ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вікторія Лимарівна
2020.04.09 12:37
Принцип ласого шматка:
приватизаційний простір.
Загребущого рука
не цуралась з дев’яностих!

Йшов розподіл всіх і вся
серед сильних цього світу.
Не одне тоді ім’я

Іван Потьомкін
2020.04.09 11:57
“Most of us have formed an unrealistic picture of life on a desert island. We sometimes imagine a desert island to be a sort of paradise where the sun always shines. Life there is simple and good. Ripe fruit falls from the trees...” Нечто подобное нари

Олександр Сушко
2020.04.09 09:42
От і підняли голову недобитки Януковича, галасують на всіх телеканалах як навіжені. Відчувають, що на хвилі народного невдоволення нинішнім очільником держави, вони скоро знову прийдуть до влади. А люди вуха розпустили, очі вилупили в екрани і вірять всь

Сергій Губерначук
2020.04.09 08:16
І він побачив,
що рука його
піднесла сонце
над безмежним світом.
Йому пекло..,
а пекло не могло
очей його
і голосу спалити!

Віктор Кучерук
2020.04.09 05:45
Спів пташиний на світанку,
Мов будильника сигнал, –
Забринів безперестанку
В сонній тиші на загал.
Дерся піснею в кімнату
Крізь прочинене вікно
Неспокійно і завзято,
Шанобливо й угурно.

Микола Соболь
2020.04.09 05:35
Чи поставить доля на коліна,
Чи здіймешся птахом до небес…
Пам’ятай назавжди ти – людина
І життя дано тобі єдине
Проживи, щоб лід душевний скрес.

Не шукай високої науки,
У добрі народиться добро.

Ярослав Чорногуз
2020.04.09 02:54
Красуня, яка мене любить,
Про мене лиш думає все.
І пестить цілунками в губи,
І квіти найкращі несе
Красуня, яка мене любить.

Красуня, яка мене любить.
Зітхає… Все «Ох!» їй та «Ах!»

Володимир Бойко
2020.04.08 23:27
Оптимісти мрійливо дивились
У світле майбутнє.
Песимісти, однак,
Готувались до чорного дня.

Посміхнулась фортуна останнім,
Та тільки на кутні,
Бо в нерівному герці

Віктор Кучерук
2020.04.08 21:34
Поміняв би професію,
Та не хоче душа, –
Хоч нема від поезії
Для родини й гроша.
Не хвалюся зарплатою
Але йду на парі,
Що штани перелатую
І гризу сухарі.

Оксана Логоша
2020.04.08 21:10
Пташечко моя,дрібко,
Мила моя втіха.
Не затонка гілка?
Не затісна стріха?
Серце твоє пташине.
Сила твоя крилата.
Що тобі ті вершини...
Що тобі ті грати...

Євген Федчук
2020.04.08 20:57
Сиджу собі на лавці попід тином.
Вже сонечко на захід погляда.
На возі хтось везе додому сіно,
Сидить у ньому, що його й не видно,
Лиш чути голос іноді: «Гайда!»
Навпроти за дорогою толока.
Бабуся пасти вивела козу.
Коза ще молоденька – кілька рокі

Олександр Панін
2020.04.08 17:59
Чорт Стецько та біс Агапко -
Чортеня із бісеням,
Ледь не попсували лапки:
Ухопить не можуть "крам"!

Ох, яка, яка "хвеміня",
А,точніше, це - "чортиня,
Це - Чортиця-молодиця,

Тетяна Левицька
2020.04.08 15:02
Минали місяці - вервечки голубі,
полином пахли вечори духмяні.
Проходило життя в депресії, журбі
не рятувало навіть фортеп'яно.

Боявся подумки вертатися туди,
де одночасно солодко і гірко
було йому, ще до розлучення, біди.

Анастасія Поліщук
2020.04.08 14:23
Горнятко кави - не перше точно.
Закриєш очі - стаєш півтінню.
Дзеркальний вимір твоїх безодень
Повік забралом тебе поглинув.

Горнятко кави - лишився запах.
У голові - безкінечне віче
Усіх твоїх несвідомих. Правди

Сергій Губерначук
2020.04.08 08:57
Постать, спинившись на постаменті,
довго чекала до себе параду…

Квіти посохли і стали паперами –
постать ніколи не набридала.

Коні подохли і стали екзотикою –
постать ніколи не набридала.

Іван Потьомкін
2020.04.08 00:44
Не був єрусалимцем Никанор.
Мешкав в Александрії.
Та як почув,що Храм мають зробить таким,
Який той був за Соломона,
Спродав усе своє добро
А, може, й долучив пожертви друзів
Та й заходився робить ворота з міді.
Що блиском не поступалась золоту сам
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Борис Тен (1897 - 1983) / Поеми

 Одіссея Пісня 7
ЗМІСТ СЬОМОЇ ПІСНІ
ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ДРУГОГО ДНЯ: Одіссей входить до міста; біля воріт з ним зустрічається Афіна у вигляді феакійської діви; вона огортає його млою, і він, ніким не помічений, наближається до Алкіноєвого дому. Опис владаревого дому й саду. Увійшовши до господи, де в той час володар бенкетував з гостями, Одіссей підходить до владаревої дружини Арети, і мла, що його оточувала, зникає. Він благає Арету дарувати йому засіб повернутися на батьківщину. Алкіной запрошує його до столу. Після бенкету гості розходяться. Одіссей, залишившись один з Алкіноєм і Аретою, розповідає їм, як він відплив з острове Огігії, як буря викинула його на береги Схерії і як він одержав одяг Від владарівни Навсікаї. Алкіной дає обіцянку вирядити його на фсакійському кораблі до Ітаки.

ОДІССЕЇВ ПРИХІД ДО АЛКІНОЯ


* * *

Так богосвітлий моливсь Одіссей, у нещастях незламний,

Дівчину ж мули міцні тим часом доставили в місто.

Дому славетного батька свого Алкіноя дійшовши,

В брамі вона залишилась. Навколо її оточили

5] Богоподібні брати і, з повозу випрягши мулів,

Випрану чисто білизну усю занесли до покоїв.

В спальню свою Навсікая пройшла, де вогонь розвела їй

Еврімедуса стара, покоївка її з Апіреї.

На кораблі її звідти колись привезли крутобокім,

10] Для Алкіноя дарунок обравши із здобичі, був-бо

Він у феаків вождем, і як бога його шанували.

В домі цім білораменну зростила вона Навсікаю

Й зараз для неї вогонь розвела і вечерю внесла їй.

Встав Одіссей тим часом і в місто подався. Афіна ж,

15] Дбаючи про Одіссея, в густій його хмарі сховала,

Щоб із феаків зухвалець якийсь, його перестрівши,

Словом глумливим не скривдив і щоб не запитував, хто він.

Тільки-но до чарівного вже мав уступити він міста,

Як перестріла його сама ясноока Афіна

20] В вигляді юної діви, що з глеком ішла поуз нього.

Стала вона перед ним, і спитав Одіссей богосвітлий:

«Чи не могла б ти, доню, дорогу мені показати

До Алкіноя, що в краї оцім над людьми владарює?

Я-бо чужинець, що горя багато зазнав, і сюди я

25] З дальнього краю прибув, і нікого з людей я не знаю

Тих, що в вашому місті й країні оцій проживають».

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

«Зараз той дім, якого ти, батьку-чужинче, питаєш,

Я покажу, - поблизу там мій батько живе бездоганний.

Йди собі мовчки, а я тобі стежку показувать буду,

Не оглядайсь на людей і нічого у них не розпитуй, -

Люди тутешні не дуже-то люблять чужинців захожих,

Гостем не приймуть того, хто з іншого краю прибуде.

На кораблі свої бистрі цілком покладаючись, завжди

35] Плавають в морі вони, - їм дав це землі потрясатель.

Бистрі у них кораблі, мов крила, мов думка в людини».

Мовивши це, уперед виступає Паллада Афіна

Кроком швидким, а за нею і він по слідах божественних.

І не помітив ніхто із феаків, у плаванні славних,

40] Як він по місту ішов поуз них, - пишнокоса Афіна,

Діва-богиня могутня, піклуючись в серці своєму

Про Одіссея, сховала його у хмарині чудесній.

З гавані там Одіссей дивувався - з однакових суден,

З площ, де звичайно збирались мужі, із високих та довгих

45] Стін, частоколом обведених, - любо було й подивитись.

Як підійшли вони до владаревого славного дому,

Так говорить почала ясноока богиня Афіна:

«Ось він, батьку-чужинче, той дім, що його тобі мала

Я показать: владарів ти там знайдеш, годованців Зевса;

зо уЧТу справляють вони. Заходь до середини й серцем

Ти не тривожся, - відважній людині щастить якнайкраще

В справі усякій, хоча й із чужої прибуде країни.

Спершу знайди господиню, коли до покоїв ти зайдеш.

Зветься Арета вона на ім'я; від батьків тих же самих

55] Родом вона, що від них і владар Алкіной народився.

Сина колись народив Навсітоя землі потрясатель

Від Перібої, найкращої виглядом поміж жінками

І наймолодшої з дочок відважного Еврімедонта,

Що володарив колись над плем'ям гігантів зухвалих,

60] Та погубив і себе він, і плем'я оте нечестиве.

З нею з'єднавсь Посейдон і сина родив Навсітоя,

Мужнього духом, що став вождем над народом феаків.

У Навсітоя ж сини Рексенор з Алкіноєм вродились.

Першого молодожоном убив Аполлон срібнолукий,

65] 1 залишив після себе єдину він доньку Арету

В домі своїм. її Алкіной собі взяв за дружину

І шанував, як ніхто в цілім світі жінок не шанує,

Що господарство провадять в домах у своїх чоловіків.

Мала і зараз таку ж вона має пошану сердечну

70] І від дітей своїх любих, і від Алкіноя самого,

І від людей, що на неї всі дивляться, наче на бога,

Й щиро вітають її, коли вона вийде на місто.

Не бракувало-бо їй ясного ума й благородства,

Вміла й порадить вона, й суперечки мужів розв'язати.

75] Як і до тебе вона сердечну проявить прихильність,

Буде надія тобі побачити рідних, вернувшись

В дім, побудований гарно, на милу свою батьківщину».

Мовивши це, відійшла ясноока Афіна від нього

Моря пустинним шляхом і, покинувши Схерію гожу,

80] У Марафон прибула й на широкі дороги афінські,

В дім Ерехтея міцний увійшла; Одіссей же тим часом

До Алкіноя пішов у славетні покої і серцем

Затрепетав, перед мідним порогом його зупинившись.

Все-бо, як сонце яскраве, як місячне сяйво, блищало

В високоверхім стрункім Алкіноя відважного домі.

Стіни, міддю оббиті, тягнулися вправо і вліво,

Вглиб від порога, з карнизом вгорі з темно-синьої сталі.

З золота двері зсередини в домі міцнім зачинялись,

Срібні одвірки над мідним порогом підносились струнко,

90] Срібний одвірок - вгорі й золотеє на дверях окільце.

З золота й срібла обабіч при вході собаки стояли,

Виробив їх надзвичайно майстерно Гефест кривоногий,

Щоб Алкіноєві, серцем відважному, дім пильнували, -

Пси ті безсмертні були і ніколи й не старіли навіть.

95] А від порога в глиб дому при стінах і справа, і зліва

Крісла рядами стрункими стояли; на них тонкоткані

Скрізь покривала м'які позастелено - витвір жіночий.

Знатні феаків вожді у тих кріслах звичайно сиділи,

їли й пили - удосталь всього цілий рік тут бувало.

100] Ще й золоті юнаки там стояли на гарних підставках,

Факелів пломінь яскравий в руках вони дужих тримали,

Щоб для гостей у покоях освітлювать темряву ночі.

Аж п'ятдесят служебних жінок було в домі у нього;

Зерно на жорнах ручних мололи одні золотаве,

105] Інші ткали на кроснах ретельно чи прядиво пряли,

Сидячи тісно гуртом, мов листя тополі стрункої;

Ткались так густо полотна, що з них і олива збігала.

Як перевищують всіх мужі феакійські умінням

Бистрі на морі водить кораблі, так само й жінки їх -

110] Ткацькою вмілістю, хист дарувала їм щедра Афіна

До рукоділля прекрасного й розум ясний та розважний.

А за подвір'ям - од брами вхідної - був сад плодоносний,

В оранку денну завбільшки, обведений тином навколо.

Віттям розкішним великі дерева там скрізь зеленіли -

115] Груші дорідні, гранати і яблунь ряди рясноплідні,

В фігах солодких смоковниці й пишно-зелені оливи.

Та без плодів ніколи гілля тих дерев не лишалось -

Влітку то будь чи взимі - цілорічно. Віє там завжди

Теплий Зефір, і одні лиш зав'яжуться - другі вже спіють.

і» Яблуко стигне за яблуком там, за грушею - груша,

Гроно там зріє за фоном, за смоквою - смоква солодка.

Далі - в розкішних плодах виноградник розкинувся рясно, -

Тут ось, під вільним осонням, на зрівняній гладко площадці

Грона сушились на сонці, а там виноград ще збирали;

125] Тут же й давили його; цвітіння скінчивши, отут він

Щойно лише наливався, а там починав червоніти.

За виноградника рядом останнім оброблені грядки,

Повні городини всякої, очі весь рік веселили.

Два джерела там було - одне ручаєм кучерявим

130] Сад орошало, а з другого струмінь двором до порога

Дому високого біг, - городяни там воду черпали.

Щедро був так од богів обдарований дім Алкіноя.

З подиву світлий спинивсь Одіссей, у нещастях незламний.

Надивувавшись доволі на все в глибині свого серця,

135] Швидко ступив на поріг і ввійшов він всередину дому.

Радників зібраних там і вождів він застав феакійських,

Що осяйному дозорцеві там узливання творили, -

Тож наостанку, про ложе згадавши, вони узливали.

Світлий пройшов через дім Одіссей, у нещастях незламний,

140] Хмаркою вкритий, що в неї Афіна його заховала,

І навпростець до Арети й державця дійшов Алкіноя.

Зразу ж руками обняв Одіссей коліна Арети -

І божественна розвіялась мла, що його окривала.

Всі оніміли, мужа побачивши перед собою,

Тільки зорили із подивом, як він благає уклінно:

«Гідна пошани жоно Алкіноя, відважного серцем!

Горя зазнавши й біди, до колін я твоїх припадаю,

До чоловіка й гостей. Хай щасливе життя їм дарують

Вічні боги, хай кожен у спадщину дітям залишить

150] В домі майно і пошану, даровану їм від народу.

Допоможіть мені виїхать звідси й до рідного краю

Швидше вернутись, - черпнув-бо я лиха далеко від рідних».

Мовивши це, край вогнища хатнього сів він на попіл,

Близько вогню. Всі навкруг зберігали глибоке мовчання.

155] Та обізвався нарешті старий Ехеней благородний, -

Серед мужів феакійських він був найстаріший літами

Й гарним порадником був, багато-бо здавна він бачив;

З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

«Ні, Алкіною, недобре й негоже, щоб гість перед нами

160] Впрост на землі тут сідав біля вогнища в попіл гарячий.

Тож зволікають вони, лиш твого дожидаючи слова.

Ну-бо, підводь свого гостя і в срібноцвяховане крісло

Поруч себе посади, а окличники хай приготують

Воду з вином - узливання обряд учинить громовержцю

165] Зевсові, що сподорожує тим, хто щиро благає.

Ключниця хай із запасів чужинцеві дасть повечерять».

Мову почувши оцю, Алкіноєва сила священна

Руку бере Одіссея розумного й хитрого дуже.

З попелу гостя підводить і в крісло садовить блискуче,

170] Синові встати звелівши, хороброму Лаодаманту,

Що біля нього сидів, улюбленець батьків коханий.

Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку -

Руки вмивати - й поволі над срібним цеберком зливала,

Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.

і" Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,

Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів численних.

їв тут і пив Одіссей богосвітлий, в нещастях незламний.

Тож до окличника мовить тоді Алкіноєва сила:

«Влий у кратеру води до вина, Понтоною, й навколо

11ІО Всім піднеси - узливання обряд учинить громовержцю

Зевсові, що сподорожує тим, хто щиро благає».

Мовив він так, і вино розмішав Понтоной медоплинне,

Порозливав і роздав його всім, що сиділи на учті.

По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли.

185] З словом звернувся до них Алкіной, і так він промовив:

«Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!

Висловлю те я, до чого у грудях мій дух спонукає.

Учту скінчивши, спокійно тепер по домах розійдіться.

Завтра ж уранці, ще більше старійшин сюди наскликавши,

190] Гостя в покоях отут пригостімо й богам принесемо

Жертви прекрасні, а потім пора й про виправу подумать,

Щоб без турбот цей чужинець, без зайвого клопоту й горя

З нашою поміччю міг до рідного краю дістатись

Радісно й швидко, хоч як не було б ще до нього далеко,

195] Лиха й недолі щоб він не зазнав уже більше в дорозі,

Поки не стане на землю він рідну. Хай там уже терпить

Все він, що доля і прялі суворі для нього напряли

З ниттю життя відтоді, як мати його породила.

А як з безсмертних це хтось із неба високого злинув,

То, очевидно, могутні боги щось замислили інше.

Завжди-бо людям вони відкрито свій вигляд являють

В час той, коли ми преславні приносимо їм гекатомби,

Тут же до учти сідають і з нами частуються разом.

Навіть як стрінеться нам хтось із них, як мандрівець самотній,

205] То не ховається він перед нами, бо ми для них кревні,

Так як кіклопи або як те дике плем'я гігантів».

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

«Геть ці думки, Алкіною! Ні постаттю, ані красою

Все ж на безсмертних богів, що простором небес володіють,

210] Я анітрохи не схожий, - звичайна я смертна людина.

Серед людей ви нікого не знали, хто б витерпів горя

Стільки, як я, і з ким би недолею мав я рівнятись.

Міг би багато я більше про лихо своє розказати,

Скільки всього, призволенням богів, перетерпів я досі.

215] Та хоч в якій я журбі, а дозвольте мені повечерять, -

Гіршого, мабуть, нічого нема за ненавидний шлунок,

Що нас гризе, як той пес, і про себе велить пам'ятати,

Хоч би й не знати як мучився хто і болів своїм серцем.

Як же я серцем болію! А він все одно спонукає

220] їсти і пити і те, що я витерпів досі, забути

Силує, лиш одного - наповнить його вимагає.

Ви ж бо, як тільки світанок настане, мене, нещасливця,

Вирядить все ж постарайтесь у рідну мою батьківщину,

Хай ще й багато зазнаю і навіть загину, аби лиш

225] Дім свій високий побачить, і челядь свою, і маєтки».

Так говорив він, вони ж ту мову схвалили й поклали

Вирядить гостя додому, сказав-бо таки до ладу він.

По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли,

І по домівках своїх спочивати усі розійшлися.

23(1 Сам у господі тим часом зоставсь Одіссей богосвітлий,

З ним і Арета, іще й Алкіной боговидий сиділи

Поряд, тим часом служниці вже посуд по учті прибрали.

Словом до нього озвалася білораменна Арета, -

Зразу-бо глянувши, плащ упізнала, й хітон, і прегарні

23' Шати, що виткала їх із своїми служницями разом, -

Отже, озвалась до нього і мовила слово крилате:

«Передусім я, чужинче, тебе запитати хотіла б:

Хто ти і звідки є родом? І хто тобі дав це одіння?

Чи не казав-бо ти сам, що, блукаючи морем, приїхав?»

240] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

«Важко тобі, володарко, докладно про всі розказати

Лиха, що стільки богове небесні мені їх послали;

Та розкажу тобі те, що спитала і хочеш ти знати.

В морі, далеко відсіль, лежить десь Огігія-острів.

245] Там проживає Каліпсо, Атлантова донька підступна,

Пишноволоса, дивна богиня, - із нею в єднання

Ані з богів, ані з смертних людей ніхто не вступає.

Тільки мене із богів хтось на вогнище це, бідолаху,

Вивів тоді, як, на мій корабель блискавицю сліпучу

250] Кинувши, Зевс розтрощив його геть в винно-темному морі.

