Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Мне хочется постичь…
откуда вы пришли,
такие острые отрывки вне души.
Ведь я ни разу и не смел спросить,
зачем на этом свете нужно жить?
Я за туманом отстаю от вас,
смешно устраивая древний реверанс.
Я понял лишь одно –
не суждено.
Но если суждено, то не дано.
И в эту ночь я ожидаю смерть.
Но видит Бог, что мне не умереть.
23 ноября 2013 г., Киев
"…смешно устраивая древний реверанс.
Я понял лишь одно –
не суждено…"
Сергей Губерначук
И мне реверансы давно надоели.
Они ни к чему здесь, они не при деле.
Они только вежливость, лишь комплимент.
Я реверансирую в этот момент…
Зачем перед Вами сейчас приседаю?
Я ниже и так… И об этом я знаю.
И мне не подняться до Ваших высот…
И силой теченья меня вниз несёт…
Но я приседаю пред Вами смешно…
Всё ж Ваше величье понять мне дано…
Величье поэта, ушедшего в Небо…
А что реверанс?.. В нём ни смысла, ни хлеба…
Ольга Диденко-Шипкова,
15 декабря 2019 г.
______________________________
"И в эту ночь я ожидаю смерть.
Но видит Бог, что мне не умереть."
Сергей Губерначук
Бог смерти в этот мир не посылает…
Он вызов к нашей новой жизни шлёт.
Душа поэта это понимает…
О том душа поэта и поёт.
Что вызов – через смерть, то не оспорить…
Для нас иного нет пути.
Здесь, на Земле, ещё мы споры,
раскрыться в Небе нам и прорасти.
Всем сердцем, всей душой то понимаю,
но много лишнего – телодвижений, поз.
И всё ж я ощущаю: прорастаю!..
А он, Сергей Губерначук, пророс.
Ольга Диденко-Шипкова,
15 декабря 2019 г.
Контекст : "Мозаика", с. 43
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
