ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2022.06.25 18:31
Своя сорочечка до тіла ближче,
та вже навчилася терпіти біль.
Глянь, скільки бідолах на попелищі,
без рук і ніг... Не сип на рану сіль...

Недосконала, стомлена, самотня,
і зморшка невигойна на чолі.
Старіють всі, процес невідворотний,

Сергій Губерначук
2022.06.25 14:32
Актор – це месія,
а місія в тому,
що те, що посіяв
крізь радість і втому,
збираєш потому.

Збираєш потому
так, ніби востаннє,

Ігор Шоха
2022.06.25 13:23
Чи бавовна палає, чи вата –
а із пращі і нині летить
у чоло незаконного брата,
у жахливе лице Голіата
камінець, що вбиває за мить.

Мало того, що гине проклятий
в українській землі окупант...

Микола Соболь
2022.06.25 08:05
Ранок який. Тиша. За вісім п’ять.
У соннім саду пахощі м’яти.
А з Білорусі ракети летять:
українців ще сплячих вбивати.

Страшніше нацистів стали сябри,
минуле забули своє і святині.
Єдине питання: як ви могли

Віктор Кучерук
2022.06.25 06:03
Гонить вітер
Хвилі жита
Вдалеч стихача, –
Поле плідне
І погідне
Зору сівача.
Не злічити,
Стільки жита

Сергій Губерначук
2022.06.24 17:34
Та хоч би раз
мені у руки впала
із будь-яких небес,
аби мені,
у слушний час,
коли не вистачало
твоїх чудес
та імені!

Ігор Деркач
2022.06.24 15:32
Як то файно, що ми не герої
і не мічені поміж людьми –
у Європі одною ногою,
а на другу кульгаємо ми.

Рідна влада одною рукою
показала кудою іти,
але другою, від параної,

Володимир Невесенко
2022.06.24 10:38
Під сосен тремким навісом,
де вечір тамує втому,
по звивистій стежці лісом
сліпма я бреду додому.
Хтось шурхає, ніби скаче,
боюся, – кіндратій схопить…
А місяць, хлопчисько наче, –
мені язика солопить.

Віктор Кучерук
2022.06.24 05:30
Або тебе не вистачає,
Неначе міри почуття,
Чи вже наблизились до краю
Найщасливіші дні життя?
Кохання радість незабутня
Майнула швидко, ніби сон, –
Не заспіваємо в майбутнім,
Як нещодавно, в унісон.

Микола Дудар
2022.06.24 01:49
Невимовного болю надто для сліз.
Доба за добою з одними думками...
Дитяти у когось… і син вже без мами…
Дай вгамувати, заспокоїти злість

Свободо! Любове! Син рідної Нені...
Наземна...Небесна... А їм озоветься...
Підіймемо стяг душою і серця.

Тетяна Левицька
2022.06.23 22:07
Шляхетний чоловік і жіночка тендітна,
Зустрілись восени на тротуарі долі.
В минулих спогадах життя одноманітне,
Здавалося, відіграні важливі ролі.

Вона таїлася у мушлі від облуди,
А він шукав взаємності в очах блаженних.
Боялась осуду, завжди, що

Євген Федчук
2022.06.23 20:09
Лук’янівка. Спекотним днем іду.
На лавці бачу у тіньочку діда.
Дай, сяду, трохи дух переведу.
- Добридень. Можна коло вас посидіть?
- Сідай. Чого там. Місця вистача.-
Поглянув дід на мене хитрим оком,
Прицінювався, наче чи вивчав:
- Спекотне нині л

Микола Дудар
2022.06.23 12:55
Ти мирний, тихий взагалі…
Обмінний фонд душі - стабільний.
Якби то, ой, не москалі -
Не нервував би… не доцільно.

На вигляд… свіжий як карась,
Що тільки витягли із річки…
Якби московія якась

Микола Соболь
2022.06.23 10:06
Безпритульні душі, огрубілі,
зранені, спаплюжені війною
доживають свого віку в тілі
оповиті смутком та журбою.

А колись летіли ген у небо,
плани будували на майбутнє…
Висохли. Як винограду стебла.

Віктор Кучерук
2022.06.23 05:32
Вона, мов сонця світіння ждане,
До неї кожен колись іде, –
Не знаю досі чим церква манить
До себе душі живі людей.
І невелику, і невисоку,
Неначе диво – не обійти, –
Тут слово Боже несуть пророки,
Почути віще бажаєш ти.

Ігор Деркач
2022.06.22 13:02
                       І
Яке химерне є оце, – ніколи,
коли його уявиш уночі,
у присмерки, у сутінки ранкові,
у дні війни... воюють орачі
і кров'ю поливають власне поле
укотре за історію... і знову
орала поміняли на мечі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01

Евеліна Гром
2021.11.08

І Батюк
2021.10.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Губерначук (1969 - 2017) / Проза

 Марина (начерки сценарію)
У широкій долині між золотими пагорбами, щедро осяяними осіннім сонцем, зібралися докупи п’ятеро (двоє чоловіків та три жінки в українському національному одязі). Це обрядовий хор.

Чорний екран. Ударяє блискавка яскраво-прозоро-білим сяйвом, яке не зникає. На все лунає грім. Під різкий шум вітру сяйво невпинно послаблюється до сірого, при якому вдаряє гучно злива, крізь глибоку воду якої поволі вимальовується ледь зримий горизонт пагорбів, якими, одночасно зі вступом чоловічого голососпіву: «Марино-Марино, чого…», блукає маловиразна жіноча постать. З її поведінки (експресивних рухів, заламування рук тощо) зрозумілий її внутрішній стан. Злива рідшає до дощу. Крізь дощ, який теж слабшає, вже прозирає сонце, і дівчина в промоклій весільній обрядовій сукні з запеленутою дитиною на одній руці, кричучи згори пагорба вгору, крізь мокрі дерева з валізкою в іншій руці влітає осіннім пожовклим листям, колообертами не зрозуміло куди.

Її ім’я Марина. Її історія – це пісня, яку чути з долини: «Та, мабуть, Марино, та ти мого сина любиш». «Якби не любила..», – і перше, що з’являється, – це мокрі від зливи, скуйовджені, довгі, як ріка, пасма закривавленого русявого волосся. Потім різко крупно – її миле, ніби оживаюче обличчя, адже очі розплющені, сіро-блакитні, як «Дунай-річка» з пісні, як небо, яке за хвилину вже вкочується крізь око (в яке входить камера) в екран. Повз хмари пливуть небесні хвилі, повертаючи назад, крізь екран, око до засмученого обличчя, до довгого незаплетеного волосся.

Дівчина сидить перед столом на табуреті у веранді. На підлозі біля її ніг валізка, на руках – запеленуте немовля. А голос літнього чоловіка, який стоїть до неї спиною й курить «у жменю», продовжує: «Та я на твого сина та не надивилася». (Чоловік у кашкеті, фуфайці зосереджено дивиться крізь шибу веранди у двір, де зібрано його господарство, ходять кури, бігає порося тощо).

Василь сіно косить босоніж, у полотняному робочому одязі та солом’яному брилі під невблаганним літнім сонцем та глибоким синім небом. Зелені трави спадають з-під коси, довгі, як волосся Марини, що котиться рікою на плечі Василя, у його руки, разом із голівкою, вустами припадаючи до вуст. Вони зливаються в жовтій, жовтогарячій копиці сіна. Василь цілує дівочі груди. Шумить вітер.

Лунає далека громовиця. Ударяє блискавка. Після яскраво-прозоро-білого сяйва з’являються повні жіночі груди з краплинами молока і немовля, що кричить на руках. Марина широко розплющеними очима дивиться в спину батькові Василя, що співає: «А не візьмеш дитину…» і споглядає далі свій двір. Він бачить, як (крупно – хвіртка) чиясь рука залазить через хвіртку і відмикає її. Заходить Василь із косою, проходить заклопотаний глибше в двір і бачить на веранді Марину з дитиною та батька, голос якого співає: «…під косу кину… Не кидай, Марино». Василь, не знаючи, що вдіяти, береться клепати та гострити косу. Голос співає, а Василь бачить перед собою весілля, музик, вільце (молода сосна пишно увібрана вплетеними різнокольоровими паперовими стрічками, зеленими вівсом, калиною та безсмертником, з великою паперовою квіткою вгорі з колосками жита, пшениці та вищезгаданим; від вільця зрізує дружок по гільці й разом із короваєм роздає гостям). Потім подумки Василь виводить у весільному вбранні Марину з-за посаду, де вони як молоді сидять (і їм першим вже вручили весільну чільну квітку з вільця та чільну шишку з короваю перед його поділом), проводить крізь гостей до хати у веранду. Марина, у думках Василя, бере дитину на руки, валізку. Батько все так і стоїть спиною до неї, дивиться в шибу, за якою гримить весілля під розіп’ятим «шалашем», і співає: «Бог тобі допоможе».

Широко розплющені очі Марини. Страшенно б’є грім одночасно з блискавкою. Круговерть синього неба в оці. Колом іде земля. Марина у весільному одязі котиться з пагорба в осінню долину. Довгі пасма скуйовдженого закривавленого русявого волосся. Світ підіймається над трагедією все вище й вище, захоплюючи в екран спочатку розвалену валізку з речами, потім немовля, що кричить, повзаючи по мокрому жовтому листю, і всю навколишню осінь, на яку вже падає сніг.

Контекст : Сергій Губерначук. Начерки сценаріїв


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-02-04 13:57:59
Переглядів сторінки твору 138
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.088 / 5.81)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.118 / 5.86)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.796
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
Автор востаннє на сайті 2022.06.25 14:32
Автор у цю хвилину відсутній