ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Лазірко
2025.12.19 18:39
не біда - зима повернулася
сніг мете на рідний поріг
Ніч Свята зігріє ці вулиці
прокладе дорогу зорі

Приспів (2р.):
хай із вертепу коляда
нам принесе надії дар

Іван Потьомкін
2025.12.19 17:46
Боже, Господе наш,
Яке ж бо величне Твоє Ім’я по всій землі!
Ти, котрий славу дав небесам.
З вуст малюків і немовлят
Ти зробив силу проти Твоїх супротивників,
Щоб зупинити ворога й месника.
Як побачу Твої небеса – справу рук Твоїх,
Місяць і зірки,

Ігор Шоха
2025.12.19 17:02
А то не слуги – золоті батони
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.

***
А мафіозі офісу(у френчі)

Артур Курдіновський
2025.12.19 15:48
Сьогодні скрізь - поезія Різдва,
А вчора всі писали про Святвечір.
У читача розпухла голова,
Не витримали стільки віршів плечі!

Поети, як один, тримають стрій!
Куди не глянь - листівки та ікони.
Святкової поезії майстри!

Ігор Терен
2025.12.19 15:32
А спічі одне одному читати –
це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.

***
А реактивний шут сягає неба,

Борис Костиря
2025.12.19 13:47
Ти розчинилась у глибинах,
У місті страчених доріг.
Ти розчинилась, як рибина,
Яку впіймати я не зміг.

Ти розчинилася у текстах,
У манускриптах небуття.
Ти розчинилася у сексі,

В Горова Леся
2025.12.19 12:47
Прожитий рік ступає в час минулий.
Ще крок із ним, іще у ньому мить.
Освітлення його останній люмен
Незбутими надіями струмить.

Його немов би зустрічали тільки:
Із поглядом туринського коня -
Важким і довгим, що сльозою стік би,

Пиріжкарня Асорті
2025.12.19 12:11
Даний вірш розглядався на одному необов'язкових офтоп-засідань робочих змін (вахт), яке відбулося днями. І от що викликало увагу, крім усього іншого, а саме – техніки і технологій, які супроводжують виживання в поточних умовах. Воно стосувалося сектор

Тетяна Левицька
2025.12.19 09:06
Уже не та, але гойдаю
осіннє небо на руках,
і не кажу, що в хати скраю
давно просочується дах.
Фундамент ледь тримає двері,
у вікон сліпкуватий зір.
Заполонив ліловий вереск
пороги і широкий двір.

Віктор Кучерук
2025.12.19 06:11
Знайомою стежиною
Вертаю до села, -
Тернами та ожиною
Вузенька поросла.
Але ще гарно видимі,
Ведучі будь-куди, -
Віддалено розкидані
Потоптані сліди.

Євген Федчук
2025.12.18 20:22
Над річкою тулилося село.
Із пагорба у воду зазирало.
У нім дулібів плем’я проживало
Та господарство, як могло, вело.
Раніше ліс під річку підступав,
Але його дуліби скорчували.
Тепер колосся ячмені здіймали
Від лісу аж до річкових заплав.

Сергій Губерначук
2025.12.18 13:58
Назирці у сутінках вилискуєш,
бродить сказ у амбасадах кіс,
зирком!
місце для десанту висмалиш…
зірка!
зопалу упала в ліс, –
може, серце не моє, зурочене
покотилося і запалило хмиз?

Борис Костиря
2025.12.18 13:19
Ми так відвикли від зими.
Вона ж вернулася раптово.
Так серед поля ковили
Слова вриваються у мову.

Події увірвуться враз
У тихоплинний рай розмаю,
Здіймаючи в новий екстаз,

Віктор Кучерук
2025.12.18 07:24
Набуду щастя й поділюся
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.

Тетяна Левицька
2025.12.18 00:08
Нещодавно снився дивний сон,
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з Вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.

М Менянин
2025.12.17 23:48
Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.

Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 А я тогда пожалел тебя


Перед выездом в Израиль мне почему-то понадобилась справка о пребывании в детском доме. Зашел в приемную облоно и спросил у секретарши, как получить нужный документ. Пока она созванивалась с архивом, я рассматривал приемную и вдруг на двери начальника увидел знакомую фамилию. Каково же было мое удивление, когда им оказался мой бывший завуч детдома. Попросил доложить о себе. Через минуту из кабинета вышел высокий, седовласый, несколько раздобревший мужчина. Почти ничего не осталось в нем, подумалось, от того молодого статного военного, перепоясанного офицерским ремнем, каким я впервые увидел его, кажется, в 1948 году. Но стоило ему произнести первые слова приветствия – и будто тот самый Юрий Иванович протягивал мне руку. Тот же командирский металл в голосе, правда, несколько смягченный. Время и должность сделали свое.
Вошли в просторный кабинет. Обнялись. Уселись на широком кожаном диване. Немного помолчали, как бы давая памяти возможность возвратиться вспять. Но сначала расспросили друг друга о сегодняшних делах. А потом, как и ожидалось, окунулись в прошлое. И тут Юрий Иванович, как бы невзначай, спросил:
– А ты не забыл еще тот случай с кражей?..
Хоть в те голодные послевоенные годы кражи были повседневным явлением, я сразу понял, какую из них имел в виду мой наставник. А память моментально воспроизвела весь ход событий, и от этого вдруг стало даже как-то зябко.
А дело было вот в чем. Посреди летней ночи, когда мы, мальчики, безмятежно спали вповалку на полу (о матрасах и тем более койках в ту пору не было и речи), раздалась команда “подъем!”. Нас выстроили в ряд, и нынешний мой собеседник устроил допрос – кто украл колбасу и хлеб со стола, когда он со своей невестой вышел прогуляться. Все отрицают свою причастность к краже. Доходит очередь до меня, и тут мой одноклассник заявляет, что украл именно я.
– Это правда? – спрашивает Юрий Иванович.
– Нет, – отвечаю, так как сном-духом не знал, о чем, собственно, речь.
И тут мне бы хотелось сделать паузу в расследовании, чтобы рассказать о некоторых деталях нашей тогдашней детдомовской жизни. Дело в том, что собственно кражей у нас считалось то, что было забрано у своих. А красть в колхозе почиталось за подвиг. Еще не родилась поговорка “И все вокруг колхозное, и все вокруг мое”, но мы, полуголодная шпана, уже вовсю использовали ее глубокий смысл. Появилась клубника в амбаре – и наутро у многих розовые рожицы. О яблоках и грушах не стоит и упоминать – это было наше подсобное хозяйство. Правда, сторожа смотрели на это несколько иначе, и однажды я чуть не получил заряд соли в задницу...
– Ну что ж, проверим, – говорит завуч и, взяв за руку, ведет меня в подвал. Подтолкнул вовнутрь и закрыл на железный засов.
А подвал этот, построенный почти столетие назад, дышащий холодом даже днем в летний зной, был полон мышами и крысами, всяческой ползающей нечистью. К тому же рассказывали одна другой страшнее истории о бывших узниках ветхозаветной памя¬ти пана Ласкерко. Теперь станет понятно, почему я сразу же застучал в дверь с просьбой немедленно выпустить. Юрий Иванович, оказывается, никуда не отходил и спросил:
– Так ты признаешься, что украл?
– Да! Да! Да! – закричал я.
– И повторишь это при всех?
– Да!
Завуч ведет меня в комнату, где все еще стояли мои товарищи.
– Ну, говори, – обращается он ко мне. – Крал?
– Нет, – отвечаю не задумываясь и не опуская глаз.
И снова подвал. И снова я прошусь на волю. И снова Юрий Иванович спрашивает о краже. И снова я отрицаю. И так три или четыре раза.
Завучу, видимо, то ли надоедает эта комедия, то ли подошедшая невеста нашептала нечто другое, но он разрешает всем ложиться спать, а меня отводит в сторону и говорит:
– Ложись и ты, но знай, что на рассвете я разбужу тебя и побежишь, дружок, в лес. Может, там, наконец-то, вспомнишь все, что было, и расскажешь настоящую правду.
Хоть лес и был не менее страшен, чем подвал, потому что волки не однажды подходили к детдому, а их протяжный вой доносился почти каждый вечер, но все же мысль, что это будет потом, а сейчас можно уткнуться в подушку, набитую свежескошенным сеном, превозмогла страх, и я моментально уснул. А утром меня, как и всех, поднял горн...
– Так ты помнишь тот случай? – повторил Юрий Иванович.
– Увидел вас и тут же вспомнил.
– А знаешь, что я тогда пожалел тебя? Какой же ты хилый да слабенький был...
– Это правда, что и хилый, и слабый я был. Но правда также и то, что я никогда не крал.
– Не стану допрашивать тебя, кто это сделал. Но ты, если можешь, извини, и это будет подарком для меня и Лидии Васильевны.
Юрий Иванович притянул меня к себе:
– Только не сердись и приходи в гости.
– Обещаю.
Не стал я расспрашивать, зачем он устроил тот педагогический эксперимент, стоивший мне стольких переживаний тогда и навсегда вошедший в память. Вспомнил свои промахи, когда после педучилища сам работал в детском доме. Вспомнил и простил своего бывшего завуча.






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-03-11 22:06:50
Переглядів сторінки твору 565
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.040 / 5.61)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.230 / 5.86)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.741
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2025.12.19 22:42
Автор у цю хвилину відсутній