ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вовк
2021.11.30 12:16
На осінь звично в небі переміна:
Ідуть дощі… кружля відлетний птах…
У храмі ревно преклонив коліна
Напів-мирянин і напів-монах.

– Молю Тебе, всемилостивий Боже,
Воздай мені за ісповідь гірку.
Я розповім тобі про… дику рожу,

Олександр Сушко
2021.11.30 12:11
Північ. У ліжку тісно,
Поруч - жони маман.
Ох яка теща грізна!
Спати не хо сама.

А у дружини нежить,
В мене - трясун (прикинь!).
Слухають діти-лежні

Петро Скоропис
2021.11.30 09:57
Коньяк в графині – цвіту янтарю,
що, далебі, Литві симптоматично.
Коньяк вас уподібнить бунтарю.
Що не практично. Радше, романтично.
Він якорі рубає, повторю,
всьому, що нерухоме і статичне.

Кінець сезону. Столики вверх дном.

Ігор Деркач
2021.11.30 08:28
Виродилися аристократи
і плебеї лізуть у монархи...
із грязі у князі, у палати
і ніде злодії й олігархи
без юрми не можуть існувати.

***
Усюди сяють пики гарбузові

Віктор Кучерук
2021.11.30 05:59
Осінніх днів сльотава ворожба
Бентежить сни небачені каштанам, –
То душу переповнює тужба,
То серце заспокоює омана.
Сивіє мжичка й безліччю краплин
Безбарвно розмальовує долоні, –
Ждучи на тебе маюся один,
Лякаючись самотності полону.

Дума Козак
2021.11.29 23:12
Вечірнє сонце, дякую за день,
за перший промінь із-за небосхилу
і за вінок уранішніх пісень
на жайворини тріпотливих крилах.

Спасибі щире, сонце золоте,
за посмішку твою широколику,
утіху – щебет слухати дітей,

Іван Потьомкін
2021.11.29 17:37
В Израиле многое связывается с чудом. Вот так и я, без году неделя израильтянин, совершенно непонятным образом будто бы заглянул в саму историю Государства Израиль. Как живые, выходили ко мне Хаим Вейцман, Бен-Гурион, Голда Меир, Моше Даян, Ицхак Рабин...

Марія Дем'янюк
2021.11.29 15:08
Вітер гілоньки колише
І листи по небу пише.
Хутко рухає хмаринки:
Старт, а далі – серединка,
Потім – фініш, жирна крапка –
Записав усе на згадку.

Білосніжні та блакитні

Василь Дениско
2021.11.29 14:44
Давно колись ознайомився зо науковими дослідженнями щодо впливу інфразвуку частотою від 16 до 7 Гц на людський організм. У статті описувались відомі вченим трагічні випадки, що стались, приміром, на кораблях зо матросами у відкритому океані. Виявляється,

Олександр Бобошко Заколотний
2021.11.29 13:50
Кінець листопада – для суму не час.
Ховайсь у квартирі й чогось там навчайсь,
наприклад, основ стратегічного мислення.
Наблизилась осінь до фінішних днів.
Різдвяно-хрещенських чекаючи див,
на думці про літо прийдешнє лови себе.

Висока вологість –

Ігор Герасименко
2021.11.29 13:12
Цей жовтень на протязі вітряних тижнів
барвистий берет не зносив,
щоб ранок у спогадах золотом тішив
людей, що примчались на сім.

Цей місяць повсюди принади навісив
і в зали ясні запросив,
щоб ранок людей, що спішили на вісім,

Сергій Губерначук
2021.11.29 10:32
Не поклоняйся вшам,
изгрызшим голову твою
в тюрьме раздумий.
Не двигай прошлое
и Бога не гневи.
Не сокрушайся.
Вверх не бросай топор –
с небес он упадёт на землю

Олександр Сушко
2021.11.29 10:24
Сугестії вдавились у петлі,
Мундштук з брехні переточили зуби.
Опінії, ідеї, гасла - тлінь,
А віра не спасіння - міль у шубі.

Чи завтра, чи учора - все одно,
Веселка чи ярмо - нема різниці.
В Грааля чаші - оцет, не вино,

Олена Побийголод
2021.11.29 08:58
Із Миколи Некрасова

Стоїть мужик - хитається,
іде мужик - згинається!

З кори його розпучило,
журба-біда замучила.

Олександр Сушко
2021.11.29 08:09
То шо, почнімо деолігархізацію, трясця її мамі? Учепимося за вим’я Ренату Ахметову та Коломойському зубиськами і видоїмо з них народні гроші? Хто за? Усі? От і добре. А щоб не сказали, що я для своїх - щит і меч, а для чужаків – закон і довбня, розпоч

Віктор Кучерук
2021.11.29 08:04
Хоч поменшало для віршів
Недоторканих ще тем, –
Стало з часом жалю більше
І незвіданих проблем.
Розповісти був готовий
Де і як, і що шкребе, –
Тільки вичерпало слово
Несподівано себе.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Сергій Калюжний
2021.11.15

Евеліна Гром
2021.11.08

Марія Артамонова
2021.09.11

Алекс Міс
2021.07.31

Конрад Ренегат
2021.07.14

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Тіто Гоббі. «Паяци»

Переклав і приміткував Василь Білоцерківський

Розділ 14 з книжки "Мій світ італійської опери"

…Маленька трупа мандрівних комедіантів: троє чоловіків, молода жінка і з ними віслючок. Напевне, вони довго блукали з одного села до другого, розігруючи вічну історію кохання, сцени комічних зрад, зображаючи безглузді шали ревнощів. Та ось на підмостки піднялася смерть і поклала край цьому всьому.
Очевидно, ще в дитинстві Леонкавалло став свідком подібної трагедії. Пізніше, згадавши про неї, він написав лібрето для опери, яка принесла композиторові світову славу. На нього зійшло натхнення, і по невдачах та розчаруваннях він створив шедевр, якому було суджено посісти гідне місце в репертуарі кожного значного музичного театру.
Але на долю Леонкавалло випало чимало суворих суджень і від музикантів, і від музичних критиків. Скептичні голоси не змовкають до сьогодні: варто лише заговорити про «Паяців», як неодмінно знаходяться сноби, що зневажливо мружаться, усім своїм виглядом показуючи, якої образи завдає ця музика їхнім вухам. Дехто з так званих великих диригентів, схоже, немов чуми уникає цієї опери, наче забувши про те, що її прем’єрою диригував сам Тосканіні. Але я переконаний: якби хтось у наші дні подужав створити твір, порівнянний своїми вартостями з «Паяцами», ця людина підкорила б увесь світ.
Допускаю, що партитуру слід очистити від усіляких нашарувань, від накопичених майже за сторіччя «звичок» і «традицій» у найгіршому сенсі цих слів. Але зате яку непорівнянну радість обіцяє розумному, справді культурному музикантові змога наново прочитати партитуру, відновити її первинний образ і повернути велич цьому й донині популярному творінню, з яким, на жаль, інколи поводилися надто безцеремонно.
Навряд чи варто нагадувати читачеві, що «Паяци» розпочинаються славетним Прологом, унікальним у світі оперної літератури. Кажуть, композитор написав його на прохання уславленого баритона Віктора Мореля, котрий висловив бажання, аби до його партії було включено великий сольний номер. Що ж бо, особисті інтереси й наполегливість у їх досягненні можуть приносити й добрі плоди. І якщо ми дійсно зобов’язані народженням цієї музики Морелеві, висловімо йому щиру подяку, адже створення Прологу стало подією в історії оперного мистецтва.
Для мене, як і для більшості не позбавлених честолюбства баритонів-початківців, першою роллю в цьому творі стала партія Сільвіо, яку я виконав у міланському «Castello Sforzesco» 1937 року. Я був зеленим юнаком, але, підозрюю, доволі самовпевненим. Відразу ж закохався у прекрасну Недду і в любовному дуеті співав із такою пристрастю, що оплески поступово змінив тривалий стогін «о-о-о», приправлений смішками. Звичайно, я перестарався у своєму реалізмі. Але, згадуючи той час нині, з висоти поважного віку, мушу зазначити, що тоді Недда ні за що не дорікнула мені.
Пізніше, звісно, я співав і Пролог, і партію Тоніо. Ох, цей Пролог! У ньому є ля-бемоль, відсутня в партитурі, але публіка завжди чекає її від співака, який подає бодай якісь надії. Особливо – якщо перед нею виступає бідолаха-новачок. (Надалі він уже вимушений, що теж кепсько, брати цю ноту, аби попросту не втратити свій престиж.)
