сюжетні зсуви реальних подій у бік фантастичного і навпаки. Письменниця сміливо переступає поріг художньої умовності й творить живе життя: « – Це та сама планета, де живуть юди? – Так, Земля. Тільки живуть тут не юди, а люди…Чи знаєш, що означає ота перша буква «л»? Любов! Про що це говорить? Про те, що значна частина людей, людства загубила не просто одну букву у слові, а Любов у серці. Відтак вони стали жорстокими, ображеними, гнівними, лісними, нетерплячими, жадібними, хтивими, нахабними, зрадливими, марнославними, улесливими, неспокійними, недбайливими. Є у них таке слово – емоції. І вони нікуди не щезають – це енергетичні субстанції, які заповнюють довколишній простір і продовжують впливати на свідомість людей. Духовне Серце закривається, перша буква розчиняється, залишається те, що залишається…» («Як у суботу над Україною янголи пролітали»).
Відчуття такої собі приватної «позачасовості» сформувало звичку вибудовувати захисні психологічні бастіони. Яснобачення кінця буття, думаю, є для письменниці творчо дієвим, адже вельми важливе саме твоє повноцінне висловлювання, так би мовити, напряму. І тут дійсно не мають ціни спонтанність й «ловитва миттєвостей», що творять «скрижалі часу»: «Всі питання щезли в одну мить. Добричу подумалося: «Заради цього таки варто жити». Він схопив писану торбу й міцно притиснув до грудей. І раптом згадав за малого хлопчину, що дуже хотів вивчитися на доброго майстра. Мовчки всміхнувся сам до себе, бо вже знав, кому в недалекому майбутньому передасть таємницю писаної торби. Із розсіяними по ній зорями, місяцем і сонцем» («Писана торба»).
Системи мотивів та образів оповідань передбачають скерованість у часі. Знаходячись у теперішньому часі й отже зважаючи на нього, авторка уявляє собі майбуття у процесі досягнення бажаного образа майбутнього. Її образне мислення найглибше пов’язане з підсвідомістю. Уміння письменниці бачити природу речей – це чисте бачення неофіта, не вельми обтяжене науковим знанням причин-наслідків, і саме інтуїція, гадаю, те саме «третє око», допомагає їй усвідомити й народити, до прикладу, досить сміливу гіпотезу про становлення української нації: «Нове покоління українців, яке сформувалося внаслідок «квантового стрибка», – одне з тих небагатьох, яке зуміло перейти в інший часовий простір і розширити свою свідомість. Колосальні зміни, які прийшли на цю територію, торкнулися кожного українця. Енергія мудрості, яка століттями спала в інформаційному просторі над цією територією, врапт почала пробуджуватися…А все тому, що вчасно накопичилася критична маса духовності, яка змогла зупинити наступ енергії матеріальності. Замість того, щоб змінювати світ довкола себе, українці почали змінюватися самі» («На скрижалях часу»).
Саме у цих висотах/глибинах вона шукає основ істини, в ім’я хай складної, але не формальної логіки буття. Це викликає до життя цікаві сюжети оповідань, оновлення словника, композиційних ритмів. Звідси – висока емоційність авторської інтонації, посилення елементів проповідництва, певна їхня патетика. Проте, це не означає втрати камерності, органічно близької темпераменту письменниці; її alter ego, не втрачаючи теплоти й індивідуальності, підживлюється новими настроями, ідеями, творчими імпульсами, тому залюбки можна назвати цю книгу гостросучасною.
Письменниця не відвертається від проблем, які «підкидає» нам життя, не соромиться бути тенденційною, навіть банальною. До прикладу, цікавою, як на мене, є оця реприза, що вплетена в езотеричний текст: «Перш ніж глина стала глиною, вона пройшла довжелезний шлях перероджень. Спочатку вона була повітрям, потім частиною чогось невидимого, далі – морською піною, скелястим берегом, піском, деревом, магмою, яка пролилася після виверження вулкана, рікою, краплею в океані, вогнем, який спопеляв усе на своєму шляху, і навіть…прахом. У ній застигли мікрочастинки праху багатьох поколінь, які жили й творили ще до часів Ноя» («Писана торба»). Під пером письменниці подібні вставки, яких насправді є багато, несподівано позбавляються ілюстративності, стають якимись дуже особистими, знаходять нове авторське тлумачення, спонукаючи до роздумів. І розумієш, що всі вони – діти плідної праці інтенсивного розумового пошуку.
Письменницьке стило Валентини Семеняк виступає своєрідним посередником між досить складними віртуальними формами існування людської свідомості й масовим читачем, котрий віддається на волю авторської фантазії, проте відчуває за нею життя в його звичайних, нормальних вимірах, відгадує реальний погляд на речі, що стаються у нашому житті. Ця метафорична «триокість» письменницького погляду дає змогу спраглому до істини читачеві побачити шлях до природної гармонії. До того ж, у книзі нашої авторки не можна не помітити досить сильного впливу східних філософських поетик. Думаю, що це не так формальний зв'язок, як фаза творчого розвитку, збагачення досвіду, котрий виявляється у структурі мислення, в уривчастій асоціативності… Як на моє відчуття, це додає прозі нашої авторки дещицю театральності всього сущого (пам'ятаєте Шекспірове: весь світ – театр…). Та можливо, завдяки усьому вищезазначеному, проза Валентини Семеняк привертає увагу, наголошуючи на головному – vivere memento – пам'ятай, що живеш!





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-01-11 14:45:00
Переглядів сторінки твору 673
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.04.17 12:30
Автор у цю хвилину відсутній