Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.26
11:35
Хто на кого… проти кого…
Я навпроти, я за вас
Ви за мене і за Бога.
Я не проти, зробим пас.
А, ворота?.. Спільна квота.
Мій відрізок — мій ґешефт.
Хтось питає, чути: - Хто там?
«Хто» — той самий рикошет…
Я навпроти, я за вас
Ви за мене і за Бога.
Я не проти, зробим пас.
А, ворота?.. Спільна квота.
Мій відрізок — мій ґешефт.
Хтось питає, чути: - Хто там?
«Хто» — той самий рикошет…
2025.12.26
09:27
Білий сніг - шепіт чорної ночі,
Безголоса симфонія грудня.
Несміливо сказати щось хоче
Тихий спогад - поламана лютня.
Німота безпорадної тиші.
Ніч мене, мов дитину гойдає.
Але руки святі, найрідніші
Безголоса симфонія грудня.
Несміливо сказати щось хоче
Тихий спогад - поламана лютня.
Німота безпорадної тиші.
Ніч мене, мов дитину гойдає.
Але руки святі, найрідніші
2025.12.25
18:48
Все хваляться по світу москалі,
Як героїчно предки воювали,
Як ворогів усіх перемагали.
Нема, мовляв, сильніших на землі,
Ніж москалі. І носяться із тим.
Роти всім «русофобам» закривають,
Які москальську «правду» не сприймають.
Уже всі вуха просвис
Як героїчно предки воювали,
Як ворогів усіх перемагали.
Нема, мовляв, сильніших на землі,
Ніж москалі. І носяться із тим.
Роти всім «русофобам» закривають,
Які москальську «правду» не сприймають.
Уже всі вуха просвис
2025.12.25
14:53
Феєричне колесо Ярила
покотило знову до весни,
тогою сріблястою укрило
ясла, де у сонмі таїни
народила Сина Діва-мати,
але людям нині не до свята.
На святій і праведній землі
убивають віру москалі
покотило знову до весни,
тогою сріблястою укрило
ясла, де у сонмі таїни
народила Сина Діва-мати,
але людям нині не до свята.
На святій і праведній землі
убивають віру москалі
2025.12.25
14:03
Я іду крізь незміряне поле
Несходимих і вічних снігів.
Я шукаю вселенської волі,
Що не має стійких берегів.
Ген далеко у полі безмежнім
Постає споважнілий монах.
Він здолав маяки обережні
Несходимих і вічних снігів.
Я шукаю вселенської волі,
Що не має стійких берегів.
Ген далеко у полі безмежнім
Постає споважнілий монах.
Він здолав маяки обережні
2025.12.25
09:09
Різдвяна зірочка ясніє
Понад оселями в імлі
І подає усім надію
На мир та радість на землі.
Вона одна з небес безкраїх
До нас з'явилася смерком
І крізь густу імлу вітає
Своїм світінням із Різдвом.
Понад оселями в імлі
І подає усім надію
На мир та радість на землі.
Вона одна з небес безкраїх
До нас з'явилася смерком
І крізь густу імлу вітає
Своїм світінням із Різдвом.
2025.12.25
08:06
Замерехтіли трояндові свічі,
Мов розлились аромати весни.
Ти подивилася ніжно у вічі,
Мов пелюстками усипала сни.
ПРИСПІВ:
Вечір кохання, вечір кохання,
Іскри, як зорі, летіли увись,
Мов розлились аромати весни.
Ти подивилася ніжно у вічі,
Мов пелюстками усипала сни.
ПРИСПІВ:
Вечір кохання, вечір кохання,
Іскри, як зорі, летіли увись,
2025.12.24
21:29
Сказав туристу футурист:
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
2025.12.24
15:51
Безсніжна зима. Беззмістовний мороз.
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
2025.12.24
14:40
Ти бачив те, небачене ніким…
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
2025.12.24
12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Папуги шаленого Віссаріона
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати в пресі.
І ось, коли виповнилось 200 років з дня народження «шаленого Віссаріона», вдався до того, що в далекі тепер студентські роки було сховано од нас поборниками братання народів.
...1846 року разом з відомим актором Михайлом Щепкіним Бєлінський поїхав в Україну і протягом кількох місяців одвідав чимало міст і сіл.
«Верст за 30 до Харькова я увидел Малороссию, хотя еще и помешанную с грязным москальством. Избы хохлов похожи на домики фермеров – чистота и красивость неописанны,- пише Віссаріон дружині.- Вообрази, что украинский борщ есть не что иное, как зеленый суп (только с курицею или бараниною и заправленным салом), а о борще с сосисками и ветчиной хохлы и понятия не имеют. Суп этот они готовят превкусно и донельзя чисто. И это мужики! Другие лица, смотрят иначе – эти очень милы, тогда как на русских смотреть нельзя – хуже и гаже свиней» .
Такою, борщівною, бачилась Україна російському демократу. Власне, так він не називав її ніколи. Більше того, заперечував саме існування як держави зі своєю історією: «Малороссия никогда не была государством, следственно, и истории, в строгом значении этого слова, не имела. История Малороссии есть - не более, как эпизод из царствования царя Алексея Михайловича. История Малороссии – это побочная река, впадающая в большую реку русской истории. Малороссияне всегда были племенем и никогда не были народом, а тем менее – государством…Так называемая Гетьманщина и Запорожье нисколько не были ни республиками, ни государством, а были какою-то странною общиною на азиатский манер» .
Сьогоднішні папуги, щоправда, не наважуються паплюжити святиню українського народу – Великого Кобзаря, а от їхній речник не соромився сказати те, що було на думці й діях царського двору.
«Вы помните,- сповідувався Бєлінський в пам’ятному нам1847 році в листі до Павла Анненкова,- что верующий друг мой говорил мне, что верит, что Шевченко – человек достойный и прекрасный. Вера делает чудеса – творит людей из ослов и дубин, стало быть, она может и из Шевченки сделать, пожалуй, мученика свободы. Но здравый смысл в Шевченке должен видеть осла, дурака и подлеца, а сверх того горького пьяницу, любителя горелки по патриотизму хохлацкому. Этот хохлацкий радикал написал два пасквиля на государя императора – один на государя императора, другой на государыню императрицу...Я не читал этих пасквилей, и никто из моих знакомых их не читал (что, между прочим, доказывает, что они нисколько не злы, а только плоски и глупы), но уверен, что пасквиль на императрицу должен быть возмутительно гадок по причине, о которой я уже говорил. Шевченку послали на Кавказ солдатом. Мне не жаль его, будь я его судьею, я сделал бы не меньше. Я питал личную вражду к такого рода либералам. Одна скотина из хохлацких либералов, некто Кулиш (-экая свинская фамилия!) в «Звездочке», иначе называемой ...журнале, который издает Ишимова для детей, напечатал историю Малороссии, где сказал, что Малороссия или должна отторгнуться от России или погибнуть...Вот что делают эти скоты, безмозглые либералишки. Ох, эти мне хохлы! Ведь бараны, а либеральничают во имя галушек и вареников со свиным салом...»
У полеміці з редакцією часопису «Маяк» несамовитий Віссаріон намагається довести, що й Гайдамаки» Тараса Шевченка «несмотря на обилие самых вульгарных и площадных слов и выражений, лишены простоты вымысла и рассказа, наполнены вычурами и замашками, свойственными всем плохим пиитам,- часто нисколько не народны, хотя и подкрепляются ссылками на историю, песни и предания,- и, следовательно, по всем этим причинам – они непонятны простому народу и не имеют в себе ничего симпатизирующего».
А на закінчення варто навести пророцтво шаленого Віссаріона щодо Росії: «Завидую внукам и правнукам нашим, которым суждено видеть Россию в 1940 году, стоящую во главе образованного мира, дающую законы и науке и искусству и принимающую благоговейную дань уважения от всего просвещенного человечества».
Як-то кажуть, і сміх, і гріх з цього пророцтва, бо Росія 1940 року вже під новою назвою – Союз радянських соціалістичних республік -, перетворилася на ще гіршу тюрму народів, а нині в намірі відтворити недавнє минуле, посягнувши поки що на територіальну цілісність Украни, викликає тільки огиду й зненависть усього цивілізованого світу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Папуги шаленого Віссаріона
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати в пресі.
І ось, коли виповнилось 200 років з дня народження «шаленого Віссаріона», вдався до того, що в далекі тепер студентські роки було сховано од нас поборниками братання народів.
...1846 року разом з відомим актором Михайлом Щепкіним Бєлінський поїхав в Україну і протягом кількох місяців одвідав чимало міст і сіл.
«Верст за 30 до Харькова я увидел Малороссию, хотя еще и помешанную с грязным москальством. Избы хохлов похожи на домики фермеров – чистота и красивость неописанны,- пише Віссаріон дружині.- Вообрази, что украинский борщ есть не что иное, как зеленый суп (только с курицею или бараниною и заправленным салом), а о борще с сосисками и ветчиной хохлы и понятия не имеют. Суп этот они готовят превкусно и донельзя чисто. И это мужики! Другие лица, смотрят иначе – эти очень милы, тогда как на русских смотреть нельзя – хуже и гаже свиней» .
Такою, борщівною, бачилась Україна російському демократу. Власне, так він не називав її ніколи. Більше того, заперечував саме існування як держави зі своєю історією: «Малороссия никогда не была государством, следственно, и истории, в строгом значении этого слова, не имела. История Малороссии есть - не более, как эпизод из царствования царя Алексея Михайловича. История Малороссии – это побочная река, впадающая в большую реку русской истории. Малороссияне всегда были племенем и никогда не были народом, а тем менее – государством…Так называемая Гетьманщина и Запорожье нисколько не были ни республиками, ни государством, а были какою-то странною общиною на азиатский манер» .
Сьогоднішні папуги, щоправда, не наважуються паплюжити святиню українського народу – Великого Кобзаря, а от їхній речник не соромився сказати те, що було на думці й діях царського двору.
«Вы помните,- сповідувався Бєлінський в пам’ятному нам1847 році в листі до Павла Анненкова,- что верующий друг мой говорил мне, что верит, что Шевченко – человек достойный и прекрасный. Вера делает чудеса – творит людей из ослов и дубин, стало быть, она может и из Шевченки сделать, пожалуй, мученика свободы. Но здравый смысл в Шевченке должен видеть осла, дурака и подлеца, а сверх того горького пьяницу, любителя горелки по патриотизму хохлацкому. Этот хохлацкий радикал написал два пасквиля на государя императора – один на государя императора, другой на государыню императрицу...Я не читал этих пасквилей, и никто из моих знакомых их не читал (что, между прочим, доказывает, что они нисколько не злы, а только плоски и глупы), но уверен, что пасквиль на императрицу должен быть возмутительно гадок по причине, о которой я уже говорил. Шевченку послали на Кавказ солдатом. Мне не жаль его, будь я его судьею, я сделал бы не меньше. Я питал личную вражду к такого рода либералам. Одна скотина из хохлацких либералов, некто Кулиш (-экая свинская фамилия!) в «Звездочке», иначе называемой ...журнале, который издает Ишимова для детей, напечатал историю Малороссии, где сказал, что Малороссия или должна отторгнуться от России или погибнуть...Вот что делают эти скоты, безмозглые либералишки. Ох, эти мне хохлы! Ведь бараны, а либеральничают во имя галушек и вареников со свиным салом...»
У полеміці з редакцією часопису «Маяк» несамовитий Віссаріон намагається довести, що й Гайдамаки» Тараса Шевченка «несмотря на обилие самых вульгарных и площадных слов и выражений, лишены простоты вымысла и рассказа, наполнены вычурами и замашками, свойственными всем плохим пиитам,- часто нисколько не народны, хотя и подкрепляются ссылками на историю, песни и предания,- и, следовательно, по всем этим причинам – они непонятны простому народу и не имеют в себе ничего симпатизирующего».
А на закінчення варто навести пророцтво шаленого Віссаріона щодо Росії: «Завидую внукам и правнукам нашим, которым суждено видеть Россию в 1940 году, стоящую во главе образованного мира, дающую законы и науке и искусству и принимающую благоговейную дань уважения от всего просвещенного человечества».
Як-то кажуть, і сміх, і гріх з цього пророцтва, бо Росія 1940 року вже під новою назвою – Союз радянських соціалістичних республік -, перетворилася на ще гіршу тюрму народів, а нині в намірі відтворити недавнє минуле, посягнувши поки що на територіальну цілісність Украни, викликає тільки огиду й зненависть усього цивілізованого світу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
