Бабуся тисячу разів була правою, коли казала:
- Онуче, у твоїй голові цвірінькають горобці.
Матуся додавала:
- І лопухи шелестять.
Але я точно знав, що там світить сонечко, літають понад горами вогнептахи, витьохкують жар-птиці з перламутровими павичевими хвостами та шелестять дзумінкі водоспади з цілющою водою.
А які у мене сни! Щодня літаю понад землею разом з орлами, і так високо, що торкаюся крилами до космічних супутників. І часто сам не розумію - чи це дійсність, чи сон.
Дивився у вечірнє небо, споглядаючи повний місяць, і думку гадав: як там? Гарно чи ні?
Ех, махнув крилами і чкурнув в піднебесся. Дай, думаю, гляну, що там китайці роблять на зворотній стороні космічного тіла, чи не будують щось ядерне і украй небезпечне для людства.
Примісяцився, сів на каменюці трохи перевести подих, встромив невзуті ноги в холодну місячну пилюгу, аж гульк – гурточок ангелів чалапає назустріч.
- Привіт, Сашко,- вітається архангел Михаїл, відсалютувавши мечем.
- Доброго дня, шановні добродії! - радісно вигукую я. – От так зустріч! Вважав, що ваше братство по інших планетах не швендяє, опікується виключно земними справами.
- Так воно і є. Але людські ноги дібралися вже й сюди. Доводиться мотатися туди-сюди, і пильнувати аби й тут нерозумні нащадки Адама та Єви не утнули якоїсь капості. Ось, комісію створили, обходимо позаземні штучні об’єкти і вирішуємо: гепнути марсохід чи місячну станцію каменюкою, чи лишити неушкодженою.
- Ох! Додалося вам мороки, шановні. Люди і справді як таргани - плодяться і розповзаються по усіх усюдах з космічною швидкістю. Он, бачте - махнув у сторону світлової плями на горизонті,- китайці щось будують. А це хлопці о-го-го! У 2003-му році, запустили бойову ракету на орбіту, бабахнули з неї заради цікавості по своєму старому супутникові - і на тобі! – розлетілася та машинерія на мільйон шматочків. Тепер та хмара космічного сміття стала загрозою для всіх супутників світу.
- Та знаємо,- одказав архангел Джебраїл. - Ти ж нам тоді кляузу накатав з цього приводу.
- То що ви тоді вирішили?
- А що вирішили,- одказує Рафаїл,- як немає клепки в голові - хай літає і шкодить супутникам триста років. Безвідповідальність повинна каратися.
- То що, - каже архангел Михаїл - підеш з нами робити інспекцію, у тебе око пильне, молоде, всі негаразди помічаєш як сокіл мишу у траві. А як помреш - за цю божу справу зніметься з тебе десять гріхів, а, може, й двадцять…
- Гаразд. З великим задоволенням. Ось тільки є одна велике діло, яке потрібно вирішити. Ви за вселенськими клопотами геть забули, що в нас сьогодні за день.
По цих словах виймаю з сімейних трусів сулію з ракією та півлітрового гранчака. У мене там ще вудка захована про всяк випадок, люблю карасів ловити. Найкраще клює в струмку під Парнасом. Але це велика таємниця. Дивіться, нікому не розбовкайте.
А лики ангелів розпогодилися, задоволені усмішки заграли на їхніх обличчях. Михаїл підкрутив козацькі пейса, Гавриїл самурайські вуса, а Джебраїл лише цмокнув губами, оскільки голова вже давно була лисою як бубон.
Хлюпнув святої водиці в гранчака, всунув до рук Михаїлові та кажу:
- Сьогодні, 21 листопада, вітаю вас, вірного захисника людей від усіх бід та нещасть, з днем народження. Хай проживете ви скільки Богові вгодно, без хвороб та в пошані. Бажаю, аби зуби ніколи не випадали з рота, а руки міцно тримали ворожі шиї в сталевих обіймах. Амінь.
Випив Михаїл залпом цілющий трунок, чхнув од задоволення і пустив від розчулення сльозу. А я обніс первачем усю ватагу, сам ковтнув трохи, а пусту пляшку знову заховав до трусів. Негоже після себе лишати сміття на інших планетах, бо ми істоти виховані.
А потім всілися колом і заспівали українських народних пісень.
- Гоп, мої гречаники,
Гоп мої білі!
Чогось мої гречсаники
На скорині сіли! – гуло над Океаном Бур. Від того щирого співу російська ракета «Сатана», що пролітала над нашими головами, розпалася на друзки, а її уламки зоряним дощем ушкварили по китайській автоматичній станції Чан'е.
- Товариство,- кажу наляканому гурту побратимів,- тікаймо звідси, інакше довідається наш покровитель, яку ми тут шкоду вчинили і кожному перепаде на горіхи.
Махнула наша зграя крилами і потягнулася журавлиним ключем до Дніпра.
Є в мене місце потайне на Трухановому острові, там ще не встигли дерева повикорчовувати та набудувати генделиків та яток з шаурмою. А під корчем старої верби захований ящик з медовухою. І такої славної, що закушувати її стравами - гріх непростимий. Тож віншували ми ювіляра аж до глупої ночі, доки на річці не з'явилася місяцева доріжка. Літати гості вже не могли, тож взявшись попід руки, почалапали по цій дорозі у небесні висі, а я перейшов пішохідний міст і подерся угору хащуватим схилом до Свято-Михайлівського монастиря…
Нині лежу вдома під боком у своєї дружини. Як тут опинився - не знаю. Але щось підказує, що настоятель тихцем одвіз мене на своєму горбатому «Запорожці» до хати. Він дядько відповідальний та серйозний, і за грішні душі відвічає так само, як і за свою власну.
Треба зазирнути до колодаря і згадати: коли дні народження у Джебраїла та Гавриїла. І гарно підготуватися, аби не було експромту, як оцього разу. Бо все може закінчитися знову на Трухановому острові, глупої ночі, під корчем старої верби.

30.03.2021р.