ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.19 02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.

Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,

Борис Костиря
2025.07.18 22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне

Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.

Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить

М Менянин
2025.07.18 21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.

Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,

С М
2025.07.18 17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?

Артур Сіренко
2025.07.18 16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –

Іван Потьомкін
2025.07.18 13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник. Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент

Ігор Шоха
2025.07.18 10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.

***
А косолапе рижого не чує.

Віктор Кучерук
2025.07.18 05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.

Олег Герман
2025.07.18 02:18
Психологія – не математика. Вона не оперує догмами чи аксіомами, а радше є широким полем для досліджень, гіпотез та інтерпретацій людської поведінки. Саме ця гнучкість, на жаль, створює благодатний ґрунт для маніпуляцій та спекуляцій, особливо в просторі

Олександр Буй
2025.07.17 22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.

З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,

Борис Костиря
2025.07.17 21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу

Євген Федчук
2025.07.17 20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги

Ігор Герасименко
2025.07.17 18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.

Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки

Вячеслав Руденко
2025.07.17 11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,

Віктор Кучерук
2025.07.17 06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.

Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Губерначук (1969 - 2017) / Проза

 Марина (начерки сценарію)
У широкій долині між золотими пагорбами, щедро осяяними осіннім сонцем, зібралися докупи п’ятеро (двоє чоловіків та три жінки в українському національному одязі). Це обрядовий хор.

Чорний екран. Ударяє блискавка яскраво-прозоро-білим сяйвом, яке не зникає. На все лунає грім. Під різкий шум вітру сяйво невпинно послаблюється до сірого, при якому вдаряє гучно злива, крізь глибоку воду якої поволі вимальовується ледь зримий горизонт пагорбів, якими, одночасно зі вступом чоловічого голососпіву: «Марино-Марино, чого…», блукає маловиразна жіноча постать. З її поведінки (експресивних рухів, заламування рук тощо) зрозумілий її внутрішній стан. Злива рідшає до дощу. Крізь дощ, який теж слабшає, вже прозирає сонце, і дівчина в промоклій весільній обрядовій сукні з запеленутою дитиною на одній руці, кричучи згори пагорба вгору, крізь мокрі дерева з валізкою в іншій руці влітає осіннім пожовклим листям, колообертами не зрозуміло куди.

Її ім’я Марина. Її історія – це пісня, яку чути з долини: «Та, мабуть, Марино, та ти мого сина любиш». «Якби не любила..», – і перше, що з’являється, – це мокрі від зливи, скуйовджені, довгі, як ріка, пасма закривавленого русявого волосся. Потім різко крупно – її миле, ніби оживаюче обличчя, адже очі розплющені, сіро-блакитні, як «Дунай-річка» з пісні, як небо, яке за хвилину вже вкочується крізь око (в яке входить камера) в екран. Повз хмари пливуть небесні хвилі, повертаючи назад, крізь екран, око до засмученого обличчя, до довгого незаплетеного волосся.

Дівчина сидить перед столом на табуреті у веранді. На підлозі біля її ніг валізка, на руках – запеленуте немовля. А голос літнього чоловіка, який стоїть до неї спиною й курить «у жменю», продовжує: «Та я на твого сина та не надивилася». (Чоловік у кашкеті, фуфайці зосереджено дивиться крізь шибу веранди у двір, де зібрано його господарство, ходять кури, бігає порося тощо).

Василь сіно косить босоніж, у полотняному робочому одязі та солом’яному брилі під невблаганним літнім сонцем та глибоким синім небом. Зелені трави спадають з-під коси, довгі, як волосся Марини, що котиться рікою на плечі Василя, у його руки, разом із голівкою, вустами припадаючи до вуст. Вони зливаються в жовтій, жовтогарячій копиці сіна. Василь цілує дівочі груди. Шумить вітер.

Лунає далека громовиця. Ударяє блискавка. Після яскраво-прозоро-білого сяйва з’являються повні жіночі груди з краплинами молока і немовля, що кричить на руках. Марина широко розплющеними очима дивиться в спину батькові Василя, що співає: «А не візьмеш дитину…» і споглядає далі свій двір. Він бачить, як (крупно – хвіртка) чиясь рука залазить через хвіртку і відмикає її. Заходить Василь із косою, проходить заклопотаний глибше в двір і бачить на веранді Марину з дитиною та батька, голос якого співає: «…під косу кину… Не кидай, Марино». Василь, не знаючи, що вдіяти, береться клепати та гострити косу. Голос співає, а Василь бачить перед собою весілля, музик, вільце (молода сосна пишно увібрана вплетеними різнокольоровими паперовими стрічками, зеленими вівсом, калиною та безсмертником, з великою паперовою квіткою вгорі з колосками жита, пшениці та вищезгаданим; від вільця зрізує дружок по гільці й разом із короваєм роздає гостям). Потім подумки Василь виводить у весільному вбранні Марину з-за посаду, де вони як молоді сидять (і їм першим вже вручили весільну чільну квітку з вільця та чільну шишку з короваю перед його поділом), проводить крізь гостей до хати у веранду. Марина, у думках Василя, бере дитину на руки, валізку. Батько все так і стоїть спиною до неї, дивиться в шибу, за якою гримить весілля під розіп’ятим «шалашем», і співає: «Бог тобі допоможе».

Широко розплющені очі Марини. Страшенно б’є грім одночасно з блискавкою. Круговерть синього неба в оці. Колом іде земля. Марина у весільному одязі котиться з пагорба в осінню долину. Довгі пасма скуйовдженого закривавленого русявого волосся. Світ підіймається над трагедією все вище й вище, захоплюючи в екран спочатку розвалену валізку з речами, потім немовля, що кричить, повзаючи по мокрому жовтому листю, і всю навколишню осінь, на яку вже падає сніг.

Контекст : Сергій Губерначук. Начерки сценаріїв


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-02-04 13:57:59
Переглядів сторінки твору 455
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.077 / 5.75)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.130 / 5.85)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.796
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
Автор востаннє на сайті 2025.06.30 14:48
Автор у цю хвилину відсутній