Ніколи раніше я не намагався взяти ля-бемоль, і моє горло стискалося на одну лиш думку про цю ноту. Так, я міг її проспівати, але… на октаву нижче, ніж потрібно. Тим не менше я відважився прийняти запрошення від театру «Сан-Карло» в Неаполі, де ця висока набувала особливого значення, оскільки мова йшла про неаполітанську публіку. Фатальний день наближався, я впадав у відчай, мене опанував нездоланний жах. І все-таки я спробував підбадьорити Тільду: «Вистава пройде чудово, і я стану відомим баритоном. Ну а коли ні, – додав я, перестраховуючись, – то ми змінимо наші плани на майбутнє і займемося чимось іншим».
Я вперто уникав підступної ноти на фортепіанних і оркестрових репетиціях, і врешті головний режисер, маестро Сампаолі, спитав мене: «А та висока нота, ви її маєте чи ні?» «Маестро, – відповів я ображеним тоном, – якби я не був здатний взяти ля-бемоль, то навряд чи згодився б на цю роль. Просто я вважаю, що безглуздо розтринькувати сили на репетиціях». Сумніваюся, що моє пояснення мілкото вдовольнило маестро. Тимчасом настав день генеральної репетиції.
Я сказав собі: будь-що мушу взяти ля-бемоль. Якщо Тільда, перебуваючи в ложі, не прихилила колін у ті хвилини, то вже напевне з жалібною наполегливістю подумки зверталася до Бога. У міру того як наближався найвідповідальніший момент, я з дедалі більшою впертістю намагався відігнати од себе думку про небезпеку, що чатувала на мене. Потім узяв дихання і – раз! – з моїх грудей вийшло таке потужне і дзвінке ля-бемоль, що я ледве не занімів від подиву. Але перервати звук я вже не міг і вимушений був тягнути його, доки вистачило дихання. Я побачив, як Тільда підвелася в ложі, вона сяяла від щастя. Я став справжнім баритоном!
Пізніше до мене у гримерну зайшов Сампаолі й сказав: «Що за перебільшення! Не заперечую, нота вдалася вам на славу, але ви аж надто її затягнули. Певне, ви вклали в неї все, що приберегли за час репетицій…»
Актор, який співає Пролог, походжає перед завісою, звертаючись прямо до зали. «Прошу вибачити...» – розпочинає він оповідь про те, яку виставу зараз дадуть. І далі йде класичний опис типової веристичної опери.
В основі сюжету – історія кохання і помсти. Новизна опери миттєво підкорила серця міланців 1892 року, а невдовзі «Паяци» увійшли до репертуару кожного другого музичного театру світу. Актори, як пояснюється в Пролозі, не копіюватимуть переживань героїв на сцені, але виразять їх мовою життєвої правди.
«Зазирніть у наш душі, там ви знайдете себе, свої болі й радощі. Задля правди ми приходимо у світ, живемо на землі й помираємо…» Співак розвиває цю думку далі: для композитора театр і життя становлять одне ціле. Пізніше у розмові з доволі-таки цинічними селянами Каніо стверджуватиме дещо цілковито протилежне. Але хто скаже, де лежить межа театру і життя, особливо в цьому творі?
«Грою нас чаруючи, пройдуть по сцені старі маски». І далі: «Нехай-бо старий Пролог ізнову передує дії…» Але сцена Прологу на цьому не закінчується – настає пауза, зумовлена змістом тексту і необхідна виконавцеві. Голос на ritenuto готує прекрасну мелодію («Гніздечко споминів...»). У партитурі вказано лише одне piano, а проте є інші позначки: dolce, соl canto (doloroso, animando соl саntо).
Наполегливість, із якою Леонкавалло раз у раз проставляє col canto, нагадує про його благодатну співпрацю з Віктором Морелем, свідчить про збіг їхніх творчих інтересів. Яке щастя хоч би одного разу, хай не повною мірою, відчути, що доля твоєї арії в руках виконавця!
