
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Водосвят
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Водосвят
"Чому вас не убило на війні? Тому що замість таких Клізм, як ви, забрали кращих."
(Наталія Прокопенко)
Ось такий коментар на свою адресу нещодавно прочитав під одним зі своїх творів. Правда ж, гарний? Після таких ремарок і справді хочеться лягти в труну і заснути вічним сном.
Сподіваюся, що Ви ніколи не мали змоги насолоджуватися чимось подібним.
Минулого року на мою адресу лунали ось такі епітети:
"Щоб ти здох!", "Щоб тебе пранці з'їли!", "Скотиняка!" тощо. Про матюччя не кажу, нині це норма.
Лише рідна жінка ніколи не дозволяє нічого подібного, бо вона - казкова берегиня, яку свого часу, зовсім випадково, упіймав спінінгом під час враннішньої риболовлі у річці Тетерів. Є у неї крила та невеличкий фіолетовий хвостик, якого вона щоденно розчісує гребінцем. А іще вона уміє чаклувати, і так, що безнадійно хворі люди і тварини повертаються до нормального життя.
У її лексиконі відсутні лайливі слова та погрози, бо вона - чиста сутність, дитина богів, яких наші нерозумні предки прогнали з поліських лісів на догоду чужим.
Кожна її молитва розпочинається словами "Я -любов...", а зі мною вона вітається виключно словами" Добрий день, сонце моє ясне!". Найлайливіші слова, які чув коли-небудь від неї на свою адресу: "О, мій дорогий чоловіче!".
Сподіваюся, що і у ваших сім'ях сварки проходять у такому ж ключі. Чи ні?
А от у фейсбук останнім часом боюся заходити, бо інакше кабака може всохнути.
Нема в деяких людей поваги одне до одного. Зовсім незнайомі люди звертаються на ти, чоловіки ображають жінок, приниження честі та гідності стало нормою, а від проклять аж чорно в очах.
Показав якось дружині дописи на сайті "Українська поезія". Довго вона читала твори сучасних українських митців, супила чоло, злякано гикала та здригалася, немов від удару струмом. Потім гаряче обійняла мене та каже:
- Потрібно очиститися від негативної енергії. Інакше можна захворіти.
- Так давай вип'ємо мандрагори, яку ми настоюємо на хроні та редьці!
- Е ні, ця лікарська настоянка пробуджує невгамовний еротичний потяг. Тут треба діяти на інший орган - душу.
- Ну, тоді ходімо сніг відкидати, бо людям вже незручно ходити котячою стежкою до нашої хати.
- Теж не годиться. Ця процедура укріплює м'язи та налагоджує роботу ендокринної системи.
- Може, у лазню чкурнемо?
- Не те. Хоча б не завадило, оскільки після новорічного застілля стільки шлаків накопичилося в організмі, що може напасти "швидка Настя". Є один варіант, але тобі він не сподабається.
- Чому?
- Ти як востаннє вудив рибу на річці, то провалився під лід і ледь не пішов на харч ракам.
- Ой, не згадуй! І досі моторошно. Добре, що водяник підсобив: буцнув лобом у ґузно і я вилетів з ополонки на берег. Але валянки залишив собі. От скажи - нащо водяникові валянки? Невже хотів русалям подарувати?
- Та ні! У них же ніг немає, лише лускаті хвости.
- То чому не віддав?
- От підемо до нього і спитаємо. А заодно і очистимося духовно, на квантовому рівні.
- Це ж як?
- Що ми святкували 24 грудня?
- Божича Коляди.
- Правильно. А сьогодні який день?
- Третє січня, наче.
- Так от, на дванадцяту ніч після Різдва Божича Коляди (чоловічого начала Всесвіту) народжується Свята Вода (богиня Води – Дана, жіноче начало Всесвіту). Саме цього дня відзначають Водосвяття. Освячують воду молитвою та жертовним вогнем, відбуваються купання в ополонках з оздоровчою метою. Беруть воду з трьох джерел для очищення. Саме в цей час, згідно з астрономічними спостереженнями, Земля перебуває найближче до Сонця, тому вода набуває особливих цілющих властивостей.
- Ой, і справді! Як же я забув! От тільки плавки у мене порвалися.
- Не треба плавок. Це потрібно робити голяка.
- Гаразд. Але скажи, чому християни роблять це 19 січня?
- Це у них приурочено до хрещення їхнього Господа - Ісуса Христа в Йордані Іваном Хрестителем. А ми ж істоти грамотні, науково підковані. Ти думаєш я дарма вивчаю електродинаміку, квантові механіку та хімію вкупі з астрономією?
"Он воно що! Нарешті уторопав, чому в хаті всі полиці забиті науковими підручниками. Є там праці Стівена Хокінга та Роджера Пенроуза, є посібники з практичної кабали та астронавігації. Присутній репринт "Diablo erectus" та "Amore deliriun". Є навіть перше видання "Молота відьом" Ігнатія Лойоли. Рік тому зазирнув туди і перелякався до гикавки: на картинці святі мужі видирали розпеченими кліщами циці у мучениці, піднятій на дибу. Знизу була інструкція, як це вчинити майстерно, аби жінка передчасно не сконала від мук так і не зізнавшись, що вона відьма. Християнських мужів завжди ваблять причинні місця, бо торкатися їх руками зась, а хочеться. Ось чому у середньовічній Європі було перекалічено та вбито чверть жінок, а решта боялася носи з хат вистромити. Дякувати Сваргові, що в Україні ця благородна традиція не прижилася, оскільки жінки вважалися берегинями роду, яких належить шанувати та оберігати.
- А чому вода на Водосвята стає лікувальною?
- Чоловіче! Молекула води дипольна?
- Ага.
- Отже розчин води - електроліт?
- Звісно.
- А як себе поводять заряджені частинки в електромагнітному полі?
- Вибудовуються вздовж магнітних силових ліній...ага! второпав! Сонце - це гігантський магніт! Чим ближче до нього - тим сильніша напруга на землі!
- Який ти у мене молодець! Умієш складати два плюс два і робити правильні висновк. Сонячний екстренцисет З січня - найоптимальніший. А ще купальської ночі - 24 червня.
- Не в ніч з шостого на сьоме липня?
- Ні. То християнське свято Предтечі Івана Хрестителя. Там зовсім інший обряд.
- Душе моя, питання не по темі, але може ти знаєш відповідь?
- На яке?
- Читав, що Іван Хреститель народився у третьому столітті нашої ери. А Ісус Христос - у першому столітті до нашої ери. То як його могли хрестити, якщо Іван ще й на світ не з'явився?
- А це ти запитай у митрополита, коли він до нас завітає за тиждень. У нього є відповіді на усі питання, навіть найнермовірніші.
Почали готуватися до купелі.
- Жінко! Давай візьмемо ще й нашого шобтиздоха Амадея. Хай теж зробить омовіння, може блохи потопляться.
- Та ти що! Блохи води не бояться, а от гризтимуть ще лютіше. Та й собача шерсть на морозі довго сохнутиме. Цюцько може застудитися і відлетіти в собачий рай. Ти цього хочеш?
- Ні! - перелякано вигукнув я. - Хай сидить в буді та гризе кістку.
- Розумне рішення.
Попереду, легко ступаючи по неглибокому снігові з вишитим півнями рушником на плечі йшла супружниця. За нею з сокирою в руках - я. Дійшли до річки. Берегиня свиснула і з чортория вигулькнула голова водяника Хапуна.
- Добридень, брате мій,- чемно привіталася дружина.
- Добридень! Приємно, що такого святого дня ви з'явилися у гості. З літа не бачилися.
- Є прохання до тебе: пробий ближче до берега лобом ополонку, бо на середину річки виходити чоловікові страшнувато.
- Невже будете купатися?
- Ага.
- Ай момент! - вигукнув водяний чорт і пірнув у глибину. За кілька секунд пролунав оглушливий тріск і майже біля наших ніг піднявся фонтан бризок впереміш зі шматками льоду.
- Іди, чоловіче, обцюкай акуратно сокирою краї ополонки, щоб не подряпатися. А я буду роздягатися.
Обцюкав, крижану кашу вигріб руками і зазирнув у глибину. Звідтіля на мене зирив усміхнений анциболот і манив пальчиком.
"От жартівник! - подумав я. Ось нагадаю йому про валянки, хай застидається."
Купався довго, секунд п'ять, а то й шість. Кабака стала твердою, як надгробний камінь, Кулею вискочив з ополонки і давай обтиратися.
Вже й одягнувся, і навіть остограмитись устиг та прочитати книжку Ярослава Чорногуза "Вінок кохання", які завбачливо прихопив із собою , а супружниця все плавала та плавала, перемовлялася з водяником, одночасно виймаючи з його густої чуприни раків, які зробили там гніздо на зимівлю. Аж коли сонце почало сідати за обрій, вдягнула сорочку та кожушину.
От що значить - берегиня! Справжнє дитя природи, а не те що сучасні здихлики, які бояться вмочити пальця у воду, якщо та холодніша тридцяти градусів.
А удома жінка питає:
- А рушник де?
- Водяник в ополонку потягнув. Я краєчком ока бачив.
- Дивно, нащо йому рушник?
- А нащо йому валянки? Клептоман якийсь, чесне слово.
- Та хай бавиться. Ці речі - єдина пам'ять про зустрічі з людьми , яких він любить. Згоден?
- Згоден. Хай тішиться.
Того вечора у фейсбук я не заходив, у голові було ясно, а тіло налилося небаченою силою. І так мені закортіло любовних утіх, що губи самі потягнулися до вишнево-полум'яних вуст моєї супружниці.
І було нам добре.
10.01.2022р.
(Наталія Прокопенко)
Ось такий коментар на свою адресу нещодавно прочитав під одним зі своїх творів. Правда ж, гарний? Після таких ремарок і справді хочеться лягти в труну і заснути вічним сном.
Сподіваюся, що Ви ніколи не мали змоги насолоджуватися чимось подібним.
Минулого року на мою адресу лунали ось такі епітети:
"Щоб ти здох!", "Щоб тебе пранці з'їли!", "Скотиняка!" тощо. Про матюччя не кажу, нині це норма.
Лише рідна жінка ніколи не дозволяє нічого подібного, бо вона - казкова берегиня, яку свого часу, зовсім випадково, упіймав спінінгом під час враннішньої риболовлі у річці Тетерів. Є у неї крила та невеличкий фіолетовий хвостик, якого вона щоденно розчісує гребінцем. А іще вона уміє чаклувати, і так, що безнадійно хворі люди і тварини повертаються до нормального життя.
У її лексиконі відсутні лайливі слова та погрози, бо вона - чиста сутність, дитина богів, яких наші нерозумні предки прогнали з поліських лісів на догоду чужим.
Кожна її молитва розпочинається словами "Я -любов...", а зі мною вона вітається виключно словами" Добрий день, сонце моє ясне!". Найлайливіші слова, які чув коли-небудь від неї на свою адресу: "О, мій дорогий чоловіче!".
Сподіваюся, що і у ваших сім'ях сварки проходять у такому ж ключі. Чи ні?
А от у фейсбук останнім часом боюся заходити, бо інакше кабака може всохнути.
Нема в деяких людей поваги одне до одного. Зовсім незнайомі люди звертаються на ти, чоловіки ображають жінок, приниження честі та гідності стало нормою, а від проклять аж чорно в очах.
Показав якось дружині дописи на сайті "Українська поезія". Довго вона читала твори сучасних українських митців, супила чоло, злякано гикала та здригалася, немов від удару струмом. Потім гаряче обійняла мене та каже:
- Потрібно очиститися від негативної енергії. Інакше можна захворіти.
- Так давай вип'ємо мандрагори, яку ми настоюємо на хроні та редьці!
- Е ні, ця лікарська настоянка пробуджує невгамовний еротичний потяг. Тут треба діяти на інший орган - душу.
- Ну, тоді ходімо сніг відкидати, бо людям вже незручно ходити котячою стежкою до нашої хати.
- Теж не годиться. Ця процедура укріплює м'язи та налагоджує роботу ендокринної системи.
- Може, у лазню чкурнемо?
- Не те. Хоча б не завадило, оскільки після новорічного застілля стільки шлаків накопичилося в організмі, що може напасти "швидка Настя". Є один варіант, але тобі він не сподабається.
- Чому?
- Ти як востаннє вудив рибу на річці, то провалився під лід і ледь не пішов на харч ракам.
- Ой, не згадуй! І досі моторошно. Добре, що водяник підсобив: буцнув лобом у ґузно і я вилетів з ополонки на берег. Але валянки залишив собі. От скажи - нащо водяникові валянки? Невже хотів русалям подарувати?
- Та ні! У них же ніг немає, лише лускаті хвости.
- То чому не віддав?
- От підемо до нього і спитаємо. А заодно і очистимося духовно, на квантовому рівні.
- Це ж як?
- Що ми святкували 24 грудня?
- Божича Коляди.
- Правильно. А сьогодні який день?
- Третє січня, наче.
- Так от, на дванадцяту ніч після Різдва Божича Коляди (чоловічого начала Всесвіту) народжується Свята Вода (богиня Води – Дана, жіноче начало Всесвіту). Саме цього дня відзначають Водосвяття. Освячують воду молитвою та жертовним вогнем, відбуваються купання в ополонках з оздоровчою метою. Беруть воду з трьох джерел для очищення. Саме в цей час, згідно з астрономічними спостереженнями, Земля перебуває найближче до Сонця, тому вода набуває особливих цілющих властивостей.
- Ой, і справді! Як же я забув! От тільки плавки у мене порвалися.
- Не треба плавок. Це потрібно робити голяка.
- Гаразд. Але скажи, чому християни роблять це 19 січня?
- Це у них приурочено до хрещення їхнього Господа - Ісуса Христа в Йордані Іваном Хрестителем. А ми ж істоти грамотні, науково підковані. Ти думаєш я дарма вивчаю електродинаміку, квантові механіку та хімію вкупі з астрономією?
"Он воно що! Нарешті уторопав, чому в хаті всі полиці забиті науковими підручниками. Є там праці Стівена Хокінга та Роджера Пенроуза, є посібники з практичної кабали та астронавігації. Присутній репринт "Diablo erectus" та "Amore deliriun". Є навіть перше видання "Молота відьом" Ігнатія Лойоли. Рік тому зазирнув туди і перелякався до гикавки: на картинці святі мужі видирали розпеченими кліщами циці у мучениці, піднятій на дибу. Знизу була інструкція, як це вчинити майстерно, аби жінка передчасно не сконала від мук так і не зізнавшись, що вона відьма. Християнських мужів завжди ваблять причинні місця, бо торкатися їх руками зась, а хочеться. Ось чому у середньовічній Європі було перекалічено та вбито чверть жінок, а решта боялася носи з хат вистромити. Дякувати Сваргові, що в Україні ця благородна традиція не прижилася, оскільки жінки вважалися берегинями роду, яких належить шанувати та оберігати.
- А чому вода на Водосвята стає лікувальною?
- Чоловіче! Молекула води дипольна?
- Ага.
- Отже розчин води - електроліт?
- Звісно.
- А як себе поводять заряджені частинки в електромагнітному полі?
- Вибудовуються вздовж магнітних силових ліній...ага! второпав! Сонце - це гігантський магніт! Чим ближче до нього - тим сильніша напруга на землі!
- Який ти у мене молодець! Умієш складати два плюс два і робити правильні висновк. Сонячний екстренцисет З січня - найоптимальніший. А ще купальської ночі - 24 червня.
- Не в ніч з шостого на сьоме липня?
- Ні. То християнське свято Предтечі Івана Хрестителя. Там зовсім інший обряд.
- Душе моя, питання не по темі, але може ти знаєш відповідь?
- На яке?
- Читав, що Іван Хреститель народився у третьому столітті нашої ери. А Ісус Христос - у першому столітті до нашої ери. То як його могли хрестити, якщо Іван ще й на світ не з'явився?
- А це ти запитай у митрополита, коли він до нас завітає за тиждень. У нього є відповіді на усі питання, навіть найнермовірніші.
Почали готуватися до купелі.
- Жінко! Давай візьмемо ще й нашого шобтиздоха Амадея. Хай теж зробить омовіння, може блохи потопляться.
- Та ти що! Блохи води не бояться, а от гризтимуть ще лютіше. Та й собача шерсть на морозі довго сохнутиме. Цюцько може застудитися і відлетіти в собачий рай. Ти цього хочеш?
- Ні! - перелякано вигукнув я. - Хай сидить в буді та гризе кістку.
- Розумне рішення.
Попереду, легко ступаючи по неглибокому снігові з вишитим півнями рушником на плечі йшла супружниця. За нею з сокирою в руках - я. Дійшли до річки. Берегиня свиснула і з чортория вигулькнула голова водяника Хапуна.
- Добридень, брате мій,- чемно привіталася дружина.
- Добридень! Приємно, що такого святого дня ви з'явилися у гості. З літа не бачилися.
- Є прохання до тебе: пробий ближче до берега лобом ополонку, бо на середину річки виходити чоловікові страшнувато.
- Невже будете купатися?
- Ага.
- Ай момент! - вигукнув водяний чорт і пірнув у глибину. За кілька секунд пролунав оглушливий тріск і майже біля наших ніг піднявся фонтан бризок впереміш зі шматками льоду.
- Іди, чоловіче, обцюкай акуратно сокирою краї ополонки, щоб не подряпатися. А я буду роздягатися.
Обцюкав, крижану кашу вигріб руками і зазирнув у глибину. Звідтіля на мене зирив усміхнений анциболот і манив пальчиком.
"От жартівник! - подумав я. Ось нагадаю йому про валянки, хай застидається."
Купався довго, секунд п'ять, а то й шість. Кабака стала твердою, як надгробний камінь, Кулею вискочив з ополонки і давай обтиратися.
Вже й одягнувся, і навіть остограмитись устиг та прочитати книжку Ярослава Чорногуза "Вінок кохання", які завбачливо прихопив із собою , а супружниця все плавала та плавала, перемовлялася з водяником, одночасно виймаючи з його густої чуприни раків, які зробили там гніздо на зимівлю. Аж коли сонце почало сідати за обрій, вдягнула сорочку та кожушину.
От що значить - берегиня! Справжнє дитя природи, а не те що сучасні здихлики, які бояться вмочити пальця у воду, якщо та холодніша тридцяти градусів.
А удома жінка питає:
- А рушник де?
- Водяник в ополонку потягнув. Я краєчком ока бачив.
- Дивно, нащо йому рушник?
- А нащо йому валянки? Клептоман якийсь, чесне слово.
- Та хай бавиться. Ці речі - єдина пам'ять про зустрічі з людьми , яких він любить. Згоден?
- Згоден. Хай тішиться.
Того вечора у фейсбук я не заходив, у голові було ясно, а тіло налилося небаченою силою. І так мені закортіло любовних утіх, що губи самі потягнулися до вишнево-полум'яних вуст моєї супружниці.
І було нам добре.
10.01.2022р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію