ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Роксолана Вірлан
2022.05.18 17:18
Війна не вміщається в рими, вірші у слова -
як біль не вміщається в набряк важкого мовчання,
як дика енергія хаосу - сива й жива -
в тверду шкаралущу вселенську, не терплячи брану.

Війна не сповита ні в який укоськаний мир -
вона не вкладається в

Володимир Невесенко
2022.05.18 16:00
День стих і заснув дитинно, укрившись пітьмини хусткою,
похнюпився звід розлогий і світоч небесний згас.
Загуслий спустився морок і світ закапканив пусткою,
і ствердла безодня, ніби, й спинився, немовби, час…

На темному лоні неба гойдається човник м

Олена Побийголод
2022.05.18 10:32
Із Петра Вяземського

Степ широкий, неозорий
вдовж і впоперек лежить,
наче полум’яне море
жаром сонячним пашить.

Не відчути у повітрі

Микола Соболь
2022.05.18 07:54
Півонії розквітнуть днями –
найкращі квіти на землі.
І забукетяться від мами
у день народження мені.
Ще ранок роси п’є червневі
та сонце вишні червонить…
А вже букетиком від нені
пробуджує ранкова мить…

Віктор Кучерук
2022.05.18 05:23
Визначаючи дорогу,
По якій бажаєш йти, –
Нові клопоти й тривоги
Обираєш також ти.
Нові радощі та смутки
Ринуть швидко звідусіль,
А набутки і прибутки –
Даленітимуть, як ціль.

Ярослав Чорногуз
2022.05.18 00:20
Жонглер словами жонглював,
І дав собі по лобі.
Тепер ця хвора голова
Слугує тільки злобі.

Язик отрутою сичить,
Ненависть пре із нього --
І вдень, і вранці, і вночі --

Володимир Бойко
2022.05.17 23:34
Якщо прибрати «скрєпи», то російська нація геть розлізеться на клапті. З України орки вилетять, мов корки. Найгірші диктатори виходять із хирлявих демократів. Великі проблеми починаються із невеликих відхилень. Претензії на лідерство зі схильн

Микола Дудар
2022.05.17 21:30
…вгамую біль придешній з двору
Хильну і хлопців пом’яну
Що б’ють на всіх фронтах потвору
(Й себе також не омину…)
Важлива річ - хильнути тричі
Важлива річ - слова які
Чи так собі, чи руївничі
Чи в унісон, чи ледь м’які…

Микола Дудар
2022.05.17 15:50
В думках незримий час Єрусалима…
Травневим днем не радує блакить
Чомусь у снах цілує Магдалина…
Життя перевертається за мить

І я бреду собі і за собою
Словами заміновую свій шлях
То птахою, то вітром, то рікою

Ігор Шоха
2022.05.17 14:07
ІЛюбити Україну – нині фах
усіх поетів... на печі... у хаті,
о... як воюють генії крилаті
за душі, розіп'яті на хрестах...
..................................................
Але «любов лікує»... їде дах
у пацієнтів шостої палати...
і поки край п

Іван Потьомкін
2022.05.17 11:39
Юдейська мудрість каже: «Той, хто не навчив сина ремеслу, не годен називатися батьком». 2 Я народився без батька. Мати казали, що його забрали вночі горезвісного тридцять сьомого року. В дитбудинку, куди привезли мене після голодомору сорок шостого, був

Тетяна Левицька
2022.05.17 11:24
Дорога, шановна редакціє Поетичних Майстерень, зокрема головний редакторе ПМ — пане Володимире (Ляшкевич)! Звертаюся до Вас з проханням про підвищення статусу таким поетам, як — Микола Соболь, Нінель Новікова, Володимир Невесенко. Їх творчість — майстерна

Сергій Губерначук
2022.05.17 11:14
Ой, хамелеонся, скільки влізе.
Я тебе відчую, я радар.
У твоїй невмощеній валізі,
у твоїй захопленій валізі,
у твоїй придуреній валізі –
дар!

Не сховаєш ти його нікуди,

Віктор Кучерук
2022.05.17 07:19
Допоки можна обійняти
Твоє піддатливе плече, –
Я не утратив ще багато
І не омріяв щось іще.
Я зможу щастя зустрічати
І радим бути повсякчас,
Допоки янголи крилаті
Пісні співатимуть для нас.

Микола Соболь
2022.05.17 05:11
П’ята колона церкви
посіє російський «мир».
Скоро паростки смерті
кремлівський пожне упир.
Любить він плоть дитячу,
висотує геть життя.
Чом ти стоїш не плачеш?
Бо це не твоє дитя?

Ярослав Чорногуз
2022.05.16 18:21
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2022-05-15 08:05:46 ] - відповісти Неймовірна поема, дорогий Ярославе! Сильно написав! Шедеврально, зворушливо, емоційно, молодець! Отправить Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2022-05-15 18:14:21 ] - відповісти Серде
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01

Евеліна Гром
2021.11.08

Марія Артамонова
2021.09.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Губерначук (1969 - 2017) / Проза

 Сопілка, частина V (V)
Дід Лександр поклав сопілку у свою засмальцьовану торбу. Встав на ноги. Сержант пробудився і був готовий виконати будь-який наказ хазяїна.
– Сержант! Ми йдемо на обід. Розворачуй круторогих! Упірод!
У корів теж є свій розпорядок дня. Вони вже відчували, що пора в стійло, що пора звільнитися від молока… і тому довго змушувати їх не прийшлося.

Село Калинів Луг розташувалося в живописному куточку українського полісся. З однієї сторони його погладжував ліс, з другої – умивав Тетерів, з третьої – вітрами розчісувало поле і, нарешті – сам луг, подекуди усипаний синьоокими озерами, червоними калинами, яворами і вербами. Але й сюди дотягнула свої руки байдужість. Скільки разів старий пастух дорікав голові колгоспу, щоб той не орав лугову землю, зберіг цю дивну природу, ці пишні великі кущі калини, ці оксамитові явори. Та все марно. Вже пів лугу виорано і засіяно кукурудзою.
– Хіба мало в нашого колгоспу землі? – не раз казав дід Лександр.
– Не мало, але куди годиться, що земля пустує. Майже всі озера треба засипати. Яка з них користь? Буде чисте велике поле. І ліс багато місця займає, – одказував голова.
– Тоді й село викорчовуй! Калинів Луг без калинового лугу не може, це те саме, що дитя відірване від матері змалечку. Ні ласки, ні напуття. Сирітство і вбожество.
– А що, я тобі калиною людей годуватиму?! – викрикнув той на старого.
– Наїстися – то остання справа, а душі притулок знайти можна лише серед природи. Тут моє дитинство пройшло, юність, звідси я на війну 14-го року зовсім ще юнаком пішов, сюди ж повернувся бійцем, тут сем’ю завів, дітей виростив і на ноги поставив, у цьому лісі у війну партизанив, а ти його – викорчовувати, та я тебе сам швидше викорчую, – старий схопився за серце. – Я тут жив – я тут і вмирати буду, і не позволю над моєю землею знущатися. Їй боляче. Всі ми – одна рідня.

Глибоко защемило в серці, коли, завернувши за околицю, побачив дід Лександр викорчуваний калиновий кущ. Пожовкле листя, розхристане коріння. «Наш сором. Це буде нашим болем і сльозами», – сказав він сам до себе, відвертаючись від того жахливого видовища, і попростував до рідної оселі…

Той же двір, та ж хата, той же садок. Уже давно немає тієї засохлої яблуні. На її місці виросла висока розманіжена черешня. Але після довгих годин споминів здається, що саме яблуня повинна там рости, та далека осіння антонівка.
Він зайшов у садок і сів у глибоке дерев’яне крісло під старою шовковицею. Поштарка принесла газети. Привітно посміхнувшись, вона підійшла до діда, поздоровкалась і запитала:
– А чули, діду Лександре, що збираються водосховище будувати?
– Яке водосховище? – стомлено запитав він.
– Київське. Значить, заллють наш калиновий луг, а, може, й все село. Кажуть, переселять будуть? – засмучено ніби й запитала, а ніби й сама ствердила поштарка.
– Нехай, донько, що хочуть – те й роблять. Воно їм потім самим же боком і вилізе. Домекається коза, поки не здохне, – трохи помовчавши, він різко додав. – Все одно не позволю!
– Що ви, діду, зробите? – махнувши рукою, сказала поштарка і пішла до хвіртки.
Дід дістав свої окуляри і почав читати останні вісті свіжої районної газети. З хати вийшла літня жінка, дідова дочка Катя, яка з ним жила. (Вона зосталася вдовою з дітьми і жила разом з батьком. Її чоловік загинув у роки війни на фронті). Катерина винесла склянку молока і скибку чорного хліба. Поставила все перед дідом на столику.
– Їжте, тату. Ви ж бо, мабуть, добряче зголодніли.
– Нічого, донько. Аби ти не голодна. Спасибі.
Та пішла. На титульній сторінці газети дід прочитав великий заголовок: «Поліське море». Перечитавши рази зо три статтю, він відклав газету вбік і, глибоко вдихнувши повітря, намагався себе заспокоїти. Потім він згадав про сопілку. Дістав її з торби і поклав перед собою. «Хоч тебе я зберіг, – шепотів він до себе, – через роки проніс, через війну. Хоч ти зостанься зі мною, калинова сопілко». Вона була й лишилася для нього неперевершеним зв’язком між минулим і теперішнім, між вигаданим і явним, між сном і дійсністю. Ця маленька стара сопілка, у якої з роками постарішали голос і тіло, але душа й серце зосталися молодими, бо пам’ять людська не старіє.
Дід Лександр узяв її в руки й пригорнув до серця, яке шалено билося. Він і зараз зберіг у собі ті чудові риси малого Леська, які часто губляться людьми за життя. Він і зараз відчув себе Лесиком, у якого шалено билося серце від таємного відкриття природи, від світу, його різнобарвної музики, від цієї, на перший погляд, звичайнісінької сопілки. От-от воно розірветься! Подивився на небо: на ньому розтавала остання хмара…
З рук випала сопілка, яку він тримав усе життя. Розірвався той таємний зв’язок, одвічна суть якого – людська пам’ять…
А небо дійсно вражало своєю блакиттю. Жодної хмаринки…

…І чого ти, калинонько,
до води схилилась?...

1989 р.

Контекст : Сергій Губерначук. Оповідання «Сопілка»


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-01-15 19:27:03
Переглядів сторінки твору 157
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.064 / 5.8)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.080 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
Автор востаннє на сайті 2022.05.17 12:39
Автор у цю хвилину відсутній