ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2021.10.26 14:40
З глухими стінами вела розмову —
Війнула тиша протягом услід.
Згадала, що жива, і в серце знову
впустила мрії зоряний болід.

Зібрала чорні думи у пакети,
І віднесла той мотлох на смітник.
І стала Світом, Музою поета,

Іван Потьомкін
2021.10.26 14:25
В давнину, як ще не знали ні радіо, ні телеканалів,
Двох студентів мандрівних ніч в селі застала.
Попадали хлопці в сіно і такі щасливі.
А господар:«Входьте в хату- не минути зливи».
«Про що йдеться, добродію? Зірок в небі повно...
Кому ж знаться на

Микола Дудар
2021.10.26 14:06
У прийдешньому році було безліч нових знайомств. Безліч. І лише двоє схвально відгукнулись, вцілому, про поетичну творчість. Інші, а їх сотні, зацікавлені палітрою: я - тобі, ти - мені... кудою швидше і де дешевше. Я повинен не їх, а себе. І все таки:

Олександр Сушко
2021.10.26 13:31
Невесела в пісні партитура,
Зруйнувала Єва мій барліг!
Бич кохання у руках Амура
Б'є мене по плечах навідліг

А мені ж на тижні сто годочків
Буде! Та для бога це пусте.
Скоро класти на гробок віночки,

Ніна Виноградська
2021.10.26 11:30
Народе мій, затурканий, забитий,
Скажи мені, а де кістки далеких
Героїв наших, що вмирали в битвах
За тебе, крізь віків шалений клекіт?

Я хочу знати, де вони, могили,
Хмельницького, Волошина, Мазепи,
Виговського і Полуботка? Сили

Ярослав Чорногуз
2021.10.26 11:07
Усміхнувся нам багряний ранок,
Сяє день привітно золотий.
Не ревнуй до осені, кохана,
Я люблю природу, як і ти.

Кажуть, Осінь — то вродлива пані,
Промайнув у гаї силует.
Може, то наснилась на світанні

Микола Соболь
2021.10.26 05:57
Не порівнюй заметілі
вони різні у зими
на вікні малюнки лілій,
сірі з бовдурів дими,
шапки на лелечих гніздах,
на калині снігоцвіт…
ні проходу, ні під’їзду
до коханої воріт.

Ярослав Чорногуз
2021.10.25 21:28
Уже в саду холоднувато,
Хоч сяє ніжність золота.
Все менше сонце зігрівати
Спроможне жовтого листа.

А він зіщулився і пада,
І сумно шурхотить з-під ніг...
Недовга осені ця влада,

Ніна Виноградська
2021.10.25 17:57
Облітають листочки
Із Франкового дуба.
Неба синя сорочка
Виглядає так любо.
Жовтим листом опалим
Тихий грається вітер.
Від святкового шалу
Обнімаються віти.

Ігор Шоха
2021.10.25 14:37
Уже й не намагаюсь... не умію,
явити люду небо голубе
як той поет, що ілюструє мрію,
свою любов, і віру, і надію,
а заодно, навиворіт, себе.

Іще біжу, а не лежу... не їду...
роз’їхались навколишні сусіди...

Володимир Бойко
2021.10.25 12:58
Шаліє вітер. Листя із гілля
Безповоротно долу облітає...
Їх пригортає матінка-земля,
Що породила і домів чекає.

Ні кроку вбік. Не те, аби назад –
Життєвий шлях розверстаний до милі.
За хвилю – неминучий листопад.

Олена Побийголод
2021.10.25 12:15
Із Миколи Некрасова

- Ну, як життя, мужики?
- Жито, нівроку, чимале...
Та - не без лиха таки:
ліс в тебе, пане, покрали.

Звісно, як стався наклад -

Тетяна Рибар
2021.10.25 11:01
ось і осінь осіння оса
завмирає у жовтій жоржині
а над нею небесна яса
і вітри у тонкій одежині

завівають сичать гудуть
дощові тягнуть хмари на плечах
задуди пастушеньку в дуду

Тетяна Рибар
2021.10.25 10:28
коли дивишся з високої гори
в молоці туману ти бачиш море з якого
то там то тут виринають кораблі-будинки
вітри підганяють дахи-вітрила
і марево несе їх європами
залишаючи плями на сонці

коли дивишся на високу гору

Тетяна Левицька
2021.10.25 09:56
Це трапилося в потязі… Дорга…
Один студент, щ без кохання сох,
Із полки третьої побачив раптом нги
В рожевому обрамленні панчох.

То був капрон – пори тієї фішка.
Студент цього осмислити не встиг
І без вагання закохався в ніжки,

Ігор Герасименко
2021.10.25 09:07
Подивись і подивуйся

Поглянь на кременчуцький падолист,
на двірника з граблями і лопатою.
Насипало багато. Подивись:
для нього ті, які під ноги падають –
сини дерев, природи, а по суті –
творіння рук. Листочки, що опали,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Марія Артамонова
2021.09.11

Алекс Міс
2021.07.31

Конрад Ренегат
2021.07.14

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тамара Швець (1953) / Проза

 СУМНИЙ ГУМОР МИХАЙЛА СВЄТЛОВА
ГРУСТНЫЙ ЮМОР МИХАИЛА СВЕТЛОВА
Понедельник, 20 Июня 2016 г. 23:28
Грустный юмор Михаила Светлова
Поэт Михаил Светлов, автор знаменитой «Гренады», был известен своим друзьям как человек невероятно остроумный, готовый пошутить по любому поводу. Однако за юмором Светлова всегда скрывалась грусть.
Тернистый путь в русские писатели
В своей ранней автобиографии Михаил Светлов (Шейнкман) иронически писал:
«Я, Михаил Аркадьевич Светлов, родился в 1903 году 4/17 июля. Отец — буржуа, мелкий, даже очень мелкий. Он собирал 10 знакомых евреев и создавал «Акционерное общество». Акционерное общество покупало пуд гнилых груш и распродавало его пофунтно. Разница между расходом и приходом шла на мое образование.
Знакомство с литературой произошло случайно: отец приволок в дом кучу классиков с тем, чтобы пустить бумагу на кульки для семечек. Юный Светлов охнул и договорился с отцом: сначала он читает, а потом родитель заворачивает. Так он приобщился к литературе.
И еще любил рассказывать: «В детстве я учился у меламеда. Платили ему пять рублей. И вдруг отец узнал, что в соседнем местечке берут три. Он пришел к меламеду и сказал: „Хорошо, пять так пять. Но за эти деньги обучи его русской грамоте“.
— Так я и стал, — заключал Светлов, — русским писателем».

***

Телесная арифметика
Всю жизнь Светлов был очень худым.
— У всех телосложение, — жаловался он, — а у меня — теловычитание.

***

Без лишнего — никак
На юбилее Михаила Светлова было оглашено письмо отсутствовавшего Вениамина Каверина, в котором он, в частности, писал: «Я завидую не только таланту Светлова, но и его удивительной скромности. Он, как никто, умеет довольствоваться необходимым».
— Мне не нужно ничего необходимого, — пожал плечами Светлов, — но я не могу обойтись без лишнего.

***


Одно стихотворение — за полгода
— Об одном стихотворении, — рассказывал Михаил Светлов, — можно сказать, что я работал над ним более полугода. Это было летом. Я проснулся. Пришла рифма. Бумаги под рукой не оказалось, и я стал писать на перекидном календаре. Писал, зачеркивал, снова писал... Под утро, когда стихотворение было закончено, смотрю — уже декабрь!

Язвительность — не единственное оружие сатиры. Не всегда лекарство действует путем уколов. Иногда его просто принимают внутрь.
***
Действенная угроза
Светлов сделал подборку переводов молдавских поэтов для кишиневского издательства. С гонораром случилась большая задержка. Устав ждать, Михаил Аркадьевич послал в издательство угрожающую телеграмму: «В случае невыплаты денег в ближайшее время я переведу ваших поэтов обратно на молдавский». Гонорар прислали на следующий день телеграфом.

***

Репутацию не пропьешь
Светлов постоянно пребывал в состоянии легкого опьянения. О причине своего пристрастия к алкоголю он рассказывал так. Во второй половине 20-х годов его вызвали в ГПУ и предложили быть осведомителем, разумеется, под красивым предлогом «спасения революции от врагов». Светлов отказался, сославшись на то, что он тайный алкоголик и не умеет хранить тайны. Из ГПУ он прямиком направился в ресторан «Арагви», где сделал все, чтобы выйти оттуда на бровях.
— С той поры, — говорил Светлов, — мне ничего не оставалось делать, как поддерживать эту репутацию.

***

На передовой
Литературовед Борис Бялик рассказывает такой эпизод.
Во время войны они с Михаилом Светловым были на передовой. Светлов читал бойцам стихи. Начался воздушный налёт. Бомбы падали близко, но никто не ушёл в укрытие. Светлов дочитал стихотворение до конца. К счастью, всё окончилось благополучно, и никто не пострадал.
Бялик спросил его:
— Неужели тебе не было страшно?
— Нет! — ответил Михаил Аркадьевич. — Но я заметил, что в моём стихотворении есть длинноты.

***

Туристическое агентство «Красная армия»
После войны, по подсказке КГБ, Светлову не разрешали выезжать за границу, ссылаясь на то, что он пьет и что у него нет «международного опыта». Узнав, откуда ветер дует, поэт рассмеялся: «Там забыли, что я однажды уже был за границей — вместе с Красной Армией дошел до Берлина».



svetlov-1.jpg

Шарж М. Игина на Михаила Светлова


Русская проза и еврейские стихи
При обсуждении повести Казакевича «Звезда» писательница А. сказала:
— Удивительно! Говорят, раньше он писал посредственные еврейские стихи, а теперь у него великолепная русская проза.
— Дорогая, — ответил ей Светлов, — не перейти ли тебе на еврейские стихи?

***

Рожденный ползать
Принимали в Союз писателей поэта, человека малоспособного, но пробивного. Светлов высказался против. Кто-то защищал:
— Но ведь его стихи посвящены важной, солдатской теме.
— Когда я читаю хорошие стихи о войне, — возразил Светлов, — я вижу: если ползет солдат, то это ползет солдат. А тут ползет кандидат в Союз писателей.

***

Круглосуточное понятие
Иосиф Игин вспоминал:
«Разбуженный однажды ночным звонком, я спросил его:
— А ты знаешь, который час?
— Дружба, — ответил Светлов, — понятие круглосуточное».

***

А кто не пьет?
В начале 60-х годов на правлении Союза писателей разбирали за пьянку и дебош молодого поэта. Тот долго и уныло ноет в свое оправдание, что творческий человек не может не пить, его эмоции того требуют... «Достоевский пил, — перечисляет он, — Апухтин пил, Толстой пил, Бетховен пил, Моцарт пил...»
Тут кому-то из «судей» надоело, и чтобы прервать это занудство, он спросил:
— А что, интересно, Моцарт пил?
Михаил Светлов, до этого мирно кемаривший в углу с похмелья, тут же встрепенулся и ответил:
— А что ему Сальери наливал, то он и пил!

* * *

— Что такое вопросительный знак?
Это постаревший восклицательный.
* * *
Секундное удовольствие
Автор детективной пьесы, сразу прошедшей во многих театрах, купил массивные золотые часы с массивным золотым браслетом. Увидев это сооружение, Светлов усмехнулся:
— Старик, — сказал он, — а не пропить ли нам секундную стрелку?

***

Горничная и брюки
В гостинице, Литва, 1957:
Огнев: — Ну вот. Брюки повесим, завтра придёт девушка, погладит их, помялись.
Светлов, уже засыпая: — Старик, лучше сделаем так — пусть погладит меня, а брюки повисят сами...

***

Одна капля
В ресторане «Тульпе», Каунас, 1957:
Огнев незаметно убрал бутылку водки со стола под стол (Светлову вредно пить). Светлов: «Э, тут стояла бутылка!» Подымает край скатерти. «Хорошо, — говорит Огнев, — так и быть, но только — одну каплю». Светлов философично: «Старик, а что такое бутылка? Одна капля. Только большая».

***

Жертва маньяка
Однажды, получив извещение об уплате за квартиру, Светлов гневно воскликнул:
— ЖЭК — Потрошитель!

* * *

Каждый поэт мечтает написать такое стихотворение, которое хотелось бы читать шепотом.
* * *
Стихи, которые нельзя напечатать
Однажды Александр Ревич выпивал в ресторане ЦДЛ с Михаилом Светловым . Светлов сказал:
— Сейчас я прочту вам новые стихи. По-моему, удачные. Жаль только, что их нельзя напечатать.
Достал какую-то смятую бумажку, вздел на нос очки и прочёл. Стихи были неплохие, очень печальные.
— Хорошие стихи, — сказал Ревич. — Но почему вы решили, что их нельзя напечатать? Очень даже можно.
Светлов внимательно посмотрел на Ревича:
— Вы в этом уверены?
— Конечно!
И Светлов заплакал. И сказал сквозь слёзы:
— Всю жизнь мечтал написать стихи, которые нельзя напечатать...

***

Гражданская заслуга
Из воспоминаний Варлама Шаламова.
Светлов встал, протягивая мне руку:
— Подождите. Я вам кое-что скажу. Я, может быть, плохой поэт, но я никогда ни на кого не донес, ни на кого ничего не написал.
Я подумал, что для тех лет это немалая заслуга — потрудней, пожалуй, чем написать «Гренаду».

***

Стыдно
Молодая писательница М. пришла к Светлову и стала читать ему свою пьесу. Он деликатно слушал. Дочитав первый акт, М. сказала, что, вероятно, пьеса слабая и ей стыдно читать дальше.
— Тебе стыдно читать, — ответил Светлов, — а каково мне слушать?

***

Педагогическое
В одной из своих статей, посвященных воспитанию, Светлов написал: «... Я глубоко убежден, что первый и главный помощник воспитателя — юмор. Недостатки первым делом надо не осуждать, а высмеивать. Я не Песталоцци, не Ушинский и не Макаренко, моя специальность совсем другая, но я убежден, что в ребенке надо вызывать не страх наказания, а надо заставить его улыбнуться. Свойство всех детей — нарушать установленное. А если это нарушение показать в смешном и нелепом виде?
Если показать ребенку, что он в своем нарушении не столько грешен, сколько смешон?
Приведу два примера из практики воспитания собственного сына. Однажды я вернулся домой и застал своих родных в полной панике. Судорожные звонки в „неотложку“: Шурик выпил чернила.
— Ты действительно выпил чернила? — спросил я.
Шурик торжествующе показал мне свой фиолетовый язык.
— Глупо, — сказал я, — если пьешь чернила, надо закусывать промокашкой.
С тех пор прошло много лет — и Шурик ни разу не пил чернила.
В другой раз я за какую-то провинность ударил сына газетой. Естественно, боль была весьма незначительной, но Шурик страшно обиделся:
— Ты меня ударил „Учительской газетой“, а ведь рядом лежали „Известия“...
Тут-то я и понял, что он больше не нуждается в моем воспитании».

* * *

Старость — это время, когда половина мочи
уходит на анализы.
* * *
Так держать!
Поэт Сергей Орлов подарил Светлову свою книгу «Колесо».
— Старик, — сказал Светлов, — еще три колеса и... машина!

***

Живой классик
Один восторженный поклонник Светлова, знакомясь с ним, воскликнул:
— Боже мой, передо мной живой классик!
— Что вы, — ответил Светлов. — Еле живой.

***

Кто такой поэт?
— Поэт — это тот, кому ничего не надо и у кого ничего нельзя отнять, — сказал однажды Иосиф Уткин, коллега Светлова по поэтическому цеху.
— Нет, — мягко возразил Светлов. — Поэт — тот, кому нужно все и который сам хочет все отдать



***

Последнее стихотворение
Рассказывает старая актриса...
Приходим мы с Борисом Слуцким в больницу к умирающему Светлову.
В палате у него порхают какие-то девушки в кожаных юбочках. Светлов был уже очень слаб, во время разговора попросил Слуцкого наклониться к нему и некоторое время что-то ему шептал. Наконец Слуцкий отпрянул и бросился к окну, давясь от смеха.
.Я подошла к нему и спросила:
— В чём дело, Борис?
Кое-как одолев пароксизмы смеха, Слуцкий прочёл мне четверостишие:
Пора бы приняться за дело —
И девочки есть, и кровать.
Но х.., как солдат под обстрелом,
Никак не желает вставать!
Дневник Seniorin
Перевела на украинский язык 25.06.20 9.37



СУМНИЙ ГУМОР МИХАЙЛА СВЄТЛОВА
Понеділок, 20 Червня 2016 р. 23:28
Сумний гумор Михайла Свєтлова
Поет Михайло Свєтлов, автор знаменитої «Гренади», був відомий своїм друзям як людина неймовірно дотепний, готовий пожартувати з будь-якого приводу. Однак за гумором Свєтлова завжди ховалася смуток.
Тернистий шлях у російські письменники
У своїй ранній автобіографії Михайло Свєтлов (Шейнкман) іронічно писав:
«Я, Михайло Аркадійович Свєтлов, народився в 1903 році 4/17 липня. Батько — буржуа, дрібний, навіть дуже дрібний. Він збирав 10 знайомих євреїв і створював «Акціонерне товариство». Акціонерне товариство купувало пуд гнилих груш і розпродавало його пофунтно. Різниця між витратою і приходом йшла на моє освіту.
Знайомство з літературою сталося випадково: тато приволік в будинок купу класиків з тим, щоб пустити папір на пакети для насіння. Юний Свєтлов охнув і домовився з батьком: спочатку він читає, а потім батько загортає. Так він долучився до літератури.
І ще любив розповідати: «У дитинстві я навчався у меламеда. Платили йому п'ять карбованців. І раптом батько дізнався, що у сусідньому містечку беруть три. Він прийшов до меламеду і сказав: „Добре, п'ять так п'ять. Але за ці гроші навчи його російської грамоти“.
— Так я і став, — укладав Свєтлов, — російським письменником».

***

Тілесна арифметика
Все життя Свєтлов був дуже худим.
— У всіх статура, — скаржився він, — а у мене — теловичітаніе.

***

Без зайвого — ніяк
На ювілеї Михайла Свєтлова було оприлюднено лист було Веніаміна Каверіна, в якому він, зокрема, писав: «Я заздрю не тільки таланту Свєтлова, але і його дивовижною скромності. Він, як ніхто, вміє задовольнятися необхідним».
— Мені не треба нічого необхідного, — знизав плечима Свєтлов, — але я не можу обійтися без зайвого.

***


Один вірш — за півроку
— Про одному вірші, — розповідав Михайло Свєтлов, — можна сказати, що я працював над ним більше півроку. Це було влітку. Я прокинувся. Прийшла рима. Паперу під рукою не виявилося, і я став писати на перекидний календар. Писав, закреслював, знову писав... Під ранок, коли вірш було закінчено, дивлюся — вже грудень!

Уїдливість — не єдина зброя сатири. Не завжди ліки діє шляхом уколов. Іноді його просто приймають всередину.
***
Дієва загроза
Свєтлов зробив добірку перекладів молдавських поетів для кишинівського видавництва. З гонораром трапилася велика затримка. Статут чекати, Михайло Аркадійович послав у видавництво загрозливу телеграму: «В разі невиплати грошей найближчим часом я переведу ваших поетів назад на молдавський». Гонорар надіслали на наступний день телеграфом.

***

Репутацію не проп'єш
Свєтлов постійно перебував у стані легкого сп'яніння. Про причини своєї пристрасті до алкоголю він розповідав так. У другій половині 20-х років його викликали в ГПУ і запропонували бути інформатором, зрозуміло, під гарним приводом «порятунку від ворогів революції». Свєтлов відмовився, пославшись на те, що він таємний алкоголік і не вміє зберігати таємниці. З ГПУ він попрямував до ресторану «Арагві», де зробив все, щоб вийти звідти на бровах.
— З тієї пори, — говорив Свєтлов, — мені нічого не залишалося робити, як підтримувати цю репутацію.

***

На передовій
Літературознавець Борис Бялик розповідає такий епізод.
Під час війни вони з Михайлом Светловым були на передовій. Свєтлов читав бійцям вірші. Розпочався повітряний наліт. Бомби падали близько, але ніхто не пішов в укриття. Свєтлов дочитав вірш до кінця. На щастя, все закінчилося благополучно, і ніхто не постраждав.
Бялик запитав його:
— Невже тобі не було страшно?
— Ні! — відповів Михайло Аркадійович. — Але я помітив, що в моєму вірші є довготи.

***

Туристичне агентство «Червона армія»
Після війни, за підказкою КДБ, Светлову не дозволяли виїжджати за кордон, посилаючись на те, що він п'є і що у нього немає «міжнародного досвіду». Дізнавшись, звідки вітер дме, поет розсміявся: «Там забули, що я одного разу вже був за кордоном — разом з Червоною Армією дійшов до Берліна».



svetlov-1.jpg

Шарж М. Ігіна на Михайла Свєтлова


Російська проза і єврейські вірші
При обговоренні повісті Казакевича «Зірка» письменниця А. сказала:
— Дивно! Кажуть, раніше він писав посередні єврейські вірші, а тепер у нього чудова російська проза.
— Люба, — відповів їй Свєтлов, — не перейти тобі на єврейські вірші?

***

Народжений повзати
Приймали до спілки письменників поета, людини малоспособного, але пробивної. Свєтлов висловився проти. Хтось захищав:
— Але ж його вірші присвячені важливою, солдатської темі.
— Коли я читаю гарні вірші про війну, — заперечив Свєтлов, — я бачу: якщо повзе солдатів, то це повзе солдатів. А тут повзе кандидат в Союз письменників.

***

Цілодобове поняття
Йосип Игин згадував:
«Прокинувшись одного разу нічним дзвінком, я запитав його:
— А ти знаєш, котра година?
— Дружба, — відповів Свєтлов, — поняття цілодобове».

***

А хто не п'є?
На початку 60-х років на правлінні Спілки письменників розбирали за пияцтво та дебош молодого поета. Той довго і сумно скиглить в своє виправдання, що творча людина не може не пити, його емоції того вимагають... «Достоєвський пив, — перераховує він, — Апухтін пив, Толстой пив, Бетховен пив, Моцарт пив...»
Тут комусь із «суддів» набридло, і щоб перервати це занудство, він запитав:
— А що, цікаво, Моцарт пив?
Михайло Свєтлов, до цього мирно кемаривший в кутку з похмілля, тут же стрепенувся і відповів:
— А що йому Сальєрі наливав, то він і пив!

* * *

— Що таке знак питання?
Це постарілий знак.
* * *
Секундне задоволення
Автор детективної п'єси, відразу пройшла у багатьох театрах, купив масивні золоті годинники з масивним золотим браслетом. Побачивши це споруда, Свєтлов усміхнувся:
— Старий, — сказав він, — а не пропити нам секундну стрілку?

***

Покоївка і штани
У готелі, Литва, 1957:
Огнев: — Ну ось. Штани повісимо, завтра прийде дівчина, погладить їх, пом'ялися.
Свєтлов, вже засинаючи: — Старий, краще зробимо так — нехай погладить мене, а штани повисят самі...

***

Одна крапля
У ресторані «Тульпе», Каунас, 1957:
Огнев непомітно прибрав зі столу пляшку горілки під стіл (Светлову шкідливо пити). Свєтлов: «Е, тут стояла пляшка!» Піднімає край скатертини. «Добре, — каже Огнев, — так і бути, але тільки — одну краплю». Свєтлов философично: «Старий, а що таке пляшка? Одна крапля. Тільки велика».

***

Жертва маніяка
Одного разу, одержавши повідомлення про сплату за квартиру, Свєтлов гнівно вигукнув:
— ЖЕК — Потрошитель!

* * *

Кожен поет мріє написати такий вірш, яке хотілося б читати пошепки.
* * *
Вірші, які не можна надрукувати
Одного разу Олександр Ревич випивав в ресторані ЦДЛ з Михайлом Светловым . Свєтлов сказав:
— Зараз я прочитаю вам нові вірші. По-моєму, вдалі. Шкода тільки, що їх не можна друкувати.
Дістав якусь зім'яту папірець, вздел на ніс окуляри й прочитав. Вірші були непогані, дуже сумні.
— Гарні вірші, — сказав Ревич. — Але чому ви вирішили, що їх не можна надрукувати? Дуже навіть можна.
Свєтлов уважно подивився на Ревича:
— Ви в цьому впевнені?
— Звичайно!
І Свєтлов заплакав. І сказав крізь сльози:
— Все життя мріяв написати вірші, які можна надрукувати...

***

Громадянська заслуга
Зі спогадів Варлама Шаламова.
Свєтлов встав, простягаючи мені руку:
— Почекайте. Я вам дещо скажу. Я, може бути, поганий поет, але я ніколи ні на кого не доніс, ні на кого нічого не написав.
Я подумав, що для тих років це чимала заслуга — потрудней, мабуть, ніж написати «Гренаду».

***

Соромно
Молода письменниця М. прийшла до Светлову і стала читати йому свою п'єсу. Він делікатно слухав. Дочитавши перший акт, М. сказала, що, ймовірно, п'єса слабка і їй соромно читати далі.
— Тобі соромно читати, — відповів Свєтлов, — а яке мені слухати?

***

Педагогічне
В одній зі своїх статей, присвячених вихованню, Свєтлов написав: «... Я глибоко переконаний, що перший і головний помічник вихователя — гумор. Недоліки першим ділом треба не засуджувати, а висміювати. Я не Песталоцці, не Ушинський і не Макаренко, моя спеціальність зовсім інша, але я переконаний, що в дитині треба викликати не страх покарання, а треба змусити його посміхнутися. Властивість всіх дітей — порушувати встановлений. А якщо це порушення показати в смішному і безглуздому вигляді?
Якщо показати дитині, що він у своєму порушення не стільки грішний, скільки смішний?
Наведу два приклади з практики виховання власного сина. Одного разу я повернувся додому і застав своїх рідних в повній паніці. Судомні дзвінки у „швидку“: Сашко випив чорнило.
— Ти справді випив чорнило? — запитав я.
Шурик тріумфально показав мені свій фіолетовий мову.
— Нерозумно, — сказав я, — якщо п'єш чорнило, треба закушувати промокашкою.
З тих пір пройшло багато років — і Шурко жодного разу не пив чорнило.
Іншого разу я за якусь провину вдарив сина газетою. Природно, біль була дуже незначною, але Шурик страшно образився:
— Ти мене вдарив „Учительській газети“, а поруч лежали „Известия“...
Тут-то я і зрозумів, що він більше не потребує моєму вихованні».

* * *

Старість — це час, коли половина сечі
йде на аналізи.
* * *
Так тримати!
Поет Сергій Орлов подарував Светлову свою книгу «Колесо».
— Старий, — сказав Свєтлов, — ще три колеса і... машина!

***

Живий класик
Один захоплений шанувальник Свєтлова, знайомлячись із ним, вигукнув:
— Боже мій, переді мною живий класик!
— Що ви, — відповів Свєтлов. — Ледве живий.

***

Хто такий поет?
Поет — це той, кому нічого не треба і в кого нічого не можна відняти, — сказав одного разу Йосип Уткін, колега Свєтлова по поетичному цеху.
— Ні, — м'яко заперечив Свєтлов. — Поет — той, кому потрібно все і який сам хоче все віддати.

***

Останній вірш
Розповідає стара актриса...
Приходимо ми з Борисом Слуцьким у лікарню до вмираючого Светлову.
У палаті у нього пурхають якісь дівчата в шкіряних спідницях. Свєтлов був вже дуже слабкий, під час розмови попросив Слуцького нахилитися до нього і деякий час йому щось шепотів. Нарешті Слуцький відсахнувся і кинувся до вікна, давлячись від сміху.
Я підійшла до нього і запитала:
- В чому справа, Борис?
Сяк-так здолавши пароксизми сміху, Слуцький прочитав мені чотиривірш:

Пора б взятися за справу -
І дівчатка є, і ліжко.
Але х .., як солдат під обстрілом,
Ніяк не бажає вставати!
Щоденник Seniorin
Переклала українською мовою 25.06.20 9.37





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-06-25 09:46:38
Переглядів сторінки твору 143
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (3.973 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.734
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2021.10.23 13:18
Автор у цю хвилину відсутній