ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2022.08.15 09:32
Мишки жили посеред поля,
колонія у сотню нір,
і їжі в них було доволі,
але змінився командир.
Миша обрали молодого,
що складно говорити вмів,
бо халамидника старого
із сірих мало хто терпів.

Віктор Кучерук
2022.08.15 06:29
В долині за городами
Вода б’є з-під горба, –
Щоранку тими водами
Вмивається верба.
Згинається, розхристана,
Так низько до води,
Що аж пташки висвистують,
Лякаючись біди.

Микола Соболь
2022.08.15 04:46
Мовчи, козаче, тут слова безсилі,
тут навіть вітер множиться на нуль.
Стоїш у побратима на могилі,
це він тебе прикрив од вражих куль.
Його чекала донечка удома,
він мав і бізнес, і круте авто…
Але, як нині кажуть: був свідомим
і пам’ятав: якщо не

Володимир Бойко
2022.08.14 22:23
В росії армади ракет
Позначені буквою Z.

У них чи не кожен клозет
Позначений буквою Z.

В клозетах уривки газет,
Позначених буквою Z.

Віктор Михайлович Насипаний
2022.08.14 19:59
В зелених водах кленів – човен дня ,
І світлих душ скликають дзвони в храм.
Думки плетуть у осінь навмання,
А серце то жене , то завмира.

На гріш міняєм час і друзів ми,
Комусь відкреслить долю в небі крук,
А хтось втече, як тіні хитра миш,

Євген Федчук
2022.08.14 19:37
Іще зовсім маленьким був Данило,
Як батька Олександра отруїли –
Було йому тоді лиш двоє літ.
Хоч тільки-но від цицьки відірвався
Та вже московським князем величався,
Так батько записав у заповіт.
Оскільки князь іще «ляльками» грався,
Його князівств

Іван Потьомкін
2022.08.14 17:50
В Израиле многое связывается с чудом. Вот так и я, без году неделя израильтянин, совершенно непонятным образом будто бы заглянул в саму историю Государства Израиль. Как живые, выходили ко мне Хаим Вейцман, Бен-Гурион, Голда Меир, Моше Даян, Ицхак Рабин...

Василь Дениско
2022.08.14 13:53
Напевно є загроза вторгнення з півночі… Бо вже місяць, як у нашому селі розташувався військовий підрозділ. За цей час воїни побудували (на стратегічних напрямках) фортифікаційні споруди та загородження. Але я не про це. Повіз, у черговий раз, проду

Юрко Бужанин
2022.08.14 12:55
Ти надзвичайно красива...
І не зовнішністю лише.
Флюїдів душевних злива
Вітрило надме до Сейшел.

Найчарівніший куточок,
Ця філія Раю земна,
Лиш гляну у твої очі,

Козак Дума
2022.08.14 10:57
Війна ця – партія у шахи,
такий собі стрімкий гамбіт,
де захотів шкільний невдаха,
покласти на лопатки світ.
«Адін нарот» ялозив перло,
а планував дитячий мат.*
Я покажу їм «Ще не вмерла»,
сконає! – хитро думав кат.

Віктор Кучерук
2022.08.14 05:36
Радісним дзвоном наповнив
Душу мою літній день, –
Жайвір вгорі невгамовно
Зроджує звуки пісень.
Небо, прозоре й глибоке,
Переповняє блакить, –
Хмарка легка ненароком
Сонце сховала на мить.

Ніна Виноградська
2022.08.14 00:01
Схід сонця у пустелі без яси
Заглянув за високі піраміди.
Вітри об сфінкси витерли носи
І полетіли у сади Колхіди.

І Грузію обнявши, обійшли
Її красу, що вписана у гори.
Де чути спів щасливої бджоли

Ярослав Чорногуз
2022.08.13 15:20
Не сумуй, кохана, дні осінні
Ще далеко хмарами повзуть...
Я життя віддав би по краплині
За кожнісіньку твою сльозу.

Скільки ще, скажи, за небокраєм
Накує зозуля щастя літ?
Хай же серденько твоє не крають

Ігор Герасименко
2022.08.13 15:06
Відкрилась дорога дорога

2
Шляховики асфальт поклали
так, що автівки, мов коали,

3
пересувалися – нерівна:

Микола Соболь
2022.08.13 07:52
Еротики потрібно більше віршу,
щоб не відмер навіки м’яз слабкий.
Нехай мені пробачать мову грішну!
Насправді я далеко не такий.
Не опишу принизливого блуду.
І те, як після сексу йде тютюн.
Тримає жінку чоловік за груди…
У нього ж не поруччя – риба

Віктор Кучерук
2022.08.13 05:30
Пахнуть столочені трави,
Дзвінко сюрчать цвіркуни.
Вітер то крила розправить,
То поринає у сни.
Топчем отаву духмяну
Вздовж гомінкого гайка, –
Не видається обманом
Спереду постать гнучка.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01

Евеліна Гром
2021.11.08

І Батюк
2021.10.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Нотатки відлюдника

 Серафим і квіти

«Іншим шляхом піду,
Ніж весною минулою йшов
У глибинах гір Йосіно!
З невідомої мені сторони
Подивлюсь на вишні квітучі…»

(Сайгьо)

Образ твору Чимало речей, явищ, подій любив Серафим у своєму бутті мандрівного філософа Міста. Він любив навіть дощ – цей вічний докучливий батіг безхатьок – жителів вулиць та завулків. Особливо після того, як одна жаліслива старенька на ймення Ізольда подарувала йому макінтош з посмішкою на фарбованих темною помадою вустах:
- Носи це гумове зелене творіння шотландців, Тристане! Сей смарагдовий плащ, дихай і насолоджуйся! Адже ти теж Робін Гуд, тільки Робін Гуд духу, вічних слів, а не золотих кружальців кишень. Носи! Ти в ньому нагадуєш кельта – чи то короля, чи то фенія, чи то Фергуса блукальця…
Чому старенька подумала, що Серафима звуть Тристан – не відомо. Це так і лишилося загадкою Міста. Чи так, чи інакше, але після цього несподіваного подарунка Серафима жартома стали називати лицарем округлої картонки, а дощ Серафим полюбив. Безтямно. Як люблять Місяць оповні чи Океан. Дощ став йому нагадувати веселого чепурунка Неба, і Серафім радісно чалапав калюжами, дарував посмішку кожній краплі, що плескалась в калюжу, здувалась водяним міхуром, дарувала хвалу Небесам колами по воді.
Любив Серафим Місто – бачив у ньому вічну загадку, кам’яний ліс, в якому ростуть кіоски-гриби і бігають перехожі-зайці. Любив Серафим тролейбуси – цих вусатих жуків древа кам’яного життя, цих апостолів розп’ять-перехресть. Любив прислухатись до їх шуму, гудінню електричних моторів і веселої лайки пасажирів, що стрибали через калюжі назустріч цьому іскристому диву на чорних гумових колесах часу – калошах мокрого простору. Серафим вірив, що на тролейбусах люди поспішають назустріч важливим справам, лишаючи своїх господинь та отроків у бореальних світах зачинених квартир.
Любив Серафим, коли весною, в квітні у вітринах крамниці під вивіскою «Сад – город» виставляють довгі темно-зелені огірки в довгастих сірих ящиках і поруч з ними посміхається молода продавщиця в білому халаті, а поруч біля вітрини на старезному осокорі, що залитий променями лагідного Сонця, майструє своє гніздо грак.
Любив Серафим, коли влітку поруч біля «Джипа» суничного кольору йде бородань у чорних начищених черевиках, а за кермом «Джипа» сидить юна білявка, а в салоні життєрадісного авто чути пісню «Йєстедей» зухвалих «Бітлів».
Але особливо Серафим любив квіти, помічав їх своїми аквамариновими зіницями, споглядав їх ніжний оксамит – так легко, наче ненароком, і навіть Час (сам Час!) ділив він по епохам квітів. Зиму він називав епохою білих крижаних квітів, потім йшли епохи (або дні – часом для нього дні були епохами, а епохи – днями) підсніжників, пролісків, підбілу, анемон, рясту, абрикосів, персиків, слив, вишень, яблунь, груш, горобини, акацій, півоній, шипшини, троянд, королиці, звіробою, деревію і, нарешті, дні-епохи осінніх квітів – гонорових жоржин та ображених айстр. І кожна квіткова епоха була для нього часом нової радості з незабутніми ароматами, іншими нотами дзижчання бджіл. А потім знову надходили дні білих пелюсток паморозі, коли цвіли тільки зимова нудьга, журба та різдвяник з пеларгонією у вікнах будинків людей.
Найбільше Серафим боявся опинитись в місті без квітів – без цих відчайдушних вказівників Часу, боявся навіть більше, ніж опинитись в місті без сезону, як на вулиці сумних оповідок Сюгаро Ямомото.
Улюбленими квітами для Серафима були (як це не дивно) зовсім не вишні (хоча Басьо та Бусона він міг цитувати годинами), і навіть не троянди – квіти поета сумної радості життя Омара Хайяма і відчайдушних вершників ренесансу – розенкрейцерів. Ні. Найдужче Серафим любив кульбаби – насолоджуватись їх солодким ароматом та оспівувати ці сонечка трави він міг вічно. І Рей Бредбері тут ні до чого. З ностальгічної прози берегів Атлантики він поважав тільки Джерома Селінджера.
За весь час нашого більш ніж сорокарічного… знайомства? дружби? взаєморозуміння? ми часто говорили про квіти – більше аніж про людей і набагато більше, аніж про колючі події та про холодні і теплі країни. Може і не розмовляли би більше ніколи про долю горожан-містян та громадян (Господи! А я то думав, що це одне і те ж!), якби не траплялись в Серафима зустрічі з іншими знайомими незнайомцями (адже всі люди одне одному незнайомці – часом зустрінеш людину, а вона…)
І ось у той день зустрівся нам з Серафимом Хтось – він читав японських поетів мовою оригіналу тільки в літаку. А цивільні літаки в Росії з відомих причин перестали літати, Хтось явно нудьгував, і не зображав естета. І побачивши Серафима запитав його не про Вічність, навіть не про Красу, і зовсім не про Космос, а запитав про нинішні сумні події – про війну. При цьому він димів ненароком люлькою – духмяним вірджинським тютюном з вишнями, притискаючи до тіла ліктем том «Війни і миру» графа-орача. Я навмисно не вказую його імені – він письменник – доволі відомий в певних колах в Золотій Орді. Навіть називаю його словом Хтось – наче не особа він, а так заковтувач повітря. Багато хто, читаючи його твори, відчував метафізичний холод, торкаючись пальцями обкладинку його важкої та зубатої книги. Проте, свої книг під пахвою він не носив – не любив він цих паперових дітей, наче відчував, що вони чужі – не тільки йому, але і взагалі – людям.
Серафим почув його зухвале запитання, якось змінився на обличчі і висловився доволі різко і чітко, наче не слова говорив, і різав лезом звуків густе повітря нинішнього злого часу:
- Будь-яка війна жахлива, а ця особливо. Відбуваються події немислимі для історії. Росія остаточно перетворилась в Імперію Зла. У Золоту Орду. Сіє навколо тільки руйнування, біль, страждання, смерть. Загрожує знищенням всьому світові, всім живим істотам на планеті Земля. Культивує дикість, відсталість, примітивізм, бідність, бруд. Більше того – ця імперія набагато гірша Золотої Орди – цієї давньої імперії зла правителі хоч і були жорстокими, але мали раціональне мислення – Чингісхан та Батий діяли обдумано, а не на шкоду собі. Тут же повна шизофренія, повне божевілля. Нинішній хан божевільний, а бояри та опричники наслідують його безумство. І цей спосіб буття нинішня Імперія Зла насаджує не тільки власним нещасним народам, але іншим країнам також, які тільки й хотіли того, щоб жити по людськи. Гіперборея – ця земля давніх андрофагів перетворилась в тюрму народів, знищує власні народи і намагається поглинути та знищити інші, що стали на шлях нормального буття і прогресу. Принижує, знищує особистість, відбираючи в людей елементарну свободу і майбутнє. Катування в Росії стали страшною нормою. Імперія Зла прославляє катів і насильство, побачивши в цьому ідеал. Брехня піднесена до норми, розтоптані всі людські та Божі закони. Власну церкву Московія перетворила в якусь сатанинську секту, що підпорядкована державі-монстру, секту, що виправдовує і благословляє звірства власник «вояків». Нинішнє буття цієї нової Золотої Орди – безумство. Правителі не тільки виправдовують свої злочини проти людяності, але і пишаються ними. Культура Русі знищується – церкви, які пережили Батия та Гітлера навмисно знищуються нинішніми рашистськими «асвабадітєлямі». Варвари навмисно знищують музеї, книги, пам’ятники, саму культуру. Втрати для всього людства непоправні. Гинуть люди: а кожна людина – це цілий світ, знищуються цілі світи – у тому числі ті, що ледве виникли. Назавжди. Іронія в цій країні стала неможливою. Сама література стала неможливою в цьому середовищі заперечення інтелекту та розуму. Тут вже неможливо бути філософом, не можливо бути Сократом вулиць і задавати питання собі і людям, неможливо зі сторони споглядати все це – занадто це все жахливо! Нині йде не просто війна – іде війна добра зі злом. І Росія не просто стала на сторону зла, вона стала втіленням світового зла. І я не можу більше лишатися філософом, не можу лишатися мандрівцем, волоцюгою буття, Діогеном завулків і сміятися над світом і людьми! Я змушений виступити супроти цього здичавіння.
Після цього Серафим зник – пропав невідомо куди. Чимало людей в Місті дивувались, бо звикли вже до цього мислителя та людини з ліхтарем слів. А багато хто не дивувався. Особливо не здивувався Уважний Читач, що непомітно перетворився на людожера. Я вже не вірив, що мені пощастить колись ще зустріти Серафима і завершити свою дивну повість про нього. Я, грішним ділом, подумав, а чи не злетів Серафим до Неба? Адже він Серафим, хоч і крила свої ховав. Але виявилось, що все не так. Я зустрів Серафима в час цвітіння жасмину в Легіоні Вільної Росії – у плямистому однострої з біло-синьо-білою нашивкою на рукаві та літерою "Л" там же. Я не знаю, як він зумів дістатися з Московії в Україну-Русь, через які хащі та степи Золотої Орди, через які чудні чи гірські країни, але він опинився саме тут – в Легіоні, не дивлячись на свої вже не зовсім молоді літа. Він залишив в минулому своє буття мандрівного філософа, знайшов собі нову хату в боротьбі за Свободу та Людяність під біло-синьо-білим прапором. Став Людиною. Повернув собі свій початок Дії. Дав собі відповідь на питання – хто я, де я, навіщо я живу. Я не знаю чому. Може тому, що Русь для нього не пусте слово і не одне і те ж, що Золота Орда. Може тому, що в душі Серафима завжди жила і живе надія – мрія про Вільну Гіперборею, про Свободу людини і Свободу народів. На те, що постануть на місці Імперії Зла, де поважалась би людина і її мрії, права народів на життя, а не тиранія та ідея світового панування. Може, Серафим вірить в те, що Місто нарешті стане Градом, де люди будуть жити в ім’я мистецтва, літератури, а не в ім’я вбивства інших людей. Хто знає – все може бути…
Я ніколи не думав, що повість про Серафима завершиться ось так – я думав, що повість про Серафима, про цю дивовижну людину чи (може бути) небожителя взагалі ніколи не завершиться. Чому, запитаєте ви, завершилась? Адже Серафим живий, ще багато чого в його житті трапиться, і почалось то в його житті найцікавіше! А тому, що я не знаю долі свого героя (у нинішні то часи!). Я не знаю нині навіть власної долі (а колись знав!). Але те, що я встиг дописати цю повість – вже дещо. А значить можна вірити в майбутнє, можна і потрібно жити. А там – тільки Богу відомо як воно буде. А що буде – так це безперечно.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-06-14 03:20:09
Переглядів сторінки твору 41
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.448 / 5.02)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.384 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Людина і тоталітаризм, проза
Автор востаннє на сайті 2022.08.05 22:47
Автор у цю хвилину відсутній