У партитурі є численні позначки і вказівки, адресовані виконавцеві кожної партії. Це своєрідні підказки, які містять необхідну словесну інформацію, наполегливі й заразом не набридливі. Вони говорять про культуру, розум і тонке чуття композитора. Навіть подекуди захоплюючись драматургічними й видовищними ефектами, він проникає в таїни людської душі, сподіваючись осягнути справжню першопричину всепоглинних пристрастей, що принесуть саму смерть у буденне життя. Можливо, за всім цим прихована доволі наївна філософія, але вона явлена в непогамовній жорстокості простих, грубуватих людей.
Так, у тексті іноді трапляються доволі міцні вислови, але тільки там, де цього справді вимагає ситуація. До того ж, треба завжди враховувати, хто з персонажів і за яких обставин їх використовує. Грубість, зумовлена сценічною дією, виправдана станом горя і розпачу, в яких опиняються герої, не має нічого спільного з розпущеністю мови, без розбору оздоблюваною лайкою.
Мабуть, Леонкавалло дозволив собі бути винятково розкутим, аби знайти власний шлях, не подібний до того, яким ішли інші представники веризму в музиці. І можливо, тому він надто захопився драмою жорстоких пристрастей. Одначе в кожному разі не можна забувати, що завдяки прагненню до правдивого втілення свого задуму, він дав виконавцям свободу в наповненні сенсом тих слів, які вони співають.
Узявши за довгі роки моєї кар’єри незліченне число ля-бемолів і щоразу відчуваючи жах і завмирання серця в передчутті цього страшного моменту, я схиляюся до думки тих пуристів, які наполягають на очищенні партитури від будь-яких слідів сумнівних традицій, на дбайливому ставленні до неї. Партитура, яку первинно створив Леонкавалло, значно красивіша і справляє більш гармонійне враження від пізнішої, де ля-бемоль і фінальна нота соль, яка йде за нею, роблять ефект удару в сонячне сплетіння. Мої сумніви й страхи щодо цього розвіяв маестро Серафін, який керував нашими «чистими постановками» – вони заслужили на палке схвалення і публіки, і музичних критиків.
Перед початком першої дії в партитурі можна прочитати ремарку (вона є сливе в кожному серйозному виданні), яка точно пояснює природу і характер театральної постановки: «З підняттям завіси чутні фальшиві звуки труби й удари барабана». Гадаю, це було не зовсім звичайне для оперної постановки 1892 року. Завіса піднімається, відкриваючи поглядові круті, порослі лісом гори за селом Монтальто в Калабрії. Дату автор позначив докладно – 15 серпня, святкування на честь Мадонни [1].
Я вважаю потішним, але цілковито безглуздим завзяття, з яким Леонкавалло чи не в кожному такті наполягає, аби звучали голоси лише половини хористів. Відомо, що хору в неповному складі дуже рідко вдається одночасний вступ, а якщо це все-таки вдається – співаки горлають, а не співають. Звичайно, сьогодні за підтримки профспілок такі питання вирішуються на користь виконавців. Це означає: або виступають усі, або взагалі ніхто.
У початковій сцені з насиченою драматичною дією на артистів чатують небезпеки. Одного разу, коли оперу «Паяци» давали серед величних руїн терм Каракалли в Римі, я, просуваючись авансценою до освітленого місця, аби розпочати Пролог, побачив таку силу-силенну глядачів, що по перших словах «Si può» відчув майже нездоланне бажання випалити: «Non si può» – і втекти геть. Але як і належить досвідченому акторові, я залишився і після фінальної переможної ноти арії Пролога розвів руки в сторони, приймаючи бурю оплесків від вдячної публіки. Потім у веселому піруеті я вийшов за куліси, аби вчепити віжки сардинського віслючка, запряженого у віз.
У хурі перебували Беньяміно Джильї, Недда і великий барабан. Я потягнув віслючка за собою, але той, зробивши кілька кроків, уперся, заповзято відмовляючись пройти трохи далі по сцені. Беньяміно занервував: він не мав ані найменшого бажання співати з-за куліс або зістрибувати з хури. Що робити? За мною спостерігали сорок тисяч очей плюс та пара, що належала віслючкові, наляканому до смерті. Тоді я демонстративно обійняв його – це нещасне крихітне створіння було зростом трохи більше від кози! – і, відірвавши од підлоги його передні ноги, почав бадьоро пританцьовувати разом із ним. Нарешті за допомогою Беппо я подужав витягнути віслючка на середину сцени, де і відбувся його успішний дебют.
