ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ніна Виноградська
2022.06.30 21:32
А світ мовчить, заляканий від зла,
Яке створило із добра руїну.
Не хочу, щоб сказали, що «була»,
Про дорогу стражденну Україну.

Щодня за нас вмирають вояки,
А над полями позлітались круки.
В червневий день гарячий і гіркий

Ніна Виноградська
2022.06.30 21:30
Замість остуди сонячне тепло
Зайшло до серця і зігріло душу.
Ураз все усміхнулось, ожило,
І я невільно порадіти мушу.

У синяву вдяглися небеса,
Вітри заснули на гілках і травах.
Панує щовесни така краса,

Ніна Виноградська
2022.06.30 21:28
Червневий день, ранкова прохолода,
Черешень грона між густим гіллям.
У ланцюгах між вибухів свобода
Згорьована, як наша вся земля.

Троянди усміхаються до світу,
Немовби кличуть серце до краси.
А я не відчуваю того цвіту,

Ярослав Чорногуз
2022.06.30 21:16
Буде в мене красуня-жона,
Я просив тої ласки у Бога,
Оминула ти мого човна,
Ти пройшла, як торпеда, повз нього.

ПРИСПІВ:
Наталі ти моя золота,
Рветься листя на вербах зелене…

Євген Федчук
2022.06.30 20:40
В задумі сидів скіфський цар Аріант
На березі над Гіпанісом.
У гостях у нього днів кілька назад
Архонт був із Ольвії. Звісно,
Стрічав Аріант дуже добре його,
Торговий партнер бо, доречі.
Зерна продавали у місто свого,
Купляли потрібні там речі.

Тетяна Левицька
2022.06.30 13:31
Гриміло у небесній високості,
Здригалася від жаху хмура вись.
Борвій, так шаленів у спраглій брості,
Що явір перелякано хрестивсь.

Струм блискавки розсік твердь небосхилу,
І забасив розгніваний Перун.
Ушкварив дощ, як із відра, щосили,

Ігор Шоха
2022.06.30 13:09
                І
Колись були ми не такі
як нині... що й казати?
Хоча літа мої тяжкі,
не хочу помирати.
Поїду, може, у село,
де рідного – нікого,
зате згадаю, як було,

Віктор Кучерук
2022.06.30 04:58
Треба вірші складати
Про безмежно сумні
Незліченні утрати
В найжахливіші дні.
Стану більш говорити
Не про звідані сни,
А про кров’ю политі
Українські лани.

Дума Козак
2022.06.30 04:43
Ти вимолив свою любов,
коли гойдав орелю часу,
страхи одвічні поборов,
а з ними… і надії разом.

Та мішанина сподівань
чогось блаженно-неземного
і завела тебе за грань,

Шон Маклех
2022.06.29 23:21
Вічність – там, за дверима,
За порогом, що встелений шовком
Осені.
На заплавах ріки імен
Плавають черепахи:
На панцирах знаки:
Письмена народу забутого:
Читай.

Дума Козак
2022.06.29 15:25
Хто гроші заробляє, хто карбує,
у інших є до збору інтерес…
Той моніторить, що твориться всує,
та контролює хтось увесь процес!

Іван Потьомкін
2022.06.29 11:49
Ізраїле, чому тебе, кому самим Всевишнім дано Скрижалі, Щоб якомога далі відійти од печерного минулого, Зневажають ті, кому несеш даровану Ним мудрість? Невже тільки за те, що сам ти сходиш з Господньої путі? Чи, може, настанови Божі просто н

Тетяна Левицька
2022.06.29 10:06
Тиша у місті гнітюча,
Привидами — ліхтарі,
Плаче розтерзана Буча
На українській землі.

Збитки рахує Гостомель,
Гоїть стигмати Ірпінь.
Київ тікає із дому,

Микола Соболь
2022.06.29 07:30
Твоє зруйноване дитинство
не зацікавить сюзеренів.
Війна життю научить стисло.
Лунають обстріли щоденні.
І з кожним часом ближче, ближче…
Уже під вікнами розриви.
Здається скоро смерть покличе.
Бинти, як білих коней гриви.

Віктор Кучерук
2022.06.29 05:30
В’ється стежка польова
Від села до ставу, –
Дружно родяться слова
Тьмяні та яскраві.
Сохнуть крапельки роси
На похилих стеблах, –
Жайворонків голоси
Деренчать у небі.

Микола Дудар
2022.06.29 00:18
Знесилені. Чого вже там… ціна.
Знервовані. Зловісна партитура…
Без іграшок урощища… Війна -
Традиція. Шануймося, скульптура…

Чому ти, Боже… Ти не запобіг.
Чим зайняті твої славетні слуги?
Чому дозволив виповзти з барліг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Шляхтич / Рецензії

 Мій поетичний сад
Багато негативної критики до моїх віршів тут на "Майстернях". Я розумію. Маленький я для ВАС великих. Але, дуже прошу, почитайте слово до моєї чергової збірки віршів (вже шостої) напсане через Галину Михайловску. Буду чекати також всіх тих, які читали і читають те, що я пишу. З повагою до ВСІХ. Василь Шляхтич з Польщі

Тут слово Пані Галини Михайловської з Харкова:

«Мій поетичний сад» — так назвав нову збірку своїх віршів поет Василь Шляхтич. Дійсно, перед читачем не букет квіток польових, весняних, що самі собою вкривають навесні полонини, а квіти з саду, виплекані дбайливо, невтомно, під чужим небом, на нерідному ґрунті. Квіти й плоди, що з’явилися не завдяки, а попри.
Бо поет все життя живе не там, де живе його серце — не в Україні.
Карпати, Надсяння, стародавній Улюч, що сягає корінням княжих часів, рідна прадідівська земля, батьківська хата — з цим поета розлучили силою, як і його родину, як і всіх його односельців, в ході сумнозвісної акції «Вісла».
«Мене нема на вашій ниві./ Хоч це болить, мене нема...», каже поет про свої почуття. Та він не опускає руки, а знаходить в собі сили ростити свій сад, і той не тільки розквітає квітами, а й дає щедрі плоди. Ними ділиться поет сьогодні з читачами, не тільки з колишніми земляками, а з усіма, хто живе в Україні, на рідній землі.

«Шукати слів і ними шлях
Писати в кожний ранок.
У чужині, в рідних земля́х
Відкинути погане.
З молитвою іти в життя.
Любов нести на спині.
Добром писати своє я
Собі і Україні.»

Образ саду, і всього, що з ним пов'язано, не раз зустрінеться в збірці уважному читачеві. Це і батьківська груша в саду уявному, якої, знає поет, давно вже нема, а він наче бачить її, наче чує, як кряче ворон в її гіллі; це і сад дійсний, що його бачить поет зі свого вікна в різні пори року:

Мов алхімік, листопад
Золотом покрив наш сад.
Листя, важке від каратів,
Починає опадати.

Але це ще й сад алегоричний, той що часто згадується в книжках українських філософів і поетів, починаючи ще з епохи бароко. На думку спадає «Сад поетичний» Митрофана Довгалевського, українського письменника та вченого ще 18-го сторіччя, книжка, в якій розуміння ролі поезії дивним чином відповідає тому, що прочитаємо й в «Поетичному саду» Василя Шляхтича.
Ось як пише про свою книгу, про свій «Сад...» М. Довгалевський: «Цей сад.... принесе втіху скорботним душам, спонукатиме байдужих на прекрасні вчинки, а оцінивши належно добродійства, надихатиме на ще більші подвиги, стримуватиме жорстоких, викриватиме зарозумілих, віддаватиме хвалу чесним, затаврує ганьбою нечесних і...з нащадків майбутніх поколінь зробить та підготує працьовитих садівників.»
Власне, для цього ж плекає свій Сад і український поет Василь Шляхтич. Для нього поезія — це «думка, одягнена в слово», де «не ритм і не рима, а мудрість розлита», а поети «...несуть майбутнім поколінням колосся ідей».
Вірші, що їх знайде читач в цій книжці, інколи є дидактичними, у хорошому розумінні цього слова. І це природно. Адже людина, що проживає кожний свій день не побіжно, і не лише в турботах про хліб щоденний, людина, що дивиться і в минуле, і в майбутнє, має, що сказати людям. І слова ці, як і слова вчителя, не завжди є солодкими:

Ми діти світа і гріха.
Ми діти чорної змії.
Здобутки предків і свої
Не несемо у майбуття.
Слабкі ми, щоб нести любов
І дарувати ворогам,
Бо гріх дороги пише нам,
А в жилах — без поживи кров.

І, звісно, ще один сад спадає на думку ― «Сад божественних пісень» Григорія Сковороди, геніального українського письменника, філософа, мораліста. Навряд чи Василь Шляхтич свідомо повторює постулати Сковороди — скоріше, вони просто є природними для нього. Так він живе, так відчуває, так пише, такими думками ділиться з читачем.

Якщо приймемо Божу Волю,
життя не буде нам страшне.
Любов обмежить силу болю,
що наше тіло долу гне.

Неприйняття, засудження таких розповсюджених людських пороків, як сріблолюбство, прислужництво, облудність, що їх викривав у своєму «Саду...» Григорій Сковорода, бачимо і в багатьох віршах Василя Шляхтича. Здалеку пильно вдивляється поет в Україну, в нас з вами, і бачить нас не такими, як хотіло б його сповнене любові серце, а такими, якими ми ще, на жаль, є: без історичної пам’яті, часто-густо без рідної мови, без розуміння власного шляху. Керують нами «баламути», а ми до них прислухаємося. Ми для поета навіть «неволята», що ще вірять то в червоного, а то в старшого брата.... Не дуже приємно читати таке про себе, але ж, погодьтеся, марно було б ображатися на дзеркало:

І хоч ми є, та мов нема,
Бо нас байдужість обійма.
За кожним роком пройде рік,
Родити будемо калік.
Козацьку волю, кров дідів
Ми десь залишимо між снів...

Цікаво, що письмо Василя Шляхтича часто алегоричне, як і у Сковороди, і читати його не завжди просто. «Перехрест невірних доріг», «...ланцюг років є дзеркалом буття/
де кожний день це блискавка в ночі», «в порожній хаті нездійснені сни» — сторінки книги рясніють образами, що потребують уважного читання, прозирання в поетичний світ автора. І нехай читач не розраховує знайти в цьому саду гламурну альтанку та й вгніздитися зручненько з книжкою під спів пташок ― ні, читати доведеться навстоячки, в ліпшому разі притулившись спиною до шерехатого стовбура могутнього дуба. А ще краще, прочитавши, засукати рукави та й взятися «вимітати сміття з рідної хати».
Інколи доведеться читати рядки з авторським наголосом, незвичним для читача більшої частини України, іноді треба буде припасуватися до особливого ритму деяких строф, бо автор іноді переходить на силабічну систему, що зрозуміло, коли згадаємо, що живе в оточенні польськомовному, а то й взагалі віддає перевагу вільному віршу. Треба прийняти й те, що обравши для віршів, поданих в цій збірці, форму в чотирнадцять рядків, В. Шляхтич відмовився чи не від всіх канонів сонета, що їх блискуче сформулював у своєму відомому вірші Іван Франко. Усіх, крім останнього і найголовнішого: кожний його вірш, як і вимагав від поетів Іван Франко «...при кінці сплива в гармонію любові». І з цими, зрощеними з любов’ю, плодами свого саду, звертається до читача Василь Шляхтич, звертається і щиро вірить:

Якщо в нас є життєва суть
І Бог усім дороговказ,
То зрозуміють і підуть
За нами ті, що біля нас.

Хочеться вірити, що саме так станеться і з цією книжкою.
Галина Михайловська





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-03-15 15:29:28
Переглядів сторінки твору 154
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.840 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.758
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ВИДАННЯ
Автор востаннє на сайті 2022.05.04 09:58
Автор у цю хвилину відсутній