ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
2024.03.26
10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
2024.03.26
09:08
Так вияснилось небо, ніби погляд
Твоїх очей, відкритих і живих.
Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
На довгій-довгій вулиці притих
У розпачі. Це горе непоправне.
Підставив друг тобі своє плече,
Та не рука твоя на ньому, рану
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Твоїх очей, відкритих і живих.
Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
На довгій-довгій вулиці притих
У розпачі. Це горе непоправне.
Підставив друг тобі своє плече,
Та не рука твоя на ньому, рану
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Небесний диктант від Логосу. Степан Процюк
Степан Процюк. Жертвопринесення. – Івано-Франківськ: Тіповіт, 2007. -207 с.
«Чи є можливість поцілунку душ у світі, де кажуть, що людина походить від мавпи і є лише трохи досконалішою формою еволюції фауністики?» - Степан Процюк.
Не так вже і давно у літературі існувала абсолютизація реалізму, як єдиного шляху до художньої правди. Потім визнали, що художня правда досягається багатьма способами й різними засобами, зокрема й нереалістичними. Як визначити художній стиль нашого автора?
Судячи із жорстко-безжального початку роману, що викликає холодний жах, він твердий реаліст. Головне у нього - дослідження хворобливих зламів людської психіки, оголення й вивчення тайників свідомості. Складна психологічна партитура, плетиво натяків та алюзій висвітлює основний філософський аспект – болісне усвідомлення нікчемності буття при незвичайних здібностях. Зображена ситуація мимоволі проектується на сучасну суспільну атмосферу, в якій некомфортно почуваються неординарні, талановиті люди. Відчайдушний розпач лікують відчайдушні засоби, або ніякі. Комплекс хірурга!
Творча енергія нашого автора дивовижна. У ній є щось хворобливе. Він утомлює. Багато дещо у нього звучить, як маячня божевільного, якщо дивитись на цей роман тверезо. Але у тому то й справа, що тверезо дивитись на цю книгу не можна. Це не терапевтична література, яку читають навзамін снодійного, заспокійливого, відволікаючого від життя. Автор захмелений власною винятковістю, у захваті від власної сміливості і вимагає того самого й від читача. Він свідомо йде на ризик. І досягає успіху!
Творчий метод письменника морально небезпечний, як і всіляке зазирання у чужі душі. На озброєнні у нього уніфікований набір професійних навичок, а саме: екстаз публічного розкриття, психологічний ( і тілесний) стриптиз, «момент гри», смак до експерименту, пошук нового. Автора можна було б назвати традиціоналістом, адже він прагне межової зображувальності й чіткості. Прозаїк - майстер художньої деталі (хоча, напевно, навмисне ускладненої і трохи незграбної), має гострий погляд і такий самий язичок:
«Заплямкали роти і запрацювали щелепи…Воно і природньо, адже дармові нектари та амброзії споживаються легше, ніж складна метафорична поезія…» !
Виразна подробиця або штрих збуджують читача, стимулюють певні тривкі вібрації, додають у кров адреналіну, дарують нові емоційні відчуття. Авторська ознака стилю – гіперболізація мови, що надає зображуваному виняткової загостреності. Творчому письму автора взагалі властиве перебільшення і, насамперед, перебільшення зла. Він досягає мети - викликає відразу майже фізіологічну, бо читача від деяких сторінок направду нудить!
Але дивним чином, герой чомусь не викликає співчуття, бо всі його страждання – результат особистісного вибору, хоча не без впливу навколишнього середовища і кола життєвих явищ, що в нім панують. Отже, не кожне страждання є трагедією?
Чим переважно зайнятий герой? Він розмірковує. Ці розмірковування і є сюжет. Тобто сюжету, як такого, не має. Виходить, що говорити головніше, ніж діяти. Мовлення – перша реальність, а сама реальність вторинна. Герой виявляє себе не стільки у тому, як і в ім’я чого він діє, а насамперед у тому, що він говорить. Ланцюг подій у романі мінімальний, риси характеру проявляються через монолог, сповідь.
Роман читається важко. Але яке життя, такий і роман! Трохи насторожує заангажованість автора на конкретних обставинах. Конкретика помирає, як тільки вичахає злободенність. І що тоді залишається для вічності? Кілька блискучих думок на кшталт наступної: «Душу постійно слід відмивати, поете!...Бо тільки-но твоя душа забрудниться за допустимі творцем межі, ти перестанеш бути гідним для ролі посередника, котрий пробує відтворювати великі небесні диктанти…перестанеш існувати, коли покине тебе витончено-жорстока квітка Логосу».
Не відпускає відчуття, що цей роман не стільки написаний, складений, створений, як надиктований! Ким саме ? Відповідь у попередній цитаті.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Небесний диктант від Логосу. Степан Процюк
Степан Процюк. Жертвопринесення. – Івано-Франківськ: Тіповіт, 2007. -207 с.
«Чи є можливість поцілунку душ у світі, де кажуть, що людина походить від мавпи і є лише трохи досконалішою формою еволюції фауністики?» - Степан Процюк.
Не так вже і давно у літературі існувала абсолютизація реалізму, як єдиного шляху до художньої правди. Потім визнали, що художня правда досягається багатьма способами й різними засобами, зокрема й нереалістичними. Як визначити художній стиль нашого автора?
Судячи із жорстко-безжального початку роману, що викликає холодний жах, він твердий реаліст. Головне у нього - дослідження хворобливих зламів людської психіки, оголення й вивчення тайників свідомості. Складна психологічна партитура, плетиво натяків та алюзій висвітлює основний філософський аспект – болісне усвідомлення нікчемності буття при незвичайних здібностях. Зображена ситуація мимоволі проектується на сучасну суспільну атмосферу, в якій некомфортно почуваються неординарні, талановиті люди. Відчайдушний розпач лікують відчайдушні засоби, або ніякі. Комплекс хірурга!
Творча енергія нашого автора дивовижна. У ній є щось хворобливе. Він утомлює. Багато дещо у нього звучить, як маячня божевільного, якщо дивитись на цей роман тверезо. Але у тому то й справа, що тверезо дивитись на цю книгу не можна. Це не терапевтична література, яку читають навзамін снодійного, заспокійливого, відволікаючого від життя. Автор захмелений власною винятковістю, у захваті від власної сміливості і вимагає того самого й від читача. Він свідомо йде на ризик. І досягає успіху!
Творчий метод письменника морально небезпечний, як і всіляке зазирання у чужі душі. На озброєнні у нього уніфікований набір професійних навичок, а саме: екстаз публічного розкриття, психологічний ( і тілесний) стриптиз, «момент гри», смак до експерименту, пошук нового. Автора можна було б назвати традиціоналістом, адже він прагне межової зображувальності й чіткості. Прозаїк - майстер художньої деталі (хоча, напевно, навмисне ускладненої і трохи незграбної), має гострий погляд і такий самий язичок:
«Заплямкали роти і запрацювали щелепи…Воно і природньо, адже дармові нектари та амброзії споживаються легше, ніж складна метафорична поезія…» !
Виразна подробиця або штрих збуджують читача, стимулюють певні тривкі вібрації, додають у кров адреналіну, дарують нові емоційні відчуття. Авторська ознака стилю – гіперболізація мови, що надає зображуваному виняткової загостреності. Творчому письму автора взагалі властиве перебільшення і, насамперед, перебільшення зла. Він досягає мети - викликає відразу майже фізіологічну, бо читача від деяких сторінок направду нудить!
Але дивним чином, герой чомусь не викликає співчуття, бо всі його страждання – результат особистісного вибору, хоча не без впливу навколишнього середовища і кола життєвих явищ, що в нім панують. Отже, не кожне страждання є трагедією?
Чим переважно зайнятий герой? Він розмірковує. Ці розмірковування і є сюжет. Тобто сюжету, як такого, не має. Виходить, що говорити головніше, ніж діяти. Мовлення – перша реальність, а сама реальність вторинна. Герой виявляє себе не стільки у тому, як і в ім’я чого він діє, а насамперед у тому, що він говорить. Ланцюг подій у романі мінімальний, риси характеру проявляються через монолог, сповідь.
Роман читається важко. Але яке життя, такий і роман! Трохи насторожує заангажованість автора на конкретних обставинах. Конкретика помирає, як тільки вичахає злободенність. І що тоді залишається для вічності? Кілька блискучих думок на кшталт наступної: «Душу постійно слід відмивати, поете!...Бо тільки-но твоя душа забрудниться за допустимі творцем межі, ти перестанеш бути гідним для ролі посередника, котрий пробує відтворювати великі небесні диктанти…перестанеш існувати, коли покине тебе витончено-жорстока квітка Логосу».
Не відпускає відчуття, що цей роман не стільки написаний, складений, створений, як надиктований! Ким саме ? Відповідь у попередній цитаті.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію