ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Роса
2020.02.26 21:09
Там, де місяць, угорі,
Хатка ясної зорі.
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Має звір той безліч лап
І співає: «Крап-крап-крап…»
До дерев іде у ліс:
«Я водички вам приніс.»

Євген Федчук
2020.02.26 17:21
То в часи далекі усе відбулося.
Жила дівчинонька золоте волосся,
Жила молоденька у селі одному,
Віддала серденько хлопцю молодому.
Як вони кохали – все село гляділо,
Заздрили недобрі, а добрі раділи.
Не могли і хвильку без другого жити
Їм би

Володимир Бойко
2020.02.26 16:41
У натовпі, оточений юрбою,
Аби ніхто тебе не розкусив,
Ти заховався сам перед собою –
І навіть дуже правильно вчинив.

Коли ти в світі сам себе не бачиш,
Захований від друзів й ворогів –
Ніхто вже за тобою не заплаче,

Аліна Майстер
2020.02.26 16:31
Тільки змії залишають шкіру,
Щоб душа старіла і росла.
Ми, на жаль, зі зміями на схожі,
Змінюємо душі, не тіла.
Пам'ять, ти величною рукою
Знову поведеш моє життя.
Згадую, хто жив у цьому тілі,
Що пішли у ніч без вороття.

Олександр Панін
2020.02.26 14:36
Переспів вірша О. Блока


Я ее победил, наконец!
Я завлек ее в мой дворец!
Три свечи в бесконечной дали.
Мы в тяжелых коврах, в пыли.
И под смуглым огнем трех свеч

Вікторія Лимарівна
2020.02.26 13:59
Перон… Вагон… Вона в обіймах вітру:
збиває з ніг, розвіявши туман.
Вдивляючись в закриті щільно вікна,
про свій нестерпний забуває стан.

Шалений буревій в думках клекоче.
Душі частинку залишає тут.
Журливі надто, виплакані очі.

Ігор Деркач
2020.02.26 13:37
Яке їхало, таке й здибало,
а якщо оминуло, радій,
що не з'їло, але і не видало
за своє у конурі чужій.

***
Мир із Путькою – афера,
а з Росією – війна...

Сергій Губерначук
2020.02.26 12:32
Ох, злісний час.
Для нас
життя є певна місткість
відрадних фактів і дошкульних гнид,
які віднадить запотиличник мільярдний.
І самовбивця – адекватний плід
цього пустого віку.
Чоловік

Тетяна Левицька
2020.02.26 10:51
Я уявляю струм від доторкання губ,
мурах на блуднім тілі від блудливих пальців.
О скільки, скільки, тих наяд, медових згуб,
що загубилися в тобі, як голка в п'яльцях?

Яке сильце плете метелику павук
мені не скаже правди  польова ромашка.
Упала р

Олександр Сушко
2020.02.26 10:11
Плаче над листком Наташка,
Ниють зуби кутні.
І муру писати важко,
А не тільки путнє.

Ярослави і Тетяни,
Гапки та Жоржети
Чавлять слізок океани

Микола Соболь
2020.02.26 06:40
Яке це диво – горнеться зоря
До небокраю у вечірню пору,
Йду проводжати стомлену Аврору
Дорога їй за гори, за моря…
Де саме час роздмухати вітрам
Багряну горизонту зоряницю.
Ще день новий росу п’є із криниці,
А люди йдуть молитись в Божий храм.

Борис Костиря
2020.02.25 22:49
І ці слова, причеплені на спінінг,
І вітер запальний і молодий
Диктують письмена неопалимі,
Що виведуть із плетива завій.

Впіймати рибу, що своїм мовчанням
Дасть відповіді на безодні слів.
І прийде шепіт вічності в смеркання,

Євген Федчук
2020.02.25 21:08
Колись давно, а, може, і недавно
Жив чоловік на білім світі цім.
Веселий в міру і у міру вправний,
Мав і сімю, і затишненький дім.
Та мав недолік: забував все миттю,
Але, оскільки він про нього знав,
То живучи на білому на світі,
Весь час собі одне

Мессір Лукас
2020.02.25 19:16
Як ще я не перепросився
Перед альковом, вашим сном.
Цей сон мені колись насниться.
І я не знатиму за що.

Я бачив на плечі у вас
Колібрі, птшки, татуаж.
Про спів колібрі наостанок

Лілія Ніколаєнко
2020.02.25 19:09
Як жаль, що мрії – тільки срібний вітер:
Оманою по серцю різонув.
Вбирає тиша сльозопад із літер,
Що вирватися хочуть у весну.

Віддам печальні сповіді паперу,
Схилила б небеса… – нема кому…
Душа розтане в потойбічних сферах.

Олександр Панін
2020.02.25 16:27
У тирі мисливці
Стріляють з рушниці,
Для них полювання не жарт.
Припхалися з лісу
Мисливці - гульвіси,
В мисливцях буяє азарт.

Всі іграшки-звірі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Олександр Панін
2020.01.12

Сергій Зубець
2020.01.01

Юра Ясінський
2019.11.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Диво
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу.
Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А вона ні в яку: сідай і ший прямо зараз, а пічкурі почекають. Удень повинна прийти сусідка, то треба аби на вікнах була обнова гарна. Знизав я плечима на ту блаж, вудки в руки і ходу на водойму.
Прийшов на обід, помив руки, глянув у дзеркало, а мій ніс обприщило! І болючі такі чиряки, що й торкнутися страшно. А жінка одразу допетрала що до чого, кинулася мене цілувати, вибачалася довго і потім пояснила, що її настрій створює могутнє біополе на квантовому рівні. У разі гніву, смутку чи обиди найбезневинніший мікроб починає бурхливо розмножуватися і перетворюється на злого хижака. Якби я розлютив берегиню серйозно - ніс і відпасти міг. Отакі пироги, братове.
Іншим разом, коли не захотів кохатися, бо страшенно втомився - на пузі третє око розплющилося. Кіт Жоржик його як уздрів, то втік і тиждень до хати не навідувався. І дуже підозріливо на мене позирав ще місяць, принюхувався.
До того ж допікав побічний ефект: цілий день я як курка дивився на землю, вишукуючи черв’яків. Добре хоч лапою не загрібав під себе. Сміх і гріх, їй Богу!
Але поступово притерлися ми з дружиною: якщо починає нервувати – треба слухати і піддакувати. І цілувати. Але щиро, бо симуляція почуттів викликає спалах образи. От тоді може і справді бути непереливки.
Сусід наш Іван і досі не знає, що з ним трапилося після того, як він заперечив моїй дружині, яка порадила негайно кропити узваром полину з часником капусту на городі, бо хрестоцвітні блішки до ранку обгризуть всі посадки під корінь.
- Не обгризуть, - одказав Іван. – Нічого ти не тямиш в городництві.
Це він берегині таке ляпнув, що вона рослин не знає! Я аж за голову схопився: жінка у мене добра, з чуйним серцем, але не любить коли принижують її природні здібності . Чхнула вона спересердя і пішла оселедця чистити. А я Іванові кажу:
- Ходімо на городи, глянемо що до чого.
Сходили. А там тих блішок – тьма-тьменна! Бігом давай калапуцяти ядидло і обприскувати саджанці. Я й свої попшукав, бо ділянки поруч. І моркву з буряком також. То така пошесть я вам скажу, що йой!
Сіли на стежці, Іван закурив. А потім якось здивовано глипнув на матню, помацав її рукою, відкрив ширінку, зазирнув і злякано прошепотів:
- Сусіде! Захворів я страшно. Десь заразу підчепив чи що? Глянь.
Глипнув. Чого ж не глипнути сусідові на причине місце. І ледь не подавився: замість кабаки у матні ворушився слонячий хобот. Невеличкий такий, сантиметрів на п’ятдесят, не більше.
Відсунувся я від Івана на пару метрів і кажу:
- Йди додому хутчій. Я зараз ліки принесу. То, мабуть, від бризкання того у тебе алергія.
Пішов чоловік згорьованим, ледь переставляючи ноги.
А я дружині влаштував сеанс терапії.
- Так не можна, дружино моя люба. Ти хоч чаклунка, але добра. Не можна тобі людей калічити, інакше силу яка дає тобі матінка природа втратиш безповоротно.
А вона в плач:
- Та не знала я, що моя образа таким боком вилізе!
- А ти контролюй свої почуття! Не забувай, що ти – дика стихія, і все що поруч з тобою - може або ожити, або зів’яти. Будеш водою холодною щоранку обливатися як Порфирій Іванов. Я тебе навчу, - одказав дружині, помовчав трохи і додав: - І взагалі – пора тобі активно людям допомагати.
- А як саме?
- Та просто: у Івана корівка не дуже здорова, пологи завжди тяжко ідуть, допоможи скотині отелитися. А в його жінки Степаниди зоб – мучається людина страшно. Судячи з усього – погані справи зі щитовидною залозою. Та в кожному дворі хтось недужий! Немає нині здорових людей.
Притихла жінка, задумалася. Видно, і справді щось розумне цього разу сказав, а не як завжди.
- А що з Іваном робити будемо? – запитав я.
- Ходімо до нього, - каже берегиня, - ось тільки вузлика зберу.
Навідалися до сусідів удвох. На подвір'ї сиділа біла як крейда Степанида Леонідівна.
- Ой сусіди, лихо в мене,- з ходу завила сусідка. – Іван помирає!
Я посміхнувся у вуса згадавши від чого Іванові приходить капець, а дружина взяла під лікоть згорьовану і жінку і сказала:
- Веди до чоловіка. Поставлю на ноги твою половину. А тобі від зоба ось це, - і подала майонезну баночку з коричнуватою рідиною. – Вип'єш на ніч усе, - і приязно посміхнулася.
- Та ти ж не лікар, наче,- засумнівалася Стенпанида.
- Лікар вона, сусідко, - запевнив я її. – І ще й який! Ось побачиш – і ти оживеш, і твій козак вже увечері побіжить як жеребець.
Жінка смикнула мене за рукав аби втихомирився і впевненим кроком рушила в хату.
Я туди не ходив, що вона там витворяла з Іваном не знаю. Але наступного дня прийшли Степанида з чоловіком у гості із суліякою міцної чачі і корзиною ковбас. Сусідку я просто не впізнав – розпашіла, задоволена, усміхнена! І щохвилини Івана в щічку цілує! А той її! Просто капець!
Гарно ми тоді посиділи, випили і закусили. Я дістав гітару і заспівав пісень, яких мене вчили ще в музичній школі за царя Гороха. І народних також. Підпилі гості настільки розчулилися, що відкрили сокровенну таємницю: у Івана ожив пра-корінь! Став як у двадцятилітнього! А оте лихе (слова не доберу) - розсмокталося як тільки ми з жінкою рушили додому. І Степанидова горлянка стала гарною як у дівки на виданні. Отакі пироги!
- Сусідко! Може, корівку глянеш? У неї ось-ось пологи, - запитала Степанида.
- Неодмінно. Прийду до сходу сонця, - одказала дружина.
- Ой, люблю я тебе! – вигукнула п’яненька товарка і чмокнула мою дружину в щоку. Давай ще вип’ємо! А ти Сашко, грай.
Корова отелилася спокійно. Молодий бичок народився здоровим, тільки з фіолетовим хвостиком, чим невимовно здивував Степаниду. До вечора хвіст став як хвіст – рудувато-білим, без ніяких веселкових кольорів. Степанида ж була ще та хвеська – миттю намолола у селі сім мішків гречаної вовни і про свою корову, і про Івана, і про зоб свій. І, мабуть, ще від себе чогось наплела, бо увечері у хаті від людей було вже тісно.
І хто скаже, що в сучасному житті немає місця берегиням, а насправді диву дивному? Збирається народець на Марс, створює станції на зворотній стороні місяця, телескопи вилупили свої ненаситні очі, позираючи аж до краю всесвіту, А розумово просунутий homo sapiens втрачає здібності бачити справжню казку. А чудесне зовсім поруч – простягни руку і поздоровкайся. Відчуй як заструмує животворне тепло крізь той дружній потиск і приязну усмішку…
А люди все йшли та йшли, несучи свої біди та негаразди. А виносили радість.
І бачив я що то добре.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-01-22 18:16:56
Переглядів сторінки твору 96
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.974 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.976 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.810
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.02.26 14:54
Автор у цю хвилину відсутній