
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Третє око майстрині
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Третє око майстрині
Валентина Семеняк. НА СКРИЖАЛЯХ ЧАСУ: оповідання. – Тернопіль: Джура, 2019, 304 с.
Валентина Семеняк серед сучасних письменниць краю одна з найпопулярніших. Збірка прози, котра на сьогодні є найновішою, вже отримала гарний розголос, зокрема, серед поважних літературних критиків. На мою думку, це свідчить про те, що у нашому розмаїтому, складному й неоднозначному літературному просторі творчість Валентини Семеняк посідає своє, по праву здобуте, своєрідне місце. Книга містить чотири десятки коротких оповідань з досить розгалуженою тематичною кроною (від «Булочка для…Бога» до «Мантелепа з пуделком»).
Ключова субстанція наративу Валентини Семеняк – «телепатично», а до нього слід додати « віртуально, гравітація, альфа-простір, імпульс-відповідь, астральне тіло»», а ще «чакри, кванти»… Напевно, у цьому понятійному міксті нема нічого дивного, адже сама письменниця відверто зізнається: «У будь-який момент я можу за допомогою третього ока зчитати потрібну інформацію з віртуального блокнота». І крапка!
Авторка визначально оптимістично дивиться у майбутнє. Її погляд – це стиль, інтелект плюс… наївність неофіта. Зрозуміло, що на першому місті – стиль. І однозначно, талант – обов’язкова умова для будь-якого митця. Таким чином, висновуєш, що справа не тільки в оптимізмові, а в повноті переживання моменту – «лови мить і станеш майстром» – щиро проповідує письменниця.
І ще, можливо, втеча від оточуючої дійсності в світ практично ідеальний, коли крізь гру фантазії чітко виступає зіткнення живих людських реакцій, котрі мало змінюються, адже базовий набір емоцій практично той самий від віку до віку. Про бажання вийти за рамки часу свідчать усі сюжетні зсуви реальних подій у бік фантастичного і навпаки. Письменниця сміливо переступає поріг художньої умовності й творить живе життя: « – Це та сама планета, де живуть юди? – Так, Земля. Тільки живуть тут не юди, а люди…Чи знаєш, що означає ота перша буква «л»? Любов! Про що це говорить? Про те, що значна частина людей, людства загубила не просто одну букву у слові, а Любов у серці. Відтак вони стали жорстокими, ображеними, гнівними, лісними, нетерплячими, жадібними, хтивими, нахабними, зрадливими, марнославними, улесливими, неспокійними, недбайливими. Є у них таке слово – емоції. І вони нікуди не щезають – це енергетичні субстанції, які заповнюють довколишній простір і продовжують впливати на свідомість людей. Духовне Серце закривається, перша буква розчиняється, залишається те, що залишається…» («Як у суботу над Україною янголи пролітали»).
Відчуття такої собі приватної «позачасовості» сформувало звичку вибудовувати захисні психологічні бастіони. Яснобачення кінця буття, думаю, є для письменниці творчо дієвим, адже вельми важливе саме твоє повноцінне висловлювання, так би мовити, напряму. І тут дійсно не мають ціни спонтанність й «ловитва миттєвостей», що творять «скрижалі часу»: «Всі питання щезли в одну мить. Добричу подумалося: «Заради цього таки варто жити». Він схопив писану торбу й міцно притиснув до грудей. І раптом згадав за малого хлопчину, що дуже хотів вивчитися на доброго майстра. Мовчки всміхнувся сам до себе, бо вже знав, кому в недалекому майбутньому передасть таємницю писаної торби. Із розсіяними по ній зорями, місяцем і сонцем» («Писана торба»).
Системи мотивів та образів оповідань передбачають скерованість у часі. Знаходячись у теперішньому часі й отже зважаючи на нього, авторка уявляє собі майбуття у процесі досягнення бажаного образа майбутнього. Її образне мислення найглибше пов’язане з підсвідомістю. Уміння письменниці бачити природу речей – це чисте бачення неофіта, не вельми обтяжене науковим знанням причин-наслідків, і саме інтуїція, гадаю, те саме «третє око», допомагає їй усвідомити й народити, до прикладу, досить сміливу гіпотезу про становлення української нації: «Нове покоління українців, яке сформувалося внаслідок «квантового стрибка», – одне з тих небагатьох, яке зуміло перейти в інший часовий простір і розширити свою свідомість. Колосальні зміни, які прийшли на цю територію, торкнулися кожного українця. Енергія мудрості, яка століттями спала в інформаційному просторі над цією територією, врапт почала пробуджуватися…А все тому, що вчасно накопичилася критична маса духовності, яка змогла зупинити наступ енергії матеріальності. Замість того, щоб змінювати світ довкола себе, українці почали змінюватися самі» («На скрижалях часу»).
Саме у цих висотах/глибинах вона шукає основ істини, в ім’я хай складної, але не формальної логіки буття. Це викликає до життя цікаві сюжети оповідань, оновлення словника, композиційних ритмів. Звідси – висока емоційність авторської інтонації, посилення елементів проповідництва, певна їхня патетика. Проте, це не означає втрати камерності, органічно близької темпераменту письменниці; її alter ego, не втрачаючи теплоти й індивідуальності, підживлюється новими настроями, ідеями, творчими імпульсами, тому залюбки можна назвати цю книгу гостросучасною.
Письменниця не відвертається від проблем, які «підкидає» нам життя, не соромиться бути тенденційною, навіть банальною. До прикладу, цікавою, як на мене, є оця реприза, що вплетена в езотеричний текст: «Перш ніж глина стала глиною, вона пройшла довжелезний шлях перероджень. Спочатку вона була повітрям, потім частиною чогось невидимого, далі – морською піною, скелястим берегом, піском, деревом, магмою, яка пролилася після виверження вулкана, рікою, краплею в океані, вогнем, який спопеляв усе на своєму шляху, і навіть…прахом. У ній застигли мікрочастинки праху багатьох поколінь, які жили й творили ще до часів Ноя» («Писана торба»). Під пером письменниці подібні вставки, яких насправді є багато, несподівано позбавляються ілюстративності, стають якимись дуже особистими, знаходять нове авторське тлумачення, спонукаючи до роздумів. І розумієш, що всі вони – діти плідної праці інтенсивного розумового пошуку.
Письменницьке стило Валентини Семеняк виступає своєрідним посередником між досить складними віртуальними формами існування людської свідомості й масовим читачем, котрий віддається на волю авторської фантазії, проте відчуває за нею життя в його звичайних, нормальних вимірах, відгадує реальний погляд на речі, що стаються у нашому житті. Ця метафорична «триокість» письменницького погляду дає змогу спраглому до істини читачеві побачити шлях до природної гармонії. До того ж, у книзі нашої авторки не можна не помітити досить сильного впливу східних філософських поетик. Думаю, що це не так формальний зв'язок, як фаза творчого розвитку, збагачення досвіду, котрий виявляється у структурі мислення, в уривчастій асоціативності… Як на моє відчуття, це додає прозі нашої авторки дещицю театральності всього сущого (пам'ятаєте Шекспірове: весь світ – театр…). Та можливо, завдяки усьому вищезазначеному, проза Валентини Семеняк привертає увагу, наголошуючи на головному – vivere memento – пам'ятай, що живеш!
Валентина Семеняк серед сучасних письменниць краю одна з найпопулярніших. Збірка прози, котра на сьогодні є найновішою, вже отримала гарний розголос, зокрема, серед поважних літературних критиків. На мою думку, це свідчить про те, що у нашому розмаїтому, складному й неоднозначному літературному просторі творчість Валентини Семеняк посідає своє, по праву здобуте, своєрідне місце. Книга містить чотири десятки коротких оповідань з досить розгалуженою тематичною кроною (від «Булочка для…Бога» до «Мантелепа з пуделком»).
Ключова субстанція наративу Валентини Семеняк – «телепатично», а до нього слід додати « віртуально, гравітація, альфа-простір, імпульс-відповідь, астральне тіло»», а ще «чакри, кванти»… Напевно, у цьому понятійному міксті нема нічого дивного, адже сама письменниця відверто зізнається: «У будь-який момент я можу за допомогою третього ока зчитати потрібну інформацію з віртуального блокнота». І крапка!
Авторка визначально оптимістично дивиться у майбутнє. Її погляд – це стиль, інтелект плюс… наївність неофіта. Зрозуміло, що на першому місті – стиль. І однозначно, талант – обов’язкова умова для будь-якого митця. Таким чином, висновуєш, що справа не тільки в оптимізмові, а в повноті переживання моменту – «лови мить і станеш майстром» – щиро проповідує письменниця.
І ще, можливо, втеча від оточуючої дійсності в світ практично ідеальний, коли крізь гру фантазії чітко виступає зіткнення живих людських реакцій, котрі мало змінюються, адже базовий набір емоцій практично той самий від віку до віку. Про бажання вийти за рамки часу свідчать усі сюжетні зсуви реальних подій у бік фантастичного і навпаки. Письменниця сміливо переступає поріг художньої умовності й творить живе життя: « – Це та сама планета, де живуть юди? – Так, Земля. Тільки живуть тут не юди, а люди…Чи знаєш, що означає ота перша буква «л»? Любов! Про що це говорить? Про те, що значна частина людей, людства загубила не просто одну букву у слові, а Любов у серці. Відтак вони стали жорстокими, ображеними, гнівними, лісними, нетерплячими, жадібними, хтивими, нахабними, зрадливими, марнославними, улесливими, неспокійними, недбайливими. Є у них таке слово – емоції. І вони нікуди не щезають – це енергетичні субстанції, які заповнюють довколишній простір і продовжують впливати на свідомість людей. Духовне Серце закривається, перша буква розчиняється, залишається те, що залишається…» («Як у суботу над Україною янголи пролітали»).
Відчуття такої собі приватної «позачасовості» сформувало звичку вибудовувати захисні психологічні бастіони. Яснобачення кінця буття, думаю, є для письменниці творчо дієвим, адже вельми важливе саме твоє повноцінне висловлювання, так би мовити, напряму. І тут дійсно не мають ціни спонтанність й «ловитва миттєвостей», що творять «скрижалі часу»: «Всі питання щезли в одну мить. Добричу подумалося: «Заради цього таки варто жити». Він схопив писану торбу й міцно притиснув до грудей. І раптом згадав за малого хлопчину, що дуже хотів вивчитися на доброго майстра. Мовчки всміхнувся сам до себе, бо вже знав, кому в недалекому майбутньому передасть таємницю писаної торби. Із розсіяними по ній зорями, місяцем і сонцем» («Писана торба»).
Системи мотивів та образів оповідань передбачають скерованість у часі. Знаходячись у теперішньому часі й отже зважаючи на нього, авторка уявляє собі майбуття у процесі досягнення бажаного образа майбутнього. Її образне мислення найглибше пов’язане з підсвідомістю. Уміння письменниці бачити природу речей – це чисте бачення неофіта, не вельми обтяжене науковим знанням причин-наслідків, і саме інтуїція, гадаю, те саме «третє око», допомагає їй усвідомити й народити, до прикладу, досить сміливу гіпотезу про становлення української нації: «Нове покоління українців, яке сформувалося внаслідок «квантового стрибка», – одне з тих небагатьох, яке зуміло перейти в інший часовий простір і розширити свою свідомість. Колосальні зміни, які прийшли на цю територію, торкнулися кожного українця. Енергія мудрості, яка століттями спала в інформаційному просторі над цією територією, врапт почала пробуджуватися…А все тому, що вчасно накопичилася критична маса духовності, яка змогла зупинити наступ енергії матеріальності. Замість того, щоб змінювати світ довкола себе, українці почали змінюватися самі» («На скрижалях часу»).
Саме у цих висотах/глибинах вона шукає основ істини, в ім’я хай складної, але не формальної логіки буття. Це викликає до життя цікаві сюжети оповідань, оновлення словника, композиційних ритмів. Звідси – висока емоційність авторської інтонації, посилення елементів проповідництва, певна їхня патетика. Проте, це не означає втрати камерності, органічно близької темпераменту письменниці; її alter ego, не втрачаючи теплоти й індивідуальності, підживлюється новими настроями, ідеями, творчими імпульсами, тому залюбки можна назвати цю книгу гостросучасною.
Письменниця не відвертається від проблем, які «підкидає» нам життя, не соромиться бути тенденційною, навіть банальною. До прикладу, цікавою, як на мене, є оця реприза, що вплетена в езотеричний текст: «Перш ніж глина стала глиною, вона пройшла довжелезний шлях перероджень. Спочатку вона була повітрям, потім частиною чогось невидимого, далі – морською піною, скелястим берегом, піском, деревом, магмою, яка пролилася після виверження вулкана, рікою, краплею в океані, вогнем, який спопеляв усе на своєму шляху, і навіть…прахом. У ній застигли мікрочастинки праху багатьох поколінь, які жили й творили ще до часів Ноя» («Писана торба»). Під пером письменниці подібні вставки, яких насправді є багато, несподівано позбавляються ілюстративності, стають якимись дуже особистими, знаходять нове авторське тлумачення, спонукаючи до роздумів. І розумієш, що всі вони – діти плідної праці інтенсивного розумового пошуку.
Письменницьке стило Валентини Семеняк виступає своєрідним посередником між досить складними віртуальними формами існування людської свідомості й масовим читачем, котрий віддається на волю авторської фантазії, проте відчуває за нею життя в його звичайних, нормальних вимірах, відгадує реальний погляд на речі, що стаються у нашому житті. Ця метафорична «триокість» письменницького погляду дає змогу спраглому до істини читачеві побачити шлях до природної гармонії. До того ж, у книзі нашої авторки не можна не помітити досить сильного впливу східних філософських поетик. Думаю, що це не так формальний зв'язок, як фаза творчого розвитку, збагачення досвіду, котрий виявляється у структурі мислення, в уривчастій асоціативності… Як на моє відчуття, це додає прозі нашої авторки дещицю театральності всього сущого (пам'ятаєте Шекспірове: весь світ – театр…). Та можливо, завдяки усьому вищезазначеному, проза Валентини Семеняк привертає увагу, наголошуючи на головному – vivere memento – пам'ятай, що живеш!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію