ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2020.10.25 20:12
Ніч розстелила шовк осінній
На землю, небо і повітря.
Підбитий золотом, ясніє,
Накидка мов на плечах вітру.

І вітер огортає простір,
Багряне листя розвіває,
У груди ллє потоки млості -

Євген Федчук
2020.10.25 20:04
То не вітер гуля степом і не грім гуркоче,
То Молдова проти турок воювати хоче.
Зворохобив всю державу від Дністра до Пруту
Славний витязь і господар Іван Вода Лютий.
Не схотіли молдавани далі в ярмі жити,
Заповзялись свою землю від турок звільнити.

Ірина Вовк
2020.10.25 12:35
Картинка ІХ. СТЕЖКАМИ СТАРОГО ДОБРОМИЛЯ Почну я цей розділ незвично – з біографічних фрагментів у різні періоди та віхи життя. От, скажімо, зі спогадів школярки Ірини Вовк, що майже кожне літо змушена була перебувати у двох, а подекуди навіть і трьох

Іван Потьомкін
2020.10.25 11:17
Уже прощаються із листям дерева,
Стоять оголені, задумані, врочисті.
І раптом всупереч прогнозам падолисту
На дереві однім з’явилися... рожево-білі квіти.
Милуюсь і не відаю, радіть чи сумувать?
Невдовзі вітер і дощі понищать їх несамовито...
Д

Вікторія Лимарівна
2020.10.25 11:04
Жовтнева пора на весняну так схожа!
Бо фарби зелені беруть перевагу.
Багряні стрічки заплести допоможе.
Із листя барвистого створює ложе.
Тому й привертає до себе увагу.

Жовтнева пора вже виспівує ноти
осіннього смутку, осінньої туги.

Тетяна Левицька
2020.10.25 08:58
Від мольфарки відунки очей не ховай
за лаштунками смутку побачить
сіромашне минуле, сирітства одчай
і, мов гейзери сльози гарячі.

Як впускала без дозволу в дім чужака,
а у душу нікого ніколи.
На смарагдовій райдужці доля гірка

Микола Соболь
2020.10.25 07:55
Стежиною цією тищу літ
ходжу до небокраю воду брати.
Нема питва смачніше на землі.
З росою його змішувала мати…
Тому я чую в голосі трави
і тугу, і любов до Батьківщини…
Коли козачі бачу хорогви,
схиляю із повагою коліно.

Сергій Губерначук
2020.10.25 07:45
Хто ти – не хочу навіть знати.
Хто я – зумій запам’ятати.
Лишилось: квіти, корабель,
туман по палубі і в морі,
і курс між скель, і курс між скель
у спільнім горі.

Хто я – зумій запам’ятати.

Петро Скоропис
2020.10.25 06:56
Дух шмаття в кімнаті стояв і сирої води,
і одна у кутку гукала мені: "Молодий!"
"Молодий, іди, кому я кажу, сюди".
І я йшов, хоча, головно, був сідий.

Червоніли у другій, як дранка зі стін, ножі,
і обрубок, що бовт на яйцях, шептав «Біжи».
А щ

Марія Дем'янюк
2020.10.24 20:43
І скажу вам щиро нині:
Всі берізки в ластовинні,
Жовті мерехтять листочки -
Світло блимає у очки.
В клена новий жовтий светрик,
Милувався далі Петрик,
І вербички-дві сестрички
Золотом фарбують річки,

Роксолана Вірлан
2020.10.24 19:38
Небо пролітнене сиззю скипіло,
Вишерхло листя під утлим світінням...
Вільна від одягу, вільна від тіла -
Йшла простобосо, без болю, без тіні

Окрізь планети тяжкої калини,
Шепіт жоржин...авангардові шуми...
Вільна від зла і словесного плину,

Борис Костиря
2020.10.24 18:15
Я відчуваю, як руйнується мій світ,
Які удари завдають по ньому.
Він мов давній Вавилон,
Що загубився в пісках часу.
Він захований у манускриптах,
У глибоких криницях пам’яті,
У спогадах і легендах.
Мій світ мов піщана споруда,

Ігор Деркач
2020.10.24 16:36
Хто сіє, той збирає врожаї
і не паї, а землю обробляє,
і не багатії, а ратаї
збагачують перлинами її –
оазами освоєного краю.

Це вимагає поту... і крові
у всі часи ворожої навали.

Тетяна Левицька
2020.10.24 10:27
За вікном знов накрапує мжичка,
осінь вабить стриптизом в дібровах
та лягає на згоране личко
листопадна хандра тимчасова.

