Вступ.

На межі пізньої осені і зими 2010-го прочитав роман Василя Шкляра «Залишенець» («Чорний ворон»), мусив відреагувати словом. В тексті зокрема зауважив, що який фільм можна було б зняти за мотивом роману… Кілька днів тому на одному з каналів ТБ дивився художній фільм «Чорний ворон»… Зміст роману за ці роки став ще значно актуальнішим…

Текст.

Ця книжка – потрясіння. Літературна Говерла Василя Шкляра. Написати сильніший роман буде дуже важко, майже неможливо. Давненько сучасна українська література не бачила такого чесного, правдивого, глибинного, без будь – якого пафосу художнього твору. Були свого часу створені талановиті «Ключ», «Елементал», але «Залишенець. Чорний Ворон» - вищий прояв осяяння.

Ніякої копліментарності, лише констатація тих відчуттів, думок, які переповнювали все єство після прочитання небуденної художньої подорожі в 20-ті роки ХХ століття.

Книжка про тих хлопців, які в часи найбільших потрясінь, воєн, окупацій залишаються на своїй землі, тому що рідна…

Це про тих, які фізично були знищені, але не здалися, а значить, були непереможними. Це вони стали предтечами, прелюдією потужного руху ОУН – УПА. Холодноярівці і бандерівці одного роду, одного гарту, одного розуміння та сприйняття вищих цінностей життя – «Бог і Україна», «Воля або смерть». Це вони, холодноярівці, в 1920-х, а бандерівці в 1940 – 1950-х заклали невидиму основу вже майбутніх чинів нових генерацій героїв нашого народу. Без їхньої боротьби до останнього подиху і патрона не було б і 24 серпня 1991 року. У цьому я переконаний.

Через увесь твір пронизливо прочитуються Шевченкові рядки про те, що любити Україну потрібно «во врем’я люте…». Не буває намарно відданих життів; якщо жертвують найдорожче – власне життя – за свободу, волю рідного краю.

Це наче завіт самому собі: як прийшов у цей світ народжений на землі батьків (бо Батьківщина), так у визначений Господом час маєш відійти у рідну землю, залишитися назавжди…

Заглиблюючись, сторінка за сторінкою, в сюжет роману, непомітно для себе стаєш уже не читачем, а безпосереднім учасником подій з усіма небезпеками, загрозами, які чигали на борців із Холодного Яру у ті тривожні, непрості, але водночас прекрасні роки. А який художній фільм міг би з’явитися за мотивами «Залишенця»!

Понад сім десятиліть у голови упокорених нащадків борців і статистів вкладали думку, що то були убивці, горлорізи, бандити… Так, вони і вбивали, і нищили, але кого? На прапорі чорного кольору було викарбовано: «Воля України або смерть». Це ті хлопці, які вели війну за ідею вільної України на своїй землі – і цим сказано все.

Необхідно поставити наголос і на тому, що автор чітко окреслив ту війну як московсько – українську, аж ніяк не громадянську. Ох, як же бракує в сучасних творах сильних осіб та ще й патріотів! Чорний Ворон – незламний, непродажний, таких не вистачає й у наш час. Він із тих, кого можна назвати рушієм історичних подій.

Якщо уважно поглянути на світлини В. Шкляра, чи не нагадує він нам одного з козаків – характерників, який потрапив у ХХІ вік і приніс призабуті і втрачені скарби: тверду вдачу, лицарськість, зневагу до смерті? Обличчя Василя наче обвіяне вітрами життєвих змагань. Отож не виникає сумніву, що автор роману також залишенець, бо за будь – яких обставин залишився б на рідній землі.

Україна потребує та, власне, завжди потребувала залишенців. Яке дивовижно прекрасне слово! Бо хто ж виборюватиме краще завтра «як синам, хоч не собі», окрім нас самих?

Відгукніться, залишенці…

Андрій Будкевич (Буткевич).

*Цей текст був опублікований у Всеукраїнському тижневику «ШЛЯХ ПЕРЕМОГИ» №51(2948); 22 грудня 2010 року.