ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2020.10.25 20:12
Ніч розстелила шовк осінній
На землю, небо і повітря.
Підбитий золотом, ясніє,
Накидка мов на плечах вітру.

І вітер огортає простір,
Багряне листя розвіває,
У груди ллє потоки млості -

Євген Федчук
2020.10.25 20:04
То не вітер гуля степом і не грім гуркоче,
То Молдова проти турок воювати хоче.
Зворохобив всю державу від Дністра до Пруту
Славний витязь і господар Іван Вода Лютий.
Не схотіли молдавани далі в ярмі жити,
Заповзялись свою землю від турок звільнити.

Ірина Вовк
2020.10.25 12:35
Картинка ІХ. СТЕЖКАМИ СТАРОГО ДОБРОМИЛЯ Почну я цей розділ незвично – з біографічних фрагментів у різні періоди та віхи життя. От, скажімо, зі спогадів школярки Ірини Вовк, що майже кожне літо змушена була перебувати у двох, а подекуди навіть і трьох

Іван Потьомкін
2020.10.25 11:17
Уже прощаються із листям дерева,
Стоять оголені, задумані, врочисті.
І раптом всупереч прогнозам падолисту
На дереві однім з’явилися... рожево-білі квіти.
Милуюсь і не відаю, радіть чи сумувать?
Невдовзі вітер і дощі понищать їх несамовито...
Д

Вікторія Лимарівна
2020.10.25 11:04
Жовтнева пора на весняну так схожа!
Бо фарби зелені беруть перевагу.
Багряні стрічки заплести допоможе.
Із листя барвистого створює ложе.
Тому й привертає до себе увагу.

Жовтнева пора вже виспівує ноти
осіннього смутку, осінньої туги.

Тетяна Левицька
2020.10.25 08:58
Від мольфарки відунки очей не ховай
за лаштунками смутку побачить
сіромашне минуле, сирітства одчай
і, мов гейзери сльози гарячі.

Як впускала без дозволу в дім чужака,
а у душу нікого ніколи.
На смарагдовій райдужці доля гірка

Микола Соболь
2020.10.25 07:55
Стежиною цією тищу літ
ходжу до небокраю воду брати.
Нема питва смачніше на землі.
З росою його змішувала мати…
Тому я чую в голосі трави
і тугу, і любов до Батьківщини…
Коли козачі бачу хорогви,
схиляю із повагою коліно.

Сергій Губерначук
2020.10.25 07:45
Хто ти – не хочу навіть знати.
Хто я – зумій запам’ятати.
Лишилось: квіти, корабель,
туман по палубі і в морі,
і курс між скель, і курс між скель
у спільнім горі.

Хто я – зумій запам’ятати.

Петро Скоропис
2020.10.25 06:56
Дух шмаття в кімнаті стояв і сирої води,
і одна у кутку гукала мені: "Молодий!"
"Молодий, іди, кому я кажу, сюди".
І я йшов, хоча, головно, був сідий.

Червоніли у другій, як дранка зі стін, ножі,
і обрубок, що бовт на яйцях, шептав «Біжи».
А щ

Марія Дем'янюк
2020.10.24 20:43
І скажу вам щиро нині:
Всі берізки в ластовинні,
Жовті мерехтять листочки -
Світло блимає у очки.
В клена новий жовтий светрик,
Милувався далі Петрик,
І вербички-дві сестрички
Золотом фарбують річки,

Роксолана Вірлан
2020.10.24 19:38
Небо пролітнене сиззю скипіло,
Вишерхло листя під утлим світінням...
Вільна від одягу, вільна від тіла -
Йшла простобосо, без болю, без тіні

Окрізь планети тяжкої калини,
Шепіт жоржин...авангардові шуми...
Вільна від зла і словесного плину,

Борис Костиря
2020.10.24 18:15
Я відчуваю, як руйнується мій світ,
Які удари завдають по ньому.
Він мов давній Вавилон,
Що загубився в пісках часу.
Він захований у манускриптах,
У глибоких криницях пам’яті,
У спогадах і легендах.
Мій світ мов піщана споруда,

Ігор Деркач
2020.10.24 16:36
Хто сіє, той збирає врожаї
і не паї, а землю обробляє,
і не багатії, а ратаї
збагачують перлинами її –
оазами освоєного краю.

