
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
2025.10.22
12:10
Ну як перекричать тисячоліття?
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
2025.10.22
09:35
Замовкло все поволі і повсюди, -
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
2025.10.21
22:02
Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
2025.10.21
21:58
Те, що в рядок упало
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
2025.10.21
21:37
Страждає небо, згадуючи літо,
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
2025.10.21
21:01
Сценка із життя
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
2025.10.21
19:36
Не знаю чому? —
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
2025.10.21
11:40
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
2025.10.21
06:46
Яскраве, шершаве і чисте,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
2025.10.21
00:08
Підшаманив, оновив
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
2025.10.20
22:13
Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
2025.10.20
15:07
Вуальна осінь небо сумом прикривала,
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
2025.10.20
11:48
У водограї бавились веселки:
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
2025.10.20
11:20
Не бачив ще, ні Риму я, ні Лондона,
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
EXEGI MONUMENTUM
– Никогда не думал, – догнал меня во время вечерней прогулки один из знакомых, – чтобы стихи так быстро становились действительностью во сне...
Не прекращая ходьбы, мы начали подниматься по крутой лестнице, преодолев последнюю ступеньку, отдышались немного, и только после этого мой спутник продолжил свой рассказ.
– Прочитал мне приятель стихотворение о том, что, дескать, каждому хотя бы раз в жизни нужно представить себя на пьедестале.
– Зачем? - не удержался я.
– А затем, по мнению автора, чтобы после этого делать все, чтобы тебе и в самом деле полагался памятник.
– А знаешь, в этом что-то есть.
– Вот и я подумал так же.
– Но при чем тут сон? Неужто и в самом деле ты стал памятником? – бросил я и еле удержался от смеха, представив своего спутника, немолодого уже и лысого толстяка, на пьедестале.
– Вот именно.
– Но как ты чувствовал себя, вдыхая воздух славы?
– Не спрашивай...
Он сделал паузу, как бы приводя свои эмоции в равновесие, а затем продолжал:
– Стою, значит, я, бронзовый, эдак метров под пять. Какой там текст внизу, прочитать, понятное дело, не могу. Но вижу, что молодожены возлагают цветы к моему подножью. Группы туристов останавливаются и экскурсовод что-то повествует о моей необычной жизни. Хоть и не все долетает до ушей, но даже от услышанного становится как-то неловко. Особенно, когда туристы время от времени посматривают вверх, как бы сверяя слова экскурсовода с моим образом.
Все бы ничего, если бы солнце не касалось лысины. Недотепа скульптор забыл, что я в любую погоду привык одевать кепку. Не обошла меня и гроза всех памятников – голуби. Что эти посланцы Ноя только не вытворяют на моей верхотуре. Ну, скребут когтями – это еще ничего. В экстазе как-никак. Но когда под занавес оправляются, иногда засирая даже глаза, тут уж хочется взреветь. И все же нахожу утешение в том, что, слава Б-гу, стою в центре города, а не в горах, где парят орлы да ястребы.
Это днем. А ночью – не лучше.
То какой-то пьяница решил исправить малую нужду и, ухватясь за полу папарацки, начал поливать мои стопы будто из брандспойта.
То какие-то не то художники-авангардисты, не то недоучки маляры решили оставить свои автографы.
А то как-то заявляется троица подозрительных типов. Два становятся на “шухере”, посматривая по сторонам, а третий с набором инструментов устремляется к памятнику. Осмотрел меня с близкого расстояния. И в ночном безмолвии донеслось до моих ушей:
“Что-то уж больно соцреализмом попахивает от тебя, папаша. Ну, ничего. Приблизим пока что к Венере Милосской, а через недельку-другую с Б-ей помощью да при попустительстве стражей порядка поднимем чуток к раннему христианству – к Иоанну Крестителю, например”.
Вынимает этот новоявленный реставратор ножовку и примеряет, где бы получше ампутировать мои руки. ”Это как же, – проносится в моем побронзовевшем мозгу, – буду стоять сначала с культями, а потом и вовсе без головы? Да ни за что!”
Обливаюсь холодным потом, но все же пытаюсь поднять свои пока что целые тяжеленные ручища, чтобы опустить их на голову поганца. И, представь себе, удается. С грохотом он падает вниз, а его сподручники в ужасе улетучиваются. И громовым голосом, от которого задрожали близлежащие дома, кричу вдогонку убегающим:
– Так вам и надо, ворюги!
И тут уже не во сне, а в полудреме слышу, как кто-то толкает меня в бок.
– Ты с кем это воюешь, оглашенный? – кричит жена. – Мне же рано вставать, а ты орешь во всю ивановскую.
Не стал я ни оправдываться, ни пересказывать свой кошмарный сон. Но с тех пор перестал читать на ночь. Не только “ужастики”, но даже, казалось бы, безобидные стихи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
EXEGI MONUMENTUM
– Никогда не думал, – догнал меня во время вечерней прогулки один из знакомых, – чтобы стихи так быстро становились действительностью во сне...
Не прекращая ходьбы, мы начали подниматься по крутой лестнице, преодолев последнюю ступеньку, отдышались немного, и только после этого мой спутник продолжил свой рассказ.
– Прочитал мне приятель стихотворение о том, что, дескать, каждому хотя бы раз в жизни нужно представить себя на пьедестале.
– Зачем? - не удержался я.
– А затем, по мнению автора, чтобы после этого делать все, чтобы тебе и в самом деле полагался памятник.
– А знаешь, в этом что-то есть.
– Вот и я подумал так же.
– Но при чем тут сон? Неужто и в самом деле ты стал памятником? – бросил я и еле удержался от смеха, представив своего спутника, немолодого уже и лысого толстяка, на пьедестале.
– Вот именно.
– Но как ты чувствовал себя, вдыхая воздух славы?
– Не спрашивай...
Он сделал паузу, как бы приводя свои эмоции в равновесие, а затем продолжал:
– Стою, значит, я, бронзовый, эдак метров под пять. Какой там текст внизу, прочитать, понятное дело, не могу. Но вижу, что молодожены возлагают цветы к моему подножью. Группы туристов останавливаются и экскурсовод что-то повествует о моей необычной жизни. Хоть и не все долетает до ушей, но даже от услышанного становится как-то неловко. Особенно, когда туристы время от времени посматривают вверх, как бы сверяя слова экскурсовода с моим образом.
Все бы ничего, если бы солнце не касалось лысины. Недотепа скульптор забыл, что я в любую погоду привык одевать кепку. Не обошла меня и гроза всех памятников – голуби. Что эти посланцы Ноя только не вытворяют на моей верхотуре. Ну, скребут когтями – это еще ничего. В экстазе как-никак. Но когда под занавес оправляются, иногда засирая даже глаза, тут уж хочется взреветь. И все же нахожу утешение в том, что, слава Б-гу, стою в центре города, а не в горах, где парят орлы да ястребы.
Это днем. А ночью – не лучше.
То какой-то пьяница решил исправить малую нужду и, ухватясь за полу папарацки, начал поливать мои стопы будто из брандспойта.
То какие-то не то художники-авангардисты, не то недоучки маляры решили оставить свои автографы.
А то как-то заявляется троица подозрительных типов. Два становятся на “шухере”, посматривая по сторонам, а третий с набором инструментов устремляется к памятнику. Осмотрел меня с близкого расстояния. И в ночном безмолвии донеслось до моих ушей:
“Что-то уж больно соцреализмом попахивает от тебя, папаша. Ну, ничего. Приблизим пока что к Венере Милосской, а через недельку-другую с Б-ей помощью да при попустительстве стражей порядка поднимем чуток к раннему христианству – к Иоанну Крестителю, например”.
Вынимает этот новоявленный реставратор ножовку и примеряет, где бы получше ампутировать мои руки. ”Это как же, – проносится в моем побронзовевшем мозгу, – буду стоять сначала с культями, а потом и вовсе без головы? Да ни за что!”
Обливаюсь холодным потом, но все же пытаюсь поднять свои пока что целые тяжеленные ручища, чтобы опустить их на голову поганца. И, представь себе, удается. С грохотом он падает вниз, а его сподручники в ужасе улетучиваются. И громовым голосом, от которого задрожали близлежащие дома, кричу вдогонку убегающим:
– Так вам и надо, ворюги!
И тут уже не во сне, а в полудреме слышу, как кто-то толкает меня в бок.
– Ты с кем это воюешь, оглашенный? – кричит жена. – Мне же рано вставать, а ты орешь во всю ивановскую.
Не стал я ни оправдываться, ни пересказывать свой кошмарный сон. Но с тех пор перестал читать на ночь. Не только “ужастики”, но даже, казалось бы, безобидные стихи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію