ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
і вона сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
і вона сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Проза
Твір у роботі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Твір у роботі.
Близилось Водохреща. Крислаті гілки морелей заглядили у вікна недавно придбаної, київської квартири, ворушили своїми змерзлими тілами, гнулися від сердитого вітру, що весело втішався завірюхою. Здавалося, що вони відчували, що там, у теплій оселі, коїться щось таке, що полохало і їх укорінені в мерзлу землю душі.
Олена стояла перед розкішним дзеркалом і сторожко розглядала свою худеньку фігуру. Крутилася, то вправо, то вліво, легкими дотиками доглянутих пальців гладила шкіру біля очей, де позбиралися ледь помітні промінці-усмішки і якась неспокійна туга ворушилася там, де груди сходяться із серцем.
Ніщо не радувало, бо весь одяг: і шифонова сукенка у дрібну рожеву квітку, і брючний, діловий костюм із неймовірного бузкового крепу, і розкішна, неначе ж недавно придбана блуза, із синьго, гладенького сатен-ацетату, висіли на ній, наче на убогій жердині.
— Боже, яка я худа… І звідки ж ті зморшки дурнуваті беруться? — промайнула у голові думка. — Ну нічого, вдягти! Нічого!
Вічна жіноча проблема — шафа напхана усім, чим попало, а вбратися хіба у приємну до тіла піжаму, що приховувала її прозору худорлявість. Жбурнула ненависно модні лахи на крісло і втиснулася тільцем у м’яку канапу, підігнувши під себе ноги. Враз стала схожа на маленьку кішку, що ховається від усього жорстокого і безсердечного, що так часто зустрічається людству у цьому сучасному світі, що не знає перепочинку у вічній біготні у бізнесових справах з роботи додому, з дому до дитячого садочку, з дитячого садочку до школи, пробки, київський Метрополітен, супермаркети, ремонт автомобіля (слава Богу, хоч це не на її заморочену голову не падало. Чоловік Марк на себе брав), "Метро", "Ашан", салони-перукарні, бо варто відповідати статусу, вічне підняття морального духу команди і мущтрування деяких недолугих учнів-працівників, яких скільки вчи — не вчи, а так і не зуміють надати якісну послугу людям. Ну так… Вони ж для них клієнти… Марно пояснювати, що тільки людяне ставлення, може дати їм великий процент заробітку, і якісні, перспективні угоди.
Увесь офіс знав, що бізнес тримається на Олениних тендітних плечах. Марк — так… Хіба, одвезе та привезе на роботу, гроші з "точок" позбирає. Продавати будівельні матеріали — то не іграшка! Варто було Олені не з’явитися на роботі, бо ж, чи мала Аня захворіє, чи з Тарасом щось не те — підлітковий вік усе ж таки, — то бізнес зразу починав рахувати збитки. Звичайно, обоє і Марк і Олена розуміли, що сильна команда, міцний кістяк колективу, і спільні цінності — це драйвер розвитку, а люди — це сто відсотків один з тих китів, на яких тримається бізнес та економіка загалом. Але тим людям потрібна була нянька і, саме, цю роль виконувала Олена, а Марк радів з того, що має таку зручну, наче затишна, пухка постіль, дружину. Чи кохав її Марк? Напевне, і до нині лишається загадкою...
— Божечко, як же я від усього цього втомилася… — шепотіла жінка сама до себе і ковтала непрохані сльози. — Точно це у мене депресняк уже, або пороблено. Відкинула пасмо русявого волосся з лоба і акуратно витерла біля очей тонку шкіру серветкою з трояндовою водою для зняття макіяжу.
Кохала Марка до божевілля і тому старанно втілювала його мрію. Відкриття холдингу, де треба було співпрацювати з партнерами, де спільна ідея об’єднувала, та компетенції залишались різними, скілки, риси характеру і до всього треба було мізок та мізок. Її ж бажання співати. Ну, хоча б десь! Хоча б в якомусь аматорському хорі вже довгих тринадцять років залишалося нездійсненним. Олена вже й забула, коли останній раз тримала в руках гітару. Часто згадувала, як разом з татом, обійнявшись за плечі, заводили:« Рідна мати моя ти очей недоспала, ти водила мене у поля край села..." або « Засвіт встали козаченьки в похід з полуночі. Виплакала Марусенька свої ясні очі." Чи " А льон цвіте синьо-синьо, а мати жде додому сина." Та тато лишився далеко від Києва і співати було ні з ким, бо Марк був мелеманом, а не поціновувачем українських, народних, чи естрадних пісень.
