Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Ромен Роллан. «Юда Маккавей» [1] (1746)
Переклав Василь Білоцерківський
Узимку 1744–1745 років ворожість англійської публіки була така велика, що Гендель навіть не зміг довести до кінця ораторіальний сезон, яким розраховував продиригувати; він мусив зупинитися, не давши анонсованих останніх восьми концертів. Удруге він був поставлений на межу банкрутства. Улітку 1745 року він пережив приступ фізичної й моральної прострації, який змусив побоюватися рецидиву того, що сталося 1737-го, коли його розбив параліч. Але в його творчості не проявилося жодного сліду хворобливого стану. Страждаючи, він замовкав. Дотримувався великого правила чесності митця, яке сформулював Ґете: «Якщо поет хворий, нехай він почне з того, що вилікується. Вилікувавшись, він писатиме». Гендель писав лише тоді, коли міг випромінювати світло і силу.
Наприкінці 1745 року він повернув собі готовність вилити свою енергію в душу Англії, якій загрожувало вторгнення Стюартів [2]. Він вістував битву і оспівав перемогу в двох патріотичних ораторіях, двох грандіозних національних гімнах: «Принагідній ораторії» та «Юді Маккавеї».
«Юда Маккавей», написаний на честь перемоги під Куллоденом і повернення звитяжця, герцога Камберлендського, являє собою драматизоване Jubelgesang [3], що славить свободу і героїчну силу. Аж до наших днів цей твір залишається однією з найпопулярніших ораторій Генделя завдяки своєму патріотичному сюжетові й широті стилю. У багатьох інших його творах більше поезії, вишуканості, гнучкості й правдивості. Але в жодному з них немає більшої ритмічної енергії, більш імпозантного масиву звучності, більш полум’яного народного підґрунтя. Ніде не можна знайти більшого числа грандіозних ансамблів і тіснішого зв’язку між соло і хорами. Народ тут – усе; у ньому розчиняються посередні, слабко схарактеризовані індивідуальні образи.
Прикро, що Гендель мусив писати на поганий віршований текст, незв’язний і недоладний [4], який повторює з дії на дію одні й ті самі ситуації та змушує музику бути до певної міри монотонною. Але не можна не захоплюватися безнастанно величними жалобними оплакуваннями в першій і другій діях, які безсумнівно надихнули Ґлюка [5], хором безжальної перемоги, який відкриває другу дію: «Впади, шалений!.. з висоти свого могуття» (№ 27), цією жорстокою, понуро-енергійною музикою з раптовими piani, що змінюються вибухами люті, і майже всією третьою дією – святом перемоги, з чудовим наростанням від початку до кінця.
Спочатку звучить заклик до Єгови, сольний і хоровий – неначе храм, який рухається. Далі йде славетний гімн «Підведи голову…» (№ 58), який вітає прибуття тріумфатора [6]; це народний наспів, що прибирає епічну ходу; зі своїми колоподібними й квітчастими обрисами він мовби танцює маршируючи; його імпозантний спокій маскує приховану гарячковість, пристрасне бажання кричати з радощів; мелодія схилилася б до метричної нерівномірності, якби воля стримувала її на поводу. Далі – радісний оркестровий марш. Потім – хор, який ніби підстрибує (№ 60); усе ще стримувані радощі прориваються, стають величезними й сповненими захвату. Пасторальний дует, що пританцьовує, радісні арії, чарівні, немов щебетання пташок. Урешті, два приголомшливі номери, які довершують твір: арія баса в «Алилуя», з ваговитою поставою незламних басових ходів, з викриками труб, з приступами войовничої гарячки, переривчастим диханням велетів. Це звучні гори, підкинуті й повислі в повітрі уламки скель. У такій музиці є щось наполеонівське.
Коментарі автора (окрім спеціально зазначених)
[1] Першодрук – у програмі концерту Генделівського товариства, який відбувся 8 травня 1912 року. – Прим. перекладача.
[2] Мова про те, що Чарлз-Едвард – претендент на англійський престол, внук короля Джеймса ІІ, якого скинула Славна революція 1689 року, за сприяння французької влади влітку 1745 року висадився в Шотландії. Його підтримала частина тамтешньої аристократії й ополчення горян. Придушення цього антидержавного заколоту спричинило хвилю патріотичного піднесення серед англійців. – Прим. перекладача.
[3] Спів святкування (нім.). – Прим. перекладача.
[4] Його написав превелебний Томас Морелл, лібретист останніх генделівських ораторій. У другій дії повторюється чергування ламентації й пробудження войовничої енергії, яке щойно постало в першій дії. Друга дія закінчується, окрім того, непотрібним і нудним епізодом: частина ізраїльтян не йде на бій і, тоді як інші битимуться, хоче пригнобити бодай внутрішнього ворога – ідолів укупі з їхніми обожнювачами. Гендель якоюсь мірою втратив інтерес до цієї частини твору: в одному номері він повторив фрази зі своєї «Аґріппіни».
[5] Див. у жалобній сцені першої дії фразу: «Вашого батька, на жаль!.. більше немає» (№ 2) з її повторами й замовканнями й особливо в оплакуванні з другої дії фразу: «О, день жаху! День нещастя!» (№ 40). Це акценти й гармонії «Орфея».
Наприкінці 1745 року Ґлюк перебував у Лондоні й провів там перші чотири місяці 1746-го. Аж до кінця свого життя він залишився під враженням, яке справила на нього генделівська музика. Він мав сливе священний культ Генделя.
[6] Цього повсюдно знаменитого хору не було в першій версії ораторії. Гендель запровадив його лише 1751 року, повторивши в «Ісусі» зі змінами в оркеструванні.
Нумерацію частин подано за публікацією Шарля Ламуре (видавництво Генцеля).
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Ромен Роллан. «Святкування Олександра» (1736) [1]"