Товариші мої славні усі там загинули марно,

Я ж, за кіль корабля крутобокого міцно вхопившись,

Дев'ять днів так тримався, у пітьмі нічній на десятий

Кинутий був на Огігію-острів богами. Каліпсо

*" Там пишнокоса живе, ця дивна богиня. Прийнявши,

Гойно мене годувала, й кохала вона, і безсмертним

Пообіцяла зробить, щоб не старів уже я ніколи.

Духа ж у грудях моїх не здолала вона прихилити.

Сім безперервних я років у неї лишався, сльозами

Кроплячи одіж нетлінну, даровану тою ж Каліпсо.

А як, наблизившись, рік надійшов уже й восьмий до мене,

Раптом додому пливти вона пильно мені наказала -

Зевса велінням чи, може, й сама свою думку змінила.

Швидко на збитому міцно плоту відпустила, багато

265] Хліба й солодкого давши вина, ще й одіж нетлінну.

Німфа теплий услід мені вітер попутний послала;

Плив уже днів я сімнадцять, широким прямуючи морем.

На вісімнадцятий день показалися гори тінисті

Вашого краю, і в грудях у мене, нещасного, любе

270] Серце раділо. Та лиха усякого мав ще багато

Стерпіти я, що наслав Посейдон, землі потрясатель.

Буйні вітри розбудивши, мені заступив він дорогу,

Море безкрає розбурхав; і голосно, тяжко стогнав я,

Та на плотові триматися хвиля мені не давала.

275] Зрештою вщент його буря розбила, і вплав я, пустившись,

Моря глибінь перерізав, аж поки до вашого краю

Вітер і хвилі, з собою мене несучи, не пригнали.

Мав я вже вийти на берег, та хвиля б мене подолала,

Кинувши мною об скелі страшні на безрадіснім місці.

280] Знову одплинув я вбік, аж поки у гирлі річному

Я опинився, - те місце здалося мені найзручнішим:

Вільне від скель, воно й захист од вітру давало надійний.

Сили зібравши останні, я там і упав. Насувалась

Ніч божественна. Убік од ріки, що з неба спадає,

285] Я відійшов і заліг у кущах, загорнувшись в опале

Листя, а бог тоді сон навіяв мені безтурботний.

Так серед листя того з журбою у милому серці

Спав я цілісіньку ніч до світанку і аж до полудня.

Сонце до заходу йшло, й від солодкого сну я прокинувсь.

290] На узбережжі в забавах побачив служниць я твоєї

Доньки й між ними й саму її - наче богиню. До неї

Я із благанням звернувсь. Благородний не звів її розум, -

Так мене стріла, що я й сподіватись не міг від такої

Юної дівчини, бо найчастіш нерозсудлива молодь.

2'5] їжі дала мені щедро й вина променистого вдосталь,

В річці помила мене і одіж оцю дарувала.

Хоч і засмучений тяжко, всю правду тобі розповів я».

Знову тоді Алкіной до нього у відповідь мовив:

«Не до ладу учинила з тобою дочка моя, гостю,

300] Що із служницями разом тебе до нашого дому

Не запросила, - до неї до першої ти-бо звернувся».

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

«Дівчину ти безневинну не лай через мене, герою.

Пропонувала мені вона йти із служницями разом,

305] Та не схотів уже сам я, бо сором було і боявсь я,

Щоб не розгнівав ти серця свого, нас побачивши вкупі.

Надто-бо всі запальні на землі ми цій, плем'я людськеє».

Знову тоді Алкіной до нього у відповідь мовив:

«В грудях, чужинче, моїх не таке уже серце, щоб мало

310] Гніватись марно, - краще в усьому дотримувать міри.

Свідки - батько наш Зевс, Аполлон і Паллада Афіна,

Що отакий, як ти є, та ще й думки зі мною одної,

Мав би дочку мою, тут залишившись, і звався б жаданим

Зятем моїм! Якби хтів ти лишитись, то дав би тобі я

315] Дім і маєтки свої. Проти волі ж ніхто із феаків

Тут не затримає, - Зевсові-батьку було б це нелюбо.

Твій же від'їзд відціля, щоб знав ти це добре, на завтра

Я призначаю. Лежатимеш ти, оповитий глибоким

Сном, а інші гребтимуть у тиші спокійного моря,

320] Поки в вітчизну і в дім свій, чи де тобі любо, прибудеш,

Навіть коли б це й далі було ще за острів Евбею;

Він же край світу лежить, як розказують це очевидці

З наших людей, що возили русявого раз Радаманта

В краї тім Тітія, Геї могутнього сина, провідать.

325] Наші тоді без труда дістались туди мореплавці,

Й дня того ж самого легко вони повернулись додому.

Скоро побачиш ти сам, що мої кораблі найбистріші, -

Веслами наші гребці уміють по хвилі вдаряти».

Так він сказав, і незламний зрадів Одіссей богосвітлий,

330] І молитовно звернувся, й назвав на імення, й промовив:

«Зевсе, наш батьку, якби ж то слова Алкіноя збулися

Справді! Мав би навік він тоді на землі хлібодатній

Славу невгасну. А я б до вітчизни своєї вернувся!»

Так між собою удвох про все це вони розмовляли.

335] Білораменна Арета служницям звеліла тим часом

Ліжко йому в передсінок внести й подушками заслати,

З пурпуру гарного зверху покрити його килимами

Й ковдру покласти пухку, щоб було йому чим укриватись.

Зараз же вийшли з світцем у руках із покоїв служниці.

340] А як м'яке вони ложе старанно йому постелили,

До Одіссея тоді підійшли і його запросили:

«Йди спочивати, чужинче, - постеля тобі вже готова».

Так говорили вони, і з радістю ліг він заснути.

Так незламний в біді спочивав Одіссей богосвітлий,

345] В ліжко різьблене поринувши зразу в лункім передсінку.

Ліг Алкіной у середніх покоях високого дому,

Де господиня дружина з ним ложе й постелю ділила.

* * *



Примітки

54-55. Арета, дружина Алкіноя, як видно з цих рядків, доводилась йому сестрою. Це не порушувало найдавнішого звичаєвого права, адже сам Зевс і Гера теж були брат і сестра. Проте далі (рр. 61-65) Арета змальовується як племінниця Алкіноя - явний слід пізнішої епохи, коли шлюб рідних брата й сестри стали вважати кровозмішанням.

59. Плем'я казкових велетнів-гігантів, за переказом, повстало проти богів, але було переможене ними і скинуте в підземне царство.

86-89. В домах заможних греків двері й навіть пороги оббивали золотими, срібними й мідними платівками, так само як стіни оббивались міддю. Темно-синя сталь - особливий емалевий сплав темно-синього кольору, відомий ще в мікенську епоху.

103. В заможних домах гомерівської епохи кількість слуг-не-вільників звичайно була невелика. Круглу цифру «п'ятдесят слу-жебних жінок» треба сприймати як епічну умовність.

[521]

137-138. Осяйний дозорець - Гермес. Йому робили узливання перед сном, бо він нібито усипляв людей, доторкаючись до їх очей своїм жезлом, і вночі був охоронцем спокійного сну.

146. Цей рядок перекладено за виправленим текстом, замість традиційного «...Арето, ясна Рексенора божистого донько».

153. «...край вогнища хатнього сів він на попіл-». - Хатнє вогнище - священне місце в домі, осередок культу домашніх богів. Сідати на попіл було ознакою найукліннішого прохання.

197. Прялі суворі - Мойри, богині людської долі: одна з них пряде нитку життя людини, друга, натягуючи нитку, визначає строк життя, і третя, перерізаючи нитку, припиняє життя людини.

245. Ім'я німфи Каліпсо (буквально «та, що ховає»), можливо, семітського походження.

259. Число сім вавилоняни вважали священним числом.

321. Острів Евбея міг здаватися дуже далеким тільки для малоазійських греків, для жителів грецького континенту - це один з найближчих островів.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-02-25 11:32:33
Переглядів сторінки твору 2368
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (3.893 / 6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.893 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.748
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.02.23 11:10
Автор у цю хвилину відсутній