ЗМІСТ ШОСТОЇ ПІСНІ
ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ ДЕНЬ: Афіна уві сні спонукає Навсікаю, дочку феакійського владаря Алкіноя, йти разом з подругами й служницями прати білизну у струмку. Вони ладнаються з пранням біля того місця, де Одіссей лежить у глибокому сні. Прокинувшись від їх голосів, він наближається до Навсікаї і просить її дати йому одяг та пристанище; владарівна запрошує його йти слідом за нею до міста і дає потрібні поради. Він супроводить Навсікаю до Палладиного гаю, що був недалеко від міста.

ПРИБУТТЯ ОДІССЕЯ ДО ФЕАКІВ


* * *

Так незламний в біді спочивав Одіссей богосвітлий,

Сном оповитий глибоким. От саме в ту пору Афіна

В землю племен феакійських прийшла, у їх місто славетне.

Здавна жили вони десь в Гіпереї широкопросторій,

5] Близько країни диких і буйних кіклопів, що часто

З ними до бою ставали, потужнішу маючи силу.

Тим-то відтіль Навсітой боговидий і переселив їх,

В Схерії їх обсадив, від людей промислових далеко,

Муром навколо все місто обвів і оселі поставив,

10] Храми богам збудував і поля поділив на ділянки.

Керою здоланий, вже відійшов він в оселю Аїда, -

Тож керував Алкіной, тямовитістю богу подібний.

В дім Алкіноя ввійшла ясноока богиня Афіна,

Про поворот Одіссея відважного дбаючи в мислях.

15] В спальню проникла, майстерно обладнану, де спочивала

Дівчина, вродою й станом струнким до богині подібна, -

Мужнього то Алкіноя прекрасна дочка Навсікая.

Дві біля неї служниці, красою з харитами рівні,

Спали обаполи світлих дверей, зачинених міцно.

20] Подувом вітру вона до дівочої лине постелі,

В головах стала над нею й розмову свою починає,

Вигляд прибравши дочки мореплавця Діманта, з якою,

Бувши однолітком, змалку та дівчина подругувала.

В вигляді цьому відтак ясноока їй мовить Афіна:

25] «Чи породила тебе, Навсікає, недбалою мати?

Світлі одіння лежать без жодної в тебе уваги.

Близько твій шлюб, то належить самій одягнутися гарно

Й тих наділити усім, хто тебе на весілля вестиме.

Тим-то й сама між людьми набудеш ти доброї слави

30] Й радістю батька свого і матір поважну потішиш.

Отже, удосвіта прати білизну ми підемо разом.

Я із тобою піду помічницею, щоб якнайшвидше

Впоратись з платтям. Адже недовго тобі дівувати -

Кращі-бо з-поміж феаків тебе уже сватають люди,

15] Ти-бо й сама, і рід твій - найкращі у нашім народі.

Тож на світанку збуди славетного батька, хай в повіз

Мулів велить запрягти, щоб могли одвезти ви на ньому

Всяке вбрання, й пояси, й покривала усі білоткані.

Краще й для тебе самої не пішки до пралень ходити,

40] Надто далеко-бо їх влаштували за стінами міста».

Так оповівши їй все, пішла ясноока Афіна

Знов на Олімп, де - кажуть - свою непохитну богове

Мають оселю; ні вітер не зрушить її, не зволожить

Повіддю злива, ні сніг не окриє, лиш чисте повітря

45] Ллється безхмарне і світле навколо прозориться сяйво.

Так цілі дні там боги в утіхах проводять щасливі.

Дівчині давши пораду, туди відійшла ясноока.

Встала Еос ясношатна й збудила від сну Навсікаю,

Гарно убрану. Своїм здивована сном незвичайним,

30] Швидко в покої батьків побігла вона сповістити

Любого батька і матір. Обох вона дома застала:

Мати з служницями вже над вогнищем хатнім сиділа

Й пряжу сукала пурпурну, а батька перед дверима

Стріла вона, - на нараду керманичів люду славетних

55] Він уже йшов, видатними феаками кликаний рано.

Близько до любого батька вона підійшла і сказала:

«Таточку любий, звели запряіти для мене високий

Міцноколісний віз, щоб могла одвезти я на річку

Прати добротне вбрання, що у мене лежить забрудніле.

60] Треба й тобі, що в раді буваєш між радників перших,

Завжди чистому тілом, в одежі охайній ходити.

П'ятеро любих синів зростив у своїй ти оселі:

Двоє - одружені, три - юнаки у квітучому віці,

В вимитій чисто одежі бажають вони в хороводи

65] Наші ходити. Про все це сама я подбати повинна».

Мовила так, про жадане ж весілля ще сором було їй

Батькові мовити. Сам здогадався і так відповів він:

«Доню, ні мулів тобі, ні іншого я не відмовлю,

Йди собі, - зараз тобі запряжуть мої слуги високий

70] Міцноколісний віз, приладнають і короба зверху».

Мовивши це, служників він покликав. Слухняно зійшлися

Й воза для мулів на добрих колесах вони спорядили,

Мулів сюди ж привели і зразу впрягли у той повіз.

Дівчина світлі вбрання принесла, із комори забравши,

75] Й склала у коробі зверху, на добре гембльованім возі;

Мати ж у кошику їй поживну поставила їжу,

Ласощів всяких поклала й вина налила їй до того

В козячий міх. От зрештою дівчина сіла на повіз.

Масла пахучого мати їй тут подала в золотому

80] Слоїку - після купання себе і служниць намастити.

Віжки блискучі й батіг у руки взяла Навсікая,

Лунко хльоснула ним, і з тупотом мули побігли.

Дівчину з платтям тоді повезли вони кроком невтомним,

Ще й не саму - гуртом поспішали за нею служниці.

85] Так досягли вони всі течії повноводої річки;

Пралень було там багато, і стільки води протікало

В струменях світлих, що можна вбрання найбрудніше попрати.

Ставши на місці, вони із повозу випрягли мулів,

Вздовж вирового потоку їх далі погнали й пустили

90] Пастися в луках медяних. Із повозу потім обіруч

Плаття вони поздіймали і в темну їх кинули воду,

В ямах топтали, старанно змагаючись поміж собою.

Бруд весь одмивши, білизну вони почали полоскати

І на піску розстелили уздовж узбережжя морського

95] Там, де хвиля на сушу дрібні камінці викидає.

Потім скупались самі і, до блиску намазавшись маслом,

Тут же, на березі річки, обід споживать посідали,

Вогку ж білизну лишили на ясному сохнуть відсонні.

Вволю поївши сама, і служебниці разом із нею,

100] В м'яч почали вони грати, пов'язки з голів поскидавши;

Перед у ігрищах білораменна вела Навсікая.

Так стрілоносна, на ловах блукавши між гір, Артеміда

Високоверхий Тайгет і стрімкий Ерімант оббігає, -

Тішиться, диких полюючи вепрів і оленів бистрих;

105] З нею там німфи гуртом польові забавляються, доньки

Зевса-егідодержавця, і серцем Лето звеселилась.

Вища за всіх головою й чолом Артеміда; між ними

Легко богиню впізнати, хоч всі вони рівно прекрасні, -

Так поміж юних служниць вирізнялась незаймана діва.

110] Врешті коли уже час настав їм додому вертатись,

Мулів вони запрягли й поскладали одежу помиту, -

Спосіб надумала знов ясноока богиня Афіна,

Як Одіссея збудить, щоб побачив він діву прекрасну

І провела б його в місто вона до людей феакійських.

115] Кинула м'яч у служницю вождева дочка Навсікая,

Тільки не влучила - він у вируючу хвилю потрапив.

Голосно скрикнули всі - й Одіссей богосвітлий прокинувсь.