Це вимагає поту... і крові
у всі часи ворожої навали.

Тетяна Левицька
2020.10.24 10:27
За вікном знов накрапує мжичка,
осінь вабить стриптизом в дібровах
та лягає на згоране личко
листопадна хандра тимчасова.

Надвечір'я морозивом тане
в піднебесній креманці блискучій.
Ти звикаєш без мене коханий,

Микола Соболь
2020.10.24 07:09
Кручі дніпрові не стануть горами,
сяде за обрій сонечко зморене,
у прохолоді прокидається гай,
іде ніч до тебе, лише зачекай.

Хмари бундючні рожевим налиті,
десь цвіркунець заливається в скиті,
воду із річки п’є місячне сяйво,

Сергій Губерначук
2020.10.24 06:52
Я намагаюся тебе плекати так,
щоб жодної пилинки не лягало
на це пальто, на цей старий піджак,
і щоб здавалось завжди віку мало.

Я намагатимусь тебе доберегти,
допоки сам існую на планеті,
щоб міг ти взяти пісню й увійти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Володимир Стасов. Портрет Лева Толстого

Переклав і приміткував Василь Білоцерківський

При мені сьогодні було розпаковано з ящика картину, яка щойно прибула з московської залізниці. Це – портрет Лева Толстого, який написав недавно, у серпні місяці, Рєпін у Ясній Поляні. Цей портрет – приголомшлива річ. Ще жодного подібного портрета Толстого ми не мали. Чудовий був портрет, який одного разу написав Крамський. Але то було давно, цілих 14 років тому (1873). Відтоді Толстой вельми змінився, звичайно, постарів, але тип і вираз його обличчя склалися ще могутніше і характерніше від давнього під упливом думки й таланту, які ненастанно працювали. Душа і думка виковували з усього образу, вже й раніше завжди характерного, щось нове, незвичайне, яке далеко виходило з царини того, що ми бачимо щодня навколо себе, – і саме таким зобразив його Рєпін. Цей портрет йому вдався так, як лише вдаються портрети особистостей глибоко зрозумілих, тих, кого цінуємо всіма силами душі. Мені здається, якби портрет поставити зараз в Ермітаж, де його справжнє, народне місце, він чудово продовжував би там увесь ряд тих великих портретів Рембрандта, Рубенса, Веласкеса та інших найбільших митців, якими така славетна по всій Європі наша дивовижна картинна галерея.
Портрет, написаний Рєпіним, надзвичайно простий і за позою і за фарбами, але настільки разючий своєю талановитістю і правдою, що, напевне, зупинить на собі очі кожного, хто здатний щось відчувати в мистецтві й у живій передачі всього, що існує.
Толстого представлено сидячим у кріслі (дуже оригінальному), з книжечкою в одній руці, яку він мовби щойно читав і зауважив там пальцем те місце, де зупинився; друга рука лежить на ручці крісла. Він дивиться прямо на глядачів, трохи нахиливши вбік могутню голову, з довгою сивою бородою, на нього надіто чорну блузу (на портреті 1873 року він теж у блузі, тільки синій), блуза стягнута в талії ременем, але якось схожа на підрясник. Увесь портрет робить враження проповідника, сіяча думки. Очі, які глибоко сидять у своїх западинах, дивляться вдалину і вглибину, неначе просто у твоє серце і душу. Перед вами якась надзвичайна людина, котра залишає якесь непорівнянне враження. Доброта, золоте серце, велика сила думки, непохитна воля – усе нарисувалося на цьому обличчі, на цих очах.
Мені здається, хто зрадів би цьому портретові як новому, несподіваному щастю, – це Крамський, якби він ще й тепер залишався серед нас. Він сам був великий художник, він і сам одного разу вивчав обличчя і вираз Лева Толстого та, напевне, ліпше від більшості інших оцінив би тепер усю талановитість і правду нинішнього нового портрета. Він завжди так високо ставив Рєпіна в нашому мистецтві, так від глибини душі радів кожному його нову кроку вперед!
Але Рєпін написав не один лише цей чудесний портрет у ті нечисленні дні, що прожив нині в Ясній Поляні. Він написав ще маленьку картинку (вершків з 9 завширшки): «Лев Толстой оре». Це своєрідний chef-d’oeuvre. Рєпін сам був присутній на полі під час того, як граф Лев Толстой йшов із сохою по смузі, і тут-таки швидко, для себе намалював цю сценку в дорожньому альбомі. Пізніше він виконав її олійними фарбами. Широке поле; лише десь далеко на тлі видно пісок. Лев Толстой іде по борозні з двома білими конячками, тримаючи обіруч держаки сохи, яка встромляється в землю; на ньому синя мужицька сорочка, з трохи відстебнутим коміром, на ногах високі чоботи, на голові білий кашкет. Уся постать, богатирська, могутня, трохи нагадує мені трьох бронзових богатирів, які в «Бурлаках» Рєпіна йдуть у першій парі, тягнучи по Волзі навантажену баржу. Той самий вираз сили, відданості своїй справі, той самий безмежно національний тип і склад. Дві білі селянські конячки, якими оре Толстой, – одне з див нового російського живопису. Ці дві конячки – два різні характери, дві різні натури. Одна, лагідна, покірна, без нарікань виконує свою службу, ступає по смузі байдуже; друга, жива і неспокійна, йде зовсім іншим кроком, крутить мордою, нерівно перебирає ногами, здається, їй досадно, нестерпно, вона, мабуть, готова і побігти. Уся картинка у своєму цілому здалася мені таким надзвичайним взірцем сучасного «жанру», та ще з зображенням Лева Толстого, та ще він виконує на ділі, як Левін [1], те, що проповідує у своїх статтях і книжках, що я порадив власникові одного з наших найліпших і найзначніших літографічних закладів генералові О. А. Ільїну[2], відтворити цю картину хромолітографією, у точну величину оригіналу. Це скоро здійсниться. Мені здається, ця копія буде потрібна і коштовна всій інтелігентній частині нашого суспільства.
А поки можу побажати ще одного: аби Рєпін не чекав сім місяців до пересувної виставки і вже тепер, зараз, дав би всьому Петербургові змогу подивитися два свої нові творіння: і портрет і картинку. У нас стільки разів за останні роки виставляли окремо по одній новій картині (декотрі навіть інколи зовсім не вартували такої честі), що виставити два високо визначних художніх творіння треба і поготів.

Статтю надруковано у вид. «Новости и биржевая газета» за 21 вересня 1887 року. Це був не останній рєпінський портрет Толстого. За чотири роки, 1891-го, художник ізнову відвідав Ясну Поляну, і результатом тієї поїздки стали нові картини з зображенням письменника: «Толстой босий у лісі», «Толстой у яснополянському кабінеті», «Толстой на відпочинку в лісі» й кілька портретних замальовок.

1. Мова про героя роману «Анна Кареніна», який виступив виразником поглядів автора.
2. Олексій Афіногенович Ільїн (1834–1889) – російський генерал-лейтенант, картограф, видавець. Опублікував низку фундаментальних картографічних праць, зокрема твір Е. Реклю «Земля і люди. Загальна географія», «Нпавчальний атлас із російської історії» Є. Замисловського, «Атлас Російської імперії 1871 року», а також видання з інших сфер: «Короткий курс тригонометрії», «Курс тактики», «Лекції динаміки» тощо. Видавав часописи «Усесвітній мандрівник» та «Природа і люди».




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-07-08 09:34:56
Переглядів сторінки твору 88
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.748
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2020.10.12 20:39
Автор у цю хвилину відсутній