ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Іван Вазов. У Івана Горбатого (Спогад)

Переклав і приміткував Василь Білоцерківський


Ось що розповідав мені старезний, не по літах балакучий і смішливий учитель-пенсіонер Г., який помер позаторік у своєму рідному Сопоті.
Усі його звали «Іван Горбатий». Це прізвисько він дістав по праву: був горбатий, можна сказати, від народження. Хоча це не зовсім точно: він був не горбатий, а згорблений, неначе зламаний у попереку. Від стіп до пояса його тіло, прикрите штанями з чималою матнею, трималося прямо, а в поясі раптово згиналося і прибирало горизонтальне положення, нависаючи над землею. Його постать була схожа на літеру Г, з якої починалося його прізвисько; при ходьбі він спирався руками на дві милиці, якими підтримував горішню, висячу половину тіла, що втратило рівновагу. Цей, коли судити з зовнішнього вигляду, нещасний чоловік, настільки жорстоко скривджений природою, як не дивно, мав дружину і дітей, а до того ж – що є ще дивовижніше! – його дружина була молода і гожа.
Усього дітлахів Іван Горбатий мав близько тридцяти п’яти. Чого так витріщаєте очі? Хочу сказати: усіх учнів. Одначе шість десятків років тому цього слова ще не вживали в нас у Сопоті.
Отже, Іван Горбатий там учителював.
Серед цих дітлахів був і я.
Навчальний заклад Івана Горбатого тоді не звався ані училищем (це слово також було незнане), ані школою, як іменувалися подібні заклади в інших місцях.
Замість цього казали: «У Горбатого». «Іду до Горбатого». «Навчався в Горбатого». «Пройшов у Горбатого Псалтир».
А церковнослов’янські літери називали «горбівськими»!
Пройти в Горбатого Псалтир було однаково, що скінчити сьомий клас класичної гімназії; пройти Місяцеслів (Святці) – однаково що скінчити університет. Місяцеслів був закінченням, омегою, вінцем науки; ним вичерпувалася всіх людських знань
Навчальний заклад містився в будинку Івана Горбатого, у тій самій кімнаті, де він займався кравецьким ремеслом. Приміщення було темнувате, з двома віконцями, які виходили у двір; світло проникало в них крізь папір, який заступав шибки, і крізь дірки в папері, немилосердно подірявленому нашими пальцями; стеля була низька, посередині провисла, задимлена, засиджена мухами двох сторіч, всіяна рисками й цифрами, оскільки вона ще слугувала господареві й книгою для записів. Уподовж стін стояли нерухомі шафи, напхані домотканими ковдрами, овечими й козячими підстилками, – ночами кімната слугувала родинною спальнею, – а на шафах громадилися купи висушених козиних шкур, зламане мотовило, кантар, глиняні миски, звитки друкованих ікон, шматки домотканої шерстяної матерії та інше начиння; усі ці трофеї були вкриті шаром вікової пилюки, а з самого краю сиділа, мурликаючи, велика кішка.
Як зараз пам’ятаю: ми всі до одного розміщувалися просто на дощатій підлозі (це було взимку), і в густій атмосфері нашого дихання, запахів часнику, чаберу, квашеної капусти й інших пахощів, складених і безіменних, заучували свої уроки під невсипним оком нашого професора, який, сидячи по-турецькому в кутку біля вікна і схиливши голову в чорній баранячій шапці, ткав з грубого домашнього сукна нехитру взувачку, латав потури , підшивав до антерії підкладку, пристібнуту двобічними голками. А учні в цей час читали вголос.
Початкові, середні, гімназійні класи, вищий курс – усе тут перемішане на ґрунті повної демократичної рівності: один читає Часослов, а той, хто сидить поруч нього, довбає Псалтир або приступає до Часослова, третій вже заглибився у Святці, тоді як двоє новачків попереду нього несамовито волають: «Аз, буки», – водячи пальцями по панакидах .
Безперервний шум, неописанне дзижчання, в якому зливаються водно всі звуки, усі ноти – від найнижчої до найвищої, – незугарні залпи шмигань носом, покашлювань, і багато інших шумів: гармонія гудючого концерту.
Горбатий сидить у кутку, шиє; увесь він занурений у своє важливе заняття. Але це занурення підступне. Варто кому-небудь припинити гудіння, як його призвичаєне вухо відразу вловлює це. Не повертаючи голови, він поведе оком на лінюха, дістає незамінний педагогічний посібник – різку, довжина якої розрахована на те, аби можна було дістатися найвіддаленіших місць, і, замахнувшись, б’є винуватця по чому попало: по спині, плечах, по голові, не мовлячи при цьому ані слова.
Ця вагома заувага змушує нестаранного згадати почуття обов’язку і долучити свій голос до загального хору…
Вряди-годи змах різки супроводжує вельми енергійний вислів. У таких випадках трохи потерпає родителька недбалого учня… За науку доводилося платити натурою: стільки-то мір зерна плюс стільки-то ок оливкової олії та стільки-то колод дров – за умовою.
Горбатий був запальний і лютий.
Головним і, за його поняттями, найбільш спасенним засобом була фалага , якою стягували ноги про покаранні. Він уживав її при викритті найстрашнішого гріха – паління тютюну, а всі ми палили крадькома, щоправда, палили не тютюн, а сухе подрібнене листя горіха, так само їдке, як і тютюн. Я всього раз зазнав жорстокої кари за це заборонене задоволення…
Бай Іван удавався до пальцевого покарання по десять разів на день; це доводить, що родоначальники цього виду екзекуції з’явилися зовсім не в наш час, як гадають декотрі…
Одначе Іван Горбатий, як добрий педагог, розумів, що надто довге навчання завдає шкоди, веде до притлумлення розумових здібностей; він знав, що хлопчаки потребують фізичних вправ і розваг. Для цієї мети він давав своїм вихованцям передих, по черзі посилаючи їх на двір – нарубати дров, принести води з криниці, коли дружина затівала прання, винести за ворота накопичене сміття. На знак особливої прихильності він посилав когось обкопувати виноградник… Такі доручення були нам, котрі стужилися за чистим повітрям, великою радістю, і щасливці – ті, на кого впав вибір нашого професора, – викликали заздрощі решти.
Коли я дійшов до середини університетського курсу, до акафіста Ісусові у святцях (і нині пригадую його початок: «Тайну незбагненну збагнути бажаючи, Пилип сказав: „Господи, покажи нам Отця”» ), батько взяв мене з навчального закладу Горбатого і послав вчити абетку в еллінську школу , яку відкрив Райно Попович у Карлові.