За винятком Беппо, усі дійові особи цієї драми обдаровані сильними почуттями, зухвалими думками, поривами, суто людськими пристрастями, з якими вони насилу справляються. Саме через те, що герої не в змозі вгамувати своєї натури, у життя цих людей вриваються трагедія і злочин.
Оскільки самі по собі текст і музика вирізняються рідкісним емоційним напруженням і драматизмом, то розумнішим є, на мій погляд, співати цю оперу «з холодною душею». Стриманість украй необхідна артистові, й передусім тоді, коли він грає людину, яка не вміє опановувати себе.
Гірка іронія полягає в тому, що перший вихід головних героїв викликає в селян приступ відчайдушних веселощів. Вони оточують прибулих комедіантів і вимагають, аби їх відразу почали розважати. Але Каніо (далі він гратиме Паяца) пояснює їм, що вистава розпочнеться пізно ввечері. Селяни, яких підганяє Беппо, що вже встиг перевдягнутися в костюм Арлекіна, неспішно розходяться. Вони обмінюються захопленими заувагами на адресу красуні Недди, яка ввечері виконає роль Коломбіни. Тоніо – він гратиме клоуна Таддео – викликає лише кілька реплік глузування з його некрасивого обличчя і потворного тіла. Але в міру розвитку сценічної дії у взаєминах героїв починають виявлятися перші тріщинки.
Тоніо, з його потворним обличчям і тілом, сильний фізично, але слабкий духовно. Він слухняно виконує обов’язки слуги: стежить за порядком і чистотою, будує примітивні декорації та доглядає віслючка, свого єдиного друга, якому довіряє сердечні таємниці. У його душі, самотній і бентежній, зароджується щось подібне до поклоніння Недді, він обожнює її, тоді як вона ставиться до нього щонайліпше з презирливою байдужістю, а щонайгірше – з відразою і неприязню.
Недда – прекрасна юна дикунка. Її викличні манери, привабливість абсолютно безгрішні. Каніо обожнює Недду, але вікова різниця між ним і його молодою дружиною збуджує в ньому ревниві підозри. Він знайшов її кілька років тому, ще майже дівчинкою: вона сиділа в снігу, на узбіччі дороги, помираючи з голоду, самотня і всіма забута. Каніо зайнявся її вихованням, навчив грамоті й кільком ролям у нехитрих виставах, які розігрували мандрівні актори. Потім одного чудового дня Недда стала його дружиною. Каніо дав їй своє ім’я і становище у суспільстві – він усе-таки очолював невелику акторську трупу.
Безумовно, Недда відчувала до чоловіка вдячність за все те, що він зробив для неї. Вони навіть були щасливі на свій лад. Життя, яке існувало за межами маленького світу мандрівних акторів, було їй незнане. Але в чарівній молодій жінці прокидалися природні інстинкти, вона тужила за справжнім романтичним коханням. У цю фатальну мить на своєму шляху вона зустріла привабливого Сільвіо.
Селяни ведуть Каніо і Беппо до таверни, аби перехилити скляночку вина, і Недда залишається сама. Вона лягає на порослий травою берег річки під серпневим сонцем і наспівує млосну пісню. Дівчина заздрить вільним птахам, які пролітають над нею, мріє стати такою ж вільною, як і вони.
Мов заворожений милується Неддою Тоніо і, з’явившись, перериває її щасливі мрії. Присутність блазня, який підглядає за нею, обурює Недду, а його жалюгідні пояснення («Моя душа в полоні захвату...») вона зустрічає зневажливою посмішкою.
Сміх Недди ранить Тоніо, але він стримує себе і зі зворушливою покірністю освідчується їй у коханні, додаючи: « О так, я потворний і зганьблений долею. Тавра від природи не змию нічим». Але потім він дедалі більше розпалюється, його слабкий розум ніяковіє, і Тоніо відкривається Недді: він думає тільки про неї й пристрасно жадає здобути її.
Недда сміється йому в обличчя, а він, втрачаючи самовладання, намагається силою заволодіти нею. Схопивши батога, вона люто б’є ним по обличчю Тоніо. З криком пораненого звіра він падає на коліна і присягається жорстоко помститись їй. Потім, скочивши на ноги, тікає до лісу, який оточує село.
Коли ошелешений Тоніо дибає назад, він раптом помічає Недду в обіймах Сільвіо, молодого сільського чепуруна. Тоніо підглядає за ними, і в його запаленому мозку народжується здогадка – ось причина того, чому Недда відкинула його залицяння! Вона зовсім не добропорядна дружина, за яку її має Каніо («Ти-бо свята є! Вірна довік чоловіку…»). Та вона просто шльондра! Готова дати драла зі своїм коханцем… І Тоніо біжить розповісти про все своєму господареві Каніо.
Удари батога обпалили не лише щоки Тоніо, але і його душу. Жадоба помсти оволодіває усім його єством і призводить до трагічної розв’язки на вечірній виставі. Тепер у руках Тоніо всі нитки, що пов’язують персонажів драми, і він безжально керує ними, спонуканий своїм непогамовним шалом.
Лише наприкінці вистави, коли Тоніо вимовляє: «Комедію... закінчено!» – він усвідомлює міру того, що скоїв. Мовби прокидаючись із фатального наслання, дивиться він на безживні тіла двох молодих коханців. Потім, видавши дикий зойк, він кидається геть крізь юрбу, охоплену жахом. У цю мить опускається завіса.
Каніо, по суті, людина добра і сердечна. Але він гарячий і не вирізняється великим розумом, хоча Леонкавалло вкладає в його вуста слова значніші за ті, яких можна очікувати від людини його становища. Укупі з Неддою та Беппо він ставить нехитрі фарси для звеселяння простолюду. Але, як господар, Каніо має беззаперечний авторитет… Чесно кажучи, я так і не збагнув, як вони влаштовувалися на нічліг у жахливій тісноті фургона. Певне, Тоніо спав у своєрідному гамаку, закріпленому під днищем хури, а Беппо, слід думати, виходив зі становища в якийсь інший, так само нехитрий спосіб.
Відсутність комфорту навряд чи приносила їм велику радість, але до того моменту, коли розігралися драматичні події, вони жили за прислів’ям: тісно – та затишно. Не треба забувати, що Недда ніколи не знала іншого життя, а людина, яка не підозрює про можливості змінити свою долю, не дуже й прагне цього. Дозрівши для кохання, романтичних почуттів – словом, для всього того, що може захопити уяву юної особи, вона зустріла юного Сільвіо.
Молодий, привабливий і палкий, Сільвіо, певне, був сином місцевого багатія. Він добре вдягнений і обдарований великим шармом. Його краса чарує Недду, яка вже притерпілася до свого мандрівного життя, одноманітного і понурого. Хоча вона й намагається остудити його запал і не спокушати її («Кохаю, та мусимо розстатись навіки...»), падіння Недди неминуче.
Тоніо приводить господаря на місце побачення, ревниві підозри Каніо потвердилися: він настигає парочку в той момент, коли закохані прощаються і Сільвіо кидає таку недвозначну репліку: «Цієї ж ночі втекти тебе я змушу!».
Каніо рушає навздогін Сільвіо, але тому вдається піти невпізнаним. Між Неддою та її чоловіком відбувається жахлива сцена, одначе молода жінка відмовляється назвати ім’я свого коханця.
З’являється Беппо. Він нагадує, що пора готуватися до вечірньої вистави. Беппо відправляє Недду перевдягнутися для своєї ролі й ледве не силою змушує Каніо надіти костюм і загримуватися. Убитий горем і журбою, Каніо виконує аріозо, знане всьому світові, слова якого стали крилатим висловом: «Куртку вдягни ти...» І далі: «Смійся, Паяце, з свого розбитого кохання…»
Лиш одна жалюгідна надія жевріє в серці Каніо: Тоніо переконав його, що коханець Недди неодмінно буде присутній на виставі й чимось обов’язково викаже себе.
На Беппо – мабуть, єдиній людині, не підвладній диким і непогамовним пристрастям, – лежить відповідальність за нормальний хід вистави. Він – утілення старовинної театральної приказки: п’єса повинна тривати. Йому й невтямки, що виниклі неприємності можуть обернутися чимось поважним. Можливо, Леонкавалло захопило разюче вміння цього персонажа зберігати холоднокровність, і він нагородив Беппо, який грає Арлекіна, найчарівнішою серенадою, що її скомпонував спеціально для цієї ролі. (Між іншим, до серенади Арлекіна не раз зверталися багато видатних тенорів і записували її на платівки.)
За злою іронією долі, невелика весела комедія показана на імпровізованих підмостках, пародіює події, що відбулися в першому акті. Невірна Коломбіна, яка приймає свого коханця за відсутності чоловіка, грубувате втручання кульгавого клоуна Таддео, а потім несподіване повернення одуреного чоловіка, який стає свідком утечі Арлекіна, що вистрибує у вікно; чоловік чує, як Коломбіна кидає навздогін своєму коханцеві: «Цієї ночі втечемо з тобою!».
«Боже мій, – вимовляє Каніо вбік, – він тут! Де межа приниженню?»
Нічого не підозрюючи, глядачі лускають вибухами реготу. Для них те, що відбувається на сцені, – весела комедія.
Хоча дехто з селян явно стривожений реалізмом театральної дії. Сміх, яким були зустрінуті слова, що болісно ранили його серце, а також іронічні зауваги Тоніо зсовують Каніо з глузду. Граючи Паяца, він намагається змусити Коломбіну розкрити ім’я коханця, але раптом ця сцена, яка завжди потішала публіку, перетворюється на жорстоку сварку, що вражає своєю правдоподібністю. Зачаровані глядачі, далі не здогадуючись про трагедію, яка чатує на героїв, оплескують акторам, котрі так життєво грають виставу. Публіка ще сміється і плескає в долоні, коли Каніо, – перш ніж Беппо, здригнувшись, устигне втрутитися, – несподівано встромляє ножа у свою невірну Недду.
Усі нажахані зриваються зі своїх місць, а Сільвіо кидається до підмостків, аби прийти на допомогу Недді. Помираючи, вона шепоче: «Тікай-но, Сільвіо!» Цієї миті Каніо, нарешті довідавшись, хто забрав у нього дружину, вбиває ножем і Сільвіо. Юрба глядачів, охоплена панікою, кидається геть, а Каніо, убитий невтішним горем, обіймає тіло коханої, але зрадливої дружини… Завіса стрімко опускається.
Швидкість розгортання подій, драматизм фінальної сцени просто приголомшують. А загалом уся картина особливо приваблива для тенора. Вона розпочинається з дуже складного емоційного сплеску Каніо: «Боже мій...» Оплески селян лише посилюють його лють, а вона й штовхає Каніо на вбивство. І хор, і виконавці головних ролей не повинні втрачати почуття міри в цій сцені. Як я вже зауважив, її дія настільки стрімка, що тримає глядача в постійній напрузі.
Було б помилкою і для артистів, і для публіки розглядати цей твір як історію пересічного сільського злочину, в який виявилися втягнуті доволі нікчемні люди. При всій швидкоплинності й жорсткості представлених подій, слід до кожного персонажа опери поставитися з розумінням і співчуттям.
Літній чоловік, щиро кохаючи, переживає відчайдушний страх втратити свою молоду дружину, і його ніжне почуття переростає у смертоносні ревнощі.
Наївна молода жінка, усерйоз покохавши чоловіка, заради якого вона готова пожертвувати своїм життям, уже не може жити зі старим чоловіком через саму лише вдячність.
Самотній і дурнуватий Тоніо почуває до Недди жалюгідне кохання, і воно лише наближає трагічну розв’язку.
Навіть Сільвіо, звиклий до вельми безневинного флірту, раптом виявляється свідком кривавої сцени й кидається під ніж Каніо, намагаючись врятувати Недду.
Це не ходульні герої, а, як мовлено у Пролозі, такі самі люди, як усі ми. Напевне, тому впродовж останніх дев’яти десятиріч опера Леонкавало посідає гідне місце в репертуарі провідних музичних театрів світу. І слід думати, вона не зійде зі сцени, доки живі в серцях людей жаль і співчуття.

[1] Успіння Богородиці за григоріанським календарем.


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-07-01 14:41:59
Переглядів сторінки твору 76
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2021.11.13 08:40
Автор у цю хвилину відсутній