ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2020.10.26 17:06
В минуле нема вороття,
Хоч тепло там... Це ми пізнали...
Чи ти пам"ятаєш, дитя,
Оці, що колись колисали,
Простягнуті руки мої
До тебе... Дитятко, дитятко...
Як слухали ми солов"їв
Із мамою... Я тобі батька

Роксолана Вірлан
2020.10.26 16:06
Не зійшлися зорі в обрі тому,
Вітер хмари вергнув набакир.
Гай не знав, що по осінній втомі
Град ударить, наче сто сокир.

Вдарить гостро по гілках безлистих
І по стеблах вимлілих і ще -
Най би він не звівся в чорнім свисті" -

Ігор Федів
2020.10.26 11:42
У струни доля б’є і нотами печалі
Записує мелодію душі,
А часу течія, намотує спіралі,
Несе її поволі до межі.

У струни доля б’є, аби почули люди,
Які ідуть самотньо у імлі,
І звуками її, наповнюючи груди,

Сергій Губерначук
2020.10.26 11:23
Я квітну, люба радосте, й тужу
на купині бездонного болота.
І вшир, і вглиб земного дренажу
щоденно просувається робота.

Людське хробаччя їсть, ніяк не з’їсть
маленькі зародки, закінчені останки.
А я тут зріс: мов при порозі гість,

Ігор Герасименко
2020.10.26 10:47
Настрій несподівано зів’яв.
На добу чи довше задощило,
і барвиста сонячна сім’я
сприйняла ту зливу не тужливо.

Змилися печалі, попливли
у плаксиві далі… Ще не пізно:
і в лазур з пожовклої трави

Ігор Шоха
2020.10.26 08:11
Неможливо зупинити час
і вертіти, як цигани, сонце,
та вертають у минуле нас
міражі дитячі у віконці.

У віконці – море чарівне,
у якому, наче очі, світять
зорі і виманює мене

Микола Соболь
2020.10.26 06:16
Як швидко ви забули запах крові,
розтерзані тіла російським «градом»…
Невже всі маріупольці готові
у стійло проросійське стати стадом?
Як можна після катувань Чубенка*
чи Рибака* спокійно в світі жити?
Ім’я: Теліги, Стуса та Довженка –
не назовуть,

Ярослав Чорногуз
2020.10.25 20:12
Ніч розстелила шовк осінній
На землю, небо і повітря.
Підбитий золотом, ясніє,
Накидка мов на плечах вітру.

І вітер огортає простір,
Багряне листя розвіває,
У груди ллє потоки млості -

Євген Федчук
2020.10.25 20:04
То не вітер гуля степом і не грім гуркоче,
То Молдова проти турок воювати хоче.
Зворохобив всю державу від Дністра до Пруту
Славний витязь і господар Іван Вода Лютий.
Не схотіли молдавани далі в ярмі жити,
Заповзялись свою землю від турок звільнити.

Ірина Вовк
2020.10.25 12:35
Картинка ІХ. СТЕЖКАМИ СТАРОГО ДОБРОМИЛЯ Почну я цей розділ незвично – з біографічних фрагментів у різні періоди та віхи життя. От, скажімо, зі спогадів школярки Ірини Вовк, що майже кожне літо змушена була перебувати у двох, а подекуди навіть і трьох

Іван Потьомкін
2020.10.25 11:17
Уже прощаються із листям дерева,
Стоять оголені, задумані, врочисті.
І раптом всупереч прогнозам падолисту
На дереві однім з’явилися... рожево-білі квіти.
Милуюсь і не відаю, радіть чи сумувать?
Невдовзі вітер і дощі понищать їх несамовито...
Д

Вікторія Лимарівна
2020.10.25 11:04
Жовтнева пора на весняну так схожа!
Бо фарби зелені беруть перевагу.
Багряні стрічки заплести допоможе.
Із листя барвистого створює ложе.
Тому й привертає до себе увагу.

Жовтнева пора вже виспівує ноти
осіннього смутку, осінньої туги.

Тетяна Левицька
2020.10.25 08:58
Від мольфарки відунки очей не ховай
за лаштунками смутку побачить
сіромашне минуле, сирітства одчай
і, мов гейзери сльози гарячі.

Як впускала без дозволу в дім чужака,
а у душу нікого ніколи.
На смарагдовій райдужці доля гірка

Микола Соболь
2020.10.25 07:55
Стежиною цією тищу літ
ходжу до небокраю воду брати.
Нема питва смачніше на землі.
З росою його змішувала мати…
Тому я чую в голосі трави
і тугу, і любов до Батьківщини…
Коли козачі бачу хорогви,
схиляю із повагою коліно.

Сергій Губерначук
2020.10.25 07:45
Хто ти – не хочу навіть знати.
Хто я – зумій запам’ятати.
Лишилось: квіти, корабель,
туман по палубі і в морі,
і курс між скель, і курс між скель
у спільнім горі.

Хто я – зумій запам’ятати.

Петро Скоропис
2020.10.25 06:56
У кімнаті стояв дух шмаття й сирої води,
і одна у кутку гукала мені: "Молодий!
Молодий, іди, кому я кажу, сюди".
Я ішов, хоча, головно, був сідий.

Червоніли у другій дранкою зі стін ножі,
і обрубок бовтався в яйцях, шептав "Біжи".
Позаяк не мі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Іван Вазов. Урок

Переклав і приміткував Василь Білоцерківський


Оббігши з несамовитим скреготінням садок навколо старого пам’ятника цареві-переможцю, княжевський трамвай знову покотив на південний захід.
Переді мною розгорнулася в усій своїй гарноті чудесна панорама зеленої рівнини й благородних могутніх обрисів Вітоші на видноколі.
Я не міг очей відірвати од цього чарівного видовища, стільки разів баченого, але все так само нового і дорогого моєму серцю.
Раптом серед музики почуттів, яку навіяла болгарська природа, дисонансом прозвучала німецька мова. Тоді я помітив групку, яка в першому класі трамвайного вагона займала дві лавки, розташовані одна проти одної. На ближчій, спиною до мене, сиділи три пані: одна літня і дві молоді – худенькі бліді чорноволосі болгарки, у модних літніх шатах. Я не знав їх, але за вишуканістю їхніх убрань і манер було видно, що вони належать до високого столичного світу.
Навпроти них сидів молодий чоловік із русими вусами, рум’яний, синьоокий і теж вишукано вбраний. Він був німець – приятель чи, можливо, якийсь родич, коли судити за його близькими й дружніми стосунками з жінками. З його короткої розмови з кондуктором я побачив, що він пристойно говорить по-болгарському. У їхніх ногах грайливо крутився білий песик.
Дві молоді пані, без угаву щебечучи по-німецькому зі своїм кавалером, явно насолоджувалися цим, кидали зухвалі погляди навколо себе, немовби – принаймні так мені здалося – відчували марнославні гордощі, балакаючи мовою культурного народу, чужою і незрозумілою кільком болгарам, які сиділи на інших лавках. Вони вшановували болгарською мовою лише стару пані та пса, який не розумів німецької.
В усьому цьому не було нічого дивного. Та коли я слухав і споглядав цих самовдоволених і зарозумілих людей, у мені прокинулося неприємне почуття, якась неприхильність до цих європеїзованих болгарок, котрі нехтували рідною мовою без потреби. Можливо, я не зауважив би їхньої поведінки й навіть вибачив би її, якби марнославство цих модниць виправдовувала їхня врода: на жаль, врода спокутує багато вад! Нехай вони вибачать мені великодушно це грішне признання, у разі коли мої рядки потраплять їм на очі… якщо вони читають по-болгарському.
Трамвай зупинився на хвилину серед поля – там, де починаються нові сади й дачні будинки. З одного вибіг якийсь болгарин і, ускочивши на ходу, сів біля німця. Це був літній чоловік із неголеним, почорнілим від сонця обличчям, старомодно і бідно вдягнений. Пил на пальцях і одязі вказував на те, що він займається польовою роботою.
Німець увічливо відсунувся. Молоді болгарки зморщилися від цього неприємного сусідства, і одна мовила кавалерові по-німецькому:
- Перейдіть і сядьте коло нас!
Уявляю зніяковіння бідного болгарина, якби німець послухався пань і втік від нього, але той усміхнувся і сказав:
- Хіба ми не прихильники демократії?
І він не пересів.
Цей тонкий докір, прикритий жартом, викликав невеличку прикрість однієї пані, яка кисло усміхнулася.
Інша пані сердито пробурчала, теж по-німецькому:
- Напевне, цей простак не знає, що тут – перший клас, а вільні місця є у другому…
Мені стало дуже болісно, що ці аристократичні болгарки, чиї батьки носили фартух бакалійника або тримали в руках рало, виказують перед іноземцем зневагу до свого співвітчизника, певне, чесної людини, а крім того – кориснішої, аніж ці вітряні й марні ляльки, розумом і душею чужі болгарській землі, якій він оддав свою працю. Їхні витончені смаки ображав вигляд грубого неголеного обличчя цього трударя-болгарина, котрий насмілився сісти поблизу них на тій підставі, що й він заплатив за місце. Я помітив презирливі погляди, які вони час від часу кидали своїми чорними очима на нього; у такий спосіб вони мстилися йому за нечемність.
Болгарин незворушно сидів і мовчав. Явно було, що він не тямив у німецькій і не розумів, що говорили про нього… Чи, може, таки здогадується? Я помітив: при перших недоброзичливих словах пань одна його щока вельми нервово засіпалася… Чи це просто була випадковість… Але потому він весь час дивився вбік, на поля.
Я все не міг заглушити почуття обурення цим браком доброти й делікатності, що такі властиві м’якій жіночій природі. І повернувся до свого першого враження: жінки були негарні. Чи не це змушує їх бути недобрими? Краса рис обличчя нерідко є ознакою душевної краси й благородства! Ймовірно, теорія гармонії між фізичною і духовною істотою таким шляхом потверджувалася, була слушна…
Весела німецька розмова, на хвилину порушена, тривала до самого Павлова . Там трамвай зупинився. У ту саму мить, коли болгарин підвівся, аби виходити, пані, яка обізвала його «простаком», випустила червону парасольку, що впала на землю. Болгарин підняв її й, чемно подаючи пані, виразно проказав німецькою:
- Fräulein, bitte nehmen Sie ihren Schirm! (Пані, будь ласка, візьміть вашу парасольку!)
Молода болгарка, тремтливою рукою взявши парасольку, забула подякувати, бо червоніла від зніяковіння і сорому, як і її подруга. Марно німець намагався затіяти якусь розмову, аби вивести їх із цього прикрого стану: до самого Княжева жінки мовчки їхали з зашарілими обличчями.
Я досі більше не зустрічав того незнаного болгарина, інакше потиснув би йому руку за урок людяності, який він дав своїм «цивілізованим» землячкам.














1. Павлово – колишнє село, нині: південна околиця Софії, частина Вітошського муніципального округу.
2. Княжево – колишнє село, нині: мікрорайон у південно-західній частині Софії.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-06-25 11:18:43
Переглядів сторінки твору 79
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2020.10.12 20:39
Автор у цю хвилину відсутній