
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Буколик /
Проза
Іван Вазов. Прислуга
І пані Ракова в церкві, у гостях, у товаристві гірко нарікала з одного й того самого приводу:
- Уявіть собі, пані, уявіть собі: ми не маємо прислуги!
У цих простих словах для молодої пані Ракової, загально поважаної, містилася ціла шекспірівська трагедія. Вони виражали таке: «Уявіть собі, пані, у яке скандальне становище ставить нас ця жахлива обставина: я, як колись моя бабуся і моя мама, сама перу білизну і пахну кухнею, наче якась… І не маю вільної години, аби віддатися більш піднесеним і благородним заняттям… Уявіть собі, мені навіть не залишається часу замовити собі нову сукню ампір, матеріал для якої Стоянчо купив бозна коли… Стоянчо і той, бідолаха, з висоти своєї начальницької посади вимушений спускатися до вульгарної буденщини. Можете уявити собі – між нами кажучи – вечорами, коли зсутеніє, він ходить до водогінної колонки, сховавши глечика під пальто! Начальник відділу! Та його розсильний цього не робить… Вже п’ять разів бідолаха сам відносив до фурни тушити гювеч . Ми, знаєте, здебільшого гювеч собі готуємо: порізати м'ясо на шматки, покласти ложку олії, віднести до фурни і все. Жодних клопотів. Хто б міг подумати, що я муситиму опуститися так низько: сама прислужувати… Чоловік страшенно обурюється! Чи ж бо чуване таке горе?»
Ракови сидять без прислуги.
І цієї п’ятниці Стоян Раков повернувся з базару засмучений.
Дружина відразу збагнула: пошуки не мали успіху… Це нещастя просто отруювало їхнє існування.
Раков забурчав сердито:
- Шукаю, шалену плату пропоную, ніхто і чути не хоче. Декотрі селянки навіть сміялися, здається, ледве не зневажливо на мене дивились, коли я запитував їх. Наче не шопські дикунки, а дружини іспанських грандів. Нехай наші навіжені соціалісти прийдуть, покажуть мені болгарських бідарів, пролетарів, для яких вони видають цілу купу газет! Навіщо мені їхні газети? Дідько б забрав усі ті газети й теорії!.. Нехай вони мені, замість них, зараз служницю або слугу дадуть, бодай з-під землі викопають, тоді я повірю їм і теж стану соціалістом. Нехай тоді серед начальників відділів міністерства буде соціаліст, аби в нас збільшилася армія ворогів праці…
- Ти це несерйозно говориш. Інакше це просто безглуздо, – заперечила дружина. – Причому тут соціалісти? Невже ти гадаєш, що шопські баби читають їхні газети й під їхнім упливом не хочуть продавати своєї свободи? Прислуга завжди знайдеться, якщо пошукати. Знаходять же інші! Питання в тому, як її втримати, коли вона є. Узяти хоч би останню, Стоїлу: не схотів мене послухати, і вона пішла. І тепер от ми маємося, мов неприкаяні…
- Якого ж їй ще дідька? Що я ще міг їй дати? – роздратовано відповів Раков. – Невже мало такої плати, окрім столу, одягу і взуття. Адже тільки одного бракувало: віддати їй половину своєї платні, аби вона не мала спокуси втекти, коли інші переманюють. Ти, пані, сама винна. Спересердя грубіянила їй: раз, я чув, навіть «свинею» її обізвала, коли вона розбила порцелянову супницю. За теперішньої кризи прислуг таке поводження – річ небезпечна. Не думай, що вони не мають самолюбства.
Ракови були без прислуги.
Увечері, коли подружжя пригощалося пригорілим і захололим гювечем – альфою й омегою кухарської премудрості всіма шанованої молодої пані Ракової, – двері без стуку відчинилися і з-за них висунулася скуйовджена голова шопа.
- Приємної вечері, вибачте за хвилювання! – мовив він гучно, знімаючи шапку. – Чи не завгодно взяти у служниці ось цю дівчинку? Якщо потрібна прислуга…
І він виштовхнув уперед дівчинку з переляканими очима.
Подружжю здалося, що перед ними розкрилися небеса, і їхніх вух торкнувся спів серафимів.
«Якщо потрібна прислуга!..» Чи потрібен голодному хліб?! Що за питання? Цього шопа послало саме провидіння. «Чи це не сон?» – налякано подумала пані Ракова. Ні, це був не сон… Селянин стояв на тому ж місці, в усій своїй шопській величі, зі звірячою фізіономією, у рам’ї; вона навіть відчула недухмяну атмосферу бруду і цибулі, яку шоп усюди носить із собою; шопська дівчинка теж стояла – жива, зовсім жива і, як належить, обтріпана, вошива, соплива, зі здивованим телячим поглядом.
