
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Критика | Аналітика
"Бо хто ти є, щоб відректись прозрінь"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Бо хто ти є, щоб відректись прозрінь"
Володимир Мацикур. Скриня.— Вірші. — Тернопіль. Бескиди 2019р. — 155 с.
Немає літературного критика, який би не замислився над тим, як доречніше аналізувати творчість поетів, прозаїків чи драматургів. Звичайно, є загальновідомі класичні принципи, викарбовані літературознавчими школами, є модерні підходи, але завжди потрібно враховувати самобутність творчості того чи іншого автора, якщо цей автор дійсно самобутній. Особисто я, коли аналізую твори літераторів, намагаюся, образно кажучи, побачити червону нитку в їхньому доробку. Гадаю, ви милувалися вишитим гуцульським одягом, на якому завдяки червоному вирізняються інші кольори. Червоний орнамент на гуцульському одязі завжди витіюватий: то він ближче до серця, то біжить по руці, вдягненого у вишиванку, або ж вирізняє плече як символ людської дружби чи сімейної підтримки. Отак і в талановитого майстра слова: про що не писав би – досягне краси і гармонії та поділиться наболілим.
Прочитавши третю поетичну збірку тернопільського поета Володимира Мацикура «Скриня», я задумався насамперед над такими рядками його афористичного, на мій погляд, вірша.
Але терпцю нема, як правди, в світі
І далі крешуть ті, кому не лінь.
І пір’ям падаєш у теплі сіті.
Бо хто ти є, щоб відректись прозрінь.
Несподіваний, здавалося б, образно-асоціативний ланцюжок, але, вникаючи в нього, погоджуємося, що паралель між терпцем і правдою вельми органічна, бо обидва ці поняття взаємозв’язані та, на жаль, часто тривалий час відсутні в нашому світі. Тоді й трапляються ті, що «крешуть», і ті, що « пір’ям… у сіті». Дуже вдалі образи, бо, хіба, скажімо, не легко, мов пір’я, підхоплюють нас вітри спокус і дарують теплим, тобто приємним до певної пори сітям?
І, врешті, останній рядок, який можна трактувати по-різному (в цьому бачу одну із граней майстерності автора). Цим рядком Володимир Мацикур дає можливість кожному читачеві впізнати себе: хто я —слабка істота, яка не здатна мати силу волі, аби протистояти, чи той (та), кому прозріння врай необхідно?
Отож, як ви розумієте, ми вхопилися за «червону нитку» поетичної збірки «Скриня». Іншими словами, нам, читачам, відкривається образний орнамент поезії Володимира Мацикура, де червоний колір (розчарування, біль, кохання) увиразнює всі інші кольори. А початком того орнаменту є такі поетичні строфи.
Направду, важко прозрівати
І зріти грішного себе,
І двоєдушність пана-брата,
І бездара, що став цабе.
Достойника, що вкляк слугою,
І генія, що у боргах
Пускає душу за водою,
Лишивши сум на берегах.
А далі, як і на тій гуцульській вишиванці, поетичний орнамент автора тягнеться по руці, що вказує «…на вістрі чорної безодні життя тремтить, немов свіча», «… біжить епоха на протезах», «…гойднувся світ на волосині», «…святі сади примара заступила», «…калюжі латками. Латають небо», «…вже й місяць-побратим заснув на крилах», «…вітряки відлітають, неначе птахи».
Ох, і цікаво буде тобі, читачу, кидати зором туди, куди вказує орнаментована рука, бо стільки гармонійних дивовиж подарують тобі естетичну насолоду!
А як з орнаментом на плечі, символом дружби і підтримки? —запитаєш, проникливий читачу.
Цей орнамент особливий, — відповім. Ти сам дотямиш, чому так вважаю з наступних поетичних строф Володимира Мацикура.
Я часто сміявся з невидимих див,
І чванився з власного дива.
Та навіть з таким Бог зі мною дружив
І дружба була та правдива.
І пізно було, як здавалось мені,
Просити прощення уклінно,
А він моє серце крізь вірші й пісні
Простив і змінив докорінно.
І, звичайно, не забудемо про орнамент, що найближче до серця. Створений Володимиром Мацикуром виривається у простір.
Ми в серці не такі, як зовні,
Ми справжні — часто не такі.
В душі, тій голубій безодні,
Світи глибокі і мілкі,
Різноманітні та палкі,
І бути іншими не годні.
Власне, назва поетичної збірки — «Скриня» символізує душу автора і твою душу, читачу, «де сплять дари твоїх небес». Не дармуй, а доторкнися до тих дарів, аби відчути себе людиною багатогранною, спорідненою з багатством та красою слова, а щонайголовніше — здатною прозрівати.
Немає літературного критика, який би не замислився над тим, як доречніше аналізувати творчість поетів, прозаїків чи драматургів. Звичайно, є загальновідомі класичні принципи, викарбовані літературознавчими школами, є модерні підходи, але завжди потрібно враховувати самобутність творчості того чи іншого автора, якщо цей автор дійсно самобутній. Особисто я, коли аналізую твори літераторів, намагаюся, образно кажучи, побачити червону нитку в їхньому доробку. Гадаю, ви милувалися вишитим гуцульським одягом, на якому завдяки червоному вирізняються інші кольори. Червоний орнамент на гуцульському одязі завжди витіюватий: то він ближче до серця, то біжить по руці, вдягненого у вишиванку, або ж вирізняє плече як символ людської дружби чи сімейної підтримки. Отак і в талановитого майстра слова: про що не писав би – досягне краси і гармонії та поділиться наболілим.
Прочитавши третю поетичну збірку тернопільського поета Володимира Мацикура «Скриня», я задумався насамперед над такими рядками його афористичного, на мій погляд, вірша.
Але терпцю нема, як правди, в світі
І далі крешуть ті, кому не лінь.
І пір’ям падаєш у теплі сіті.
Бо хто ти є, щоб відректись прозрінь.
Несподіваний, здавалося б, образно-асоціативний ланцюжок, але, вникаючи в нього, погоджуємося, що паралель між терпцем і правдою вельми органічна, бо обидва ці поняття взаємозв’язані та, на жаль, часто тривалий час відсутні в нашому світі. Тоді й трапляються ті, що «крешуть», і ті, що « пір’ям… у сіті». Дуже вдалі образи, бо, хіба, скажімо, не легко, мов пір’я, підхоплюють нас вітри спокус і дарують теплим, тобто приємним до певної пори сітям?
І, врешті, останній рядок, який можна трактувати по-різному (в цьому бачу одну із граней майстерності автора). Цим рядком Володимир Мацикур дає можливість кожному читачеві впізнати себе: хто я —слабка істота, яка не здатна мати силу волі, аби протистояти, чи той (та), кому прозріння врай необхідно?
Отож, як ви розумієте, ми вхопилися за «червону нитку» поетичної збірки «Скриня». Іншими словами, нам, читачам, відкривається образний орнамент поезії Володимира Мацикура, де червоний колір (розчарування, біль, кохання) увиразнює всі інші кольори. А початком того орнаменту є такі поетичні строфи.
Направду, важко прозрівати
І зріти грішного себе,
І двоєдушність пана-брата,
І бездара, що став цабе.
Достойника, що вкляк слугою,
І генія, що у боргах
Пускає душу за водою,
Лишивши сум на берегах.
А далі, як і на тій гуцульській вишиванці, поетичний орнамент автора тягнеться по руці, що вказує «…на вістрі чорної безодні життя тремтить, немов свіча», «… біжить епоха на протезах», «…гойднувся світ на волосині», «…святі сади примара заступила», «…калюжі латками. Латають небо», «…вже й місяць-побратим заснув на крилах», «…вітряки відлітають, неначе птахи».
Ох, і цікаво буде тобі, читачу, кидати зором туди, куди вказує орнаментована рука, бо стільки гармонійних дивовиж подарують тобі естетичну насолоду!
А як з орнаментом на плечі, символом дружби і підтримки? —запитаєш, проникливий читачу.
Цей орнамент особливий, — відповім. Ти сам дотямиш, чому так вважаю з наступних поетичних строф Володимира Мацикура.
Я часто сміявся з невидимих див,
І чванився з власного дива.
Та навіть з таким Бог зі мною дружив
І дружба була та правдива.
І пізно було, як здавалось мені,
Просити прощення уклінно,
А він моє серце крізь вірші й пісні
Простив і змінив докорінно.
І, звичайно, не забудемо про орнамент, що найближче до серця. Створений Володимиром Мацикуром виривається у простір.
Ми в серці не такі, як зовні,
Ми справжні — часто не такі.
В душі, тій голубій безодні,
Світи глибокі і мілкі,
Різноманітні та палкі,
І бути іншими не годні.
Власне, назва поетичної збірки — «Скриня» символізує душу автора і твою душу, читачу, «де сплять дари твоїх небес». Не дармуй, а доторкнися до тих дарів, аби відчути себе людиною багатогранною, спорідненою з багатством та красою слова, а щонайголовніше — здатною прозрівати.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію