Давно колись ознайомився зо науковими дослідженнями щодо впливу інфразвуку частотою від 16 до 7 Гц на людський організм. У статті описувались відомі вченим трагічні випадки, що стались, приміром, на кораблях зо матросами у відкритому океані. Виявляється, що саме корпус судна передавав (під час шторму) людському тілу оті резонансні вбивчі хвилі інфразвуку.
Відомо, що звукові хвилі частотою 7 Гц спричиняють людську смерть. Але ж звуки до 11 Гц діють у більш широкому спектрі, викликаючи різні відчуття та переживання: у одних мертвих моряків на обличчі застигла посмішка, а в инших, що намагалися десь сховатися на палубі, зарившись у канати та линви, – жах.
Усе, згадане вище, прискореними кадрами промайнуло в моїй пам’яті, коли купол апарату фірми «Сіменс» магнітно-резонансного томографа закрили наді мною. Невдовзі стали лунати ще незвідані звуки переважно низької частоти, викликаючи дивовижні радісні відчуття. Коли ж ці звуки стали доповнюватися (підсилюватися) потужними вібраційними коливаннями, то я уявив себе пілотом космічного корабля, що долає міжгалактичний шлях, а поштовхи із зовні – метеоритним дощем, який не спроможний зруйнувати корпус, а лише трішки пошарпає його та обвітрить. Впевненість, що всупереч усьому прорвуся, наростала…
Далі, на жаль, мій політ закінчився та все стихло. Над моїм лицем схилилася дівчина і запитала: « А чому ви усміхаєтеся?». А я їй – «Ви не уявляєте, як мені класно. Я пережив неймовірний екстаз і дуже, дуже хочу ще. Запускайте, будь ласка, апарат ще раз, а я вам заплачу».
І тут темні, як вуглини, дівочі очі стали геть демонічними, і їхня власниця перейшла на фальцет: «Та що ж це за день такий!? То витягую зо камери напівтрупи, то жирний кабан взяв і обригав усю кабіну. А цей вусатий коники викидає.
Ви знущаєтесь наді мною? Ви що, не розумієте, що тут все по хвилинах розписано. Чи ви хочете, щоб мене вигнали з роботи? Он у кабінці поряд вже чекає роздягнена жінка – наступна за вами. Вилазьте мерщій, а то витягну за вуха, як шкідливого кота!»
Миттєво «приземлившись» і вибачившись перед дівчиною, я почав швидко одягатися. Краєчком ока бачив, як «відтанувши» працівниця спостерігала за мною і вже тихим, спокійним голосом промовила: «Насправді ви рідкісний пацієнт нашої медичної установи, і я вельми рада, що вам сподобалося. Ходіть здорові!» На її трохи втомленому обличчі промайнули флюїди доброти.
Життя – прекрасне! І який відчути резонанс – ядерний, магнітний, світловий, звуковий чи флюїдальний, – не так і важливо. Головне – його спіймати…

2021