Нарешті добробут увійшов у дім.
Раков відразу пропонує двадцять п’ять левів платні, і, на великий подив, батько не сперечається, великодушно погоджуючись.
Тоді запитують, що дівчинка вміє робити. Вона нічого не вміє, прислугою ніколи не була, але – не біда.
- Дарованому коневі в зуби не дивляться, – з тріумфальним виглядом шепоче Раков дружині.
«Потримаю цю брудну свинку, поки не знайду досвідченішої. Нехай хоч воду носить. А тоді вижену, – лукаво думає пані Ракова. – Невже цей дурний шоп думає, що я платитиму такі гроші дикій телиці й сама ж їй прислужуватиму?»
Але хай буде так: поки на їхній вулиці свято. Нині шоп із його дочкою – любі гості. Майже не розпочатий гювеч (від радісного хвилювання навіть апетит пропав), приготований делікатними ручками заступниці голів двох столичних жіночих товариств, переходить у розпорядження гостей. Великий вогонь на кухні освітлює святковим сяйвом їхню учту. Пан і пані Ракови дивляться на них і не можуть натішитися.
Забезпечивши гостей теплим ліжком, ковдрою і подушкою, господарі пішли до себе у спальню, чемно побажавши їм добраніч.
За такої кризи на прислугу чемне поводження з нею обов’язкове.
Але, перш ніж улягтися, пані Ракова спустилася вниз, аби дати новій служниці деякі вказівки, і лише після цього повернулася до спальні.
Серед ночі Раков з дружиною раптово прокинулися сильно схвильовані; його збудила ґвалтовна думка про те, що він не спитав ані як звуть дівчину, ані з якого вона села; це була серйозна хиба. А дружина прокинулася через те, що їй почулось, ніби надворі клацає хвіртка. Аби заспокоїтися, вона взяла свічку і пішла на кухню; вогонь ще горів, освітлюючи широко роззявлений рот шопа, який хропів, мов циклоп; дівчинка теж спала.
Пані Ракова повернулася до спальні заспокоєна.
Уранці було холодно. Раков прокинувся, поглянув: дружини в кімнаті немає. «Пішла розпорядитись, аби прислуга розтопила піч. Слава Богу, слава Богу», – подумав він і, почувши виття хуги надворі, щільніше закутався у стебновану ковдру.
Увійшла дружина. Вона мала розгублене, налякане обличчя.
- Ані шопа, ані дівчинки немає, – сказала вона. – Певне, пішли зовсім рано.
Раков вистрибнув з ліжка.
- Швидше до поліції! Затримати! – крикнув він.
І в самих підштаниках кинувся геть із кімнати; але відразу повернувся, збагнувши, що це безглуздо. Кілька секунд обоє стояли, опустивши руки, нерухомі, наче статуї.
- Ти знову чимось образила їх учора ввечері, – нарешті мовив Стоян. – Не вмієш поводитися з прислугою ласкаво, по-людському. У кожному разі, сьогодні мене ти не можеш ні в чому звинуватити: я дав утричі більше за те, що міг зажадати її батько.
Пані Ракова не прийняла докору. Навпаки, в усьому був винен саме чоловік: чому він не дізнався, як звуть прислугу, з якого вона села, аби її можна було знайти, якщо втече, і не вийняв ключа з хвіртки, аби вона не могла цього зробити? Довго тривали між подружжям взаємні звинувачення і дорікання без усілякого пуття.
Але нікому з них і на гадку на спало сказати щось погане про втікачів…
Ракови далі були без прислуги.
*
За кілька місяців, одного базарного дня, пані Ракова побачила серед селянок, які продавали курей, шопську дівчинку-втікачку і сердито вхопила її за лікоть.
Та злякалася, стала вириватися. Але одна з селянок, її тітка, розгадала пані Раковій загадку: батько дівчинки зовсім не збирався віддавати її у прислуги; він просто затримався в Софії дотемна і, не бажаючи платити за ночівлю на заїзді, – надто ж бо скупий! – скористався гостинністю Ракових описаним вище шляхом.
Чи ж не дурні ті шопи, га?
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іван Вазов. Прислуга
Переклав Василь Білоцерківський
Стоян Раков залишився серед зими без прислуги. Вже-бо три тижні, як вона, без усілякої видимої причини, пішла від нього. Для софійської родини такий випадок – справжня біда. Стоян Раков був начальником відділу в одному міністерстві, його дружина – молода шанована пані, заступниця голів двох жіночих товариств, але ці світські блага і почесті не могли зробити їх щасливими; на їхньому обрії з’явилася чорна цятка – відсутність прислуги. Для поважного подружжя це було життєве питання, воно займало їхні голови, давало поживу для розмов, зосереджувало на собі всі їхні душевні прагнення.
І пані Ракова в церкві, у гостях, у товаристві гірко нарікала з одного й того самого приводу:
- Уявіть собі, пані, уявіть собі: ми не маємо прислуги!
У цих простих словах для молодої пані Ракової, загально поважаної, містилася ціла шекспірівська трагедія. Вони виражали таке: «Уявіть собі, пані, у яке скандальне становище ставить нас ця жахлива обставина: я, як колись моя бабуся і моя мама, сама перу білизну і пахну кухнею, наче якась… І не маю вільної години, аби віддатися більш піднесеним і благородним заняттям… Уявіть собі, мені навіть не залишається часу замовити собі нову сукню ампір, матеріал для якої Стоянчо купив бозна коли… Стоянчо і той, бідолаха, з висоти своєї начальницької посади вимушений спускатися до вульгарної буденщини. Можете уявити собі – між нами кажучи – вечорами, коли зсутеніє, він ходить до водогінної колонки, сховавши глечика під пальто! Начальник відділу! Та його розсильний цього не робить… Вже п’ять разів бідолаха сам відносив до фурни тушити гювеч . Ми, знаєте, здебільшого гювеч собі готуємо: порізати м'ясо на шматки, покласти ложку олії, віднести до фурни і все. Жодних клопотів. Хто б міг подумати, що я муситиму опуститися так низько: сама прислужувати… Чоловік страшенно обурюється! Чи ж бо чуване таке горе?»
Ракови сидять без прислуги.
І цієї п’ятниці Стоян Раков повернувся з базару засмучений.
Дружина відразу збагнула: пошуки не мали успіху… Це нещастя просто отруювало їхнє існування.
Раков забурчав сердито:
- Шукаю, шалену плату пропоную, ніхто і чути не хоче. Декотрі селянки навіть сміялися, здається, ледве не зневажливо на мене дивились, коли я запитував їх. Наче не шопські дикунки, а дружини іспанських грандів. Нехай наші навіжені соціалісти прийдуть, покажуть мені болгарських бідарів, пролетарів, для яких вони видають цілу купу газет! Навіщо мені їхні газети? Дідько б забрав усі ті газети й теорії!.. Нехай вони мені, замість них, зараз служницю або слугу дадуть, бодай з-під землі викопають, тоді я повірю їм і теж стану соціалістом. Нехай тоді серед начальників відділів міністерства буде соціаліст, аби в нас збільшилася армія ворогів праці…
- Ти це несерйозно говориш. Інакше це просто безглуздо, – заперечила дружина. – Причому тут соціалісти? Невже ти гадаєш, що шопські баби читають їхні газети й під їхнім упливом не хочуть продавати своєї свободи? Прислуга завжди знайдеться, якщо пошукати. Знаходять же інші! Питання в тому, як її втримати, коли вона є. Узяти хоч би останню, Стоїлу: не схотів мене послухати, і вона пішла. І тепер от ми маємося, мов неприкаяні…
- Якого ж їй ще дідька? Що я ще міг їй дати? – роздратовано відповів Раков. – Невже мало такої плати, окрім столу, одягу і взуття. Адже тільки одного бракувало: віддати їй половину своєї платні, аби вона не мала спокуси втекти, коли інші переманюють. Ти, пані, сама винна. Спересердя грубіянила їй: раз, я чув, навіть «свинею» її обізвала, коли вона розбила порцелянову супницю. За теперішньої кризи прислуг таке поводження – річ небезпечна. Не думай, що вони не мають самолюбства.
Ракови були без прислуги.
Увечері, коли подружжя пригощалося пригорілим і захололим гювечем – альфою й омегою кухарської премудрості всіма шанованої молодої пані Ракової, – двері без стуку відчинилися і з-за них висунулася скуйовджена голова шопа.
- Приємної вечері, вибачте за хвилювання! – мовив він гучно, знімаючи шапку. – Чи не завгодно взяти у служниці ось цю дівчинку? Якщо потрібна прислуга…
І він виштовхнув уперед дівчинку з переляканими очима.
Подружжю здалося, що перед ними розкрилися небеса, і їхніх вух торкнувся спів серафимів.
«Якщо потрібна прислуга!..» Чи потрібен голодному хліб?! Що за питання? Цього шопа послало саме провидіння. «Чи це не сон?» – налякано подумала пані Ракова. Ні, це був не сон… Селянин стояв на тому ж місці, в усій своїй шопській величі, зі звірячою фізіономією, у рам’ї; вона навіть відчула недухмяну атмосферу бруду і цибулі, яку шоп усюди носить із собою; шопська дівчинка теж стояла – жива, зовсім жива і, як належить, обтріпана, вошива, соплива, зі здивованим телячим поглядом.
Нарешті добробут увійшов у дім.
Раков відразу пропонує двадцять п’ять левів платні, і, на великий подив, батько не сперечається, великодушно погоджуючись.
Тоді запитують, що дівчинка вміє робити. Вона нічого не вміє, прислугою ніколи не була, але – не біда.
- Дарованому коневі в зуби не дивляться, – з тріумфальним виглядом шепоче Раков дружині.
«Потримаю цю брудну свинку, поки не знайду досвідченішої. Нехай хоч воду носить. А тоді вижену, – лукаво думає пані Ракова. – Невже цей дурний шоп думає, що я платитиму такі гроші дикій телиці й сама ж їй прислужуватиму?»
Але хай буде так: поки на їхній вулиці свято. Нині шоп із його дочкою – любі гості. Майже не розпочатий гювеч (від радісного хвилювання навіть апетит пропав), приготований делікатними ручками заступниці голів двох столичних жіночих товариств, переходить у розпорядження гостей. Великий вогонь на кухні освітлює святковим сяйвом їхню учту. Пан і пані Ракови дивляться на них і не можуть натішитися.
Забезпечивши гостей теплим ліжком, ковдрою і подушкою, господарі пішли до себе у спальню, чемно побажавши їм добраніч.
За такої кризи на прислугу чемне поводження з нею обов’язкове.
Але, перш ніж улягтися, пані Ракова спустилася вниз, аби дати новій служниці деякі вказівки, і лише після цього повернулася до спальні.
Серед ночі Раков з дружиною раптово прокинулися сильно схвильовані; його збудила ґвалтовна думка про те, що він не спитав ані як звуть дівчину, ані з якого вона села; це була серйозна хиба. А дружина прокинулася через те, що їй почулось, ніби надворі клацає хвіртка. Аби заспокоїтися, вона взяла свічку і пішла на кухню; вогонь ще горів, освітлюючи широко роззявлений рот шопа, який хропів, мов циклоп; дівчинка теж спала.
Пані Ракова повернулася до спальні заспокоєна.
Уранці було холодно. Раков прокинувся, поглянув: дружини в кімнаті немає. «Пішла розпорядитись, аби прислуга розтопила піч. Слава Богу, слава Богу», – подумав він і, почувши виття хуги надворі, щільніше закутався у стебновану ковдру.
Увійшла дружина. Вона мала розгублене, налякане обличчя.
- Ані шопа, ані дівчинки немає, – сказала вона. – Певне, пішли зовсім рано.
Раков вистрибнув з ліжка.
- Швидше до поліції! Затримати! – крикнув він.
І в самих підштаниках кинувся геть із кімнати; але відразу повернувся, збагнувши, що це безглуздо. Кілька секунд обоє стояли, опустивши руки, нерухомі, наче статуї.
- Ти знову чимось образила їх учора ввечері, – нарешті мовив Стоян. – Не вмієш поводитися з прислугою ласкаво, по-людському. У кожному разі, сьогодні мене ти не можеш ні в чому звинуватити: я дав утричі більше за те, що міг зажадати її батько.
Пані Ракова не прийняла докору. Навпаки, в усьому був винен саме чоловік: чому він не дізнався, як звуть прислугу, з якого вона села, аби її можна було знайти, якщо втече, і не вийняв ключа з хвіртки, аби вона не могла цього зробити? Довго тривали між подружжям взаємні звинувачення і дорікання без усілякого пуття.
Але нікому з них і на гадку на спало сказати щось погане про втікачів…
Ракови далі були без прислуги.
*
За кілька місяців, одного базарного дня, пані Ракова побачила серед селянок, які продавали курей, шопську дівчинку-втікачку і сердито вхопила її за лікоть.
Та злякалася, стала вириватися. Але одна з селянок, її тітка, розгадала пані Раковій загадку: батько дівчинки зовсім не збирався віддавати її у прислуги; він просто затримався в Софії дотемна і, не бажаючи платити за ночівлю на заїзді, – надто ж бо скупий! – скористався гостинністю Ракових описаним вище шляхом.
Чи ж не дурні ті шопи, га?
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію