Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Мне хочется постичь…
откуда вы пришли,
такие острые отрывки вне души.
Ведь я ни разу и не смел спросить,
зачем на этом свете нужно жить?
Я за туманом отстаю от вас,
смешно устраивая древний реверанс.
Я понял лишь одно –
не суждено.
Но если суждено, то не дано.
И в эту ночь я ожидаю смерть.
Но видит Бог, что мне не умереть.
23 ноября 2013 г., Киев
"…смешно устраивая древний реверанс.
Я понял лишь одно –
не суждено…"
Сергей Губерначук
И мне реверансы давно надоели.
Они ни к чему здесь, они не при деле.
Они только вежливость, лишь комплимент.
Я реверансирую в этот момент…
Зачем перед Вами сейчас приседаю?
Я ниже и так… И об этом я знаю.
И мне не подняться до Ваших высот…
И силой теченья меня вниз несёт…
Но я приседаю пред Вами смешно…
Всё ж Ваше величье понять мне дано…
Величье поэта, ушедшего в Небо…
А что реверанс?.. В нём ни смысла, ни хлеба…
Ольга Диденко-Шипкова,
15 декабря 2019 г.
______________________________
"И в эту ночь я ожидаю смерть.
Но видит Бог, что мне не умереть."
Сергей Губерначук
Бог смерти в этот мир не посылает…
Он вызов к нашей новой жизни шлёт.
Душа поэта это понимает…
О том душа поэта и поёт.
Что вызов – через смерть, то не оспорить…
Для нас иного нет пути.
Здесь, на Земле, ещё мы споры,
раскрыться в Небе нам и прорасти.
Всем сердцем, всей душой то понимаю,
но много лишнего – телодвижений, поз.
И всё ж я ощущаю: прорастаю!..
А он, Сергей Губерначук, пророс.
Ольга Диденко-Шипкова,
15 декабря 2019 г.
Контекст : "Мозаика", с. 43
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
