Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
2026.11.22
22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Іван Вазов. Урок
Переді мною розгорнулася в усій своїй гарноті чудесна панорама зеленої рівнини й благородних могутніх обрисів Вітоші на видноколі.
Я не міг очей відірвати од цього чарівного видовища, стільки разів баченого, але все так само нового і дорогого моєму серцю.
Раптом серед музики почуттів, яку навіяла болгарська природа, дисонансом прозвучала німецька мова. Тоді я помітив групку, яка в першому класі трамвайного вагона займала дві лавки, розташовані одна проти одної. На ближчій, спиною до мене, сиділи три пані: одна літня і дві молоді – худенькі бліді чорноволосі болгарки, у модних літніх шатах. Я не знав їх, але за вишуканістю їхніх убрань і манер було видно, що вони належать до високого столичного світу.
Навпроти них сидів молодий чоловік із русими вусами, рум’яний, синьоокий і теж вишукано вбраний. Він був німець – приятель чи, можливо, якийсь родич, коли судити за його близькими й дружніми стосунками з жінками. З його короткої розмови з кондуктором я побачив, що він пристойно говорить по-болгарському. У їхніх ногах грайливо крутився білий песик.
Дві молоді пані, без угаву щебечучи по-німецькому зі своїм кавалером, явно насолоджувалися цим, кидали зухвалі погляди навколо себе, немовби – принаймні так мені здалося – відчували марнославні гордощі, балакаючи мовою культурного народу, чужою і незрозумілою кільком болгарам, які сиділи на інших лавках. Вони вшановували болгарською мовою лише стару пані та пса, який не розумів німецької.
В усьому цьому не було нічого дивного. Та коли я слухав і споглядав цих самовдоволених і зарозумілих людей, у мені прокинулося неприємне почуття, якась неприхильність до цих європеїзованих болгарок, котрі нехтували рідною мовою без потреби. Можливо, я не зауважив би їхньої поведінки й навіть вибачив би її, якби марнославство цих модниць виправдовувала їхня врода: на жаль, врода спокутує багато вад! Нехай вони вибачать мені великодушно це грішне признання, у разі коли мої рядки потраплять їм на очі… якщо вони читають по-болгарському.
Трамвай зупинився на хвилину серед поля – там, де починаються нові сади й дачні будинки. З одного вибіг якийсь болгарин і, ускочивши на ходу, сів біля німця. Це був літній чоловік із неголеним, почорнілим від сонця обличчям, старомодно і бідно вдягнений. Пил на пальцях і одязі вказував на те, що він займається польовою роботою.
Німець увічливо відсунувся. Молоді болгарки зморщилися від цього неприємного сусідства, і одна мовила кавалерові по-німецькому:
- Перейдіть і сядьте коло нас!
Уявляю зніяковіння бідного болгарина, якби німець послухався пань і втік від нього, але той усміхнувся і сказав:
- Хіба ми не прихильники демократії?
І він не пересів.
Цей тонкий докір, прикритий жартом, викликав невеличку прикрість однієї пані, яка кисло усміхнулася.
Інша пані сердито пробурчала, теж по-німецькому:
- Напевне, цей простак не знає, що тут – перший клас, а вільні місця є у другому…
Мені стало дуже болісно, що ці аристократичні болгарки, чиї батьки носили фартух бакалійника або тримали в руках рало, виказують перед іноземцем зневагу до свого співвітчизника, певне, чесної людини, а крім того – кориснішої, аніж ці вітряні й марні ляльки, розумом і душею чужі болгарській землі, якій він оддав свою працю. Їхні витончені смаки ображав вигляд грубого неголеного обличчя цього трударя-болгарина, котрий насмілився сісти поблизу них на тій підставі, що й він заплатив за місце. Я помітив презирливі погляди, які вони час від часу кидали своїми чорними очима на нього; у такий спосіб вони мстилися йому за нечемність.
Болгарин незворушно сидів і мовчав. Явно було, що він не тямив у німецькій і не розумів, що говорили про нього… Чи, може, таки здогадується? Я помітив: при перших недоброзичливих словах пань одна його щока вельми нервово засіпалася… Чи це просто була випадковість… Але потому він весь час дивився вбік, на поля.
Я все не міг заглушити почуття обурення цим браком доброти й делікатності, що такі властиві м’якій жіночій природі. І повернувся до свого першого враження: жінки були негарні. Чи не це змушує їх бути недобрими? Краса рис обличчя нерідко є ознакою душевної краси й благородства! Ймовірно, теорія гармонії між фізичною і духовною істотою таким шляхом потверджувалася, була слушна…
Весела німецька розмова, на хвилину порушена, тривала до самого Павлова . Там трамвай зупинився. У ту саму мить, коли болгарин підвівся, аби виходити, пані, яка обізвала його «простаком», випустила червону парасольку, що впала на землю. Болгарин підняв її й, чемно подаючи пані, виразно проказав німецькою:
- Fräulein, bitte nehmen Sie ihren Schirm! (Пані, будь ласка, візьміть вашу парасольку!)
Молода болгарка, тремтливою рукою взявши парасольку, забула подякувати, бо червоніла від зніяковіння і сорому, як і її подруга. Марно німець намагався затіяти якусь розмову, аби вивести їх із цього прикрого стану: до самого Княжева жінки мовчки їхали з зашарілими обличчями.
Я досі більше не зустрічав того незнаного болгарина, інакше потиснув би йому руку за урок людяності, який він дав своїм «цивілізованим» землячкам.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іван Вазов. Урок
Переклав і приміткував Василь Білоцерківський
Оббігши з несамовитим скреготінням садок навколо старого пам’ятника цареві-переможцю, княжевський трамвай знову покотив на південний захід.
Переді мною розгорнулася в усій своїй гарноті чудесна панорама зеленої рівнини й благородних могутніх обрисів Вітоші на видноколі.
Я не міг очей відірвати од цього чарівного видовища, стільки разів баченого, але все так само нового і дорогого моєму серцю.
Раптом серед музики почуттів, яку навіяла болгарська природа, дисонансом прозвучала німецька мова. Тоді я помітив групку, яка в першому класі трамвайного вагона займала дві лавки, розташовані одна проти одної. На ближчій, спиною до мене, сиділи три пані: одна літня і дві молоді – худенькі бліді чорноволосі болгарки, у модних літніх шатах. Я не знав їх, але за вишуканістю їхніх убрань і манер було видно, що вони належать до високого столичного світу.
Навпроти них сидів молодий чоловік із русими вусами, рум’яний, синьоокий і теж вишукано вбраний. Він був німець – приятель чи, можливо, якийсь родич, коли судити за його близькими й дружніми стосунками з жінками. З його короткої розмови з кондуктором я побачив, що він пристойно говорить по-болгарському. У їхніх ногах грайливо крутився білий песик.
Дві молоді пані, без угаву щебечучи по-німецькому зі своїм кавалером, явно насолоджувалися цим, кидали зухвалі погляди навколо себе, немовби – принаймні так мені здалося – відчували марнославні гордощі, балакаючи мовою культурного народу, чужою і незрозумілою кільком болгарам, які сиділи на інших лавках. Вони вшановували болгарською мовою лише стару пані та пса, який не розумів німецької.
В усьому цьому не було нічого дивного. Та коли я слухав і споглядав цих самовдоволених і зарозумілих людей, у мені прокинулося неприємне почуття, якась неприхильність до цих європеїзованих болгарок, котрі нехтували рідною мовою без потреби. Можливо, я не зауважив би їхньої поведінки й навіть вибачив би її, якби марнославство цих модниць виправдовувала їхня врода: на жаль, врода спокутує багато вад! Нехай вони вибачать мені великодушно це грішне признання, у разі коли мої рядки потраплять їм на очі… якщо вони читають по-болгарському.
Трамвай зупинився на хвилину серед поля – там, де починаються нові сади й дачні будинки. З одного вибіг якийсь болгарин і, ускочивши на ходу, сів біля німця. Це був літній чоловік із неголеним, почорнілим від сонця обличчям, старомодно і бідно вдягнений. Пил на пальцях і одязі вказував на те, що він займається польовою роботою.
Німець увічливо відсунувся. Молоді болгарки зморщилися від цього неприємного сусідства, і одна мовила кавалерові по-німецькому:
- Перейдіть і сядьте коло нас!
Уявляю зніяковіння бідного болгарина, якби німець послухався пань і втік від нього, але той усміхнувся і сказав:
- Хіба ми не прихильники демократії?
І він не пересів.
Цей тонкий докір, прикритий жартом, викликав невеличку прикрість однієї пані, яка кисло усміхнулася.
Інша пані сердито пробурчала, теж по-німецькому:
- Напевне, цей простак не знає, що тут – перший клас, а вільні місця є у другому…
Мені стало дуже болісно, що ці аристократичні болгарки, чиї батьки носили фартух бакалійника або тримали в руках рало, виказують перед іноземцем зневагу до свого співвітчизника, певне, чесної людини, а крім того – кориснішої, аніж ці вітряні й марні ляльки, розумом і душею чужі болгарській землі, якій він оддав свою працю. Їхні витончені смаки ображав вигляд грубого неголеного обличчя цього трударя-болгарина, котрий насмілився сісти поблизу них на тій підставі, що й він заплатив за місце. Я помітив презирливі погляди, які вони час від часу кидали своїми чорними очима на нього; у такий спосіб вони мстилися йому за нечемність.
Болгарин незворушно сидів і мовчав. Явно було, що він не тямив у німецькій і не розумів, що говорили про нього… Чи, може, таки здогадується? Я помітив: при перших недоброзичливих словах пань одна його щока вельми нервово засіпалася… Чи це просто була випадковість… Але потому він весь час дивився вбік, на поля.
Я все не міг заглушити почуття обурення цим браком доброти й делікатності, що такі властиві м’якій жіночій природі. І повернувся до свого першого враження: жінки були негарні. Чи не це змушує їх бути недобрими? Краса рис обличчя нерідко є ознакою душевної краси й благородства! Ймовірно, теорія гармонії між фізичною і духовною істотою таким шляхом потверджувалася, була слушна…
Весела німецька розмова, на хвилину порушена, тривала до самого Павлова . Там трамвай зупинився. У ту саму мить, коли болгарин підвівся, аби виходити, пані, яка обізвала його «простаком», випустила червону парасольку, що впала на землю. Болгарин підняв її й, чемно подаючи пані, виразно проказав німецькою:
- Fräulein, bitte nehmen Sie ihren Schirm! (Пані, будь ласка, візьміть вашу парасольку!)
Молода болгарка, тремтливою рукою взявши парасольку, забула подякувати, бо червоніла від зніяковіння і сорому, як і її подруга. Марно німець намагався затіяти якусь розмову, аби вивести їх із цього прикрого стану: до самого Княжева жінки мовчки їхали з зашарілими обличчями.
Я досі більше не зустрічав того незнаного болгарина, інакше потиснув би йому руку за урок людяності, який він дав своїм «цивілізованим» землячкам.
1. Павлово – колишнє село, нині: південна околиця Софії, частина Вітошського муніципального округу.
2. Княжево – колишнє село, нині: мікрорайон у південно-західній частині Софії.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Володимир Стасов. Портрет Лева Толстого"
• Перейти на сторінку •
"Іван Вазов. У Івана Горбатого (Спогад)"
• Перейти на сторінку •
"Іван Вазов. У Івана Горбатого (Спогад)"
Про публікацію