Надвечір'я морозивом тане
в піднебесній креманці блискучій.
Ти звикаєш без мене коханий,

Микола Соболь
2020.10.24 07:09
Кручі дніпрові не стануть горами,
сяде за обрій сонечко зморене,
у прохолоді прокидається гай,
іде ніч до тебе, лише зачекай.

Хмари бундючні рожевим налиті,
десь цвіркунець заливається в скиті,
воду із річки п’є місячне сяйво,

Сергій Губерначук
2020.10.24 06:52
Я намагаюся тебе плекати так,
щоб жодної пилинки не лягало
на це пальто, на цей старий піджак,
і щоб здавалось завжди віку мало.

Я намагатимусь тебе доберегти,
допоки сам існую на планеті,
щоб міг ти взяти пісню й увійти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анонім Я Саландяк (1955) / Критика | Аналітика

 МІДНО-ВЕРШНИКОВІСТЬ та СВЯЩЕННО-КОРІВНІСТЬ ДІЙСНОСТІ
    ... хоч, автор, Володимир Єшкілєв, котрий (публікацією - Подвійна смерть “Священних корів”), долучається до висвітлення “проблеми”... там, подає і потрібне мені (зрештою) вирішення: “Найкумедніше (одночасно – найсумніше) те...”, що - МІДНО-ВЕРШНИКОВІСТЬ та СВЯЩЕННО-КОРІВНІСТЬ ДІЙСНОСТІ... досягає, тут, потрібного мені рівня абсурду (чи-то мізології*)...
    ... зрештою, - назва вирішує все - а кулі убивають (завжди убивали) живих людей, сьогодні і... що все воно просто... не просто... хоч-як його називай!
    ...але тема, хай як там, сконцентрована, вже, у впродовж моїх попередніх спроб (досліджень-наголошень-перекладів) - я буду їх (спроби) виставляти та подавати під одною-спільною назвою... (слідкуй за нумерацією загальної назви: МІДНО-ВЕРШНИКОВІСТЬ та СВЯЩЕННО-КОРІВНІСТЬ ДІЙСНОСТІ )...
   ...хочеш плач - а хочеш смійся!.. читай - не читай... ба!..
*... Іммануїл Кант, в завершення Критики чистого розуму (останній розділ: Історія чистого розуму), зробив таке посилання на мізологію: “Es ist bloße Misologie, auf Grundsätze... - Воно є голою мізологією (Misologie-науко-ненависність), за (згідно) основним правилом...” , то ж - критиком чистого розуму можна бути... а-геть дурним!
    05.09.2020
Саландяк Я Анонім
НАЦІОНАЛІЗМ
Основою моїх ”інсинуацій” будуть: Тарас Шевченко – основоположник українського націоналізму та Олександр Пушкін – глашатай російського шовінізму. Шевченкова містерія Великий льох та не менш “містеричний” Пушкінів Мідний вершник.

   Містичність обох сюжетів безсумнівна, але якщо Тарас Григорович визначає її заздалегідь, ще у підзаголовку: Великий льох (містерія), то Олександр Сергійович у передмові до Мідного вершника стверджує: “Випадок, описаний в цій повісті, основано на істині… “- очевидно маючи на увазі якусь містику вищого порядку. Загалом для шовінізму (вищої ступені націоналізму) цілком природньо видавати за правду (хай завідомо безумне) наступне:
Як наче грому гуркотіння -
Оте тяжко-дзвінке скакання
Аж бруківку сотрясає.
І, осятий місяцем блідним,
Простягши руку в висоті,
За ним несеться Вершник Мідний
На дзвінко-скачучім коні;
І в цілу ніч безумець бідний,
Куди б стопи не обертав,
За ним повсюди Вершник Мідний
Із дзвінким тупотом скакав.

   Шевченко в своєму Великому льосі теж звертає увагу на сатанинську природу того “вершника”:
А мене, мої сестрички,
За те не впустили, (до раю)
Що цареві московському (Петру Першому)
Коня напоїла

   Якщо помислити лукаво, то зрештою можна Шевченкові узагальнення витлумачити і на догоду російському шовінізмові:
Як сніг, три пташечки летіли
Через Суботове і сіли
На похиленому хресті
На старій церкві, “Бог простить”:
Ми тепер душі, а не люди,
А відціля видніше буде,
Як той розкопуватимуть льох.
Коли б вже швидше розкопали,
Тойді б у рай нас повпускали,
Бо так сказав Петрові бог:
“Тойді у рай їх повпускаєш,
Як все москаль позабирає,
Як розкопа великий льох”.

