Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
В яру синіє звабно ранок, -
Стрекоче сойка в унісон
Веселим наспівам веснянок.
Де тче павук сріблясту нить,
Сховавши працю від загалу, -
Шугають протяги щомить
Поміж цвітіннями конвалій.
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Мне хочется постичь…
откуда вы пришли,
такие острые отрывки вне души.
Ведь я ни разу и не смел спросить,
зачем на этом свете нужно жить?
Я за туманом отстаю от вас,
смешно устраивая древний реверанс.
Я понял лишь одно –
не суждено.
Но если суждено, то не дано.
И в эту ночь я ожидаю смерть.
Но видит Бог, что мне не умереть.
23 ноября 2013 г., Киев
"…смешно устраивая древний реверанс.
Я понял лишь одно –
не суждено…"
Сергей Губерначук
И мне реверансы давно надоели.
Они ни к чему здесь, они не при деле.
Они только вежливость, лишь комплимент.
Я реверансирую в этот момент…
Зачем перед Вами сейчас приседаю?
Я ниже и так… И об этом я знаю.
И мне не подняться до Ваших высот…
И силой теченья меня вниз несёт…
Но я приседаю пред Вами смешно…
Всё ж Ваше величье понять мне дано…
Величье поэта, ушедшего в Небо…
А что реверанс?.. В нём ни смысла, ни хлеба…
Ольга Диденко-Шипкова,
15 декабря 2019 г.
______________________________
"И в эту ночь я ожидаю смерть.
Но видит Бог, что мне не умереть."
Сергей Губерначук
Бог смерти в этот мир не посылает…
Он вызов к нашей новой жизни шлёт.
Душа поэта это понимает…
О том душа поэта и поёт.
Что вызов – через смерть, то не оспорить…
Для нас иного нет пути.
Здесь, на Земле, ещё мы споры,
раскрыться в Небе нам и прорасти.
Всем сердцем, всей душой то понимаю,
но много лишнего – телодвижений, поз.
И всё ж я ощущаю: прорастаю!..
А он, Сергей Губерначук, пророс.
Ольга Диденко-Шипкова,
15 декабря 2019 г.
Контекст : "Мозаика", с. 43
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
