ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
І Батюк (2005) /
Проза
Провідник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Провідник
  Минав черговий день, чергового вівторка, з таким самим сенсом, що і сотню вівторків тому.
Вітер засвистів, коли я стояв у прірви. Принаймні, такою її прозвали тут. Її низ був окутаний розмитими відблисками, які грубо розмежовувались тінями, подібно тому, як це буває на стрілочному переводі біля залізничних шляхів.
Зупинившись, об'єкт прогудів, десь існуючі табло, змінились. Об'єкт покинули десятки клієнтів, що поступово облаштовувались у черги. Взагалі, термінологія їм би привласнила іншу назву, але в цьому місці ніщо не піддавалось правилам та логіці.
  Моєю роботою була допомога клієнтам з вадами зійти з об'єкту та, власне, обслуговування клієнтів під час безпосереднього руху.
Знов щось заревіло - це рація. З неї щось бурмотів басистий голос, даючи вказівки. Але знову ж таки, тут не існувало правил, яким треба було підпорядковуватись. Як би то, вони були, але їх одночасно і не було. Я то і на роботу ходив за своїм бажанням. У кінці робочого дня провідникам нараховувались бали. Вони теж як би були, а взагалі, їх не було. Здається, у англосаксів є слово "respect" - саме на це витрачались умовні бали. Чим вищою була до вас довіра, тим більше дій ставали вам доступними.
  Коли об’єкт рухався, дозволялось провалитись з життя - тобто подрімати. Або ж перекусити чи взагалі не обслуговувати клієнтів під час часопровіду. До речі, тут ми це називаємо процесом переміщення об'єкта із точки А в точку В. Себто це процес, коли клієнти проводжають свій час у п'янке минуле, роблячи горизонтальний переріз формою життям. Я теж користувався часопровідом. Так як я теж переміщався між пунктами, то також скорочував час свого існування, а оскільки воно здавалось нереально довгим та безсенсовим, то ноги самі щодня волочили мене на роботу. Чисто практично, можна було залишитись вдома, але тоді доводилось би напружувати нейрони та вводити себе в стан активної розумової діяльності, а це мало того, що не приємно, так ще й не дуже то й корисно, кажуть. Та й поготів, є ті, хто мають ходити прямо, не дарма у шахах так багато пішаків і так мало фігур, що, відносно раніше згаданих, здійснюють складніший маневр. Це, аби ви теж не напружували нейрони, я про те, що у кожного в світі своє місце.
- Яке моє? Не зннна....ю.
 Повз пролетів ще один об'єкт. Фюрери, що керують ними, одне одному подали знак, привіташись.
- А що, якщо пункт А - це народження, а пункт В - смерть, виходить, я супроводжую клієнтів у той світ? Чим цей об'єкт відрізняється, скажімо, від вагонетки, яка стрімко наближається до свого кінця, летючи до обламаних колій? Чим вогнетка, приречена до швидкого кінця, відрізняється, скажімо, від об’єкта, у якому люди марнують час, аби його стало менше і життя здавалось коротшим? – Вони не вмирають, але поступово з ними стається те ж, що і з вагонеткою. Ба, деякі клієти цілий день пересуваються об’єктами, навіть не виходячи зовні! Виходить, я щодня перетинаю ешелон чиєїсь смерті? Певне, раз на день один сивий чолоків, чи дама, що скористувались послугою марнування часу, бачать свій кінець...
Щось постукувало, коли я продовжив над цим міркувати. Такий заспокоюючий, буденний, стукіт ко.... - будильника! Він підстрибував на тумбочці у шалений тан. Десь так танцювали мої предки у 50х роках під запальну рок музику.
- Дідько, ну вимкнись вже!
- Нарешті!
  Я став пригадувати сон з метою знову в нього провалитись. Потроху згадував, що там відбувалось, як раптом спомини скуйовдило дзиготіння ґедзя. З ранковою відразою до різких дій я підвівся, клянучи свою матір та все навколо у тому, що був народжений. І справді, якщо неможливо бути щасливим щосенкунди, то для чого взагалі жити? Точно, як у сні, я теж сьогодні покатаюсь у «об’єкті», таращачись на інших людей, що так само як і я відмовились від докучливого співу пташок.
З відчиненого вікна подув вітерець, але об'єкт не з'явився, характерний гудок теж. Щось глухо обійняло підлогу - книга. Судячи із знайомої обкладинки, я її читав. В цей час ґедзь зайняв програшну позицію і я, схопившись за книгу, смачно влупив йому по задниці. Удар був нівроку вдалим! Не про таке мріяв, точніше, влупити по задниці у планах було, але аж ніяк не летючій, волохатій комасі. Тут, я зиркнув на книгу - це був Ніцше. Старе видання "Заратустри" з правками сестри автора.
  "Людина - це канат, натягнутий над прірвою", - пригадалось в голові.
- Я був мостом на шляху ґедзя до смерті - я мав сенс...
Вітер засвистів, коли я стояв у прірви. Принаймні, такою її прозвали тут. Її низ був окутаний розмитими відблисками, які грубо розмежовувались тінями, подібно тому, як це буває на стрілочному переводі біля залізничних шляхів.
Зупинившись, об'єкт прогудів, десь існуючі табло, змінились. Об'єкт покинули десятки клієнтів, що поступово облаштовувались у черги. Взагалі, термінологія їм би привласнила іншу назву, але в цьому місці ніщо не піддавалось правилам та логіці.
  Моєю роботою була допомога клієнтам з вадами зійти з об'єкту та, власне, обслуговування клієнтів під час безпосереднього руху.
Знов щось заревіло - це рація. З неї щось бурмотів басистий голос, даючи вказівки. Але знову ж таки, тут не існувало правил, яким треба було підпорядковуватись. Як би то, вони були, але їх одночасно і не було. Я то і на роботу ходив за своїм бажанням. У кінці робочого дня провідникам нараховувались бали. Вони теж як би були, а взагалі, їх не було. Здається, у англосаксів є слово "respect" - саме на це витрачались умовні бали. Чим вищою була до вас довіра, тим більше дій ставали вам доступними.
  Коли об’єкт рухався, дозволялось провалитись з життя - тобто подрімати. Або ж перекусити чи взагалі не обслуговувати клієнтів під час часопровіду. До речі, тут ми це називаємо процесом переміщення об'єкта із точки А в точку В. Себто це процес, коли клієнти проводжають свій час у п'янке минуле, роблячи горизонтальний переріз формою життям. Я теж користувався часопровідом. Так як я теж переміщався між пунктами, то також скорочував час свого існування, а оскільки воно здавалось нереально довгим та безсенсовим, то ноги самі щодня волочили мене на роботу. Чисто практично, можна було залишитись вдома, але тоді доводилось би напружувати нейрони та вводити себе в стан активної розумової діяльності, а це мало того, що не приємно, так ще й не дуже то й корисно, кажуть. Та й поготів, є ті, хто мають ходити прямо, не дарма у шахах так багато пішаків і так мало фігур, що, відносно раніше згаданих, здійснюють складніший маневр. Це, аби ви теж не напружували нейрони, я про те, що у кожного в світі своє місце.
- Яке моє? Не зннна....ю.
 Повз пролетів ще один об'єкт. Фюрери, що керують ними, одне одному подали знак, привіташись.
- А що, якщо пункт А - це народження, а пункт В - смерть, виходить, я супроводжую клієнтів у той світ? Чим цей об'єкт відрізняється, скажімо, від вагонетки, яка стрімко наближається до свого кінця, летючи до обламаних колій? Чим вогнетка, приречена до швидкого кінця, відрізняється, скажімо, від об’єкта, у якому люди марнують час, аби його стало менше і життя здавалось коротшим? – Вони не вмирають, але поступово з ними стається те ж, що і з вагонеткою. Ба, деякі клієти цілий день пересуваються об’єктами, навіть не виходячи зовні! Виходить, я щодня перетинаю ешелон чиєїсь смерті? Певне, раз на день один сивий чолоків, чи дама, що скористувались послугою марнування часу, бачать свій кінець...
Щось постукувало, коли я продовжив над цим міркувати. Такий заспокоюючий, буденний, стукіт ко.... - будильника! Він підстрибував на тумбочці у шалений тан. Десь так танцювали мої предки у 50х роках під запальну рок музику.
- Дідько, ну вимкнись вже!
- Нарешті!
  Я став пригадувати сон з метою знову в нього провалитись. Потроху згадував, що там відбувалось, як раптом спомини скуйовдило дзиготіння ґедзя. З ранковою відразою до різких дій я підвівся, клянучи свою матір та все навколо у тому, що був народжений. І справді, якщо неможливо бути щасливим щосенкунди, то для чого взагалі жити? Точно, як у сні, я теж сьогодні покатаюсь у «об’єкті», таращачись на інших людей, що так само як і я відмовились від докучливого співу пташок.
З відчиненого вікна подув вітерець, але об'єкт не з'явився, характерний гудок теж. Щось глухо обійняло підлогу - книга. Судячи із знайомої обкладинки, я її читав. В цей час ґедзь зайняв програшну позицію і я, схопившись за книгу, смачно влупив йому по задниці. Удар був нівроку вдалим! Не про таке мріяв, точніше, влупити по задниці у планах було, але аж ніяк не летючій, волохатій комасі. Тут, я зиркнув на книгу - це був Ніцше. Старе видання "Заратустри" з правками сестри автора.
  "Людина - це канат, натягнутий над прірвою", - пригадалось в голові.
- Я був мостом на шляху ґедзя до смерті - я мав сенс...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію