
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
2025.07.09
22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
2025.07.09
12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
2025.07.09
09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
2025.07.09
08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
2025.07.09
06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
2025.07.09
04:09
Не знав я що мені потрібна ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
2025.07.09
01:03
Назва.......................................................................Стор.
1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................
1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................
2025.07.08
21:39
Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
2025.07.08
21:03
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
2025.07.08
20:28
Сказала ти: до всього я готова,
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
2025.07.08
05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
2025.07.07
21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
2025.07.07
13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Свято
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Свято
Бабуся тисячу разів була правою, коли казала:
- Онуче, у твоїй голові цвірінькають горобці.
Матуся додавала:
- І лопухи шелестять.
Але я точно знав, що там світить сонечко, літають понад горами вогнептахи, витьохкують жар-птиці з перламутровими павичевими хвостами та шелестять дзумінкі водоспади з цілющою водою.
А які у мене сни! Щодня літаю понад землею разом з орлами, і так високо, що торкаюся крилами до космічних супутників. І часто сам не розумію - чи це дійсність, чи сон.
Дивився у вечірнє небо, споглядаючи повний місяць, і думку гадав: як там? Гарно чи ні?
Ех, махнув крилами і чкурнув в піднебесся. Дай, думаю, гляну, що там китайці роблять на зворотній стороні космічного тіла, чи не будують щось ядерне і украй небезпечне для людства.
Примісяцився, сів на каменюці трохи перевести подих, встромив невзуті ноги в холодну місячну пилюгу, аж гульк – гурточок ангелів чалапає назустріч.
- Привіт, Сашко,- вітається архангел Михаїл, відсалютувавши мечем.
- Доброго дня, шановні добродії! - радісно вигукую я. – От так зустріч! Вважав, що ваше братство по інших планетах не швендяє, опікується виключно земними справами.
- Так воно і є. Але людські ноги дібралися вже й сюди. Доводиться мотатися туди-сюди, і пильнувати аби й тут нерозумні нащадки Адама та Єви не утнули якоїсь капості. Ось, комісію створили, обходимо позаземні штучні об’єкти і вирішуємо: гепнути марсохід чи місячну станцію каменюкою, чи лишити неушкодженою.
- Ох! Додалося вам мороки, шановні. Люди і справді як таргани - плодяться і розповзаються по усіх усюдах з космічною швидкістю. Он, бачте - махнув у сторону світлової плями на горизонті,- китайці щось будують. А це хлопці о-го-го! У 2003-му році, запустили бойову ракету на орбіту, бабахнули з неї заради цікавості по своєму старому супутникові - і на тобі! – розлетілася та машинерія на мільйон шматочків. Тепер та хмара космічного сміття стала загрозою для всіх супутників світу.
- Та знаємо,- одказав архангел Джебраїл. - Ти ж нам тоді кляузу накатав з цього приводу.
- То що ви тоді вирішили?
- А що вирішили,- одказує Рафаїл,- як немає клепки в голові - хай літає і шкодить супутникам триста років. Безвідповідальність повинна каратися.
- То що, - каже архангел Михаїл - підеш з нами робити інспекцію, у тебе око пильне, молоде, всі негаразди помічаєш як сокіл мишу у траві. А як помреш - за цю божу справу зніметься з тебе десять гріхів, а, може, й двадцять…
- Гаразд. З великим задоволенням. Ось тільки є одна велике діло, яке потрібно вирішити. Ви за вселенськими клопотами геть забули, що в нас сьогодні за день.
По цих словах виймаю з сімейних трусів сулію з ракією та півлітрового гранчака. У мене там ще вудка захована про всяк випадок, люблю карасів ловити. Найкраще клює в струмку під Парнасом. Але це велика таємниця. Дивіться, нікому не розбовкайте.
А лики ангелів розпогодилися, задоволені усмішки заграли на їхніх обличчях. Михаїл підкрутив козацькі пейса, Гавриїл самурайські вуса, а Джебраїл лише цмокнув губами, оскільки голова вже давно була лисою як бубон.