   – Але! Насправді-то, скільки ж гіркої іронії!!! Ох! Як це повинно зачепити українця за живе та “надихнути” на націоналізм, в цьому випадку на ненависть до “москаля”… Цього і хоче Шевченко, і не приховує…
   Такою я визначаю роль цих двох непересічних авторів (сьогодні уже неменше “мідних” за того “…вершника”) у словянському просторі … людському - христянському просторі, що отим шовінізмом та націоналізмом доконечно розділений на хохлів та москалів. Подібна практика у світі поширена повсякчас і по усій території світового простору, розділеного віддавна і безповоротно… але уже, нині, не дивлячись на здавалось би безкраю всесвітню ненависть між народами (через отой націоналізм-шовінізм)…, на просторі уже осяяному жевріючою надією на любов (об`єднання)… відкинувши догмат вседозволеності для окремих - робити що завгодно в справах “богоугодних”, та (зрештою) залишивши від шовінізму та націоналізму лише любов, ту, що була їх основою… любов до… що початково мислилась (шляхи Божі незвідані є) як християнська - до Бога …
 – Ми заслужили у Бога бути великими!
 – Бог зробив усіх рівними!..
 –Я прагну справедливості!
 –Я прагну справедливості!
   Суб’єкта націоналізму - ображеного, впевненого у справедливості та богоугодності своїх посягань. - Суб’єкта шовінізму - самовдоволеного, безконечно наглого з безсумнівним самоусвідомленням його богообраності, - читаємо в оригінальному тексті: “Стоял Он” - а те місце де “Стояв Він”:
По моховитих, грузьких берегах
Хати чорніли в болотах,
Притулок вбогого чухонця;

Хто той “чухонець” - якої національності? Але вже далі:
Де перше фінський риболов,
Печальний пасинок природи,
Вздовж низьких берегів
Кидав в невідомії води
Свій ветхий невід,

   Той чухонець таки фін! А як визначалась “ветхість невода” чи те, що “кидав в невідомії води” а чи “печальність пасинка природи”? – Та ж... отим шовінізмом і визначалась! Для підкреслення “дум великості”, що ними осяяний “Він” був. Не випадково ж на бідного Євгенія підняв Олександр Сергійович Вершника Мідного… – а не забувай про велич російської держави! “… Уже тобі!..” опирається Євгеній – і тої ж миті:
Простягши руку в висоті,
За ним несеться Вершник Мідний
На дзвінко-скачучім коні;

   Упускаючи інші деталі роблю висновок: Олександр Сергійович Пушкін безсумнівно тим таки шовінізмом натхнувся, бо й сам “Перед гордовитим бовваном” шапку знімає:
Красуйсь, Петрове місто, й стій
Так непорушно, як Росія, Нехай підкориться тобі
І переможена стихія

То що вже залишається бідному Євгенію?:
І з тої пори, як випадало
Йти тою площею йому
В його обличчі малювалось
Сумяття. До серця свого
Він притискав поспішно руку,
Як би його вгамуючи муку,
Картуз поношений знімав
Збентежених очей не піднімав
І йшов бочком.

   Так і, й нині, читачеві Пушкінового твору – пожалівши бідного Євгенія, завжди залишається лиш одне - високо задерши свого російського носа все ж смиренно знімати, за щораз, поношеного картуза…
http://maysterni.com/publication.php?id=82370
Саландяк Я Анонім - колись в 2012 році

Володимир Єшкілєв

Подвійна смерть “Священних корів”