Вперте бажання отримувати емоції від романтики, ті, що уміють обгортати тихою радістю і підіймати вище усіх київських хмарочосів, до самих пухнатих хмар-баранців, до самого Бога, не полишало її ніколи і тому, коли Олена лишалася вдома сама, то частенько вмикала музику і танцювала. Борщ варить, а сама ніжно разом з « Один в каноє»:
Скільки можна лити,
Скільки можна бавити слова?
Вони – не діти!
Між бетонні плити пробивається,
Кричить трава: "Я – жива!"
Дайте їй руку, відступіть їй світла,
Дайте води!
Я ж бачила, я зрозуміла знак:
Усе навпаки і усе не так,
Навіть ти!
Пообіцяй мені, пообіцяй мені,
Що завжди горітиме світло
В твоєму вікні.
Пообіцяй мені,
Хай навіть не збудеться,
Що "завтра" негайно
І невідворотньо відбудеться!
Пообіцяй мені...
На початку червня, наслухавшись різноманітних, популярних тренінгів із саморозвитку, Марк влетів із щасливезною усмішкою на обличчі до квартири і радісно вигукнув:
— Киця, ми тепер будемо сироїдами!
— Ким? — здивовано підвела очі до від книги Олена і стрімко потягнулася до уст чоловіка, обвивши його, шию, мов в’юнка рослина, що прагне лагідного сонця. Поцілунок, чи то при зустрічі, чи, то при прощанні був невід’ємним ритуалом її життя, відтоді, як зустрілися з Марком у Ботанічному саду. Не могла відмовити собі у такому дрібному, але дуже важливому для неї тішенні.
Марк із захопленням розповідав про шкідливість їхнього харчування, розмахував збуджено руками, а потім побіг до плити, де стояла, каструля із свіжим супом, хутко схопив і виливати в унітаз. Повернувся переможцем, Юлієм Цезарем, хіба, що лаврового вінка не вистачало. Цьомкнув дружину в щоку і цілком собою задоволений, зосереджено повідомив:
—Я за дегідратором і блендером! І фруктів, овочів там усяких прикуплю! А ти там, Кицюнь, глянь в Інтернеті, які страви можна готувати. Ми поступово! — вирішив за обох. — Спочатку будемо стравами живими харчуватися, а далі — на все сире перейдемо! Люди, взагалі, можуть не їсти! Від сонця енергію отримувати!
—Та успокойся ти. У нас же є блендер! — спантеличена такими новинами крикнула услід Олена.
—Нє! То не такий! Треба мощний!
Двері зачинилися, а Олена пішла до ноутбука гуглити, що ж то за «новшество» таке — сироїдіння. Оце тепер нова забаганка у її чоловіка! То він «інвестує» в якийсь сміттєпереробний завод на Шрі-Ланці. А гроші — фіть і нема! Наче в Україні той завод не потрібен! То вийняв у Спортивному клубі приміщення, бо два місяці погрався у йогу і, конче треба було поділитися з народом своїм знанням «Ока відродження» та повправлятися у тренерстві. Так би мовити, з народом поділитися. Мала мороку з ним на шосту годину до того спортивного клубу по морозу теліпати, бо ж дружина має завжди підтримувати чоловіка у його починаннях. Слава Богу походили днів з три на його заняття дві літні жінки та й покинули. А Олені — гора з плеч! Хай он вдома на голові стоїть. Марк був впертий, тому не давав спокою. Дихай та дихай правильно! Аж поки не росердилася та з серцем сказала:
—Знаєш, Марку, Я згодна» Буду піруети крутити, а ти йди їсти звари, попилось, попери, попрасуй, одяг нагодуй дітям і собі, і мені, а тоді ще на роботі вимотайся за мене, дітей побав, уроки перевір, казку наніч почитай, а вночі сексу мені дай, як у порнофільмі! Після того не доймав. Сам займався, а Олена — по вихідних за компанію.
Сиділа в інеті довгенько. Ну, про вегетаріанців, чи веганів чула, а про сироїдів, чи, щоб самим сонцем жили, — хіба, краєм вуха та й значення серйозному тому не надавала. Начиталася і про корисність і про шкоду, аж погано стало. Довгенько обирала і виписувала рецепти для сироїдів. Виявилося, що борщ можна не варити, а такі ж самі продукти, просто, збити у блендері. Що для торта « Наполеон» коржі виготовлять, змішуючи перемелені грецькі горіхі з бананами, а замість крему — полуничну масу з медом, що є зелена гречка і її треба лиш замочують у воді наніч, що в дегідраторі сушать фрукти з мінімальною втратою важливих для життєдіяльності людини мікроелементів і вітамінів, що є кунжутна халва і, як готувати кунжутне молоко, що корисне для опорно-рухової системи. Що мед і сиру рибу можна їсти, а м’ясо, сіль, цукор та й, взагалі, все термічно оброблене — зась. Смерть — то і всьо!
—Та баба з воза — кобилі легше!— не втрималася — Хай, собі, їсть! «Я теж м’яту холодну люблю. Може попупустить з часом? — подумала, важко видихнувши повітря. — От Марк — моторчик у жопі. Не може спокійно жити… Скучно йому!»
Тоді ця проблема не здавалася страшною, бо дітей відвезли до бабусі на канікули, а літо видалося спекотним, тому більше хотілося пити. А Олена любила зелений чай з бергамото і з м’ятою, і з луговими квітами, А чай дозволявся. Тому, які проблем? Принцип один — замочи та злий, відіжми, перебий у блендері, присмач спеціями та лимоном, або їж собі ягоди-малини, апельсини-ківі і будь щаслива! Для літа, семе, то…
Уже ось Водохреща, а Олена з Марком на тому сироїдінні. Обоє схудли, стали непоступливі, озлоблені і втомлені. Марко наполягав, що покидати не можна, бо поки організм перебудовується. Дітей, звичайно, Олена в цю інтригу втягнути не дала. Готувала їжу, як і раніше, хіба клала менше цукру і солі та вони, хіба вечеряли вдома. Анечка— в садочку, а у Тараса трьохразове харчування у приватній школі, тому за дітей серце не хмарилось.А от з Марком, навпаки, щось незрозуміле у стосунках. Стало Олені неприємно, коли споглядала, як кожного ранку у спальні стоїть Марк на голові на голові, крутиться, широко розпластавши руки, дихає правильно, випинаючи тонкі губи вперед, як роздуваються, наче у гнідого коня, ніздрі, а з рота бризкає слина. Не милує, як то було колишніми зимовими ранками, запашну каву у постіль не несе, бо святий обряд — зранку « Око відродження», а потім дві склянки води, щоб прожити до ста років. Так навіщо те життя, якщо ото, наче в армії усе за розкладом?
Ото так сиділа Олена на канапі сонною кішкою, аж в голову стрель — думка: «Та це ж треба кутю варити! А я розкисла... Хоч діти поїдять! На Різдво ж варила… Стрепенулася, наче птаха. Лахи модні — швидше на вішаки, а сама на кухню. А пшениці нема і маку обмаль. Скоренько накинула жовтий пуховик, зручні чобітки і білкою до супермаркету. Треба ж, хоч чотири страви приготувати, бо ж Голодна кутя. Це ж сьогодні Христос на річці Йордані охрещатися буде. Сироїдіння — сироїдінням, а традиції рідні —то святе. На балкон поглянула. Ач голуби, як не треба, то поналітають , а тут хоч би один сів. Рано ще… Голуб має добру звістку принести! — чи то від голоду, чи, то від незрозумілого хвилювання виникали в Олененій голові пломінкі, плутані думки. І хотілося гриміти мисками, доставати із шафок каструльки, лаштувати усе на узвар із грушок та яблук, хотілося, щоб було, як колись.Стіл повний наїдків, шоколадні цукерки у кришталевій вазі, торт, який би вона прикрасила із кулінарного мішка мрійним малюнком, приміром із білих лілій, або печивом « Орео», шматочками шоколаду, малиновою помадкою. Курку, яку б вона запекла , у духовці наступного дня. Хотілася голодної куті та свята Водохреща, лунких церковних передзвонів, вмивання раннього холодною водицею із першого ліпшого бювету, причащання свяченими слоїками, катання на санках, веселого, розкотистого сміху, дитячої гри у сніжки, накинутої на плечі української хустки, хотілося цілувати рум’яні, дитячі щічки, навіть келих Розе хотілося, бавитися і весело співати щедрівку:
У Києві рано срібні дзвони грали.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на здоров’я!
