ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.04.18 20:19
Як на картині Сурикова* ніби -
Розкажуть про Суворова вони -
Мостом коротким з’єднані ці глиби -
Що через Альпи перехід здійснив.

Долає гори армія солдатів,
Фельдмаршал на коні із ними там.
Доводиться униз усим стрибати...

Євген Федчук
2021.04.18 19:37
Микола довго вовком на козаків дивився,
Ніяк похід до Криму пробачити не міг.
З Максимом теж не скоро з-за того помирився,
Неначе той був винен в поході більше всіх.
Ловив постійно вісті найменші з України,
Все сподівавсь, що раптом щось станеться-та

Микола Соболь
2021.04.18 17:14
Солов’ї не прокинулись в гаю.
Ще туманом окутаний ранок.
Босоноге дитинство згадаю.
Вийду кави попити на ґанок.
Спить село. І собаки поснули.
Тільки вітром колише серпанок.
Оживає у тінях минуле.
Де самотньо блукає світанок.

Петро Скоропис
2021.04.18 12:39
Пропоную вам невеличкий трактат
щодо автономности зору. Зір автономний
унаслідок залежности від об’єкта
уваги, розташованого неодмінно
зовні; саме себе око ніколи не бачить.
Звужуючись, око пливе за
кораблем, пурхає зі пташиною з гілки,
огортаєть

Іван Потьомкін
2021.04.18 09:02
Коли мова заходить про Трійцю,
то спада на думку не догмат Триєдності Бога,
що, як запевняють християнські авторитети,-
недосяжне людському розуму,
а підніжжя сімейного щастя юдейських жінок -
щонайменше трійця діток.
Оте «Пру у рву» ,
заповідане ш

Віктор Кучерук
2021.04.18 08:35
Г. С...

Мені не вгнатись за такою
В краї найкращих сподівань,
Адже ти піснею дзвінкою
Летиш в оточенні світань.
Але я став твоєю тінню
На всі небачені часи,

Сергій Губерначук
2021.04.18 08:24
Я спав на вітах бірюзових літа.
Повз мене з неба падали зірки.
Я – подих твій, я ледь помітний вітер,
якого ти не здунула з руки.

Я біля тебе.

В твоїм волоссі я заплутав крила.

Ігор Деркач
2021.04.18 08:00
Літепла до літа не буває
і тому, напевне, і того
холодно метелику до маю...
та сама кульбаба не літає,
а лише очікує його.

04/21

Олена Музичук
2021.04.18 07:55
Закортіло літепла кульбабі...
і нема метелика... йому
цього року вистачає зваби
зимової снігової баби,
а вона не відає, – чому?


Юлія Івченко
2021.04.18 07:46
плач жінко плач – глибокі твої гріхи !
їх бачив шалений світ над світом усі боги…
допоки слизькі береги ще й досі не обійшла,
допоки голубить ніч - приборкується імла.

бо небо паде у слід і совість - твій перший кат!
і те що тобі гірчить розгні

Микола Соболь
2021.04.18 05:53
Сіло на руку сонечко,
ніби подмухала мама.
Стало відразу – сонячно
цими похмурими днями.
Очі примружу від щастя,
ось вона поруч зі мною…
Мо, хоч тепер мені вдасться
неньку торкнути рукою…

Володимир Бойко
2021.04.18 00:51
Почути і побачити тебе...
Просте бажання. І нічого більше.
Коли суєтне більше не гребе
І самохіть народжуються вірші.

Коли бринить, неначе тятива,
Журлива нота приспаного болю...
З душі, мов сльози, падають слова

Оксана Лозова
2021.04.17 16:00
За Борисом ПАСТЕРНАКОМ

Слізьми розбавити чорнило,
Писати люто і навзрид
Про те, що геть усе розмило
Й весною чорною горить!

Коня! Шість гривень візникові –

Ігор Шоха
2021.04.17 15:05
Все, що маю: пенати хатні,
щирі усмішки, ямби, хореї,
ліру, Музу... а ще уві сні
спокушає мене... ахінея.

Небувале моє житіє
ще плекає нечувані мрії –
уявляю, що іноді є

Олександр Сушко
2021.04.17 08:06
Весь вік вважав, що сам собі не ворог,
Жив тихо, вчасно гамав свій обід.
Я Богом не рождався. Став учора.
Згубила мойра ниточку судьби.

За кожну думку й вчинок є розплата,
За дар творця - гірка й важка яса.
Було спочатку Слово. Крапля правди,

Сергій Губерначук
2021.04.17 07:36
Пташки уві сні
співають пісні,
веселі й сумні,
німі й голосні.

А ти – полонене,
ще юно-зелене,
не чуєш, не бачиш,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Поеми

 Божевільний маестро
(поема)
І
Насолодитися, не випити до дна,
розкішна пава, зірка промениста,
утіха жадібна, мольфарка чарівна,
заволоділа серцем піаніста.

Їй місячну сонату, п'єси дарував,
троянди чайні, кульчики, браслети.
Страшенно ревнував, хоч не було підстав,
до кожного безхатченка й поета.

Коли спускалася на місто дивна ніч,
запалювала ліхтарі зірчасті,
торкався біло-чорних клавіш піаніст,
обличчя випромінювало щастя.

Етюди птахою в розчинене вікно
злітали ввись божественно, натхненно.
Золототканої мелодії руно
стелив своїй коханій гобеленом.

І всесвіт завмирав, коли грав музикант,
душі торкнувшись пелюстком лілеї.
Лише обраниця - холодний діамант,
не розуміла музики тієї.

Сказала: "Любий, вибирай одне із двох
між пеклом й раєм, Музою й романсом.
Тебе люблю й ненавиджу, то бачить Бог,
бридку я музику, що дисонансом."

Нестямно їй було, не чула чистих нот,
багатогранних варіацій фуги.
Вальс дуже дратував, розлючував фокстрот
і не стерпівши музикант наруги,

закрив фортепіано, довгих кілька днів
воно не видавало ані звука.
Боліли пальці і маестро не стерпів -
хотів сокирою відтяти руку,

поклавши, врешті, край стражданню. А вона -
металась по кімнаті лютим звіром.
Любові обірвалася дзвінка струна,
духовна близькість зникла і довіра.

Хіба було у них споріднення? Чужі!
Два береги не з'єднані мостами.
Мелодія зворушлива в його душі
для іншої планети сонцем стане.

ІІ
Минали місяці - вервечки голубі,
полином пахли вечори духмяні.
Проходило життя в депресії, журбі
не рятувало навіть фортеп'яно.

Боявся подумки вертатися туди,
де одночасно солодко і гірко
було йому, ще до розлучення, біди.
Десь за кордоном скніла його Зірка.

Артистом працював в оркестрі провіднім,
вертався пізно у порожні стіни,
де по кутках снував старий павук окрім
журби, тоненьку нитку павутини.

Виходив на балкон і спрагло там курив,
втомившись від нудьги, буття марноти.
Впритул його будинку - лісовий масив,
дев'ятий поверх й дівчина напроти.

Її на лоджії він бачив і не раз,
вдивлялася в його сумне обличчя.
Уважно слухала, як щемно грає джаз
ця дивна незнайомка таємнича.

І знову сів за інструмент наш музикант,
перебирав дієзи і бемолі.
Ліричні витоки піднесених кантат
породжували музику любові.

Стаккато -запальний проникливий мотив -
наскрізь пронизував, бив тіло струмом.
Безжально рвав міцні кайдани самоти,
лунала пристрасна кубинська румба.

Коли звучання розчинилось в небесах,
хтось нетерпляче подзвонив у двері.
Стояла дівчина з сльозами на очах,
в руках тремтіли - сонячні гербери.

ІІІ
Вікторія була середньою на зріст,
пшеничні коси - хвилями по плечі.
Очей глибоких колір - голубий батист
тонув у віях, наче в очереті.

Замислена, природна і така жива,
як та волошка, непомітна в житі.
Від несподіванки, ковтаючи слова,
маестро запитав: "Чай будеш пити?"

За аскетичним столиком віч-на- віч вдень
удосталь не могли наговоритись,
аж поки захід сонця - золотий женьшень,
не зник раптово у кленових вітах.

Обоє не стулили у ту ніч повік -
про неї думав, а вона - про нього.
Їй так хотілося з'єднатися навік,
йому - оказій і чогось нового.

Приваблює естетів тіло молоде,
а після спілкуватися цікаво.
Любов закоханих до шлюбу поведе,
самотину - заварювати каву.

Вона шукала в ньому світ рубіновий,
роз'ятреної пісні сьоме небо.
А музиканту снився часто сніговій
і та фатальна бестія ганебна.

В болючі зимні днини катував фоно -
симфонія завершувалась форте.
Колишню жінку мав забути вже давно,
та як назло, пригадувалась вкотре.

Та сонце добре знало де йому пече,
зриває дах від болісної муки.
Підходило і тихо клало на плече,
на сиву голову тендітні руки.

Просила грати Шуберта і Дебюссі,
Шопена, Моцарта, Джузеппе Верді.
Класична музика плескалася в душі
і захлиналась птахою в акорді.

ІV
Зима ретельно чистила людські сліди,
Біліло за фіранками цнотливо.
Прозора ожеледь, кришталики слюди
на підвіконні,
"Любий, я щаслива":

Промовила Вікторія, він зашарівсь
і пригорнув до себе обережно.
За спогадом мутним розбиті ліхтарі,
у срібні скроні стукали бентежно.

Та знову бився пульс в обіймах запашних,
кохання пелюсткового спокійно.
Мов за порогом долі злої вітер стих,
торкались щемних губ вуста кармінні.

І пахло затишком, лавандою її
блискучих локонів, очей мінливих.
Він грузнув у снігах, його Мелодії,
у погляді шовкової оливи.

Жахливо розлучатися хоча б на мить,
коли розсипали креманку солі.
Та все ж прощаються, бо у Мілан летить,
весь колектив оркестру на гастролі.

Яскраві враження, божественний концерт,
приємна втома, квіти екзотичні,
готельний ресторан, дівчата на десерт -
і запахи фантазій еротичних.

За столиком напроти жіночка хмільна
когось йому нагадує, десь бачив.
Хоч мало віриться, та все ж таки - вона,
його чаклунка, божевілля, наче!

Насолодитися, не випити до дна,
Розкішна пава, Зірка промениста,
утіха жадібна, мольфарка чарівна,
заволоділа серцем піаніста.

Він підійшов до неї, поруч мовчки сів,
колишня засміялася блаженно.
"Ти звідки взявся?" - Їй не вистачало слів,
казала: " Не дивися так на мене.

А хочеш, милий, сум у пісню переллю,
по старій дружбі, майже, що задаром?"
Й вони пішли удвох без каяття жалю
у номер. Зранку зникла, мов примара.

Прокинувся і тільки ліжко обнімав,
розвіялися мрії кольорові.
Зайшовсь нервовим сміхом, Зіроньки нема
ні грошей, ні мобілки, ні любові.

V
Чомусь не спалося Вікторії в цю ніч,
безсоння малювало штучні квіти
на вистуженій шибі. Сонми протиріч
мурахами в думках. Як далі жити?

Вона раніше не кохала, в той же час,
були зв'язки до нього не тривалі.
То кидала вона, а то її. Щораз
не з'єднувався пазл, не співпадали.

А зараз все по-іншому, цвіла весна
бузком в хурделицю, мороз і зливу.
Нарешті все чудово, райдужно, вона -
закохана, окрилена, щаслива.

Він скоро прилетить, дізнається, що в них,
(згадавши усміхнулася таємно,)
дитятко з'явиться у мріях осяйних
заснула світанкова і смиренна.

Маестро відчинив замок своїм ключем,
пройшов у спальню не збудивши Віку.
Дивився на красуню сплячу, в горлі щем,
не міг собі пробачити до віку.

То ніби вперше її вгледів - запашну,
беззахисну, довірливу, наївну.
На прірву проміняв - заквітчану весну,
на злу чаклунку - милу королівну.

Пройшло чимало, як не зводячи очей
вростав у неї розтривожив рани.
Збентежений, мана, зурочення, ачей,
як міг їй зрадити? Фортепіано

відкрив...заграв...ледь чути рондо перелив.
Та музика пливла за течією
його страждань. Бельканто душу золотив
мінорною жалобою тією.


Вікторія прокинулась, маестро грав
проникливе піано - віртуозно.
В перлинній ніжності у яснині заграв
звучало дивовижне аріозо.

Навшпиньках підійшла, торкнулася ланіт,
вмить обірвавши музики намисто.
Розверзлася земля і провалився світ,
коли про зраду розповів дочиста.

Не виправдати гріх, вернутися назад,
не виплакати океани болю.
Весна перетворилася на снігопад.

- Вікторіє, даруй! Тебе неволю.

Гарячі почуття розтоплять криги сніг.
і проростуть ромашками освідчень.

- Маестро, як ти міг? Коханий, як ти міг
перетворити рай на мерзлий січень?

- Сам вирішив зізнатися, щоб поміж слів
відлунням не звучали фальші ноти.

- Чому ж свічею плавитись не захотів
у бірюзовім погляді напроти?

- Не втримає минуле у тенетах нас,
моя шляхетна білокрила пташко.

- Солодким трунком напувала повсякчас.
Жагу спокуси втамувати важко.

- Я посаджу вишневий сад твоїх надій
в якому соловей заб'ється в скерцо!

- Пробач, казкам не вірю, фантастичний мій,
не легко скалку вийняти із серця!

Зібрала речі мовчки і пішла в сльозах.
В останню мить благав не покидати.
Гримів трагічний реквієм - кохання крах,
її рапсодії любові - страта!

VІІ
Минали місяці згорьованих пісень,
і вітер полоскав дощі туманні.
Маестро, виснажений горем, кожен день
марш Мендельсона грав своїй коханій.

Ноктюрни, месси, увертюрні колажі,
пастельні, оксамитові рулади.
Міг збожеволіти, якби в його душі
не вистачало місця для відради.

Цвіла магнолія, та він не помічав,
виходив на балкон періодично,
аби угледіти її прекрасний стан
і світлий образ милого обличчя.

Та, якось кішечку побачив на краю
карнизу і перехиливсь повільно.
"Не кидайся, молю, тебе люблю... Люблю!
Вікторія кричала,
- Божевільний!

Я бачила чимало у своїм житті
від аз і буки, радощів і муки.
Бувало з Господом висіла на хресті
і воскресала у сльозах розпуки.

Але не знала, що таке любов свята -
жертовний камінь вгору не котила,
лиш тій лелеці білій сниться, висота,
в якої перебиті щастя крила.

Не пробачають горді зради і блакить
не проміняють на вуста солоні,
та поліфонія рахманна ще струмить
і б'ється щемно немовлям у лоні!

О, скільки, доле, болю, музики в мені
любові, материнської молитви.
Заграй, маестро, на обірваній струні
бо краще вмерти, ніж без тебе жити!

Один до одного летіли, мов птахи,
хай хто завгодно милосердя судить.
Любов долала на своїм шляху гріхи,
народжувала із кохання - чудо!





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-04-16 11:04:11
Переглядів сторінки твору 632
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.351 / 6  (5.240 / 5.85)
* Рейтинг "Майстерень" 5.348 / 6  (5.315 / 5.94)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.744
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.04.16 08:08
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-04-17 00:28:46 ]
Таню, ця поема - твій крок уперед на шляху поетичної майстерності. Тобі підкорився непростий жанр - поема-драма - написано дуже добре, легко читається, від першої частини до останньої зберігається інтрига - а що ж буде далі. Тобто закручений сюжет, як кажуть. Все подано в розвитку, в дії, неповторно-образно описано силу кохання. Я вражений, і як учитель, пишаюсь тобою.

Хай тобі і надалі так плідно твориться, бажаю щастя в особистому житті, здоров'я і натхнення невичерпного.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2020-04-17 07:45:29 ]
Дуже дякую, дорогий Ярославе, за зворушливі слова та високу оцінку моєї творчості! Я дуже рада, що у мене є такий наставник, як ти з чистою душею та щирим серцем, який безкорисно допомагає зростанню іншим. Дай Боже тобі нових досягнень, невичерпного натхнення, безмежного щастя, світлої любові! Обіймаю!)))