Хлюпнув святої водиці в гранчака, всунув до рук Михаїлові та кажу:
- Сьогодні, 21 листопада, вітаю вас, вірного захисника людей від усіх бід та нещасть, з днем народження. Хай проживете ви скільки Богові вгодно, без хвороб та в пошані. Бажаю, аби зуби ніколи не випадали з рота, а руки міцно тримали ворожі шиї в сталевих обіймах. Амінь.
Випив Михаїл залпом цілющий трунок, чхнув од задоволення і пустив від розчулення сльозу. А я обніс первачем усю ватагу, сам ковтнув трохи, а пусту пляшку знову заховав до трусів. Негоже після себе лишати сміття на інших планетах, бо ми істоти виховані.
А потім всілися колом і заспівали українських народних пісень.
- Гоп, мої гречаники,
Гоп мої білі!
Чогось мої гречсаники
На скорині сіли! – гуло над Океаном Бур. Від того щирого співу російська ракета «Сатана», що пролітала над нашими головами, розпалася на друзки, а її уламки зоряним дощем ушкварили по китайській автоматичній станції Чан'е.
- Товариство,- кажу наляканому гурту побратимів,- тікаймо звідси, інакше довідається наш покровитель, яку ми тут шкоду вчинили і кожному перепаде на горіхи.
Махнула наша зграя крилами і потягнулася журавлиним ключем до Дніпра.
Є в мене місце потайне на Трухановому острові, там ще не встигли дерева повикорчовувати та набудувати генделиків та яток з шаурмою. А під корчем старої верби захований ящик з медовухою. І такої славної, що закушувати її стравами - гріх непростимий. Тож віншували ми ювіляра аж до глупої ночі, доки на річці не з'явилася місяцева доріжка. Літати гості вже не могли, тож взявшись попід руки, почалапали по цій дорозі у небесні висі, а я перейшов пішохідний міст і подерся угору хащуватим схилом до Свято-Михайлівського монастиря…
Нині лежу вдома під боком у своєї дружини. Як тут опинився - не знаю. Але щось підказує, що настоятель тихцем одвіз мене на своєму горбатому «Запорожці» до хати. Він дядько відповідальний та серйозний, і за грішні душі відвічає так само, як і за свою власну.
Треба зазирнути до колодаря і згадати: коли дні народження у Джебраїла та Гавриїла. І гарно підготуватися, аби не було експромту, як оцього разу. Бо все може закінчитися знову на Трухановому острові, глупої ночі, під корчем старої верби.
30.03.2021р.
- Онуче, у твоїй голові цвірінькають горобці.
Матуся додавала:
- І лопухи шелестять.
Але я точно знав, що там світить сонечко, літають понад горами вогнептахи, витьохкують жар-птиці з перламутровими павичевими хвостами та шелестять дзумінкі водоспади з цілющою водою.
А які у мене сни! Щодня літаю понад землею разом з орлами, і так високо, що торкаюся крилами до космічних супутників. І часто сам не розумію - чи це дійсність, чи сон.
Дивився у вечірнє небо, споглядаючи повний місяць, і думку гадав: як там? Гарно чи ні?
Ех, махнув крилами і чкурнув в піднебесся. Дай, думаю, гляну, що там китайці роблять на зворотній стороні космічного тіла, чи не будують щось ядерне і украй небезпечне для людства.
Примісяцився, сів на каменюці трохи перевести подих, встромив невзуті ноги в холодну місячну пилюгу, аж гульк – гурточок ангелів чалапає назустріч.
- Привіт, Сашко,- вітається архангел Михаїл, відсалютувавши мечем.
- Доброго дня, шановні добродії! - радісно вигукую я. – От так зустріч! Вважав, що ваше братство по інших планетах не швендяє, опікується виключно земними справами.
- Так воно і є. Але людські ноги дібралися вже й сюди. Доводиться мотатися туди-сюди, і пильнувати аби й тут нерозумні нащадки Адама та Єви не утнули якоїсь капості. Ось, комісію створили, обходимо позаземні штучні об’єкти і вирішуємо: гепнути марсохід чи місячну станцію каменюкою, чи лишити неушкодженою.
- Ох! Додалося вам мороки, шановні. Люди і справді як таргани - плодяться і розповзаються по усіх усюдах з космічною швидкістю. Он, бачте - махнув у сторону світлової плями на горизонті,- китайці щось будують. А це хлопці о-го-го! У 2003-му році, запустили бойову ракету на орбіту, бабахнули з неї заради цікавості по своєму старому супутникові - і на тобі! – розлетілася та машинерія на мільйон шматочків. Тепер та хмара космічного сміття стала загрозою для всіх супутників світу.
- Та знаємо,- одказав архангел Джебраїл. - Ти ж нам тоді кляузу накатав з цього приводу.
- То що ви тоді вирішили?
- А що вирішили,- одказує Рафаїл,- як немає клепки в голові - хай літає і шкодить супутникам триста років. Безвідповідальність повинна каратися.
- То що, - каже архангел Михаїл - підеш з нами робити інспекцію, у тебе око пильне, молоде, всі негаразди помічаєш як сокіл мишу у траві. А як помреш - за цю божу справу зніметься з тебе десять гріхів, а, може, й двадцять…
- Гаразд. З великим задоволенням. Ось тільки є одна велике діло, яке потрібно вирішити. Ви за вселенськими клопотами геть забули, що в нас сьогодні за день.
По цих словах виймаю з сімейних трусів сулію з ракією та півлітрового гранчака. У мене там ще вудка захована про всяк випадок, люблю карасів ловити. Найкраще клює в струмку під Парнасом. Але це велика таємниця. Дивіться, нікому не розбовкайте.
А лики ангелів розпогодилися, задоволені усмішки заграли на їхніх обличчях. Михаїл підкрутив козацькі пейса, Гавриїл самурайські вуса, а Джебраїл лише цмокнув губами, оскільки голова вже давно була лисою як бубон.
Хлюпнув святої водиці в гранчака, всунув до рук Михаїлові та кажу:
- Сьогодні, 21 листопада, вітаю вас, вірного захисника людей від усіх бід та нещасть, з днем народження. Хай проживете ви скільки Богові вгодно, без хвороб та в пошані. Бажаю, аби зуби ніколи не випадали з рота, а руки міцно тримали ворожі шиї в сталевих обіймах. Амінь.
Випив Михаїл залпом цілющий трунок, чхнув од задоволення і пустив від розчулення сльозу. А я обніс первачем усю ватагу, сам ковтнув трохи, а пусту пляшку знову заховав до трусів. Негоже після себе лишати сміття на інших планетах, бо ми істоти виховані.
А потім всілися колом і заспівали українських народних пісень.
- Гоп, мої гречаники,
Гоп мої білі!
Чогось мої гречсаники
На скорині сіли! – гуло над Океаном Бур. Від того щирого співу російська ракета «Сатана», що пролітала над нашими головами, розпалася на друзки, а її уламки зоряним дощем ушкварили по китайській автоматичній станції Чан'е.
- Товариство,- кажу наляканому гурту побратимів,- тікаймо звідси, інакше довідається наш покровитель, яку ми тут шкоду вчинили і кожному перепаде на горіхи.
Махнула наша зграя крилами і потягнулася журавлиним ключем до Дніпра.
Є в мене місце потайне на Трухановому острові, там ще не встигли дерева повикорчовувати та набудувати генделиків та яток з шаурмою. А під корчем старої верби захований ящик з медовухою. І такої славної, що закушувати її стравами - гріх непростимий. Тож віншували ми ювіляра аж до глупої ночі, доки на річці не з'явилася місяцева доріжка. Літати гості вже не могли, тож взявшись попід руки, почалапали по цій дорозі у небесні висі, а я перейшов пішохідний міст і подерся угору хащуватим схилом до Свято-Михайлівського монастиря…
Нині лежу вдома під боком у своєї дружини. Як тут опинився - не знаю. Але щось підказує, що настоятель тихцем одвіз мене на своєму горбатому «Запорожці» до хати. Він дядько відповідальний та серйозний, і за грішні душі відвічає так само, як і за свою власну.
Треба зазирнути до колодаря і згадати: коли дні народження у Джебраїла та Гавриїла. І гарно підготуватися, аби не було експромту, як оцього разу. Бо все може закінчитися знову на Трухановому острові, глупої ночі, під корчем старої верби.
30.03.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію