Переклав і приміткував Василь Білоцерківський

При мені сьогодні було розпаковано з ящика картину, яка щойно прибула з московської залізниці. Це – портрет Лева Толстого, який написав недавно, у серпні місяці, Рєпін у Ясній Поляні. Цей портрет – приголомшлива річ. Ще жодного подібного портрета Толстого ми не мали. Чудовий був портрет, який одного разу написав Крамський. Але то було давно, цілих 14 років тому (1873). Відтоді Толстой вельми змінився, звичайно, постарів, але тип і вираз його обличчя склалися ще могутніші й характерніші від давнього під упливом думки й таланту, які ненастанно працювали. Душа і думка виковували з усього образу, вже й раніше завжди характерного, щось нове, незвичайне, яке далеко виходило з царини того, що ми бачимо щодня навколо себе, – і саме таким зобразив його Рєпін. Цей портрет йому вдався так, як лише вдаються портрети особистостей глибоко зрозумілих, тих, кого цінуємо всіма силами душі. Мені здається, якби портрет поставити зараз в Ермітаж, де його справжнє, народне місце, він чудово продовжував би там увесь ряд тих великих портретів Рембрандта, Рубенса, Веласкеса та інших найбільших митців, якими така славетна по всій Європі наша дивовижна картинна галерея.
Портрет, написаний Рєпіним, надзвичайно простий і за позою і за фарбами, але настільки разючий своєю талановитістю і правдою, що, напевне, зупинить на собі очі кожного, хто здатний щось відчувати в мистецтві й у живій передачі всього, що існує.
Толстого представлено сидячим у кріслі (дуже оригінальному), з книжечкою в одній руці, яку він мовби щойно читав і зауважив там пальцем те місце, де зупинився; друга рука лежить на ручці крісла. Він дивиться прямо на глядачів, трохи нахиливши вбік могутню голову, з довгою сивою бородою, на нього надіто чорну блузу (на портреті 1873 року він теж у блузі, тільки синій), блуза стягнута в талії ременем, але якось схожа на підрясник. Увесь портрет робить враження проповідника, сіяча думки. Очі, які глибоко сидять у своїх западинах, дивляться вдалину і вглибину, неначе просто у твоє серце і душу. Перед вами якась надзвичайна людина, котра залишає якесь непорівнянне враження. Доброта, золоте серце, велика сила думки, непохитна воля – усе нарисувалося на цьому обличчі, у цих очах.
Мені здається, хто зрадів би цьому портретові як новому, несподіваному щастю, – це Крамський, якби він ще й тепер залишався серед нас. Він сам був великий художник, він і сам одного разу вивчав обличчя і вираз Лева Толстого та, напевне, ліпше від більшості інших оцінив би тепер усю талановитість і правду нинішнього нового портрета. Він завжди так високо ставив Рєпіна в нашому мистецтві, так щиросердно радів кожному його нову кроку вперед!
Але Рєпін написав не один лише цей чудесний портрет у ті нечисленні дні, що прожив нині в Ясній Поляні. Він написав ще маленьку картинку (вершків з 9 завширшки): «Лев Толстой оре». Це своєрідний chef-d’oeuvre. Рєпін сам був присутній на полі під час того, як граф Лев Толстой йшов із сохою по смузі, і тут-таки швидко, для себе намалював цю сценку в дорожньому альбомі. Пізніше він виконав її олійними фарбами. Широке поле; лише десь далеко на тлі видно пісок. Лев Толстой іде по борозні з двома білими конячками, тримаючи обіруч держаки сохи, яка встромляється в землю; на ньому синя мужицька сорочка, з трохи відстебнутим коміром, на ногах високі чоботи, на голові білий кашкет. Уся постать, богатирська, могутня, трохи нагадує мені трьох бронзових богатирів, які в «Бурлаках» Рєпіна йдуть у першій парі, тягнучи по Волзі навантажену баржу. Той самий вираз сили, відданості своїй справі, той самий безмежно національний тип і склад. Дві білі селянські конячки, якими оре Толстой, – одне з див нового російського живопису. Ці дві конячки – два різні характери, дві різні натури. Одна, лагідна, покірна, без нарікань виконує свою службу, ступає по смузі байдуже; друга, жива і неспокійна, йде зовсім іншим кроком, крутить мордою, нерівно перебирає ногами, здається, їй досадно, нестерпно, вона, мабуть, готова і побігти. Уся картинка у своєму цілому здалася мені таким надзвичайним взірцем сучасного «жанру», та ще з зображенням Лева Толстого, та ще він виконує на ділі, як Левін [1], те, що проповідує у своїх статтях і книжках, що я порадив власникові одного з наших найліпших і найзначніших літографічних закладів генералові О. А. Ільїну[2], відтворити цю картину хромолітографією, у точну величину оригіналу. Це скоро здійсниться. Мені здається, ця копія буде потрібна і коштовна всій інтелігентній частині нашого суспільства.
А поки можу побажати ще одного: аби Рєпін не чекав сім місяців до пересувної виставки і вже тепер, зараз, дав би всьому Петербургові змогу подивитися два свої нові творіння: і портрет і картинку. У нас стільки разів за останні роки виставляли окремо по одній новій картині (декотрі навіть інколи зовсім не вартували такої честі), що виставити два високо визначних художніх творіння треба і поготів.

Статтю надруковано у вид. «Новости и биржевая газета» за 21 вересня 1887 року. Це був не останній рєпінський портрет Толстого. За чотири роки, 1891-го, художник ізнову відвідав Ясну Поляну, і результатом тієї поїздки стали нові картини з зображенням письменника: «Толстой босий у лісі», «Толстой у яснополянському кабінеті», «Толстой на відпочинку в лісі» й кілька портретних замальовок.

1. Мова про героя роману «Анна Кареніна», який виступив виразником поглядів автора.
2. Олексій Афіногенович Ільїн (1834–1889) – російський генерал-лейтенант, картограф, видавець. Опублікував низку фундаментальних картографічних праць, зокрема твір Е. Реклю «Земля і люди. Загальна географія», «Навчальний атлас із російської історії» Є. Замисловського, «Атлас Російської імперії 1871 року», а також видання з інших сфер: «Короткий курс тригонометрії», «Курс тактики», «Лекції динаміки» тощо. Видавав часописи «Усесвітній мандрівник» та «Природа і люди».