Ось що розповів мені старий учитель Г. про систему викладання в академії Горбатого в Сопоті шістдесят років тому.
Так було майже повсюди в Болгарії до того часу, поки запровадження курсу світських наук не скасувало «горбівської» методи, замінивши її алелодидактичною методою взаємного навчання .
Цю добру навчальну реформу, яка за кілька років перетворила болгарську школу і дала могутній поштовх розвиткові народної освіти в новому, плідному напрямі, породила натхненна думка Априлова , який 1848 року відкрив перше світське училище в Габрові.



1. Потури – чоловічі штани з матерії домашнього виробництва.
2. Антерія (тур.) – теплий чоловічий одяг на ваті.
3. Панакида (грецьк.) – намащена воском дощечка, на якій діти вчилися писати в добу болгарського національного відродження.
4. Ока (тур.) – давня турецька міра сипучих тіл (1,25 кг) та міра рідин (1,28 л), якою послуговувалися в Болгарії, Сербії, Румунії.
5. Фалага (болг., арх.) – дерев’яне знаряддя, яким карали учнів через стягування їхніх стіп і биття по них палицею (у староболгарських школах).
6. Акафіст до Господа нашого Ісуса Христа (початок 2 ікоса).
7. Вчити абетку в еллінську школу – тут: навчатися грецької азбуки.
8. Райно Попович (1773–1858) – болгарський педагог і видавець, реформатор національної освіти. Відкрив еллінсько-болгарські училища: 1819 р. – у Котелі, 1826 р. – у Карлові. У нього навчалися Г. Раковський, П. Берон, Г. Кристевич, брати Г. і Х. Георгієви, Б. Петков та інші діячі національного відродження.
9. Алелодидактична, або Белл-Ланкастерська система – форма навчальної роботи, за якою старші й більш обізнані учні допомагали учням молодшого віку. У Болгарії цю систему 1835 р. запровадив Неофіт Рильський (1793–1881) – ігумен однойменного монастиря, художник і мовознавець. Він, викладаючи в Габрові, також уславився своїм перекладом Нового Заповіту, Катехизм, а також створив болгарську граматику, буквар і глобус.
10. Василь Априлов (1789–1847) – болгарський просвітник і меценат. Саме він матеріально й організаційно підтримав Неофіта Рильського в його освітніх ініціативах. Написав кілька праць на теми болгарської історії та просвіти.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-06-25 11:15:42
Переглядів сторінки твору 893
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.770
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2026.11.14 08:50
Автор у цю хвилину відсутній