ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
13:26
Украла віра чужоземна все:.
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1962) /
Проза
Мистецький анабазис* Володимира Гарбуза.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мистецький анабазис* Володимира Гарбуза.
(Продовження циклу есеїв – «Про що може розповісти одна картина?»).
Дивлюся на картину «В селі Єрчики», пропоную і Вам те саме зробити, особливо тим, хто шанує творчість Володимира Гарбуза. Поцікавився історією села, довідався, що населених пунктів з подібною назвою в Україні три. Просто Єрчики – на Житомирщині, і Великі та Малі Єрчики на теренах Київської області. Перед нашими очима краєвид, що розкинувся неподалік од Великих Єрчиків.
Точна дата народження села невідома. Проте, відштовхуючись від етимології назви, можна припустити, що з’явилося воно десь у межах 14 – 15 століть. Народні перекази свідчать, - «Єрчики», похідне від слова яр. Тут кілька сотень років тому протікало багатенько струмків, які впадали в річку Роставицю, від них залишалися сліди, єрчики…
… Неоднорідна, пересічена місцевість, укрита – ярами, долинами, пагорбами, невисокими горами. Там щедра рослинність, поруч сусідять: квартети і дуети дерев, густі кущі, верболози і очерет біля водойми. Далечінь світло – синьо – бузкова… І, хмари різнобарвні пливуть, то насуваючись ближче до землі, то віддаляючись. Попереду двійко кіз, прийшли на водопій, постатей людських не видко, але якщо є свійські тварини, то і люд десь поблизу мешкає, про що натякають і дві стежини, що в’ються змійкою знизу догори…
Насичена пастозність письма передає енергію, дух ландшафту. Володимир сотворив близько двохсот етюдів у цьому загадковому краї. На них фіксується вид місцин, сьогодні він вже інакший, як і протічна вода річки, у яку двічі не увійдеш… В цьому цінність оцих робіт. Око художника ніколи не вибере звичайнісінький закуток природи, лише той, що наділений особливою принадністю.
Годиться почути Валерія Сніжка: «Психологічна пам’ять ландшафту занурена глибоко в підсвідомості і може виринати уві снах, повторюючись у своїй «реальній» очевидності, або відтворюватися у творах мистецтва. Паралельно існує особистісна пам'ять ландшафту – це пам'ять про довкілля, в якому ти виріс, про те, що тебе оточувало. Воно концентрується навколо конкретного пейзажу і людина, повертаючись думками в минуле, обов’язково опиняється в якомусь конкретному, реальному, далекому в часі ландшафті. Добре, якщо психоетнічна й особистісна пам’ять ландшафту збігаються або вони у своєму ботанічно – географічному визначенні є близькі – це є психічний баланс підсвідомого і свідомого».
Картини автора звернені не до всіх (моя думка). Він пише для тих, хто глибинно належить до тієї ж когорти українства, що й він сам. Звертається до обособлених індивідів, до тих, хто не належить до десакралізованого світу, навпаки, до носіїв сакрального начала, до тих, хто знайомий із засадами Традиції, поділяє їх. Його твори містять – і трансцендентність, і архетиповий підтекст.
Французький філософ Кузен вважав: «Дайте мені мапу краю, її обриси, її води, її вітри і всю її фізичну географію, дайте мені її природні скарби, її флору, її геологію, і я берусь сказати вам апріорі, якою буде людина в цій країні і яка роль її в історії».
............Шалений технічний поступ, механізація життя з одного боку, та збереження закріпленого в природі буття і збереження інтимного зв’язку зі Всесвітом з іншого, то два світи, що суперечать один одному. Поєднати розрив між культурою і цивілізацією, спробувати засипати яму, яка утворилася між внутрішнім і зовнішнім світом, можуть здійснити представники одного народу. Того народу, котрий ще не зовсім підпав під цивілізаторський вплив Міста, і в своїй творчості зберіг органічний зв'язок з Живою Природою. Залагодити кризу , на добро тієї ж Європи, можна тільки в Україні. З незапам’ятних часів в народі нашому живе дух синтези, та тонке розуміння і відчуття довкілля. Вся наша історія повниться спробами примирити цінності духовні Заходу і Сходу…
Запізнати космогонії, - створені в дохристиянську епоху і роль наших прабатьків…, тоді мусимо порушити два питання: «Хто ми такі?» і «Яка наша роль в Історії?»… Сотні років втовкмачували в голови українців думку, що Світова Історія творилася поза нашими землями. Ми ж, нібито, постійно перебували на загумінках… Насправді, все відбувалося не так. Історію нашу для нас писали ззовні, і зрозуміло як…
Час дуже потихенько, та все ж працює на відродження волхівського способу світосприйняття, українським мислителям даються ключі, якими можна відкрити сховок Істинної Історії. Відкриваються глибинні пейзажі істини, наших містерій. Вони вкажуть шлях куди рухатися, як діяти, і, ХТО МИ ТАКІ! Один з ключів мовний. УКРАЇНСЬКА МОВА, саме вона є справжнім очевидцем історії (мова живопису теж, А.Б.). Тому, зовсім не випадково так навіжено, нестримно борються україножери супроти МОВИ ЦІЄЇ ЗЕМЛІ.
Художник подорожуючи Україною писав твори присвячені не селянству, а касті аріїв – хліборобів. Заратустра одним з перших дав їм визначення: «Найсвітлішою гідністю є орати землю і сіяти зерно». Опісля Геноциду 1932 – 1933-го років арія не стало, виник селянин, а це вже інша іпостась, інше світобачення. Голодомор – це спланований, продуманий розстріл духу оріїв – орачів…
Живописання автора, як і небагатьох колег по пензлю, - Василя Копайгоренка, Олександра Чегорки, таке близьке до змісту вірша великого українця Євгена Товстухи:
«Збираю квіти степові
Легенди давні
і нові.
Збираю звуки
(Без принуки).
Мелодії, пісні.
Осінні далі
Та весняні,
Омріяні скрижалі.
Збираю шум гаїв,
Дарунки солов’їв,
Краплини
Сонечка – Дажбога,
Вогонь і давню міць
Сварога».
Немає ні одного слова, ні однієї дії, котрі не відобразилися б у Вічності…
Ігор Каганець днями озвучив: «Озиратись на думку невігласів і шахраїв – це не поважати себе. Єдина адекватна поведінка в умовах масового безумства – робити те, у що віриш і наполегливо гнути свою лінію».
Ось таке життєво – мистецьке кредо Володимира Гарбуза…
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
*Анабазис - термін слід розуміти, як шлях вглиб країни.
Інтернет – портал «НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ».
Дивлюся на картину «В селі Єрчики», пропоную і Вам те саме зробити, особливо тим, хто шанує творчість Володимира Гарбуза. Поцікавився історією села, довідався, що населених пунктів з подібною назвою в Україні три. Просто Єрчики – на Житомирщині, і Великі та Малі Єрчики на теренах Київської області. Перед нашими очима краєвид, що розкинувся неподалік од Великих Єрчиків.
Точна дата народження села невідома. Проте, відштовхуючись від етимології назви, можна припустити, що з’явилося воно десь у межах 14 – 15 століть. Народні перекази свідчать, - «Єрчики», похідне від слова яр. Тут кілька сотень років тому протікало багатенько струмків, які впадали в річку Роставицю, від них залишалися сліди, єрчики…
… Неоднорідна, пересічена місцевість, укрита – ярами, долинами, пагорбами, невисокими горами. Там щедра рослинність, поруч сусідять: квартети і дуети дерев, густі кущі, верболози і очерет біля водойми. Далечінь світло – синьо – бузкова… І, хмари різнобарвні пливуть, то насуваючись ближче до землі, то віддаляючись. Попереду двійко кіз, прийшли на водопій, постатей людських не видко, але якщо є свійські тварини, то і люд десь поблизу мешкає, про що натякають і дві стежини, що в’ються змійкою знизу догори…
Насичена пастозність письма передає енергію, дух ландшафту. Володимир сотворив близько двохсот етюдів у цьому загадковому краї. На них фіксується вид місцин, сьогодні він вже інакший, як і протічна вода річки, у яку двічі не увійдеш… В цьому цінність оцих робіт. Око художника ніколи не вибере звичайнісінький закуток природи, лише той, що наділений особливою принадністю.
Годиться почути Валерія Сніжка: «Психологічна пам’ять ландшафту занурена глибоко в підсвідомості і може виринати уві снах, повторюючись у своїй «реальній» очевидності, або відтворюватися у творах мистецтва. Паралельно існує особистісна пам'ять ландшафту – це пам'ять про довкілля, в якому ти виріс, про те, що тебе оточувало. Воно концентрується навколо конкретного пейзажу і людина, повертаючись думками в минуле, обов’язково опиняється в якомусь конкретному, реальному, далекому в часі ландшафті. Добре, якщо психоетнічна й особистісна пам’ять ландшафту збігаються або вони у своєму ботанічно – географічному визначенні є близькі – це є психічний баланс підсвідомого і свідомого».
Картини автора звернені не до всіх (моя думка). Він пише для тих, хто глибинно належить до тієї ж когорти українства, що й він сам. Звертається до обособлених індивідів, до тих, хто не належить до десакралізованого світу, навпаки, до носіїв сакрального начала, до тих, хто знайомий із засадами Традиції, поділяє їх. Його твори містять – і трансцендентність, і архетиповий підтекст.
Французький філософ Кузен вважав: «Дайте мені мапу краю, її обриси, її води, її вітри і всю її фізичну географію, дайте мені її природні скарби, її флору, її геологію, і я берусь сказати вам апріорі, якою буде людина в цій країні і яка роль її в історії».
............Шалений технічний поступ, механізація життя з одного боку, та збереження закріпленого в природі буття і збереження інтимного зв’язку зі Всесвітом з іншого, то два світи, що суперечать один одному. Поєднати розрив між культурою і цивілізацією, спробувати засипати яму, яка утворилася між внутрішнім і зовнішнім світом, можуть здійснити представники одного народу. Того народу, котрий ще не зовсім підпав під цивілізаторський вплив Міста, і в своїй творчості зберіг органічний зв'язок з Живою Природою. Залагодити кризу , на добро тієї ж Європи, можна тільки в Україні. З незапам’ятних часів в народі нашому живе дух синтези, та тонке розуміння і відчуття довкілля. Вся наша історія повниться спробами примирити цінності духовні Заходу і Сходу…
Запізнати космогонії, - створені в дохристиянську епоху і роль наших прабатьків…, тоді мусимо порушити два питання: «Хто ми такі?» і «Яка наша роль в Історії?»… Сотні років втовкмачували в голови українців думку, що Світова Історія творилася поза нашими землями. Ми ж, нібито, постійно перебували на загумінках… Насправді, все відбувалося не так. Історію нашу для нас писали ззовні, і зрозуміло як…
Час дуже потихенько, та все ж працює на відродження волхівського способу світосприйняття, українським мислителям даються ключі, якими можна відкрити сховок Істинної Історії. Відкриваються глибинні пейзажі істини, наших містерій. Вони вкажуть шлях куди рухатися, як діяти, і, ХТО МИ ТАКІ! Один з ключів мовний. УКРАЇНСЬКА МОВА, саме вона є справжнім очевидцем історії (мова живопису теж, А.Б.). Тому, зовсім не випадково так навіжено, нестримно борються україножери супроти МОВИ ЦІЄЇ ЗЕМЛІ.
Художник подорожуючи Україною писав твори присвячені не селянству, а касті аріїв – хліборобів. Заратустра одним з перших дав їм визначення: «Найсвітлішою гідністю є орати землю і сіяти зерно». Опісля Геноциду 1932 – 1933-го років арія не стало, виник селянин, а це вже інша іпостась, інше світобачення. Голодомор – це спланований, продуманий розстріл духу оріїв – орачів…
Живописання автора, як і небагатьох колег по пензлю, - Василя Копайгоренка, Олександра Чегорки, таке близьке до змісту вірша великого українця Євгена Товстухи:
«Збираю квіти степові
Легенди давні
і нові.
Збираю звуки
(Без принуки).
Мелодії, пісні.
Осінні далі
Та весняні,
Омріяні скрижалі.
Збираю шум гаїв,
Дарунки солов’їв,
Краплини
Сонечка – Дажбога,
Вогонь і давню міць
Сварога».
Немає ні одного слова, ні однієї дії, котрі не відобразилися б у Вічності…
Ігор Каганець днями озвучив: «Озиратись на думку невігласів і шахраїв – це не поважати себе. Єдина адекватна поведінка в умовах масового безумства – робити те, у що віриш і наполегливо гнути свою лінію».
Ось таке життєво – мистецьке кредо Володимира Гарбуза…
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
*Анабазис - термін слід розуміти, як шлях вглиб країни.
Інтернет – портал «НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" Живописець Василь Копайгоренко: володар власної манери письма.*"
• Перейти на сторінку •
"Талант без праці – що без сонця трави…* (1)."
• Перейти на сторінку •
"Талант без праці – що без сонця трави…* (1)."
Про публікацію