Сівши, так у душі і думках він почав міркувати:

«Горе мені! До кого, в яку я країну потрапив?

120] Чи непривітні і дикі тут люди, що правди не знають,

Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні?

Лагідний гомін дівочий, здається, до мене долинув.

Хто це - німфи, що в горах живуть, на бескетах стрімчастих,

Чи при джерелах річок та встелених травами луках?

125] Може, нарешті я - близько оселі людей ясномовних?

Треба самому мені побачити це й дослідити».

Мовивши так, виповзає з кущів Одіссей богосвітлий,

В хащах густих відломивши рукою м'язистою гілку

З листям зеленим, щоб тіла прикрить наготу соромітну.

130] Вийшов він, мовби той лев, що виріс у горах і, сили

Певен своєї, крізь бурю і дощ із блиском огнистим

В хтивих очах на биків і овець поривається в полі

Й оленів диких полює, - утроба його спонукає

Навіть в обори міцні по дрібну пробиватись худобу.

135] Зважився так Одіссей до дівчат підійти пишнокосих,

Бувши нагим, - до цього його приневолила скрута.

Був він жахливий на вигляд, обліплений тванню морською;

В трепеті врозтіч усі по берегу порозбігались,

Лиш Алкіноєва донька одна зосталася - Афіна

140] Мужність їй вклала у серце і страх із суглобів прогнала.

Сміло стояла вона перед ним, Одіссей же вагався -

Краще коліна обняти прекрасної діви чи краще,

Стоячи одаль, у неї зворушливим словом благати

Одіж йому принести і шлях показати до міста.

145] Так він, міркуючи, визнав нарешті, що буде найкраще,

Стоячи одаль, її зворушливим словом благати,

Але колін не торкатись і дівчину тим не гнівити.

Отже, розсудливо він і зворушливо мовив до неї:

«Хто ти - богиня чи смертна, - тебе на колінах благаю!

150] В разі одна ти з богинь, що простором небес володіють,

То з Артемідою тільки, великого Зевса дочкою,

Виглядом, постаттю, величчю можу тебе порівняти!

В разі ж одна ти із смертних, що нашу заселюють землю,

Тричі щасливі тоді твій батько і мати поважна,

155] Тричі щасливі й брати твої, - щирою радістю завжди

їм зогрівається серце тоді, як тебе вони бачать,

Парость квітучу свою, в танку хороводного кола.

Але за всіх буде той щасливіший у серці своєму,

Хто, перевищивши інших дарами, введе тебе в дім свій.

1611 Досі ніде-бо між смертних мої ще не бачили очі

Мужа чи жінки такої; дивлюсь я на тебе й дивуюсь.

В Делосі тільки колись, поблизу вівтаря Аполлона,

Бачив таку ж прекрасну я пальми квітучої парость.

Я там бував і багато супутників вірних зі мною,

165] їдучи в путь, що на ній зазнали ми стільки нещастя.

Глянувши тільки, тоді, зачудований серцем, стояв я

Довго, - таких-бо дерев ще ніколи земля не ростила.

Так і на тебе дивлюся я з подивом, жінко, колін же

Страшно твоїх доторкнутись. Тяжке мене лихо спіткало.

170] Вчора, на день лиш двадцятий, умкнув я з багрового моря,

Де під поривами бур від Огігії-острова хвиля

Гнала так довго мене. Сюди ж якийсь бог мене кинув

Нині, щоб нових напастей зазнав я. Бо ще, я гадаю,

їм не кінець, ще багато боги їх мені призначили.

175] Зглянься ж, владарко; тебе, перетерпівши стільки нещастя,

Першу зустрів я, з інших людей я нікого не знаю,

Хто в цьому місті живе й володіє цією землею,

Шлях до міста мені покажи й обгорнутись дай клаптем

З ряден, що ними ти одіж, сюди везучи, накривала.

і»0] Вічні боги віддадуть тобі всім, чого прагнеш душею, -

Мужа, й домівку тобі подарують, і згоду в родині

Повну; нічого немає певнішого й кращого в світі,

Тільки б у злагоді повній жили і домівку тримали

Муж із жоною, одним ворогам лиш - на заздрощі злісні,

185] Приязним людям - на радість, найбільше ж - собі на утіху.

В відповідь білораменна сказала йому Навсікая:

«Ти ні на дурня, чужинне, ані на лукавця не схожий,

Щастям-бо всіх наділяє однаково Зевс олімпійський -

Гідних людей і поганих, вже як кого сам побажає.

190] Те, що тобі подає він, тобі й перетерпіти треба.

Нині до нашого міста і в нашу країну прибув ти, -

Отже, ні в одіжі ти і ні в чому нужди не зазнаєш,

Що потерпілому треба, коли допомоги він просить;

Місто тобі покажу і назву тобі ймення народу:

195] Городом цим і землею феаки давно володіють,

Я ж - дочка Алкіноя, відважного їх можновладця,

Має-бо він у феаків і силу, і владу велику».

Мовивши так, до служниць пишнокосих вона проказала:

«Стійте, служниці! Куди-бо тікаєте, мужа уздрівши,

200] Наче вважаєте ви, що він - чоловік злоумисний?

Ще не було між живущих, ще смертний такий не родився,

Хто б до країни цієї прийшов, несучи до феаків

Злу ворожнечу, - велика-бо ласка до нас у безсмертних.

Одаль від інших людей, на краю многошумного моря

Ми живемо, і чужі поміж нас не мішаються люди.

Нині ж до нас заблукав блуденник оцей бідолашний, -

Треба про нього подбати; під захистом Зевса самого

Всі подорожні і вбогі; й найменший дарунок їм любий.

Дайте ж но швидше, служниці, чужинцеві їсти і пити

210] Та покупайте у річці його, де од вітру затишно».

Так вона мовила, й всі одна одну вони поскликали.

В затишку там Одіссея вони садовлять, де сказала

їм Навсікая, дочка Алкіноя, відважного серцем,

Плащ і хітон вони й інше кладуть біля нього одіння,

215] Масла рідкого йому у дзбаночку дають золотому,

Митись проводять його у хвилі потоку ясного.

Відповідає служницям на це Одіссей богосвітлий:

«Станьте-но одаль, дівчата, щоб сам міг обмити я з себе

Твані солоний намул і маслом собі намастити

220] Тіло, - давно-бо його запашна не торкалась олія.

Але відкрито при вас я купатись не буду, бо голим

Сором мені між дівчат пишнокосих тут показатись».

Мовив він так, і пішли вони й це Навсікаї сказали.

З тіла тоді у потоці почав Одіссей богосвітлий

225] Твань обмивати, що спину і плечі укрила широкі,

Піну обтер з голови, нанесену морем невтомним;

Начисто потім обмивсь і, до блиску намазавшись маслом,

Одіж нову надягнув, що дала йому дівчина юна.

Зевсова донька Афіна тоді Одіссея відразу

230] Вищим зробила на зріст і повнішим і кучері пишні,

Мовби вінок з гіацинтів, йому над чолом спорядила.

Наче тямущий митець, що золотом срібло вкриває,

Різних умінь від Гефеста й Паллади Афіни навчений,

Радує око тонкими утворами свого мистецтва,

235] Так вона вродою плечі й чоло йому гоже окрила.

Берегом моря пройшов він і сів віддаля, чарівною

Сяючи вроди своєї красою. Здивована діва

З словом таким до своїх служниць пишнокосих звернулась

«Слухайте, білораменні дівчата, що я скажу вам:

240] Цей чоловік не без волі богів, що живуть на Олімпі,

В землю феаків прибув богорівних. Раніше-бо справді

Він і мені таким неподобним здавався, а зараз

Схожий він став на богів, що простором небес володіють.

О, якби зволив такий чоловіком моїм називатись,

245] уу,. оселитись схотів би й назавжди у нас залишився!

Дайте ж, служебниці, швидше чужинцеві їсти і пити».

Так говорила вона; це почувши, вони їй скорились

І Одіссеєві зразу позносили їсти і пити.

Жадібно світлий почав Одіссей, у нещастях незламний,

250] їсти і пити, давно-бо не знав він ніякої їжі.

Білораменна ізнову намислила щось Навсікая:

Випрану одіж зібравши, на повіз її поскладала,

Мулів міцнокопитних впрягла і, зійшовши на повіз,

Так Одіссея просила і словом таким умовляла:

255] «Встань-бо, чужинче, ми їдем до міста, - тебе проведу я

В дім премудрого батька мого. Кажу тобі, там ми

Всіх найкращих людей феакійських побачимо разом.

Тільки-но он як зроби, - ти, здається мені, не безтямний:

Поки ітиме нам путь крізь поля і оброблені ниви,

260] Ззаду за мулами й повозом ти із служницями разом

Швидко прямуй, а я по шляху перед вами поїду.

Згодом прибудем до міста - із муром високим навколо,

Гавань чудова обабіч його обмиває вигідно,

Вхід же до неї вузький; ставні кораблі крутобокі

265] Вхід стережуть той, і кожен із них стоїть під наметом.

Там же і площа з прекрасним на ній Посейдоновим храмом.

Ледве донесене, в землю там врито каміння навколо.

Снасті для чорних там суден ладнають і пристрої всякі,

Линви з лози, ще й вітрила готують, і весла стругають.

70] Не сагайдак-бо й не лук з тятивою в феаків на мислі,

А корабельне кермо, і весло, й кораблі рівнобокі,

В них-бо красуючись, море вони переходили сиве.

Тільки пересудів тих я уникнути хочу, щоб з мене

Хтось не сміявся, багато-бо є у народі зухвальців, -

!75] Щоб не посмів нам услід негідник якийсь говорити:

«Що за чужинець вродливий, ставний проводжав Навсікаю?

Де вона стріла його? Чи не буде він їй чоловіком?

Може, в розбитім човні сюди занесла його буря

З дальніх країн, бо близьких в нас немає сусідів ніяких?

280] Може, на щирі її молитви із високого неба

Бог то зійшов і назавжди тепер він залишиться з нею?

Краще, як ходячи десь, для себе знайде чоловіка,

Бо між людей феакійських нікого вона не вважає

Гідним себе, хоч до неї вже сватались люди найкращі».

ж Можуть-бо так говорити, для мене ж це вийде огуда.

Кожну й сама я знеславлю, яка б отаке учинила -

Супроти волі своїх улюблених матері й батька

Вільно б з мужчинами зналась раніше відкритого шлюбу.

Отже, поради моєї послухай, чужинче, і швидше

Поміч дістанеш від батька мого і додому вернешся.

Близько дороги ти гай там Афіни побачиш чудовий

З чорних тополь; струмочок біжить там у луках зелених.

Там же і батька мого ділянка із садом квітучим

Так недалеко від міста, що голос долинути може.

295] Там ти часинку посидь, почекай, поки ми аж до міста

Встигнем доїхать і в дім до батька мого увійдемо.

Скоро ж упевнишся ти, що ми вже дістались додому,

Йди тоді в місто феаків і всіх по дорозі розпитуй,

Де Алкіной проживає, мій батечко великодушний.

300] Дім його легко впізнати, - до нього й дитя нерозумне

Вкаже дорогу, ніхто-бо з феаків іще не поставив

Дому такого собі, як дім Алкіноя, героя

Нашого. Отже, в подвір'я і в дім увійшовши до нього,

Швидко пройди по покоях, щоб зразу ввійти до моєї

зо5] Матінки. Там при яскраво палаючім вогнищі, злегка

Стан на колоду оперши, сидить вона й пряжу сукає

Пурпурну - любо й дивитись, - за нею сидять і служниці.

Там же до вогнища того присунуто й батькове крісло.

Сидячи в ньому, вином він втішається, наче безсмертний.

310] Крісло його обійшовши, матусі моєї коліна

Ти обійми і проси, щоб радісний день повороту

В край свій побачити швидше, хоч ти ще від нього й далеко.

Щойно до тебе вона з прихильним поставиться серцем,

Буде надія тобі побачити рідних, вернувшись

315] В дім, побудований гарно, на милу свою батьківщину».

Отже, промовивши так, блискучим бичем Навсікая

Хльоснула мулів, і зразу, ріки покидаючи берег,

Швидко побігли вони із тупотом ніг дріботливим.

Гнала їх звільна вона, щоб услід Одіссей і служниці

320] Пішки встигали за нею, й батіг уживала обачно.

Сонце зайшло вже, коли до священного гаю Афіни

Разом дістались вони. Одіссей там лишивсь богосвітлий,

І розпочав він дочку великого Зевса благати:

«Вислухай, Зевса-егідодержавця дитя нездоланне!

325] Зглянься хоч нині на мене, якого раніш не почула

В час, коли в морі я гинув, землі потрясателем гнаний,

Дай мені приязнь і ласку знайти у людей феакійських».

Так він молився. Його почула Паллада Афіна,

Але сама не з'явилась - боялась вона свого дядька

330] Славного, що у кипучому гніві гонив Одіссея

Богоподібного, доки в свою не вернувсь він отчизну.


* * *



Примітки

3. Земля феакійців - Схерія, куди вони переселилися з такої ж міфічної Гіпереї, розташована недалеко від казкової країни кіклопів.

37 та 58. «Мулів велить запрягти...-» - В гомерівську епоху греки знали повози двох типів: легкі, запряжені кіньми, колісниці на двох невеличких колесах - для подорожувань, перегонів та боїв, і важкі, запряжені мулами вози на високих, міцних колесах - для перевезення вантажів.

74. Гомерівські греки носили вбрання двох типів: хітон - натільну одіж, переважно льняну, і поверх неї надягали хлайну - теплий шерстяний плащ, або фарос - полотняне покривало; верхній плащ, який звався гіматій, являв собою довгу тканину, перекинуту через ліве плече й закріплену над або під правим.

91-92. «Плаття... в ямах топтали...» - За гомерівських часів жінки прали білизну, топчучи її ногами.

105 та 123-124. Німфи - нижчі божества, що жили, за віруванням греків, у морях (нереїди), в річці Океані (океаніди), у водах на суходолі (наяди), в полях і луках (лимоніади), в долинах (напеї), в горах (ореади), в лісах (алсеїди), на деревах (дріади) тощо - як втілення відповідних сил природи. Мистецтво зображало їх у вигляді прекрасних дів, нагих і напіводягнених.

[520]

159. «Хто, перевищивши інших дарами, введе тебе в дім свій». - Йдеться про викуп, який дає молодий батькові дівчини, беручи її заміж.

207-208. «...під захистом Зевса самого всі подорожні і вбогі...» - Зевса вважали покровителем гостинності, звідси епітет - Зевс «гостинний» і «гостям супутник» (див. IX. 271).

221-222. Одіссей виявляє незвичну для гомерівських часів соромливість (див. прим, до III. 464).

288. «Вільно б з мужчинами зналась раніше відкритого шлюбу». - Гомерівські дівчата жили при батьках досить замкнуто. З'являтись на вулиці із стороннім мужчиною вважалось для них непристойним.

310. Припадання до колін та обнімання їх (див. також VI. 142) - один із видів уклінного прохання. Звертання до авторитету господині дому Арети - слід давнього матріархату, коли жінці належала керівна роль у житті роду й сім'ї.

329. «...боялась вона свого дядька» - тобто Посейдона.