Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Випадкове вбивство
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Випадкове вбивство
Наташа поверталася додому з університету пізно. Осінь надворі стелила під ноги листя. Накрапував нудний, марудний дощ. Дев'ятиповерхівки, схожі одна на одну, як близнята, на Воскресенському масиві сиво марніли у гущі пожухлих кленів. Перехожих майже не було. Діставшись темного під'їзду, натиснувши декілька разів кнопку виклику, дівчина переконалася, що ліфт не працює. «Що ж», - подумала вона, - «прийдеться пішки підійматися на останній поверх сходами». Дійшовши до шостого поверху, студентка почула страшний крик з квартири номер двадцять вісім. Там одна молода дівчина наймала квартиру. Наташа з нею стикалася декілька разів, але ніколи не спілкувалася. Стало моторошно.
- Він мертвий... мертвий, мертвий! Я його вбила, ти чуєш, мамо, вбила!!! Я не хотіла, так сталося!!! - хтось істерично кричав у вітальні.
Наташа зупинилася, підійшла ближче до дверей, звідки чувся крик. Дівчина стала прислухатися. Великі мурахи забігали її тілом, ноги підкошувалися, руки заходили ходором. «Що робити? Як вчинити у цій ситуації», - думала збентежена Наташа. «Когось вбили, а можливо зараз вбивають, я ж не можу бути осторонь. Напевно, потрібно подзвонити і все дізнатися. Можливо, там потрібна моя допомога»,- перебирала думки перелякана студентка.
За дверима продовжувалися ридання і страшні волання: «Він мертвий, не дихає, не живий!!!
Я вже пробувала відливати його водою, робити штучне дихання, чуєш, мамо, все марно, що я тільки не робила, він не ворушиться навіть»,- чувся дівочий, істеричний голос за ветхими дверима. Схлипи і ридання на весь під'їзд.
Наташа не витримала і натиснула на дзвінок. Миттєво у квартирі, де сталося вбивство, все затихло. Дівчина шкірою відчула, що хтось дивиться пильно у вічко на неї, але мовчить.
Наташа знову подзвонила і крикнула:
- Мерщій відчиніть! - ніхто не реагував, тому вона почала грюкати кулаком.
- Що Вам потрібно? - відізвалися за дверима.
- Я знаю, що у Вас сталося лихо, я хочу допомогти, - схвильовано промовила дівчина.
- Мені Ваша допомога не потрібна, йдіть куди йшли! - відбивалася вбивця. - Я Вам двері не відчиню!
- Чому? Вам є, що приховувати?- не відступала Наталя.
- Це не Ваша справа, я сама розберуся зі своїми проблемами! - у відповідь роздратовано волали за дверима.
Наташа подзвонила у сусідню квартиру. З відтіля вийшов заспаний пенсіонер, якого всі у під'їзді знали і поважали.
Дівчина розказала Василю Петровичу, що трапилося. Той спав і нічого не чув.
Вони з Наташею вдвох почали сильно грюкати у двері, але там була мертва тиша. Розбуджені мешканці будинку зацікавлено повідчиняли двері і теж приєдналися до Наташи і Петровича.
- Потрібно викликати поліцію, а ви стійте, щоб ніхто з цієї квартири не втік, - заявив зі знанням справи Петрович.
Так і зробили. Після повідомлення в поліцію, сусіди стояли і розмовляли про того, кого вбили. Перебирали різні версії, а за дверима була мертва тиша.
- Я бачив, що до квартирантки ходить хлопець, але до нього не придивлявся уважно, - стурбовано розповідав чоловік з квартири напроти.
- Хто б міг подумати, що така спокійна, симпатична на вигляд дівчина - вбивця, - додавала Любов Василівна, літня жінка з двадцять дев'ятої квартири.
- Вона сама зараз про це дуже жалкує. Можливо, це сталося випадково, чи на ґрунті ревнощів, - пояснювала Наташа. - Я сама чула, як дівчина кричала: "Я не хотіла, так вийшло, пробач, любий".
- Може, хто його знає, у житті всяке буває, - авторитетно пояснював Петрович.
Через деякий час приїхала поліція зі зброєю в руках. Сусіди поховалися.
Поліцейські подзвонили у двері і ті відкрилися лише на рішуче - «Відчиняйте, поліція!»
На порозі стояла молоденька, заплакана дівчина з розмазаною косметикою на обличчі, а на її долоні лежав маленький, мертвий хом'ячок.
30.01.2021р.
- Він мертвий... мертвий, мертвий! Я його вбила, ти чуєш, мамо, вбила!!! Я не хотіла, так сталося!!! - хтось істерично кричав у вітальні.
Наташа зупинилася, підійшла ближче до дверей, звідки чувся крик. Дівчина стала прислухатися. Великі мурахи забігали її тілом, ноги підкошувалися, руки заходили ходором. «Що робити? Як вчинити у цій ситуації», - думала збентежена Наташа. «Когось вбили, а можливо зараз вбивають, я ж не можу бути осторонь. Напевно, потрібно подзвонити і все дізнатися. Можливо, там потрібна моя допомога»,- перебирала думки перелякана студентка.
За дверима продовжувалися ридання і страшні волання: «Він мертвий, не дихає, не живий!!!
Я вже пробувала відливати його водою, робити штучне дихання, чуєш, мамо, все марно, що я тільки не робила, він не ворушиться навіть»,- чувся дівочий, істеричний голос за ветхими дверима. Схлипи і ридання на весь під'їзд.
Наташа не витримала і натиснула на дзвінок. Миттєво у квартирі, де сталося вбивство, все затихло. Дівчина шкірою відчула, що хтось дивиться пильно у вічко на неї, але мовчить.
Наташа знову подзвонила і крикнула:
- Мерщій відчиніть! - ніхто не реагував, тому вона почала грюкати кулаком.
- Що Вам потрібно? - відізвалися за дверима.
- Я знаю, що у Вас сталося лихо, я хочу допомогти, - схвильовано промовила дівчина.
- Мені Ваша допомога не потрібна, йдіть куди йшли! - відбивалася вбивця. - Я Вам двері не відчиню!
- Чому? Вам є, що приховувати?- не відступала Наталя.
- Це не Ваша справа, я сама розберуся зі своїми проблемами! - у відповідь роздратовано волали за дверима.
Наташа подзвонила у сусідню квартиру. З відтіля вийшов заспаний пенсіонер, якого всі у під'їзді знали і поважали.
Дівчина розказала Василю Петровичу, що трапилося. Той спав і нічого не чув.
Вони з Наташею вдвох почали сильно грюкати у двері, але там була мертва тиша. Розбуджені мешканці будинку зацікавлено повідчиняли двері і теж приєдналися до Наташи і Петровича.
- Потрібно викликати поліцію, а ви стійте, щоб ніхто з цієї квартири не втік, - заявив зі знанням справи Петрович.
Так і зробили. Після повідомлення в поліцію, сусіди стояли і розмовляли про того, кого вбили. Перебирали різні версії, а за дверима була мертва тиша.
- Я бачив, що до квартирантки ходить хлопець, але до нього не придивлявся уважно, - стурбовано розповідав чоловік з квартири напроти.
- Хто б міг подумати, що така спокійна, симпатична на вигляд дівчина - вбивця, - додавала Любов Василівна, літня жінка з двадцять дев'ятої квартири.
- Вона сама зараз про це дуже жалкує. Можливо, це сталося випадково, чи на ґрунті ревнощів, - пояснювала Наташа. - Я сама чула, як дівчина кричала: "Я не хотіла, так вийшло, пробач, любий".
- Може, хто його знає, у житті всяке буває, - авторитетно пояснював Петрович.
Через деякий час приїхала поліція зі зброєю в руках. Сусіди поховалися.
Поліцейські подзвонили у двері і ті відкрилися лише на рішуче - «Відчиняйте, поліція!»
На порозі стояла молоденька, заплакана дівчина з розмазаною косметикою на обличчі, а на її долоні лежав маленький, мертвий хом'ячок.
30.01.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
