Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.12
06:37
СПАЛАХ ДРУГИЙ. «СТУПАЙ, СЕСТРО, НА БІЛЕ ПОЛОТНО…»
За вузьким вікном-бійницею монастиря Адмонта невситима різдвяна віхола на мить затихла, лишаючи по собі важку, липку тишу. У кутку келії сестра Беата беззвучно, мов тінь, підійшла до столу, щоб замінит
2026.07.11
21:12
Це, донечко моя, випробування.
Це так тебе спитує світ падкий -
чи не розбудеш гніву, чи дурману,
чи блекоти не висієш таки
на плесах тих, де так було привітно -
а ближче глянеш - то гієнне дно.
Моя лелітко, ясочко, мудрине,
Це так тебе спитує світ падкий -
чи не розбудеш гніву, чи дурману,
чи блекоти не висієш таки
на плесах тих, де так було привітно -
а ближче глянеш - то гієнне дно.
Моя лелітко, ясочко, мудрине,
2026.07.11
20:27
Де ви нащадки богів?-
Є ще між вами сміливці
В темряві давніх світів
Там, де блукає Тіфон?
Знати про тще наперед,
Чи пронестися таємно,
Кучері долі змастив,
Є ще між вами сміливці
В темряві давніх світів
Там, де блукає Тіфон?
Знати про тще наперед,
Чи пронестися таємно,
Кучері долі змастив,
2026.07.11
19:32
Мокре зникає шосе
В матриці сірих зон.
Все, що було, не все.
Сон це чи полігон?
Віддаль між нами росте.
Тіні дрижать на склі.
Місто німе й пусте
Гасне в мазутній млі.
В матриці сірих зон.
Все, що було, не все.
Сон це чи полігон?
Віддаль між нами росте.
Тіні дрижать на склі.
Місто німе й пусте
Гасне в мазутній млі.
2026.07.11
18:21
Гуляє тиша опівнічним містом,
Вогні зірниць ясніші кришталю, -
Усе навколо невичерпним змістом
Наповнює поезію мою.
Вчуваюся, вглядаюся, радію
І подумки наспівую мотив
Тієї пісні, що зродив, як мрію,
Високого піднесення порив.
Вогні зірниць ясніші кришталю, -
Усе навколо невичерпним змістом
Наповнює поезію мою.
Вчуваюся, вглядаюся, радію
І подумки наспівую мотив
Тієї пісні, що зродив, як мрію,
Високого піднесення порив.
2026.07.11
13:27
Я не марную час у муках,
А плавлю в зливок золотий.
У неповторних ніжних звуках
Рушають рятівні плоти.
Переливаю час в новітній
Прозорий дорогий алмаз.
І візерунками на вікнах
Постане вірш у певний час.
А плавлю в зливок золотий.
У неповторних ніжних звуках
Рушають рятівні плоти.
Переливаю час в новітній
Прозорий дорогий алмаз.
І візерунками на вікнах
Постане вірш у певний час.
2026.07.11
13:19
пригадував як падав дощ
в містечку де потворні лиця
чи невиразні все одно
нема на кого подивиться
книгарень там чи кінозалів
так само не знайти хоча
кіоск був при автовокзалі
із назвою союзпечать
в містечку де потворні лиця
чи невиразні все одно
нема на кого подивиться
книгарень там чи кінозалів
так само не знайти хоча
кіоск був при автовокзалі
із назвою союзпечать
2026.07.11
09:22
У холодних кам’яних стінах австрійського монастиря Адмонта догорають останні години життя Анастасії Ярославни – середульшої доньки Ярослава Мудрого та колишньої королеви Угорщини. За вікном лютує груднева ніч, ніч під Різдво 1074-го року Божого, а в напів
2026.07.10
21:34
Поїдем до кінотеатрів
Тебе лишу я у Вімпі-барі
Ти кажеш, це усе угарно
О, тільки не мочи
Зі сценою в Кузена Джекі
Пляшки хай позбира оце і
Окуляри розігне
Тебе лишу я у Вімпі-барі
Ти кажеш, це усе угарно
О, тільки не мочи
Зі сценою в Кузена Джекі
Пляшки хай позбира оце і
Окуляри розігне
2026.07.10
19:57
Пливе Земля –
всього живого човник,
і важко їй
у нелюдстві людей
не шкірою –
душею чорних
індус то,
християнин,
всього живого човник,
і важко їй
у нелюдстві людей
не шкірою –
душею чорних
індус то,
християнин,
2026.07.10
15:48
Розкололося літо на дві половини,
Поміж ними застигла непрохана мряка.