Олена стояла перед розкішним дзеркалом і сторожко розглядала свою худеньку фігуру. Крутилася, то вправо, то вліво, легкими дотиками доглянутих пальців гладила шкіру біля очей, де позбиралися ледь помітні промінці-усмішки і якась неспокійна туга ворушилася там, де груди сходяться із серцем.
Ніщо не радувало, бо весь одяг: і шифонова сукенка у дрібну рожеву квітку, і брючний, діловий костюм із неймовірного бузкового крепу, і розкішна, неначе ж недавно придбана блуза, із синьго, гладенького сатен-ацетату, висіли на ній, наче на убогій жердині.
— Боже, яка я худа… І звідки ж ті зморшки дурнуваті беруться? — промайнула у голові думка. — Ну нічого, вдягти! Нічого!
Вічна жіноча проблема — шафа напхана усім, чим попало, а вбратися хіба у приємну до тіла піжаму, що приховувала її прозору худорлявість. Жбурнула ненависно модні лахи на крісло і втиснулася тільцем у м’яку канапу, підігнувши під себе ноги. Враз стала схожа на маленьку кішку, що ховається від усього жорстокого і безсердечного, що так часто зустрічається людству у цьому сучасному світі, що не знає перепочинку у вічній біготні у бізнесових справах з роботи додому, з дому до дитячого садочку, з дитячого садочку до школи, пробки, київський Метрополітен, супермаркети, ремонт автомобіля (слава Богу, хоч це не на її заморочену голову не падало. Чоловік Марк на себе брав), "Метро", "Ашан", салони-перукарні, бо варто відповідати статусу, вічне підняття морального духу команди і мущтрування деяких недолугих учнів-працівників, яких скільки вчи — не вчи, а так і не зуміють надати якісну послугу людям. Ну так… Вони ж для них клієнти… Марно пояснювати, що тільки людяне ставлення, може дати їм великий процент заробітку, і якісні, перспективні угоди.
Увесь офіс знав, що бізнес тримається на Олениних тендітних плечах. Марк — так… Хіба, одвезе та привезе на роботу, гроші з "точок" позбирає. Продавати будівельні матеріали — то не іграшка! Варто було Олені не з’явитися на роботі, бо ж, чи мала Аня захворіє, чи з Тарасом щось не те — підлітковий вік усе ж таки, — то бізнес зразу починав рахувати збитки. Звичайно, обоє і Марк і Олена розуміли, що сильна команда, міцний кістяк колективу, і спільні цінності — це драйвер розвитку, а люди — це сто відсотків один з тих китів, на яких тримається бізнес та економіка загалом. Але тим людям потрібна була нянька і, саме, цю роль виконувала Олена, а Марк радів з того, що має таку зручну, наче затишна, пухка постіль, дружину. Чи кохав її Марк? Напевне, і до нині лишається загадкою...
— Божечко, як же я від усього цього втомилася… — шепотіла жінка сама до себе і ковтала непрохані сльози. — Точно це у мене депресняк уже, або пороблено. Відкинула пасмо русявого волосся з лоба і акуратно витерла біля очей тонку шкіру серветкою з трояндовою водою для зняття макіяжу.
Кохала Марка до божевілля і тому старанно втілювала його мрію. Відкриття холдингу, де треба було співпрацювати з партнерами, де спільна ідея об’єднувала, та компетенції залишались різними, скілки, риси характеру і до всього треба було мізок та мізок. Її ж бажання співати. Ну, хоча б десь! Хоча б в якомусь аматорському хорі вже довгих тринадцять років залишалося нездійсненним. Олена вже й забула, коли останній раз тримала в руках гітару. Часто згадувала, як разом з татом, обійнявшись за плечі, заводили:« Рідна мати моя ти очей недоспала, ти водила мене у поля край села..." або « Засвіт встали козаченьки в похід з полуночі. Виплакала Марусенька свої ясні очі." Чи " А льон цвіте синьо-синьо, а мати жде додому сина." Та тато лишився далеко від Києва і співати було ні з ким, бо Марк був мелеманом, а не поціновувачем українських, народних, чи естрадних пісень.
Вперте бажання отримувати емоції від романтики, ті, що уміють обгортати тихою радістю і підіймати вище усіх київських хмарочосів, до самих пухнатих хмар-баранців, до самого Бога, не полишало її ніколи і тому, коли Олена лишалася вдома сама, то частенько вмикала музику і танцювала. Борщ варить, а сама ніжно разом з « Один в каноє»:
Скільки можна лити,
Скільки можна бавити слова?
Вони – не діти!
Між бетонні плити пробивається,
Кричить трава: "Я – жива!"
Дайте їй руку, відступіть їй світла,
Дайте води!
Я ж бачила, я зрозуміла знак:
Усе навпаки і усе не так,
Навіть ти!
Пообіцяй мені, пообіцяй мені,
Що завжди горітиме світло
В твоєму вікні.
Пообіцяй мені,
Хай навіть не збудеться,
Що "завтра" негайно
І невідворотньо відбудеться!
Пообіцяй мені...
На початку червня, наслухавшись різноманітних, популярних тренінгів із саморозвитку, Марк влетів із щасливезною усмішкою на обличчі до квартири і радісно вигукнув:
— Киця, ми тепер будемо сироїдами!
— Ким? — здивовано підвела очі до від книги Олена і стрімко потягнулася до уст чоловіка, обвивши його, шию, мов в’юнка рослина, що прагне лагідного сонця. Поцілунок, чи то при зустрічі, чи, то при прощанні був невід’ємним ритуалом її життя, відтоді, як зустрілися з Марком у Ботанічному саду. Не могла відмовити собі у такому дрібному, але дуже важливому для неї тішенні.
Марк із захопленням розповідав про шкідливість їхнього харчування, розмахував збуджено руками, а потім побіг до плити, де стояла, каструля із свіжим супом, хутко схопив і виливати в унітаз. Повернувся переможцем, Юлієм Цезарем, хіба, що лаврового вінка не вистачало. Цьомкнув дружину в щоку і цілком собою задоволений, зосереджено повідомив:
—Я за дегідратором і блендером! І фруктів, овочів там усяких прикуплю! А ти там, Кицюнь, глянь в Інтернеті, які страви можна готувати. Ми поступово! — вирішив за обох. — Спочатку будемо стравами живими харчуватися, а далі — на все сире перейдемо! Люди, взагалі, можуть не їсти! Від сонця енергію отримувати!
—Та успокойся ти. У нас же є блендер! — спантеличена такими новинами крикнула услід Олена.
—Нє! То не такий! Треба мощний!
Двері зачинилися, а Олена пішла до ноутбука гуглити, що ж то за «новшество» таке — сироїдіння. Оце тепер нова забаганка у її чоловіка! То він «інвестує» в якийсь сміттєпереробний завод на Шрі-Ланці. А гроші — фіть і нема! Наче в Україні той завод не потрібен! То вийняв у Спортивному клубі приміщення, бо два місяці погрався у йогу і, конче треба було поділитися з народом своїм знанням «Ока відродження» та повправлятися у тренерстві. Так би мовити, з народом поділитися. Мала мороку з ним на шосту годину до того спортивного клубу по морозу теліпати, бо ж дружина має завжди підтримувати чоловіка у його починаннях. Слава Богу походили днів з три на його заняття дві літні жінки та й покинули. А Олені — гора з плеч! Хай он вдома на голові стоїть. Марк був впертий, тому не давав спокою. Дихай та дихай правильно! Аж поки не росердилася та з серцем сказала:
—Знаєш, Марку, Я згодна» Буду піруети крутити, а ти йди їсти звари, попилось, попери, попрасуй, одяг нагодуй дітям і собі, і мені, а тоді ще на роботі вимотайся за мене, дітей побав, уроки перевір, казку наніч почитай, а вночі сексу мені дай, як у порнофільмі! Після того не доймав. Сам займався, а Олена — по вихідних за компанію.
Сиділа в інеті довгенько. Ну, про вегетаріанців, чи веганів чула, а про сироїдів, чи, щоб самим сонцем жили, — хіба, краєм вуха та й значення серйозному тому не надавала. Начиталася і про корисність і про шкоду, аж погано стало. Довгенько обирала і виписувала рецепти для сироїдів. Виявилося, що борщ можна не варити, а такі ж самі продукти, просто, збити у блендері. Що для торта « Наполеон» коржі виготовлять, змішуючи перемелені грецькі горіхі з бананами, а замість крему — полуничну масу з медом, що є зелена гречка і її треба лиш замочують у воді наніч, що в дегідраторі сушать фрукти з мінімальною втратою важливих для життєдіяльності людини мікроелементів і вітамінів, що є кунжутна халва і, як готувати кунжутне молоко, що корисне для опорно-рухової системи. Що мед і сиру рибу можна їсти, а м’ясо, сіль, цукор та й, взагалі, все термічно оброблене — зась. Смерть — то і всьо!
—Та баба з воза — кобилі легше!— не втрималася — Хай, собі, їсть! «Я теж м’яту холодну люблю. Може попупустить з часом? — подумала, важко видихнувши повітря. — От Марк — моторчик у жопі. Не може спокійно жити… Скучно йому!»
Тоді ця проблема не здавалася страшною, бо дітей відвезли до бабусі на канікули, а літо видалося спекотним, тому більше хотілося пити. А Олена любила зелений чай з бергамото і з м’ятою, і з луговими квітами, А чай дозволявся. Тому, які проблем? Принцип один — замочи та злий, відіжми, перебий у блендері, присмач спеціями та лимоном, або їж собі ягоди-малини, апельсини-ківі і будь щаслива! Для літа, семе, то…
Уже ось Водохреща, а Олена з Марком на тому сироїдінні. Обоє схудли, стали непоступливі, озлоблені і втомлені. Марко наполягав, що покидати не можна, бо поки організм перебудовується. Дітей, звичайно, Олена в цю інтригу втягнути не дала. Готувала їжу, як і раніше, хіба клала менше цукру і солі та вони, хіба вечеряли вдома. Анечка— в садочку, а у Тараса трьохразове харчування у приватній школі, тому за дітей серце не хмарилось.А от з Марком, навпаки, щось незрозуміле у стосунках. Стало Олені неприємно, коли споглядала, як кожного ранку у спальні стоїть Марк на голові на голові, крутиться, широко розпластавши руки, дихає правильно, випинаючи тонкі губи вперед, як роздуваються, наче у гнідого коня, ніздрі, а з рота бризкає слина. Не милує, як то було колишніми зимовими ранками, запашну каву у постіль не несе, бо святий обряд — зранку « Око відродження», а потім дві склянки води, щоб прожити до ста років. Так навіщо те життя, якщо ото, наче в армії усе за розкладом?
Ото так сиділа Олена на канапі сонною кішкою, аж в голову стрель — думка: «Та це ж треба кутю варити! А я розкисла... Хоч діти поїдять! На Різдво ж варила… Стрепенулася, наче птаха. Лахи модні — швидше на вішаки, а сама на кухню. А пшениці нема і маку обмаль. Скоренько накинула жовтий пуховик, зручні чобітки і білкою до супермаркету. Треба ж, хоч чотири страви приготувати, бо ж Голодна кутя. Це ж сьогодні Христос на річці Йордані охрещатися буде. Сироїдіння — сироїдінням, а традиції рідні —то святе. На балкон поглянула. Ач голуби, як не треба, то поналітають , а тут хоч би один сів. Рано ще… Голуб має добру звістку принести! — чи то від голоду, чи, то від незрозумілого хвилювання виникали в Олененій голові пломінкі, плутані думки. І хотілося гриміти мисками, доставати із шафок каструльки, лаштувати усе на узвар із грушок та яблук, хотілося, щоб було, як колись.Стіл повний наїдків, шоколадні цукерки у кришталевій вазі, торт, який би вона прикрасила із кулінарного мішка мрійним малюнком, приміром із білих лілій, або печивом « Орео», шматочками шоколаду, малиновою помадкою. Курку, яку б вона запекла , у духовці наступного дня. Хотілася голодної куті та свята Водохреща, лунких церковних передзвонів, вмивання раннього холодною водицею із першого ліпшого бювету, причащання свяченими слоїками, катання на санках, веселого, розкотистого сміху, дитячої гри у сніжки, накинутої на плечі української хустки, хотілося цілувати рум’яні, дитячі щічки, навіть келих Розе хотілося, бавитися і весело співати щедрівку:
У Києві рано срібні дзвони грали.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Та добрим людям на здоров’я!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію