ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2022.12.08 20:00
Темніє… Знову ніч у гості.
Темніє – зорі в високості.
Темніє, люди по оселях.
Темніє – мла вкриває землю.

Євген Федчук
2022.12.08 16:24
Скажи, Якиме, ти ж козакував? –
Старі діди усілись на осонні
Під хатою. Здавалось, напівсонні.
Розімлілий дехто й очі закривав.
Щоб не заснути часом, то вели
Розмови про діла давно минулі,
Коли вони ще молодими були
Й багато чого різного могли.

Олександр Сушко
2022.12.08 15:55
Кошлате мудромисліє нині стало основою людського розумування про природу, кохання, бога, війни та миру. Тобто усе, що не має практичного застосування у повсякденному житті покрите товстим шаром таємничості і такої заплутаної, що годі знайти здоровий ґл

Ольга Олеандра
2022.12.08 15:24
Ця зима вже ніколи не скінчиться
може бути і так
А, можливо, це все нісенітниця
чи знак
Замуроване сонце все ж вижило
хто зна
Назбираємо дров, буде паливо
смішна

Юрій Гундарєв
2022.12.08 11:53
Есть пять имён в женской поэзии:
Лина, Белла, Марина, Леся и
одно особо, осанно -
Анна.

Автор: Юрий Гундарев
2022 год

Володимир Бойко
2022.12.08 02:02
Останнім часом дедалі частіше звучить зловісно назва російського міста Енгельс. Саме на тамтешньому аеродромі базуються літаки стратегічної авіації, які завдають ракетних ударів по Україні. До початку великої війни переважна більшість українців навіть н

Віктор Кучерук
2022.12.08 00:51
Без амуніції та зброї,
Хоча не в мирному тилу, –
Бідою зроджені герої
Нам не дають упасти в млу.
Робота їхня має риси,
Що потребує теж відзнак,
Бо в час лихий не обійтися
Без комунальників ніяк.

Іван Потьомкін
2022.12.07 17:57
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од

Сергій Губерначук
2022.12.07 14:34
Не витримую ліній…
Папір залишаю вам.
Думки забираю у вирій
до позаземлених мам.
Їх багато…
Повні хати…
І скрізь голуби миру
сотають любов ще щиру

Вікторія Лимар
2022.12.07 13:28
У ложах вселенських складаються плани,
Щоб людство вести до нервового стану.
Перебіг подій це підтверджує знову,
Бо задуми, дійсно, на жаль, нездорові.

Багато вже років живмо в напрузі.
Сусіди давно вороги, а не друзі.
Претензії надто зухвалі, амб

Юрій Гундарєв
2022.12.07 11:58
Когда разбивается ваза,
можно её склеить.
И не заметишь сразу
тонкие швы на стекле.

Когда разбивается дружба,
то закрывается дверца…
Сразу не обнаружишь

Микола Соболь
2022.12.07 06:04
Зледеніле небо. Залізних стерв’ятників злети.
Матінка молиться в укритті над дитям.
Не снігом порошить, летять на країну ракети…
Хтось навіть не встиг, попрощатись із життям.
Упав убитим.

Янголи смерті збирають багаті покоси.
Там вимагають душі бе

Віктор Кучерук
2022.12.07 04:54
Згадались укотре солдату,
Й слізьми затуманили зір, –
Зруйнована батьківська хата,
Засіяний мотлохом двір.
Сліди безпощадної бійні
Там час швидкоплинний не стер, -
Вразливій душі неспокійно
Від видив отих дотепер.

Тетяна Левицька
2022.12.07 00:14
Крутила голови отим,
хто гарбузову кашу любить,
хто вабить перснем золотим,
і ніжністю лоскоче губи.
У кого статки в банку є,
чудовий хист, статура гарна,
кому зозуленька кує
на довгі літа щастя марно...

Софія Цимбалиста
2022.12.06 22:04
Так хочеться відчути знову,
хоч не надовго щось,
крім самоти.
Ще раз, один лиш раз,
аби хоч згадку щастя віднайти.
Не вистачить всіх слів,
щоб описати буревій
забутих почуттів.

Іван Потьомкін
2022.12.06 18:05
Дивитись в очі смерті...
Чекать, хто моргне першим?
Як у безіграшковому дитинстві?..
Ні, смерть не така всесильна,
Як часом здається.
Віч-на-віч був з нею
Хлопчиськом-сиротою по війні.
З холоду й голоду склепив повіки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Петрогліфи

 Річки Сонця і річки Місяця
Образ твору На Русі і в оточуючих слов’янських та чудських землях річки завжди текли або з півночі на південь, або з півдня на північ. Або дарували Борею свою воду, або забирали в нього холодний подих і прозорість. На берегах таких рік селилися бородаті русини, а безбороді русини хлюпались в них і прали в їх прозорій воді свій сірий одяг. Не менш бородаті вікінги, що вміли тримати в руках сокиру, любили хвилями цих річок плавати на своїх довгих човнах з кінською головою і крізь діряві вітрила дивитися на руді язики округлого Сонця. Чудь ловила в цих річках рибу м’якими сітями-пастками промовляючи при цьому свої слова-окрайчики: «Хива кала!» і мружилась, дивлячись на сріблясті боки коропів і карасів. Окунів вони називали «Пікікас лінту», вугрів лаяли чорними словами, здіймаючи втомлені очі до неба в пошуках волоцюги Місяця. Русини – поляни та тиверці на берегах цих річок любили місити глину і малювати на лизаних вогнем глеках знаки неочікуваного Козлотура білого Овна. (А чого ми тоді очікували? Точніше, кого? Старчика Або?)

У таких річках у дуже давні часи, коли клімат був тропічним і не по дитячому спекотним, а Сонце менше нагадувало царгородський помаранч, водилися крокодили. Ці ненажери навіть не здогадувались, що у часи прийдешні та майбутні варяги будуть на плинні піщані мілини цих річок витягувати свої дерев’яні струги, а русини-уличі будуть над річковими урвищами та ярами ліпити свої глиняні хати, накривати їх соломою і співати вечорами свої сумні тужливі пісні-линви про птахів осокових мокряків. У ті забуті навіть Богом часи крокодили річок Сонця, річок-компасів клацали гострими зубами-конусами і ковтали все, що ненароком потрапляло до води, навіть великих вусатих і хвостатих щурів (Фе! Яка бридота!), а лисі мастодонти трубили світанок і кликали хвостатих мавп на сніданок. Потім стало холодно, мокасинові заброди малювали на обличчях кольорові візерунки вохрою і смажили на берегах вже холодних річок м’ясо волохатих важкоступів мамутів і зубробізонів з розумними карими очима. Слухали при цьому як виють злі білі вовки і розповідали довговолосим жінкам казки про ведмедів-грибоїдів. Самі ж вони грибів не їли – гидували. Сонце вони називали зайцем ґоґодзів, а Місяць зневажали, як зневажали потім борсука-землерия-пана на галявинах Залісся. Тоді річки, що текли з півночі на південь живилися холодними талими водами Великого Льодовика, а ті, що текли на північ з півдня впиралися в велику блакитну стіну, утворюючи холодні прозорі озера-моря, в які любив зазирати Місяць – ще юний і не злий. При цьому Місяць посміхався і фарбував свого чуба і щоки вохрою – щоб бути схожим на мисливців, що грілись всеньку холодну ніч біля ватри, щоб зранку знову піти вбивати тварин і їсти їх пружне м’ясо. При цьому Місяць підморгував вухастим їжакам смерекового криволісся.

Були, звісно, на Русі ріки, які текли з заходу на схід і зі сходу на захід. Але таких річок на Русі не любили, вважали їх якимись неправильними річками, на їхніх берегах жити соромились. Русини – навіть древляни і білі хорвати називали такі річки Річками Білого Очерету, кидали в них округлі чорні камінці і кричали при цьому: «Сонце, отямся!» Варяги відмовлялись на таких річках грабувати-вбивати і мовчали, коли між долинами цих потоків на вододілах і суходолах, через болота і ліси тягнула по колодах їх кораблі-струги всіляка сволота. Після хрещення русини, особливо синьоокі сівери на берегах таких річок будували церкви використовуючи лише білу глину, домішуючи до неї солому і колоди для таких храмів брали тільки кленові, гадаючи, що гострі листки цих дерев-самітників захистять будівничих від великоротих вухастих демонів. Навіть Разін, якого важко назвати варягом – занадто він інакше, аніж вікінги, думав про замашну сокиру сильнорукого царського служаки – і той бешкетував та грабував у тих місцях, де річка Юл, яку чудь називала Рав несла свої води в море Хозарське з півночі на південь, а ті місця, де вона вертала на схід називав Водами Копит Бика і забороняв там навіть топити полонених дівчат-бусурманок, а не те що з таких річок пити і лити в них кров поганих (на його думку) людей. Князь Володимир Великий називав такі річки річками Рогніди, а Ярослав Мудрий казав про такі річки, як про річки Залізної Шапки. Князь Мстислав Затятий такі річки не любив страшно і якось сказав своїй залізовбраній ощетиненій списами дружині: «Побратими меча! Краще пошукати міста Тмутаракані, аніж володарювати на берегах таких брехливих річок!» Розстріляний більшовиками письменник Борис Вогау (1894 – 1938), що був з роду німців-поселенців, коли бував з друзями на берегах таких річок завжди виливав у прісну воду келішок саморобної селянської горілки, примовляючи при цьому: «Вечір густий ховає німу березу в кошик століття…»

Якось я ловив у такій річці осетрів (не буду згадувати назву цієї річки вночі – я пишу цей есей серед ночі, коли за вікном пітьма і сили зла всемогутні). Зі мною тоді в човні-чайці був Рудий Зачарований Мандрівець. Ми спіймали велетенського осетра з відмітиною-шрамом на лівому боці – роздивляючись сліди зубів ми зрозуміли, що той слід лишила щука – стара як світ. Довгорилий осетер жадібно ковтав повітря, плескав зябрами, наче хотів проковтнути злого злодія Місяця. Ми різали його біле м’ясо, як різали колись варяги круторогих волів слов’ян і смажили на жадібних язиках ватри запашні шматки їжі замурзаних селян. Рудий Зачарований Мандрівець сказав мені, наминаючи черговий соковитий шмат риби, що був приправлений індійським перцем та левантійським коріандром: «Хвилі цих річок сумують за русалками та водяниками, що покинули ці води та жабуриння тоді, коли повелителі бронзових ножів принесли на березі однієї з таких річок-сиріт требу на тризні за степовим ватажком племені – викрадачем биків. Тоді вони порушуючи степовий звичай принесли в жертву чорного коня замість білого швидконогого жеребця…» Я повірив йому – з того часу журба не полишає мене. Я пишу лише сумні пісні. На Русі таких піснярів називали берладниками синьої хмари, не давали їм білого хліба, а чорний житній краяли для них гострим ножем – робили хлібу боляче.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-12-10 06:28:57
Переглядів сторінки твору 297
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.452 / 5.02)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.380 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.775
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2022.12.06 03:55
Автор у цю хвилину відсутній