ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:58
Домовлятися з ордою - святотацтво,
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Володимир Стасов. Картина Рєпіна «Бурлаки на Волзі» (Лист редакторові «С.-Петербурзьких відомостей»)
Це картина п. Рєпіна «Бурлаки на Волзі». Вже років зо два тому ця картина пробула кілька днів на виставці Товариства заохочення художників і вразила всіх, хто її бачив. Але тоді вона була ще лише майже ескізом. Відтоді величезні перетворення відбулися з нею. Сливе все тепер у ній перероблено або змінено, піднесено і вдосконалено, отож попереднє творіння просто дитина супроти того, чим стала картина тепер. За короткий час художник дозрів і змужнів, викинув з юнацького натхнення все, що в ньому ще було незріле або нетверде, і з’явився нині з картиною, з якою заледве здатне помірятися багато з усього, що досі створило російське мистецтво.
Пан Рєпін – реаліст, як Гоголь, і стільки само, як він, глибоко національний. Зі сміливістю, безприкладною в нас, він залишив і останні думки про щось ідеальне в мистецтві й по тім’я поринув в усю глибину народного життя, народних інтересів, щемливої народної дійсності.
Погляньте лише на «Бурлаків» п. Рєпіна і ви одразу муситимете признатися, що подібного сюжету ще ніхто не смів брати в нас і що подібної глибоко приголомшливої картини з народного російського життя ви ще не бачили, дарма що і цей сюжет, і це завдання вже давно стоять перед нами й нашими митцями. Але хіба це не найбільш корінна властивість могутнього таланту – побачити і вкласти у своє творіння те, що правдиве і просте, і повз що проходять, не зауважуючи, сотні й тисячі людей?
У картині п. Рєпіна перед вами широка, нескінченно розкинута Волга, яка мовби мліє, заснувши під палючим липневим сонцем. Десь удалині мигтить димучий пароплав, ближче золотиться, тихо надуваючись, вітрило бідного суденця, а попереду, важко ступаючи по мокрих мілинах і карбуючи сліди своїх лаптів на вогкому піску, йде ватага бурлаків. Запрігшись у свої лямки й натягуючи посторонки довжиною мотуза, ідуть у крок ці одинадцять чоловік, жива возова машина, нахиливши тіла вперед і розхитуючись у такт усередині свого хомута. Яке покірне стадо, яка сумирна несвідома сила, і тут-таки – яка бідність, які злидні. Немає жодної цілої сорочки на цих пропалених сонцем плечах, жодної цілої шапки й картуза – усюди дірки й лахміття, усюди онучі й дрантя.
Але не для того, аби розжалобити й вирвати громадські зітхання, писав свою картину п. Рєпін: його вразили бачені типи й характери, у ньому була жива потреба намалювати далеке, невідоме російське життя, і він зробив зі своєї картини таку сцену, рівну якій відшукаємо хіба лише в найглибших творіннях Гоголя.
У цій ватазі бурлаків зійшлися найрізноманітніші типи. Попереду виступають, немов пара могутніх буйволів, головні, корінні. Це якісь дрімучі геркулеси, зі скуйовдженою головою, бронзовими від сонця грудьми й жилавими руками, що непорушно звисають. Який погляд неприборканих очей, які роздуті ніздрі, які чавунні м’язи! Відразу позаду них натягує свою лямку, низько прихилившись до землі, ще третій богатир, теж у лахмітті й з волоссям, перев’язаним ганчіркою: цей, здається, усюди перебував, в усіх краях світу, пізнав життя і пошукав щастя і сам став схожий на якогось індіанця чи ефіопа. Тут-таки, за їхніми спинами, трішки фальшуючи й примудрившись везти якнайменше, йде, напевне, відставний солдат, високий і жилавий, попалюючи коротеньку люльку; позаду всіх жовтий як віск і висохлий старий; він страшенно хворий і виснажений, і, здається, небагато днів залишається йому прожити; свою бідну голову він відвернув убік і рукавом витирає піт на лобі, піт слабкості й безвихідної муки.
Другу половину ходи становлять: міцний, бадьорий, крижастий старий; він притулився плечем до сусіда й, опустивши голову, квапиться на ходу напхати свою люльку з кольорового капшука; за ним відставний рудий солдат, єдиний чоловік з усієї компанії, який має чоботи й запхані туди суконні штани, на його плечах жилет із єдиним мідним ґудзиком, який хилитається і виблискує на сонці; він метушливо і поривчасто веде свою роботу і дріботить ногами; ще далі хтось на подобу мандрівного грека, з рисами все ще наполовину античними; йому тут нудотно і незвично, він неспокійно піднімає свій усе ще чудовий, попри нескінченне марнотратство життя, античний профіль і широкими красивими очима озирається навкруги, розмахуючись на обидва боки, немов маятник, можливо, наполовину в дрімоті, і цілковито опустивши голову на груди, бідний лапотник, останній, відділений од усіх.
І все це товариство мовчить: воно у глибокій безмовності виконує свою волову службу. Один тільки хлопчик галасує і бадьоро гарячкує, у довгих білих патлах і босо, він – центр і ходи, і картини, і всього творіння. Його яскрава рожева сорочка найраніше зупиняє око глядача на самій середині картини, а його швидкий сердитий погляд, а його свавільна фігурка, яка лається на всіх, мовби гавкає, його сильні молоді руки, які поправляють на плечах мозолячу лямку, – усе це протест і опозиція могутньої молодості супроти безмовної покори змужнілих, зламаних звичкою і часом дикунів-геркулесів, які крокують навколо нього попереду і ззаду.
Ця хода по розжареному піску, під палючим сонцем, ці лапті, які шльопають по калюжах, ці очі, ці вирази отупілості й цілковито тваринного життя, ці блискучі фарби природи й ці сірі тони понурих семиряг і згаслих очей – усе це вкупі дає таку картину, якої ще ніхто ніколи в нас не робив.
За планом і за вираженням своєї картини п. Рєпін – значний, могутній митець і мислитель, але заразом він володіє засобами свого мистецтва з такою силою, красою і досконалістю, як навряд чи хто-небудь іще з російських митців. Кожна подробиця його картини обдумана і намальована так, що викликає довге вивчення і глибоку симпатію кожного, хто здатний розуміти достеменне мистецтво, а його колорит вишуканий, разючий і сильний, як хіба лише в одного або двох з усієї породи наших взагалі настільки неколоритних живописців. Тому не можна не віщувати цьому молодому митцеві багатющого художнього майбуття.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Володимир Стасов. Картина Рєпіна «Бурлаки на Волзі» (Лист редакторові «С.-Петербурзьких відомостей»)
Переклав Василь Білоцерківський
Ласкавий пане! Здається, уся наша публіка перебувала на теперішній академічній виставці й, отже, встигла оцінити по заслугах відмінне зібрання художніх творів, що їх нині посилають від нас до Відня на всесвітню виставку. Справді, навряд чи коли-небудь ще ми з’являлися в Європі з такими численним й значними взірцями російської художньої творчості. І, напевне, Західна Європа зі ще більшою прихильністю, аніж на торішній лондонській виставці, вИзнає нашу силу і теперішнє могутнє зростання в художній справі. Але термін академічної виставки наближається до кінця, а наша публіка ще не знає одного нового твору, який щойно скінчено, щойно винесено з робітні художника в академічні зали та який, без сумніву, належить до числа найліпшого, що досі створило російське мистецтво, відтоді як воно існує.
Це картина п. Рєпіна «Бурлаки на Волзі». Вже років зо два тому ця картина пробула кілька днів на виставці Товариства заохочення художників і вразила всіх, хто її бачив. Але тоді вона була ще лише майже ескізом. Відтоді величезні перетворення відбулися з нею. Сливе все тепер у ній перероблено або змінено, піднесено і вдосконалено, отож попереднє творіння просто дитина супроти того, чим стала картина тепер. За короткий час художник дозрів і змужнів, викинув з юнацького натхнення все, що в ньому ще було незріле або нетверде, і з’явився нині з картиною, з якою заледве здатне помірятися багато з усього, що досі створило російське мистецтво.
Пан Рєпін – реаліст, як Гоголь, і стільки само, як він, глибоко національний. Зі сміливістю, безприкладною в нас, він залишив і останні думки про щось ідеальне в мистецтві й по тім’я поринув в усю глибину народного життя, народних інтересів, щемливої народної дійсності.
Погляньте лише на «Бурлаків» п. Рєпіна і ви одразу муситимете признатися, що подібного сюжету ще ніхто не смів брати в нас і що подібної глибоко приголомшливої картини з народного російського життя ви ще не бачили, дарма що і цей сюжет, і це завдання вже давно стоять перед нами й нашими митцями. Але хіба це не найбільш корінна властивість могутнього таланту – побачити і вкласти у своє творіння те, що правдиве і просте, і повз що проходять, не зауважуючи, сотні й тисячі людей?
У картині п. Рєпіна перед вами широка, нескінченно розкинута Волга, яка мовби мліє, заснувши під палючим липневим сонцем. Десь удалині мигтить димучий пароплав, ближче золотиться, тихо надуваючись, вітрило бідного суденця, а попереду, важко ступаючи по мокрих мілинах і карбуючи сліди своїх лаптів на вогкому піску, йде ватага бурлаків. Запрігшись у свої лямки й натягуючи посторонки довжиною мотуза, ідуть у крок ці одинадцять чоловік, жива возова машина, нахиливши тіла вперед і розхитуючись у такт усередині свого хомута. Яке покірне стадо, яка сумирна несвідома сила, і тут-таки – яка бідність, які злидні. Немає жодної цілої сорочки на цих пропалених сонцем плечах, жодної цілої шапки й картуза – усюди дірки й лахміття, усюди онучі й дрантя.
Але не для того, аби розжалобити й вирвати громадські зітхання, писав свою картину п. Рєпін: його вразили бачені типи й характери, у ньому була жива потреба намалювати далеке, невідоме російське життя, і він зробив зі своєї картини таку сцену, рівну якій відшукаємо хіба лише в найглибших творіннях Гоголя.
У цій ватазі бурлаків зійшлися найрізноманітніші типи. Попереду виступають, немов пара могутніх буйволів, головні, корінні. Це якісь дрімучі геркулеси, зі скуйовдженою головою, бронзовими від сонця грудьми й жилавими руками, що непорушно звисають. Який погляд неприборканих очей, які роздуті ніздрі, які чавунні м’язи! Відразу позаду них натягує свою лямку, низько прихилившись до землі, ще третій богатир, теж у лахмітті й з волоссям, перев’язаним ганчіркою: цей, здається, усюди перебував, в усіх краях світу, пізнав життя і пошукав щастя і сам став схожий на якогось індіанця чи ефіопа. Тут-таки, за їхніми спинами, трішки фальшуючи й примудрившись везти якнайменше, йде, напевне, відставний солдат, високий і жилавий, попалюючи коротеньку люльку; позаду всіх жовтий як віск і висохлий старий; він страшенно хворий і виснажений, і, здається, небагато днів залишається йому прожити; свою бідну голову він відвернув убік і рукавом витирає піт на лобі, піт слабкості й безвихідної муки.
Другу половину ходи становлять: міцний, бадьорий, крижастий старий; він притулився плечем до сусіда й, опустивши голову, квапиться на ходу напхати свою люльку з кольорового капшука; за ним відставний рудий солдат, єдиний чоловік з усієї компанії, який має чоботи й запхані туди суконні штани, на його плечах жилет із єдиним мідним ґудзиком, який хилитається і виблискує на сонці; він метушливо і поривчасто веде свою роботу і дріботить ногами; ще далі хтось на подобу мандрівного грека, з рисами все ще наполовину античними; йому тут нудотно і незвично, він неспокійно піднімає свій усе ще чудовий, попри нескінченне марнотратство життя, античний профіль і широкими красивими очима озирається навкруги, розмахуючись на обидва боки, немов маятник, можливо, наполовину в дрімоті, і цілковито опустивши голову на груди, бідний лапотник, останній, відділений од усіх.
І все це товариство мовчить: воно у глибокій безмовності виконує свою волову службу. Один тільки хлопчик галасує і бадьоро гарячкує, у довгих білих патлах і босо, він – центр і ходи, і картини, і всього творіння. Його яскрава рожева сорочка найраніше зупиняє око глядача на самій середині картини, а його швидкий сердитий погляд, а його свавільна фігурка, яка лається на всіх, мовби гавкає, його сильні молоді руки, які поправляють на плечах мозолячу лямку, – усе це протест і опозиція могутньої молодості супроти безмовної покори змужнілих, зламаних звичкою і часом дикунів-геркулесів, які крокують навколо нього попереду і ззаду.
Ця хода по розжареному піску, під палючим сонцем, ці лапті, які шльопають по калюжах, ці очі, ці вирази отупілості й цілковито тваринного життя, ці блискучі фарби природи й ці сірі тони понурих семиряг і згаслих очей – усе це вкупі дає таку картину, якої ще ніхто ніколи в нас не робив.
За планом і за вираженням своєї картини п. Рєпін – значний, могутній митець і мислитель, але заразом він володіє засобами свого мистецтва з такою силою, красою і досконалістю, як навряд чи хто-небудь іще з російських митців. Кожна подробиця його картини обдумана і намальована так, що викликає довге вивчення і глибоку симпатію кожного, хто здатний розуміти достеменне мистецтво, а його колорит вишуканий, разючий і сильний, як хіба лише в одного або двох з усієї породи наших взагалі настільки неколоритних живописців. Тому не можна не віщувати цьому молодому митцеві багатющого художнього майбуття.
1873 р.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Володимир Стасов. Нова картина Рєпіна"
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Портрет Лева Толстого"
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Портрет Лева Толстого"
Про публікацію