   У кожній сфері є “священні корови” – постаті або теми, на які заборонено дивитися критичним поглядом. Іноді ці заборони підкріплені силою влади, іноді – силою корпоративної думки. Така думка формує міф про те, що критичне (свіже, альтернативне) освітлення теми руйнує певний договірний базис, “підірве основи” і т. ін.
   А ще міф про те, що “священні корови” безсмертні.
   Корпоративне (спілчанське) * середовище, яке сформувалося в українській літературі (і ширше – в українській культурі), у тому плані не є винятком. Воно має довгий перелік “священних корів” (великих, малих і зовсім містечкових) і навіть розвинуту “внутрішню міфологію”, на захисті якої стоять літературні бюрократи, архаїчні інституції, які пережили свій час, а також старі та молоді “літературні зграї”, що згуртувалися навколо принагідних годівничок, які спираються на офіціоз (видавничих проєктів, політичних штабів, меценатів тощо)
   Навіть схематичний аналіз цієї “внутрішньої міфології” зайняв би багато сторінок і зацікавив би либонь посвячених. Але є в тій міфології теми, що впевнено виходять за межі літературного процесу. Літературна ієрархія в Україні надто довго заміщала собою незлічені порожнини в ієрархіях політичних та ідеологічних. Зрештою, й Український Проєкт нового часу стартував не з походу армії Визволителя на штиб Вашингтона або Болівара, а з поетичних, політичних, історичних (а ще – міфогенних (заложених в міфі про людину-генно) ) інвектив (викривальних виступів) Тараса Шевченка.
   Програмуючі міфи, що їх згенерував Шевченко – від “порваних кайданів” до “Вашингтона з новим і праведним законом”, – працювали навдивовижу довго, пережили Модерн й формували політичну уяву навіть тих поколінь, які були сучасниками європейського Постмодерну. (... в ідеалах модернізму: безповоротності прогресу, вирішення наукою й технікою глобальних проблем людства, цілісності світу, існуванні загальнолюдських цінностей) (Вікіпедія) .
    І сталося це не лише тому, що Шевченкові та їже з ним програмуючі міфи містили в собі міцно структуровану “матрицю” опорних національних маркерів (виразників позитивних характеристик) , обгорнутих яскравими та зрозумілими широким масам “картинками”, а ще й тому, що їм не створили жодної притомної альтернативи. Жодного конкуруючого образно-символічного світу, який би став своїм для всіх українців чи для певної верстви українського соціуму. Наприклад, для міських українців, буттєво відчужених від світу стражденних рільників, покриток, гайдамаків та Грицевої науки.
   Усі спроби скласти альтернативний набір кодів українства (більш адекватний Модерну, менш провінційний та рустикальний (простого-грубого походження) ) об’єктивно зазнали невдачі. Тут можна згадати і покоління Семенка-Йогансена, і “неоніцшеанський” проєкт Дмитра Донцова з його “плеканням нового духу”, і модерністів-“вісімдесятників”. Причини невдач були різними. Основна з них – цілеспрямоване знищення української освіченої верстви не лише окупантами, але й тими українськими силами, які успішно паразитували (і паразитують донині) на простацькому ресентименті (злопам’ятності-обуренню) “маленьких українців”.
   До своєї політичної “реінкарнації” (перевтіленні) 2014 року (до сучасного, третього Українського Проєкту) наша країна прийшла без відповідних символічних кодів. На теренах національної міфології й далі паслися народжені літературою “священні корови” позаминулого століття. Голоси окремих філософів та соціальних теоретиків тонули в океані ідеологічної графоманії. Тож кричущий дефіцит програмуючих міфів компенсувався “підручним” літературним матеріалом. І до цього матеріалу варто придивитися.
   Третьому Українському Проєкту найперше була потрібна нова українська лексика, нові слова для програмуючих міфів. Сучасний “опорний словник” для опису нової епохи, відмінний від народницького та радянського, які консервували старосвітський спосіб висловлювання вічно збідованих українських селян (тобто відмінний від “опорних словників ресентименту” (злопам’ятності-обурення) ).
   Зрозуміло, що більшість українських літературних творів, написаних від доби Тараса Шевченка до 2014 р., для пошуку нових слів не годилася. Ані проза письменників середини ХХ ст., ані поезія “шістдесятників” не містили понять, фреймів (відтворень стереотипних - усталено-мислимих ситуації у свідомості, або моделей для представлення деякої концепції) та образних конструкцій, здатних обслужити гіпермодерний (гіпер-над модерн-новітній) дискурс нових революцій та стати цеглинками нових програмуючих міфів. Ця література була спрямована на виправдання “пафосу бідних”, на ідеалізацію козацької давнини та на оспівування комсомольського активізму.
   На перший погляд більш підходила для подолання ресентименту (злопам’ятності-обурення) українська постмодерна література 90-х. Ігрова та іронічна, вона не проливала сліз над непозбувною бентегою сільських невдах, не милувалася блиском освячених ножів та не захоплювалася безстатевими хлопчиками-помагаями з передового колгоспу.
   Але постмодерній (після-новітній) літературі не ставало життєвості. Не вистачало смислів, сполучених з потребами громади. Вона блукала серед цитат, гралася вбитими міфологемами та спиралася на досвід не польових командирів, а рафінованих книжників з благополучних країн. Ця література не хотіла здирати шкуру з “священних корів”. Вона писала на своїх прапорах “нам пофіґ” та декорувала тих “корів” віньєтками.
   Для програмуючих міфів Постмодерн (після-новітній) міг дати либонь метод реконструкції (припинення-зниження монтажу) . Але слів, помічних для збирання уламків у нову конструкцію, від його адептів годі було чекати. Тож їх цитувала не широка вулиця, а вузька богема. Технологи не вмонтовували їхніх текстових знахідок до своїх політичних меседжів (повідомлень-послань) та рекламних слоганів (лозунгів) .
   Є, щоправда, один літератор, якого ще покоління Постмодерну (після-новітнього) розібрало на цитати. Лесь Подерв’янський. Український гіпермодерний (над-новітній) дискурс підібрав дещо з його текстів: не так самі слова, як метод їхньої семантичної (що-до значення... слів і їх складових частин...) анігіляції (взаємодії елементарних частинок і античастинок) , спосіб динамічного та напруженого ставлення слів під сумнів, як у феєрії “Данко”.
   Драматургія Подерв’янського провокує на тотально скептичне ставлення до Слова, що точно попадає у головну підозру Гіпермодерну (над-новітнього) , мешканці якого не вірять словам в принципі: ані словам з рекламних бордів, ані катарсичним (піднімаючим, очищаючим, оздоровлюючим) словам поезії, ані прагматичним словам науки. Мешканці Гіпермодерну (над-новітнього) знають, що всі, хто вірив словам, програли. Знають, що через різні високі, мудрі або теплі слова минулі покоління намагалися й намагаються продати (впарити, всучити) своїм дітям та онукам свій нікому не потрібний досвід. Свою історію вічного і впертого ступання на рискалі.
   Дехто з культурологів чекав, що саме мешканці Гіпермодерну (над-новітнього) здеруть шкіру з літературних “священних корів”. Проте вони не думали, що шкіру будуть здирати зі всієї Літератури у найширшому розумінні цього слова. Культурологи пророчили, що мешканці Гіпермодерну (над-новітнього) відкинуть віковий ресентимент (злопам’ятність-обурення) . Що мешканцям Гіпермодерну (над-новітнього) також не буде цікавою література, яка ставить естетику тексту та текстову гру вище за оповідальність. Культурологи очікували, що художня література щасливо повернеться до оповідання історій. Що ті історії будуть сучасними й не впиратимуться у шкільну дидактику (повчальність) .
   Але сталося інакше. Для мешканців Гіпермодерну (над-новітнього) будь-яка література нецікава. Вони оцінюють її з погляду ефективного використання часу і приходять до висновку, що споживання літератури не допомагає досягненню успіху. Тож Література стає потрібною лише тоді, коли її зміст (сюжет, ідея) перетікають в інші форми мистецької трансляції, стають сценаріями для кіно- і телефільмів або ж основою для комп’ютерних ігор і квестів (пошуків) .
   Література перестає бути не лише “вчителькою життя” та “порадницею”, а й адекватним (прирівняним) співрозмовником. Літературні історії здаються новим поколінням довгими та нудними. Література не вписується у теперішній прискорений час. Вона не відповідає на питання з впевненістю коуча (тренера-помічника) . І не наголошує на винятковій корисності своєї трансляції. А тому їй тепер призначена лише роль асистента тих операторів суспільних розваг, які формують правила веселого та ефективного проведення часу.
   І вже звідти, з картинки на екрані та з ігрового поля, мешканці Гіпермодерну (над-новітнього) споживають переформатовані літературні сенси (сутності) (насправді – лише лайфхаки (корисні поради та хитрі прийоми) та ілюстрації) для просунення своїх смислів і своїх програмуючих міфів. Це вже не новий спосіб прочитання текстів, а радше новий методи їх ефективного й тотального ігнорування. На цьому полі українські літературні “священні корови” не просто вмирають. Вони вмирають подвійною смертю – як окремі явища і як Література взагалі.
   Найкумедніше (одночасно – найсумніше) те, що вони навіть не розуміють, що вже мертві.
*тлумачення іншомовних посилань (по тексту) - Я Саландяк.
matrixinfo.ua@gmail.com




  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-09-07 12:30:42
Переглядів сторінки твору 127
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.904 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.524 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ЛІТПРОЦЕСИ
Автор востаннє на сайті 2020.09.20 07:07
Автор у цю хвилину відсутній