ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес

Віктор Кучерук
2025.07.10 08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Диво
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу.
Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А вона ні в яку: сідай і ший прямо зараз, а пічкурі почекають. Удень повинна прийти сусідка, то треба аби на вікнах була обнова гарна. Знизав я плечима на ту блаж, вудки в руки і ходу на водойму.
Прийшов на обід, помив руки, глянув у дзеркало, а мій ніс обприщило! І болючі такі чиряки, що й торкнутися страшно. А жінка одразу допетрала що до чого, кинулася мене цілувати, вибачалася довго і потім пояснила, що її настрій створює могутнє біополе на квантовому рівні. У разі гніву, смутку чи обиди найбезневинніший мікроб починає бурхливо розмножуватися і перетворюється на злого хижака. Якби я розлютив берегиню серйозно - ніс і відпасти міг. Отакі пироги, братове.
Іншим разом, коли не захотів кохатися, бо страшенно втомився - на пузі третє око розплющилося. Кіт Жоржик його як уздрів, то втік і тиждень до хати не навідувався. І дуже підозріливо на мене позирав ще місяць, принюхувався.
До того ж допікав побічний ефект: цілий день я як курка дивився на землю, вишукуючи черв’яків. Добре хоч лапою не загрібав під себе. Сміх і гріх, їй Богу!
Але поступово притерлися ми з дружиною: якщо починає нервувати – треба слухати і піддакувати. І цілувати. Але щиро, бо симуляція почуттів викликає спалах образи. От тоді може і справді бути непереливки.
Сусід наш Іван і досі не знає, що з ним трапилося після того, як він заперечив моїй дружині, яка порадила негайно кропити узваром полину з часником капусту на городі, бо хрестоцвітні блішки до ранку обгризуть всі посадки під корінь.
- Не обгризуть, - одказав Іван. – Нічого ти не тямиш в городництві.
Це він берегині таке ляпнув, що вона рослин не знає! Я аж за голову схопився: жінка у мене добра, з чуйним серцем, але не любить коли принижують її природні здібності . Чхнула вона спересердя і пішла оселедця чистити. А я Іванові кажу:
- Ходімо на городи, глянемо що до чого.
Сходили. А там тих блішок – тьма-тьменна! Бігом давай калапуцяти ядидло і обприскувати саджанці. Я й свої попшукав, бо ділянки поруч. І моркву з буряком також. То така пошесть я вам скажу, що йой!
Сіли на стежці, Іван закурив. А потім якось здивовано глипнув на матню, помацав її рукою, відкрив ширінку, зазирнув і злякано прошепотів:
- Сусіде! Захворів я страшно. Десь заразу підчепив чи що? Глянь.
Глипнув. Чого ж не глипнути сусідові на причине місце. І ледь не подавився: замість кабаки у матні ворушився слонячий хобот. Невеличкий такий, сантиметрів на п’ятдесят, не більше.
Відсунувся я від Івана на пару метрів і кажу:
- Йди додому хутчій. Я зараз ліки принесу. То, мабуть, від бризкання того у тебе алергія.
Пішов чоловік згорьованим, ледь переставляючи ноги.
А я дружині влаштував сеанс терапії.
- Так не можна, дружино моя люба. Ти хоч чаклунка, але добра. Не можна тобі людей калічити, інакше силу яка дає тобі матінка природа втратиш безповоротно.
А вона в плач:
- Та не знала я, що моя образа таким боком вилізе!
- А ти контролюй свої почуття! Не забувай, що ти – дика стихія, і все що поруч з тобою - може або ожити, або зів’яти. Будеш водою холодною щоранку обливатися як Порфирій Іванов. Я тебе навчу, - одказав дружині, помовчав трохи і додав: - І взагалі – пора тобі активно людям допомагати.
- А як саме?
- Та просто: у Івана корівка не дуже здорова, пологи завжди тяжко ідуть, допоможи скотині отелитися. А в його жінки Степаниди зоб – мучається людина страшно. Судячи з усього – погані справи зі щитовидною залозою. Та в кожному дворі хтось недужий! Немає нині здорових людей.
Притихла жінка, задумалася. Видно, і справді щось розумне цього разу сказав, а не як завжди.
- А що з Іваном робити будемо? – запитав я.
- Ходімо до нього, - каже берегиня, - ось тільки вузлика зберу.
Навідалися до сусідів удвох. На подвір'ї сиділа біла як крейда Степанида Леонідівна.
- Ой сусіди, лихо в мене,- з ходу завила сусідка. – Іван помирає!
Я посміхнувся у вуса згадавши від чого Іванові приходить капець, а дружина взяла під лікоть згорьовану і жінку і сказала:
- Веди до чоловіка. Поставлю на ноги твою половину. А тобі від зоба ось це, - і подала майонезну баночку з коричнуватою рідиною. – Вип'єш на ніч усе, - і приязно посміхнулася.
- Та ти ж не лікар, наче,- засумнівалася Стенпанида.
- Лікар вона, сусідко, - запевнив я її. – І ще й який! Ось побачиш – і ти оживеш, і твій козак вже увечері побіжить як жеребець.
Жінка смикнула мене за рукав аби втихомирився і впевненим кроком рушила в хату.
Я туди не ходив, що вона там витворяла з Іваном не знаю. Але наступного дня прийшли Степанида з чоловіком у гості із суліякою міцної чачі і корзиною ковбас. Сусідку я просто не впізнав – розпашіла, задоволена, усміхнена! І щохвилини Івана в щічку цілує! А той її! Просто капець!
Гарно ми тоді посиділи, випили і закусили. Я дістав гітару і заспівав пісень, яких мене вчили ще в музичній школі за царя Гороха. І народних також. Підпилі гості настільки розчулилися, що відкрили сокровенну таємницю: у Івана ожив пра-корінь! Став як у двадцятилітнього! А оте лихе (слова не доберу) - розсмокталося як тільки ми з жінкою рушили додому. І Степанидова горлянка стала гарною як у дівки на виданні. Отакі пироги!
- Сусідко! Може, корівку глянеш? У неї ось-ось пологи, - запитала Степанида.
- Неодмінно. Прийду до сходу сонця, - одказала дружина.
- Ой, люблю я тебе! – вигукнула п’яненька товарка і чмокнула мою дружину в щоку. Давай ще вип’ємо! А ти Сашко, грай.
Корова отелилася спокійно. Молодий бичок народився здоровим, тільки з фіолетовим хвостиком, чим невимовно здивував Степаниду. До вечора хвіст став як хвіст – рудувато-білим, без ніяких веселкових кольорів. Степанида ж була ще та хвеська – миттю намолола у селі сім мішків гречаної вовни і про свою корову, і про Івана, і про зоб свій. І, мабуть, ще від себе чогось наплела, бо увечері у хаті від людей було вже тісно.
І хто скаже, що в сучасному житті немає місця берегиням, а насправді диву дивному? Збирається народець на Марс, створює станції на зворотній стороні місяця, телескопи вилупили свої ненаситні очі, позираючи аж до краю всесвіту, А розумово просунутий homo sapiens втрачає здібності бачити справжню казку. А чудесне зовсім поруч – простягни руку і поздоровкайся. Відчуй як заструмує животворне тепло крізь той дружній потиск і приязну усмішку…
А люди все йшли та йшли, несучи свої біди та негаразди. А виносили радість.
І бачив я що то добре.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-01-21 18:35:44
Переглядів сторінки твору 538
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (4.919 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.226 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.810
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.07.07 13:19
Автор у цю хвилину відсутній