ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валентин Бендюг (1954) /
Публіцистика
Притча про радість і смуток
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про радість і смуток
Репліка
25 листопада минулого року довелося мені побувати у Києві. У столиці того дня відбувалася акція «Засвіти свічку», приурочена до Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій. Вулиці, що вели до центру міста, до Софійської та Михайлівської площ, перекривалися для руху транспорту, площі заполонили національні прапори з траурними стрічками, які тримали учасники акції… А я приїхав на весілля. Весільний кортеж, що складався з кількох машин і автобуса, петляв по столиці, пробиваючись до пам’ятника княгині Ольги (нареченою була Оля). І якесь сум’яття було на душі: молодята і траур, радість і смуток. Мимоволі згадалася притча Івана Франка:
Два сусіди жили поруч себе рядом:
Сей весілля справляв, а другий похорон.
В одній хаті ридання і плач над мерцем,
В другій хаті музика і спів над вінцем.
Тут на мари мертвого кладуть і голосять,
Там до шлюбу рушають і дари виносять.
Одним шляхом везуть і труну й молодят,
Один піп погребе й буде шлюб їм давать.
І веселі й сумні вернуть з церкви ураз,
І певнісінько сі й ті спільно вп’ються за час.
Се не казка, брати, тільки образ, мабуть,
Як у парі в житті смутки й радощі йдуть,
І сі й ті до одного кінця нас ведуть.
Весілля, яким керував найнятий «тамада», розпочалося, як і годиться, жартами та веселощами. А мені було мулько на душі… Довелося попросити у «затєйніка» мікрофон та нагадати весіллянам, про Голодомор, розповісти, що у нареченої від голоду 1933 року помер прадід, його найменша та найстарша доньки та перша внучка, закликати вшанувати їх пам'ять і пам'ять мільйонів невинних жертв хвилиною мовчання. Спочатку всі якось зніяковіли, але дружно встали, дехто прошептав молитви, обличчя просвітліли і напруга та сум’яття минули.
Батько молодого потім подякував мені і з прикрістю сказав: «Нащо ж вони у тому загсі призначають на такий день весілля. Що, не могли попередити дітей? То вони ніби спеціально так роблять… У мене на Чернігівщині повністю сусіднє село вимерло…»
Цього року я брав участь у акції «Засвіти свічку» вже в Хмельницькому. Але ситуація повторилася: на майдані викладено хреста з лампадок, священики співають «Вічну пам'ять», а молодята приїхали фотографуватися… Ніби з «сусідньої хати». Але ж «хата» у нас одна… Горять поминальні свічі у вікнах… а за вікнами гримлять салюти, лунає весела музика, співають захмелілі весілляни…
Культурна людина, як відомо, відрізняється від дикуна шанобливим ставленням до своїх предків. Я розумію, що ми ще не навчилися належно шанувати себе і своїх пращурів, що не було кому вчити, але вже пора.
Валентин БЕНДЮГ
25 листопада минулого року довелося мені побувати у Києві. У столиці того дня відбувалася акція «Засвіти свічку», приурочена до Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій. Вулиці, що вели до центру міста, до Софійської та Михайлівської площ, перекривалися для руху транспорту, площі заполонили національні прапори з траурними стрічками, які тримали учасники акції… А я приїхав на весілля. Весільний кортеж, що складався з кількох машин і автобуса, петляв по столиці, пробиваючись до пам’ятника княгині Ольги (нареченою була Оля). І якесь сум’яття було на душі: молодята і траур, радість і смуток. Мимоволі згадалася притча Івана Франка:
Два сусіди жили поруч себе рядом:
Сей весілля справляв, а другий похорон.
В одній хаті ридання і плач над мерцем,
В другій хаті музика і спів над вінцем.
Тут на мари мертвого кладуть і голосять,
Там до шлюбу рушають і дари виносять.
Одним шляхом везуть і труну й молодят,
Один піп погребе й буде шлюб їм давать.
І веселі й сумні вернуть з церкви ураз,
І певнісінько сі й ті спільно вп’ються за час.
Се не казка, брати, тільки образ, мабуть,
Як у парі в житті смутки й радощі йдуть,
І сі й ті до одного кінця нас ведуть.
Весілля, яким керував найнятий «тамада», розпочалося, як і годиться, жартами та веселощами. А мені було мулько на душі… Довелося попросити у «затєйніка» мікрофон та нагадати весіллянам, про Голодомор, розповісти, що у нареченої від голоду 1933 року помер прадід, його найменша та найстарша доньки та перша внучка, закликати вшанувати їх пам'ять і пам'ять мільйонів невинних жертв хвилиною мовчання. Спочатку всі якось зніяковіли, але дружно встали, дехто прошептав молитви, обличчя просвітліли і напруга та сум’яття минули.
Батько молодого потім подякував мені і з прикрістю сказав: «Нащо ж вони у тому загсі призначають на такий день весілля. Що, не могли попередити дітей? То вони ніби спеціально так роблять… У мене на Чернігівщині повністю сусіднє село вимерло…»
Цього року я брав участь у акції «Засвіти свічку» вже в Хмельницькому. Але ситуація повторилася: на майдані викладено хреста з лампадок, священики співають «Вічну пам'ять», а молодята приїхали фотографуватися… Ніби з «сусідньої хати». Але ж «хата» у нас одна… Горять поминальні свічі у вікнах… а за вікнами гримлять салюти, лунає весела музика, співають захмелілі весілляни…
Культурна людина, як відомо, відрізняється від дикуна шанобливим ставленням до своїх предків. Я розумію, що ми ще не навчилися належно шанувати себе і своїх пращурів, що не було кому вчити, але вже пора.
Валентин БЕНДЮГ
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію