ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2020.07.05 20:10
Сидів в саду і слухав солов’я,
Що недалеко в гаї заливався.
Під спів той задрімати намагався,
Не міг заснути в душній хаті я.
Дививсь крізь віття на громаддя зір,
Якими щедро всипалося небо.
Задумувався про життя, про себе,
Про те усе, що бачив до

Олександр Сушко
2020.07.05 12:46
У дурня аж дзвенить у лобі,
Сховала маска розум, ніс.
Тепер носи її до гробу -
Намордник намертво приріс.

А ще сідай, пиши віршата
І глипай мовчки за вікно.
Для мене ж ця гультяйська влада -

Домінік Арфіст
2020.07.05 12:31
Диво сталося вночі – над горою за селом пролетіла величезна вогняна птаха і загубила перо… Його підібрав удосвіта маленький пастушок Стасик і обпік собі ліву руку. Відтепер його стали кликати Вогником і він почав розуміти мову тварин. Перо з часом охололо

Сергій Губерначук
2020.07.05 09:43
А ти ж мною шила,
шила-вишивала
мережані рушники,
лєнти й покривала.

Потім з світу зжила,
жила-виживала.
Дала в руки клумаки

Олександр Сушко
2020.07.05 07:17
Писати про кохання найтяжче. Це тільки на перший погляд здається, що сльозоточиве любовне мусі-пусі не варте уваги справжніх митців пера. Інша справа, що сердечну тему експлуатують всі кому не ліньки, особливо налягаючи на ридання з приводу розлук, зрад

Олена Балера
2020.07.04 19:45
Коли дивлюсь услід красуні тій,
Жорстокість милої ятрить мене.
Я думаю: яка з-поміж стихій
З’єднала вроду й серце крижане?
То не земля: вона й висот сягне,
І не вода: вогнем любов зоріє.
Повітря? Ні, завзяття в ній міцне.
І не вогонь, бо не палають

Євген Федчук
2020.07.04 19:17
З прадавніх літ лежить серед Дніпра
Великий острів - Хортицею зветься.
Немов природи надзвичайна гра,
В яку ріка віками з шумом б’ється.
Високії гранітні береги,
Могутні скелі хвилі ті стрічають.
Шумить Дніпро. Йому не до

Роксолана Вірлан
2020.07.04 18:12
Зазорена у цю ріку,
Струмій на хвилі неподатливій...
Усе життя на волоску
І попри вирви чорні й патові,

Оце дивися тут і мрій,
І не дозволь собі не мріяти.
Он поле із- під житніх вій

Олександр Сушко
2020.07.04 18:02
Я - сірома скромна, не з тузів,
Тож під серцем заповіді Божі:
В рай пускають навіть без трусів,
А у владу - виключно за гроші.

На горба народу Мойша "гопс!",
Скликав до корита всю родину.
В шахрая життя - країна Оз,

Олександр Панін
2020.07.04 15:19
Вже потвори нічні не гарчать,
Кришталевий зірок передзвін…
Тихо, ніжно співає дівча –
Спить Коханий – єдиний, один.

***

"Я кохаю тебе, Дорогий,

Сергій Губерначук
2020.07.04 13:52
Мов гілочка плакуча,
ти тулишся до мене,
але під нами – круча,
в ній глибина – шалена,
неміряна тривога,
невиказана правда,
немов життя без Бога
чи доля безпорадна!

Микола Соболь
2020.07.04 07:58
Комусь болить на фронті кожна втрата.
Залита кров’ю – матінка-земля.
Двохсотими вертаються солдати.
Під артою* здригаються поля…

Плодить війна сиріт і вдів без ліку.
Тобі було півкроку до мети…
На милицях йде площею каліка –

Ярослав Чорногуз
2020.07.04 05:45
Вночі легкий вітрець несе
І прохолоду, і розраду.
Затихло на алеях все,
Лиш місяць бродить понад садом.

Вгодований і повний він,
І як солодку вату – лиже
Довгасту хмарку в темряві…

Євген Федчук
2020.07.03 19:30
Стоять у Призов’ї три могили.
Найменша називається Корсак
Найвища з них Бельмак, чи то Горіла,
Та ще середня Синя, чи Токмак.
Я вам легенду хочу розповісти
Про три високі степові гори.
Було то у часи прадавні, звісно,
Якої

Іван Потьомкін
2020.07.03 10:15
Багатий і давно уже не раб,
Уславлений мудрістю повсюди,
Езоп де тільки вже не побував.
От тільки в Дельфах не довелося бути.
І ось він там. І як повсюди байкою частує.
Та якось тут не так, як всюди.
Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
Гада

Сергій Губерначук
2020.07.03 10:04
Велика криса* не їла рису,
а виключно целофан.
Жила на світі в одній кобіті,
що влізла у сарафан.

Попереду довгі роки вигнання
на каторгу у Сибір,
плювати, у ній жевріє останнє:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Бездомний
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Ворожба на соняхах.

Раїса Обшарська. ПОЦІЛУНКИ: поезії. – Тернопіль: ТОВ «Терно-граф», 2019. – 224 с.

І чекатиму, і ворожитиму
Я на соняхах, світлом заквітчаних


У письменниці з Чорткова Раїси Обшарської у творчому доробку більше двадцяти книг, більшість складають збірки поезій. Книга, про яку мова, на сьогодні найновіша. Всупереч загальноприйнятній традиції компонувати вірші по розділах, авторка подає двісті текстів без розподілу. Тим самим ніби підкреслюючи тематичну компактність збірки, що витворює цілісний світ, осяяний любов’ю. Поетеса фіксує різноманітні відтінки («нюансики», як сказав би колега Ігор Фарина) вияву-існування-зникання цього почуття. Ці вірші сприймаєш як свого роду щоденникові одкровення ліричного alter ego поетки, захопливі, зрозумілі й цілком доступні для сприйняття широким загалом читачів. «Пий життя, не лякайся трунку, / В нім намішано стільки див, / Ніжні проліски – поцілунки / Ти в душі моїй посадив. / Незбагненних жадань чарунки, / Полум’яних сердець пісні. / Світла магія – поцілунки, / Що кохання дає мені».
У кожного поета є своя провідна зірка. Наскрізним мотивом, домінантою творчості Раїси Обшарської є любов у всіх її проявах – радості кохання («Пий життя, не лякайся трунку»), екзистенційного суму («Тиха туга осіння, / Пахнуть сливи і м’ята, / Осінь смажить насіння, / Щоб пташок годувати»), гіркий досвід самотності («Самотній журавель, / У небі довгий стогін, / Що лине до осель, / Мов дзвін перестороги»). Багато говориться про минущість людини і всього сущого («Я не встигаю жити, так шалено / Збігають дні, минаючи мене»)

Про органічне розчинення у світі природи свідчить самовизначення поетеси, що нагадує стиль античних буколік: «Моя поезія – мій дивний сон, / Солодка нуга виноградних грон, / Що скапує із вуст моїх доспілих». А спокійні й вражаючі своєю природною красою зізнання надовго запам’ятовуються: «Я розмовляю мовою / Дерев, квіток, вітрів, / До друзів зараховую / Котів та павуків», «Я чула голос лісу, він мені / Розповідав свої казки прадавні. / В своїй зеленій дивній таїні, /Дзижчанні цвіркунів, гадюк сичанні, / У шурхоті листків, у пісні трав, У папороті магії сакральній». Саме тут витоки таких природних для авторки виразних тропів: « Я після дощу, як Мавка стану», «Окличними знаками дощ по землі», «Запах свіжої м’яти вечори принесуть”, «Розлігся лапатий сніг, / Мов кіт на дерева сонні», «Серед літа вар’ює градом / Чупакабри, кліщі і гади, / А жар-птиці чомусь нема», «Цікаво чути, як сичі говорять / Посеред світу в темному гаю», «Співають джмелі пісень, Що оси на листі напишуть».
Вірші пані Раїси дуже музикальні, тому добре сприймаються і на слух, і при читанні «сам-на-сам». Вони граційні, легкі, сповнені елегійного настрою, подекуди з нотками осінньої ностальгії, що нагадують нам про минущість буття, єдиною вічною сутністю якого та його виправданням залишається почуття любові. Ось цей вірш, на мою думку, за стилем більше схожий на заклинання чи ворожбу:

Роздоріжжям думок твоїх коди
Запитання мої стережуть
Довгі коси своєї свободи
Обстрижу…
Заблукавши в акордах побачень,
Поміж світлом вечірніх машин,
Ти усе, що здобув і пробачив,
Запиши…
Саламандри нам витопчуть ложе,
Вмиють небо сльозинками згуб,
Поміж синяви днів перехожих,
Приголуб…


Раїса Обшарська не прагне здивувати експериментами з формою чи лексикою, і це, на мою думку, не інфантильна споглядальність невиправно романтичної натури, а своєрідна ретроспекція досвіду вражень, відчуттів, які змальовані на фоні природи, побуту, ознак часу. Проте це не означає, що поезія авторки не має яскравих метафор чи оригінальних образів («нерозчесані трави», «заплакані рими», «груди грудня сірі», «Жовтим сонцем груша падає до ніг», «Вітри гудуть, як бджоли в димарі», «Окличними знаками дощ по землі»). Вряди-годи легенька меланхолійна самоіронія вельми прикрашає її строфічні закінчення («Любов сяйнула у моє вікно, / Бо я ж її колись програмувала», «Доставте собі до десяточки нулик, / І так заспівайте, щоб втішились люди», «Від сліз буває дощ, / А від розлуки – вірші», «Між поцілунками кома не ставиться, / Хто ж то те правило знає…».

У кожному вірші поетеса дивує майже фотографічною точністю у змалюванні того, що вона бачить чи відчуває – картин природи, стану душі, тому її поезії багаті на різні теми, що «підкидає» нам життя: « Хрестів мовчазні примари, / На плитах – печальні вірші. / Сліди, що ведуть за хмари, / Від кроків, що все тихіші…». Упевнена, вельми важлива субстанція – її вірші-молитви, що ніби світяться вірою в Бога, котрий є для авторки уособленням природи як навколо, так і всередині неї: «Вітре буйний, я тебе благаю, / Виконай для мене волю Божу. / Прожени все гайвороння люте, / І розвій у небі хмари сірі, / Дай на повні грудоньки дихнути, / Запали свічки добра і віри».

Поетеса немовби забуває про багатовіковий досвід поетів світу, котрі оспівували кохання і говорить про речі, давно відомі людству, однак її поетична сповідь, що нагадує подорож у пошуках самої себе, приваблює правдою образу, істиною почуття, загального настрою.
В твої обійми, наче в квіти падаю,
Прозорою стаю і невагомою,
Трава кохання проростає м’ятою,
Крізь тебе в мене, пристрасть не вгамовує
І кулькою стає земля просвітлена,
Від подиху летить у Всесвіт лунко,
І падає на синє небо та луна
Жоржинами гарячих поцілунків

Вірші пані Раїси залюбки малюють портрет нашої сучасниці, котра переймається усіма проблемами сьогодення: «Розвіявши тумани смутку й бід, / Будує із добра тверде осердя, / Вкраїнка-жінка прикрашає світ / Перлинами любові й милосердя». Ці нібито прості у своїй звичаєвості, повторюваності почуття, настрої, враження, de facto аж ніяк не є вторинними, бо, навпаки, стверджують поетичну самобутність і самодостатність поетичної творчості авторки. Повторимо ж услід за ніжною і чутливою поеткою, нашою талановитою краянкою: «Не переходить мода на любов, / Адже вона без винятку всім личить»





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-01-06 18:09:26
Переглядів сторінки твору 453
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.775
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.01.11 14:59
Автор у цю хвилину відсутній