ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.14 22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть

Козак Дума
2025.07.14 19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.

Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,

Артур Курдіновський
2025.07.14 19:50
Народився експромт.

Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.

Тетяна Левицька
2025.07.14 14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.

І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу

Віктор Кучерук
2025.07.14 05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.

Оксана Рудич
2025.07.14 00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…

Ярослав Чорногуз
2025.07.13 23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.

З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі

Борис Костиря
2025.07.13 22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,

Артур Сіренко
2025.07.13 19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т

Артур Курдіновський
2025.07.13 16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!

По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!

Євген Федчук
2025.07.13 13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі

Олександр Сушко
2025.07.13 12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.

А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,

Віктор Кучерук
2025.07.13 08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Іван Вазов. Підпалені снопи (Сцена, якої не описав Тургенєв)

Переклав Василь Білоцерківський



Був час жнив. На полях, на пожовклій стерні, куди тільки сягало око, рядами лежали снопи, які очікували відправлення на токи, де вже їх чекали крем’яні зубці диканів . Ці довгі ряди снопів нагадували тіла вояків, що всіяли поле після жорстокої битви. Але тут була зовсім інша битва – радісна, благодатна. І перемогу здобуто не вогнем і мечем, а чесною працею старанних рук працьовитого селянина.
І картина була спокійна, весела. Та лікаря М., славетного софійського мисливця, вабила зовсім не вона. Крокуючи стернею, переступаючи межі, він виглядав здобич. Його зір і слух були напружені до краю: чи не вигулькне звідкись перепілка, чи не вискочить заєць, якого можна вбити влучним пострілом?
Зненацька з-за сусідньої копиці вискочив стрибайчик. Гримнув постріл, але звірятко, ціле і неушкоджене, шмигнуло назад і зникло з очей собаки й мисливця. Пес, згубивши слід жертви, з сердитим і жалібним гавканням заметався навсібіч.
Бачачи, що дичина пішла, лікар підкликав собаку і сів у тіні одної з копиць відпочити.
Дістав цигарку, черкнув сірником, запалив.
З насолодою затягнувшись раз-другий, він раптово відчув запах горілого.
- Ах! – вигукнув він, бачачи сніп, підпалений необережно кинутим сірником.
Він підскочив і взявся затоптувати вогонь. Але язики полум’я швидко повзли, розбігаючись по сухому колоссі, що спалахнуло, наче трут. Він почав був збивати полум’я кольбою, але від цього воно лише розгоралося сильніше. За кілька секунд вогонь охопив усю копицю і перекинувся на сусідні. Увесь ряд запалав, зловісно потріскуючи, окутаний густим димом.
Лікар вибивався з сил, намагаючись загасити роздмухувану легким вітром пожежу. Вогонь жадібно і безжально поглинав багатство, створене селянською працею, поширюючись стернею й охоплюючи дедалі нові копиці.
Зрештою руки лікаря опустилися, і він поспішив геть від цієї несподіваної біди.
З боку села з’явилися селяни. Вони бігли до запалених копиць, кричачи йому, аби він зупинився. Дехто мав палиці в руках. Усі обличчя були злі, люті.
Лікар зрозумів усю безнадію свого становища і неможливість порятуватися втечею від розсерджених селян.
- Це ти пожежу влаштував, пане? – крикнув йому старий шоп із неголеним, чорним від засмаги, грубим, а нині ще й розлюченим обличчям.
- Навіщо копиці запалив? – дико крутячи очиськами, гаркнув інший – білобородий, низькорослий, кульгавий – і замахнувся на нього чекою.
- Я франк консул! – крикнув у відповідь лікар і, перекручуючи найуживаніші болгарські слова впереміж із французькими, енергійно жестикулюючи, став виправдовуватися і пояснювати селянам, що підпалив снопи ненавмисне.
Низькорослий шоп вирвав з його рук рушницю. Обурений цією зухвалістю, лікар, продовжуючи розігрувати роль гордого іноземця, кинувся забирати її.
- Він, видно, не болгарин!
- А нам яке діло! – крикнув старий шоп із звірячим обличчям і, лаючись, схопив лікаря за руку.
Почали підбігати нові шопи.
- Оце і є той, котрий мої снопи запалив? – несамовито заволав, обливаючись потом, худий селянин без шапки.
- Цей, саме він!
- Тримайте міцніше, трясця йому!
- Треба його повчити. Знатиме, як чуже добро палити!
На лікаря війнуло винним перегаром. «Вони п’яні!» – нажахано подумав він і, стукаючи себе кулаком у груди, знову голосно крикнув:
- Франк консул!
Але селяни не розуміли чи не хотіли розуміти, який перед ними поважний пан. Осипаючи лікаря лайкою і сердитими питаннями, метаючи в нього злобні погляди, вони з загрозливим виглядом усе тісніше обступали його.
При цих спотворених гнівом обличчях лікареві здалося, неначе він потрапив у руки людоїдів на якомусь тихоокеанському острові…. Він зачудовано виявив дивну схожість одного селянина з Фрідріхом Великим, чий портрет, укупі з портретами інших знаменитостей, був у нього вдома в альбомі, – ті самі незграбні риси, загострений ніс, пронизливий яструбиний погляд. А той, хто вирвав рушницю, був дивовижно схожий на Віктора Гюґо, тільки – у дикому стані, злобного і невгамовного. Третій – особливо розлючений, чорнолиций, з товстими губами й з головою, чомусь пов’язаною хусткою, нагадував Менеліка… Лише буря, яка гриміла навкруги, заважала лікареві помилуватися шопськими копіями великих людей, і він, енергійно жестикулюючи, знову взявся пояснювати, що спричинив пожежу через помилку. Для наочності він показав їм сірник і кинув його на землю.
- Аа! Он як! Сам признається: сірником підпалив сніп! – вигукнув двійник Фрідріха Великого.
- Щоб тебе! – вигукнув власник спалених снопів. – Спитайте, навіщо він спалив хліб! Може, погрітися надумав?
Але Віктор Гюґо лютував:
- Руку йому відрубати! Отак, так, шматками!
Власник зі слізьми на очах дивився на копиці, які догорали.
Підійшла нова група селян.
- Хто такий?
- Інженер, кажуть, я йому в Софії молоко продавав.
- Чого йому тут треба? Сидів би зі своєю бабою… милувався б нею…
- Підпалімо йому бороду, – запропонував Фрідріх Великий.
- У село відвести його треба!
- Зв’язати б раніше!
Лікар удав, буцімто відраховує гроші, даючи зрозуміти, що готовий відшкодувати збитки. Він хотів сказати, що згідний заплатити вдвічі, утричі дорожче супроти того, що зажадає власник, але, вирішивши прикидатися нетямущим болгарської мови, мусив обмежуватися незрозумілою їм жестикуляцією.
- Бен франк консул! – нарешті рішуче крикнув він утретє.
- Він наче консул, – мовив один, котрий зрозумів це слово.
- Та хоч би податківець, хоч би сам князь був, усе однаково: наші піт і кров палити не смій!
- Ох, мої снопи, пропали, на попіл перетворилися, – заголосив господар поля.
Віктор Гюґо почав був в'язати лікаря, але той, розмахнувшись, щосили вдарив його по ліктю. Віктор Гюґо, розлютившись, штовхнув його і схопив за груди.
На консула посипався град ударів і стусанів.
- Тримай його!
Лікареві миттєво загнули руки за спину. Один селянин зв’язав їх своїм поясом.
- У село ведіть! – скомандував Фрідріх Великий.
- Стривайте, он вартовий іде!
Побачивши захеканого сільського вартового, селяни випустили бранця. Помітивши в полі дим і юрму, вартовий поспішав з’ясувати, в чому річ.
- Виручай, голубчику! – ледве не плачучи, крикнув йому лікар. – Сам не знаю, де я: в околицях болгарської столиці чи в дикій Дагомеї?
За наказом вартового селяни розв’язали лікареві руки, і той, знесилений, повалився на землю.
- Чого ви до пана лікаря причепилися? – суворо спитав вартовий.
- Він спалив мій хліб! – вигукнув власник поля.
- Я ненавмисне, братику! – І лікар, вже чистою болгарською мовою, пояснив вартовому, як сталося нещастя. – Розтлумач йому, – вів далі він,вказуючи на потерпілого, – що я згідний заплатити за спалені копиці. Нехай призначить ціну. Я заплачу втричі. Скільки йому левів?
- На біса мені твої леви! – крикнув невтішний Стоян. – Ти мені хліб мій подавай. Я добро своє бажаю бачити, заради якого спину гнув, потім і кров’ю обливався. Невже Господь Бог для того мені врожаю послав, від посухи й граду вберіг нас, для того я сіяв і жав, аби тепер, коли тільки б радіти Господній благодаті, твоя милість увесь мій врожай вогнем попалила?
І Стоян крізь сльози подивився на снопи, що догорали.
Урешті вартовий змусив його взяти щедру винагороду, яку запропонував лікар. Пхнувши гроші за пазуху, селянин довго ще бурчав, охав і ахав.
- Це ідіот якийсь. Отримав удвічі проти того, що мав, і скиглить! – зауважив лікар, відходячи з вартовим.
- Ви вже вибачте їм,пане! – усміхнено відповів вартовий. – Простий люд, невчений. Хочуть помилуватися своєю працею, снопи на тік відвезти, обмолотити їх, та заразом діточок на молотарці покатати; потім доправити хліб у місто на базар і продати його там, як належить; потім випити в корчмі, похвалитися одне перед одним, у кого як земля вродила та скільки хто за хліб виручив… Ось у чому самий смак грошей для них. А тут що вийшло? Приходить селянин на своє поле, бачить – єдино попіл, – добродушно пояснив розумний вартовий, який сам був рільником і добре знав психологію болгарського селянина.

1. Дикан – примітивне сільськогосподарське знаряддя для молотіння.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-06-25 11:08:17
Переглядів сторінки твору 511
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.757
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2025.06.24 19:22
Автор у цю хвилину відсутній