Ігноруємо часто приховані знаки
І у затишок свій гучно кличемо зміни.
Перша - ніжно-зелена, яскрава, невинна,
Друга - тьмяно-зневірена, кольору хакі.
Розкололося літо на дві по
Поміж ними застигла непрохана мряка.
Ігноруємо часто приховані знаки
І у затишок свій гучно кличемо зміни.
Перша - ніжно-зелена, яскрава, невинна,
Друга - тьмяно-зневірена, кольору хакі.
Розкололося літо на дві по
2026.07.10
13:21
У снігах безконечних потоне
Те, що ми заховали в собі.
Так серцевий надірваний тонус
Допоможе комусь в боротьбі.
У снігах ми ховаємо звуки,
Ті, що небом даровані нам,
І важкі та нескорені муки,
Те, що ми заховали в собі.
Так серцевий надірваний тонус
Допоможе комусь в боротьбі.
У снігах ми ховаємо звуки,
Ті, що небом даровані нам,
І важкі та нескорені муки,
2026.07.10
12:37
незнамо де на шальках
і серце і душа
немає ані шпарки
у проливних дощах
а в медіаетері
гармидер і сумбур
чи віддчиняти двері
чи вірити в судьбу
і серце і душа
немає ані шпарки
у проливних дощах
а в медіаетері
гармидер і сумбур
чи віддчиняти двері
чи вірити в судьбу
2026.07.10
07:03
На відміну від борщу,
В щах лиш губи полощу,
Бо лякаюсь кислу страву
В шлунок ложкою відправить.
Ця кислюща рідина
Впасти змушує слона
І помалу, щохвилини
Робить злішою людину...
В щах лиш губи полощу,
Бо лякаюсь кислу страву
В шлунок ложкою відправить.
Ця кислюща рідина
Впасти змушує слона
І помалу, щохвилини
Робить злішою людину...
2026.07.09
23:07
2026.07.09
22:48
Во ім’я Вищого Життя, слава горньому Світлу!
Я – пастир, що любить свою отару. Пасу я овець і ягнят, на своїх плечах ношу їх. Огороджені володіння мої, і вівці не відходять від посовища за огорожею. Не веду їх до берега моря, щоби вони не побачили виру
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Папуги шаленого Віссаріона
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати в пресі.
І ось, коли виповнилось 200 років з дня народження «шаленого Віссаріона», вдався до того, що в далекі тепер студентські роки було сховано од нас поборниками братання народів.
...1846 року разом з відомим актором Михайлом Щепкіним Бєлінський поїхав в Україну і протягом кількох місяців одвідав чимало міст і сіл.
«Верст за 30 до Харькова я увидел Малороссию, хотя еще и помешанную с грязным москальством. Избы хохлов похожи на домики фермеров – чистота и красивость неописанны,- пише Віссаріон дружині.- Вообрази, что украинский борщ есть не что иное, как зеленый суп (только с курицею или бараниною и заправленным салом), а о борще с сосисками и ветчиной хохлы и понятия не имеют. Суп этот они готовят превкусно и донельзя чисто. И это мужики! Другие лица, смотрят иначе – эти очень милы, тогда как на русских смотреть нельзя – хуже и гаже свиней» .
Такою, борщівною, бачилась Україна російському демократу. Власне, так він не називав її ніколи. Більше того, заперечував саме існування як держави зі своєю історією: «Малороссия никогда не была государством, следственно, и истории, в строгом значении этого слова, не имела. История Малороссии есть - не более, как эпизод из царствования царя Алексея Михайловича. История Малороссии – это побочная река, впадающая в большую реку русской истории. Малороссияне всегда были племенем и никогда не были народом, а тем менее – государством…Так называемая Гетьманщина и Запорожье нисколько не были ни республиками, ни государством, а были какою-то странною общиною на азиатский манер» .
Сьогоднішні папуги, щоправда, не наважуються паплюжити святиню українського народу – Великого Кобзаря, а от їхній речник не соромився сказати те, що було на думці й діях царського двору.
«Вы помните,- сповідувався Бєлінський в пам’ятному нам1847 році в листі до Павла Анненкова,- что верующий друг мой говорил мне, что верит, что Шевченко – человек достойный и прекрасный. Вера делает чудеса – творит людей из ослов и дубин, стало быть, она может и из Шевченки сделать, пожалуй, мученика свободы. Но здравый смысл в Шевченке должен видеть осла, дурака и подлеца, а сверх того горького пьяницу, любителя горелки по патриотизму хохлацкому. Этот хохлацкий радикал написал два пасквиля на государя императора – один на государя императора, другой на государыню императрицу...Я не читал этих пасквилей, и никто из моих знакомых их не читал (что, между прочим, доказывает, что они нисколько не злы, а только плоски и глупы), но уверен, что пасквиль на императрицу должен быть возмутительно гадок по причине, о которой я уже говорил. Шевченку послали на Кавказ солдатом. Мне не жаль его, будь я его судьею, я сделал бы не меньше. Я питал личную вражду к такого рода либералам. Одна скотина из хохлацких либералов, некто Кулиш (-экая свинская фамилия!) в «Звездочке», иначе называемой ...журнале, который издает Ишимова для детей, напечатал историю Малороссии, где сказал, что Малороссия или должна отторгнуться от России или погибнуть...Вот что делают эти скоты, безмозглые либералишки. Ох, эти мне хохлы! Ведь бараны, а либеральничают во имя галушек и вареников со свиным салом...»
У полеміці з редакцією часопису «Маяк» несамовитий Віссаріон намагається довести, що й Гайдамаки» Тараса Шевченка «несмотря на обилие самых вульгарных и площадных слов и выражений, лишены простоты вымысла и рассказа, наполнены вычурами и замашками, свойственными всем плохим пиитам,- часто нисколько не народны, хотя и подкрепляются ссылками на историю, песни и предания,- и, следовательно, по всем этим причинам – они непонятны простому народу и не имеют в себе ничего симпатизирующего».
А на закінчення варто навести пророцтво шаленого Віссаріона щодо Росії: «Завидую внукам и правнукам нашим, которым суждено видеть Россию в 1940 году, стоящую во главе образованного мира, дающую законы и науке и искусству и принимающую благоговейную дань уважения от всего просвещенного человечества».
Як-то кажуть, і сміх, і гріх з цього пророцтва, бо Росія 1940 року вже під новою назвою – Союз радянських соціалістичних республік -, перетворилася на ще гіршу тюрму народів, а нині в намірі відтворити недавнє минуле, посягнувши поки що на територіальну цілісність Украни, викликає тільки огиду й зненависть усього цивілізованого світу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Папуги шаленого Віссаріона
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати в пресі.
І ось, коли виповнилось 200 років з дня народження «шаленого Віссаріона», вдався до того, що в далекі тепер студентські роки було сховано од нас поборниками братання народів.
...1846 року разом з відомим актором Михайлом Щепкіним Бєлінський поїхав в Україну і протягом кількох місяців одвідав чимало міст і сіл.
«Верст за 30 до Харькова я увидел Малороссию, хотя еще и помешанную с грязным москальством. Избы хохлов похожи на домики фермеров – чистота и красивость неописанны,- пише Віссаріон дружині.- Вообрази, что украинский борщ есть не что иное, как зеленый суп (только с курицею или бараниною и заправленным салом), а о борще с сосисками и ветчиной хохлы и понятия не имеют. Суп этот они готовят превкусно и донельзя чисто. И это мужики! Другие лица, смотрят иначе – эти очень милы, тогда как на русских смотреть нельзя – хуже и гаже свиней» .
Такою, борщівною, бачилась Україна російському демократу. Власне, так він не називав її ніколи. Більше того, заперечував саме існування як держави зі своєю історією: «Малороссия никогда не была государством, следственно, и истории, в строгом значении этого слова, не имела. История Малороссии есть - не более, как эпизод из царствования царя Алексея Михайловича. История Малороссии – это побочная река, впадающая в большую реку русской истории. Малороссияне всегда были племенем и никогда не были народом, а тем менее – государством…Так называемая Гетьманщина и Запорожье нисколько не были ни республиками, ни государством, а были какою-то странною общиною на азиатский манер» .
Сьогоднішні папуги, щоправда, не наважуються паплюжити святиню українського народу – Великого Кобзаря, а от їхній речник не соромився сказати те, що було на думці й діях царського двору.
«Вы помните,- сповідувався Бєлінський в пам’ятному нам1847 році в листі до Павла Анненкова,- что верующий друг мой говорил мне, что верит, что Шевченко – человек достойный и прекрасный. Вера делает чудеса – творит людей из ослов и дубин, стало быть, она может и из Шевченки сделать, пожалуй, мученика свободы. Но здравый смысл в Шевченке должен видеть осла, дурака и подлеца, а сверх того горького пьяницу, любителя горелки по патриотизму хохлацкому. Этот хохлацкий радикал написал два пасквиля на государя императора – один на государя императора, другой на государыню императрицу...Я не читал этих пасквилей, и никто из моих знакомых их не читал (что, между прочим, доказывает, что они нисколько не злы, а только плоски и глупы), но уверен, что пасквиль на императрицу должен быть возмутительно гадок по причине, о которой я уже говорил. Шевченку послали на Кавказ солдатом. Мне не жаль его, будь я его судьею, я сделал бы не меньше. Я питал личную вражду к такого рода либералам. Одна скотина из хохлацких либералов, некто Кулиш (-экая свинская фамилия!) в «Звездочке», иначе называемой ...журнале, который издает Ишимова для детей, напечатал историю Малороссии, где сказал, что Малороссия или должна отторгнуться от России или погибнуть...Вот что делают эти скоты, безмозглые либералишки. Ох, эти мне хохлы! Ведь бараны, а либеральничают во имя галушек и вареников со свиным салом...»
У полеміці з редакцією часопису «Маяк» несамовитий Віссаріон намагається довести, що й Гайдамаки» Тараса Шевченка «несмотря на обилие самых вульгарных и площадных слов и выражений, лишены простоты вымысла и рассказа, наполнены вычурами и замашками, свойственными всем плохим пиитам,- часто нисколько не народны, хотя и подкрепляются ссылками на историю, песни и предания,- и, следовательно, по всем этим причинам – они непонятны простому народу и не имеют в себе ничего симпатизирующего».
А на закінчення варто навести пророцтво шаленого Віссаріона щодо Росії: «Завидую внукам и правнукам нашим, которым суждено видеть Россию в 1940 году, стоящую во главе образованного мира, дающую законы и науке и искусству и принимающую благоговейную дань уважения от всего просвещенного человечества».
Як-то кажуть, і сміх, і гріх з цього пророцтва, бо Росія 1940 року вже під новою назвою – Союз радянських соціалістичних республік -, перетворилася на ще гіршу тюрму народів, а нині в намірі відтворити недавнє минуле, посягнувши поки що на територіальну цілісність Украни, викликає тільки огиду й зненависть усього цивілізованого світу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
