Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.08
21:05
Марія Вега (1898-1980)
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
2026.05.08
20:33
За обрієм, далеко як не першим,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Ти для омани наче й на землі,
І виднієшся перед небокраєм,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Ти для омани наче й на землі,
І виднієшся перед небокраєм,
2026.05.08
18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
2026.05.08
17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
2026.05.08
10:15
Знай!- за восьмим не завжди приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
2026.05.08
09:57
сьогодні був хороший день
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
2026.05.08
08:37
Я б тебе в юрбі пізнала
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
2026.05.07
19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
2026.05.07
18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
2026.05.07
13:41
По вулиці моїй який вже рік
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Сергій Жадан. ANARCHY IN THE UKR.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сергій Жадан. ANARCHY IN THE UKR.
Прогулянка з демонами або їжак під ковдрою
Сергій Жадан. ANARCHY IN THE UKR. Харків, - «Фоліо», 2006.
У французькій мові є дуже соковитий вираз: enfant terrible, що перекладається як жахлива дитина. Коли читала роман, на думку не раз спадало: автор є найтиповішим enfant terrible укр.суч.літератури! Він дозволяє собі абсолютно все, демонструючи кафкіанські метаморфози свого покоління. Рожевого кольору немає, він непотрібний. Думки мають фантасмагоричну форму тіней поруйнованої вщент свідомості. Персонажі – майже механічні подоби людей. Богемні джунглі – це ще делікатно сказано! Гротеск – як стандарт відображення потворного світу та ще й у кривому дзеркалі!
Уф, аж утомилась! Перечитала! Все не то й не так! Починаю знову. Роман читається з цікавістю, постійні шпички на всі боки дуже подобаються, навіть лайка не заважає(хоч я її у худ.літературі не поважаю). Стежиш за подіями і розумієш, що все то є правда. Далі – більше, бо перестаєш розуміти, по який бік дзеркала ти знаходишся. І врешті–решт, дочитуєшся до ручки, бо раптом починаєш співчувати alter ego (бо кому ж іще?), особливо після таких зізнань: «…ніхто й ніколи, ніде і ні за яких обставин НА МЕНЕ НЕ ЧЕКАЄ (виділ. моє – Т.Д.), немає жодної гавані…ніхто не готує мені теплу постіль, ніхто не дивиться у вікно, шукаючи у вуличній темряві мій силует…».
Талановита книга, талановитий автор, що майстерно володіє «штукою», усілякими придибенціями, аби цікавість читача не згасала, а навпаки, посилювалася з кожною наступною сторінкою. У романі немає нудьги, варто згадати хоча б історію з псом-боксером та його хазяїном – я вже давно так не сміялася! А «лівий марш», а «талони на макарони»!
Попри весь декларований епатаж: «…повертатись в місця, в яких ти ріс, майже те саме, що повертатись до крематорія, в якому тебе одного разу вже спалили», автор постромантично ностальгує «за привидами із затишшя провулків пам’яті», ловить кайф у «гонитві за демонами щасливого дитинства». А хіба «…всі ці рештки комун у степах і набитий кістками чорнозем вганяють у легкий ступор» тільки автора? Незаангажований читач погоджується і з тим, що «…насправді тобою водить і кидає з боку в бік, від стіни до стіни, що вкладена в тебе свого часу інформація згодом обов’язково починає приносити дивіденди, і дивіденди ці виплачують зовсім не тобі».
І вже зовсім погоджуєшся із тим, що «…іноді варто випустити на прогулянку всіх своїх демонів, котрі й без того вилітають щоночі з твоїх легень, як поштові голуби з кліток».
То хай демони ( і наші теж) прогулюються, а «…ми все одно будемо переходити вулицю в недозволеному місці, тому що ми, як ніхто інший, знаємо точно й напевно – що на цій вулиці, як і на будь-якій іншій, недозволених місць просто немає». Авжеж, enfant terrible, немає!
Сергій Жадан. ANARCHY IN THE UKR. Харків, - «Фоліо», 2006.
У французькій мові є дуже соковитий вираз: enfant terrible, що перекладається як жахлива дитина. Коли читала роман, на думку не раз спадало: автор є найтиповішим enfant terrible укр.суч.літератури! Він дозволяє собі абсолютно все, демонструючи кафкіанські метаморфози свого покоління. Рожевого кольору немає, він непотрібний. Думки мають фантасмагоричну форму тіней поруйнованої вщент свідомості. Персонажі – майже механічні подоби людей. Богемні джунглі – це ще делікатно сказано! Гротеск – як стандарт відображення потворного світу та ще й у кривому дзеркалі!
Уф, аж утомилась! Перечитала! Все не то й не так! Починаю знову. Роман читається з цікавістю, постійні шпички на всі боки дуже подобаються, навіть лайка не заважає(хоч я її у худ.літературі не поважаю). Стежиш за подіями і розумієш, що все то є правда. Далі – більше, бо перестаєш розуміти, по який бік дзеркала ти знаходишся. І врешті–решт, дочитуєшся до ручки, бо раптом починаєш співчувати alter ego (бо кому ж іще?), особливо після таких зізнань: «…ніхто й ніколи, ніде і ні за яких обставин НА МЕНЕ НЕ ЧЕКАЄ (виділ. моє – Т.Д.), немає жодної гавані…ніхто не готує мені теплу постіль, ніхто не дивиться у вікно, шукаючи у вуличній темряві мій силует…».
Талановита книга, талановитий автор, що майстерно володіє «штукою», усілякими придибенціями, аби цікавість читача не згасала, а навпаки, посилювалася з кожною наступною сторінкою. У романі немає нудьги, варто згадати хоча б історію з псом-боксером та його хазяїном – я вже давно так не сміялася! А «лівий марш», а «талони на макарони»!
Попри весь декларований епатаж: «…повертатись в місця, в яких ти ріс, майже те саме, що повертатись до крематорія, в якому тебе одного разу вже спалили», автор постромантично ностальгує «за привидами із затишшя провулків пам’яті», ловить кайф у «гонитві за демонами щасливого дитинства». А хіба «…всі ці рештки комун у степах і набитий кістками чорнозем вганяють у легкий ступор» тільки автора? Незаангажований читач погоджується і з тим, що «…насправді тобою водить і кидає з боку в бік, від стіни до стіни, що вкладена в тебе свого часу інформація згодом обов’язково починає приносити дивіденди, і дивіденди ці виплачують зовсім не тобі».
І вже зовсім погоджуєшся із тим, що «…іноді варто випустити на прогулянку всіх своїх демонів, котрі й без того вилітають щоночі з твоїх легень, як поштові голуби з кліток».
То хай демони ( і наші теж) прогулюються, а «…ми все одно будемо переходити вулицю в недозволеному місці, тому що ми, як ніхто інший, знаємо точно й напевно – що на цій вулиці, як і на будь-якій іншій, недозволених місць просто немає». Авжеж, enfant terrible, немає!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Я хочу хвоста, або кубик Рубіка. Таня Малярчук"
• Перейти на сторінку •
"Небесний диктант від Логосу. Степан Процюк"
• Перейти на сторінку •
"Небесний диктант від Логосу. Степан Процюк"
Про публікацію
